Після поразки на Харківщині Росія оголосила часткову мобілізацію та заявила про проведення постановочних референдумів, які Кремль хоче використати для анексії частини територій України. Як російську армію відкинули за кордон у боях на півночі від Харкова, скільки трофеїв отримали Збройні сили України і на що залишаються сили в армії РФ на лінії фронту?
За пів року окупації російські війська серйозно окопались в населених пунктах трасою Бєлгород-Харків. Наприклад, у селах Малі та Великі Проходи, що поряд з російським кордоном, військові РФ організовували такі собі «штаби» у приватних будинках та школах. Та під час контрнаступу українська армія змогла їх звідти вибити.
«Тут був основний укріпрайон перед державним кордоном. Бої за цей населений пункт точилися запеклі. Тут загинуло багато наших героїв, багато зазнало поранень наших хлопців, але, зрештою, населений пункт було звільнено», – розповідає командир 227-го батальйону 127-ї бригади сил ТРО ЗСУ Олег Черкашин з позивним «Іспанець».
«Перші враження – це був шок від того, наскільки вони добре жили. Тому що ми жили два з половиною місяці в лісі, а вони жили з генераторами, з водою, з усім, з усіма умовами – від цього був шок. Розруха в кожному селі однакова, скрізь, де ми були, скрізь все однаково. Розмародерені будинки максимально дуже сильно, тому що немає жодної закритої квартири і всі двері просто вивалені, всі шафи вивалені», – каже військовослужбовець 127-ї бригади сил ТРО ЗСУ з позивним «Самбіст».
«Завдання батальйону було поставлено за 2 доби раніше до загального наступу. Перший штурм населеного пункту був за 2 дні до наступу. Тобто ми тут тримали їхні резерви, які стояли тут перед стрічкою, щоб не дати ці резерви перекинути на основні напрямки – Куп'янськ, Ізюм, Балаклія. Ми почали штурм цього населеного пункту за 2 дні до загального наступу. І у нас вийшло – противник не відтягнув звідси ні однієї одиниці техніки, жодного підрозділу, резерв залишався тут до кінця нашої наступальної операції, спільної я маю на увазі», – продовжує «Іспанець».
Контрнаступ на північ від Харкова розвивався також у кількох напрямках, уздовж доріг, що ведуть до державного кордону. Наприклад, у селі Борщова свій укріпрайон російські військові збудували серед житлових будинків на одній із вулиць. Вона розташована на височині, тому вибивати їх звідси було досить складно.
«Коли ми там о 4-й ранку вийшли складом 50 осіб, чотирма різними маршрутами, ми на нашому маршруті виявили 3 кулемети, тобто закривали повністю рух, взагалі неможливо було навіть голову підняти», – розповідає командир 229-го батальйону 127-ї бригади сил ТРО ЗСУ з позивним «Авторитет».
«ЗУ-23, великокаліберні кулемети, «Корсари», це все пересувалося на МТ-ЛБ, також викочувалася, бачили одну БМП і танки. Танки так, рухалися центральною дорогою, виходили, відстрілювалися прямим наведенням і йшли», – додає військовослужбовець тієї ж бригади з позивним «Барс».
«Ми просунулися вперед і вже почали як би по них стріляти. Одну вогневу позицію ліворуч, там накопані були окопи, укріплені піском, мішки з піском... І в принципі ми їх викурили, вони втекли. З іншого маршруту теж десь 18 осіб, радіостанція нам доповіла, аеророзвідка, що втікають», – продовжує «Авторитет».
«Резерву на сьогоднішній день у них немає такого, щоб знову ці населені пункти взяти під контроль та успішно перейти державний кордон. Усі їхні спроби будуть закінчуватися сумно. Тому що тут стоять теж уже не діти, тут стоять бойові підрозділи 127-ї бригади, які пройшли вже чимало жорстоких кровопролитних боїв, хлопці стали справжніми бійцями», – зазначає «Іспанець».
Ця МТ-ЛБ є однією з багатьох трофейних машин, які українським військовим вдалося захопити фактично неушкодженими. Поки що вона дісталася танкісту з позивним «Хонда».
«Я не знаю, якого вона року, я не знаю технічних характеристик, але я знаю, як її заводити і як на ній їздити. Піхоті вона дуже потрібна, будь-яка техніка потрібна. Це війна, тут потрібно все. Все, що може їхати, бігати, скакати, літати, все потрібно», – каже військовослужбовець «Хонда».
«Це перша була, а ми взагалі витягнули 6 з різних місць, із дач, вони покидали на опорних пунктах, в полі, багато», – каже командир танкового взводу «Вікінг» із позивним «Канцлер».
«Танк ми на цьому напрямку не знайшли, а от снаряди до танка знайшли. І готові цими снарядами працювати в їхній бік і розстрілювати їх так, як вони працювали в нашу сторону», – каже «Авторитет».
Скільки загалом трофеїв здобули українські військові – складне питання. Від тягачів і вантажівок до нового російського серійного російського танка Т-90М. Українські військові і досі знаходять трофейні боєприпаси.
«Вони дуже багато покидали, просто в них фізично не було можливості, вони не очікували такого швидкого наступу, контрнаступу точніше, вони не очікували і кидали, в дуже таком спішному порядку вони залишали позиції. Для нас це суттєво, тому що вже перед наступом була проблема зі снарядами, вже до мене доходила інформація, що економте снаряди, тому що ми 2 з половиною місяці стріляли з закритих вогневих позицій, підтримували, заміняли артилерію, вражали їхні вогневі позиції, базові райони. І те, що вони залишили, суттєво нам зараз допомагає», – каже Петро Скиба, командир батальону 3-ї окремої танкової залізної бригади.
«Т-72 брали, Т-80 брали, навіть брали Т-90 – всі в хорошому стані, з нюансами – бувало таке, що «гуску» десь півтора кілометра від них ремонтували, відремонтували, завели поїхали. Другим танком, так само, витягували, витягнули, а потім акумулятори знайшли, кинули в той танк, все, так само їде, стріляє», – каже військовослужбовець 3-ї окремої танкової залізної бригади з позивним «Ємєля».
«Два різних стани. Одна готова до використання вже, безпосередньо. І, як правило, ця техніка залишилася в складі тих бригад, які заволоділи цією технікою. І ці бригади вже нікому її не віддадуть. І є друга техніка. Це та техніка, яка пошкоджена і потребує поточного ремонту, а деяка, навіть, і капітального ремонту. А та, яка не може бути використана, тому що втрачена вона безповоротно, то вона, все одно, може стати донором вузлів і агрегатів та запасних частин тієї техніки, яку треба відремонтувати», – розповідає експерт у бронетанковій галузі Микола Саламаха.
За даними проєкту Oryx, у ході наступу на північному сході українська армія захопила щонайменше близько сотні танків різних модифікацій, більш ніж півтори сотні бронемашин – це БМП, БМД та БТРи та півсотні одиниць артилерії – значна частина у калібрі 152 мм. Список неповний, адже не всі трофеї потрапляють на фото та відео.
«Ми отримали в якості трофеїв рази в 3-4, ніж ми втратили, а якщо брати наші безповоротні втрати, то це, певно, тільки одна десята частина від тих трофеїв, які ми захопили. Втрати Росії накопичуються. Для прикладу, основні втрати під Ізюмом занала Друга гвардійська Таманська дивізія танкова. Але треба згадати, що це вже другий раз вона зазнала втрат такого порядку. Тобто в свій час на напрямку Суми-Київ – там аналогічна ситуація була. І дивізія там втратила близько половини броньованої техніки різних класів», – продовжує Микола Саламаха.
«За оцінками західних експертів, Російська Федерація на початок бойового конфлікту мала 3000 танків в бойових військових частинах, ще 7000 на складах. 100 танків захоплені під час бойових дій на Харківщині. В порівнянні з 10000, які в них були – це багато чи мало? На мою думку, це взагалі непомітно для них зовсім. Але втрата 100 танків - це втрата однієї танкової бригади. А ото вже дуже багато і дуже болюче», – каже експерт центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
Відновлення сили у техніці на тому ж рівні для російських підрозділів може бути проблемою. У Росії все ще багато військового обладнання на зберіганні, як і оборонних підприємств, які не перший місяць працюють у 3 зміни. Але до якості їхньої роботи є питання.
«Ми знаємо, що російський військово-промисловий комплекс перебуває під сильним тиском. Тому ми бачили ухвалення екстрених законодавчих заходів у Держдумі в липні – про введення спеціальних економічних заходів для активізації мобілізаційних можливостей і засобів. Це передбачає проблеми в оборонному виробництві для підтримання війни в Україні. З іншого боку – санкції, які впливають на більш складні платформи: керовані ракети, двигуни, авіадеталі, оптику та багато іншого», – розповідає заступник директора з оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики Джоел Хікман.
Велика Британія оцінює російські втрати в Україні у 80 тисяч осіб, із них 25 тисяч – загиблих. За даними Міноборони України, ця цифра вдвічі більша.
«Ті, які залишилися живі в травні-червні, і дожили до вересня – вони втрачені у вересні. Або частково втрачені. І ось цього поповнення – рівноцінної заміни… Кожне наступне поповнення буде набагато нижчої кваліфікації, ніж були їхні попередники. Ось із цим дуже серйоні проблеми в росіян», – каже Микола Саламаха.
Фактично, російська армія намагається наступати зараз лише на Донецькому напрямку. У районі Зайцево та Бахмуту. Втім, бої там тривають уже кілька місяців і за цей час РФ вдалося захопити лише декілька навколишніх сіл.
«Наступи на Донецькому, Бахмутському напрямках, ділянках фронту ведуть ПВК «Вагнер» і мобілізовані з окупованих територій Донецької, Луганської областей. Там немає кадрової російської армії, практично немає. Потенціал наступальний у них ще є. Але наступ – це важко сказати. Вони йдуть, не знаю, десятки метрів фронту. Просування таке неконструктивне. Вони топчуться на одному місті вже пару місяців точно. До активних наступальних дій російське угруповання в Україні зараз не здатне», – каже воєнний експерт та історик Михайло Жирохов.
Ще у травні в Росії почали створювати нове військове з'єднання - 3-й армійський корпус. За даними наших джерел в українській розвідці, за штатом загальною чисельністю до 15 тисяч осіб. Техніки – до 4000 тисяч одиниць.
«Він складається із однієї дивізії і однієї бригади. Формально десь 12 БТГ. Не виглядає загрозливим. Цікаво те, що в цьому корпусі є бригада великої потужності – артилерійської. Артилерійський полк. Це говорить про те, що звичайної, нормальної польової артилерії – легкої, мобільної з високою вогневою продуктивністю, у росіян просто не лишилося. Тому дають системи великої потужності, які годяться для прориву укріплених районів, нанесення ядерних ударів, а не для мобільної війни на таких теренах, як степи Приазов’я. Купа частин забезпечення, але в корпусі немає свого ремонтно-відновлювального підрозділу, в корпусі немає медико-санітарного батальйону чи якогось медично-евакуаційного підрозділу. Тобто лікувати, рятувати поранених там ніхто і не збирався від початку вигадування організаційно-штатної структури цього об'єкту», – каже Віктор Кевлюк.
Формування корпусу затягнулося на декілька місяців. У серпні з'єднання було укомплектовано людьми лише на 75 відсотків. У більшості офіцерів, як зазначалося в доповідях – недостатня профпридатність та низький вольовий дух. Більшу частину необхідної техніки довелося знімати із тривалого зберігання. Суттєва її частина – до 15 відсотків потребувала обслуговування та ремонту.
«Це дивна організація котру формував командувач військ військового західного округу на полігоні в Муліно. Йшло воно, ну, так собі. Туди приїжджала комісія висока з Москви, яка розбиралася у причинах, чому нічого не виходить. Після цього процес був прискорений. Заповнили штатний розпис, наповнили структуру живими людьми, чомусь їх там намагалися навчити, і цей корпус уже місяці з два пересувається на територію України через Ростовську область», – розповідає Віктор Кевлюк.
3-й армійський корпус створювався як оперативний резерв. Насамперед – щоб підтримати угруповання російських військ на Донецькому напрямку, посилити наступальний потенціал, і у разі прориву – заткнути дірки на лінії оборони.
«Цікавим на мою думку є те, що коли війська Західного військового округу були розгромлені на Харківщині, то 3-й армійський корпус, який є військовим формуванням, яке мали б в першу чергу кинуте саме туди виручати своїх, туди кинутий не був. Частково він введений 4 БТГ на херсонському напрямку. Все інше пересувається в район Мелітополя. Яким чином і де він буде застосований – поки що говорити рано. Бо він переважно в стані руху і зосередження», – каже Віктор Кевлюк.
Після успішного контрнаступу українських військ на Харківщині керівники окупаційних адміністрацій у Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій областях у терміновому порядку «зголосилися приєднатися» до Росії. Так звані референдуми організували за кілька днів.
«Росії потрібно посилити свій шантаж західних партнерів України, щоб вони зменшили підтримку України – в першу чергу військову підтримку зменшили. І росіяни, абсолютно переконана, після проголошення анексії заявлять, що вони вже розмістили або планують розмістити на якусь з цих окупованих територій зброю з ядерними боєголовками. Для того, щоб ядерний аргумент, ядерна небезпека, вона була ключовим, стримуючим фактором для будь-якої контрнаступальної операції з боку України і її західних союзників. Це пояснення і виправдання необхідності залучення людських ресурсів. Зокрема цієї часткової, а насправді повної мобілізації в Росії. Бо це, мовляв, вже територія Росії, яку треба захищати не силами окремих підрозділів, а залучати тих, хто зараз перебуває в статусі цивільних осіб», – вважає політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна.
«Передовсім ми маємо розуміти, що цей менталітет «від ескалації до деескалації» виходить прямо з російської військової стратегії. Теоретично, загроза сили, що переважає, залякує противника, змушуючи його йти до деескалації. Але, поки Україна хоче боротися за власну територіальну цілісність, ми, на Заході, маємо це підтримувати. Постачати зброю і боєприпаси для досягнення Україною своїх цілей. Для цього необхідна важка техніка, навчання, логістична підтримка, середньо- і далекобійні артсистеми – HIMARS і гаубиці, до прикладу. Але головний виклик для Заходу – забезпечити необхідну кількість боєприпасів, у тому числі – для артилерії», – каже Джоел Хікман.
21 вересня у Росії оголосили часткову мобілізацію. В армію відправлять 300 тисяч людей, хоча російські журналісти називають іншу цифру – один мільйон. Зараз складно оцінити деталі цього процесу, але судячи з численних відео та повідомлень у соцмережах, до армії набирають усіх без розбору. Зрозуміло, щоб із вчорашніх цивільних зробити повноцінних військових, потрібен не один місяць. Але Росія, маючи проблеми із живою силою, не виключено, відправить їх на фронт у найкоротші терміни.
«Те, що ми бачимо в Україні – ефект дисципліни і високої мотивації сил. Це стосується українців. Росіяни – протилежність. І це те, що допомогло українцям у їхніх досягненнях – це не зміниться. Введення 300 тисяч резервістів – якщо вони не боєготові, не надто добре забезпечені і без мотивації. Усі ці фактори разом зроблять дуже складними для Росії зміни довготривалої траєкторії розвитку цього конфлікту», – додає Джоел Хікман.
«Та можна оголошувати все, що завгодно, можна проводити будь-які дії. Наскільки це буде ефективно? Наскільки вони морально готові помирати на чужій землі за інтереси вузького кола осіб – це вже інше питання. Але я думаю що, принаймні я сподіваюся, що все-таки їхня свідомість прийде до того, що вони воюють не з тими. І зброю треба розвертати в інший бік. Їм треба прибрати всього лише 10 осіб для того, щоб стати нормальною, успішною країною з величезними ресурсами. Вони, по суті кажучи, населення Російської Федерації, можуть жити не гірше, ніж в Еміратах, маючи такий потенціал і ресурси, просто треба прибрати тих, хто заважає цій країні розвиватися. І треба прибрати тих, хто підтримує ось це військове керівництво цієї країни і почати жити, як свого часу починала жити Німеччина – з чистого листка», – вважає Олег Черкашин.
На ситуацію на фронті мобілізація у Росії найближчим часом навряд чи вплине. Російська армія фактично втратила можливість наступати. Окремі спроби на Донбасі на невеликих ділянках фронту лише підкреслюють це. А поразка на Харківщині показала, що й російська оборона може бути вразливою. Попри те, що Кремль щосили намагається утримати захоплені території на сході та півдні України.
