На розкішному галицькому Підгір’ї, що в Долинському районі, Івано-Франківської області, на березі річки Свіча, лежить старовинне село Гошів. Згідно з першою письмовою згадкою, селу 622 роки, але це – тільки частина його історії, позаяк село має, щонайменше, 1000-літню історію.

Найбільше село Гошів відоме як релігійний та паломницький центр Бойківщини. Над селом височіє висока скеля, а на її вершині розташований монастир та величавий храм, в якому на головному престолі красується чудотворна ікона Божої Матері Гошівської.

Ця ікона з найдавніших часів була славною на всю Галичину. Тому вже кілька сторіч Гошів називають «сонцем Підгір’я», куди щорічно приходять на прощу тисячі людей, щоб поклонитися і помолитися до Богоматері в Гошівській чудотворній іконі та випросити собі потрібних ласк і благодатей.

Монастирі на території Долинщини виникли ще в давні часи. Згідно з переказом, в Долині, на горі Вознесіння, вже 1112 року існував монастир. Приблизно в ці роки був монастир в Старому Мізуні на горі, яка має назву «Монастир».

Гошівський монастир – великий паломницький центр, входить до спільноти Марійських відпустових центрів, таких, як Люрд чи Фатіма, об’єднаних навколо Папської базиліки Санта-Марія-Маджоре. Щороку тут проходять багато прощ, на які приходять навіть православні.

Гошівський монастир відкритий для людей. Він щоліта організовує для українських дітей молитовний відпочинок «Веселі канікули з Богом» і навіть святкування Нового року. Люди приходять на вечірню молитву, щоб подякувати Богу за щасливо прожитий рік і попросити благословення на наступний. За допомогою радіо монастир проводить пастирську діяльність у навколишніх селах, займається катехизацією дітей, організовує співочі концерти, підтримує постійний діалог з туристами зі сходу України, котрі відпочивають неподалік – у Моршині і Трускавці. Велика заслуга в такій діяльності монастиря як попередніх, так і теперішнього ігумена отця Вікентія Слободяна.

Гошівський монастир у Чорнім Ділку

Василіянський монастир Преображення Господнього на Ясній Горі

З грамоти Угорської королеви дізнаємось: «…Року Божого 1371, дня 8, місяця жовтня в Печ (Угорщина) Єлизавета, королева Угорщини і Польщі, Данилові Дажбоговичу наділяє деякі добра, а саме: монастирі і двори, з яких то монастирів перший зветься Семенів, другий – Дирина, третій – Григорів. Де був монастир Семенів, невідомо й досі. Монастир Дирина був у теперішньому селі Гериня, на місці якого в 1991 році мешканці Герині встановили хрест, який був освячений, а також відправлено молебень. Стосовно монастиря Григорів, то Іван Крип’якевич ототожнює його з літописним монастирем в Полонній. У своїй праці «Галицько-Волинське князівство» автор вказує на те, що монастир ігумена Григорія в Полонній, де в 1255 році перебував литовський князь Войшелк, був у с. Задеревачі, що межує зі селом Чолгани (тепер Міжріччя, Болехівського району).

В селі Пацикові, біля селища Вигоди, від давнього монастиря залишились кам’яні підвали, дерев’яна каплиця, а також оборонна кам’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці, яку в 1686 році збудував землевласник, суддя Андрій Журавський. Ця кам’яна твердиня є найдавнішою церквою на Долинщині. Монастирі в різні часи існували також у Болехові, Довжці, Максимівці. До нинішніх часів на Долинщині з усіх чоловічих монастирів залишився тільки один діючий монастир отців Василіян у Гошеві. Не кожен з відвідувачів Ясної Гори знає, що перший монастир у Гошеві стояв на іншому місці.

Перша письмова згадка про Свято-Преображенський, або як його називають у народі, Спасівський монастир у с. Гошів датується 1509 роком. Саме в цьому році Гошівський монастир було внесено до реєстру Київської митрополії. Перше розташування монастиря було в урочищі Чорний Ділок. Він виник у неспокійні часи кривавих нападів на українські землі турків і татар.

Чудотворна ікона Гошівської Божої Матері

Перший монастир і церкву з дерева збудовано під ім’ям Спаса на південний захід від Ясної Гори, на низькому горбі, що простягнувся на захід до гори Кичерки. Про первісне заснування цієї чернечої оселі маємо запис у Монастирському літописі. Короткий запис його подає, що в 16-му сторіччі жив побожний лицар коронного війська Кучулад з Тухлянщини, який і збудував монастир і церкву на горбі Чорного Ділка. Точний запис про засновника монастиря у згаданому літописі був такий: «Народний переказ подає, що монастир у Гошеві заснував Кучулад, колишній славний прибулець із Тухлянщини, за Бескидом, а потім ще славніший лицар у коронному війську, за що назвали його Кучуладським: за заслуги, що їх учинив, його мали наділити шляхетським гербом, якби не перешкодила смерть».

У своїй первісній оселі на Чорному Ділку ченці проводили спокійне богоугодне життя. Але через часті набіги та руйнування монахам доводилося кілька разів міняти місце свого проживання. На початку 17-го сторіччя сталася кривава подія. Одна з розбійницьких ватаг сплюндрувала церкву і монастир, а ченців повбивали. Востаннє монастир було перенесено з урочища Чорний Ділок, що біля підніжжя гори, на її вершечок, де він існує до сьогодні. Після того кривавого нападу український шляхтич Євстахій Шумлянський, батько львівського єпископа Йосипа, на власні кошти відбудував монастир і церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Однак, найвизначнішими фундаторами обителі була родина Гошовських, з якою пов’язана також поява тут чудотворного образу Божої Матері, відомого тепер як Гошівська Богородиця.

Про відбудову монастиря дізнаємося із записки 17-го сторіччя, що була на чистому аркушеві рукописної книги «Пролог» з останніх років 15-го сторіччя, яку зберігали в монастирі як дорогу коштовність. Хто вписав таку записку – невідомо. В записці йшлося: «Ця книга, що зветься «Пролог», є власністю його милости пана Євстафія Шумлянського, сотника кінноти його милости короля Яна Казимира, яку той передав до монастиря на Чорному Ділку, що він заснував своїм коштом на вічні часи під назвою Успіння Пречистої Богородиці Володарки». Євстахій Шумлянський був одружений з Анною Гошовською, і, як свідчить «Монастирський літопис», перший дарував монастиреві 3.000 польських злотих. У пізнішім віці свого життя, за інформацією літописця, він прийняв чернечі обов’язки й після смерті поховали його в монастирській церкві під головним вівтарем.

До якого часу простояв монастир у Чорному Ділку, сказати важко. Але треба прийняти за дійсність, що пожежі у монастирі та часті напади татар змусили десь у 1670-х роках перенести монастир на теперішню Ясну Гору. Коли захочете побувати на місці давнього монастиря, то потрібно зійти з Ясної Гори вниз на південний захід, в частину Гошева, яка зветься Підполина. Вверх потоком пройти десь з кілометр у Чорний Ділок до горба між ярами. На цім горбі розміром 70 на 140 метрів стояв давній монастир.

Вхід до монастиря

Слід зазначити, що дорога з гірських сіл на Болехів в ті давні часи йшла не зі східного напрямку Ясної Гори попри річку Лужанку, а із західного, тому монастир був ближче до дороги. Тільки у 18 сторіччі один багатий чоловік із сіл Витвицького напрямку найняв людей з підводами, які зсунули східний схил Ясної Гори в ріку Лужанку, що дозволило прокласти дорогу під горою.

Історія Свято-Преображенського монастиря отців Василіян на Ясній Горі

Як уже згадувалося вище, наприкінці 70-х – на початку 80-х рр. XVII ст. монастир з Чорного Ділка було перенесено на Ясну Гору. 5 серпня 1737 р. в монастирському храмі засіяла чудотворна ікона. Тільки до кінця ХVІІІ ст. у літописі монастиря вже було зафіксовано 117 чудес через заступництво Божої Матері в Гошеві.

Після приходу ігумена о. Юліана Мокрицького в 1833 р. стаються великі зміни: за проектом архітектора Мозера розпочинається будівництво монастиря на 16 келій, мурованої церкви у вигляді рівностороннього хреста з ротондою в середині та двоповерхової восьмигранної дзвіниці. Будівництво монастиря закінчилося 1837 р., а в 1842 р. – церкви, яку було посвячено 19 серпня того ж року.

Від 19 серпня 1937 р. до 28 серпня 1938 р. на Ясній Горі проходили ювілейні святкування з нагоди 200-річчя перенесення чудотворної ікони Матері Божої до монастирської церкви. Їхньому проведенню передувала кропітка робота, пов’язана з капітальним ремонтом і добудовою монастиря та церкви, було проведено реставрацію чудотворної ікони.

Найтяжчі часи випробувань для Гошівського монастиря настали після приходу на територію Західної України радянської армії у часи Другої світової війни та в період тоталітарного режиму. Монастир на Ясній Горі 27 березня 1950 р. було закрито, а монахів заарештовано і вивезено на Сибір. Приміщення монастиря було передано для організації будинку для дітей з особливими потребами, який діяв до 1978 р. Впродовж 1978-1988 рр. у приміщеннях монастиря було облаштовано базу відпочинку Івано-Франківського підприємства «Позитрон».

У лютому 1990 р. обитель повернули законним власникам – Чинові святого Василія Великого, що стало початком відродження чернечого життя на Ясній Горі. Поступово монастир почав відроджуватися. За цей час багато людей знайшли біля стіп Божої Матері, що в Гошеві, духовне й фізичне зцілення. Підтвердженням цьому є численні свідчення, а як видимий знак – золоті корони та шати для Божої Матері в Гошеві. Тепер на служінні у Свято-Преображенському монастирі на Ясній Горі перебувають 11 ченців: 8 ієромонахів, 1 диякон та 2 братів.

Чудотворна ікона Божої Матері на Ясній Горі

Ясна Гора, де розташований монастир, отримала таку назву завдяки появі тут у 1737 році чудотворного образу Божої Матері – копії знаної в цілій Європі ікони Ченстоховської Богородиці. Відтоді ця місцевість стала відома по всій Україні та за її межами. На честь монастиря отців-паулінів у Ченстохові (Польща), де зберігалася ця ікона і який також мав назву Ясна Гора, нова українська святиня почала називатися так само.

Пізніше ікона потрапила в родину шляхтича Миколи Марковича Гошовського. Втікаючи від лихоліття селянських повстань, тут шукали притулку доньки хорунжого Андрія Шугая зі с. Хоробрів, Тернопільської області. Він, власне, і привіз ікону з паломництва до Польщі. Одного разу, коли горів дім Шугаїв, згоріло все, крім ікони та стіни, на якій вона висіла. А в будинку Гошовських сталося друге чудо: ікона засяяла неземним світлом, з очей Матері Божої капали сльози. Про побачене очевидці засвідчили перед Львівським єпископом Атаназієм Шептицьким, який після детального розгляду справи своєю грамотою від 11 липня 1737 р. визнав ікону чудотворною і наказав Гошовському перенести її в монастирську церкву оо. Василіян, що на Ясній Горі в селі Гошів. Ікона буквально виливала свої милості на молільників: до кінця ХVІІІ ст. у монастирській книзі з’явилося понад 100 записів про різноманітні випадки зцілення, що сталися завдяки молитвам перед нею. Відтоді Гошівський монастир відвідували численні паломники, він став одним з найбільших відпустових місць Галичини. Гошівську Богородицю в народі нарекли Царицею Карпат. Протягом ХІХ та аж до 50-х років ХХ ст. Гошівська обитель пережила справжній розквіт. У 1840-х роках стараннями ігумена отця Юліана Мокрицького тут за проектом архітектора А. Мозера побудували великий мурований храм, монастир на 16 келій та двоповерхову дзвіницю.

Була для чудотворної ікони і чорна сторінка історії. 1 червня 1950 р. ікону конфіскували співробітники Станіславського УМДБ. Відтоді не маємо відомостей про місцеперебування оригіналу чудотворної ікони. Тепер монастир має першу копію, датовану кінцем ХІХ ст. Віднайшов цю ікону і передав 12 липня 2001 р. оо. Василіянам в м. Івано-Франківськ добродій п. Володимир. Урочисте перенесення ікони на Ясну Гору відбулося на празник Покрова Пресвятої Богородиці 14 жовтня 2001 р.

Божа Мати в Гошеві і надалі продовжує роздавати щедрі Божі ласки. Навіть збережений у копії образ залишається благодатним, і через молитви перед ним Пресвята Богородиця продовжує творити численні чуда, зцілюючи християн від душевних і тілесних недугів. Підтвердженням цього є численні зцілення та вислухані молитви, а як видимий знак чудотворності на радість усього Божого люду – золоті корони та шати для Божої Матері в Гошеві, які поблагословив Святіший Вселенський Архієрей Бенедикт Папа Римський 1 липня 2009 р.

Фундамент церкви монастиря, віднайдений 2 липня 2016 року

Свідчення про отримані Божі ласки через посередництво Божої Матері у Гошеві

Свідчення Ігоря Понайди, мешканця с. Гошів, Долинського району, Івано-Франківської області.

«Я мешкаю в Гошеві, а працюю в Івано-Франківську.

Одного разу, коли я був на роботі, в мене почало боліти вухо. Оскільки я сліпий і не завжди є можливість, щоб мене хтось відвів до поліклініки, я вирішив сам почистити собі вухо. Коли почав чистити, раптом почув, як у вусі щось тріснуло. Після цього з кожним днем я втрачав слух – чув дедалі гірше й гірше. Звернувся до лікаря. Після огляду він сказав, що необхідно робити операцію і, можливо, слух ще вдасться відновити. Саме в той день мені зателефонувала пані Ольга й повідомила, що на Ясну Гору перенесли частинку Чесного і Животворного Хреста Господнього. Наступного дня пані Світлана допомогла мені дістатися до Гошева.

Якраз тоді на подвір’ї монастиря виставили для вшанування частинку Господнього Хреста. Я також приступив і цілим серцем звернувся до Ісуса Христа: «Господи, Ти знаєш, що я вже не маю зору. Благаю Тебе, поверни мені слух, бо ніяк не зможу бути сліпим ще й глухим». Так промовивши, відійшов від Хреста, а через дві-три хвилини у моєму вусі щось тріснуло – і я почав добре чути.

Дякую Господу Богові за таку велику ласку і за те, що вислухав моє прохання».

Свідчення опрацював
бр. Мар’ян Леон Гробельний, ЧСВВ,
на основі аудіозапису,
зробленого 31 серпня 2011 р.

Проповідальниця

Свідчення Вагаса Ігоря Ярославовича, мешканця с. Козьова, Сколівського району, Львівської області.

Приблизно 10 років тому я захворів на бронхіальну астму. Найперше почав шукати допомоги в Господа. Часто приїжджав до Гошівської святині, щоб приступити до Святої Тайни Сповіді та прийняти Ісуса у Святому Причасті, просив священника, аби прочитав наді мною молитву про оздоровлення.

Одного разу, коли їхав на Ясну Гору, в мене виникло тверде переконання, що цього разу я зцілюся. Коли приїхав, то відбув генеральну сповідь з усього життя, під час Божественної Літургії прийняв Святе Причастя, а насамкінець священник прочитав молитву наді мною про оздоровлення.

Коли сходив з Ясної Гори, то відчув дуже велике полегшення у своїй хворобі. Я почав плакати і дякувати Божій Матері за ласку оздоровлення. Від того моменту не те що з кожним днем, але з кожною годиною почав відчувати покращення стану здоров’я.

6 лютого 2009 р.

Опрацьовано на основі запису в Книзі свідчень про заступництво Богородиці на Ясній Горі в Гошеві, с. 3-4.

 

Свідчення п. Надії Шимпів, мешканки с. Гірне, Стрийського району, Львівської області.

2005 р. моя донечка Іринка важко захворіла. Лікарі констатували імунне запалення нирок (гломерулонефрит).

Спочатку протягом трьох місяців лікування проходило у Львові, але у зв’язку з погіршенням стану здоров’я Ірини нас скерували до столиці.

У Києві Іринка пробула на лікарняному ліжку ще півроку.

Я весь цей час молилася і просила заступництва в Божої Матері, що в Гошеві, – і моя дитина поступово почала одужувати, згодом її виписали з лікарні. Тепер ми їздимо до Києва тільки для контрольних обстежень.

На сьогодні Ірина може відвідувати навчання в 9-му класі.

Ще пригадую один такий випадок: коли в Іринки погіршилися аналізи, ще того самого дня я змогла поїхати на Ясну Гору просити помочі в Небесної Заступниці. Наступного дня всі лікарі були здивовані, тому що в Іринки значно покращилися аналізи.

Я знаю, що мені допомогла Богородиця, і тепер знаю, до кого мені йти у важкі хвилини.

Я вірю в силу молитви. Я вірю в чудотворність Божої Матері в Гошеві.

12 березня 2009 р.

Опрацьовано на основі запису
у Книзі свідчень про заступництво Богородиці на Ясній Горі в Гошеві,
с. 5.

 

Свідчення Онич Пелагії Іванівни, мешканки смт. Славське, Львівської області.

«Це було влітку 2006 р. Б. Ми відбували Хресну дорогу на Ясній Горі. Коли вже вийшли на подвір’я монастиря, на одній зі стацій біля хреста молився чоловік. Побачивши нас, він попросив дозволу у священника звернутися до вірних і розповісти про себе. «Я був наркоманом, – почав він, – та таким, що вже не міг не вколотися, покинув дружину і дітей. В якийсь час я ніби почув голос Божий, який кликав мене йти на Ясну Гору і просити Матінку Божу про своє зцілення. Я так і вчинив – пішов на Ясну Гору й молився там три дні і три ночі. Тим часом вдома молилася за мене вся родина. Моя молитва була вислухана – я залишив наркотики, повернувся в сім’ю до дружини і дітей. Тепер звертаюся до всіх вас з великим проханням помолитися за мене, щоб подякувати Богові і Матінці Божій за ласку зцілення та щоб я і надалі перебував у ласці Божій».

Ми всі вклякнули біля хреста й зі сльозами на очах почали молитися за цього чоловіка.

Опрацьовано на основі аудіозапису, зробленого 12 травня 2009 р.

(Далі буде)

Використані джерела:

Дирда Марко. Ясна Гора в Гошеві, – Нью-Йорк, 1972, ст. 15-18.

Дирда Марко. Гошів – гора Божої Матері, – Бучач, 1992, 52 с.

Сеньків Ігор. Історія Гошева і Гошівського монастиря. – Долина, 1994, 26 с.