«Вогонь з усіх сил і засобів». Як на Херсонщині готуються протистояти можливому наступу з Криму

Згадуючи Карибську кризу

«Я думаю, що росіянин на нас не полізе. Не здуріє до такой стєпєні, — каже Юра, мешканець села Преображенка. — Мені вже 60 год. У мене внуки. Не дай Боже щось случиться. Це не буде, як на Донбасі. Тут нікого живого не останеться».

«Була б можливість — одрізав би отой Крим, і хай би вони упливали [разом] зі своїми чоловічками», — додає він.

Юра живе за два кілометри від адмінкордону Херсонщини з Кримом. Навколо Преображенки незліченна кількість вітряків. Деякі збудовані прямо посеред руїн старих господарських споруд. А на горизонті димлять труби заводу «Титан», який розташований у Криму.

«У нас у всіх там діти! — пояснює чоловік середнього віку в підтяжках. — Люди з Преображенки працювали на «Титані», отримували квартири в Армянську. Потім виходили на пенсію, квартиру залишали дітям, а самі поверталися сюди. Так і досі роблять! І росіяни підуть на нас? Та їм не дасть ніхто [навіть якщо буде наказ]!»

«Може, звісно, їх не питатимуть…» — раптом додає він.

Анатолія Кравченка ми зустрічаємо неподалік магазину. Увагу він привертає своїм поважним віком, бадьорістю та шапкою з емблемою київського «Динамо».

«Ми нічого не боїмося, уже старі, — сміється він. — Мені вже 82 роки. Ну так, неприємно. Ну а куди дінешся? Росії все мало. Але нічим це не закінчиться — побісяться та й перестануть. Я памʼятаю, як у 1960 чи 1961 році було напруження у звʼязку з Кубою. Я служив тоді в авіації у Білорусі. Судячи з розмов офіцерів, наші теж туди літали. У селі один чи два хлопці були, які тоді на Кубі служили. Така напруга була! І чим закінчилося? Миром».

Мішеневе поле

«Ситуація спокійна, але спокій оманливий, — вводить у курс справи боєць із позивним «Білий». — Ми бачимо, що за нами спостерігають. Противник періодично проводить розвідку безпілотними апаратами. Щойно в нас відбувається рух техніки, вони його відстежують. Ми це все бачимо. Нехай знають, що ми в курсі всіх їхніх маневрів».

Тим часом до бліндажів підʼїжджають два бронетранспортери, з них висипають військові, які швидко займають позиції.

«Що зараз бачите у приціл? Уявляєте ворога?» — питаю бійця, який цілиться з кулемета в бік противника.

«Я з 2015 року в АТО, — відповідає він (мовляв, що мені його уявляти?). — Спостерігаю. Після виявлення противника відкриваю вогонь на поразку».

«Здійснюємо маневрені дії з метою своєчасного зайняття вогневих позицій і відбиття нападу противника», — чеканить інший боєць ЗСУ, який також брав участь у тренуванні.

«Що буде, якщо Росія піде у наступ?» — питаю його.

«Бачите поле? Якщо противник буде звідти наступати, там буде мішеневе поле. По ньому буде відкриватися вогонь з усіх сил і засобів», — відповідає військовий, якого всі навколо називають імʼям персонажа з «Поліцейської академії».

«Вас підписуємо як Магоні?» — уточнюю я.

«Так точечно!» — широко посміхаючись і надіваючи чорні окуляри, каже він. Нарешті можна не підшукувати правильних слів для журналістів.

«Наступ, наступ, — коментує він нашу розмову. — То й що, що наступ? Боятися, що вбʼють? То хоч швидше додому потраплю!»

«З Радянським Союзом у мене свої рахунки»

Уздовж моря неквапом прогулюються кілька чоловіків у формі Збройних сил України. Замість позивних у них наліпки «Резервіст». На рукавах жовті повʼязки з написом «ТрО» — територіальна оборона.

«Дуже швидко батальйони територіальної оборони можуть наростити кількість військ. У мирний час люди працюють на своїх цивільних роботах, але кожен із них підготовлений [під час зборів], має військову спеціальність. Резервістів можна швидко призвати і сформувати з них військову частину», — пояснює командир батальйону територіальної оборони Херсонської області Ігор Ліхнов.

Один із тероборонівців — Дмитро Афанасьєв. Тут він — старшина роти. А поза теробороною — працівник Херсонського державного університету і тренер жіночої збірної України з тхеквондо.

«Тобто в разі ближнього бою автомат вам буде зайвим», — жартую я.

«Автомат ніколи не зайвий, — парирує він. — Бойові мистецтва — більше для психологічної підготовки. Їх для цього й культивують у всіх провідних арміях світу. Тому що в бойових мистецтвах є реальний контакт із супротивником. Бо навчання зі зброєю — усі трішечки умовні».

Крім поводження зі зброєю та вогневої підготовки, збори тероборони передбачають тактичну медицину, орієнтування на місцевості, переміщення, злагодження підрозділів, вивчення засобів звʼязку, облаштування блокпостів, охорону будівель, патрулювання.

«Треба готуватися до гіршого, але вірити у свою перемогу, — резюмує Дмитро. — Як тренер я вам скажу, що ми ні на секунду не маємо вірити в те, що можемо програти».

За участь у зборах частина резервістів отримає невелику грошову винагороду. Якщо вони підписують із військкоматом контракт, розмір виплат збільшується. Однак через законодавчі обмеження державні службовці укладати такі контракти не можуть.

Один із них — Олексій Беженар. Він головний спеціаліст відділу розвитку промисловості департаменту розвитку економіки Херсонської ОДА. У територіальній обороні відповідає за роботу з кадрами.

«Наше коріння з Франції, — пояснює він своє нетипове для України прізвище. — Прапрапрапрадід був переселенцем. Я думаю, що з часів російсько-французької війни. Мій прадід, Лука Беженар, мав землі, ферми. Коли прийшли червоні, він не хотів їхати з країни. Казав: “Чому я маю тікати? У мене рабів немає. Люди працюють, отримують гроші. Я нічого поганого не зробив”. Але його репресували, заслали до Сибіру…»

Далі розповідає не менш трагічні історії свого діда, батька і двох двоюрідних братів.

«Із Радянським Союзом у мене свої рахунки. Але я б не порівнював Росію з Радянським Союзом. Їхні дії — це дії Гітлера в 1941 році. Росія каже, що Україна її провокує. Хоча чим ми можемо їх провокувати?! Ми захищаємо свою територію, яка була визнана всіма країнами. Але, на думку Росії, ми нічого не можемо робити без їхнього дозволу».