Подяки Берріс Куцмані БРОДИ Прикордонне галицьке місто в довгому ХІХ столітті Переклад з німецької Володимира Кам’янця ЛІТОПИС ЛЬВІВ - 2019 1 Подяки 2 УДК 94(477.83-21)“18” К95 К95 Куцмані Б. Броди. Прикордонне галицьке місто в довгому ХІХ столітті. Перекл. з німецької Володимир Кам’янець. – Львів: Літопис, 2019. – 444 с.: іл. ISBN 978-966-8853-94-4 Мета цієї праці – дослідити минуле міста Бродів за австрійських часів з економічного й соціально-історичного погляду. У роботі поєднано аспекти міської історії з тодішнім і теперішнім сприйманням Бродів і визначено збіги й відмінності в цьому аспекті. Два перші розділи книжки ґрунтуються на аналізі архівних матеріалів, опублікованих джерел та наукової літератури й відповідають класичному історіографічному підходові. Третя ж частина має радше літературознавчу або ж культурологічну спрямованість. Для широкого кола читачів. УДК 94(477.83-21)“18” К95 Науковий редактор Мар’ян Мудрий Українське видання книги підтримане: ISBN 978-966-8853-94-4 © Börries Kuzmany, 2011 © Володимир Кам’янець, український переклад, 2019 © Мар’ян Мудрий, післямова до українського видання, 2019 © Анна Гіренко, обкладинка, 2019 © Літопис, 2019 Подяки 3 Зміст Подяки ........................................................................................................................... 7 Транслітерація, імена і назви ................................................................................. 9 І. ІІ. Передмова ...................................................................................................... 11 Вступ ............................................................................................................... 15 А ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД БРОДІВ ІІІ. Історія успіху (1630–1815) ........................................................................ 37 ІІІ.1. Розквіт Бродів перед першим поділом Речі Посполитої....... 38 ІІІ.2. Броди як надрегіональний центр торгівлі після 1772 р. ......... 45 Стагнація і криза (1815–1914) ................................................................ 69 IV.1. Демографічні й економічні втрати ............................................ 70 IV.2. Проґавлена модернізація ............................................................. 96 IV. Б НЕЗВИЧАЙНЕ гАлИцьКЕ МАлЕ МІСТО V. Найєврейськіше австрійське місто ................................................... 121 V.1. Інтеграція в Габсбурзьку монархію ......................................... 121 V.2. Інтеграція на рівні громади – особливість Бродів ............... 128 V.3. Значення Бродів для австрійського єврейства ..................... 140 Християнські меншини ......................................................................... 157 VI.1. Соціальні групи ............................................................................ 160 VI.2. Національні рухи ......................................................................... 168 Релігія – мова – нація. Школа як полікультурний світ .................. 179 VII.1. Броди як регіональний освітній центр ................................... 181 VII.2. Якою мовою навчати бродівських дітей? ............................... 208 VII.3. Мікрокосмос етнічно-конфесійного співжиття ................... 215 Прикордонне місто .................................................................................. 229 VIII.1. Броди як притулок для біженців .............................................. 229 VIII.2. Комунікація ................................................................................... 241 VI. VII. VIII. 4 Подяки В РЕцЕПцІя ІСТОРИЧНИХ БРОДІВ ІХ. локалізації ................................................................................................. 255 ІХ.1. Броди очима подорожніх ........................................................... 256 ІХ.2. Броди белетристичні ................................................................... 270 ІХ.3. Локалізації в голові: рецепція подорожніх нотаток і белетристики ...................... 281 Місця пам’яті ............................................................................................ 285 Х.1. Мемуарні книги як ментальні місця пам’яті ......................... 285 Х.2. Реальні місця: прогулянка ......................................................... 300 Х. ХІ. Висновки: Броди – історія неуспіху? .................................................. 317 Мар’ян Мудрий. Післямова до українського видання ..................................... 329 Додаток ....................................................................................................................... 335 Бібліографія ............................................................................................................... 353 Ілюстрації та мапи ................................................................................................... 389 Географічний покажчик ......................................................................................... 393 Іменний покажчик ................................................................................................... 398 Подяки 5 – Все, що відбувається, ти записуєш, – сказала Дитяча Царівна. – Все, що записую, відбувається, – пролунала відповідь Старця з Мандрівної Гори… – На те, що відбулося, можу лишень озирнутися. Я його читав, коли записував. І знаю його, бо читав. І записував, бо воно відбувалося. Отак моєю рукою пише сама себе Нескінченна Історія. Міхаель Енде, Нескінченна історія 6 Подяки Подяки 7 Подяки Ця книжка написана на основі дисертації, над якою я закінчив працювати 2008 р. у Віденському університеті та Університеті Париж IV Сорбонна. Роботу відзначено премією імені Фріца Т. Епштайна (Німеччина), премією імені Міхаеля Міттерауера (Австрія), премією імені Отто Борста AG Die Alte Stadt (Німеччина) та премією Doc.Award (Австрія). Передусім дякую обом своїм керівникам – Андреасу Каппелеру (Відень) та Дельфіну Бештелеві (Париж) – за фахові поради, заохочення до міждисциплінарного підходу та постійну наполегливу підтримку моєї наукової роботи. Дякую колегам з проєкту, фінансованого Фондом сприяння науковим дослідженням (Fonds zur Förderung der wissenschaftlichen Forschung), Паулюсу Адельсґруберу (Відень), Лаурі Коен (Інсбрук) і Торстену Лоренцу (Прага) за надану інформацію й архівні матеріали. За допомогу над роботою з публікаціями гебрайською мовою дякую Моше Маґґіду (Єрусалим), Шолему Байнфельду (Сент-Луїс / Бостон), Ної Кройтору-Вайссманн (Відень) та Тірсі Лемберґер (Відень). Дякую також організаторам прекрасних літніх академій у Дослідницькому центрі імені Невзліна (Ізраелю Барталу, Джонатану Декель-Шену, Давидові Енґелю, Джонатану Франкелю, Цві Ґітельману, Міхаелю Міллеру, Карлу Шлеґелю), в Інституті імені Гердера (Гайді Гайн-Кірхер, Ульріке фон Гіршгаузен) та Німецькому Історичному інституті в Парижі (Крістіні Лебо, Жаку Леві, Сузанні Рау). За численну інформацію та надані фотографії дякую Бродівському історико-краєзнавчому музею та його директорові Василеві Стрільчуку. За велику кількість ідей, підказок, порад і за дискусії дякую Вадимові Ададурову (Львів), Францу Адльґассеру (Відень), Крістофу Ауґустиновичу (Відень), Гаральду Біндеру (Відень / Львів), Ганнелорі Бурґер (Відень), Франку Сейстекеру (Ґент), Якову Хоніґсману (Львів), Ґері Коену (Міннеаполіс), Петеру Гаслінґеру (Марбурґ), Катрін Орель (Париж), Гансу Петеру Гюе (Відень), Пітеру Джадсону (Флоренція), Андреасу Інгофнеру (Відень), Керстін Йобст (Зальцбурґ), Томашу Карґолю (Краків), Клеменсу Капсу (Відень), Шимону Казусеку (Кельце), Марті Кайль (Санкт-Пельтен), Андреї Комлоші (Відень), Андрієві Корчаку (Броди), Катаріні Крчал (Відень), Анні Ліппгардт (Фрайбурґ), Стефану Літту (Єрусалим), Андре Лошеру (Орон-ле-Шатель), Анджею 8 Подяки Нєуважному (Торунь), Святославу Пахолківу (Львів / Відень), Аннеґрет Пельц (Відень), Бенджаміну Е. Перлу (Лондон), Галині Петришин (Щецин / Львів), Йоханану Петровському-Штерну (Чикаґо), Міхаелю Портманну (Відень) Ізабель Рескау-Ридель (Краків), Бйорну Зіґелю (Гамбурґ), Петеру Й. Р. Таммесу (Лейден), Олафу Терпітцу (Ляйпциґ), Даніелю Уновському (Мемфіс, Теннессі), Петеру Варзі (Будапешт), Ірині Вушко (Нью-Йорк), Ларрі Вольффу (Нью-Йорк), Герману Цайтльгоферу (Відень) та Ісааку ЗогарЖорне (Год-га-Шарон), АннеМарії Штайдль (Відень), Олексію Чеботарьову (Санкт-Ґаллен / Львів). Дякую за допомогу співробітницям і співробітникам архівів та бібліотек в Україні, Австрії, Польщі та Франції. Австрійському Фондові сприяння науковим дослідженням (FWF) дякую за чотирирічну фінансову допомогу. Дякую насамперед перекладачеві Володимиру Кам’янцю за його ретельну працю та науковому редактору Мар’янові Мудрому за уважне прочитання рукопису. Переклад українською мовою побачив світ завдяки дослідницькому проєкту «Transcultural Contact Zones in Ukraine» в Університеті СанктҐаллена (Швейцарія). Інституту нової та новітньої історії Австрійської академії наук дякую за підтримку друку, а видавництву «Літопис» за гарну співпрацю. Дякую зрештою подругам і друзям, а також батькам, братам і сестрам за їхнє терпеливість і підтримку. Найбільшу вдячність висловлюю другові Клеменсу Йобсту за численні дискусії, за корегування тексту і просто за те, що він є! Подяки 9 Транслітерація, імена і назви Прізвища й імена осіб у тексті українського перекладу подані у звичній для українського читача формі, а тому їхнє написання часто не відповідає написанню в історичних джерелах, тобто Wincenty Potocki – Вінцентій Потоцький, а Stefan Młodecki – Стефан Молодецький. За першого згадування історичної особи в дужках після зазначення імені й прізвища в українській транслітерації подані також форми написання іншими мовами, наприклад, Вінцентій Потоцький (пол. Wincenty Potocki, нім. Vinzenz Potocki). Те ж саме стосується й написання єврейських імен, які існують у написанні різними мовами – їдишем, німецькою й польською. В українській транслітерації подано ту форму, яка в німецькому оригіналі зазначена на першому місці, тобто Саломон Рапопорт, а не Шлойме чи Шломо Рапопорт, хоча всі ці форми написання за першого згадування особи в тексті подані латиницею в дужках одразу після протранслітерованих українською графікою імені й прізвища особи: Саломон Рапопорт (Salomon Rapoport, а також Shloyme та Szlomo Rapoport). Тексти їдишем подані латинкою за звичною нині транскрипцією ньюйоркського Наукового інституту їдишу YIVO (Yidisher Visnshaftlekher Institut). У написанні назв населених пунктів застосовано той самий принцип, що й у написанні імен та прізвищ. За першого згадування в дужках після української назви зазначено всі інші назви населеного пункту, які він мав упродовж своєї історії. Сусіднє з Бродами місто Радивилів, наприклад, до третього поділу Речі Посполитої 1795 р. мало назву Radziwiłłów, у часи Російської імперії до 1918 р. місто називалося Радзивилов, у короткий період Української Народної Республіки 1918 р. – Радзивилів, у часи Другої Польської Республіки – знову Radziwiłłów, у радянський період його перейменували на Червоноармійськ, а від 1993 р. воно називається Радивилів. Така система – складна, але саме так складно й було. Такий принцип дає змогу продемонструвати читачеві, що йдеться про мультикультурний регіон, населення якого спілкувалося різними мовами. Міста мали різні назви, а люди – різні імена й прізвища залежно від мовного середовища, в якому вони на той чи той момент перебували. Лише Броди – це завжди Броди, що німецькою (Brody), що польською (Brody), що російською (Броды). Навіть їдишем поряд з формою Brod на позначення міста існує також форма Brodi. 10 Подяки Передмова І. 11 Передмова Ласкаво просимо до Бродів! Кінцева станція! Ви перебуваєте на відстані в понад тисячу залізничних кілометрів та півтора дня дороги від Відня й прибули на кінцеву станцію Галицької залізниці імені Карла Людвіґа. Кінцева станція? Залежить, з якого боку глянути. Коли єврейський письменник ШоломАлейхем 1905 р. емігрував з Росії, Броди були для нього початковою станцією на шляху до Америки. Для тих, хто подорожував зі сходу на захід, у цьому місці починалась Австрія, а Броди впродовж 150 років були її найвіддаленішим північно-східним прикордонним пунктом. Для подорожніх із заходу на схід тут починалася Росія. Багато хто в ХІХ ст. описував долання кордону в цьому місці як перехід з начебто цивілізованого (європейського) до начебто нецивілізованого (східного, азійського) культурного простору. А Карл Еміль Францоз і всю Галичину називав напів-Азією, яка, на його думку, зазнала лише незначного впливу західної культури. Якщо Броди це напів-Азія, тоді розташований за десять кілометрів Радивилів по той бік кордону на російському боці – вже цілковита Азія? Чи те й те місто порівняно з енергійними європейськими столицями, Віднем і Санкт-Петербурґом (рос. Санкт-Петербург), були Азією? А може, і Броди, і Радивилів були Європою порівняно щонайменше з довколишніми селами? Проте, перш ніж перейти до сприймання, треба з’ясувати деякі економічні й соціально-історичні питання. Габсбурзька монархія в результаті поділу польськолитовської Речі Посполитої 1772 р. разом з майбутнім коронним краєм, названим Галичиною, анексувала й квітуче торгове місто Броди. В першій половині ХІХ ст. воно й далі було найзначнішим транзитним пунктом Центрально-Східної Європи для переміщення товарів зі сходу на захід і з заходу на схід. У 1830 р. Броди налічували майже 20 тис. мешканців і після Львова (нім. Lemberg, пол. Lwów) були другим за розміром містом у Галичині. Броди можна порівняти з такими тогочасними європейськими містами як Ґренобль (фр. Grenoble), Вальядолід (ісп. Valladolid), Маастріхт (нідерл. Maastricht), Лестер (англ. Leicester), Піза (італ. Pisa), Познань (нім. Posen, пол. Poznań), Ґетеборґ (швед. Göteborg), Берґен (норв. Bergen), Курськ (рос. Курск) чи Дюссельдорф (нім. Düsseldorf). Броди були більшими за будь-яке інше нинішнє австрійське місто, крім Відня (нім. Wien) і Ґра- 12 Передмова ца (нім. Graz).1 На початок Першої світової війни Броди далі налічували 20 тис. мешканців, однак, займали вже одинадцяте місце серед галицьких міст і були одним з багатьох повітових центрів Австро-Угорщини. Отже, Броди жодним чином не відповідають образові типового міста ХІХ ст., яке загалом сприймають як період безперервного зростання, коли все ставало більшим, кращим і швидшим. То чому ж Броди опинилися серед невдах модернізації – адже перші десятиріччя австрійської влади були такі успішні? Щоб краще зрозуміти масштаби історії неуспіху, спочатку треба зосередитися на причинах економічної успішності Бродів, що й буде зроблено в першій частині цієї книжки. Але чи правильно взагалі застосовувати тут поняття історія неуспіху? Чи економічну кризу Бродів можна перенести й на суспільну сферу? Щоб знайти відповіді на ці запитання, в другій частині роботи буде висвітлено соціальноісторичне підґрунтя. На початку й наприкінці габсбурзького періоду Броди багато в чому були незвичайним містом. Броди лежали на кордоні, були важливим шкільним осередком і найєврейськішим містом Австро-Угорщини – кількість християн у ньому ніколи не перевищувала третини від усього населення. Такі теми, як торгівля, освіта і євреї тісно переплетені одна з одною, але чи існує між ними якийсь причиновий зв’язок? Те ж саме запитання постає щодо багаторічного домінування німецької мови в міському просторі й освітній сфері. Як з торгівлею треба спрямовувати погляд на міжнародні мережі контактів і зв’язків, так і з бродівським єврейством треба дивитися далеко за межі міста, щоб збагнути інтелектуально-історичне значення цієї громади для східноєвропейського єврейства. Треба зрештою визначити і позицію бродівських євреїв в етнічно-конфесійному трикутнику з поляками й русинами, а також з’ясувати, як складалося співжиття цих груп. Броди лежали на кордоні, однак простір, у якому функціонувало місто і який впливав на його життя, не обмежувався цією політичною лінією. Легальне та й нелегальне переміщення товарів і осіб робило цю межу відносною, а для шпигунства вона навіть була передумовою й висхідним пунктом. Для таких ідей, як Гаскала, єврейське просвітництво, політична розмежувальна лінія і так не була якоюсь перешкодою: тут треба буде глибше вивчити роль Бродів як інтелектуального трампліна до Східної Європи. Але прикордонне місто було також місцем зосередження польських і єврейських біженців з Росії, і хтось мусив надавати їм першу допомогу й житло на тривалий час. Згадане вище сприймання історичних Бродів досі актуальна тема, оскільки мандрівники й письменники створили й донині живучі образи. Деякі з цих уявлень про Броди, що панують у нас у головах, після прочитання цієї книжки доведеться, ймовірно, переглянути. 1 Marugán y Martín, Don José. Descripcion geográfica, física, política, estadistica, literaria del reino de Portugal y de los Algarbes, comparado con los principales de Europa. – Tomo 2. – Madrid, 1833. – С. 296–308. Передмова 13 Амстердам Німеччина Нідерланди Росія Берлін Брюсель Варшава Бельгія Вроцлав Ляйпциґ Бердичів Прага БРОДИ Краків Франція Львів Галичина Відень Берн Швейцарія Австро-Угорщина Будапешт Ліон Одеса Трієст Італія Румунія Белград Сербія Рим Чорногорія Бухарест Болгарія Софія Рис. І/1: Центральна Європа, 1914 р. Джерело: © Опрацювання Берріса Куцмані і Клеменса Йобста за каталогом IEG-MapsKartenserver Інституту Європейської історії в Майнці. 14 Передмова ІІ. Вступ ІІ. 15 Вступ Мета цієї праці – дослідити минуле міста Бродів за австрійських часів з економічного й соціально-історичного погляду, після чого я хотів би поєднати аспекти міської історії з тодішнім і теперішнім сприйманням Бродів і визначити збіги й відмінності в цьому аспекті. Два перші розділи книжки ґрунтуються на аналізі архівних матеріалів, опублікованих джерел та наукової літератури й відповідають класичному історіографічному підходові. Третя ж частина має радше літературознавчу або ж культурологічну спрямованість. Економічно-історичні частини ґрунтуються і на кількісних, і на якісних джерелах. Тож для інтерпретації економічного розвитку Бродів я використовую, з одного боку, офіційні статистичні дані, а з іншого – звіти й листування чиновників, дипломатів та купців. У другій частині представлена історія міста на підставі соціально-історичного підходу. Предметом дослідження тут стали політичні інституції, конфесійний розвиток, суспільні групи, освітні заклади, соціальні проблеми, національні рухи та повсякденно-історичні теми, так звані життєві світи. В останній частині фокус уваги зосереджений на загальному сприйманні австрійських Бродів, яке я досліджую на підставі подорожніх нотаток, літературних творів, а також ментальних та реальних місць пам’яті. Всі ці три основні пункти мають вилитись у життєпис міста, який окреслить масштабніший образ Бродів, аніж суто хронологічний виклад. Методично-теоретичне окреслення понять Насамперед варто пояснити кілька понять, з допомогою яких цю працю можна долучити до ширшого дослідницького поля. Їхня послідовність ґрунтується на трьох частинах, для яких вони мають особливу значущість. Водночас ідеться і про загальні концепти, релевантні для всіх частин книжки. Час Досліджуваний період охоплює всі 150 років габсбурзької влади у Бродах (за винятком Першої світової війни), оскільки багатоперспективний істо- ІІ. Вступ 16 ричний виклад можливий лише через охоплення довшого часового періоду. Не варто недооцінювати окремих подій, однак, їхнє значення і симптоматику можна осягнути лише в longue durée.2 Так, питання торговельних циклів та демографії за визначенням можна вивчити лише в довгому періоді. Але й друга частина цієї праці, присвячена особливостям Бродів, не в змозі послідовно витлумачити відповідні обставини без усвідомлення процесового розвитку. Третя частина також міцно закріплена в longue durée, бо аналіз різноманітного сприймання й формування міфів не може обійтися без цього концепту. Як життєпис у табличній формі ще далеко не біографія людини, так і хронологічне нанизування подій ще далеко не біографія міста. Простір Хоч, починаючи з середини 1990-х рр., знову ведуть мову про повернення простору, в історичних дослідженнях він поряд з часом завжди був ключовим поняттям.3 Існує багато різноманітних рівнів просторовості, – навіть сприймання і пам’ять можна розуміти як уявлювані простори. Локальні, регіональні, загальнодержавні чи міжнародні компоненти простору можуть накладатись один на одний – як, до прикладу, бродівський міський простір, який водночас був частиною державного прикордонного та міжнародного торговельного простору. Щоб точка на мапі стала простором й існувала як простір, потрібні такі додаткові компоненти, як межа (обмеження простору) та рух (досвідчення просторовості).4 Для австрійських Бродів обмеження простору було історичним повсякденням, оскільки відігравало значну роль в економічному житті. На відміну від сформованих упродовж сторіч кордонів між іншими державами5, галицький кордон виник одним розчерком пера під дипломатичною домовленістю і став новою лінією розмежування в 2 3 4 5 Braudel, Fernand. Histoire et sciences sociales. La longue durée // Braudel, Fernand (ред.). Ecrits sur l’histoire, 4. – Paris, 1969. – С. 44–52, 72–73. Просторово-часовий вимір з погляду географа вперше сформулював Карл Ріттер (Carl Ritter). Пор. розділ: Über das historische Element in der geographischen Wissenschaft у його праці: Einleitung zur allgemeinen vergleichenden Geographie, und Abhandlungen zur Begründung einer mehr wissenschaftlichen Behandlung der Erdkunde. – Berlin, 1852. – С. 152–181, цит. за: Schlögеl, Karl. Im Raume lesen wir die Zeit. Zivilisationsgeschichte und Geopolitik. – München/ Wien, 2003. – С. 40–41. Про багатогранність поняття простору пор.: Mejstrik, Alexander. Welchen Raum braucht Geschichte? Vorstellungen von Räumlichkeit in den Geschichts-, Sozial- und Kulturwissenschaften // Österreichische Zeitschrift für Geschichtswissenschaften (OZG). – 2006. – Nr. 1. – С. 10–15. Nordman, Daniel. Des Limites d’Etat aux Frontières Politiques // Nora, Pierre (ред.): Les Lieux de Mémoire II: La Nation. – Paris, 1986. – C. 36–61. Особливо відомий приклад кордону між Францією й Іспанією в Піренеях. Пор.: Sahlins, Peter. Boundaries. The Making of France and Spain in the Pyrenees. – Berkeley та ін., 1989. ІІ. Вступ 17 Центрально-Східній Європі.6 Ця лінія розділила до того єдиний економічний і культурний простір південно-східної Речі Посполитої й зробила доконечною орієнтацію на новий політичний центр, тобто на Відень. Протягом років це зумовило усвідомлення життя в прикордонному регіоні,7 що, втім, не конче означало життя на периферії: можна бути на кордоні й водночас частиною цілого.8 Якщо вийти поза межі класичного розуміння кордону суто в рамках політичної географії, як його представляли на початку ХХ ст. Ратцель чи Гаузгофер,9 то можна підійти до цієї теми також у її економічному, культурному, релігійному, соціальному чи інтелектуально-історичному вимірах.10 А Гаслінґер ще й звертає увагу на різноманітні функціональні моделі та змінюваність функцій кордонів.11 6 7 8 9 10 11 Augustynowicz, Christoph / Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze 1772–1867. Kommunikation oder Isolation? (= Europa orientalis 4). – Wien, 2007; Pacholkiv, Svjatoslav. Das Werden einer Grenze: Galizien 1772–1867 // Heindl, Waltraud / Saurer, Edith (ред.). Grenze und Staat: Paswesen, Staatsbürgerschaft, Heimatrecht und Fremdengesetzgebung in der österreichischen Monarchie 1750–1867. – Wien/ Köln/ Weimar, 2000. – С. 519–618; Heindl, Waltraud. Funktionswandel und Symbolwert der Grenzen. Grenzen und die staatlich-soziale Entwicklung im Habsburgerreich von der Mitte des 19. bis zur Mitte des 19. Jahrhunderts // Haslinger, Peter (ред.). Grenze im Kopf. Beitrage zur Geschichte der Grenze in Ostmitteleuropa (= Wiener Osteuropa Studien 11). – Frankfurt M./ Wien, 1999. – С. 31–44. Maner, Hans-Christian (ред.). Grenzregionen der Habsburgermonarchie im 18. und 19. Jahrhundert. Ihre Bedeutung und Funktion aus der Perspektive Wiens (= Mainzer Beiträge zur Geschichte Osteuropas 1). – Münster, 2005; Bechtel, Delphine / Galmiche, Xavier. Loin du centre: Le mythe des confins en Europe centrale au XXe siècle // Cultures d’Europe centrale, Le Mythe des confins. – 4 (2004). – С. 4–14. Bechtel, Delphine / Galmiche, Xavier. Introduction // Cultures d’Europe centrale, Le voyage dans les confins. – 3 (2003). – C. 7–21. Ratzel, Friedrich. Politische Geographie. – München/ Leipzig, 1897, особливо С. 447–539; Haushofer, Carl. Grenzen in ihrer geographischen und politischen Bedeutung. – Berlin, 1927. Пор. виклад різних концептів кордону: Jones, Stephen. Boundary Concepts in the Setting of Place and Time // Annals of the Association of American Geographers. – September, Vol. 49 (1959). – С. 241–255. Про специфіку центрально-східноєвропейського простору пор. статті у збірнику: Lemberg, Hans (ред.). Grenzen in Ostmitteleuropa im 19. und 20. Jahrhundert. Aktuelle Forschungsprobleme (= Tagungen zur OstmitteleuropaForschung 10). – Marburg, 2000. На особливу увагу заслуговує монографія: Paasi, Anssi. Territories, Boundaries and Consciousness. The Changing Geographies of the Finnish-Russian Border (= Belhaven Studies in Political Geography). – Chichester/ New York/ Brisbane/ Toronto/ Singapore, 1996, де автор на прикладі фінсько-російського кордону демонструє багатоплановість кордону в його функції у процесі націотворення та відмежування від «іншого», його змінність в уявленнях і дискурсах місцевого люду й громадськості держави загалом, а також його соціальний та життєвопросторовий вимір. Пор.: Haslinger, Peter. Grenze als Strukturprinzip und Wahrnehmungsproblem: Theorien und Konzepte im Bereich der Geschichtswissenschaften // Augustynowicz, Christoph / Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 5–20; вступ: Haslinger (ред.). Grenzen, С. 7–18. 18 ІІ. Вступ Згадувана вище друга складова поняття простору – це досвідчення простору через рух. Через Броди рухалися товари, ідеї й люди, для яких кордон був обмеженням, але не нездоланною перешкодою. Роль Бродів як транзитного простору добре вписується у визначення історичного регіону в трансєвропейській мережі економічного, культурного, релігійного й політичного обміну, запропоноване Вольфґанґом Шмале.12 На торговельних мапах до середини ХІХ ст. Броди були зафіксовані як незмінний пункт на маршруті перевезення товарів між Бердичевом (пол. Berdyczów, рос. Бердичев) на сході й Ляйпциґом (пол. Lipsk, нім. Leipzig) на заході. Не були Броди білою плямою і на релігійних мапах Європи, особливо що стосується їхнього релігійнокультурного значення для східноєвропейського єврейства.13 Броди викликали водночас і негативні асоціації, тісно пов’язані з їхнім економічним занепадом та прикордонним розташуванням. Тема кордону передбачає питання відношення між центром і периферією. Запропонований Валлерштайном поділ просторів на центральні, напівпериферійні й периферійні ґрунтується на аналізі економіко-політичної інтеграції держав та їхньої спроможності конкурувати в капіталізованій світовій системі.14 Гарс/ Мюллер-Функ, Штекль і Комлоші експлікують такі міркування на рівні Габсбурзької монархії.15 Комлосі розглядає Австрію ХVIII–XIX ст. як світову систему в мініатюрі, яка функціонує у своїх межах за тими ж зразками, що й світ загалом: «Функціонувати як світова економіка – означало мати надрегіональний внутрішній ринок, який економічно складався з центральних просторів та периферій, а політично був розподілений у ступеневій системі 12 13 14 15 Schmale, Wolfgang. Historische Komparatistik und Kulturtransfer. Europageschichtliche Perspektiven für die Landesgeschichte. Eine Einführung unter besonderer Berücksichtigung der sächsischen Landesgeschichte. – Bochum, 1998. – С. 1–34. Пор., напр., заявку на проведення спеціального дослідницького проєкту № 1906 Дюссельдорфського університету імені Гайнріха Гайне, подану до Німецького науково-дослідницького співтовариства «Kulturelle Topographien: Grenzen und Übergänge» («Культурні топографії: кордони й переходи»), а насамперед частковий проєкт A3 Ганса Гекера та Маріон Аптроот «Abgrenzungen, Konfrontationen und Kontakte zwischen Juden und Christen in Galizien am Beispiel der Städte Lemberg und Brody» («Відмежування, конфронтації й контакти між євреями та християнами в Галичині на прикладі Львова і Бродів»). Wallerstein, Immanuel Maurice. Das Moderne Weltsystem. – Bd. 1: Die Anfange der kapitalistischen Landwirtschaft und die europäische Weltökonomie im 16. Jahrhundert. – Frankfurt, 1986 [1974], насамперед с. 115–118. Komlosy, Andrea. Innere Peripherien als Ersatz für Kolonien? Zentrenbildung und Peripherisierung in der Habsburgermonarchie // Hárs, Endre / Müller-Funk, Wolfgang / Reber, Ursula / Ruthner, Clemens (ред.). Zentren, Peripherien und kollektive Identitäten in Österreich-Ungarn. – Tübingen / Basel, 2006. – С. 55–78; Stekl, Hannes. «Zentren» und «Peripherien» der westlichen Reichshälfte in der Einkommensverteilung um 1900 // Corbea-Hoisie, Andrei / Le Rider, Jacques (ред.). Metropole und Provinzen in Altösterreich (1880–1918). – Wien/ Köln/ Weimar, 1996. – С. 37–74. ІІ. Вступ 19 просторів».16 Щодо Бродів, то виходячи з цього, постає запитання: чому місто, яке відносно всієї держави було економічною периферією, змогло так довго бути інтегрованим у міжнародних економічних центральних просторах? Доволі суттєва теза цієї книжки в тому, що географічна периферійність не конче має означати периферійність економічну, духовну чи культурну. Відповіді на запитання щодо центру й периферії виявляються різними залежно від рівня й періоду. Відносно всієї держави політично й економічно Броди були периферією, проте завдяки своєму місцю в мережі міжнародної торгівлі вони були центром. Те ж саме можна сказати й про культурні відносини. З погляду віденського культурного життя Броди були щонайглибшою провінцією, проте на рівні єврейської духовної історії були видатним центром. Книжка має на меті продемонструвати тісні зв’язки між різними функціями центру та встановити їхню персистентність. Тривале існування мереж зв’язків набагато довше надавало Бродам надрегіональної ваги, аніж це можна припустити, зважаючи на політичні, економічні чи демографічні індикатори. Місто Дати визначення місту складно, оскільки треба зважати на різні фактори, які мають враховувати і правове, і «фізичне» значення цього слова.17 Найперші й, на мій погляд, відповідні окреслення цього поняття запропонували не історики, а економіст Ґустав фон Шмоллер (1900) та соціолог Макс Вебер (1921). Шмоллер звертає увагу і на необхідну комбінацію правових переваг, які мають міста на відміну від сіл, і на доконечність поділу праці населення (торгівля й промисли). Крім того, він наголошує на тому факті, що міста формують «економічний, адміністративний та духовний центр [відповідної] довколишньої сільської місцевості».18 Це означає, що навіть географічно пе16 17 18 Komlosy, Andrea. Grenze und ungleiche regionale Entwicklung. Binnenmarkt und Migration in der Habsburgermonarchie. – Wien, 2003. – С. 25. Щодо дослідження міста та різноманітних спроб його дефініції пор.: Heit, Alfred. Vielfalt der Erscheinung – Einheit des Begriffs? Die Stadtdefinition in der deutschsprachigen Stadtgeschichtsforschung seit dem 18. Jahrhundert // Johanek, Peter / Post, Franz-Joseph (ред.). Vielerlei Städte. Der Stadtbegriff. – Köln/ Weimar/ Wien, 2004. – С. 1–12; пор. також обидві статті в журналі «Leviathan» (червень 2001) в рубриці «Neues aus der Stadtforschung: ein altes Modell mit Zukunft?» («Нове з науки про місто: давня модель з майбутнім?»): Haussermann, Hartmut. Die europäische Stadt // Leviathan. Zeitschrift für Sozialwissenschaft. – Heft 2 (2001). – С. 237–255 та Kaelble, Hartmut. Die Besonderheiten der europäischen Stadt im 20. Jahrhundert // Leviathan. Zeitschrift für Sozialwissenschaft. – Heft 2 (2001). – С. 256–274. von Schmoller, Gustav. Grundriß der Allgemeinen Volkswirtschaftslehre. Begriff, psychologische und sittliche Grundlage, Literatur und Methode, Land, Leute und Technik, die gesellschaftliche Verfassung der Volkswirtschaft. – Teil 1. – Leipzig, 1908 [1900]. – С. 259. 20 ІІ. Вступ риферійне прикордонне місто лише на підставі того факту, що воно, власне, місто, вже мало свою довколишню місцевість.19 Що стосується Бродів, то їхня довколишня місцевість охоплювала не лише безпосередньо прилеглу місцевість, а й частини Східної Галичини і навіть Західної Волині. Вебер також звертає увагу на кількісні, правові та економічні ознаки міста порівняно з селом. Вагомість підходу Вебера для Бродів насамперед у його наголошуванні на наявності в поселенні ринку, де «... внаслідок наявної спеціалізації виробництва товарів свої потреби в ремісничих виробах чи товарах задовольняє неміське населення і де, звичайно, й містяни здійснюють обмін виробленими товарами та задовольняють свої господарські потреби».20 Поряд з економічними і правовими центральними функціями міст треба брати до уваги й те, що міста, на відміну від довколишньої місцевості, виконують також релігійні та культурні завдання. Крім того, щоб окреслити «вигляд, внутрішню структуру та кількість і вид функцій» у стосунках з сільською довколишньою місцевістю, треба враховувати також важливу роль часово-просторових вимірів.21 Набагато складніше від дефініції міста, яку зрештою завжди стосують до великих міст, виявити відмінність між містом, малим містом та містечком. Ці поняття неможливо розмежовувати за самою лише кількістю населення: у Скандинавії до ХІХ ст. були міста, які налічували лишень кілька сотень мешканців, у пізньомодерній Західній Європі поселення від 1000 до 2000 мешканців можна вважати малим містом, у Центрально-Східній Європі також були великі села чи містечка, які налічували понад тисячу мешканців.22 19 20 21 22 Пор. щодо загальних міркувань про значення міського й сільського простору, а відтак центру й периферії праці соціолога міста Рудольфа Штіхве: Stichweh, Rudolf. Zentrum/ Peripherie-Differenzierungen und die Soziologie der Stadt // Lenger, Friedrich / Tenfelde, Klaus (ред.). Die europäische Stadt im 20. Jahrhundert. Wahrnehmung – Entwicklung – Erosion. – Köln/ Weimar/ Wien, 2006. – С. 493–509. Weber, Max. Die Stadt. Eine soziologische Untersuchung // Weber, Max (ред.). Gesamtausgabe. Abt. 1. Schriften und Reden. – Bd. 22. Wirtschaft und Gesellschaft. Die Wirtschaft und die gesellschaftlichen Ordnungen und Machte. Nachlas. – Teilband 5: Die Stadt, (Hg.) von Wilfried Nippel. – Tübingen, 1999 [1913/1914]. – С. 62. Irsigler, Franz. Stadt und Umland in der historischen Forschung. Theorien und Konzepte // Bulst, Neithard / Hoock, Jochen / Irsigler, Franz (ред.). Bevölkerung, Wirtschaft und Gesellschaft. Stadt-Land-Beziehungen in Deutschland und Frankreich 14. bis 19. Jahrhundert. – Trier, 1983. – С. 26–27. Loupès, Philippe /Poussou, Jean-Pierre (ред.). Les petites villes du Moyen âge à nos jours (= Colloque international, Bordeaux, 25–26 octobre 1985). – Paris/Bordeaux, 1987; пор. також вступ Гольґера Томаса Ґрафа: Aufgaben und Methoden historischer Kleinstadtforschung // Graf, Holger Thomas (ред.). Kleine Städte im neuzeitlichen Europa. – Berlin, 1997. – С. 11–24, а також вступ Петера Кларка: Clark, Peter (ред.): Small Towns in Early Modern Europe. – Cambridge/New York/Oakleigh/Paris, 1995. – С. 1–21 і особливо статтю в цьому ІІ. Вступ 21 Недостатньо доречно виходити також лише з правових обставин, за якими міста й малі міста мають відповідне самоврядування, а містечка не мають. Адже саме у так вдало описаній Єньо Сючем23 «Міжєвропі» часів Угорського Королівства та польсько-литовської Речі Посполитої міста, за винятком кількох великих королівських міст, – це власність аристократії. Таке приватне місто, на відміну від власника, не мало великих прав, але все ж виділялося в правовому сенсі серед довколишньої сільської місцевості.24 Такі міста або містечка відігравали важливу роль, оскільки виконували функції центру в економічній, адміністративній, релігійній та культурній сферах.25 Містечко, miasteczko (pol.), штетль (їд.), Marktflecken, Minderstadt, Marktgemeinde, Markt (нім.),26 местечко (рос.) навіть ще в другій половині ХІХ ст. було, так би мовити, «забезпечувальним острівцем» посеред відсталого в сільськогосподарському сенсі й майже нерозвиненого в інфраструктурному плані простору. 23 24 25 26 збірнику: Bacskai, Vera. Small Towns in Eastern Central Europe // Clark, Peter (ред.). Small Towns in Early Modern Europe. – Cambridge/New York/Oakleigh/Paris, 1995. – С. 77–89. Szűcs, Jenő. Die drei historischen Regionen Europas. – Frankfurt Main, 1990 [1981]). Марія Боґуцька докладно зупиняється на правових відносинах шляхти та приватних міст, а також на сповнених конфліктів відносинах з королівськими містами, пор.: Bogucka, Maria. The Lost World of the «Sarmatians». Custom as the Regulator of Polish Social Life in Early Modern Times. – Warszawa, 1996. Про дуже повільні зміни правової залежності від землевласника див.: Opas, Tomasz. Der Emanzipationsprozess der privatgrundherrschaftlichen Städte im Königreich Galizien und Lodomerien als Forschungsproblem // Lukan, Walter/ Peyfuss, Max Demeter (ред.). Aus polnisch-österreichischer Vergangenheit (= Österreichische Osthefte, Jg. 32, 1990, Heft 2. Sonderdruck). – Wien 1990, – С. 154–171. Bogucka, Maria. The Network and Functions of Small Towns in Poland in Early Modern Times // Mączak, Antoni/ Smout, Christopher (ред.). Gründung und Bedeutung kleinerer Städte im nördlichen Europa der frühen Neuzeit. – Wiesbaden, 1991. – С. 219–233; Adelsgruber, Paulus/ Cohen, Laurie/ Kuzmany, Borries. Getrennt und doch verbunden. Grenzstädte zwischen Österreich und Russland, 1772–1918. – Wien, 2011. Особливо переконливо виглядає висновок Ґабора Шонколя, що звична гіпотеза про те, що «приморське місто = розгалужені економічні зв’язки» та «місто на суходолі = адміністративний центр», стосовно Трансильванії не справджується, оскільки для багатьох тамтешніх міст характерною була не так їхня сільськогосподарська довколишня місцевість, як торгівля. Цей висновок щонайкраще можна застосувати до Бродів, а можливо, й навіть до багатьох малих міст Речі Посполитої: Sonkoly, Gabor. Was ist «urban»? – Die transsylvanischen Kleinstädte im 18. und 19. Jahrhundert. Eine statistischquantitative Studie in definitorischer Absicht // Graf, Holger Thomas (ред.). Kleine Städte im neuzeitlichen Europa. – Berlin, 1997. – С. 26. У німецькій мові немає єдиного позначення, хоча Герберт Кніттлер пропонує поняття Minderstadt. Пор.: Knittler, Herbert (ред.). Minderstädte – Kümmerformen – gefreite Dörfer. Stufen zur Urbanität und das Märkteproblem (= Beiträge zur Geschichte der Städte Mitteleuropas 20). – Linz, 2006. Пор. насамперед першу статтю: Ehbrecht, Wilfried. «Minderstadt» – ein tauglicher Begriff der vergleichenden historischen Städteforschung? // Knittler, Herbert (ред.): Minderstädte – Kümmerformen – gefreite Dörfer. Stufen zur Urbanität und das Märkteproblem (= Beiträge zur Geschichte der Städte Mitteleuropas 20). – Linz, 2006. – С. 1–50. ІІ. Вступ 22 На відміну від західної Центральної Європи, у східній частині континенту роль посередників між містом і селом виконували насамперед єврейські мешканці таких населених пунктів. Євреї, які займалися крамарюванням, ремеслами чи виконували адміністративні функції, становили більшу частину мешканців містечок.27 Через низький рівень економічного розвитку таке розрізнення складно застосувати до Бродів. Суто з правового погляду Броди, безперечно, були містом (Маґдебурзьке право від 1584 р.) і до першої третини ХІХ ст., безсумнівно, були містом середнього розміру. Натомість наприкінці Габсбурзької епохи Броди поставали вже як одне з багатьох галицьких малих міст. У сучасному ж сприйманні й у сьогоднішній пам’яті на Заході про Броди на передньому плані перебувають ознаки штетля – тобто переважно єврейського, економічно відсталого населеного пункту. У зв’язку з нерозв’язністю цієї термінологічної проблеми в подальшому викладі використані всі три поняття. Етнічність Згадувані вище етнічно-конфесійні групи також потребують докладнішого окреслення. Поняття етнос (від гр. «народ») та похідне від нього етнічність містять чималий конфліктний потенціал. Суто примордіалістський підхід, який виходить з існування природної народної спільноти, яка ґрунтується на спільності мови, культури й походження, через расистські злочини, вчинені у ХХ ст., після 1945 р. був підданий радикальній критиці й поступився місцем конструктивістським засадам.28 Гобсбавм виявив штучність традицій, які зміцнюють суспільну єдність, легітимізують владу й інституції, а також вселяють певні уявлення й поведінкові взірці.29 Проте 27 28 29 Klier, John D. What Exactly Was a Shtetl? // Estraikh, Gennady (ред.). The Shtetl. Image and Reality. Papers of the Second Mendel Friedman International Conference on Yiddish. – Oxford, 2000. – С. 23–35; Ertel, Rachel. Le Shtetl. La bourgade juive de Pologne. De la tradition à la modernité. – Paris, 1982; Haumann, Heiko. Geschichte der Ostjuden. – München, 1999 [1990]), насамперед с. 60–67 та с. 95–108; Карліна, Оксана. Єврейські домогосподарства у Волинській губернії в першій половині ХІХ ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. – Вип. 4 (2004). – С. 53–68; «Штетль» як феномен єврейської історії. Збірник наукових праць. Матеріали конференції 30 серпня – 3 вересня 1998 р. – Київ, 1999; Shvaytser, Shloyme. A haynttsaytiker kuk oyfn shtetl // Di goldene keyt. – 113 (1986). – С. 199–202. Пор. спробу Фрідріха Гекманна описати формування сучасного значення поняття етнічність: Heckmann, Friedrich. Ethnische Minderheiten, Volk und Nation. Soziologie interethnischer Beziehungen. – Stuttgart, 1992. – С. 30–56. Hobsbawm, Eric. Das Erfinden von Traditionen // Conrad, Christoph/ Kessel, Martina (ред.). Kultur & Geschichte. Neue Einblicke in eine alte Beziehung. – Stuttgart, 1998. – С. 97–118, насамперед С. 109–116 [короткий виклад книжки: The Invention of Tradition. – Cambridge, 1986]. ІІ. Вступ 23 «... навіть якщо вони ґрунтуються ні на чому іншому, як на вигаданих традиціях, етнічні групи, щойно утворившись, стають реальними величинами, вагомими історичними факторами, [… і] тому вони вочевидь щось набагато більше, аніж просто ситуативні утворення задля реалізації партикулярних інтересів».30 Подібні аргументи наводив ще Макс Вебер, коли стверджував, що є всі підстави вважати етнічними групами групи, схожі за зовнішніми ознаками і звичаями, які поділяють віру в родову спільноту.31 Відтак пошук гаданих об’єктивних критеріїв геть не потрібний. Бенедикт Андерсон прямо звертає увагу на те, що поза величинами сільських структур не-уявлюваних групових ідентичностей (національних, соціальних чи політичних) узагалі не буває. Але саме ідея національної спільноти принаймні теоретично імплікує рівноправне становище всіх членів, на відміну від тих, хто до неї не належить.32 На підставі специфічної ситуативності (освіта, досвід, примус тощо) люди можуть мати досвід спільноти, який дає їм змогу відчувати належність до якоїсь етнічної групи (ситуативна етнічність). Це відчуття з’являється через відмежовування від інших осіб і груп (етнічність як дискурс відмежування).33 30 31 32 33 Kohl, Karl-Heinz. Ethnizität und Tradition aus ethnologischer Sicht // Assmann, Aleida/ Friese, Heidrun (ред.). Identitäten. – Bd. 3: Erinnerung, Geschichte, Identität. – Frankfurt Main, 1998. – С. 284, 287. Weber, Max/ Winckelmann, Johannes F. Wirtschaft und Gesellschaft Grundriss der verstehenden Soziologie. – Tübingen, 1980. – С. 237. Anderson, Benedict. Die Erfindung der Nation. Zur Karriere eines folgenreichen Konzepts. – Frankfurt Main, 1996 [1983], особливо с. 14–16, 124–125. Giordano, Christian. Ethnizität und das Motiv des mono-ethnischen Raumes in Zentralund Osteuropa // Altermatt, Urs (ред.). Nation, Ethnizität und Staat in Mitteleuropa (= Buchreihe des Instituts für den Donauraum und Mitteleuropa 4). – Wien/Köln/Weimar, 1996. – С. 22–33. Фредрік Барт на прикладі афгансько-пакистанських пуштунів уперше переконливо продемонстрував, що (соціальне) відмежування виступає передумовою виникнення національної ідентичності. Пор.: Barth, Fredrik (ред.). Ethnic Groups and Boundaries. The Social Organization of Cultural Difference. – Long Grove, 1998 [1969]. У збірнику за ред. Ненсі М. Вінґфілд наведені окремі зразки конструювання іншого на прикладі Австро-Угорщини: Wingfield, Nancy M. (Hg.): Creating the Other. Ethnic Conflict and Nationalism in Habsburg Central Europe (= Austrian History, Culture, and Society 5). – New York, 2003, пор. насамперед статті Кая Струве й Пітера Джадсона: Struve, Kai. Gentry, Jews and Peasants: Jews as Others in the Formation of the Modern Polish Nation in Rural Galicia During the Second Half of the Nineteenth Century // Wingfield, Nancy M. (ред.). Creating the Other. Ethnic Conflict and Nationalism in Habsburg Central Europe (= Austrian History, Culture, and Society 5). – New York, 2003. – С. 103–126; Judson, Pieter. Nationalizing Rural Landscapes in Cisleithania, 1880–1914 // Wingfield, Nancy M. (ред.). Creating the Other. Ethnic Conflict and Nationalism in Habsburg Central Europe (= Austrian History, Culture, and Society 5). – New York, 2003. – С. 127–148. Ґері Коен у книжці про німців у Празі демонструє, якою великою мірою виникнення етнічної свідомості випливає з розмежування різних суспільних верств: Cohen, Gary B.. The Politics of Ethnic Survival: Germans in Prague, 1861–1914. – Princeton, NJ, 1981. 24 ІІ. Вступ Поняття етнічно-конфесійний ліпше надається для характеристики різних «народів» на теренах Галичини, а також на територіях колишніх континентальних імперій (Габсбурзької монархії, Російської й Османської імперій). Ще в ранньомодерній Речі Посполитій інституції міського самоврядування на теренах Галичини були розділені конфесійними лініями, які, знову ж таки, збігалися з етнічними групами – тобто польськими, русинськими, вірменськими, німецькими (поділеними, однак, на католицькі й протестантські) та єврейськими організаційними структурами, хай у ХVІІ ст. під цими поняттями й розуміли не цілком те, що наприкінці ХІХ ст.34 Поєднання поняття конфесія з поняттям етнос дає насамперед змогу залучити до цієї системи і єврейське населення. Межа відмінного самосприймання єврейства і сприймання його іншими як релігійної громади (Західна Європа) чи як національності (Східна Європа) проходила через Габсбурзьку монархію, ба навіть через саму Галичину. Тут вона, однак, була не так суто географічною розмежувальною лінією, як соціальною й політичною. Така диференціація була насамперед феноменом, який з’явився щойно з проникненням Гаскали і став політично релевантним особливо з формуванням сіонізму та бундизму. Євреї, однак, сприймали себе відмінними від інших груп і до, і після формування цього внутрішнього єврейського протиріччя, – та й ззовні їх сприймали як інакших. Поняття етнічно-конфесійний доречно застосовувати й до християнських груп, бо такі національні позначення, як «поляки» чи «українці», – це сучасні категорії, які у ХVІІІ та щонайменше до середини ХІХ ст. не збігались із самосприйманням широких верств населення. Відмінності між собою вони все ж усвідомлювали, однак, на підставі не якихось етнічних, а конфесійних, мовних і соціальних ознак.35 Коли згодом на передній план зрештою вийшла модерна національна ідентичність, «греко-католицький селянин» став «русином» і врешті «українцем». Оскільки ці українці розвинулися здебільшого з греко-католицького населення, а поляки з римо-католицького сегмента, то в статистичних даних про кількість «протоукраїнців» чи «протополяків» доцільніше послуговуватися категорією конфесії, аніж категорією рідної мови, 34 35 von Werdt, Christophe. Halyč-Wolhynien – Rotreusen – Galizien: Im Überlappungsgebiet der Kulturen und Volker // Jahrbucher für Geschichte Osteuropas. – 46. – Nr. 1 (1998). – С. 94–95. Struve, Kai. Bauern und Nation in Ostmitteleuropa: soziale Emanzipation und nationale Identität der galizischen Bauern im 19. Jahrhundert // von Hirschhausen, Ulrike / Leonhard, Jörn (ред.): Nationalismen in Europa. West- und Osteuropa im Vergleich. – Göttingen, 2001. – С. 347–371. Пор. також дисертаційне дослідження Кая Струве: Struve, Kai. Bauern und Nation in Galizien. Über Zugehörigkeit und soziale Emanzipation im 19. Jahrhundert (= Schriften des Simon-Dubnow-Instituts 4). – Göttingen, 2005; Himka, John-Paul. Religion and Nationality in Western Ukraine: The Greek Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 1870–1900. – Montreal/Quebec та ін., 1999. ІІ. Вступ 25 на підставі якої і наприкінці ХІХ, і в ХХ ст. зазвичай виводили «національність», оскільки в австрійській офіційній статистиці категорії «національність» не було. Австрійська статистика наводила, однак, дані не про рідну мову, а про мову повсякденного спілкування. До того ж органи, на які були покладені завдання перепису населення, в питаннях визнання мови повсякденного спілкування часто чинили тиск, а багатомовність широких верств населення просто ігнорували.36 Міф Алайда і Ян Ассманни розрізняють два типи міфів: міф може окреслювати засвоєну від попередніх поколінь неправду, яку треба в просвітницький спосіб розвінчувати як нереальну фантазію, але водночас міф може бути і зумовленими часом шатами не прив’язаної до часу правди.37 Розглядувані тут міфи можна зарахувати радше до другої категорії, оскільки йдеться не так про спростування успадкованих історичних наративів, як про віддзеркалення впливів засвоєних від попередніх поколінь історичних образів на історичний і актуальний розвиток. Зрештою, підхід до міфу спирається на його розуміння Роланом Бартом, який звертає увагу на соціологічний контекст міфів. Загальне послуговування тим чи тим твердженням, а не його зміст перетворюють або не перетворюють це твердження на міф.38 Історичні міфи – це ефективні конструкти, для яких характерна живучість.39 Міф Галичини почав привертати велику увагу від початку 1970-х рр., коли Клаудіо Марґіс опублікував книжку про Йозефа Рота та східноєврейську традицію.40 До цієї 36 37 38 39 40 Щодо питання юридичного та статистичного значення категорій «народність» (= національність) та «мова» пор. обидві стандартні праці: Stourzh, Gerald. Die Gleichberechtigung der Nationalitäten in der Verfassung und Verwaltung Österreichs 1848–1918. – Wien, 1985; Brix, Emil. Die Umgangssprachen in Altösterreich zwischen Agitation und Assimilation. Die Sprachenstatistik in den zisleithanischen Volkszählungen 1880 bis 1910. – Wien, 1982. Assmann, Aleida/ Assmann, Jan. Mythos // Cancik, Hubert (ред.). Handbuch religionswissenschaftlicher Grundbegriffe. – Bd. 4. – Stuttgart, 1998. – С. 179–180. Barthes, Roland. Mythen des Alltags. – Frankfurt Main, 1964. – С. 85–86. Про східноєвропейський простір пор. численні статті: Hein-Kircher, Heidi/ Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- und Osteuropa (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 24). – Marburg, 2006; про точнішу класифікацію поняття «міф» пор. статті: Bizeul, Yves. Politische Mythen // Hein-Kircher, Heidi/ Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- und Osteuropa (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 24). – Marburg, 2006. – С. 3–14; Hein-Kircher, Heidi. Überlegungen zu einer Typologisierung von politischen Mythen aus historiographischer Sicht – ein Versuch // Hein-Kircher, Heidi/ Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- und Osteuropa (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 24). – Marburg, 2006. – С. 407–424. Magris, Claudio. Weit von wo. Verlorene Welt des Ostjudentums. – Wien, 1974 [1971]. 26 ІІ. Вступ тематики зверталося багато авторів. Одні підходили до неї з літературнопубліцистичного41 боку, інші з наукового.42 Свої праці дослідники ґрунтували насамперед на давніх подорожніх записах, а також на творах Йозефа Рота, Карла Еміля Францоза, Леопольда фон Захер-Мазоха, Бруно Шульца, Шемуеля Аґнона та Ан-Ського. Створені австрійською бюрократією Галичина і Буковина впродовж кількох десятиріч швидко перетворилися на стабільні складові частини ментальних мап. Їх усвідомлювали не лише як окремі політичні сутності, а й як звичні культурні та літературні ландшафти. Спочатку це виявилось у подорожніх нотатках, згодом у белетристиці, яка своєю чергою мала великий вплив на сприймання ззовні й на самосприймання мешканців регіону, ба навіть не втратила його й після зникнення цих регіонів. У Галичині та про Галичину літературні твори писали різними мовами – німецькою, польською, українською, їдишем, гебрайською й російською, що свідчить про багатомовність колишнього коронного краю.43 Саме багатомовність та мирне співжиття національностей – це один з найсуттєвіших моментів міфу Галичини: хоч і бідної, зате толерантної Аркадії, яка перебуває під захистом «доброго цісаря у Відні», хай її й не розуміють. Це світ, для якого характерні наднаціональність, бюрократизм і занепадництво, але водночас він незрозумілий і таємничий, хоч і передає специфічний настрій, який зумовлює виникнення в читача 41 42 43 Пор., напр.: Dohrn, Verena. Reise nach Galizien. Grenzlandschaften des alten Europa. – Frankfurt Main, 1991; Pollack, Martin. Galizien. Eine Reise durch die verschwundene Welt Ostgaliziens und der Bukowina. – Frankfurt Main/Leipzig, 2001. Пор., напр.: Bechtel, Delphine. «Galizien, Galicja, Galitsye, Halytchyna»: Le mythe de la Galicie, de la disparition à la résurrection (virtuelle) // Cultures d’Europe centrale, Le Mythe des confins. – 4 (2004). – С. 56–77; Bechtel, Delphine. D’Images d’un voyage en province (1891) de Peretz à La destruction de la Galicie (1921) d’An-Ski: Représentation des confins juifs entre expédition statistique et littérature // Cultures d’Europe centrale, Le voyage dans les confins. – 3 (2003). – C. 57–76; Huchtker, Dietlind. Der «Mythos Galizien». Versuch einer Historisierung // Muller, Michael G./ Petri, Rolf (ред.). Die Nationalisierung von Grenzen. Zur Konstruktion nationaler Identität in sprachlich gemischten Grenzregionen (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 16). – Marburg, 2002. – С. 81–107; Kappeler, Andreas. Die galizische Grenze in den Reiseberichten von William Coxe (1778), Carl Feyerabend (1795–98) und Johann Georg Kohl (1838) // Augustynowicz, Christoph/ Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze 1772–1867. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 213–232; Kłańska, Maria. Daleko od Wiednia: Galicja w oczach pisarzy niemieckojęzycznych 1772–1918. – Krakow, 1991; Wolff, Larry. The Idea of Galicia. History and Fantasy in Habsburg Political Culture. – Stanford CA, 2010; Zudrell, Petra. Reisen nach Galizien. Wahrnehmungen deutschsprachiger Reiseberichte über Galizien (einschließlich der Bukowina) vom Anfang und Ende des zwanzigsten Jahrhunderts (неопубл. дипл. роб.). – Wien, 1994. Le Rider, Jacques. Die Erfindung regionaler Identität: Die Falle Galiziens und der Bukowina // Corbea-Hoisie, Andrei /Le Rider, Jacques (ред.). Metropole und Provinzen in Altösterreich (1880–1918). – Wien/Köln/Weimar, 1996. – С. 15; Bechtel: «Galizien, Galicja, Galitsye, Halytchyna», с. 61. ІІ. Вступ 27 асоціацій.44 Проте навіть автори, які писали після Першої світової війни, характеризують Галичину не лише як ідилію. Мультикультурність коронного краю усвідомлюють цілковито як результат зашкарублості в давніх феодальних структурах, піддаючи водночас сумніву національно-гегемоніальну прогресивну віру тодішніх часів. Дітлінд Гюхткер цілком справедливо зауважує, що «сприймання літератури Галичини як міфу деполітизує її й відбирає в неї власну історію».45 Пам’ять Пам’ятати означає засвоювати минуле в інтерпретаційній формі та встановлювати з ним емоційні асоціації. Ассманн іде ще далі й зауважує, що минуле взагалі виникає лише тоді, коли до нього звертаються.46 Звертання до того, що було, і пам’ять про нього такою ж мірою індивідуальні, якою лише людина, а не якась річ може мати пам’ять. Насправді ж пам’ять виникає завжди в процесі соціалізації (сім’я, школа, соціум) і тому має колективні риси.47 Однак поняття колективна пам’ять виглядає проблематичним, бо що стосується держав (Центрально-) Східної Європи – часто неможливо окреслити якийсь колектив, а щонайбільше кілька колективів, і щоб їх утримувати, потрібні національні, соціальні або політичні рамки.48 Нині такі колективи в цьому регіоні здебільшого національні, внаслідок чого маємо справу з національними культурами пам’яті, які почасти одна одну заперечують, почасти ігнорують, а почасти й накладаються одна на одну. Коли я веду мову про пам’ять про Броди, то завжди маю на увазі мозаїчну картину з кількох складових різних культурних пам’ятей відповідних національних колективів. Послуговуючись поняттям культурна пам’ять, я меншою мірою маю на увазі Ассманнову поняттєву відмінність між комунікативною й культурною пам’яттю, бо через часову віддаленість будь-яке вивчення Габсбурзької монархії автоматично виступає частиною культур44 45 46 47 48 Jobst, Kerstin. Der Mythos des Miteinander. Galizien in Literatur und Geschichte (= Die Ostreihe. N.F. H. 8). – Hamburg, 1998. – С. 8–12; Magris, Claudio. Der habsburgische Mythos in der österreichischen Literatur. – Salzburg, 1966. – С. 12–18. Hüchtker: «Mythos Galizien», цит. за: http://www.kakanien.ac.at/beitr/fallstudie/DHuechtker2.pdf [11.7.2008], С. 13. Assmann, Jan. Das kulturelle Gedächtnis. Schrift, Erinnerung und politische Identität in frühen Hochkulturen. – München, 1997 [1992]. – С. 31. Maurice Halbwachs цит. за Assmann: Kulturelles Gedächtnis, с. 35–36. Assmann, Jan. Kollektives Gedächtnis und kulturelle Identität // Assmann, Jan/ Holscher, Tonio (ред.). Kultur und Gedächtnis. – Frankfurt Main, 1988. – С. 9–19. Про проблему «колективного наративу» пор.: Ther, Philipp. Nationalisierung, kulturelle Aneignung und Erinnerung in den Metropolen Ostmitteleuropas // Henke, Lutz/ Rossolinski, Grzegorz/ Ther, Philipp (ред.). Eine neue Gesellschaft in einer alten Stadt. Erinnerungen und Geschichtspolitik in Lemberg anhand der Oral history. – Wrocław, 2007. – С. 7–15. ІІ. Вступ 28 ної пам’яті.49 Мені б більше хотілося, щоб було розуміння відмінностей цих культурних пам’ятей від «наукової пам’яті», про яку йдеться у перших двох частинах книжки. Останніми роками простежується бурхливий розвиток досліджень з питань національних і наднаціональних місць пам’яті, оскільки з їхньою допомогою доволі наочно можна представити історичну культуру держав, а почасти й історичну культуру Європейського Союзу,50 – хоча історична культура, звісно, не обмежується лише місцями пам’яті, а охоплює будь-яку «присутність минулого у тому чи тому сучасному».51 Структура книжки Перша частина присвячена економічному розвиткові Бродів. Невелику увагу приділено в ньому й періодові до 1772 р., щоб продемонструвати, що економічний розквіт міста почався ще за часів польсько-литовської Речі Посполитої. Особлива увага зосереджена на міжнародних не лише економічних, а й інтелектуально-історичних зв’язках, вплив яких був відчутний довше, аніж тривала властива «історія успіху» міста. В ході аналізу тла і причин економічного занепаду Бродів знову і знову доводиться тематизувати соціальні протиріччя та протилежні інтереси різних суспільних груп, не зосереджуючись, однак, на соціальній структурі міста. Давнішій німецькомовній історіографії часто закидають надто сильну зосередженість на історично-правових та інституційних аспектах розвитку 49 50 51 В Ассманна саме такі нефахівці є носіями комунікативної пам’яті, тоді як спеціалізовані носії традицій – учені, священники тощо є носіями культурної пам’яті. (Митців і письменних Ассманн, до речі, також зараховує до другої групи.) Пор.: Assmann: Kulturelles Gedächtnis, с. 48–56. Пор., напр.: Europäische lieux de mémoire? // Jahrbuch für Europäische Geschichte. – 3 (2002). – С. 3–100; У передмові впорядники зазначають, що походження і релевантність місць пам’яті, навіть коли їм надають національний характер, завжди транснаціональні. Пор.: Le Rider, Jacques/ Csaky, Moritz. Transnationale Gedächtnisorte in Zentraleuropa. – Innsbruck/Wien, 2002. – С. 7–10. Пор. також увесь вип. 35 журналу Transit, а особливо статті: Olschowsky, Burkhard. Erinnerungslandschaft mit Brüchen. Das «Europäische Netzwerk Erinnerung und Solidarität» und die Traumata des alten Kontinents // Transit. Europäische Revue. – Heft 35 (2008). – С. 23–49 та Uhl, Heidemarie. Schuldgedächtnis und Erinnerungsbegehren. Thesen zur europäischen Erinnerungskultur // Transit. Europäische Revue. – Heft 35 (2008). – С. 6–22. Петера Олівера Льова особливо цікавить те, як історизують минуле задля забезпечення сучасного й орієнтування на майбутнє: Loew, Peter Oliver. Danzig und seine Vergangenheit 1793 bis 1997. Die Geschichtskultur einer Stadt zwischen Deutschland und Polen (= Einzelveröffentlichungen des Deutschen Historischen Instituts Warschau 9). – Osnabrück, 2003. – С. 20. ІІ. Вступ 29 міст.52 Такі теми, як міське право, привілеї та адміністративні інституції, займають у цій праці незначне місце і висвітлені лише тією мірою, наскільки це потрібно для розуміння політичних і економічних структур Бродів. Культурно-історичне значення міста виступає на передній план насамперед у другій частині книжки.53 У другій частині увага зосереджена на Бродах як на місті та на життєвих світах його поліетнічного населення. Згадуваний уже Фернан Бродель заперечував концепт мікроісторії, протиставляючи йому свої концепти структурної історії і longue durée. Проте ці два підходи не конче мусять заперечувати один одного, якщо не вважати мікроісторію поверхневою, нетривалою історією подій, а додержуватися погляду, згідно з яким, за формулюванням Джованні Леві, мікроісторія не розглядає «мале», а намагається бачити «в малому»,54 тобто через контекстуалізацію окремих мініісторій з процесами вищого порядку можна одержати набагато зрозумілішу картину «властивого» й «великого цілого». У цій частині розглянуто розвиток освіти на місцевому рівні, інтелектуально-історичне значення Бродів для східноєвропейського єврейства, а також повсякденні стосунки між етнічно-конфесійними групами. До того ж тут ідеться не так про повсякденно-історичний аналіз подій,55 як про розуміння різних життєвих світів, що існували й перетиналися один з одним в одному й тому ж місті. В кожному разі в цій частині на передньому тлі перебувають мешканці міста, а не його структури.56 Через брак свідчень очевидців з нижчих прошар52 53 54 55 56 Пор., напр., вступ до видання: Melinz, Gerhard/ Zimmermann, Susan. Großstadtgeschichte und Modernisierung in der Habsburgermonarchie // Melinz, Gerhard/ Zimmermann, Susan (ред.). Wien. Prag. Budapest. Urbanisierung, Kommunalpolitik, gesellschaftliche Konflikte (1867–1918). – Wien, 1996. – С. 15–33, особливо с. 17–19. Культурна історія – специфічна тема. Як слушно підсумовує Уте Даніель, культурна історія – це не одна з «історій, що пишуться через дефіс» і вивчають тематичні царини якоїсь начебто загальної історії. Культурна історія – це підхід, кут зору, під яким розглядають минуле: Daniel, Ute. Kompendium Kulturgeschichte. – Frankfurt Main, 2006 [2001]. – С. 11–16. Пор. виклад Ганса Медіка: Medick, Hans. Mikro-Historie // Schulze, Winfried (ред.). Sozialgeschichte, Alltagsgeschichte, Mikro-Historie. Eine Diskussion. – Göttingen, 1994. – С. 40–41, 44. Wolfgang Hardtwig. Alltagsgeschichte heute. Eine kritische Bilanz // Schulze, Winfried (ред.). Sozialgeschichte, Alltagsgeschichte, Mikro-Historie. Eine Diskussion. – Göttingen, 1994. – С. 19–32. Пор., напр.: Medick: Mikro-Historie, с. 43. Щодо поняття «життєвий світ» (нім. Lebenswelt) існує велика кількість літератури. Загалом пор., напр.: Assmann, Aleida. Kultur als Lebenswelt und Monument. – Frankfurt Main, 1991; щодо єврейської історії пор., напр.: Haumann, Heiko (ред.). Von Luftmenschen und rebellischen Töchtern. Zum Wandel ostjüdischer Lebenswelten im 19. Jahrhundert. – Köln/Weimar/Wien, 1999); автори збірника за ред. Альберта Ліхтблау намагаються охопити різноманітні (в цьому разі єврейські) життєві світи людей за часів Габсбурзької монархії: Lichtblau, Albert (ред.). Als hätten wir dazugehört. Österreichisch-jüdische Lebensgeschichten aus der 30 ІІ. Вступ ків та відсутність судових актів питання етносоціальної взаємодії дуже складно окреслити. Націотворчі процеси окремих груп, які протікали поряд, разом один з одним та наперекір один одному, висвітлені в цій книжці лише тією мірою, наскільки вони були важливі для мультикультурних життєвих світів, а націотворчі процеси як такі не перебувають на передньому плані. Видається цікавим, як ці етнічно-конфесійні спільноти жили одні з одними чи поряд одні з одними, а також як такі тристоронні відносини між поляками, українцями і євреями сприймали тоді і як сприймають їх тепер.57 Відтак переходжу до третьої й останньої частини книжки, присвяченої сприйманню Бродів. Представлене воно в потрійному зрізі: по-перше, через бачення сучасників (мандрівників чи літераторів), по-друге, через мемуарні збірники, які виходили друком у 1980-х і 1990-х рр., і, по-третє, через конкретні місця в місті, які мають стосунок до минулого. Насамперед треба з’ясувати питання, якою мірою погляди сторонніх впливають на сприймання Бродів до теперішніх часів і яку роль у формуванні міфів про місто відіграли художні твори Йозефа Рота, Шемуеля Аґнона чи Шолом-Алейхема. З одного боку, деконструкція таких міфів може відбуватися через аналітичне вивчення їхнього історичного коріння, а з іншого, їх можна розвінчувати через контекстуалізацію зі схожими оповідями про інші міста. Якщо в Україні нині майже винятково домінує пам’ять про «українські Броди», то в уявленнях на Заході Броди асоціюються з єврейством. У цій праці представлений диференційований погляд на місто через вивчення, порівняння й виявлення зв’язків між різними етнічно-конфесійними дискурсами про Броди, внаслідок чого з’являється змога уникнути репродукування самореференційного сприймання окремими групами й виключення тих чи тих інших.58 За взірцем Шимона Редліха, якому чудово вдалося реконструювати різні способи оповіді про історію міста Бережани (пол. Brzeżany) міжвоєнних часів і періоду Другої світової війни на підставі розмов з українцями, 57 58 Habsburgermonarchie. – Wien/Köln/Weimar, 1999. Опис історичних життєвих світів у прикордонних містах див.: Augustynowicz, Christoph. Grenze(n) und Herrschaft(en) in der kleinpolnischen Stadt Sandomierz 1772–1844 (неопубл. габіл. досл., Відень, 2006). Непоганий початок, на мою думку, поклав у цьому сенсі Джон-Пол Химка у статті: Himka, John-Paul: Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia // Bartal, Israel/ Polonsky, Antony (ред.): Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 25–48. Про самореференційне сприймання пор.: Zach, Krista. Feindliche Fremde – ein Topos zur Motivation der Ausgrenzung. Deutsche, Juden, Rumänen, Andere als Migranten im 20. Jahrhundert // Zach, Krista (ред.). Migration im südöstlichen Mitteleuropa. Auswanderung, Flucht, Deportation, Exil im 20. Jahrhundert. – München, 2005. – С. 49–68, 53. ІІ. Вступ 31 поляками і євреями – очевидцями тих подій,59 у цій частині книжки здійснено спробу продемонструвати різні етнічно-конфесійні погляди на Броди під австрійською владою. Роль інтерв’ю Редліха в цьому дослідженні виконують мемуарні збірники. За всіх методичних відмінностей між інтерв’ю й мемуарними книгами і в тому, і в тому випадку йдеться про ненаукові свідчення сучасників, які прагнуть зафіксувати якусь пам’ять про свою батьківщину, що відкриває цікаві перспективи для досліджень. Броди – це той рідкісний щасливий випадок, коли свої мемуарні збірники створили всі три етнічноконфесійні групи. Як П’єр Нора до свого концепту lieux de mémoire залучив не лише топографічні простори, а й ідеї та традиції, так і тут немов ментальні місця пам’яті зіставлені між собою мемуарні збірники українців, поляків і євреїв.60 Поряд з мемуарними збірниками як ментальними місцями пам’яті під час прикінцевої «прогулянки» Бродами будуть представлені й деякі реальні місця, де вчорашнє поєднане з сьогоднішнім. Ці місця виявляють національні, транснаціональні або й цілком анаціональні конотації. Але інколи це просто лише свідчення минулої влади, економічних функцій чи соціальних протиріч. Останню частину праці найкраще, мабуть, можна охарактеризувати як дослідження асоціацій з Бродами, тобто аналіз тих сфер минулого, які нині пов’язують з містом, – до того ж на підставі подорожніх нотаток, спогадів чи записів неісториків. Стан досліджень Рівень історичних досліджень Бродів надзвичайно скромний, що за основної ролі міста для галицької, єврейської та (центрально-)східноєвропейської історії торгівлі доволі дивно. Є кілька монографій з окремих аспектів, майже всі з яких написані в ХІХ ст. або ж у міжвоєнний період (навіть якщо й опубліковані згодом). Це польськомовні видання з політичної й економічної історії міста Садока Баронча (1865) та Едмунда Бернгаута (1938), особливо ґрунтовна, опублікована 1937 р. дисертація Тадеуша Лютмана, а також монографія Натана Міхаеля Ґельбера про єврейське населення міста, написана гебрайською мовою (1955), та російськомовна книжка Якова Хоніґсмана (2001). Садок Баронч, вірменин за походженням, чернець домініканського ордену родом зі Східної Галичини, майже половину своєї книжки присвячує 59 60 Redlich, Shimon. Together and Apart in Brzezany: Poles, Jews, and Ukrainians, 1919– 1945. – Bloomington, 2002. Nora, Pierre (ред.). Les Lieux de Mémoire. – Paris, 1984–1992, насамперед другий том: La Nation, де автор зосереджується на культурному спадку; Assmann, Aleida. Erinnerungsräume. Formen und Wandlungen des kulturellen Gedächtnisses. – München, 1999. 32 ІІ. Вступ історії до 1772 р. й особливу увагу зосереджує на власниках міста та їхньому впливі.61 Що стосується австрійських часів, то, з одного боку, він зосереджується на виникненні привілею вільного торгового міста, з іншого, описує також зміни у вигляді міста й насамкінець подає короткий огляд про різні інституції, наявні в Бродах (шпиталі, школи, сакральні споруди тощо). Цікаві також його звертання до подорожних нотаток Краттера та Нємцевича, а насамперед інкорпорація листа польського письменника Юзефа Коженьовського, де він згадує своє дитинство у Бродах. Історик Тадеуш Лютман народивсь у Львові, 1931 р. захистив дисертацію про історію привілею вільного торгового міста Бродів.62 Ця монографія має винятково економічно-історичну спрямованість, і автор лише мимохідь зупиняється на соціально- та культурно-історичних питаннях. Він докладно зосереджується на появі патенту на вільну торгівлю, а також на дискусіях про його доцільність, які почали точитися майже водночас з його появою. У другій частині автор приділяє увагу потужним торговельним потокам, які протікали через Бродівську головну митницю. В додатку на понад 50 сторінок наведена велика кількість статистичних матеріалів (дані про імпорт, експорт і транзит товарів за їхньою вартістю й категоріями), зібрана з опублікованих джерел. Це, поза всяким сумнівом, найвагоміше дослідження того періоду, дуже ґрунтовне, проведене на відповідній джерельній базі (львівські й віденські архіви) й доволі об’ємне (виклад займає понад 350 сторінок). Лютман, до речі, був арештований 1942 р. у Львові й загинув у Маутгаузені в найостанніші дні війни (між 7 і 9 травня 1945 р.).63 Натан Міхаель Ґельбер у своїй монографії відводить місце винятково єврейській громаді Бродів.64 Він висвітлює релігійно-культурні тенденції та соціальні протиріччя в межах громади й зупиняється на питаннях політичної емансипації. Перші сто сторінок автор відводить періодові до 1772 р., більша ж частина книжки (200 сторінок) присвячена австрійському часові. Період Другої Польської Республіки та знищення єврейської спільноти під час Другої світової війни згадані лише в короткому останньому розділі. Особлива цінність монографії Ґельбера в її додатку з документами на майже 80 сторінках, який на добру третину складається з оригінальних джерел з єврейської історії міста за австрійських часів. Ґельбер, на диво, мало звертається до єврейського національного руху в Бродах; у своїй двотомній книжці про 61 62 63 64 Barącz, Sadok. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. Lutman, Tadeusz. Studja nad dziejami handlu Brodów w latach 1773–1880 (= Badania z dziejów społecznych i gospodarczych 26). – Lwów, 1937. Дисертація знаходиться в архіві: ДАЛО, ф. 26, оп. 4, спр. 225. Polski słownik biograficzny. –Тom 18/1. – С. 138–139. Gelber, Nathan Michael. Toldot jehudej Brodi 1584–1943 (= Arim wemahot beJisrael 6). – Jerušalajim, 1955. Дякую Ної Кройтору-Вайссман, яка прочитала цю книжку «моїми очима». ІІ. Вступ 33 сіоністський рух у Галичині, яка побачила світ усього лишень через три роки, він дуже часто зупиняється на Бродах.65 Хай монографія Ґельбера про Броди і вийшла друком лише 1955 р. в Єрусалимі (араб. Аль-Кудз, гебр. Єрушалаїм), можна все ж виходити з того, що автор розробив концепцію, зібрав матеріал і, може, частково навіть написав її ще в міжвоєнні роки. Ґельбер зрештою (а він народився в Бродах) публікував статті з окремих аспектів єврейської історії міста, починаючи з 1913 р., а насамперед після захисту дисертації 1916 р. на семінарі зі східноєвропейської історії у Відні.66 Яків Хоніґсман, чия книжка про історію єврейської громади Бродів побачила світ 2001 р. у Львові, зосереджує увагу радше на міжвоєнному періоді й катастрофі Другої світової війни.67 Австрійському періодові автор відводить близько 30 сторінок, де покликається лише на кілька наукових публікацій, тоді як щодо наступних років він опирається і на джерела з Центрального державного історичного архіву України у Львові. Статті в наукових журналах, у збірниках наукових праць чи окремі розділи в наукових монографіях, автори яких експліцитно висвітлюють історію Бродів, також рідкісні. Стосуються вони насамперед торгівлі й освіти. Більша частина матеріалу, представленого в наукових виданнях, здобута внаслідок відфільтровування короткої інформації про Броди з великої кількості публікацій. 65 66 67 Gelber, Nathan Michael. Toldot hatnua hacionit beGalicia 1875–1918. – Jerušalajim, 1958. Kappeler, Andreas. Wiener Dissertationen galizischer Jüdinnen und Juden zur ukrainischen Geschichte // НАНУ – Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича (ред.). Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 15). – Львів, 2006–2007. – С. 722; Biderman, I. M. Der historiker – Dr. N.M. Gelber // Okrutni, Yoysef/ Lindman, Nokhem (ред.). Seyfer Galitsye – gedenk bukh. – Buenos Ayres, 1968. – С. 161. Хонигсман, Яков. Евреи города Броды (1584–1944). – Львов, 2001. 34 А. Економічний розквіт і занепад Бродів ІІІ. Історія успіху (1630–1815) А ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД БРОДІВ 35 36 А. Економічний розквіт і занепад Бродів ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 37 ІІІ. Історія успіху (1630–1815) Quant à Brody […] c’est une grande Ville de Bois, mais bien bâtie, percée de larges ruës avec une belle place, fort peuplée & fort riche, sur tout en Marchands Juifs, dont il y a un très-grand nombre : on y voit des maisons de brique aussi apparentes que celles de Jaroslawe ; & si elle étoit dans un paїs de commerce comme l’autre, il n’y auroit aucune comparaison entre ces deux Villes. Quelques-uns mettent Brody en Volhynie ; mais il est certain qu’elle est de Russie, & la dernière Ville de ce côté-là : & que la Volhynie ne commence qu’à un quart de lieuë plus loin. Elle est située dans une vaste plaine sabloneuse, entourée de forests de Sapin, & semée par intervalles, de petits bosquets ; coupée d’un étang ou marais ; sur le bord duquel est la Citadelle, qui en est entourée de trois côtés. C’est un Pentagone parfait ; & bien exécuté […]. Son Esplanade du côté de la Ville, est belle & d’une juste proportion.68 У цій подорожній нотатці з 1699 р. Броди описані як важливе торгове місто на кордоні між польськими воєводствами Червона Русь і Волинь, яке за своїм військово-стратегічним значенням і за своєю красою сильно відрізняється від інших міст довкола. Звідки взялося те особливе становище на межі XVII–XVIII ст.? 68 Dalerac, François-Paulin. Les anecdotes de Pologne ou Memoires secrets du Regne de Jean Sobieski III. du Nom. – Tome II. – Amsterdam, 1699. – С. 303–304. Переклад: Що стосується Бродів, то це величне місто з дерева, але добре збудоване, пронизане широкими гарними вулицями, дуже населене й дуже багате – передусім завдяки купцям-євреям, яких тут дуже велика кількість; є тут і цегляні будинки, такі самі показні, як у Ярославі, і якби це місто також розташовувалось у краї торгівлі, то ці два міста не можна було б навіть порівнювати. Дехто вважає, що Броди належать до Волині, але вони, звісно ж, належать до Русі, й це останнє місто з того боку, а Волинь починається щойно за чверть льє. Місто розташоване на великій піщаній рівнині, оточене хвойними лісами й рівномірно всіяне невеличкими гаями, відрізане від ставка чи болота; край міста стоїть цитадель, оточена з трьох боків. Це досконалий п’ятикутник, і добре збудований […]. Плац цитаделі розташований збоку від міста: він гарний і має правильну форму. – Тут і далі пер. з французької Анжела Кам’янець. 38 А. Економічний розквіт і занепад Бродів ІІІ.1. Розквіт Бродів перед першим поділом Речі Посполитої Уперше Броди згадані в літописі Нестора, коли він описує військові походи 1084 р. За радянської влади цей рік оголосили офіційною датою заснування міста, а 1984 р. відбулися святкування великого ювілею.69 На час згадки Бродів у літописі вони ще справді належали до Волинського князівства.70 Частиною Руського воєводства вони стали за польсько-литовської влади. Назва міста походить від загальної назви «броди», бо саме в цьому місці можна було перейти вбрід довколишні болота.71 1441 р. польський король Владислав ІІІ Варненчик (Władysław III. Warneńczyk) дарував Броди й розташовані поблизу маєтки старості Сандомира (пол. Sandomierz) Янові Сєнінському (Jan Sieniński) за його заслуги в битвах з татарами. Лише після продажу Бродів воєводі Белза (пол. Bełz) Станіславові Жолкевському (Stanisław Żołkiewski) 1580 р. почався розквіт міста. Станіслав Жолкевський домігся від короля Стефана Баторія (угор. Istvan Báthory, пол. Stefan Batory, нім. Stephan Báthory) 22 липня 1584 р. надати Бродам, які тоді мали офіційну назву Любич (пол. Lubicz, а також Lubicze), маґдебурзьке право та тричі на рік проводити ярмарки. Любичем (Lubicz) називався родинний герб Жолкевських; назва Lubicze, однак, не прижилася, і вже під час підтвердження міських привілеїв 1597 р. знову йшлося про місто Броди.72 Броди були шляхетським містом, тобто всі доходи й судочинство належали поміщикові, а не королеві. А тому шанси на розвиток такого приватного міста були тісно пов’язані зі становищем шляхетської родини, у власності якої воно перебувало. Важливим кроком на шляху до перетворення Бродів на один з найзначніших торгових центрів Речі Посполитої стала купівля міста гетьманом польської корони Станіславом Конєцпольським (Stanisław Koniecpolski 1594–1646) 1629 р. за чималу суму в пів мільйона польських гульденів. У 1630–1635 рр. за проєктом французького архітектора Ґійома де Боплана він спорудив п’ятикутну фортецю з панським замком у стилі ренесансу,73 1637 р. заснував школу, а в адміністративній галузі акцептував 69 70 71 72 73 ЦДІАЛ, Ф. R-15, оп. 1, спр. 132. Нагаєвський, I. Причинок до історії города Броди і його околиць // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 37. Чобіт, Дмитро. Як виникло місто Броди. – Броди, 2002. – С. 4–5, 11–23. Lipiński, Tymoteusz. Miasto Brody z dawnemi przynależytościami. – Warszawa, 1851. – С. 1–3; Площанський, Венедикт М. Галицко-русскій торговельный город Броды // Литературное общество Галицко-русской матицы (ред.). Науковый зборник на год 1868. – I–II. – Львов, 1869. – С. 57–58. Krawców, S. O układzie przestrzennym miasta Brody w XVI–XVII w. // Kwartalnik architektury i urbanistyki. – 37 (1992). – С. 3, цит. за: Petryschyn, Halina. Die Judenviertel in der Stadtplanung und Stadtentwicklung Ostgaliziens, mit besonderer Berücksichtigung der Zeit vom Ende des 18. bis zur ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts // Mayrhofer, Fritz/ ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 39 деякі елементи міського самоврядування, які передбачали щорічні вибори нових представників на чолі з війтом (пол. wójt, нім. Vogt). Війт був найважливішою особою в повсякденному житті міста. Він, окрім іншого, очолював передбачений Маґдебурзьким правом суд присяжних, тоді як власник міста виступав вищою інстанцією в суперечках. Де-факто, втім, ніхто в місті не міг ухвалити якогось рішення проти волі власника.74 Конєцпольський провадив активну діяльність насамперед в економічній сфері. Поряд з підтвердженням 1633 р. королем Владиславом IV Вазою (Władysław IV Waza) дотеперішніх прав він домігся одержання складського права на всі товари, які перевозили з Волинського, Київського й Поліського воєводств до Польщі або ж із Ґданська (нім. Danzig, пол. Gdańsk) і Польщі до цих воєводств, а також звільнення бродівських купців від мостового мита та інших платежів. Такі привілеї практично зрівняли Броди в правах з такими важливими королівськими містами Речі Посполитої, як Краків (нім. Krakau, пол. Kraków), Львів, Торунь (нім. Thorn, пол. Toruń) чи Люблін (пол. Lublin).75 Продавали й складували в Бродах рибу, льон, коноплі, шкури, мед, хміль, селітру, сіль, вовну й багато іншого. Займалися такою економічною діяльністю насамперед покликані до міста за часів Конєцпольського вірмени, євреї, шотландці, греки й німці, тоді як польськомовне населення, окрім управлінських функцій, займалося ремісництвом, а українськомовні мешканці були зайняті переважно в первинному секторі. Найменшою з цих етнічноконфесійних груп були шотландці. Вони займалися посередництвом для родичів, які в Центральній Польщі чи в Ґданську провадили торгівлю з Західною Європою. Крім того, вони мали контакти з Києвом, а почасти навіть з Москвою. Загалом за два десятиріччя їхньої присутності в Бродах засвідчено 66 імен шотландських купців. А вже після повстання під проводом Хмельницького 1648 р. свідчень про перебування в місті шотландців немає.76 Повстання спричинило масштабні руйнування у Бродах. Облогу козацьких військ витримала лише фортеця, де сховалася більшість містян, а також 74 75 76 Opll, Ferdinand (ред.). Juden in der Stadt. – Linz, 1999. – С. 235. Опис замку в XVII ст. див.: Александрович, Володимир. Опис замку в Бродах 1689 року // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – 2004. – С. 544–565. Созанський, Іван. З минувшини міста Бродів. Причинки до історії міста в XVII в. – Броди, 2003 [Львів, 1911]. – С. 13, 22. Barącz: Wolne miasto, С. 17. Шиян, Раїса В. Купці шотландського походження у Бродах в першій половині XVII ст. // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 92–95; Кравченко, Володимир. Документи з історії торгівлі шотландців із Замостя і Бродів у Києві 40-х років XVII століття // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – 2004. – С. 486–487; Mandel, Yehoshu’aShiko/ Meltzer, Aviv/ Parvari-Leiner, Josef/ Shmuszkin-Rubinstein, Sarah-Samith (ред.). Ner tamid. Jizkor liBrodi: sefer zikaron liqehilat Brodi usevivata. – Jerušalajim, 1994. – С. 21. 40 А. Економічний розквіт і занепад Бродів мешканці довколишньої місцевості. Православне77 українськомовне населення міста, на відміну від мешканців з довколишньої місцевості, начебто не приєдналося до повстанців.78 Особливо цікавою групою населення були вірмени, які вперше оселились у Бродах 1634 р. Після захоплення Поділля 1672 р. Османською імперією пройшла ще одна хвиля переселення вірменів до Бродів, насамперед з Язловця (пол. Jazłowiec) й Кам’янця-Подільського (пол. Kamieniec Podolski). Хоча їхня кількість ніколи не була великою (1678 р., наприклад, було загалом лише дванадцять сімей), належали вони до найбагатших і найвпливовіших мешканців міста, – почасти їхні представники також були серед обраних членів міського представництва, а 1683 р. вірменин начебто був навіть війтом.79 Після спустошливої пожежі 1742 р., під час якої були знищені майже всі товари на складах у вірменів, які торгували зі Східною й Південно-Східною Європою, спільнота поступово почала переселятися здебільшого до Львова. Парафія вірменської церкви проіснувала в Бродах до австрійських часів. Після 1779 р. духовними потребами нечисленних вірменів у місті опікувався пріор римо-католицького Домініканського монастиря. Нині в Бродах збереглася лише «Вірменська вулиця» відразу за площею Ринок.80 Чимраз важливішою групою ставало в XVII ст. єврейське населення, яке вперше згадане 1584 р. під час надання Бродам маґдебурзького права, але, ймовірно, ще до того проживало в місті.81 Євреї скуповували дедалі більше нерухомості в римо-католицьких і православних мешканців і невдовзі мали у власності більшість будинків на площі Ринок. Доки не порушувалися давні християнські привілеї, єврейське населення не підпадало під обмеження на проживання, заняття ремеслами й торгівлею, на чому було ще раз недвозначно наголошено під час оновлення місцевих привілеїв 1699 р. Відтоді євреїв могли обирати до політичного представництва, а теоретично й до магістрату. Вони хоч і були звільнені від повинності обороняти місто, мусили, втім, покривати третину комунальних видатків і далі сплачувати королівський податок на утримання війська. Однак дім рабина, дім кантора, громадський дім та шпиталь були звільнені від будь-якого оподаткування. Такі сприят77 78 79 80 81 Руське воєводство приєдналося до церковної унії лише на початку XVIIІ ст., тож протоукраїнці у Бродах на час повстання під проводом Хмельницького також були ще православними. Созанський: З минувшини, с. 62–69; Площанський: Торговельный город, с. 62. Созанський: З минувшини, с. 38–41; Дашкевич, Ярослав. Розселення вірменів на Україні в XI–XVIII ст. // Український історичний збірник. – 1971. – № 1. – С. 154. Хоч і не зрозуміло, чи це не був війт окремо для вірменської громади. Barącz: Wolne miasto, с. 93–94, 118; Barącz, Sadok: Rys dziejów ormiańskich. – Tarnopol, 1869. – С. 76–77; Мельничук, Я. С. Армянское поселение в Бродах // Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. – Т. III. – Ереван, 1971. – С. 250–254. Хонигсман: Евреи, с. 6. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 41 ливі умови спричинили подальший наплив євреїв до Бродів, насамперед зі Львова й Перемишля (пол. Przemyśl). І врешті коли після спустошливої пожежі 1742 р. з Бродів повиїжджали вірменські торговці, конкуренти євреїв, ті остаточно стали економічно найвагомішою потугою.82 Коліївщина 1768– 1769 рр. зумовила наплив єврейських біженців, внаслідок чого кількість євреїв у Бродах на час анексії Галичини Габсбурґами становила понад 7 тис. душ і майже на тисячу перевищувала кількість євреїв у Львові. Відтак Броди були в усій Габсбурзькій монархії містом з найбільшою часткою єврейського населення.83 Постійне переселення євреїв до Бродів зумовило протягом XVIII ст. велетенське зростання значення цієї єврейської громади (їд. кегіле) в межах польсько-литовського єврейства. У внутрішньому єврейському представництві дев’яти незалежних кегіле Червоноруського воєводства Броди мали від двох до чотирьох з дванадцяти, інколи з тринадцяти прямих представників.84 Крім того, місто відряджало своїх депутатів до Сейму чотирьох земель – Великопольщі, Малопольщі, Червоної Русі й Волині (гебр. Ваад арба арацот, їд. Вад арбе аротсес), найвищого єврейського органу Речі Посполитої. Спорудження після нищівної пожежі 1742 р. велетенської синагоги також свідчить про престиж Бродів. Велична споруда, так звана Стара синагога, зведена у формі фортеці, досі домінує в зовнішньому вигляді міста. Її назва не відповідає реаліям, оскільки, судячи з усього, це не найдавніша мурована єврейська божниця міста. Менша Нова синагога, розташована колись поряд зі Старою, була зведена, ймовірно, раніше, але оскільки 1804 р. її реставрували, то й виглядала вона відповідно новішою (пор. також рис. V/1).85 Проте значення Бродів полягало не лише в кількості мешканців та заможності громади, а насамперед у духовному престижі міста. Центром релігійної вченості була Бродівська школа (їд. Бродер клойз, гебр. клаус рабата д’кегіла к’доша Броді), яку заснував Хаїм Ландау. Вишколені там рабини навіть у Західній Європі мали визначну репутацію як представники суворої єврейської ортодоксії з добрими знаннями Кабали. Той факт, що 1764 р. у Бродах поряд з офіційним рабином жило ще семеро рабинів з околиць «на пенсії», свідчить про те, яку релігійну вагу мало це місто.86 82 83 84 85 86 Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 24–28; Mandel/ Meltzer/Parvari-Leiner/ ShmuszkinRubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, с. 20. Encyclopaedia Judaica. Das Judentum in Geschichte und Gegenwart. – Berlin, 1929. – С. 1094; Хонигсман: Евреи, с. 30. Wurm, Dawid. Z dziejów Żydostwa Brodskiego. Za czasów dawnej Rzeczypospolitej polskiej (do r. 1772). – Brody, 1935. – C. 33; Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/ShmuszkinRubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, с. 23. Wurm: Z dziejów, с. 43–44; Kravtsov, Sergei. Die Juden der Grenz- und Freihandelsstadt Brody // David. Jüdische Kulturzeitschrift. – 27 (Dez. 1995). – С. 17. Wurm: Z dziejów, с. 47–48. 42 А. Економічний розквіт і занепад Бродів Інші приклади значущості Бродів – це релігійний диспут 1743 р., засудження франкістів 1765 р. та хасидів 1772 р. 1743 р. Луцький єпископ висунув єврейським ученим з Бродів ультиматум і закликав їх до дискусії про релігійні підвалини відповідних релігій, маючи на меті навернення єврейського населення у християнство. 13 червня 1756 р. бродівська громада піддала анафемі (гебр. герем) прихильників франкізму – месіанського руху, поширеного в середині століття в усій Речі Посполитій. Невдовзі за прикладом Бродів франкісти були піддані герему і в інших значущих містах, таких як Львів, Дубно чи Луцьк.87 Оцінювати роль хасидизму в Бродах складно. Офіційний кагал (гебр. кагал, їд. коол) мав виразну рабинсько-талмудичну орієнтацію й засуджував цю містичну форму юдаїзму. 21 червня 1772 р., тобто лише за кілька місяців до анексії Галичини Габсбурзькою імперією, був оголошений ще один герем – цього разу прихильникам Баала Шем Това (бл. 1700–1760), засновника хасидизму, який, до речі, якийсь час мешкав у Бродах і одружився там зі своєю другою дружиною. Насправді ж виглядає на те, що хасидизм, поширений здебільшого серед бідніших верств, у Бродах толерували.88 До того ж під час пізніших суперечок між єврейською ортодоксією й Гаскалою хасиди завжди підтримували позиції рабинських традиціоналістів. Поселення євреїв, а також вірменів, шотландців і греків відповідало звичній політиці, яку провадили власники з метою сприяння економічному розвиткові їхніх приватних міст. Броди мали ту перевагу, що протягом кількох століть до Першого поділу Речі Посполитої місто не лише було у власності одних з найбільших і наймогутніших представників польської шляхти, а й самі його власники, принаймні почасти, в ньому мешкали. Суперечки щодо власності міста зумовили труднощі лише на зламі XVII–XVIII ст. Ян Олександр Конєцпольський (пом. 1719) 1690 р. продав Броди спадкоємцеві польського престолу Якубу Людвіку Собеському (1667–1737), згодом, однак, заявив про незаконність продажу й, висуваючи свої претензії на місто, неодноразово намагався захопити його у військовий спосіб. Лише після двох рішень трибуналу в Любліні 1700 р. й 1714 р. Конєцпольський зрештою відмовився від міста. Тим часом османське військо разом з татарами 1696 р. спустошили Броди, а 1709 р. в ході Великої Північної війни (1700–1721) їх сплюндрували спочатку російські війська, а 1711 р. – війська Конєцпольського та інших землевласників. Лише по закінченні цієї довгої війни до Бродів знову повернувся мир, а законним власником торгового міста на той час був уже Юзеф Потоцький (1673–1751), який придбав його 1704 р. за 15 тис. талерів.89 87 88 89 Хонигсман: Евреи, с. 24; Wurm: Z dziejów, с. 52–57. Dubnow, Simon. Geschichte des Chassidismus. – Berlin, 1931. – С. 81–82; Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, с. 25. Площанський: Торговельный город, с. 64–66; Lipiński: Brody, с. 10–11. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 43 У власності родини Потоцьких місто перебуватиме понад сто років, доки його не продадуть 1833 р. за 6,2 млн гульденів.90 Попри кілька великих пожеж за владарювання Потоцьких Броди остаточно перетворилися на найзначніший перевалковий пункт південно-східної Речі Посполитої. Насамперед Станіслав Потоцький (1698–1760) особливо опікувався бездоганним проведенням ярмарків, передусім велетенських кінних ярмарків, які відбувалися двічі на рік аж до 1780-х рр.91 Шваб Франц Краттер звертає увагу на ризикований характер заходів сприяння й критично зауважує, що «своїм розвитком Броди завдячують родині Потоцьких, яка хитрістю, силою, надаванням привабливих привілеїв торговому єврейству крок за кроком переманила ярмарки до себе…»92 Під хитрістю й силою автор розуміє поширену в ті часи практику могутніх землевласників, патрульні війська яких змушували подорожніх купців завертати до своїх міст, розвантажувати там свій товар і виставляти його на продаж місцевим купцям. У такий спосіб складове право перетворилося на складовий обов’язок.93 Існують, однак, свідчення лише про те, що Юзеф Потоцький після пожежі 1742 р. надав єврейській громаді вигідний кредит у понад мільйон гульденів з метою відродження торгівлі, і про те, що він і його син постійно опікувалися захистом «своїх» купців.94 У кожному разі така протекція дала змогу приватному місту Бродам значно випередити королівське місто Львів у торгівлі з іншими регіонами. Відтак Броди крок за кроком ставали основним перевалковим пунктом сировини зі Східної Європи чи Османської імперії, а також високоякісної мануфактури із Західної Європи. З німецьких держав надходили нитки, золоті й срібні галуни, а також нюрнберзькі товари (цинкові й мосяжні вироби, бляшанки, голки, галантерейні товари тощо), з Франції – шовк, з Англії – бавовна. З австрійських спадкових земель постачали залізні вироби, такі як штирійські й верхньоавстрійські коси, а з Італії – коралі та фарбований шовк. З Речі Посполитої продавали до Бродів бурштин, ладан та різноманітні хутра. Хутра привозили також з Росії, звідки ще постачали сільськогосподарські товари, коноплі, віск і льон. А ще через Росію чи Османську імперію до Бродів потрапляли чай, кава, цукор і перець. І зрештою треба назвати ще товари з Південної Польщі – такі, як лій, віск і селітра. Дані про річний оборот в останні десятиліття XVIII ст., які наводить Баронч, дають змогу уявити, 90 91 92 93 94 Lutman: Studja, c. 151. Barącz: Wolne miasto, с. 100, 120–121. Kratter, Franz. Briefe über den itzigen Zustand von Galizien. Ein Beitrag zur Staatistik und Menschenkenntnis. – 2. Bd. – Leipzig, 1786. – С. 102. Kratter: Briefe, Bd. 1, с. 212. Wischnitzer, Mark. Die Stellung der Brodyer Juden im internationalen Handel in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts // Wischnitzer, Mark/ Elbogen, Ismar/ Meisl, Josef (ред.): Festschrift zu Simon Dubnows 70. Geburtstag. – Berlin, 1930. – С. 114. 44 А. Економічний розквіт і занепад Бродів які обсяги товарів переходили через Броди: 12 тис. центнерів воску [1200 т], 5 тис. центнерів меду, 4 тис. центнерів лою, 5 тис. центнерів селітри, 4 тис. центнерів кави, цукру й перцю, 300 тис. заячих шкурок, кіс, (коралових) намист і фарбованого шовку на суму 200 тис. райнських талерів.95 Найважливішими містами-партнерами Бродів були Бердичів на сході й Ляйпциґ на заході, дещо менше значення для бродівських купців мали ярмарки у Франкфурті-на-Одері (нім. Frankfurt an der Oder), Вроцлаві (нім. Breslau, пол. Wrocław) й Наумбурзі (нім. Naumburg). До заснування Одеси (рос. Одесса) 1794 р. більша частина товарів, що надходили до Бродів із Західної Європи, продавали на ярмарках у Бердичеві, які відбувалися там від 1675 р. Цю торгівлю майже без винятків провадили євреї, а сприяли їй багатоманітні родинні зв’язки між купецькими родинами цих двох міст.96 Свідчення про єврейських купців з Бродів у статистичних даних Ляйпцизького ярмарку вперше з’являються 1728 р.: із загалом 21 купця з Речі Посполитої троє були з Бродів. Протягом десяти років їхня кількість зросла навіть до понад десяти, що становило більш ніж половина всіх купців-євреїв з Речі Посполитої. Нічого дивного, що після 1743 р., тобто після Великої пожежі, а ще й через високі транзитні мита через Сілезію, бродівські купці кілька років поспіль узагалі не брали участі в Ляйпцизьких ярмарках. Починаючи від 1760-х рр., вони знову чисельно виходять на передній план.97 В останні два десятиріччя XVIII ст. й перші два ХІХ ст. участь єврейських купців з Бродів була фактором, який впливав на успішність чи неуспішність ярмарку. Набагато важливішими за звичайну кількість бродівських купців були їхні масштабні закупівлі особливо вартісних товарів, таких як, наприклад, шовк. Це значення простежується й у тому, що бродівським купцям у Ляйпциґу часто надавали кредити, які вони могли погашати лише після перепродажу товарів.98 Передумовою для одержання таких кредитів була наявність до95 96 97 98 Kratter: Briefe, Bd. 2, с. 106; Barącz: Wolne miasto, с. 121; Brodyer Gerichtsarchiv Liber Donatiorum ad 1785/86, Nr. 164, цит. за: Lewin, Maurycy. Geschichte der Juden in Galizien unter Kaiser Joseph II. – Wien, 1933. – С. 67. Wischnitzer: Stellung der Brodyer Juden, с. 115. Freudenthal, Max. Leipziger Meßgäste. Die jüdischen Besucher der Leipziger Messen in den Jahren 1675 bis 1764. – Frankfurt Main, 1928. – С. 52–53. Дані про купців-християн з Речі Посполитої тут не наведені. Markgraf, Richard. Zur Geschichte der Juden auf den Messen in Leipzig 1664–1839 (неопубл. дисерт.: Rostock 1894). – С. 15–16, 68–70; Hasse, Ernst. Geschichte der Leipziger Messe (= Preisschriften der Fürstlich-Jablonowskischen Gesellschaft der Wissenschaften 25). – Leipzig, 1885. – С. 352; Demian, Johann Andreas. Darstellung der österreichischen Monarchie nach den neuesten statistischen Beziehungen. – Wien, 1804. – С. 114; Reinhold, Josef. Polen-Litauen auf den Leipziger Messen des 18. Jahrhunderts (= Abhandlungen zur Handels- und Sozialgeschichte 10). – Wien, 1971; Middell, Katharina. Brody, Leipzig, Lyon: europäische Handelsbeziehungen und ihre Träger (1770–1820) // Zwahr, Hartmut/ Schrimer, Uwe/ Steinfuhrer, Henning (ред.). Leipzig, Mitteldeutschland und Europa (= Festgabe fur Manfred Straube und Manfred Unger zum 70. Geburtstag). – Beucha, 2000. – С. 535. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 45 статньої кількості векселів. Основним платіжним засобом купців зі Східної Європи у XVIII ст. були амстердамські векселі: лише в ХІХ ст. у Бродах торгували також векселями на Ляйпцизький ярмарок.99 Отже, щонайпізніше від середини XVIII ст. Броди були ключовим містом у торгівлі між Східною й Західною Європою, й неможливо вже було уявити мапи міжнародної торгівлі без зазначення на них цього міста. ІІІ. 2. Броди як надрегіональний центр торгівлі після 1772 р. Перший поділ Речі Посполитої 1772 р. кардинально змінив умови для ведення торгівлі. Відтоді Броди впродовж 150 років лежали безпосередньо на кордоні новоствореного габсбурзького коронного краю Галичина і Лодомерія (нім. Galizien und Lodomerien), – а отже, на політичній та економічній межі, якої досі не було.100 Однак що стосується митних норм, то Галичина ще протягом кількох років перебувала в особливому становищі. 1775 р. був встановлений генеральний тариф, за яким альпійські й богемські землі монархії остаточно були об’єднані в одну митну територію, Галичина, втім, і далі утворювала самостійну митну зону. Спочатку планували приєднати до спільної митної території і цей молодий коронний край, однак через поважні сумніви губернатора цей задум зреалізований не був.101 А це означає, що між австрійськими спадковими землями та Галичиною, а також між Угорщиною та Галичиною і далі існував митний кордон. Проте задля міцнішого інтегрування Галичини й стимулювання експорту з інших територій, експортовані товари зі спадкових земель до Галичини обкладали імпортним митом усього лиш у два з половиною відсотки.102 Що ж стосується зовнішніх мит на торгівлю Галичини з Польщею, то спочатку ще зберігалися старі австрійсько-польські митні тарифи, які просто були перенесені на нові кордони. Номінально ці митні тарифи становили десять відсотків експортного мита й вісім відсотків на імпорт, – де-факто, втім, вони становили дванадцять і відповідно десять відсотків, оскільки для 99 100 101 102 Denzel, Markus A. Zahlungsverkehr auf den Leipziger Messen vom 17. bis zum 19. Jahrhundert // Zwahr, Hartmut/ Topfstedt, Thomas/ Bentele, Gunter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. – С. 157–159, 160– 163; Gheron, Netta. Die Handelsbeziehungen zwischen Leipzig und Ost- und Südosteuropa bis zum Verfall der Warenmessen (неопубл. дисерт.: Zürich, 1920). – С. 86. Про укріплення цього кордону пор.: Pacholkiv: Werden einer Grenze. Komlosy: Grenze, с. 133–136. Grossmann, Henryk. Österreichs Handelspolitik mit Bezug auf Galizien in der Reformperiode 1772–1790 (= Studien zur Sozial-, Wirtschafts- und Verwaltungsgeschichte X). – Wien, 1914. – С. 73. 46 А. Економічний розквіт і занепад Бродів іноземців і євреїв застосовувалися вищі ставки, а євреї становили відчутну більшість купців. Лише 1776 р. у владних структурах з’явилося розуміння, що така розбіжність між євреями й християнами не вигідна.103 Єдиного транзитного мита спочатку не було, оскільки мито на імпорт треба було сплачувати повністю, а експорт тим не менше обкладали чотиривідсотковим експортним митом. Після реформи 1774 р. і експортне, і транзитне мито були кардинально знижені до п’яти дванадцятих або й до чверті відсотка.104 Водночас тривали інтенсивні перемовини з урядом у Варшаві (пол. Warszawa) про угоду про вільну торгівлю між Австрією й Річчю Посполитою. Угода була укладена в березні 1775 р., вступила, однак, у силу лише 2 січня 1777 р. Країни узгодили ставку імпортного мита в чотири відсотки на всі товари, Австрія, крім того, домоглася цілковитого звільнення від мита на транспортовану Віслою сіль. На відміну від дедалі більш протекціоністських тенденцій центральна влада у Відні погодилася з такою низькою митною ставкою, оскільки торговельний баланс з Річчю Посполитою загалом був доволі позитивний і експорт туди становив від дев’яти до десяти відсотків від загального австрійського експорту: 1776 р. експорт становив 5,9 млн гульденів, а імпорт – 2,3 млн флоринів.105 Окремі норми існували й у торгівлі з Османською імперією. 1776 р. турецькі товари, які, як і інші закордонні товари, в Галичині досі обкладали десятивідсотковим митом, у «німецьких» спадкових землях підпадали під уже наявну низьку митну ставку в п’ять відсотків.106 1789 р. ще раз був знижений збір за транспортування з Галичини через Броди до османської Молдавії з п’яти до двох відсотків.107 Такі заходи, без сумніву, пішли на користь Бродам, оскільки місто підтримувало інтенсивні торговельні контакти не лише зі Східною, а й з Південно-Східною Європою. Запровадження 1776 р. нового австрійського митного тарифу, який набув чинності водночас з австрійсько-польською угодою про вільну торгівлю 1777 р., не мало великого впливу на ситуацію в Галичині. Порівняно зі спадковими землями, з цим молодим коронним краєм і далі поводились як з Польщею. Змінилося лише те, що тепер митне оформлення відбувалося не польською й латиною, а німецькою мовою і що на галицькому кордоні, 103 104 105 106 107 ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 83, Висновок крайового губернаторства, 19 жовтня 1776 р. ÖStA/HKA, Commerz Nr. 981, Fasc. 57, 27 ex Junio 1774, Vortrag von Eders, 4.3.1774. Grossmann: Österreichs Handelspolitik, с. 107, 119, 177–186, 204; Beer, Adolf. Die österreichische Handelspolitik im neunzehnten Jahrhundert. – Wien, 1972; Continuatio edictorum et mandatorum universalium in Regnis Galiciae et Lodomeriae a die 1. januar. ad ultimam decemb. anno 1776 emanatorum. Kontynuacya wyroków y rozkazów powszechnych w Galicyi y Lodomeryi królestwach od dnia 1. stycz. aż do końca grudnia roku 1776 wypadłych. – Leopolis, 1776 [далі: Piller’sche Gesetzessammlung]. – С. 197–200. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 88. Lutman: Studja, с. 69. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 47 завдовжки в 244 милі, була встановлена система контролю. Щільна охорона кордону, як до прикладу, в Богемії, була для держави надто дорогою. А тому у Відні постановили зупинитися на ощадному варіанті загалом лише у 380 службовців та 112 546 гульденів загальних видатків, тоді як митні надходження становили 228 028 флоринів. До того ж, лише для митного персоналу у 18 службовців у Бродах був складений кошторис на 5861 флорин. Для Львова такі видатки склали натомість лише 4439 флоринів, а для третього галицького міста зі статусом головної митниці (нім. Legstadt) Ярослава (пол. Jarosław) – усього лише 780 флоринів.108 Ще одна новація в митному патенті полягала в тому, що для високоякісних товарів, таких як фабричні вироби чи колоніальні товари незалежно якого походження – зі спадкових земель чи з-за кордону – митне оформлення відбувалося не просто на прикордонному комерційному пропускному пункті (нім. Commercial-Einbruchsstation), а лише в трьох містах зі статусом головної митниці, тобто у Львові, Бродах і Ярославі, а згодом ще в Подґужу (пол. Podgórze).109 Великі й тривалі зміни наступили після запровадження австрійського митного патенту 1784 р.: з одного боку, це стало початком прогібіціоністської економічної політики в Австрії, яка протривала до середини ХІХ ст., з іншого, Галичину все ж таки приєднали до загальної митної території спадкових земель. (Лише Тіроль і Угорщина залишилися самостійними митними одиницями.) Від 1784 р. велике число товарів узагалі не можна було імпортувати до Австрії. Решта товарів була поділена на чотири категорії, одні з яких залежно від вартості могли проходити митний контроль на будь-якій митниці, другі – лише на прикордонних комерційних пропускних пунктах (таких у Галичині загалом було 19), треті – лише в містах зі статусом головної митниці, а четверті за митної ставки у 20 % узагалі винятково у Львові. Після гучних протестів 1785 р. таке право поряд зі Львовом одержали також Ярослав, Подґуже і Броди. Що робити з Бродами?110 Пошук окремого регулювання для Бродів відбувався саме в таких економічних та митно-політичних умовах держави в цілому або ж коронного краю. Розмірковування над цим питанням розпочалися майже відразу після анек108 109 110 ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 12. Piller’sche Gesetzessammlung (1778), с. 3–39; див. також: Grossmann: Österreichs Handelspolitik, с. 256–262. Частини цього розділу опубліковані в: Kuzmany, Börries. Die Grenze an der Grenze. Die Entstehung des Freihandelsprivilegs der Stadt Brody // Augustynowicz, Christoph/ Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 115–126. 48 А. Економічний розквіт і занепад Бродів сії цих територій. Перше враження цісаря Йосифа ІІ від Бродів під час його подорожі до Галичини 1773 р. не було однозначним. Про фортецю цісар висловився, що вона хоч доволі й поруйнована, проте добре розміщена, а розташування міста посеред боліт схарактеризував як проблему. Щодо місцевого економічного життя цісар у подорожньому щоденнику зазначив таке: «Після обіду дав аудієнцію Єврейським купцям, які мене дуже просили, щоб їхня комерція була збережена в такому стані, в якому вона тепер, і щоб їм не перешкоджали, а також не змушували їздити на деякі ринки, – вони торгують також у Ліворно, Франкфурті, Ляйпциґу й Вроцлаві [Breßlau], запевняють, що весь транзит відбувається через Бєльсько [Bielitz], аби оминати митниці короля в Пруссії й у Польщі, що найбільше товару вони збувають у набивних майстернях на Поділлі й у частині Литви.»111 Єврейські купці виразно сформулювали суть проблеми Бродів. Встановлений митний кордон засадничо підривав саме економічні підвалини міста, оскільки вони цілком і повністю спиралися на безперешкодний міжнародний обмін товарами. Серйозність ситуації, безсумнівно, усвідомлювали й австрійські владні структури у Відні та Львові. Броди з майже 10 тис. мешканців112 були зрештою другим за розміром містом нового коронного краю. Обсяг торгівлі Бродів увосьмеро перевищував обсяг торгівлі Львова і становив понад половину всього товарообороту Галичини.113 Одним з основних побоювань було те, що перевалковий центр товарів перейде з Бродів до польських прикордонних міст Берестечка (пол. Beresteczko), а насамперед до Радивилова. А тому щойно призначений губернатор Галичини Йоганн Антон фон Перґен уже на початку 1773 р. надав далекосяжні виняткові регулювання для безпосередньої території міста (пор. рис. ІІІ/1), заклавши відтак підвалини для вільного торгового міста:114 • за всі закордонні товари, доставлені до Бродів, не треба було сплачувати ввізного мита, а лише транзитне – російські товари, такі, як віск з України, взагалі не підлягали жодному миту; • лише тоді, коли ці товари ввозили з Бродів до Галичини, вони підлягали десятивідсотковому імпортному миту; • вивізне мито замінювали нижчим транзитним митом. Однак таке виняткове становище піддали сумнівові з кількох боків. Спочатку почали скаржитися купці інших міст на дискримінацію та шкідливість зосередження всієї торгівлі в одному місті. Незадоволення висловлювали й 111 112 113 114 ÖStA/HHStA, Hofreisen, Ktnr. 4, с. 48–49. Згідно з військовою конскрипцією 1778 р. місто налічувало 10 887 мешканців, пор.: ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 7. Lutman: Studja, с. 57; Grossmann: Österreichs Handelspolitik, с. 81. Vortrag d. galiz. Hofkanzlei vom 4. März 1774, цит. за: Grossmann: Österreichs Handelspolitik, с. 83. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 49 бродівські дрібні крамарі з приводу того, що з переваг вільної торгівлі користають лише кілька великих торговельних домів у Бродах. Цей аргумент часто звучатиме й згодом. Цісарський радник, відповідальний за галицькі митні справи, Карл Йозеф фон Едер хоч і висловивсь у квітні 1774 р. принципово за збереження окремого регулювання, запропонував, однак, незначну модифікацію. Відповідно до неї транзитне мито мало зрости до одного відсотка – до того ж за товар, привезений з-за кордону, на в’їзді до Бродів купці мусили сплачувати ввізне мито у десять відсотків, сплату якого підтверджувала видана квитанція під час подальшого ввезення товарів до Галичини. Натомість під час майбутнього вивезення товарів за кордон після стягнення одного відсотка транзитного мита сплачені десять відсотків повертали. В пізнішому звіті фон Едер зазначав, що реалізація цієї норми протікала доволі складно через те, що, по-перше, купці виступали за збереження старого регулювання, подруге, було дуже складно проконтролювати, чи хтось із купців не намагається ті товари, які він уже ввіз за старим митним тарифом у 0,25 %, знову вивезти, одержавши з допомогою такої маніпуляції 9,75 % «компенсації», і, по-третє, на той час уже йшла мова про згадуване вище приєднання Галичини до митної території старих спадкових земель, де не існувало загальної митної ставки в десять відсотків, а мито сплачувалося за різними ставками залежно від виду товару.115 Галицьке крайове губернаторство спільно з комісаром з митних справ фон Едером уклали звіт щодо загального австрійського митного тарифу 1776/77 рр., де фон Едер висловився за збереження дотеперішнього окремого регулювання, звернувши увагу на небезпеку скорочення обсягів торгівлі з Річчю Посполитою, а відтак і занепаду Бродів. Галицька крайова влада хоч прямо й не заперечила таких економічних аргументів фон Едера, втім, зауважила, що буде несправедливо щодо всіх інших галицьких підданих, якщо торгові привілеї й надалі матимуть лише Броди.116 Галицька влада вбачала основне завдання в тому, щоб запобігти приєднанню Галичини до загальної митної зони спадкових земель, вважаючи дотеперішнє митно-політичне становище коронного краю суттєвим чинником для його економічного й торговельного життя. Цим пояснюється й те, чому губернаторство в січні 1775 р., коли інкорпорація Галичини виглядала доконаним фактом, спочатку ще виступало за виняткові норми для Бродів, а через півтора року вже ні. Послідовність позиції губернаторства виявилась і в документі, датованому 19 жовтня 1776 р., де воно негативно висловлюється щодо намірів Віденської 115 116 ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 37, pag. 74–77, 81– 82, Vortrag von Eders vom 6.8.1776; Grossmann: Österreichs Handelspolitik, c. 85–86. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 37, pag. 85–86. 50 А. Економічний розквіт і занепад Бродів надвірної палати поставити Броди в один ряд з вільними морськими портами Трієстом (нім. Triest, італ. Trieste, слов. Trst) та Рієкою (нім., італ. Fiume): «Але якщо […] Броди будуть проголошені вільним торговим портом, то сам собою напрошується висновок, що Броди самі користуватимуться цими належними цілому краєві перевагами [тобто залишаться незалежними в митно-політичному сенсі, – Б. К.] й лише самі вестимуть економічну торгівлю, тоді як решта Галичини взагалі буде виключена, а тому не буде втілений той такий корисний намір, щоб Галичина залишалась окремою спадковою землею і зберігала вигідну для себе економічну торгівлю.»117 Думку про те, що особливе митно-правове становище австрійських портових міст Трієста й Рієки йде на благо всієї країни, в Галичині вочевидь не поділяли, – що доволі дивно, оскільки деякі чиновники перед тим, як їх перевели до Львова, служили у приморських або у внутрішніх австрійських землях, а отже, мусили знати про позитивні результати такого регулювання. Насамперед мусив це знати третій галицький губернатор Гайнріх граф Ауершперґ, який обіймав цю посаду з 1774 по 1780 р., а перед тим упродовж восьми років очолював адміністрації в Крайні й коронному краї Гориця і Ґрадіска (нім. Görz und Gradisca), а також інтендантство Трієст.118 Коли ж у липні 1777 р. до Відня надійшла протестна петиція, яку підписали 83 дрібних і середніх єврейських купців,119 27 вересня 1777 р. Марія Терезія постановила скасувати торгові привілеї. Це цісарське розпорядження мало набути чинності 1 травня 1778 р. Після поїздок до Бродів у березні й квітні 1778 р. та з’ясування обставин на місці фон Едер самочинно призупинив дію норм на ввізне мито120 і звернув увагу Відня на потребу не лише відновити дотеперішні привілеї, а й навіть поширити зону вільної торгівлі на території довкола Бродів. До того ж і бродівські великі купці у своєму листі від 14 квітня 1778 р. раз за разом наголошували на шкоді від приєднання Бродів до галицької митної зони. Вони звертали увагу на те, що у зв’язку зі спеціалізацією Бродів на торгівлі між Сходом і Заходом конкуренція зі Львовом чи Ярославом і так навряд чи можлива. Крім того, вони доволі відверто погрожували пристати на пропозицію спорудити нові торговельні склади в польських прикордонних містах Радивилові, Берестечку та в інших й облаштуватися там на довший час.121 Враження у Відні справив, 117 118 119 120 121 ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 83. Faber, Eva. Beziehungen – Gemeinsamkeiten – Besonderheiten. Das österreichische Küstenland und Galizien in den 70er und 80er Jahren des 18. Jahrhunderts // Leitsch, Walter (ред.). Polen und Österreich im 18. Jahrhundert. – Warszawa, 2000. – С. 61–63. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 210, Fasc. 7, 40 ex dec. 1777, Produktnr. 82. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 2; Zusammenfassung vom 26.8.1784 des Berichts von Graf von Ugarte mit Mautadministration Schönauer. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 211, Fasc. 7 Gal., 183 ex aug. 1778, Produktnr. 5; Korzon, Tadeusz. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta 1764–1794. – Kraków / Warszawa, 1897. – С. 153. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 51 мабуть, насамперед аргумент про переселення за кордон, бо надвірні інстанції (надвірна палата й надвірна канцелярія) після цього погодилися з пропозицією фон Едера створити окремий митний округ.122 Ці міркування відобразилися в патенті на вільну торгівлю від 21 серпня 1779 р., який став основним правовим документом міста на наступні сто років: «1. Зі всіх виробів, продуктів, худоби та іншого краму, які підлягають сплаті мита і ввозяться через Галичину до Бродів, стягується лише транзитне мито відповідно до загального митного патенту та укладених з Річчю Посполитою трактатів у тому ж розмірі, в якому воно стягується під час ввезення подібних товарів на територію Речі Посполитої. 2. Товари, які вивозяться з Бродів через Галичину, також підлягають сплаті загального транзитного мита. […] 4. За товари, які вивозяться з Галичини до Бродів, стягується звичне вивізне мито так, немов ті вивозяться до Речі Посполитої. 5. Натомість ті товари, які вивозяться з Бродів до Речі Посполитої між Лешневом і Підкаменем або ж які тим самим шляхом ввозяться, повністю звільняються від сплати будь-якого мита, щоб усі купці мали змогу провадити вільну безмитну торгівлю на цьому шляху. 6. Звідси само собою випливає, що всі товари, які ввозяться з Бродів до Галичини, підлягають сплаті закордонного ввізного мита відповідно до встановлених тарифів.»123 У перших шести з загалом 19 пунктів патенту простежується засаднича мета цього привілею на вільну торгівлю: сприяння транзитній торгівлі. Тож бродівські купці могли завозити товари з Західної Європи через Галичину до Бродів, сплачуючи лише транзитне мито розміром у чверть відсотка, продавати їх там іншим купцям, які спеціалізувалися на перепродажі товарів до Східної Європи. Так само все це функціонувало, звичайно, й у зворотному напрямку. Відтак держава хоч і відмовлялася від набагато вищих ввізних і вивізних мит, однак досягала в такий спосіб того, що міжнародний транзит товарів і далі відбувався через Галичину, з чого знову ж таки мав зиск весь коронний край, а опосередковано й уся держава. Купці під час поїздок тривалістю в кілька днів мусили зрештою десь ночувати, харчуватися, відвідувати принагідно майстерні й т. ін. В такий спосіб вони, з одного боку, забезпечували непрямі надходження з податків на споживання, а з іншого, висловлюючись сучасною мовою, створювали робочі місця. Те, що сказано у звіті надвірного управління поліції за 1810 р., окрім кількісних даних, стосується також і перших десятиріч дії привілею: 122 123 ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 211, Fasc. 7 Gal., 183 ex aug. 1778, Produktnr. 2; Produktnr. 11; Lutman: Studja, с. 58–60; Grossmann: Österreichs Handelspolitik, с. 267–274. Piller’sche Gesetzessammlung (1779), с. 52–57. Повний текст патенту наведений у додатку. 52 А. Економічний розквіт і занепад Бродів «Найважливіша вигода, яку дає місто Броди державі завдяки сприянню транзитній торгівлі, – це, безсумнівно, значні надходження від вантажних перевезень. […] За середньою, далекою, звісно, від реальності оцінкою, транзитна торгівля міста Броди складає приблизно 120 тис. центнерів на рік. Якщо припустити, що лише дві третини, тобто 80 тис. центнерів, перевозять австрійські перевізники, а перевезення одного центнера вартує в середньому лише 30 флоринів, то одержимо надходження у 2 млн 400 тис. флоринів. Але оскільки плата за перевезення до Відня, Саксонії й Італії набагато вища, а австрійські перевізники перевозять вантажі до Ауґсбурґа і навіть до Амстердама, то, безсумнівно, такі надходження, які з надзвичайно великою користю розподіляються поміж власниками коней, власниками заїжджих дворів, ремісниками й селянами та сприяють розведенню прекрасних порід коней, ще значніші, аніж ми тут припустили.»124 Крім того, завдяки особливому регулюванню заможні великі купці й далі мешкали в Бродах, а отже, й далі сплачували податки на будинки,125 подушний податок, а також податки на промисел та на споживання. Мешканці Бродів юдейського віровизнання сплачували ще й толеранційний податок. Товари, які справді ввозили через Броди до Галичини і там споживали, підпадали під категорію звичайних закордонних виробів і, відповідно, підлягали під цілком нормальне стягнення мита. Виготовлені у Бродах вироби підлягали стягненню такого ж мита, що й польські товари. Винятки були лише на товари повсякденного вжитку. Оскільки вивізне мито не перевищувало пів крейцера, то їх можна було ввозити з Бродів до Галичини і з Галичини до Бродів, не сплачуючи мита. Ще одним винятком були свійські тварини, за які сплачували мито лише під час продажу. В такий спосіб прагнули вможливити участь продавців з Галичини у великих ярмарках худоби в Бродах, не наражаючи їх на ризик, що вони сплатять мито за ввезену худобу, а на ярмарку так і не знайдуть на неї покупця. Те ж саме від 1782 р. стосувалося й бродівців, однак не поширювалося на польських продавців, які привозили худобу на непевний продаж до Тернополя (пол. Tarnopol).126 Тож і далі існувала впевненість, що жодний іноземний конкурент не зможе нашкодити австрійській господарці. Неавстрійські товари можна було імпортувати без мита лише до безмитної зони й там споживати. (Обставина, яка в довготривалій перспективі перешкоджатиме виникненню самостійного виробництва у Бродах.) За ці збитки бродівське купецтво зобов’язувалося сплачувати державі щорічну компенсацію розміром у 1500 гульденів. 124 125 126 ÖStA/PHSt, Ktnr. 319, Zl. 914/1810, Bericht an die Finanzhofstelle, Wien, 2.11.1810. На кам’яні будинки поширювався податок на будинок згідно з патентом 1774 р. на десять років; пор.: Piller’sche Gesetzessammlung (1774), с. 113–114. Проте податок на землю в будь-якому разі сплачували власникові Бродів. Lutman: Studja, с. 72. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 53 Вільне торгове місто Броди Унаслідок запровадження 1779 р. привілею на вільну торгівлю митний кордон завдовжки в 67,5 км відокремив від решти Галичини територію розміром у 326 кв. км, де проживало майже 17 тис. осіб (пор. рис. ІІІ/1, пунктирна лінія). Відтак поряд з політичним кордоном виник ще один, економічний. Ділянку кордону між населеними пунктами Лешнів (пол. Leszniów) та Підкамінь (пол. Podkamień) більше не охороняли. Натомість від цих населених пунктів на захід від Бродів попід селами Піски (пол. Piaski), Берлин (пол. Berlin, у радянські часи Хмільове, нині знову Берлин), Смільне (пол. Smólno), Лагодів (пол. Lahodów), Пониковиця (пол. Ponikowica), Голосковичі (пол. Hołoskowice), Суходоли (пол. Suchodoły), Гучисько (пол. Hucisko Brodzke, нині частина села Пеняки), Пониква (пол. Ponikwa), Черниця (пол. Czernica) був проведений новий митний кордон. Були створені нові митниці на початку, посередині й наприкінці цієї лінії – тобто в Лешневі, Пониковиці й Підкамені. Останню згодом перенесли до Накваші (пол. Nakwasza). Згадувану вище щорічну компенсацію використовували також для позапланових видатків на контролювання цієї внутрішньодержавної розмежувальної лінії, причому 75 % суми надходило від єврейського купецтва, а 25 % від християнського.127 Ці відсотки хоч і не відповідали кількісному відношенню між купцями юдейського й християнського віровизнання у Бродах, однак приблизно відповідали їхньому майновому становищу (пор. діагр. ІІІ/1).128 Згідно з довідкою окружного голови Іґнація Буяковського (Ignaz (Ignacy) Bujakowski), 1784 р., у Бродах було 64 великих купців юдейського віровизнання і шестеро – християнського. Цікавий, однак, той факт, що найзаможнішими купцями були християни. Лише двом найбагатшим бродівцям, баронові Ляcкевичу (Laskiewicz), який спочатку мешкав у Кракові (приблизна вартість майна – 150 тис. флоринів), та баронові Беснеру (Boesner) (85 тис. флоринів), разом належало добрих 20 % із загалом 915 тис. гульденів, якими володіли 70 великих купців. Окрім чотирьох інших великих купців-християн, у місті практично не було жодних інших торговців католицького чи протестантського віровизнання. Найзаможнішими купцями юдейського віровизнання були Лейбл Берл (Leibl Berl) (60 тис. флоринів), Лайбел Герц (Laybel Herz) (50 тис. флоринів), Барлес (Barles) (46 тис. флоринів), Бик & Переш (Byk & Peresz) (35 тис. флоринів), Гашкель & Каллманн (Haszkiel & Kallmann) (30 тис. флоринів) і брати Натани (Nathan) (30 тис. флоринів). Багато інших мали майно вартістю від 10 до 20 тис. гульденів. Цікаво також те, що купці христи127 128 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1778, Nr. 20 vom 20.8.1778, c. 403. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 6, Tabellarischer Ausweiß der Großhändler 1784. А. Економічний розквіт і занепад Бродів 54 янського віровизнання більше зосереджувалися на транзитній торгівлі між Польщею й австрійськими спадковими землями, трієстським портом та Італією, тоді як купці юдейського віровизнання концентрувалися на торговому шляху з Ляйпциґа або з Франкфурта до Бродів і далі до Центральної України або до Чорного моря.129 Діагр. ІІІ/1: Кількість великих купців у Бродах та їхній капітал у гульденах, 1784 р. Ɂɚɝɚɥɶɧɚɜɚɪɬɿɫɬɶɦɚɣɧɚɭɮɥɨɪɢɧɚɯ Ʉɿɥɶɤɿɫɬɶɜɟɥɢɤɢɯɤɭɩɰɿɜ ɏɪɢɫɬɢɹɧɢ: 220 200 ɮɥɨɪɢɧɿɜ (25%) ɏɪɢɫɬɢɹɧɢ: 6 (9%) ȯɜɪɟʀ: 64 (91%) ȯɜɪɟʀ: 694 500 ɮɥɨɪɢɧɿɜ (75%) Джерело: ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 6, Tabellarischer Ausweiß der Großhändler 1784. Митний патент 1784 р., який мав прогібіціоністське спрямування, занепокоїв бродівських купців. Передусім вони побоювалися, що разом з Галичиною до єдиної австрійської митної зони будуть приєднані й Броди. Хоч надвірний декрет від 5 серпня 1784 р. цьому й запобіг, однак Йосиф ІІ вимагав докладного обговорення майбутнього статусу вільного торгового міста. У доповіді від 7 серпня 1784 р. митний адміністратор Фердінанд Шенауер (Ferdinand Schönauer) виступив за перенесення митного кордону на державний кордон, оскільки втрати для Галичини загалом і для Львова зокрема більші за вигоду. Він навіть зазначав, що, крім п’яти-семи великих купців, більше ніхто в Бродах та особливій митній зоні не має зиску. Крім того, він звернув увагу на велетенські обсяги контрабандної торгівлі, яка – насамперед узимку, коли замерзають болота і ставки вздовж кордону з Галичиною, – відбувається майже безперешкодно, і рекомендував якщо й не ліквідувати привілей цілковито, то принаймні запровадити митний контроль товарів на державному кордоні та на в’їзді до Бродів на кшталт того, як це було до надання привілею 1779 р.130 Однак бродівський окружний староста Іґнацій Буяковський у своєму докладному й ґрунтовно підготовленому звіті від 15 листопада 1784 р. дійшов цілком інакшого висновку. Запропонований Шенауером кількаразовий мит129 130 ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 6. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 8, Bericht über die Broder Kommerzialausschlüssung vom 7.8.1784. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 55 ний огляд він вважав свавільним перешкоджанням торгівлі, через що всі купці розбіжаться і що опосередковано призведе лише до інтенсифікації контрабанди. Стосовно охорони кордону він зазначив, що вздовж державного кордону набагато менше природних перешкод на кшталт боліт, ставків чи річок, а на кордоні з винятковою митною зоною принаймні влітку можна запровадити менший контроль. Крім того, навівши точні дані, Буяковський відкоригував неправильну інформацію, надану Шенауером, і зазначив, що загалом є понад 60 великих купців юдейського і 6 християнського віровизнання (пор. діагр. ІІІ/1). Щорічний торговий оборот міста становить не 526 гульденів, а увосьмеро більше, тобто 4 226 400 флоринів. Далі він звернув увагу на зростання грошового обігу та збільшення населення на майже три тисячі мешканців – з 10 887 (1778 р.) до 13 607 (1783 р.). Багаторічний досвід Буяковського та його служба безпосередньо на місці переконали не лише галицькі крайові установи, а зрештою й Відень, і привілей на вільну торгівлю не був скасований. Крім того, уряд дослухався до його пропозиції й надалі пропускати до Бродів без жодного мита всі харчі з Галичини. Ця особлива норма існувала від 1782 р.131 Тоді як усі сторони змогли погодитись зі звуженням особливої митної зони, Відень попри підтримку Галицького крайового губернаторства не дослухався до думки Буяковського лише на півдні зменшити зону вільної торгівлі до кордону міста, натомість на півночі залишити так, як він і проходив, – тобто майже до Стремільчого (пол. Strzemilcze). Відтак особлива митна зона була звужена практично до самого міста та до шляху на кордон (від однієї до півтори години їзди)132 (пор. рис. ІІІ/1, пунктирна лінія). Бродівські купці й митний інспектор у Бродах Маєргоффер (Mayerhoffer) у поданнях і звітах не втомлювалися звертати увагу на те, що через звуження вільної торгівлі до меж міста купці знову залежать від почасти складного митного огляду в Радивилові, не маючи жодної іншої альтернативи. Відтак у листопаді 1786 р. особлива митна зона знову була розширена на північ (від 1781 до 1785 р. Лешнів протягом якогось часу був частиною зони вільної торгівлі)133 і проходила тепер уздовж річок Стир (пол. Styr) та Бовдурка (пол. Bołdurka) аж до меж Смільного, а тоді круто повертала на схід і проходила вздовж меж міста до державного кордону біля Гаїв-Дітковецьких (пол. Gaje Dytkowieckie). Усі зміни від 1779 р., – серед них і заснування головної митниці у Старих Бродах (пол. Starebrody, нім. інколи також Altbrody) на «галицькому 131 132 133 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1782, Nr. 73, с. 445. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 1, Schreiben der Hofkanzlei vom 3.1.1785; Produktnr. 12, Bericht Bujakowskis; Produktnr. 6, Tabellarischer Ausweiß der Großhändler; Lutman: Studja, с. 63–64. APKW, Teki Schneidera, 198, Stellungnahme des Landesguberniums vom 20.10.1780, Nr. 447 commercio; APKW, Teki Schneidera, 191, Relation des Mautadministrators v. Eder ans Gubernium, vom 20.3.1780, ad 569 ex apr. 1780; Unterstutzungsschreiben des Galizischen Guberniums vom 14.4.1780, Nr. 569 Commerciale. А. Економічний розквіт і занепад Бродів 56 боці» «бродівського кордону» завдовжки 52,5 км та обмеження митних станцій для контролю щоденного руху на Щуровичах (пол. Szczurowice), Берлині, Дітківцях (пол. Ditkowce) та Попівцях (пол. Popowce), – були зрештою узагальнені в надвірному декреті й викладені в циркулярі від 14 квітня 1787 р. Територія охоплювала тепер 246 кв. км з понад 20 тис. мешканців, які проживали в 13 населених пунктах: Бродах, Грималівці (пол. Grzymałowka), Лешневі, Митниці (пол. Mitniki, а також Mytnica), Кіз’ї (пол. Kizia), Корсові (пол. Korsów), Шнирові (пол. Sznyrów), Клекотові (пол. Klekotów), Білявцях (пол. Bielawce), Конюшкові (пол. Koniuszków), Язлівчику (пол. Jazłowczyk), Фільварках Малих (пол. Folwarki Małe) і Фільварках Великих (пол. Folwarki Wielkie) (пор. рис. III/1 – територія, позначена сірим кольором).134 Після цієї новели норми привілею на вільну торгівлю, за винятком мінімальних змін території, матимуть законну силу впродовж наступних 90 років до 31 грудня 1879 р. Невдоволення Бродівському патентові на вільну торгівлю чинили опір від самого початку, що стало очевидним ще під час його появи 1779 р. та внесення до нього змін 1787 р. Протистояли в цьому одна одній різні сторони, які відповідно до свого соціального становища займали відмінні позиції. З одного боку, це великі купці, які мали найбільшу вигоду з вільної торгівлі й були зацікавлені в якомога ширшій, тобто небюрократичній інтерпретації привілею і зверталися до уряду з проханнями про додаткові полегшення. 1792 р. вони, наприклад, просили, щоб транзитні товари на митницях розпаковували лише в разі пошкодження пломб, а ще просили звільнити від сплати застави відомих місцевих купців, які перевозять одні й ті ж товари, а загалом спростити й прискорити митне оформлення.135 До того ж і вповноважений представник бродівського (великого) купецтва, який від 1799 р. постійно мешкав у Відні, мав вочевидь не лише полегшувати процедуру закупівлі й продажу товарів у центральних коронних землях, а й провадити лобістську діяльність для поборників привілею на вільну торгівлю.136 Основними противниками привілею були бродівські дрібні купці, які ще в 1770-х рр. виступали проти виняткових норм. Однак їх не можна розглядати як єдину групу, бо 1799 р., наприклад, понад 200 купців підписалися під 134 135 136 Lutman: Studja, с. 65–68. Текст новели: Bericht der Handels- und Gewerbekammer in Brody an das hohe k.k. Ministerium für Handel, Gewerbe und öffentliche Bauten (Lemberg/Tarnopol 1851–1890) (1871–1875), с. 12–14. ÖStA/HKA, Commerz, Nr. 983, Fasc. 57, 7 ex Decembri 1792, Produktnr. 3. ÖStA/HKA, Commerz, U Akten, Nr. 1565, 4 ex Martio 1799, fol. 1320–1325, цит. за: Kaps, Klemens. Ungleiche Entwicklung in Zentraleuropa. Galizien zwischen überregionaler Arbeitsteilung und imperialer Politik (1772–1914) (= Sozial- und wirtschaftshistorische Studien 37). – Wien, 2015. – С. 273. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 57 Територія міста Броди: особлива митна зона 1773–1779 рр. Пунктирна лінія: особлива митна зона 1779–1785 рр. Крапчаста лінія: особлива митна зона 1785–1787 рр. Сірий колір: особлива митна зона 1787–1879 рр. Державний кордон: сіра лінія з правостороннім відтіненням Рис. ІІІ/1: Мапа Бродівської особливої митної зони Джерело: Mapa Galicyi i Lodomerii (Austeria Kraków, 1900). Опрацювання: © Börries Kuzmany. петицією на підтримку привілею на вільну торгівлю.137 Негативне ставлення дрібних купців цілком зрозуміле, оскільки вони не були залучені до хоч і вигідної, втім капіталомісткої закордонної торгівлі, а купували й продавали ремісничі вироби чи продукти харчування безпосередньо на місці. Тож митний кордон між особливою митною зоною й Галичиною приносив для таких людей збитки. У кількісному й майновому відношенні між великими й дрібними купцями в першій половині ХІХ ст. порівняно з 1780-ми рр. майже нічого не змінилося (пор. діагр. ІІІ/1). Із загалом засвідчених у 1840 р. у Бродах 562 купців 63 були великими купцями138 (56 юдейського і 7 христи137 138 APKW, Teki Schneidera, 198, Brief jüdischer Kaufleute vom 15.1.1798, ad 2445 comm. 1799. Великим купцем вважали купця з капіталом від двох тисяч флоринів. 58 А. Економічний розквіт і занепад Бродів янського віровизнання) із сукупним капіталом у майже 675 тис. гульденів, з яких 250 тис. флоринів належали найбагатшому (християнському) бродівському торговому домові Гаузнер & Віолланд. Натомість 499 дрібних купців (крім двох, усі були юдейського віровизнання) володіли майном розміром лише близько 70 тис. флоринів, що не складало навіть семи відсотків від капіталу всіх бродівських купців загалом (пор. діагр. ІІІ/2). А відтак конфлікт інтересів між цими двома групами був запрограмований наперед.139 Діагр. ІІІ/2: кількість та власний капітал (у флоринах) бродівських купців у 1840 р.140 Кількість купців Великі купці: 63 (11 %) Дрібні купці: 499 (89 %) Власний капітал у флоринах Дрібні купці: 69 000 флоринів (7 %) Великі купці: 975 600 флоринів (93 %) Джерело: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 1309. – С. 8–53. На інституційному рівні прихильники привілею на вільну торгівлю в першій половині ХІХ ст. перебували здебільшого на адміністративному щаблі, добре обізнаному з місцевими реаліями, – тобто в окружному старостві та почасти в губернаторстві. Противниками були переважно інституції загальнодержавного спрямування, такі, як митна адміністрація та почасти надвірна палата. Остання від 1825 р. вела з Росією перемовини про укладення договору про вільну торгівлю, заради якого була готова поступитися російським вимогам скасувати Бродівський привілей. Однак цісар Франц І особисто припинив цю дискусію 1829 р., а тоді ще раз 1834 р., коли виникла загроза, що поступки з російського боку будуть доволі несуттєві.141 Після реформування монархії внаслідок революції 1848 р. привілеєм на вільну торгівлю переймалася, власне кажучи, лише заснована 1851 р. Бродівська торгова палата. У квітні 1859 р. здавалося, що ліквідація привілею – вирішена справа. Однак коли через місяць велика пожежа знищила вщент дві третини Бродів, припинення режиму вільної торгівлі перенесли на майбут139 140 141 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 1309, с. 8–53. У Лютмана: (Studja, с. 137) дещо відмінні дані. До загальної суми включені великі купці, дрібні купці, крамарі, продавці, лихварі й вуличні торговці і не включені «кондуктори», маклери й перевізники, які хоч і були пов’язані з торгівлею, однак не були купцями у властивому значенні слова. Beer: Österreichische Handelspolitik, c. 446; Lutman: Studja, c. 79–84. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 59 нє. Постановили почекати, коли до Бродів прокладуть залізницю, внаслідок чого вони в інакший спосіб зможуть брати участь в міжнародній торгівлі142 (пор. також розділ IV.1). Лютман дуже докладно описує спроби ліквідувати привілей від самого його запровадження. Він зосереджує увагу насамперед на інтенсифікації дискусії, починаючи від 1830-х рр., коли та з новою силою спалахувала щонайменше кожні п’ять і щонайбільше кожні десять років.143 Єдиним періодом, коли Бродівський патент на вільну торгівлю підтримували всі сторони, був час Наполеонівських воєн. Розквіт під час Наполеонівських воєн Як невід’ємна складова європейських торговельних систем Броди остаточно укріпилися ще в останньому десятиріччі XVIII ст. Через заворушення в Польщі 1790-ті рр. були складним часом для східноєвропейської торгівлі, оскільки багато купців з Росії й Центральної Польщі не могли відвідувати центральноєвропейських ярмарків. Відтак бродівські торгові доми зайняли панівне становище у продажу західних товарів до Східної Європи (через Бердичів), Османської імперії (через Молдавію й Валахію), ба навіть аж до Криму, Кавказу й Персії (через Чорне море). Через Броди продавали товари навіть до Центральної Азії (до Бухари (узб. Buxoro)) й Китаю.144 Найціннішим товаром, який транспортували цими шляхами, був французький шовк. Дві третини шовкового волокна й тканин з ліонських прядилень за посередництва гуґенотсько-німецьких торгових домів збували до німецьких держав, і до закінчення Наполеонівських воєн на шовк припадала майже чверть усього французького експорту. А тому не дивно, що Ліонська торгова палата була зацікавлена в додаткових можливостях збуту цієї продукції й робила ставку насамперед на Ляйпцизькі ярмарки, де бували роки, коли бродівські купці скуповували майже весь шовк.145 Прусський комерційний департамент також уважно стежив за торговою діяльністю польських євреїв – передусім що стосувалося конкуренції з Вроцлавським і Франкфуртським ярмарками, які через прусську прогібіціоністську політику стали не такими привабливими. Особливо ретельно за збутом продукції до Східної 142 143 144 145 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 81, с. 25, 29, 40–49. Lutman: Studja, с. 74–120. GStA PK, I. HA, Rep. 81, Konsulat Brody, Nr. 1, Groshändler Carl Protzen an Finanzminister von Bülow zur Zeit in Wien, Brody, 21.2.1815, c. 1–6r. Sammler, Steffen. Die Bedeutung der Leipziger Messen für den Absatz von Lyoner Seidenwaren nach Ost- und Südosteuropa zwischen 1760 und 1830 // Zwahr, Hartmut/ Topfstedt, Thomas/ Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/ Wien, 1999. – С. 262, 264–265. 60 А. Економічний розквіт і занепад Бродів Європи стежила, звичайно, дирекція Ляйпцизького ярмарку, яка була дуже зацікавлена в закордонних єврейських учасниках ярмарків – 1818 р. для них навіть було організовано окреме приміщення для ночівлі. (Звідси бере початок споруджена 1904 р. Бродівська синагога на вулиці Кайльштрассе, яка збереглася до наших днів.) Єврейські купці з Бродів переважали всіх інших купців юдейського віровизнання щодо кількості й вартості продаваних і закуповуваних товарів.146 Ще потужнішим виявлялося домінування бродівських купців на менших ярмарках. Так, на ярмарку Св. Петра й Павла в Наумбурзі (нім. Naumburger Petri-Paul-Messe) 1807 р. понад чверть усіх покупців були з Бродів і закупили там добру половину всього товару.147 Через війну проти Франції так званої Четвертої коаліції 1806–1807 рр. австрійський уряд заборонив усім єврейським купцям виїжджати до підкореної Наполеоном Саксонії, побоюючись, що вони контактуватимуть з німецькими євреями, які могли мати революційні настрої внаслідок перебування там французьких військ. Бродівським купцям давали дозволи на виїзд лише до Богемії, звідки вони через кореспондентів могли доставляти свій товар до Ляйпциґа.148 Через відсутність бродівських купців на великодньому ярмарку 1807 р. дирекція Ляйпцизького ярмарку нарікала, що «смутнішого ярмарку вона не пам’ятає».149 Тим не менше, континентальну блокаду, офіційно запроваджену в ході цієї війни 21 листопада 1806 р., поза сумнівом, можна вважати початком абсолютного процвітання Бродів. Нова наполеонівська економічна політика означала закінчення легального експорту англійської продукції й колоніальних товарів до Європи. У відповідь потужніший британський флот часто вдавався до блокування європейських континентальних портів, контрольованих Наполеоном. Відтоді контрабанда стала однією з основних ознак економічного життя у Бродах і домінуватиме в уявленнях про це місто і через сто наступних років. Образ Бродів як осередку контрабанди не лише зринає в усіх подорожніх нотатках у другій половині ХІХ ст., а й виступає важливим топосом у творах Йозефа Рота (пор. розділ ІХ). Через прикордонне розташування Бродів контрабанда, звичайно, відігравала певну роль від самого початку габсбурзької влади. Після припинення чинності дванадцятирічного торгового договору між Росією й Австрією 1785 р., а особливо 1799 р. контрабанда пережила масивний розквіт, оскільки царська імперія запроваджувала заборону на імпорт чимраз більшої кількості товарів.150 Широкому розповсюдженню нелегального 146 147 148 149 150 Middell: Brody, Leipzig, Lyon, c. 533, 536–538. Hasse: Leipziger Messe, c. 56–57. ÖStA/PHSt, Ktnr. 217, Zl. 1480/1807. Sächsisches Staatsarchiv Leipzig (SStAL), Messeamt, Druckschriften Nr. 858, Ostermesse 1807, цит. за: Middell: Brody, Leipzig, Lyon, с. 536. Jekel, Franz Joseph. Pohlens Handelsgeschichte. – Zweyter Theil. – Wien/Triest, 1809. – С. 99. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 61 переміщення товарів сприяв не лише довгий і погано контрольований кордон, а й підкупність митників та прикордонників. Хоч уряди обох держав і принципово засуджували контрабанду, однак контрзаходи часто так і залишалися на рівні заяв про наміри: «Йому ж [Галицькому губернаторству] доводиться до відома, що надійшла інформація, що російські цар. козаки попросту супроводжують контрабандистів із забороненими товарами через бродівський особливий кордон, що такому неподобству вона має покласти край через відповідну вказівку насамперед золочівському окружному староству. З цього приводу в ноті до фінансового надвірного управління зазначено, що в майбутньому можна вже не непокоїтися через такі ексцеси, оскільки російські губернатори пообіцяли щоразу суворо карати за таке неподобство».151 Після запровадження континентальної блокади контрабанда на австрійсько-російському кордоні розквітла буйним цвітом. Оскільки Росія спочатку не входила до системи, спрямованої проти Великої Британії, то туди завозили колоніальні товари, такі як чай, кава, цукор та ін., які потім через Броди контрабандою потрапляли до Європи. Два найважливіші маршрути такої нелегальної торгівлі вели з Риги й Одеси до Бродів, а звідти до Герцогства Варшавського та через Прагу (нім. Prag, чеськ. Praha) до Саксонії або до держав Райнського союзу, ба навіть аж до Франції. Французькі дипломати в Ляйпциґу й Варшаві уважно стежили за нелегальним переміщенням товарів, – адже неможливість обмежити потоки контрабанди підвищувала невдоволення купців в окупованих Францією або ж союзних з нею німецьких державах, які до того ж мали додержуватися французьких митних норм.152 Про контрабандне переміщення товарів через Броди були згадки що два або що три місяці навіть у щоденних рапортах Наполеонові, а це означає, що навіть на найвищому рівні було відомо, що коїться в тому місті на кордоні.153 Франція, однак, перебувала в скрутному становищі, бо Броди були не лише прикрістю, а й необхідністю, чудове свідчення чого міститься в листі французького торгового консула з приводу великоднього ярмарку 1812 р.: «Я також звернув увагу того самого комісара на перевезення колоніальних товарів, які провозять через Броди як контрабанду в Саксонське королівство через кордони Богемії. […] 151 152 153 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1801, Zl. 97 vom 26.3.1801, S. 133. AN, F12 1853, Dok. Nr. 2513, Schreiben des frz. Konsuls in Leipzig vom 26.7.1812; AMAE, CP Pologne, Vol. 328, Brief von Bignon an den Duc de Bassano, Warschau 21.8.1811, S. 50; Brief von Bignon an den Duc de Bassano, Warschau 21.9.1811, S. 172; AMAE, CCC Leipzig, Tome 1, Schreiben des Konsuls in Leipzig. – Thérémin vom 14.4.1812. – С. 45. Пор. бюлетені: Gotteri, Nicole. La Police secrète du Premier Empire. Bulletins quotidiens adressés par Savary à l’Empereur de juin à décembre 1810. – Paris, 1997. – Tome 1–4 (decembre 1810 – juin 1812. – Paris, 1997–2000: tome 1, Bulletin 15.11.1810. – С. 572; tome 2, Bulletin 21.2.1811. – С. 150; 16.3.1811. – С. 222; 2.4.1811. – С. 272; tome 3, Bulletin 3.10.1811; tome 4, Bulletins 12.3.1812. – С. 164, 13.3.1812. – С. 167, 16.5.1812. – С. 358. 62 А. Економічний розквіт і занепад Бродів Великодній ярмарок щойно відкрився й обіцяє бути дуже посереднім. З’явилися лише продавці й кілька покупців: російські купці, греки й польські євреї в невеликій кількості. Французькі торговці відкрили свої крамниці з одягом, ювелірними прикрасами й порцеляною, однак у перші дні нічого не продавали.»154 Тож, оскільки бродівські торговці («Juifs Polonais») були найважливішими покупцями ліонського шовку та інших високоякісних французьких експортних товарів, з ними не хотіли поводитися надто суворо. А тому й мирилися з тим, що вони привозили до Ляйпциґа не лише дозволений російський крам, такий як хутра, лій, віск чи сало, а, власне, й контрабандні товари. У деяких товарах, що надходили до Центральної Європи через Броди, була навіть нагальна потреба. Якщо не хотіли, наприклад, завозити бавовну з британських колоній, то доводилося завозити її з Османської імперії. А оскільки Англія контролювала Середземне море, а відтак і французькі порти, то османську бавовну мусили імпортувати до Європи іншими шляхами. Тож, або обирали сухопутний маршрут через Балкани, або ж (набагато частіше) паки бавовни переправляли морським шляхом (нерідко французькі торгові судна) з Константинополя (тур. İstanbul) до Одеси. Оскільки торгівля бавовною між Бродами й Одесою підпадала під винятки в російській політиці високих мит, то від початку ХІХ ст. поряд з давніми шляхами до Бердичева й Молдавії на життєво важливу артерію прикордонного міста перетворився й маршрут Броди – Одеса. У сертифікатах походження, які видавав французький торговий консул в Одесі, завжди були зазначені експедитор в Османській імперії, комісіонер в Одесі й комісіонер у Європі. У 90 % зі 150 сертифікатів, виданих 1810 р., комісіонерами в Європі були зазначені торгові доми в Бродах, передовсім доми Гаузнер & Віолланд та Беснер, яким було видано відповідно 49 і 20 сертифікатів.155 Підтвердження про походження товарів за часів Наполеонівських воєн були неодмінними документами, оскільки засвідчували, що товар не походить з країни, яка підпадала під континентальну блокаду. Існувала, однак, проблема корупції під час одержання таких сертифікатів, – насамперед тоді, коли їх видавали не офіційні французькі митні представництва, а місцеві структури контрольованих Наполеоном країн.156 Як випливає зі звіту губернатора Іллірійських провінцій, особливу поблажливість виявляли австрійські державні структури. Губернатор повідомляв, що 154 155 156 AN, F12 1853, Dok. Nr. 374, Schreiben des französischen Konsuls in Leipzig vom 15.4.1812. – Пер. з французької. AMAE, CCC, Odessa Vol. 1, Mure, Nr. 1, au Ministère des Relations extérieures, Odessa, le 1. août 1808 [радше 31.10.1808], с. 166–169; Extrait du régistre des certificats d’origine des marchandises, délivrées par M. Mure, Consul général de France à Odessa, с. 277–315. AN, F12 1853, Dok. Nr. 2513, Schreiben des französischen Konsuls in Leipzig vom 26.7.1812. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 63 кілька відомих віденських великих купців, зазначивши Сицилію метою подорожі, мали намір через Рієку дістатися Мальти й завантажитися там англійськими колоніальними товарами та переправити їх потім з Османської імперії через Салоніки й Броди до Австрії й Німеччини.157 Однак у разі прямого залучення австрійських державних службовців до контрабанди Відень або Галицьке губернаторство проводили службові розслідування – як наприклад, у лютому 1812 р., коли на підставі доносу бродівського купця (А. Мойзеса) на двох чиновників золочівського окружного староства (факторів Ходзінського й Бурштина) було видане розпорядження перевірити звинувачення в тому, що вони залучені до контрабанди кави й жіночого вбрання. Вочевидь існувало таки усвідомлення, що контрабанда в Бродах набирала обертів.158 З іншого боку, і Франція мала зиск зі всеєвропейської корупції. З набуттям чинності нової прогібітивної митної системи в Росії 1 січня 1811 р. виникла загроза втрати важливого ринку збуту для французької мануфактури. А тому Париж заплющував очі на те, що досі легальний експорт став на контрабандні рейки. Таку позицію добре ілюструє сіра зона, в якій відбувалася легальна й нелегальна торгівля за тих часів. Ні для кого не було секретом, що більшість шовкової продукції, закуповуваної бродівськими купцями на Ляйпцизьких ярмарках, була призначена для контрабандного перепродажу до царської імперії. Російські прикордонники, до речі, як випливає з листа французького торгового консула, також доволі непогано заробляли на цьому ґешефті: «Російські офіцери, що охороняють кордон, самі займаються контрабандою для євреїв. Вони [офіцери] дають у заставу якусь суму грошей і одержують товар, який зобов’язуються перевезти і зазвичай самі й перевозять у якесь безпечне місце в пункті призначення. Там вони одержують квитанцію, взамін за яку їм повертають заставлені гроші; заробляють вони шість відсотків від вартості перевезених товарів.»159 Шовк завдяки невеликій вазі та можливості транспортування в різній формі особливо добре годився для контрабандного перевезення. Однак такі ґешефти часто викривали й не лише конфісковували товар, а й накладали штраф у розмірі його вартості. Щоб мінімізувати такі раптові й високі збитки, контрабандне добро можна було застрахувати, сплативши 10–14 % його 157 158 159 Gotteri, Nicole. La Police secrète du Premier Empire. Bulletins quotidiens adressés par Savary à l’Empereur de janvier à juin 1812. – Paris, 2000. – Tome 4, Bulletin 12.3.1812. – С. 164; 13.3.1812. – С. 167, 16.5.1812. – С. 358. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 187, Brief von A. Moises aus Brody vom 19.2.1812 an den Finanzpräsidenten Graf Wallig in Wien. – С. 549–551; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 207, Bericht des Brodyer Bankalinspektors Harwik vom 18.4.1812 an das Landespräsidium,. – С. 1104–1109; Brief von Wallis an Goehs, с. 1110–1111. AMAE, CCC Leipzig, Tome 1, Schreiben des Konsuls in Leipzig, Thérémin vom 5.3.1812. – С. 30. – Пер. з французької. 64 А. Економічний розквіт і занепад Бродів вартості.160 Такі страхові ґешефти свідчать про інтенсивну й добре організовану контрабандну торгівлю в районі Бродів. 1813 р. австрійські державні структури закрили страхове товариство, яке надто відверто провадило таку діяльність, поширивши її аж на Радивилів, Берестечко й Бердичів.161 Відомостей про те, наскільки до того й після того існували можливості неофіційного страхування, немає. Особливо прибутковими були торгівля й контрабанда в часи воєн. Незадовго до початку Російської кампанії Наполеона у травні 1812 р. Петербурґ перекрив австрійсько-російський кордон і пропускав людей лише за особливим дозволом військового командування. Австрія як союзник Франції хоч і вступила офіційно у війну з царською імперією, уникала, втім, будь-яких безпосередніх військових дій. Та й з російського боку на кордоні з Галичиною залишалася мінімальна кількість військ, тож становище в Бродах можна було характеризувати як напружено спокійне. Крім того, за якийсь час кордон, мабуть, відкрили, бо в серпні, як випливає з повідомлень, його знову закрили.162 Завдяки тісним транснаціональним зв’язкам війна вочевидь майже не завадила легальному й нелегальному переміщенню товарів, бо навіть за закритого кордону товарообіг можна було здійснювати через російську митницю. Комісіонери бродівських купців доставляли відповідний товар на митницю, де його після оформлення забирали австрійські купці.163 Вистачає короткого ознайомлення з офіційною торговою статистикою царської імперії за 1812 р., щоб зрозуміти, що ця система цілком функціонувала: через радивилівську митницю з Росії було вивезено товарів на суму 1,08 млн рублів (з 147,19 млн загалом по країні), тоді як імпортовані вироби склали 4,57 млн рублів. За загальної вартості всього імпорту до царської імперії у 88,78 млн це все ще становило ледь більше 5 %. Відтак пункт перетину кордону Броди / Радивилів з великим відривом був найважливішим сухо160 161 162 163 Macgregor, John. The Commercial and Financial Legislation of Europe and America, With a proforma Revision of the Taxation and the Custom’s Tariff of the United Kingdom. – London, 1841. – С. 71; Scrope, George Poulett. Memoir of the Life of the Right Honourable Charles Lord Sydenham G. C. B., With a Narrative of His Administration in Canada. – London, 1843. – С. 31; Derby, Edward Henry Stanley. Claims and Resources of the West Indian Colonies: A Letter to the Rt. Hon. W. E. Galdstone. – London, 1850. – С. 68–71; SStAL, Messeamt, Druckschriften, Nr. 868, Ostermesse. – 1812. – С. 88, цит.: Middell: Brody, Leipzig, Lyon, с. 38–39. ÖStA/PHSt, Ktnr. 482, Schreiben von Candiani an das Polizeidirektionspräsidium vom 23.7.1813 (Nr. 192) und 2.7.1813 (Nr. 139). Пор., напр., майже щоденні звіти прикордонної комісії в Бродах про пересування російських військ улітку й восени 1812 р.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 209, с. 1428–1430, 1445–1446, 1457–1458, 1468–1473, 1481–1484, 1493–1502, 1521–1528, 1537–1542, 1574– 1575; AMAE, CP Pologne, Vol. 331, Bulletin particulier, Varsovie 12.8.1812. – С. 344. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 193, док. № 2278, Bericht des Brodyer Grenzkommissärs an die Grenzoberkommission vom 10.5.1812, c. 1317–1320. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 65 путним прикордонним пунктом Росії від Балтійського до Чорного моря, а 1812 р. навіть дещо перевищив товарообмін в Одесі.164 Попри високі російські мита добру половину легального імпорту через Радивилів становив шовк здебільшого французького походження. В лютому 1813 р. французький торговий консул у Ляйпциґу попри війну навіть сподівався на загальне полегшення імпорту французьких фабрикатів до царської імперії.165 Натомість у консульському звіті від червня 1813 р. йдеться про те, що ліонський шовк заборонено імпортувати до Австрії, Пруссії й Росії, хоча якраз остання має в ньому великі потреби.166 В кожному разі треба виходити з того, що цей шовк проклав собі шлях до Росії через Броди, бо збут цього продукту в Ляйпциґу перебував у ті роки досі на дуже доброму рівні. Проте, як і попередніми роками, контрабанда під час Російської кампанії відбувалася в обох напрямках, а відтак і англійські колоніальні товари потрапляли до Галичини.167 Під категорію контрабандних товарів можна, судячи з усього, віднести й різноманітні вироби з металу від кіс до зброї, бо ця раніше така важлива товарна категорія не згадана в російській статистиці зовнішньої торгівлі за 1812 р. Що під час війни цим товаром не можна було офіційно торгувати, зрозуміло. Але що це, однак, відбувалося, засвідчують занепокоєні звіти французького представника у Варшаві барона Луї Біньйона в листопаді й грудні 1811 р., де він повідомляє про велику кількість возів, навантажених зброєю, призначеною на експорт до Росії, які прибули з центральних регіонів Австрії до Бродів, але кордону вочевидь ще не перетнули. Він хоч і вважав це число перебільшеним, та все ж з занепокоєнням повідомляв, що рушниць стільки, що їх вистачить для озброєння від 50 до 60 тис. солдатів. На його думку, цим ґешефтом займається купець, який спочатку хотів було продати цю зброю урядові Варшавського Герцогства, а тепер звернувся до Росії. Йдеться, ймовірно, про призначений для Росії вантаж, а саме 326 скринь зі зброєю (здебільшого з рушницями), які у квітні 1812 р. за наказом австрійських урядових структур було повернуто з Бродів до Львова й розміщено на тимчасове зберігання в тамтешньому арсеналі.168 Виконавцем, однак, був у цьому разі торговий дім Беснер, і сумнівно, щоб він так відверто пішов на нелегальну торгівлю. Хоча з іншого боку, якщо виходити з обсягу, 164 165 166 167 168 Государственная Внешняя торговля 1812 года в разных ея видах. – Санкт-Петербург, 1813. AMAE, CCC Leipzig, Tome 1, Schreiben des Konsuls in Leipzig, Thérémin vom 12.2.1813, с. 211. AMAE, CP Pologne, Vol. 335, Mémoire sur l’introduction des objets de Manufactures françaises en Russie et en Prusse. Rédigé à Leipsic, le 20 juin 1813, с. 289–290. AMAE, CP Pologne, Vol. 331, Lettre d’Aubernon, Lemberg 9.8.1812, с. 342. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 215, Spesenberechnung vom 19.5.1812, c. 198, 202; AMAE, CP Pologne, Vol. 328, Brief von Bignon an den Duc de Bassano, Warschau 30.11.1811, c. 356; Brief von Bignon an den Duc de Bassano, Warschau 4.12.1811, c. 373. 66 А. Економічний розквіт і занепад Бродів зазначеного Біньйоном, то це цілком міг бути й Беснер, – на той час він мав найбільший торговий дім у Бродах. Наполеонівські війни і Броди Повідомлення про торгівлю чи контрабанду зброї свідчать про напруженість політичного становища, яка охопила всю Європу і якої не могли не відчувати й Броди. Вперше місто безпосередньо відчуло її 1805 р., коли генералфельдмаршал Кутузов під час маршу на Аустерліц з 60 тис. солдатів переходив тут кордон.169 А коли в березні 1809 р. Австрія оголосила Франції війну, Броди вперше стали безпосереднім районом воєнних дій. Хоч війну не на користь Габсбурзької монархії вирішив зрештою розвиток воєнних дій на Заході, через союз Наполеона із заснованим 1806 р. Герцогством Варшавським його війська наприкінці квітня 1809 р. почали просуватися на східногалицьку територію.170 Командувач польського війська Юзеф Понятовський на початку червня призначив тимчасову військову адміністрацію для обох окупованих ним частин Галичини, що спонукало царя скерувати і свої війська на австрійські території, оскільки він побоювався територіального й політичного розширення Герцогства. Такого відновлення Польського королівства Наполеон хоч і не планував, однак оголошену на початку липня тимчасову анексію Францією всієї Галичини можна було інтерпретувати як перший крок у цьому напрямку, – тим більше, що Наполеон не висував безпосередніх претензій Франції на ці території.171 Основний його інтерес полягав у рекрутуванні свіжих солдатів серед нових підданих та у формуванні armée franco-galicienne (франко-галицької армії). Мобілізацією мав займатися Понятовський. Однак це виявилося складнішим, аніж здавалося, тому що Росія не збиралася миритися з мобілізацією солдатів на нещодавно окупованих галицьких територіях і тому що фінансувати її коштами галицького бюджету, який належав тепер Франції, було неможливо, а засобів з французького військового бюджету не вистачало.172 На початку червня армія Герцогства Варшавського вступила й до Бродів,173 де простоїть ще близько місяця після укладення Шенбруннського 169 170 171 172 173 Площанський: Торговельный город, с. 67–69. Mayerhoffer von Vedropolje, Eberhard. Oesterreichs Krieg mit Napoleon I. 1809. – Wien, 1904. – С. 199–204. Ададуров, Вадим. Наполеон і Галичина: встановлення французького тимчасового протекторату в 1809 році // Вісник Львівського університету. – Серія історична. – 1999. – 34. – С. 457–462. AMAE, CP Pologne, с. 326; Bericht von J. C. Serra aus Warschau vom 11.7.1809, с. 135; Bericht von J. C. Serra aus Warschau vom 17.7.1809, S. 140–141; Bericht von J. C. Serra aus Warschau vom 7.9.1809, S. 174. AMAE, CP Autriche, Vol. 383, 18e Bulletin, Vienne le 13.6.1809, с. 164–165; Affaires de Pologne, с. 11–12. ІІІ. Історія успіху (1630–1815) 67 миру (14 жовтня 1809 р.). На початку листопада в дивізіоні Броди & Тернопіль ще перебувало близько 900 кавалеристів 3-го полку Варшавської армії, а також частини 1-го піхотного полку та 4-го й 5-го кавалерійського полку франко-галицької армії зі ще близько 5 тис. солдатів.174 У спогадах про юнацькі роки польський патріотичний письменник Юзеф Коженьовський (Józef Korzeniowski) (1797–1863) родом з Бродів пише, що він дванадцятирічним хлопчаком увесь окрилений поспішав 15 серпня (іменини Наполеона) з гімназії з сусіднього – розташованого, однак, уже на російському боці – Кременця до Бродів, щоб устигнути на врочистий парад польських військ у рідному місті. Вся молодь міста була переповнена польськими патріотичними почуттями.175 За Шенбруннським миром Габсбурзька монархія мала відступити Західну Галичину, яку вона анексувала щойно 1796 р. в ході Третього поділу Польщі і яку в жодному разі не можна плутати з західними округами приєднаного ще 1772 р. коронного краю Галичина. Крім того, Австрія ще мусила відступити Росії територію з 400 тис. мешканців. За первинним проєктом ця територія поширювалась і на Броди. Завдяки наполяганню австрійського представника на переговорах Броди expressis verbis були викреслені з переліку,176 і сторони зрештою дійшли згоди щодо південно-східніших Тернопільського й Заліщицького округів. Оскільки за цим миром Австрійська імперія втратила також усе морське узбережжя177 й вихід до моря, то збереження Бродів у складі Австрії було доволі вагомою поступкою. Військова слабкість та окупація Бродів військами Герцогства Варшавського під час кампанії 1809 р. спричинили велике занепокоєння у Відні. Це спонукало цісаря Франца І видати наприкінці січня 1811 р. розпорядження підірвати Бродівську і Станіславівську фортеці. Проте чітко розроблений план мінування178 через брак підривників спершу не вдалося зреалізувати. Лише невдовзі після початку Російської військової кампанії 1812 р. частина зверненого до міста п’ятикутника злетіла в повітря, внаслідок чого фортеця втратила своє стратегічне значення.179 Цей підрив кардинально змінив архі174 175 176 177 178 179 Точну кількість солдатів неможливо встановити, оскільки дивізіони завжди підпорядковувалися кільком містам: Броди & Тернопіль, Люблін & Замостя & Броди, Жовква & Броди & Замостя та Броди & Маріямполе. Пор.: AN, AF IV 1637, лист Юзефа принца Понятовського з Кракова 3.11.1809 р., с. 222. Korzeniowski, Józef. Wspomnienia Józefa Korzeniowskiego // Barącz, Sadok (ред.). Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. – С. 138. AMAE, CP Autriche, Vol. 383, §5 des Entwurfs eines Friedensvertrags in 18 Artikel vom 10.10.1809, с. 236. (Врешті-решт договір був підписаний 14.10.1809 р.). Прибережні території як Іллірійські провінції Австрія мусила відступити безпосередньо Франції. ÖStA/KA, GPA, Inland C VI, a Brody, с. 30, Minierungsplan. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 445, с. 1–2; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 189, с. 865–866. 68 А. Економічний розквіт і занепад Бродів тектурний вигляд Бродів. Через відсутність муру вперше відкрився вигляд на замок Потоцького, до того ж фортеця вже не була закритою спорудою, а стала продовженням площі перед замком. Постраждав і єдиний годинник міста, розміщений на одній з веж над колишньою вхідною брамою. Після закінчення епохи Наполеонівських воєн та початку Доберезневого періоду добігла кінця й епоха розквіту Бродів. Протягом чверті століття до Віденського конгресу місто натомість стало світовим гравцем у торгівлі, контрабанді й шпигунстві. Броди тих часів з цілковитим правом можна вважати трансферним пунктом європейського значення. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 69 IV. Стагнація і криза (1815–1914) Welche Wandlungen gingen in dem kurzen Zeitraume von 17 Jahren vor sich […]! Der Freihandel an welchem unsere Stadt ein Jahrhundert lang krankte, ist gottlob aufgehoben und die lang ersehnte Armut hat sich häuslich niedergelassen. Die Waaren aus England, Frankreich, Deutschland und Russland sind glücklich beseitigt und an ihre Stelle ist, Dank den Bemühungen unserer Gewerbsleute der Handel mit melodisch grunzenden Schweinen und balsamisch duftenden Zwiebelkränzen getreten. Kein fremder Kaufmann wagt mehr den Boden unserer Stadt zu betreten, welcher ausschliesslich den heimischen Dales reserviert bleibt.180 Ця стаття з одноденної гумористичної газети 1889 р. з гіркою іронією змальовує стан Бродів за їхніх найгірших часів. Що трапилося? Як могло статися, що колись таке квітуче місто з європейського трансферного центру перетворилося на жалюгідне провінційне містечко? Броди мали великі борги, в місті майже не було робочих місць, і мешканці його залишали. І це тоді, коли завдяки притоку людей, кращій гігієні, поглинанню більшими містами довколишніх населених пунктів по всій Європі почали бурхливо зростати міста. Швидкими темпами відбувалась урбанізація й у Галичині. Кількість мешканців стрімко зростала не лише у Львові й Кракові, у з великим відривом двох найбільших містах коронного краю, а й у численних середніх містах. 1830 р. Броди були серед 25 найважливіших міст Австрійської монархії; якщо брати лише пізнішу Цислейтанію й залишити поза увагою Угорщину та Ломбардо-Венецію, то Броди перебували навіть на сьомому місці, значно випереджаючи Інсбрук (нім. Innsbruck), Лінц (нім. Linz), Клаґенфурт (нім. Klagenfurt, слов. Celovec), Любляну (нім. Laibach, слов. Ljubljana) чи Чернівці 180 Brodyer Abendblatt. Organ für Scherz und Lust (Jednodniówka). – Brody, 18 березня 1889 р. – С. 1. Переклад: Які ж перетворення відбулися протягом такого короткого часу […]! Вільну торгівлю, від якої страждало наше місто впродовж століття, дякувати Богові, ліквідували й давно очікувані злидні облаштувались у нас, як у себе вдома. Товарів з Англії, Франції, Німеччини й Росії вже, на щастя, немає, і де колись ними торгували, завдяки зусиллям наших крамарів лунає тепер мелодійне рохкання свиней і розносяться бальзамічні аромати в’язанок цибулі. Жодний чужоземний купець не наважується більше ступити на землю нашого міста, яке мають тепер у своєму розпорядженні винятково наші рідні Дейли. А. Економічний розквіт і занепад міста бродів 70 (нім. Czernowitz, рум. Cernăuţi, пол. Czerniowce).181 В міжнародному плані Броди можна було порівняти з такими містами як Піза (іт. Pisa), Дюссельдорф (нім. Düsseldorf), Ґетеборґ (швед. Göteborg), Вашинґтон (англ. Washington) або Сідней (англ. Sydney), а в Галичині наступне за розміром після Бродів місто (Тернопіль) було майже вдвічі меншим. Однак у 1860–1870-х рр. Броди випередила ціла низка амбітних окружних центрів, і врешті 1910 р. вони навіть не перебували серед десяти найбільших міст коронного краю. А загалом у державі місто вже давно не мало особливого значення (пор. діагр. IV/1). Діагр. IV/1: Кількість мешканців в окремих галицьких містах, 1778–1910 рр. 60 000 50 000 Броди 40 000 Тернопіль Перемишль Коломия 30 000 Дрогобич Львів 20 000 Краків 10 000 1910 1900 1890 1880 1870 1860 1850 1840 1830 1820 1810 1800 1790 1780 1770 0 Джерело: див. додаток. IV.1. Демографічні й економічні втрати Втрата значення Бродів не відбулася миттєво, а чимраз виразніше виявлялася впродовж багатьох років. До гострої кризи після спустошливої пожежі 1859 р. та стрімкого занепаду міста було кілька довгих десятиріч стагнації. Втрата значущості Бродів у структурі міжнародної торгівлі вже давно давалася взнаки. 181 Marugán y Martín: Descrpcion geográfica, c. 301. Краків на той час хоч і був більшим за Броди, проте до 1846 р. не належав до Габсбурзької монархії. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 71 Стагнація на високому рівні Властивий початок занепаду Бродів можна датувати 1 січня 1811 р., коли цар Олександр І видав новий митний патент, який остаточно вивів Росію на шлях прогібіціоністської економічної політики, яку вона особливо суворо провадила за багаторічного (1823–1844) перебування на посаді міністра фінансів Єґора Канкріна (Georg Graf Cancrin, 1774–1844). До закінчення Наполеонівських воєн суворе митне регулювання завдяки тимчасовим особливим нормам або ж через байдуже ставлення до контрабанди ще майже не було відчутне. Але після Віденського конгресу чимраз дужче почали виявлятися наслідки такої прогібітивної системи. Хоча після укладення 3 травня 1815 р. торговельної угоди (Віденська конвенція) існувала домовленість про пожвавлення торгівлі між Бродами й Одесою, Росія визначала розмір мита за ціною продажу товару, а не за вартістю товару, що практично було забороною на експорт. Це вмить зумовило спад транзитних перевезень зі 121 тис. срібних рублів 1815 р. до лише 29 тис. рублів 1817 р. 17 серпня 1818 р. була укладена ще одна угода, за якою знову були знижені транзитні мита й дозволено вільне перевезення загалом заборонених товарів у разі проходження контролю в розташованих на транзитному шляху Балті (пол. Bałta), Брацлаві (пол. Bracław) та Проскурові (пол. Płoskirów, рос. Проскуров, від 1954 р. Хмельницький).182 Ще одне ускладнення зумовлювала норма про те, що кожний іноземний купець, щоб транспортувати транзитні товари до Одеси, обов’язково мусив мати гаранта з середовища російського купецтва. Такими гарантами мали право виступати лише купці першої гільдії, тобто представники найвищого прошарку офіційного купецького об’єднання. Що стосується Бродів, то переважно це були купці з сусіднього Радивилова. Після того, як 1819 р. експортну митницю перенесли з Радивилова до Бердичева, ввозячи товари до Росії, доводилося робити великий гак. Після запровадження нового митного тарифу 1822 р. митницю хоч і повернули назад до Радивилова, але оскільки до 1842 р. вона не мала статусу головної, то й у 1820–1830-х рр. не всі товари можна було там розмитнювати. Часті зміни тарифів у російській митній політиці також спричинювали невдоволення в середовищі австрійських підприємців. Незмінною проблемою були особливо високі мита з єврейських купців з Австрії за супровід їхніх товарів: віденські урядові структури часто порушували це питання на перемовинах з Петербурґом. Австрійська сторона хоч і не вживала ніяких заходів у відповідь, проте не варто забувати, що Австрія на той час також провадила прогібітивну економічну політику. Уряд у Відні сподівався досягну182 Lutman: Studja, с. 48, 179–180; Oberhauser, Joseph. Darstellung der österreichischen Zollverfassung in ihrem gegenwärtigen Zustande. – Wien, 1823, (4-е вид. 1832), с. 92–96; Оглоблин, Олександр. Транзитний торг України за першої половини XIX сторіччя // Іст. Геог. Зб. – XV (1927). – С. 187–191, цит. за: Lutman: Studja, с. 46. 72 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів ти поступок радше переговорним шляхом.183 І лише лібералізація російської торговельної політики після 1846 р. вможливила укладення угоди (10 липня 1847 р.), яка передбачала повернення до спрощених умов товарообміну між Бродами й Одесою. Відтоді транзитні товари можна було вільно переміщувати між цими двома містами після внесення застави російськими купцями першої або другої гільдії. Крім того, радивилівська митниця складала перелік усіх місцевих купців та розмірів їхніх застав і щомісяця надсилала його до відкритого 1826 р. російського консульства в Бродах для ознайомлення.184 Тривале збереження прогібітивної системи в обох країнах призвело до того, що Росія й Австрія ставали чимдалі менше важливими одна одній як торгові партнери (пор. діагр. IV/2).185 Відповідно зменшилось і значення Бродів у загальнодержавній торгівлі – з близько двох з половиною до одного відсотка (пор. діагр. IV/3). Але з допомогою цих діаграм можна також простежити нетривале відродження значення Бродів у кризові часи. Стрімке збільшення частки в революційні 1848-1849 рр. було спричинене крахом торгівлі в усій Габсбурзькій монархії, насамперед у багатих італійських провінціях, тоді як у Галичині ситуація була відносно спокійною. У царській імперії не було жодних революційних заворушень, а тому товарообмін з цією країною протікав у ці роки як звично і сягнув показників, вищих за середні в австрійській зовнішній торгівлі. Натомість зростання російського експорту до Австрії в 1853–1856 рр. стало наслідком Кримської війни, оскільки через блокаду чорноморських портів Росія посилила торгівлю сухопутним шляхом через Радивилів і Броди.186 Після таких вдалих для галицького прикордонного руху воєнних років частка російської торгівлі або ж торгівлі через Броди повернулася до колишніх застійних показників. Про те, що економічні проблеми Бродів – це стагнація високого ступеня, свідчить, з одного боку, рівень абсолютних показників імпорту й експорту (діагр. IV/4), а з іншого, частка в транзитній торгівлі всієї Габсбурзької монархії (діагр. IV/5).187 Тож коли в інспекторському звіті за 1821 р. йдеться на183 184 185 186 187 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 1860, V G 7, 120 März 1823, Galizien, Zl. 1195/667, Antwortnote vom 2.4.1823 an die Kommerzhofkommission; Zl. 11674/611 Schreiben der K. K. Kommerzhofkommission vom 19.4.1823; Abschrift eines Berichts der galizischen Landes Commission in Handels- und Schiffarths-Angelegenheiten dtt. 4 März Nr. 9; Bitte des Josephus Dzierzkowski aus Lemberg, 1.7.1822; Внешняя торговля (1819–1822); Lutman: Studja, с. 48–51. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 103, спр. 908, Kreisschreiben des Gouverneurs Wenzeslaus Zaleski vom 21.8.1848, с. 154–155. Tafeln zur Statistik der österreichischen Monarchie. – Wien, 1828–1864; Ausweise über den Handel von Oesterreich im Verkehr mit dem Auslande und über den Zwischenverkehr von Ungern, der Woiwodschaft Serbien sammt dem Temeser Banate, dann von Kroatien, Slawonien, Siebenburgen und der Militärgrenze mit den anderen österreichischen Kronländern im Jahr 1840. – Wien, 1840–1854; Внешняя торговля. Russian Trade, The Economist, 13.10.1855, с. 1121. Tafeln (1823–1855). ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 73 Діагр. IV/2: Частка Росії в загальній торгівлі Австрії в 1823–1855 рр. у % 12 11 10 9 8 7 6 5 4 3 2 1 Імпорт до Австрії 1855 1853 1851 1849 1847 1845 1843 1841 1839 1837 1835 1833 1831 1829 1827 1825 1823 0 Експорт з Австрії Джерело: див. додаток. Діагр. IV/3: Частка Бродівської митниці в загальній торгівлі Австрії в 1823–1855 рр. у % 4.0 3.5 3.0 2.5 2.0 1.5 1.0 0.5 Імпорт до Австрії Джерело: див. додаток. Експорт з Австрії 1855 1853 1851 1849 1847 1845 1843 1841 1839 1837 1835 1833 1831 1829 1827 1825 1823 0.0 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів 74 Діагр. IV/4: Зовнішня торгівля Австрії з Росією (без Конгресової Польщі) в 1823–1855 рр. у мільйонах флоринів КМ (без транзитної торгівлі) 18 16 14 12 10 8 6 4 2 1855 1853 1851 1849 1847 1845 1843 1841 1839 1837 1835 1833 1831 1829 1827 1825 1823 0 Імпорт через Броди Експорт через Броди Імпорт і експорт через інші митниці Джерело: див. додаток. Діагр. IV/5: Частка Бродівської митниці в загальній торгівлі з Росією в 1823–1855 рр. 100 90 80 70 60 50 40 30 20 10 Імпорт з Росії Експорт до Росії Транзит (ввіз з Росії) Транзит (вивіз до Росії) Джерело: див. додаток. 1855 1853 1851 1849 1847 1845 1843 1841 1839 1837 1835 1833 1831 1829 1827 1825 1823 0 ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 75 віть про «дуже пасивний рівень торгівлі»,188 то такі висловлювання не варто переоцінювати, оскільки мірилом на ті часи досі були виняткові роки континентальної блокади. Часто лише мимохідь згадується, що Броди досі найважливіший пункт зовнішньої торгівлі Галичини. Попри сумнівну якість австрійських статистичних даних189 зрозуміло, що торгівля через Броди протягом 20 років стабільно становила два з половиною мільйони гульденів конвенційною монетою (КМ) в рік. Відсоткове зростання в 1848 р., засвідчене в діаграмах IV/2 та IV/3, виникло внаслідок обвалу загальної торгівлі в Австрії і Західній Європі. У кризові роки Кримської війни реальний австрійсько-російський, а відтак і бродівсько-російський товарообмін зріс утричі. Війна в пониззі Дунаю й блокада російських морських портів зумовили короткий сплеск торгівлі, який майже нагадував часи континентальної блокади. Після укладення Паризького мирного договору 1856 р. показники впали до звичного рівня. Багато бродівських купців, які розраховували на довше тривання війни й тримали на складах забагато товарів, після відновлення роботи одеського порту змогли їх збути лише з великими збитками.190 Це свідчить про те, що війни були винятковими ситуаціями і їх не можна брати за мірило для тривалого економічного розвитку. Дані про транзитну торгівлю ще виразніше підтверджують досі суттєве значення Бродів протягом кількох десятиріч після Віденського конгресу. Транзитна торгівля для прикордонного міста віддавна була важливішою за імпортно-експортну торгівлю, а відтак і в 1840-х рр., складаючи в середньому майже вісім мільйонів гульденів у рік, відчутно переважала зазначені вище два з половиною мільйонів гульденів. Ще цікавішим виявляється порівняння у відсотковому відношенні: якщо в Доберезневий період у середньому 35 % усього експорту й 30 % усього імпорту Австрії до Росії йшли через Броди, то показники щодо транзитного ввозу й транзитного вивозу товарів коливалися від 80 % до 90 %.191 Це означає, що практично кожний 188 189 190 191 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 404, III A 5, Gal., Bericht des galiz. Gubernialpräsidenten Graf von Taaffe über seine Kreisbereisung, Lemberg 30.6.1821. До даних про абсолютні обсяги торгівлі треба ставитися з великою обережністю, оскільки науковці, здається, дійшли згоди в тому, що дані австрійської статистики дуже неякісні. Помилки виникали не лише під час переведення місцевих мір і ваг на віденські одиниці, а й насамперед через те, що встановлені одного разу ціни на товари брали за мірило для розрахунків упродовж десятиріч. Пор., напр.: Kaps: Ungleiche Entwicklung, c. 131–135; Kutz, Martin. Deutschlands Außenhandel von der französischen Revolution bis zur Gründung des Zollvereins. Eine statistische Strukturuntersuchung zur vorindustriellen Zeit (= Vierteljahrschrift für Sozial- und Wirtschaftsgeschichte. Beihefte Nr. 61). –Wiesbaden, 1974. – С. 173–174. Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1854–1857), с. 4–5. Дані, ґрунтовані на єдиній системі, до 1841 р. відсутні, однак значення транзитної торгівлі у Бродах у той період, поза всяким сумнівом, не було нижчим. А. Економічний розквіт і занепад міста бродів 76 товар, транспортований з Росії до Західної Європи через австрійську територію і навпаки, проходив через прикордонну митницю в Бродах. Мережі Збереження провідної ролі Бродів у посередницькій торгівлі між Західною і Східною Європою можна простежити також на відкритті консульств інших держав у прикордонному місті. Пруссія й Баварія мали у Бродах офіційних торгових представників, хоча в обох випадках, імовірно, йдеться радше про своєрідних почесних консулів. Прусське консульство постало з власної ініціативи берлінського великого купця Карла Протцена (Carl Protzen) (нар. 1787), який від 1812 р. вів ділові справи у Бродах. У зверненнях до прусського міністерства закордонних справ він наголошував значення Бродів для збуту прусських товарів, насамперед сілезького і бранденбурзького сукна.192 Судячи з усього, він мав також добрі контакти із золочівським окружним комісаром Розенталем. В одному з листів до Галицького крайового губернаторства 1815 р. Розенталь звертав увагу не лише на високу моральність Протцена, а й на переваги дипломатичного представника Пруссії у Бродах.193 Такий представник, на думку Розенталя, вже лишень через свою присутність навіюватиме прусським купцям відчуття доконечної впевненості у змозі провадити транзитну торгівлю зі Східною Європою через Броди. Крім того, Розенталь у цьому листі наголосив на важливості скерування офіційного австрійського торгового посланника до Радивилова. Переваги такого дипломата для австрійських купців цілком очевидні, писав Розенталь, а заходів у відповідь з боку Росії, тобто скерування свого представника до Бродів, не варто особливо побоюватись, «бо, з одного боку, досі нікому не заборонено перебувати у Бродах і вести там торгові справи, а отже, – якщо Росії залежить на тому, щоб мати таємних агентів у Бродах з метою виявлення контрабанди чи збору іншої інформації, – вона завжди знайде засоби й привід добути бажану інформацію, не наражаючи свої засоби по цей бік на небезпеку легкого викриття, а з іншого боку, за діяльністю формально призначеного чужоземного торгового агента можна завжди добре пильнувати, і такого службовця з російського боку, – позаяк думки й наміри цих людей відомі, – можна буде легко схилити на свій бік і, щобільше, переконати сприяти контрабандній торгівлі (чим і так займаються російські митники), та надати гарантії, які сприяли б його присутності по цей бік».194 192 193 194 GStA PK, I. HA, Rep. 81, Konsulat Brody, Nr. 1, Konzeptbuch des Konsulats mit Berichten und Korrespondenz. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 242, Schreiben des Złoczower Kreiskommissars Rosenthal an das Landesgubernium vom 23.2.1815, ad 427 ex 1815, с. 1503–1505. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 242, Schreiben des Złoczower Kreiskommissars Rosenthal an das Landesgubernium vom 23.2.1815, ad 427 ex 1815, с. 1505. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 77 Дуже дивно, як виразно Розенталь загалом змальовує корумпованість «росіян», а насамперед як відверто він пише про переваги контрабандної торгівлі й висловлює надію, що російський торговий представник її не припинить. Пори таку позицію губернаторство спочатку не пристало ні на одну, ні на другу ідею Розенталя.195 У Відні ж, судячи з усього, з більшою довірою поставилися до місцевого чиновника, бо ще того ж місяця (у серпні 1815 р.) Протцен був призначений і акредитований консулом. Наприкінці 1819 р. Протцен до всього ще й став прусським торговим представником у Радивилові, закріпившись по обидва боки торговельного пункту, який для східноєвропейського товарообміну мав таке велике значення.196 Дуже зацікавленим в економічних можливостях Бродів було й Баварське королівство. Вести справи баварського консульства доручили 1831 р. не купцеві з Баварії, а власникові найбільшого торгового дому в Бродах Гаузнер & Віолланд. У Мюнхені, мабуть, сподівалися, що такий вибір дасть змогу щонайкраще орієнтуватися в обставинах, пов’язаних з торгівлею в місті.197 Однак, і надалі був великим скепсис австрійських управлінських структур щодо таких дипломатичних торгових агентів, оскільки постійно існували побоювання, що вони виконуватимуть завдання й політичних шпигунів.198 Проте російське консульство, яке було відкрите 1826 р. й перенесене до Львова аж 1895 р., австрійська сторона спочатку вважала надзвичайно важливим,199 оскільки воно видавало візи австрійським комівояжерам, а також тим, хто виїжджав до Росії у справах спадку чи судових процесів. Навіть рабини, лікарі чи фабриканти, які мали намір розпочати діяльність у сусідній країні, могли звертатися до дипломатичного представництва у Бродах, хоча правила в’їзду на територію Росії постійно зазнавали щоразу більших ускладнень. Особливо часто порушувалася тема обмежень на в’їзд для австрійських євреїв, які у свободі пересування підлягали переважно таким самим обмеженням, що й російські піддані юдейського віровизнання. А тому не були рідкістю скарги на знущання або необґрунтовані висилання за межі країни.200 195 196 197 198 199 200 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 242, Wien an den Gubernialpräsidenten von Hauer vom 3.8.1815, Zl. 833, с. 1507. GStA PK, III. HA, Ministerium der auswärtigen Angelegenheiten II, Nr. 345–346: Konsuln und Handelsagenten Protzen in Brody, 1814–1849, Die Ernennung des Kaufmanns Protzen zu Brody zum Preußischen Consul daselbst. Консульство хоч і було закрите 1837 р., але не тому, що Броди втратили своє значення, а тому, що наступник Протцена (від 1826 р.) Йоганн Людвіґ Міхалек (Johann Ludwig Michalek) не виконував своїх обов’язків щодо подання звітів. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 5, спр. 513, с. 2. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 5, спр. 513, Schreiben Graf Sedlitzkys, Lemberg 18.6.1836, Nr. 504/999, с. 4–6. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 245, II B 1/2/3, B 2, Chronologische Reihe, 1826 Gal. Лютман стверджує, що консульство було відкрите аж 1827 р., пор.: Lutman: Studja, с. 50–51. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7a, спр. 19, Anweisung aus Wien ans Gubernium vom 22.1.1840, с. 12–13. Австрійські державні органи звернулися до тодішнього консула фон Свят- 78 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Уже неодноразово згадувані особливі зв’язки між Бродами й Одесою потребують докладнішої уваги, бо зрештою два найбільші християнські торгові доми бродівських купців Беснер та Гаузнер & Віолланд ще за часів Наполеонівських воєн мали філії у портовому місті на Чорному морі (пор. розділ ІІІ.2 та VI.1).201 Крім того, Броди мали зиск від перетворення Одеси на зону вільної торгівлі 15 серпня 1819 р. (формально зона вільної торгівлі функціонувала вже протягом двох років), користаючи з бурхливого розвитку цього портового міста.202 Одеса мала торговельну мережу, яка сягала Кавказу й Персії. Вірменські купці з Тифліса (тепер Тбілісі) та Редут-Кале (тепер Кулаві) на грузинському чорноморському узбережжі продавали свої товари через Одесу й Броди на Ляйпцизькому ярмарку. Від 1828 р. до 1832 р. існував навіть прямий сухопутний торговий шлях з Бродів до Тифліса, особливо інтенсивно його використовували 1829 р., коли Росія вела війну з Османською імперією, а тому переправляти товар Чорним морем було надто ризиковано. В 1820-ті рр. сухопутний шлях для транспортування товарів із Західної до Східної Європи через Броди був, судячи з усього, ще конкурентоспроможним. Калькуляція ефективності транспортування товарів до Редут-Кале, наведена в одному з французьких спеціальних журналів, доводить, що майже для всіх виробів сухопутний шлях через Броди й Одесу був вигідніший за морський шлях, оскільки в портах завжди доводилося надто довго чекати на відправлення товару або ж на карантинний контроль.203 Цікаво, що це стосувалося також товарів з Південної Франції, серед них і продукції ліонських шовкових мануфактур.204 Натомість у 1830-ті рр. транспортування морем стало, здається, вигіднішим. 1834 р. один прямий купець з Рильська (Курська губернія) для закуплених у Штирії кіс обрав шлях через Трієст і Одесу, оскільки той був не лише дешевший, а й швидший.205 Попри таку втрату конкурентоспроможності вісь Броди – Одеса ще протягом кількох десятиріч була найважливішим джерелом доходів австрійського прикордонного міста. 201 202 203 204 205 ського по роз’яснення. Його пояснення, які документи й довідки треба подавати для одержання візи, були зрештою розіслані всім керівникам округів і директорам поліції Східної Галичини та оприлюднені. Пор.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7a, спр. 19, Abschrift zur Zl. 398 (31.12.1839 р. за старим стилем). Brief des russ. Konsulats an das Brodyer Polizei Oberkommissariat. Lutman: Studja, с. 179; AMAE, CCC, Odessa Vol. 1, Extrait du régistre des certificats d’origine des marchandises, délivrées par M. Mure, Consul général de France à Odessa, c. 277–315. Більше інформації про тісні торговельні зв’язки між Бродами й Одесою міститься у недоступному мені виданні: Гончарук, Тарас. Одеське порто-франко. Історія 1819– 1859 рр. – Одеса, 2005. Hagemeister, Jules de. Mémoire sur le commerce des ports de la Nouvelle-Russie, de la Moldavie et de la Valachie. – Odessa/Simphéropol, 1835. – C. 177. Annales de l’Industrie Nationale et Etrangère, ou Mercure Technologique. – Paris, 1825. – C. 254–269. Dede: Der Handel des russischen Reiches. – Miltau/Leipzig, 1844. – C. 166. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 79 Стрімкий розквіт Одеси зумовив незворотну втрату значення Бродів як партнера Ляйпциґа у збуті товарів до Східної й Південно-Східної Європи, оскільки через зростання морської торгівлі ці терени чимраз більше випадали з фокуса Ляйпцизьких ярмарків. В одному звіті з Ляйпцизького ярмарку 1842 р. йдеться про те, що «Броди в торгівлі товарами чимраз більше і більше втрачають значення, оскільки зростає суворість приписів на російському кордоні та конкуренція російських фабрикантів на ринках Південної Росії (Роман, Харків, Бердичів тощо), забезпечення яких іноземними товарами відбувалося здебільшого через Броди. Також перевезення товарів до Одеси через Броди знижується тією мірою, якою зростають прямі зв’язки цього вільного порту із закордоном морським шляхом».206 Унаслідок інтенсивних торговельних зв’язків Броди довгий час були інтегровані до європейської системи розрахунків. Це виявляється в тому, що на початку ХІХ ст. у Бродах квітнули операції з векселями.207 Особливо популярними були векселі на Ляйпцизький ярмарок. Проте, з переліку в довіднику 1844 р. видно, що в Бродах торгували також векселями на Амстердам, Ауґсбурґ, Вроцлав, Ґеную (іт. Genova), Гамбурґ, Ліворно, Лондон, Париж, Москву, Одесу, Петербурґ та Відень. Через статус Бродів та значення російського ринку вексельні операції, а також купівля і продаж товарів відбувалися загалом у срібних рублях, а не в австрійських гульденах.208 Місце Бродів в економічних довідниках та кількість векселів, якими торгували в місті, попри низхідну тенденцію, свідчать про стабільну позицію Бродів у мережі комерційних зв’язків та про орієнтацію на загальноєвропейський ринок також і в середині століття. Особливо важливу, внутрішньоавстрійську мережу було створено завдяки заснуванню торгово-промислової палати в Бродах. Вона з’явилася 26 вересня 1850 р. разом з такими ж палатами у Кракові й Львові, а її компетенції поширювалися на Золочівський, Бережанський, Тернопільський та Чортківський округи.209 Те, що Броди були обрані місцем розташування 206 207 208 209 SächsHStA, Loc. 39792, Acta die Leipziger Messen und den Waarenverkehr während derselben betreffen, vol. IV, 1841–1842, c. 264, цит. за: Ludwig, Jörg. Die Leipziger Messe in den ersten Jahrzehnten des Zollvereins (1834–1860) // Zwahr, Hartmut/Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltwandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999). – С. 353–354. Hassel, Georg. Statistischer Umriss der sämtlichen Europäischen Staaten in Hinsicht ihrer Grösse, Bevölkerung, Kulturverhältnisse, Handlung, Finanz- und Militärverfassung und ihrer aussereuropäischen Besitzungen. – Braunschweig, 1805. – С. 15, 26; Denzel: Zahlungsverkehr, с. 157–158, 160–163. Nelkenbrecher, Johann Christian. Nouveau manuel des monnaies, poids, mesures, cours des changes, fonds publics, etc. à l’usage des banquiers, négociants et industriels. – Paris, 1844. – C. 149. Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1866–1870), с. 213. 80 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів торгово-промислової палати й перебували нарівні зі Львовом і Краковом, свідчить про значення, яке досі надавали цьому прикордонному місту в уряді. Завдання торгових палат полягало в якомога ширшому охопленні економічної діяльності в підпорядкованих їм округах. Але водночас вони були й інструментом політичного представництва промисловців і купецтва, які мали в такий спосіб прямий інституційний зв’язок з міністерством. У трирічних, а згодом п’ятирічних звітах перед міністерством торгівлі знову й знову виринають одні й ті самі скарги на економічний стан у Бродах. Окрім відсутності залізничного сполучення та браку капіталу (пор. розділ IV.2) звучать насамперед нарікання на знущальне ставлення до австрійських купців у Росії. Варто зауважити, що ця проблема існувала вже впродовж багатьох десятиріч. Торгова палата ставила перед собою мету полегшувати місцевим комерсантам перетин кордону, а також забезпечувати правові гарантії австрійським купцям під час подання в Росії судових позовів зі сплати непогашених заборгованостей. Цьому мало сприяти також заснування австрійських консульств у Києві, Бердичеві й Полтаві, хоча ця ідея так і не знайшла позитивного відгуку з боку уряду.210 Погіршення становища За роки стагнації Броди втратили своє значення в загальноєвропейській торговельній структурі, але й далі залишалися регіональною величиною. Паралельно зі зникненням міста з міжнародних ментальних торговельних мап щораз менше були присутніми Броди й у центральних австрійських економічних статистичних даних. До 1855 р. і в Статистичних таблицях австрійської монархії (нім. Tafeln zur Statistik der österreichischen Monarchie), і в Даних про торгівлю Австрії (нім. Ausweisen über den Handel Oesterreichs), які оприлюднювали від 1840 р., ще існувала рубрика «Броди». Після того відповідні дані з’являються лишень у п’ятирічних звітах Бродівської торгової палати. Очолювана бродівським банкіром Маєром Калліром (Mayer Kallir) (1792– 1875) торгова палата у своїх висловлюваннях на адресу уряду постійно лавірувала між двома крайнощами: з одного боку, вона наполегливо скаржилася на жалюгідний стан міста та загрозу цілковитого занепаду, з іншого, мусила водночас наголошувати на досі вагомому значенні Бродів, щоб мати змогу й далі виправдовувати особливе становище міста, насамперед у торгівлі текстилем (бавовняними, вовняними й шовковими тканинами), а також в експорті австрійської продукції, передовсім кіс. Основне завдання в наступні роки торгова палата вбачала в захисті привілею на вільну торгівлю, оскільки його збереження після останнього підтвердження Францом І 1834 р. ледь не що210 Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1854–1857), с. 175–178. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 81 року піддавали сумнівові дедалі більше інституцій. Львівські промисловці й галицьке станове представництво від початку 1840-х рр. виступали за ліквідацію, як виступали за неї й віденські центральні установи (надвірна палата й надвірна канцелярія). Наприкінці десятиріччя такої думки додержувалося навіть галицьке намісництво (до 1848 р. – крайове губернаторство),211 хоч воно й виступало за те, щоб почекати на приєднання Бродів до залізничного сполучення. Збереження зон вільної торгівлі вважали недоцільним і в інших регіонах Габсбурзької монархії. Станом на 1 листопада 1853 р. Істрія та острови Кварнерської (іт. Quarnero, Quarnаro, хорв. Kvarner) затоки були приєднані до загальної митної території, а вільні митні зони кількох міст на Адріатичному узбережжі значно звужені. Зрештою навіть Золочівське окружне й Бродівське повітове староства більше не виступали за збереження особливого статусу, а від кінця 1850-х рр. серед прихильників збереження патенту на вільну торгівлю зосталися лише три галицькі торгові палати. Першу скрипку в дискусії про ліквідацію патенту грало міністерство фінансів. Там вважали, що торгівля найважливішими товарами і далі здійснюватиметься через цей населений пункт, проте державний бюджет одержуватиме більше надходжень з податків на алкогольні й тютюнові вироби, а також зменшаться видатки на охорону кордону, оскільки на кордоні до вільної митної зони до охорони залучено 213 осіб на кілометр, тоді як на інших кордонах – лише 8–9 осіб. Однак основний аргумент міністерства полягав у боротьбі з контрабандою. Поряд з економічними втратами – 1855 р. з 12 023 гульденів надходжень у вигляді штрафів за порушення митних правил по всій Галичині 8773 гульдени надійшли до Бродівської фінансової дирекції – контрабанду вважали елементом деморалізації, через що населення взагалі зневажає правопорядок. З представленою 13 квітня 1859 р. пропозицією міністерства до 1 січня 1860 р. приєднати Броди до загальної митної території цісар Франц Йосиф одразу ж погодився.212 Майже водночас у гру вступили обставини вищої сили. Не минуло й трьох тижнів від ухваленого скасування привілею, як містом прокотилася спустошлива пожежа, яка не вщухала впродовж двох днів. Коли опівдні 6 травня 1859 р. полум’я нарешті вдалося загасити, кореспондент Gazety Lwowskiej повідомив про десятьох загиблих та 800 знищених будівель, серед яких повітове староство, магістрат, комісаріат поліції, російське консульство, пошта, щойно 1857 р. відкритий телеграф, римо-католицький костел, міська казарма, дівчача школа, нещодавно відкрита реальна школа, а крім того, ще й християнський шпиталь, що існував у місті від 1831 р.213 У Ляйпциґу, в 211 212 213 Після реорганізації Габсбурзької монархії внаслідок революції 1848 р. крайовий орган адміністративного управління був перейменований з «губернії» на «намісництво». У компетенції установи загалом нічого не змінилось. Lutman: Studja, с. 93–99, 159–160. Kronika. – Gazeta Lwowska. – 7.5.1859 р. – С. 416. А. Економічний розквіт і занепад міста бродів 82 Рис. IV/1: Площа Ринок у Бродах після пожежі 5 травня 1859 р. Джерело: Der Brand in Brody, Illustrirte Zeitung. – 25 червня 1859 р. – № 834 – С. 423. місті з традиційно тісними економічними зв’язками з Бродами, тамтешня великотиражна газета Illustrirte Zeitung навіть виділила місце під драматичний дереворит, на якому доволі імпозантні Броди – зрештою видно всуціль триповерхові будівлі – виглядають як цілковита руїна. На гравюрі погляд спрямований на схід, ліворуч на задньому тлі видно греко-католицьку церкву Різдва Богородиці (пор. рис. IV/1). Той факт, що понад дві третини міста лежало в руїнах, спонукав цісаря 18 липня 1859 р. призупинити ухвалене кілька місяців тому приєднання міста до загальної митної території й продовжити чинність привілею на вільну торгівлю. «Пропасти як у Бродах»214 Спустошення були навіть більші, ніж припускали спочатку. Число жертв зросло до 16 осіб. Це були десять ув’язнених християнського віровизнання і шість юдейського, яких не змогли вчасно врятувати з міської в’язниці. Велика 214 Галицька приповідка. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 83 кількість зазнала травм, і ними опікувалися в єврейському шпиталі, який, як і більшість інших основних інституцій єврейського життя міста – обидві головні синагоги, міква, єврейська нормальна школа215 на вулиці Шпитальній (нім. Spitalgasse) – уникли руйнівного вогню. Пожежа спалахнула неподалік площі Ринок (нім. Ringplatz) і через сильний південно-західний вітер поширилася на властивий центр міста та північно-східні передмістя. Вцілів лише західний квартал довкола міського замку. Тоді як греко-католицьку церкву (св. Юрія) вогонь узагалі не зачепив, головний собор (Різдва Богородиці) вочевидь удалося врятувати завдяки інтенсивному гасінню (пор. рис. IV/2). Число зруйнованих будівель також виявилося більшим, аніж припускали спочатку. З налічуваних 1857 р. 1561 будинку згоріло 950 – 694 житлові будівлі й майже всі громадські споруди. Миттєво створений комітет допомоги організував тимчасове житло й харчування, однак безпритульність ще довго була проблемою в місті. Оскільки вогонь зруйнував ущент дві третини площі Ринок та Новоміського Ринку (нім. Neustädter Markt), а також інші склади, була знищена велика кількість товару. Зі збитків, оцінених у близько 5 млн. гульденів, застраховані були товари лише на близько 600 тис. флоринів.216 Пожежа 5 травня 1859 р. багато в чому мала значні наслідки. Поряд з уже згадуваним відтермінуванням закону про скасування привілею на вільну торгівлю пожертви для забезпечення постраждалих від пожежі вкотре засвідчують наявність значних міжнародних зв’язків міста. Найбільша допомога надійшла з Ляйпциґа, до чого не останньою чергою долучилась і драматична ілюстрована стаття в ляйпцизькій Illustrirte Zeitung. Австрійський консул у Саксонії підтверджує зібрану в місті суму в загалом 11 276 гульденів: у представлених ним списках є жертводавці з Брюсселя (фр. Bruxelles, нідерл. Brussel), Москви й Одеси. Illustrirte Zeitung серед міст, звідки надійшли найбільші пожертви, поряд з Одесою згадує також Гамбурґ (нім. Hamburg), тобто загалом ті міста, з якими бродівські купці мали контакти.217 Дискусія про приєднання Бродів до загальної митної території вщухла лише на кілька місяців, оскільки деякі землевласники регіону – з-поміж них і власник міста Стефан Молодецький (Stefan Młodecki),218 – а згодом також кілька сіл, розташованих у особливій зоні, звернулися з проханням про приєднання. Спочатку ці прохання відхилили, а впродовж 1860-х рр. в міністер215 216 217 218 Ідеться, ймовірно, про будівлю, де тимчасово була розміщена юдейська головна й дівчача школа. Annales de l’Industrie Nationale et Etrangère, ou Mercure Technologique. – Paris, 1825. – C. 254–269. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 78, спр. 428, с. 2–22; ÖStA/PHSt, Ktnr. 54, Zl. 2606/1859; Der Brand in Brody, Illustrirte Zeitung, Nr. 834, 25.6.1859 p., c. 423. Однак на засіданні торгової палати 29 грудня 1876 р. Молодецький уже голосував за збереження привілею. 84 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Рис. IV/2: Мапа Бродів з позначенням місця виникнення пожежі й поширення вогню 5 травня 1859 р. Джерело: Мапа вільного торгового міста Броди 5 травня 1859 р. Інститут імені Гердера, Марбурґ. Інв. № 4d4636. стві торгівлі й фінансів, а також у намісництві, Галицькому ландтазі й фінансовій дирекції остаточно утвердилася думка, що спочатку треба почекати на приєднання Бродів до міжнародної залізничної системи і лише тоді можна скасовувати привілей. Тож після введення в експлуатацію залізниці 1873 р. тривале збереження Бродами спеціального статусу стало безперспективним, – до того ж 20 грудня 1873 р. Галицький ландтаґ звернувся до уряду з проханням про скасування привілею. Крім того, 29 травня 1875 р. була укладена торговельна угода з Росією, яка в статті 16 передбачала скасування привілею на вільну торгівлю (бажання Росії, яке вона висловлювала впродовж кількох десятиріч) протягом наступних п’яти років. Високопоставлені надвірні представники торгової палати (Натан фон Каллір (Nathan von Kallir), Альфред Гаузнер (Alfred Hausner), Лео Герцберґ-Франкель (Leo HerzbergFrankel)) та міської громади – Антоній Вітославський (Antoni Witosławski), Леон Корнфельд (Leon Kornfeld), Зиґмунд Якобсон (Siegmund Jakobson), а також клопотання представників Бродів у Галицькому ландтазі (Отто Гаузнер, Альфред Гаузнер) та в Райхсраті (Едуард фон Зохор (Eduard von Sochor), ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 85 Натан фон Каллір та Отто Гаузнер), наполягаючи на проведенні додаткових переговорів щодо згаданої угоди, закликали відтермінувати скасування. Однак у 1870-ті рр. надходили також петиції від громадян Бродів за скасування привілею.219 Після внесення проєкту закону (засідання Райхсрату 14 грудня 1876 р.), який передбачав приєднання Бродів до загальної митної території 1 липня 1880 р., з цього приводу раз за разом розпалювалися бурхливі дискусії в усьому австрійському парламенті. Комітет з питань народного господарства Райхсрату у своїй доповіді 23 квітня 1877 р. спочатку відхилив закон. Основні аргументи полягали в тому, що ще не ухвалено рішення про скасування інших вільних торгових зон на Адріатиці, що поступки Росії виявилися надто незначними – і до того ж вона будь-якої миті може від них відмовитись, крім того, обсяги контрабанди у Бродах порівняно з іншими прикордонними містами монархії видалися комітетові перебільшеними. Усі австро-угорські вільні митні зони, за винятком Трієста і Рієки були ліквідовані 1878 р. Існувала думка, що додаткові переговори щодо торговельної угоди з Петербурґом не мають сенсу, до того ж міністерство вважало, що скасування привілею на вільну торгівлю в Бродах для Росії вже давно не перебуває в переліку особливих пріоритетів. 24 жовтня 1879 р. на розгляд Райхсрату знову був представлений проєкт закону, майже ідентичний з проєктом 1876 р. Відмінність полягала лише в перенесенні дати вступу закону в силу на 1 січня 1880 р. У своїх виступах на захист привілею депутати Зохор, Каллір та Отто Гаузнер220 під час дискусії в Райхсраті 11 і 12 грудня 1879 р. зосереджували увагу лише на безуспішному відтермінуванні вступу закону в силу на пів року. Тож навіть представники бродівського великого купецтва вже змирилися з принциповим рішенням про скасування сторічного торгового патенту.221 219 220 221 Lutman: Studja, с. 99–120; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 81, с. 57–126. Отто Гаузнер представляв у Райхсраті, властиво, Самбір, Стрий і Дрогобич. Як нащадок найважливіших бродівських купецьких родин, член-кореспондент Бродівської торгової палати та брат Альфреда Гаузнера, він вочевидь чувся зобов’язаним особливо наполегливо виступати за збереження привілею на вільну торгівлю для Бродів. Stenographische Protokolle über die Sitzungen des Hauses der Abgeordneten des Österreichischen Reichsrates (Wien, 1863–1918), VIII. Session, 599. Beilage (eingebracht 219. Sitzung, 14.12.1876): Gesetz die Aufhebung des Zollausschlusses von Brody betreffend; VIII. Session, 642. Beilage (eingebracht 249. Sitzung, 23.4.1877): Bericht des volkswirthschaftlichen Ausschusses über den Gesetzentwurf betreffend die Aufhebung des Zollausschlusses von Brody; Reichsgesetzblatt 62/1878: Gesetz, wodurch das Ministerium der im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder zur Vereinbarung eines Zoll- und Handelsbündnisses mit dem Ministerium der Länder der ungarischen Krone ermächtigt wird; IX. Session, 23. Beilage (eingebracht 6. Sitzung, 24.10.1879): Gesetz betreffend die Aufhebung des Zollausschlusses von Brody, inklusive Motivenbericht; IX. Session, 8. Sitzung, 29.10.1879, c. 144–145; IX. Session, 28. Sitzung, 11.12.1879, c. 752–763; IX. Session, 29. Sitzung, 12.12.1879, c. 766–777. 86 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Занепад Бродів, ознаки якого вже були очевидні в петиціях та драматичній діяльності депутатів, став реальністю після скасування привілею на вільну торгівлю, хоча криза наростала вже після пожежі 1859 р. Чимраз більше вагомих торгових фірм залишали місто, що зумовило не лише зниження податкових надходжень до міської скарбниці, а й падіння цін на нерухомість. Земельні ділянки й будівлі перебували в заставі за велетенські борги міської громади. А оскільки ця нерухомість протягом кількох років утратила від двох третин до трьох четвертин своєї колишньої вартості, то місто чимдалі більше наближалось до руїни. Впродовж 1870-х рр. фінансовий стан міської громади невпинно погіршувався, оскільки постійно скорочувалися надходження від прямих податків.222 Уже 1870 р. місто перестало сплачувати борги,223 беручи водночас нові позики, з-поміж інших 20 тис. гульденів у Селянському (нім. Rustikalbank) та 105 тис. флоринів в Іпотечному банку (нім. Hypothekarbank).224 Якою мірою на фінансовому становищі міста позначилася катастрофа з напливом біженців 1881/82 рр. (пор. розділ VIII.1) – на жаль, невідомо. В кожному разі засвідчені в офіційних документах міської управи винятково в 1881 р. 15 тис. флоринів з «громадських засобів», імовірно, були призначені для фінансової підтримки з державного або крайового бюджету.225 Великі борги громади стали пізнішим наслідком пожежі 1859 р., до того ж Броди всього лише через кілька місяців після нищівної пожежі одержали надзвичайно вигідний кредит від Австрійського національного банку (нім. Oesterreichische Nationalbank (від 1878 р. – Австро-Угорський банк, нім. Oesterreichisch-Ungarische Bank). На відміну від звичних умов, банк надав місту кредит на суму 250 тис. гульденів під три відсотки зі сплатою що пів року впродовж дванадцяти років.226 Місто, однак, не було в змозі повертати кредит навіть на таких умовах і що далі, то нерегулярніше погашало борги перед Австро-Угорським банком, а тому 1875 р. банк розмірковував над суворішими заходами: «Стан цього загального боргу, який на 31 грудня 1873 р. становив 112 387,92 флорина, наприкінці 1874 р., коли навіть не відбуваються сплати поточних відсотків, зріс до 116 704,24 флорина. Що стосується цієї міської громади, яка останнім часом, до того ж, ігнорує нагадування про її зобов’язання, Національний банк змушений вдатися до енергійних кроків».227 222 223 224 225 226 227 ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1959, с. 53, 112. Statistisches Jahrbuch der österreichischen Monarchie. – Wien, 1869-1881. Місто Броди під секвестором // Діло. – 8 листопада 1883 р. – С. 1. Statistisches Jahrbuch (1881). OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 19.7.1859, Protokoll. OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 15.4.1875, Protokoll; weitere Aktenvermerke auf Aktnr. 6507/1872, 7542/1874. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 87 Ці «енергійні кроки» спочатку обійшли Броди стороною, оскільки АвстроУгорський банк раз за разом переносив терміни сплат – останнього разу в серпні 1881 р., коли вимагав повернення 59 752 гульденів упродовж двох тижнів.228 Коли ця сума не надійшла, банк звернувся до Львівського крайового суду, який у жовтні 1882 р. задовольнив позов за всіма пунктами.229 Місто сподівалося домогтися дозволу на підвищення місцевого податку на алкогольні напої, через що галицький Крайовий банк (нім. Landesbank) був готовий надати Бродам кредит на суму 120 тис. гульденів. Коли ж ландтаґ у жовтні 1883 р. знову переніс ухвалення рішення з цього питання, а галицький Іпотечний банк через несплачені борги на суму 102 517 гульденів розпочав проти Бродів процедуру секвестрації, Австро-Угорський банк долучився до доти постійно відтерміновуваного конкурсного управління Бродами.230 Секвестрація комунального майна почалась із символічного тимчасового припинення нарахування платні бурґомістрові й міським урядникам Бродів 1 листопада 1883 р.231 Секвестратором обох кредиторів був призначений уповноважений з питань роботи банківської філії Національного банку З. Н. Марґуліс (S. N. Margulies). Оскільки більша частина надходжень до міського бюджету слугувала для забезпечення поточних, невідкладних видатків, йому довелося дуже довго збирати кошти на сплату заборгованостей.232 Секвестрація закінчилась аж 25 липня 1888 р. після того, як упродовж п’яти років банкові було сплачено загалом 47 188 флоринів. З решти несплачених 7753 флоринів Австро-Угорський банк списав місту 5 тис. флоринів, інша частина була призначена для сплати галицькому Крайовому банку. За свою майже п’ятирічну роботу управителем секвестрального майна Марґулісу щороку виплачували близько 2 тис. флоринів відшкодувань на службові видатки, а наприкінці він одержав премію, виплачену також з міського бюджету.233 Санація міського бюджету була нелегкою справою. Найважливішим кроком стало надання Галицьким ландтаґом позики на суму 200 тис. гульденів 1888 р. терміном на 20 років (згодом термін був продовжений на 29 років), мета якого полягала в уніфікації боргів міста і який ґрунтувався на суворому амортизаційному плані. Були намагання звільнитися від частини видатків – як, наприклад, від щорічного внеску на потреби реальної гімназії розміром у 5 тис. флоринів, чого, починаючи від 1887 р., вдалося досягнути завдяки цісарським актам про помилування. Крім того, були підвищені місцеві по228 229 230 231 232 233 OeNBArchiv, Sitzung des Generalrats vom 4.8.1882, Protokoll. OeNBArchiv, Sitzung des Generalrats vom 3.11.1882, Protokoll. OeNBArchiv, Sitzung des Generalrats vom 25.10.1883, Protokoll. Місто Броди під секвестором // Діло. – 8 листопада 1883 р. – С. 1. OeNBArchiv, Sitzung des Generalrats vom 8.11.1883, Protokoll. OeNBArchiv, 340/1888; OeNBArchiv, 1838/1888. 88 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів датки. Австрійські громади не мали права самостійно запроваджувати нові податки. Проте місцевим радам було дозволено встановлювати підвищення на вже наявні державні податки і скеровувати зібрані в такий спосіб кошти до місцевого бюджету. Броди встановили 35-відсоткове підвищення на прямі податки, а також на споживчий податок на вино на 50 % і на 30 % на м’ясо; 1891 р. цей податок також підвищили на 50 %. Цих заходів було, однак, недостатньо, оскільки «втрачене» десятиріччя (1880-ті рр.) зумовило скорочення населення у Бродах на приблизно 2500 мешканців, зникло кожне десяте торгове і кожне третє виробниче підприємство. В 1890–1892 рр. надходження до бюджету становили 48 858 флоринів, а видатки – 65 795 флоринів. До того ж протягом тих трьох років ще зростав і дефіцит бюджету: 12 631 флоринів (1890 р.), 14 353 флоринів (1891 р.) та 23 827 флоринів (1892 р.). 1893 р. був підвищений акцизний податок на споживання вина на 100 % і на м’ясо на 73,5 %, а нарахування на прямі податки зросли на 50 %. Такі кардинальні заходи були потрібні насамперед тому, що відповідно до закону про медикосанітарну службу від 2 лютого 1891 р. місто мусило утримувати двох лікарів (500 флоринів платні кожному) та двох акушерок (150 флоринів платні кожній) замість дотеперішніх «хірургів» (300 флоринів), а крім того, здійснювати обов’язкові видатки на освіту.234 Після скасування панщини 1848 р. місто було змушене щорічно сплачувати 5800 гульденів до компенсаційного земельного фонду. Лише після того, як 1900 р. ці щорічні внески припинилися, Бродам знову вдалося збалансувати бюджет і від 1902 р. знизити нарахування на прямий податок знову до 35 %. У першому десятиріччі ХХ ст. вперше вдалося досягнути незначного профіциту, й економічний стан дещо стабілізувався. Так, 1905 р. надходження склали 166 208 крон (= 83 104 флоринів), а видатки – 154 480 крон. Але борговий тягар розміром 629 048 крон досі був велетенським.235 Завдяки покращенню ринку капіталів на зламі сторіч у Бродах знову почали засновувати промислові підприємства, і вперше за 20 років почала зростати кількість населення. На цей час припадає також типова модернізація пізнього ґрюндерства. Так, були ініційовані деякі новації – насамперед щодо санітарії. Поряд з уже згаданою обов’язковою наявністю лікарів і акушерок передусім це була каналізація.236 1911 р. з’явилось електричне освітлення вулиць. Міська 234 235 236 ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 880, Bericht des galiz. Landesschulrats an das Unterrichtsministerium am 18.4.1892, Zl. 5527/1341, с. 9–17; Kustynowicz, Rudolf. Entstehungsgeschichte des k.k. Rudolfs-Gymnasium in Brody (1. Teil) // Jahresbericht des k.k. Rudolf-Gymnasiums in Brody. – Nr. 26. – Brody, 1904. – С. 24. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 880, Petition der Stadtgemeinde Brody an das Unterrichtsministerium vom 11.10.1905, Zl. 9478, с. 48–51; Budżet funduszu miejskiego miasta Brodów. – Brody, 1906, 1907, 1910. Щурат, Василь. Церкви гр.-кат. парохії в Бродах // Світ. – 1–15 травня 1907 р., 24 лютого 1907 р. – С. 80. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 89 електрична станція швидко стала важливим місцем проведення шкільних екскурсій, де школярі мали краще зрозуміти модерне економічне життя. 1912 р. електричний струм уможливив перший кінопоказ з імпровізованими сидіннями та серцевим болем у багатьох відвідувачів у приміщенні гімнастичного товариства «Сокіл».237 Тож Броди вступили у ХХ сторіччя. Підйом безпосередньо перед початком Першої світової війни виявився, однак, запізнілим, що досі помітно по загальному вигляді Бродів, бо будівельний бум пізнього ґрюндерства майже не зачепив прикордонного міста. Навіть будинки вулиць Золотої (нім. Goldstraße) та Головної (нім. Hauptstraße) крім кількох винятків, таких як готель Брістоль, так і залишилися двоповерховими. Прогулюючись натомість іншими східногалицькими містами, як наприклад, Золочів (пол. Złoczów), видно, що це місто після 1900 р. набуло набагато урбаннішого вигляду. Злидні Злидні, звичайно, не були чимось новим для мешканців Бродів після 1880 р. Ще задовго до економічного занепаду міста не всі дрібні крамарі, ремісники чи поденники мали достатньо роботи, щоб прогодувати свої сім’ї. Соціальне становище здебільшого відбивалося й на релігійній орієнтації. Якщо амбітна єврейська буржуазія та частина інтелігенції зверталися до Гаскали, то нижчі прошарки середньої верстви суспільства і пролетаріат більше орієнтувалися на хасидизм.238 Також численні професійні контрабандисти у Бродах не конче належали до найбагатших і найавторитетніших громадян міста, про що свідчить пісня Берла Бродера (властиво Берл Марґуліс, 1817–1880), яка починається словами «Ikh nebekh Peklmakher» (з їд. – «Безталанний я пачкар») (пор. розділ VIII.2).239 Ще до 1772 р. в Бродах існували опікунські інституції, як, наприклад, орден Сестер милосердя, який постійно страждав від фінансових проблем. Після поділу Польщі шпиталь ордену розмістили в окремому приміщенні, й до 1787 р. точилися суперечки за його фінансування з державними органами.240 Лише 237 238 239 240 Дубас, Павло. Брідщина. Виїмки з архіву // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-науковий збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 642–643; Sprawozdanie dyrekcyi krajowej szkoły kupieckiej w Brodach za rok szkolny 1912/13. – Brody, 1913. – С. 61–63. Mahler, Raphael. The Social and Political Aspects of the Haskalah in Galicia // YIVO, Annual of Jewish Social Science. – Vol. 1 (1946). – С. 83. Gelber, Nathan Michael. Berl Broder. Ein Beitrag zur Geschichte der jüdischen Volkssänger // Mitteilungen für jüdische Volkskunde. – Heft 3 (1913). – С. 10–11. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 232, II A 6, Gal., 108 ex dec. 1783 (II. Teil), Kreisbeschreibung, ad 32, ad 35; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1787, Nr. 37, 13.4.1787, Mitteilungen über Pläne, Kostenüberschläge und Baufortschritt des Spitalsbau der Soeurs de la Charité in Brody, c. 298. 90 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів 1831 р. – ймовірно, внаслідок спустошливої епідемії холери у травні й червні того року, коли в Бродах померло загалом близько 2 тис. мешканців, – з’явилася (християнська) лікарня, якою опікувалося правління громади.241 Заснованим 1847 р. громадським «шпиталем для калік» управляв римо-католицький старший пастор Бродів. Єврейський шпиталь був заснований на кошти зі спадкового фонду багатого купця Юдла Натанзона, а на його поточне утримання додатково виділяла кошти юдейська громада.242 Довкола фінансування точилися запеклі суперечки, оскільки керівництво громади начебто переклало збір засобів здебільшого на бідніших платників внесків; крім того, головний лікар д-р Ґольдшмід начебто відмовляв у лікуванні незаможним хворим, а якщо й займався ними, то лише нашвидкуруч. Лише після обрання нової ради громади 1843 р. цьому неподобству був покладений край.243 Кошти на опікування біднотою в Бродах надходили насамперед з пожертв та фондів. Багаті родини – такі, як Натазони, Ніренштайни, Бики, Крохмалі чи Калліри, – фінансували цілком або частково єврейський притулок для осіб похилого віку (від 1844 р.), юдейський сиротинець (1863) допомогової спілки хворим Chesed weemet (з гебр. – Любов до ближнього й істина, 1867), християнський гуртожиток для школярів (1873), єврейську народну школу (1878), єврейську народну кухню (1878), а також фонд сприяння рівноправності жінок для однієї християнки й однієї юдейки. Майбутній депутат ландтаґу Маєр Каллір часто надавав кошти, коли виникали труднощі з фінансуванням соціальних закладів. Особливе зацікавлення він виявляв до шкільництва, заснувавши 1854 р. стипендіальний фонд, фонд забезпечення шкільним одягом та фонд забезпечення бідноти підручниками.244 Сім’я Каллірів надавала й безпосередню допомогу нужденним, чим здебільшого займалося жіноцтво. Така діяльність переважає у спогадах Аделі фон Мізес (у дівоцтві Ландау – троюрідна небога Маєра Калліра) про юні роки: «Пополудні йшла жвава робота в нашій їдальні. На великому розкладеному обідньому столі кроїли білизну й одяг для сиріт і віддавали на пошиття бідним кравчиням. Принагідно приходили й годувальниці з села – звісно, винятково єврейські жінки, – щоб або ґрунтовано обстежити своїх годованців (особливо голівки), або взяти нових. […] 241 242 243 244 ЦДІАЛ, Ф. 701, оп. 1, спр. 15; ЦДІАЛ, Ф. 618, оп. 2, спр. 243. Barącz: Wolne miasto, с. 173–174; Площанський, Венедикт М. Галицко-русский торговельный город Броды (Церкви, заведения и др. стат. данныи) // Литературное общество Галицко-русской матицы. Науковый зборник на год 1868. – III–IV. – Львов, 1869. – С. 284–285. Brody, Der Orient, 28.11.1843, с. 382–384. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 33; Lutman: Studja, с. 130–131; Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 282; Rechenschaftsbericht der Verwaltung des israelitischen Siechenhauses in Brody. – Brody, 1886, 1887, 1888, 1889; Statuten des Vereins zur Versorgung armer Waisekinder der israelitischen Gemeinde zu Brody. – Lemberg, 1864 // APKW, Teki Schneidera, 199, с. 265. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 91 Тож усі спогади про мої молоді роки зосереджені довкола благочинства. Життя наших батьків було таке переповнене ним, що звичайно залучали до нього й дітей з наймолодшого віку.»245 Після скасування патенту на вільну торгівлю пришвидшилося зубожіння широких верств міського населення, оскільки, по-перше, деякі заможні родини залишили місто, по-друге, міська скарбниця мала менше грошей, щоб більшою мірою опікуватися біднотою, і, по-третє, дедалі меншими ставали можливості знайти роботу. Тема збідніння мас присутня в кожному повідомленні чи звіті про Броди. Поряд з описами нужденного становища єврейських біженців від погромів 1881–1882 рр. (пор. розділ VIII.1) найчастіше зустрічається образ збіднілого крамаря – православного чи хасида, – який упродовж цілого дня тиняється занедбаними вулицями, намагаючись зробити якийсь ґешефт. Бездіяльність населення часто спричинювала критику, супроводжувану подеколи антисемітськими óбразами.246 Абрама Кагана, майбутнього видавця нью-йоркської Forverts, під час його перебування проїздом у Бродах місцевий мешканець запросив до себе додому, де дружина запропонувала йому свою небогу «за кілька крейцерів». Каган писав з приводу цієї події, що бродівці живуть у світі, де моральна бездоганність є розкішшю.247 Власне, сексуальне зловживання дітьми на початку ХХ ст. стало проблемою, яку вже не можна було ігнорувати, хоча переважну частину змушуваних до проституції дівчат силоміць переправляли через близький кордон. Запеклий борець проти торгівлі дівчатами Берта Паппенгайм обурювалася 1912 р., що від 1903 р., коли вона була у Бродах, не відбулося жодного прогресу щодо розміщення осиротілих дітей у сиротинці.248 Страйк єврейських робітників з вимогою зниження цін на товари повсякденного вжитку 1912 р., на який на площі Ринок зібралося кілька десятків людей, був рідкісним виявом обурення проти суцільного зубожіння у Бродах.249 В останні десятиріччя ХІХ ст. в Галичині з’явилася приповідка «verfallen wie in Brody» («пропасти як у Бродах»). Німецьке слово «verfallen» має три не надто привабливих значення. Безпосередньо його вживають на позначення занедбаних будівель. Водночас воно може стосуватися й контра245 246 247 248 249 von Mises, Adele. Tante Adele erzählt // Lichtblau, Albert/Leo Baeck Institute (ред.). Als hätten wir dazugehört. Österreichisch-jüdische Lebensgeschichten aus der Habsburgermonarchie. – Wien, 1999. – С. 170. Пор., напр.: Pennell, Joseph. The Jew at Home. Impressions of a Summer and Autumn Spent With Him. – New York, 1892. – С. 38–41. Cahan, Abraham. Bleter fun meyn lebn. – New York, 1926. – С. 28, цит. за: Hödl, Klaus. Als Bettler in die Leopoldstadt. Galizische Juden auf dem Weg nach Wien (= Böhlaus zeitgeschichtliche Bibliothek 27). – Wien/Köln/Weimar, 1994. – С. 15. Pappenheim, Bertha. Sisyphus: Gegen den Mädchenhandel – Galizien. – Freiburg Breisgau, 1992. – С. 215–218. ДАЛО, Ф. 350, оп. 1, спр. 3245, с. 3–5. А. Економічний розквіт і занепад міста бродів 92 бандного товару, який, якщо його виявлять, уже не повернути. Крім того, це слово вживали ще й тоді, «коли хотіли наголосити, що когось тяжка доля закинула в похмуре й безрадісне місце, звідки немає вороття».250 Еміграція Завдяки своїй посередницькій ролі в торгових операціях Броди завжди були містом, де швидко оселялися нові мешканці, але й легко залишали його, коли того вимагали справи. Спочатку така форма міграції не була для міста чимось негативним, і впродовж пів сторіччя після Віденського конгресу Броди завжди налічували дещо менше або ж дещо більше 20 тис. мешканців – залежно від того, чи враховувати всіх, хто перманентно проживав у місті, чи й тих, хто замешкував там тимчасово. Прикордонне місто користало з такого постійного притоку й відтоку мешканців, бо вони зміцнювали мережу, завдяки якій Броди були вплетені до європейської торговельної структури. Як уже було зазначено, особливу роль для Бродів відігравали зв’язки з Одесою. Внаслідок указу 1803 р., який дозволяв вільне складування товарів у портовому місті, близько 300 бродівських купців облаштували в Одесі головні склади, і багато хто (як, наприклад, двоє з родини Трахтенберґів) згодом цілком переселився на Чорне море. З собою до Одеси вони привозили не лише досвід та інвестиційний капітал, а й мову та культурну зорієнтованість. Вони були такі чисельні та впливові, що невдовзі всіх прибульців юдейського віровизнання з Галичини чи Німеччини почали називати «бродівськими євреями». Вже 1826 р. прибулі бродівські євреї заснували школу, в якій надавали досі небачений у Росії обсяг юдейського вчення у поєднанні зі світською освітою. 1841 р. була споруджена власна реформаторська синагога, де вперше до богослужіння був залучений хор і яка мала вплив на реформування головної синагоги. Зрештою 1863 р. бродівські євреї придбали земельну ділянку і спорудили першу хоральну синагогу в царській імперії. Синагога стала архітектурним виявом пов’язаності з німецькою Гаскалою та виступом проти ортодоксальної юдейської громади.251 Навіть рабини в цій Бродській синагозі (їд. Broder shul) почасти були з Німеччини й проповідували німецькою мовою, мовою повсякденного спілкування просвіченого вищого прошарку бродівських євреїв. Це свідчить, однак, і про елітарний характер експорту Гаскали з Центральної Європи на Чорне море. Попри те завдяки такому стимулові з Бродів в Одесі розвинулася свідома просвічена громада, яка в одеському єврейському кагалі мала великий авторитет і пред250 251 Pollack: Galizien, с. 208–209. Будівля цієї синагоги, до речі, збереглася. Нині в ній розміщений Державний архів Одеської області. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 93 ставляла модерне, просвітницьке вчення, ідейно-історичне значення якого для цілої Росії не можна недооцінювати.252 Від середини ХІХ ст. зі зростанням жорстоких етнічно-конфесійних конфліктів активна еміграція до Росії відбувалася хіба що в поодиноких випадках. Міграційні потоки чимдалі більше рухались у зворотному напрямку, і щонайпізніше від хвилі погромів 1881/82 рр. Броди стали транзитним пунктом для біженців та емігрантів з царської імперії за океан (пор. також розділ VIII.1). У місяці хаосу, коли бродівський допомоговий комітет мусив опікуватися тисячами людей та організовувати їхнє повернення до Росії або ж подальший переїзд до Америки, австрійські євреї з Бродів і їхніх околиць також намагалися скористатися можливістю емігрувати. Один зі співробітників комітету вдавався навіть до невеличкого мовного тесту: «Часто прохач був ніяким не росіянином, і коли його змушували сказати щось російською, його польський акцент або ж цілковита відсутність знань російської мови відразу ж видавали його галицьке походження. Хто хотів емігрувати, міг легко роздобути собі російського паспорта – його можна було просто купити. На російському кордоні йшла просто-таки жвава торгівля цим видом документів. У бідних російських біженців, які не мали грошей, на кордоні відбирали документи й перепродували їх тим, хто більше заплатить. А тому перевіряти емігрантів треба було з подвійною уважністю.»253 Кінцевими пунктами пришвидшеної після 1880 р. еміграції були урбанні центри Габсбурзької монархії – насамперед Львів, Краків і Відень. Проте еміграція відбувалася й до країн Західної Європи та за океан, до того ж американські єврейські допомогові організації постійно пильнували за тим, щоб на судна до Америки потрапляли лише молоді й працездатні євреї.254 Еміграція до Сполучених Штатів була в ті десятиріччя, мабуть, єдиним ґешефтом у Бродах, який процвітав. Агентами судноплавних компаній та еміграційних контор спочатку були переважно євреї, згодом у Галичині їх витіснили здебільшого поляки.255 З неекономічних причин емігрувала, судячи з усього, лише незначна частина населення. Навіть якщо організація Халуцей Сіон (гебр. – Піонери Сіону), 252 253 254 255 Zipperstein, Steven J. The Jews of Odessa. A Cultural History, 1794–1881. – Stanford, 1986. – С. 42–43, 57–61; Jewish Encyclopedia: http://www.jewishencyclopedia.com/view.j sp?artid=23&letter=O&search=odessa [12.5.2008]; Кельнер С. Отзвуки Гаскалы. «Дело» о Бродской синагоге в Одессе // Вестник Еврейского университета в Москве. – 1993. – № 3. – С. 138–147. Friedländer, Moritz. Fünf Wochen in Brody unter jüdisch-russischen Emigranten. – Wien, 1882. – С. 24. Szajkowski, Zosa. The Attitude of American Jews to East European Jewish Immigration (1881–1893) // Publications of the American Jewish Historical Society, Sept. 1950 – Jun. 1951. – 1951. – 40. – С. 225–229. Hödl, Klaus. «Vom Shtetl an die Lower East Side». Galizische Juden in New York (= Böhlaus zeitgeschichtliche Bibliothek 19). – Wien/Köln/Weimar, 1991. – С. 98. 94 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів яку 1908 р. заснував бродівський учитель гімназії Йозеф Агаронович (Josef Aharonowicz), мала на меті підготувати місцеву молодь у мовному, духовному й фізичному сенсі до еміграції до Палестини, кількість бродівців, які дійсно емігрували на землі прабатьків, до Першої світової війни була мізерна.256 Одним з небагатьох, хто зважився на цей крок, був сіоністський єврейський письменник Мендль Зінґер (Mendl Zinger), який народився 1890 р. у Бродах і спочатку дописував до львівської газети Togblat. У Палестині він, однак, пробув недовго. Щонайпізніше від 1916 р. він постійно мешкав у Відні.257 Відтік інтелігенції не можна назвати еміграцією у звичному сенсі, бо попри юдейську теологію Броди не були науковим центром. Деякі професори університетів, – як, наприклад, Якоб Ґольденталь (Jakob Goldenthal) (1815– 1867), який 1846 р. став професором сходознавства у Віденському університеті, – народились у Бродах, але кар’єру зробили в інших містах. Історик літератури Маркус Ландау (Marcus Landau) 1869 р. також подався до Відня.258 Випускники Бродівської гімназії, які після закінчення навчання залишали місто, також не були типовими економічними емігрантами. Судячи з усього, випускників після складання іспитів запитували про їхні плани на майбутнє. Після 1890-х рр., коли ще були випуски, де від двох до трьох випускників мали намір обрати практичний фах, після початку нового століття майже всі мали намір здобувати вищу освіту, а найпопулярнішою спеціальністю з великим відривом була юриспруденція. З цією метою молоді люди подавалися до Львова або Відня, серед інших можливостей почасти були також університети у Чернівцях і Кракові.259 В більшості випадків студенти вже не поверталися на довший час до рідного міста, як, наприклад, Йозеф Рот, який 1913 р. записався до Львівського університету, а через рік до Віденського. Не лише науковці й письменники, а й митці – як, приміром, український художник Іван Труш (1869–1947), який народивсь у Висоцьку (пол. Wysock) Бродівського повіту, – залишали Броди на довгий час. Закінчивши гімназію, Труш навчався у Краківській академії мистецтв і згодом мешкав у Львові. Байдуже, письменництво, мистецтво чи наука, – Броди були надто провінційним містом, щоб його здібні сини й доньки мали в ньому хоч якусь перспективу. 256 257 258 259 Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 313. Frukhter, N. Idishe shrayber fun Galitsye (leksikografye) // Tsuker, Nakhman (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. – С. 228. Holzer, Jerzy. Zur Frage der Akkulturation der Juden in Galizien im 19. und 20. Jahrhundert // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 1989. – С. 221; Encyclopaedia Judaica. – Bd. 4. – C. 1095. Kustynowicz, Rudolf. Entstehungsgeschichte des k.k. Rudolfs-Gymnasium in Brody (2. Teil) // Jahresbericht des k.k. Rudolf-Gymnasiums in Brody. – Nr. 27. – Brody, 1905. – С. 21. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 95 І все ж основна причина зменшення кількості населення у Бродах була в економічному занепаді міста. Через скасування 1880 р. привілею на вільну торгівлю та відповідне зменшення обсягів торгівлі багато купців були змушені шукати для своїх ґешефтів краще місце. Найзначущіші купецькі родини, а також депутати, які представляли Броди в Райсхраті чи ландтазі ще задовго до великої кризи підшукували собі другий дім у Львові, Відні або за кордоном. Приклад саксонського підприємця й торговця хутром Маркуса Гармеліна (Marcus Harmelin) (1796–1873) свідчить про те, що насамперед у багатших містян еміграція була процесом тривалістю в багато років, продиктованим від самого початку бажанням не емігрувати, а налагодити економічні зв’язки. Ще батько майбутнього засновника фірми Якоб Гармелін (Jacob Harmelin), який народивсь у Бродах, від 1818 р. на період проведення ярмарків перебував на службі в міста Ляйпциґа як біржовий маклер. 1830 р. його сина Маркуса Гармеліна також на час проведення Ляйпцизьких ярмарків зарахували на посаду маклера; 1838 р. він навіть одержав дозвіл на постійне проживання в Ляйпциґу, однак лише 1845 р. одержав саксонські громадянські права. Основним місцем перебування його підприємства з торгівлі хутряним крамом до 1863 р. були Броди; повністю залишив він свою бродівську філію взагалі аж 1879 р. Але навіть після того Гармеліни принаймні в родинних зв’язках зберігали вірність своїй батьківщині й одружувалися майже винятково з членами також бродівської родини Барбашів (Barbasch).260 Отже, процес виїзду та еміграції тривав поступово понад 40 років. Протягом перших десятиріч зміна місця перебування й діяльності Гармеліна була частиною звичного налагодження мережі зв’язків торговельної фірми міжнародного масштабу. Лише коли можливості заробітку ставали чимраз кращими в Ляйпциґу й чимраз гіршими у Бродах, він повністю змінив місце своєї діяльності. Скасування статуту про вільну торгівлю 1879 р. вочевидь змусило Гармелінів, як і багато інших родин, остаточно попрощатися з Бродами. Найбільшого відтоку населення Броди зазнали протягом двох останніх десятиріч ХІХ ст., коли кількість мешканців зменшилася з 20 378 (1880) до 17 534 (1890), а до 1900 р. до 17 361 особи. Еміграція була, мабуть, передусім єврейським явищем, бо частка неєвреїв у загальній кількості населення в ті роки зросла з 24 % до 31 %. До того ж зростання числа уніатів з 1435 (1880) до 2092 (1900) осіб було дещо більшим, аніж римо-католиків (з 3 128 до 3317 осіб).261 Потужна еміграція польського, а насамперед русинського населення Галичини 260 261 Harmelin, Wilhelm. Marcus Harmelin. Rauchwaren und Borstenkommission Leipzig 1830–1930. Zum 100 jährigen Bestehen. – Leipzig, 1930; Reinhold, Josef. Vom Meßmakler zum etablierten Kaufmann // Zwahr, Hartmut/Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. – С. 432–435. Statistisches Jahrbuch (1880, 1900); Gruiński, Stanisław. Materyały do kwestyi żydowskiej w Galicyi. – Lwów, 1910. – C. 12–13, 16; Дубас: Брідщина. Виїмки з архіву, с. 646. 96 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів охопила здебільшого сільських мешканців. Еміграційні хвилі хоч і здіймалися кілька разів у Бродівському повіті, тут вони, однак, не набули такого масового характеру, як насамперед у бідних карпатських та південно-східних прикордонних повітах.262 Поряд з найважливішими місцями еміграції – США, Канадою та Бразилією – для деяких селян Бродівського повіту метою еміграції ставав і сам повітовий центр, хоча, мабуть, збільшення християнського населення можна пояснити насамперед зниженням рівня смертності. IV.2. Проґавлена модернізація Занепад Бродів мав кілька причин, на які місто почасти не мало жодного впливу. Серед них, наприклад, уже описані нищівні пожежі, які хоч і не були чимось характерним лише для Бродів, та стались, однак, (що насамперед стосується масштабів пожежі 1859 р.), в дуже невідповідний момент. Крім того, треба згадати скасування 1880 р. привілею на вільну торгівлю та обмежувальну митну політику Росії, яка тривала впродовж кількох десятиріч ще до того. Були, втім, і чинники, на які місто принаймні якоюсь мірою могло вплинути. Тут насамперед треба звернути увагу на безуспішну модернізацію економічного життя та конкуренцію з боку інших міст. Зумовили це щонайменше внутрішньодержавні причини, вплив яких, провадячи вмілішу політику, мабуть, можна було зменшити. Приклади проґавленої чи щонайменше запізнілої модернізації, описані в подальшому викладі, тісно пов’язані між собою й наведені насамперед задля більшої наочності. Сповільнений розвиток ремесел і промисловості спричинений, насамперед у другій половині ХІХ ст., браком залізничного сполучення або ж капіталів. Броди в сенсі надто повільної модернізації не були чимось особливим – зрештою вся Галичина належала до економічно найвідсталіших регіонів Габсбурзької монархії, – однак, на відміну від інших міст коронного краю, Броди так і не зуміли скористатися шансами для пришвидшеного розвитку. Ремесла й промисловість Успішний розвиток торгівлі протягом перших 50 років австрійської влади зумовив занепад промислів і ремесел. Однією з основних причин став патент на вільну торгівлю 1779 р., за яким територія міста й довколишніх сіл була оголошена безмитною зоною. Це мало кілька наслідків для ремісни262 Качараба, Степан П. Напрямки української еміграції зі східної Галичини і північної Буковини наприкінці XIX – на початку XX століття // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 1998. – Вип. 33. – С. 115–121. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 97 цтва. Ввозити бродівські вироби до Галичини було дорого, бо щойно вони потрапляли на австрійську митну територію, з них стягували такі ж високі експортні мита, як і з закордонних товарів. Потенційні ринки збуту по інший бік кордону Польща і згодом Росія (Польща меншою мірою, Росія більшою) також відгороджували від іноземної продукції, вважаючи вироблений у Бродах крам закордонним товаром. А тому бродівська промисловість страждала від прогібіціоністської системи в подвійному масштабі. Тож залишалося лише забезпечення місцевою продукцією вільної митної зони, яку наприкінці XVIII ст. населяли близько 20 тис. мешканців. Через безмитне ввезення будь-яких товарів високоякісні вироби на бродівському «внутрішньому ринку» були доволі доступні, оскільки в разі їхнього продажу в Бродах з них не стягували ні австрійське, ні польське чи російське мито. Внаслідок цих факторів ремісництво опинилося немов у зачарованому колі. Через недорогий імпорт багато ремісників у Бродах не могли забезпечувати собі прожиток. З іншого боку, зменшення або принаймні стабільний рівень кількості ремісників узагалі унеможливлювали задоволення потреб у таких виробах місцевими виробниками, – що, знову ж таки, зумовлювало зростання ввезення ремісничих виробів на безмитну територію.263 Нерозвиненість ремесел була, однак, наслідком не лише запровадження вільної митної зони, а й політики центральних органів влади у Відні. Мабуть, найкращою ілюстрацією тут можуть слугувати зусилля виробників кольорового ситцю Ісаака Гайнріха Ам’є (Isaak Heinrich Amiet) та Абрагама Людвіґа Віршо (Abraham Ludwig Virchaux) заснувати в Бродах бавовняну ткацьку мануфактуру. 1782 р. вони подали прохання на її зведення та пільгові умови збуту тканин на території Габсбурзької монархії. Надвірна палата хоч і дала принципову згоду на спорудження такої фабрики, але оскільки в державі виробляли достатньо ситцю, вона не бачила причин надавати якісь окремі правові винятки. Щоб уникнути високих імпортних мит під час ввезення товару з Бродів до Галичини, центральні органи у Відні порадили заявникам обрати якесь інше місце в межах коронного краю.264 Швейцарські підприємці зрештою заснували підприємство на землях графа Потоцького під Немировом (пол. Niemirów, рос. Немиров) на Поділлі, однак через два роки Ам’є вдався до ще однієї спроби перенести свою бавовняну ткацько-фарбувальну мануфактуру до Бродів. У прикордонному місті він вбачав кілька переваг: безмитна зона давала змогу дешево імпортувати потрібну сировину, а ще він, мабуть, сподівався, що «заможне єврейство», з одного боку, буде прямими споживачами його виробів безпосередньо на місці, а з іншого, допоможе в налагодженні добрих контактів з ринками збуту в інших країнах. 263 264 Lutman: Studja, с. 72, 76, 144, 146. ÖStA/HKA, Commerz, U Akten 1558, Fasc. 57, 2 ex Julio 1782, c. 534–545. 98 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Надвірна палата ці обґрунтування відхилила і 4 травня 1784 р. постановила, «що спорудження бавовняної фабрики на прохання Гайнріха Ам’є і комп. не відбудеться, – втім, їм повідомлено, що будувати таку фабрику краще по цей бік кордону»,265 після чого підприємці залишили виробництво в Немирові.266 Причина, чому надвірна палата відхилила прохання, була у відсутності бажання створювати конкуренцію на бавовняні вироби зі старих спадкових земель, не кажучи вже про те, щоб у такому місті, як Броди. Хай чиновники й не висловили цього безпосередньо, але Броди в їхніх очах не були звичною частиною Габсбурзької монархії, а чимось на кшталт хай і не цілковитого, але закордону. Це, знову ж таки, стало наслідком того, що з переваг міжнародних торговельних зв’язків міста залюбки користали, не маючи водночас бажання сприяти його економічному розвиткові. Протекціоністська централізована держава, зорієнтована на внутрішнє виробництво, сприймала розташування міста на кордоні як фактор політичної та стратегічної ненадійності. В такому потенційно небезпечному місці не прагнули мати цінних промислових підприємств. Протягом перших ста років належності Бродів до Габсбурзької імперії там не могли виникнути протоіндустріальні підприємства. Поряд з радше невеликим числом ремісників у Бродах були лише підприємства, безпосередньо пов’язані з функцією міста як торговельного перевалкового пункту. Берл Бродер, який став згодом відомий своїми народними піснями, виконуваними їдишем, у 1830-х рр. працював у мануфактурі, де сортували, очищували і зв’язували імпортовану з Росії свинячу щетину перед подальшим її експортом до Західної Європи.267 Лише 1869 р. виникла ще одна спроба розташувати у Бродах велике підприємство. Акціонерне товариство з капіталом у пів мільйона гульденів спорудило в передмісті Старі Броди льонопрядильну фабрику. До членів правління з-поміж інших належали Адам Потоцький (Adam Potocki), Гайнріх Ніренштайн (Heinrich Nirenstein), Леон Сіґалл (Leon Sigall), Франц Шнелль (Franz Schnell), Філіп Колішер (Philip Kolischer), Альфред Гаузнер (Alfred Hausner) та Натан Едлер фон Каллір (Nathan Edler von Kallir). Троє останніх формували комерційну директорію.268 Всі вони були великими купцями, представляли багаторічну міську еліту Бродів, почасти перебували в родинних зв’язках, доробилися до велетенських статків і хотіли вочевидь інвестувати їх у нову галузь. 265 266 267 268 ÖStA/HKA, Commerz, Ungarn Siebenburgen Galizien, Protokoll und Index, Bd. 168, с. 56: Fasz. 57, 1 ex Apr. 1784. ÖStA/HKA, Commerz, U Akten 1558, Fasc. 57, 2 ex Julio 1782, с. 534–545; 4 ex Majo 1784, с. 799; 9 ex Aug. 1784, с. 899–900. Gelber: Berl Broder, с. 6. Kundmachung (імовірно, Lemberger Zeitung, офіц. частина), Złoczów, 15.12.1869 // APKW, Teki Schneidera, 195. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 99 Рис. IV/3: Бродівський залізничний вокзал (імовірно, бл. 1900). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. Старі Броди, поза всяким сумнівом, були найважливішим передмістям Бродів. Розташовані безпосередньо на південній околиці міста, були вони найважливішим пунктом в’їзду на загальну австрійську митну територію. Крім того, 1869 р. тут збудували залізничний вокзал (пор. рис. IV/3). Завдяки цим двом чинникам Старі Броди стали привабливим місцем для різної промислової діяльності, спрямованої не лише на суто місцевого споживача. А тому 1870 р. в цьому передмісті, яке налічувало трохи більше ніж півтори тисячі мешканців, було шість промислових підприємств, тоді як у самих Бродах лише два. Найважливішим і тривалий час найуспішнішим підприємством Старих Бродів була заснована 1864 р. братами Капелюшами (Kapelusz) однойменна фабрика з виробництва рому й лікерів.269 Натомість згаданій вище льонопрядильні не судилося довге життя. Вже через п’ять років після заснування вона збанкрутувала. Саме в період скасування патенту на вільну торгівлю закриття цієї фабрики завдало економічному станові Бродів ще одного удару, оскільки це не лише ускладнило фінансове становище міста, а й зумовило подальшу втрату робочих місць. Судячи з усього, до банкрутства фабрики почасти спричинився брак капіталу та кредитів.270 Один сучасник, однак, покладав провину на керівництво підприємства і прямо констатував, що 269 270 Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1866–1870), с. 53–73. Lutman: Studja, с. 147–148. 100 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів «власне, тоді, коли Броди ще були значним торговим емпорієм, цю фабрику заклало товариство, яке складалося з підприємців походженням майже винятково з Бродів, і вона стала суттєвим фактором тодішнього добробуту Бродів, оскільки там мали роботу й одержували пристойні заробітки переважно бідніші верстви населення. Значні втрати для суспільства і закриття цього потрібного підприємства спричинило ніщо інше, а лише нехлюйське ним управління».271 Лише з настанням нового століття Броди трохи оговталися від 20-річної економічної кризи, і поволі почало зростати число модерних промислових підприємств. У самому місті та в його безпосередніх околицях з’являлися нові парові млини, пивоварні, а також паровий тартак з верстатом сухого дистилювання деревини й виготовлення скипидару, фабрика з виготовлення пряжі з кінського волосу, підприємство з очищення пір’я, цементна фабрика та невеличка мануфактура з оздоблення порцеляни. Як доказ швидкого розвитку сучасних промислових підприємств Бродівська торгова палата наводила чимраз більшу кількість робітників, які були застраховані в повітовій лікарняній касі. Якщо 1899 р. було лише 1893 застраховані робітники, то 1905 р. таких було вже 3181, а 1910 р. навіть 4488 осіб.272 Ці дані нехай і не конче свідчать про зростання кількості робітників, проте з них можна зробити висновок про зростання соціального захисту робітництва. Крім того, зростання числа застрахованих робітників підтверджує пропагований торговою палатою висновок про початок модернізації економічного життя у Бродах. Залізничне сполучення Суттєвим індикатором економічного розвитку в ХІХ ст. стала залізниця. Саме в цьому важливому питанні у Бродів не було все гаразд. У планах Франца Ксавера Ріпля (Franz Xaver Riepl), фахівця з гірництва і залізничних шляхів сполучення, Броди вперше з’явилися в 1830-х рр. Він розмірковував над прокладанням залізничної колії з Адріатики через Відень, Пршеров (нім. Prerau, чеськ. Přerov) і Львів, логічним закінченням якої було вільне торгове місто на кордоні з Російською імперією. Для реалізації своїх планів йому вдалося заручитися підтримкою барона Саломона Ротшильда (Salomon Rothschild), який, однак, запропонував прокладати колію не до Бродів, а до 271 272 Goldenstein, Leo. Brody und die russisch-jüdische Emigration. Nach eigener Beobachtung erzählt. – Frankfurt Main, 1882. – С. 21. Kapelusz, Hirsch. Memorandum u. Antrag an die Handels- und Gewerbekammer in Brody betreffend die Errichtung einer Filiale der österreichisch-ungarischen Bank in Brody. – Brody, 1906. – С. 3–4; Kapelusz, J. Stosunki przemysłu w powiecie Brodskim według referatu wygłoszonego na walnem Zgromadzeniu Centralnego Zwiąsku galicyjskiego przemysłu fabrycznego dnia 20. listopada 1910 roku w Brodach. – Brody, 1910; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 5220, Ansuchen der Handelskammer Brody beim Finanzministerium um Eröffnung einer Filiale, vom 10.7.1911, Zl. 457, с. 64–66. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 101 Стрия. В концесії 1836 р. на будівництво Північної залізниці імені цісаря Фердинанда, яке фінансували Ротшильди, реалістичним кінцевим пунктом залізниці спочатку були обумовлені соляні копальні в Бохні (пол. Bochnia) (Західна Галичина), куди мала пролягти колія за десять років.273 23 грудня 1841 р. було ухвалене рішення про будівництво найважливіших ділянок у майбутньому державним коштом, тобто як державну залізницю. Через наявні обмеження на вільне переміщення товарів з боку Росії північно-східна ділянка в керунку Перемишля і Львова не перебувала серед найпріоритетніших у центральних органів влади у Відні.274 Попри те Галицьке губернаторство робило все для того, щоб форсувати будівництво залізниці до Східної Галичини, й 1842 р. вперше наголосило на потребі залізничного сполучення з Бродами.275 Судячи з усього, й у Відні за десять років відбулися зміни в поглядах на це питання.276 Надвірна будівельна рада 1843 р. позитивно оцінила продовження північно-східної ділянки колії до Бродів, а генеральна дирекція державних залізниць 9 травня 1848 р. повідомила міністерство фінансів про те, що плани на прокладання ділянок Бохня – Львів та Львів – Броди перебувають на тому етапі, коли вже можна представити будівельні проєкти. Броди в цьому висновку мали виразну перевагу над Чернівцями.277 Переломним моментом стало рішення австрійського уряду 14 жовтня 1854 р. про відновлення допуску до будівництва залізниці приватних структур з наданням їм державних гарантій на одержання прибутку з експлуатації прокладених ділянок колії. Уряд представив законопроєкт, за яким споруджена в останні роки колія від Бохні до Дембиці (нім. Dembitz, пол. Dębica) державної Східної залізниці мала перейти до приватної Північної залізниці, якщо та виявить готовність до 1 червня 1861 р. прокласти колію Дембиця – Львів, до 1865 р. – Львів – Броди, а до 1866 р. – Львів – Чернівці.278 Однак 273 274 275 276 277 278 Riepl F. X. Promemoria über Anlage einer österr. Eisenbahn. Das Projekt der Wien– Bochnia Eisenbahn. – Wien, 1834/36 // Geyer, Gerhard. Der Ausbau des nordöstlichen Eisenbahnnetzes der österreichisch-ungarischen Monarchie unter Berücksichtigung von Krisenzeiten. – Wien, 1954. – С. 5–6; Hofbauer, Edmund. Die ersten österreichischen Eisenbahnplanungen, ihre volkswirtschaftlichen Grundlagen und verkehrspolitischen Auswirkungen (Dem Gedächtnis von Franz X. Riepl) (= GOF-Verkehrs-Schriftenreihe 29). – Wien, 1952. – С. 2–14. Köster, Burkhard. Militär und Eisenbahn in der Habsburgermonarchie 1825–1859 (= Militärgeschichtliche Studien 37). – München, 1999. – C. 154–176, 303. ÖStA, AVA/VA, Hofkanzlei, II A, Ktnr. 1, Abschrift eines Vortrags vom 8.3.1841, c. 8r. Lutman: Studja, c. 87, 93. ÖStA, AVA/VA, II A, Ktn. 7, VIII 1, Galizische Eisenbahn 1841–45. ÖStA, AVA/VA, II B, Ktn. 28, Zl. 981 ex 1848. Щодо розгортання дискусії про відчуження на користь Північної залізниці пор. також лист міністра фінансів барона фон Брука до міністра торгівлі Таґґенбурґа від 30 січня 1856 р.: ÖStA, AVA/VA, III B, Ktn. 15, Zl. 402 ex 1856, Zl. 731 ex 1856; щодо запропонованого закону пор.: Czedik, Aloys von. Der Weg von und zu den Österreichischen Staatsbahnen. – Bd. 1: Die Entwicklung der österreichischen Eisenbahnen 102 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів наприкінці 1855 р. під керівництвом князя Лева Сапіги (Lew Sapieha) з великих галицьких землевласників, таких як графи Владислав Бадені (Władysław Badeni), Володимир Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki), Станіслав Ґолуховський (Stanisław Gołuchowski) та Адам Потоцький, а також князі Санґушко (Sanguszko) та Альфред Любомирський (Alfred Lubomirski), сформувалася група конкурентів – майбутнє товариство «Галицька залізниця імені Карла Людвіґа». У квітні 1856 р. цей консорціум звернувся до міністра торгівлі з проханням надати в концесію прокладання залізничних колій від Перемишля до Чернівців і Бродів та передати з державної власності вже збудовані в Галичині ділянки колії та ті, що ще перебувають на стадії будівництва. На противагу товариству Північної залізниці, цей консорціум запропонував швидке прокладання запланованих ділянок колії (а саме, Дембиця – Львів до червня 1860 р., Львів – Броди до червня 1862 р. та Львів – Чернівці до червня 1865 р.). Такі швидкі темпи будівництва міністерство торгівлі розцінило як несерйозні, однак набагато важливішими були, мабуть, побоювання, що ці ділянки залізниці опиняться в руках товариства з домінуванням у ньому польської шляхти.279 Після ухвалення 27 травня 1856 р. цісарського компромісу вже узгоджений план передачі державних залізниць Північній залізниці імені цісаря Фердинанда був зірваний. Північна залізниця зберігала за собою колію до Перемишля, а Залізниця імені Карла Людвіґа – всі колії на схід від Перемишля. В концесійній угоді від 3 січня 1857 р. з Залізницею імені Карла Людвіґа було обумовлено відкриття колії Перемишль – Львів (орієнтовні затрати на будівництво 10,75 млн флоринів) до 1860 р., до Бродів (9,75 млн флоринів) – до 1865 р. і до Чернівців (34,75 млн флоринів) – до кінця 1865 р. Держава у цій концесії одержувала право викупу Залізниці імені Карла Людвіґа через 30 років.280 У травні 1857 р. Північна залізниця імені цісаря Фердинанда повністю відмовилася від усіх західногалицьких ділянок колії. Для передачі цих ділянок Залізниці імені Карла Людвіґа хоч і не було вже жодних принципових перешкод, проте товариство цієї залізниці наполягало на проведенні нових перемовин і покращенні умов, чого воно й домоглося. Зрештою за угодою від 27 січня 1858 р. Північна залізниця одержала лише 92 кілометри колишніх державних галицьких залізниць від моравського кордону до Кракова за 5 108 907 гульде- 279 280 als Privat- und Staatsbahnen 1824–1910. – Bd. 2: Beitrage zur Organisation und zu den Verkehrsangelegenheiten der österreichischen Staatsbahnen 1882–1910. – Bd. 3: Die finanziellen Verhältnisse der Österreichischen Staatsbahnen 1882–1910. – Teschen/Wien/ Leipzig, 1913), див.: Bd. 1, с. 39–49, 78–81; Жалоба, Ігор. Інфраструктурна політика австрійського уряду на північному сході монархії в останній чверті XVIII – 60-х роках XIX ст. (на прикладі шляхів сполучення). – Чернівці, 2004. – С. 237–242. ÖStA, AVA/VA, III B, Ktn. 15, Zl. 1509 ex 1856, Bogen 1 und 4, Schreiben Sapiehas vom 17.4.1856. Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 276–280; Geyer: Eisenbahnnetz, с. 24–25. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 103 нів. Ділянку Краків – Дембиця з усіма відгалуженнями за 13 189 842 флорини придбала Залізниця імені Карала Людвіґа. Водночас були знижені податки. В новому патенті на концесію від 7 квітня 1858 р. питання продовження залізниці до Бродів та Чернівців фігурувало вже як добровільна опція. Крім того, держава надавала гарантію у 5,2 % на інвестований капітал.281 Це рішення відсунуло приєднання східногалицького прикордонного міста до залізничного сполучення на далеку перспективу. Залізниця імені Карла Людвіґа хоч і поспішала з закінченням будівництва колії до Львова (відкриття відбулося 15 листопада 1861 р.), однак водночас не демонструвала готовності інвестувати в подальшу розбудову колій, а тому попри той факт, що планові й трасувальні роботи від середини 1850-х рр. загалом були вже виконані, приєднання Бродів до залізничного сполучення не виглядало реалістичним ні 1862 р., ні 1865 р. На той час активність у цьому питанні виявила Бродівська торговопромислова палата. 1861 р. вона ініціювала заснування незалежного комітету під керівництвом графа Северина Дуніна-Борковського (Seweryn Dunin-Borkowski), який розпочав контакти з радою правління Залізниці імені Карла Людвіґа з метою домовитися про передачу права на прокладання колії, гарантованого умовами концесії 1858 р. Загальні збори товариства Залізниці імені Карла Людвіґа 1862 р. погодилися з передачею, і в червні того ж року Володимир Борковський, Казимир Молодецький і Маєр Каллір одержали від міністерства торгівлі дозвіл на оголошення підписки на акції для створення консорціуму з будівництва залізничного сполучення Львів – Броди. Через конскрипцію акцій вдалось, однак, зібрати всього-на-всього два мільйони гульденів, що складало лише близько чверті кошторисних витрат на будівництво цієї ділянки довжиною в приблизно сто кілометрів. Основна проблема була в тому, що більшість потенційних інвесторів вважала: залізнична колія від Львова до Бродів у найближчому майбутньому не має шансів на з’єднання з російською мережею залізничних шляхів, а без цього ця колія буде нерентабельна.282 Через два роки (1864 р.) знову пожвавився інтерес до сполучення Бродів з австрійськими залізничними шляхами. Поряд з уже згаданим бродівським консорціумом, на чолі якого тепер перебували князь Лев Сапіга та Йоганн Ріттер фон Герц (Johann Ritter von Herz) (паралельно до діяльності в консорціумі вони обіймали посади президента та генерального секретаря в Залізниці імені Карла Людвіґа), будівництвом залізничного сполучення між Львовом 281 282 Strach, Hermann (ред.). Geschichte der Eisenbahnen Österreich-Ungarns. Von den ersten Anfängen bis zum Jahre 1867 (= Geschichte der Eisenbahnen der österreichisch-ungarischen Monarchie). – Wien [Wien/Teschen/Leipzig], 1999 [1908]. – С. 27. Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 301, 355; Strach (ред.): Geschichte der Eisenbahnen, Bd. III, с. 119, 156. 104 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів і Бродами зацікавилося також об’єднання, до якого входили кредитна установа Кредитанштальт (нім. Creditanstalt), Банкгауз Тодеско (нім. Bankhaus Todesco) і граф К. Стаженський (K. Starzeński), а також консорціум, до якого належало оточення Владислава Санґушка, Альфреда Потоцького та Володимира Борковського. Зростання інтересу спричинила інформація про наміри російського уряду все ж таки прокласти залізничне сполучення до Австрії.283 На той час уперше з’явилися міркування про новий маршрут пролягання колій. Протягом останніх 30 років у всіх планах Броди завжди були логічним кінцевим пунктом галицької ділянки залізниці, що мала пов’язувати захід зі сходом. Через те, що це прикордонне торгове місто за багато десятиріч утратило своє значення, і врешті внаслідок руйнівної пожежі 1859 р. намісництво у своєму звіті від 6 листопада 1864 р. запропонувало міністерству торгівлі поряд з прямим маршрутом Львів – Буськ (пол. Busk) – Броди ще два альтернативні: Львів – Золочів – Тернопіль з відгалуженням біля Золочева до Бродів, а також розташований дещо південніше, але також прямий маршрут Львів – Давидів (пол. Dawidów) – Глиняни (пол. Gliniany) – Броди. І в міністерстві, і в галицьких державних установах чимраз більше носилися з другим варіантом, оскільки він, як і раніше, передбачав залізничне сполучення з Бродами, а головний маршрут до Тернополя мав водночас посилити слабкий структурно, але дуже родючий східногалицький прикордонний регіон. Крім того, це давало змогу запропонувати Росії залізничне сполучення з австрійською територією не лише в Бродах. Продовження залізниці з Тернополя до Підволочиська (пол. Podwołoczyska) або Гусятина (пол. Husiatyn) якоюсь мірою поставило б російський уряд у ситуацію цуґцванґу, а відтак головна торговельна вісь від Північного до Чорного моря і далі проходила б австрійською територією, а не, скажімо, через Конгресову Польщу, побоювання щодо чого часто висловлювали у віденських урядових установах284 (пор. рис. IV/4). Броди ж натомість побоювалися, що в разі будівництва залізниці через Тернопіль прокладання відгалуження до Бродів далі затягуватиметься. Основний мотив відрядження делегації у складі Франца Шнелля (Franz Schnell), д-ра Цукера (Zucker), Натана Калліра та д-ра Горовітца (Horowitz) наприкінці грудня 1864 р. до Відня було хвилювання через подальшу втрату містом свого значення, якщо воно не розташовуватиметься на головному маршруті австрійського залізничного сполучення з Росією.285 В наступні десятиріччя це побоювання справдилось. 283 284 285 Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 354–356; APKW, Teki Schneidera, 189, Zeitungsausschnitt (вирізка з, імовірно, Gazety Lwowskiej, відпов. ред. Адольф ф. Рудинський (Adolph v. Rudyński) за 1866 р. ÖStA, AVA/VA, III E, Ktnr. 5, Zl. 1724 ex 1864, Bericht der Statthalterei ans Handelsministerium vom 6.11.1864; Zl. 1804 ex 1864; Zl. 1820 ex 1864. Вирізка з невідомої газети (німецькою мовою) за 1864 р. // APKW, Teki Schneidera, 195. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) Брест 105 Мінськ КИЇВ Рівне Берестечко г Бу Броди Ярослав Краків Радивилів 69 18 ЖИТОМИР 3 187 Кременець Почаїв Бердичів ЛЬВІВ Красне Перемишль Золочів 1861 18 Підволочиськ 71 Волочиськ Ся Хмельницький 187 н Тернопіль 1 Південн ий Буг Вінниця 18 63 Гусятин Дн Державний кордон Кордон коронного краю / губернії Залізничний маршрут з роком відкриття Річка Столиця коронного краю / губернії Центр округу / повіту іст ер Жмеринка уч Збр Чортків Івано-Франківськ Гусятин Заліщики Кам’янець-Подільський Чернівці Балта Одеса Рис. IV/4: Залізничні шляхи сполучень у Східній Галичині й Південно-Західній Росії на межі ХІХ–ХХ ст. Джерело: Берріс Куцмані З російського боку також були різні міркування щодо розбудови мережі залізниць. У вересні 1865 р. міністр транспорту Росії в листі до президента Бродівської торгової палати Маєра Калліра виразно підтвердив, що найвідповіднішим пунктом з’єднання австрійської і російської залізничних мереж він вважає прикордонні населені пункти Радивилів і Броди.286 Однак протягом наступних місяців дедалі більшу перевагу почали віддавати розташованим дещо південніше Підволочиську і Волочиську (пол. Wołoczyska, рос. Волочиск). Олександр ІІ зрештою підтримав цю думку й 10 листопада 1866 р. розпорядився розпочати будівництво колії до Волочиська.287 Нерішучість по обидва боки кордону свідчить про те, яким чутливим питанням була побудова залізничного сполучення через кордон. Російська сторона була, мабуть, збентежена тим, як чинила австрійська сторона, бо спочатку була затримка з прокладанням Залізниці імені Карла Людвіґа до Бродів, а тоді раптом, залежно від того, як рахувати, два чи три товариства вступили в суперечку за концесію. Ситуація справді була заплутана. В лютому 1865 р. консорціум, який був тісно пов’язаний у кадровому аспекті з Залізницею імені Карла Людвіґа і до якого належало оточення довкола Сапіги, Борковського, Герца і Калліра, одержав доплату на прокладання залізниці до Бродів або до 286 287 ÖStA, AVA/VA, III E, Ktn. 6, Zl. 835/65, Vortrag vom 16.7.1865, Bogen 5; Bukowina [журнал], 13.9.1865, цит. за: Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 364–365. ЦДІАК, Ф. 442, оп. 44, спр. 667, с. 4–5, 28–38, 70–71. 106 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Тернополя, оскільки його плани на будівництво були найкраще розроблені. Проте вже через два місяці консорціум відмовився від будівництва, пославшись на те, що через європейську фінансову кризу 1866 р. драматично погіршилося фінансове становище. Об’єднання з колишніми конкурентами, а саме з консорціумом, до якого належали Кредитний банк, Банкгауз Тодеско і Стаженський, та надіслане після того прохання до міністерства торгівлі про проведення нових перемовин свідчить, однак, про те, що Сапізі насамперед ішлося про покращення умов для його групи інвесторів. Третій групі, зосередженій довкола Владислава Санґушка та Альфреда Потоцького, не вдалося розпочати безпосередніх перемовин з урядом у Відні. Разом з іншими галицькими і навіть подільськими землевласниками вони звернулися з проханням про надання концесії. Їхня пропозиція передбачала розмежування концесії та (поточної) експлуатації залізниці. Експлуатацією мала займатися Залізниця імені Карла Людвіґа.288 Ця вочевидь дивна пропозиція свідчить про тісні особисті зв’язки між конкурентами та про їхнє прагнення, щоб до «залізничного пирога» були допущені одні й ті самі особи. Схоже виглядало, судячи з усього, і зі спільним членством представників шляхти у товаристві «Галицька залізниця імені Карла Людвіґа» та в товаристві побудови залізниці зі Львова до Бродів, а також під час злиття останнього з банківським консорціумом. 1866 р. Сапіга і фон Герц вийшли з бродівського банківського консорціуму, але водночас заявили, що зберігають за собою свою основну функцію офіційних репрезентантів Залізниці імені Карла Людвіґа і представлятимуть інтереси цього товариства в побудові залізниці до Бродів і Тернополя. Міністерство торгівлі наприкінці року зрештою постановило, що буде справді найпростіше і найшвидше, коли за прокладання цих колій візьметься Залізниця імені Карла Людвіґа. Через те, що Олександр ІІ на той час уже наказав прокладати російську частину колії до Волочиська, пропозиція від віденського уряду Залізниці імені Карла Людвіґа була доволі приваблива, оскільки транскордонне сполучення обіцяло великі прибутки.289 В обумовленій концесії від 15 травня 1867 р. австрійському міністерству торгівлі вдалося домогтися закінчення прокладання колії до Тернополя і Бродів до початку січня 1871 р., а також зниження загалом дуже високих тарифів залізниці імені Карла Людвіґа на її основній ділянці між Краковом і Львовом. Водночас держава надала гарантії на прибуток у 50 тис. гульденів та звільнення від податків на дев’ять років.290 17 липня 1867 р. будівельне товариство князя Адама Сапіги (син президента Залізниці імені Карла Людвіґа Лева Сапіги) одержало додаткове фінансування 288 289 290 Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 365. Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 371–372. Koncesya na budowę i utrzymywanie ruchu kolei żelaznej ze Lwowa do Brodów, z odgałęzieniem do Tarnopola na granicę rosyjską. – Wiedeń, 1867. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 107 розміром у 4 936 374 флоринів на прокладання колій Львів – Красне – Броди та Красне – Золочів, призначене для викупу земельних ділянок та проведення будівельних робіт на цих 117,3 кілометра до 1 жовтня 1868 р. Зрештою відкриття обох маршрутів відбулося з пів річним запізненням 12 липня 1869 р.291 Відразу по тому, як Київсько-Брестське (пол. Brześć, біл. Брэст) залізничне товариство інформувало Залізницю імені Карла Людвіґа про те, що воно одержало замовлення на прокладання колії довжиною в три кілометри від Радивилова до державного кордону, ще влітку 1870 р. Залізничне товариство імені Карла Людвіґа підготувало будівництво колії довжиною в 7,3 кілометра до кордону. Двостороння угода про цей міжнародний залізничний вузол була підписана 21 листопада 1870 р.,292 однак її ратифікація затягнулася аж до жовтня 1871 р., коли був відкритий залізничний прикордонний пункт Підволочиськ / Волочиськ, якому Росія віддавала перевагу. Тож фактично будівельні роботи розпочалися лише влітку 1872 р., а відкриття короткої ділянки залізниці, яка з’єднувала Австрію з Росією, відбулося зрештою 28 серпня 1873 р. Роботи проводило будівельне підприємство Венцеля Брайтера (Wenzel Breiter) та Юліана Ґомолінського (Julian Gomoliński) (міський радник, а згодом бурґомістр Бродів), до того ж з прокладанням подвійної колії, тобто нормальної й широкої, щоб і російські, і австрійські потяги могли їздити до відповідного прикордонного міста по інший бік кордону.293 Залізниця, як найважливіший чинник модернізації, не змогла зупинити занепаду Бродів. Це лише почасти було зумовлено окресленим вище багаторічним зволіканням приєднання Бродів до австрійської мережі залізничних шляхів чи конкуренцією з іншими прикордонними пунктами залізничного сполучення – такими, як у Підволочиську. Якоюсь мірою залізниця навіть пришвидшила втрату Бродами свого значення. Якщо протягом попередніх десятиріч перше місце серед товарів, якими торгували у Бродах, займали високоякісні фабричні вироби, то від середини ХІХ ст. в дедалі більших кількостях через місто прямували громіздкі товари, такі як, скажімо, збіжжя. Залізниця хоч і зумовила зростання обсягів торгівлі у Бродах, однак, торгівля такими товарами потребувала всього лише посередництва з боку бродівських купців.294 Хоч і досі були потрібні робочі руки для перевантажен291 292 293 294 Konta, Ignaz (ред.). Geschichte der Eisenbahnen Oesterreich-Ungarns. Vom Jahre 1867 bis zur Gegenwart (= Geschichte der Eisenbahnen der oesterreichisch-ungarischen Monarchie). – Bd. 4. – Wien [Wien/Teschen/Leipzig], 1999 [1908]). – С. 31. ДАЛО, Ф. 350, оп. 1, спр. 2313, с. 57–58. Abschrift des «Übereinkommens welches durch die internationale Kommission in Betreff des Anschlußes des Flügels Dubno–Radziwilow der Kiew–Brester Bahn, an den Flügel Krasne–Brody der Carl-Ludwig Bahn geschlossen wurde.» ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 68, спр. 2706, с. 4–5, 6–7, 22–23, 184; Жалоба: Інфраструктурна політика, с. 377. Lutman: Studja, с. 198. 108 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів ня товарів на прикордонній станції, але додаткової вартості така робота не створювала. Колишня роль Бродів як перевалкового пункту в епоху залізничного транспорту стала непотрібною. Індустріалізація, яка зазвичай ішла в ногу з розвитком залізничного сполучення, хоч і вплинула на Броди, проте набагато меншою мірою, аніж того вимагали розміри міста. Натомість для пасажирських перевезень приєднання Бродів до міжнародної системи шляхів залізничного сполучення означало великий крок уперед. Якщо раніше подорожували каретами чи підводами, то тепер можна було їздити відносно комфортно й набагато швидше. На 1896 р. поряд з маршрутом до сусіднього російського Радивилова існувало пряме сполучення з Підволочиськом та через Львів з Краковом. До південно-східного прикордонного міста, розташованого на відстані близько 120 км від Бродів, потяг курсував двічі на день, а дорога займала близько п’яти годин в один кінець. До Львова треба було розраховувати на добрих три години дороги, а до Кракова – від десяти до тринадцяти годин. Безпересадковий потяг до Кракова курсував чотири рази на день. Той, що від’їжджав опівдні був найшвидший, а крім того, прибувши ним до Кракова, можна було, не довго очікуючи, пересісти на нічний потяг до Відня, дорога в якому займала одинадцять годин.295 Кредитні інститути З інвестиційним капіталом – однією з найважливіших передумов економічної модернізації – у Бродах, як і в усій Галичині, було доволі сутужно.296 Капітал великих землевласників був зв’язаний у їхніх сільськогосподарських маєтках, а капіталу невеликого числа великих купців вочевидь не вистачало для рішучих кроків в індустріалізації. Найзаможніші бродівські купці, такі як Гаузнер, Віолланд, Каллір та Ніренштайн, хоч і були водночас приватними банкірами, однак свої капітали використовували насамперед для розширення торгівлі. Щойно заснована у Бродах торгово-промислова палата від самого початку розуміла, що задля відчутного підвищення наявності інвестиційного капіталу термінових змін потребує сфера грошового обігу та кредитування, і 1851 р. повідомляла міністерству торгівлі: «Потреби сільського господарства якоюсь мірою задовольняє галицька Кредитна спілка, але для промисловості й торгівлі дуже бажаними були б дисконтні банки або філії Національного банку в найзначущіших місцях зосередження торгівлі. А тому заснування такого інституту у Львові палата вітатиме з великою радістю і вдячністю, – але одного його для всього краю недостатньо: треба заснувати де295 296 Bezpośrednie połączenia od 1ego Maja 1896, Gazeta Brodzka. Dwutygodnik poświęcony sprawom społeczno-ekonomicznym i przemysłowym. – Nr. 17. – 1.9.1896 р. – С. 4. Щодо Галичини загалом пор.: Kaps: Zivilisierung der Peripherie, насамперед с. 213–218. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 109 кілька таких інститутів, принаймні у значущіших містах – таких, як Броди, Краків і Чернівці, – або вжити заходів, щоб у філії банку у Львові можна було дисконтувати векселі, виставлені для інших галицьких міст».297 Саме щодо такої філії Австрійського національного банку (від 1878 р. Австро-Угорський банк) у Бродах тривала тяганина впродовж понад пів століття. Про заснування філії промисловці регулярно надсилали петиції, а торгова палата з не меншою регулярністю зверталася до відповідного міністра торгівлі. Попри підтримку з боку міністерства банк щоразу давав негативну відповідь. Причини завжди були одні й ті самі: основна увага Бродів набагато більше сфокусована на збереженні привілею на вільну торгівлю, у зв’язку з безмитною зоною діяльність такої філії буде потрібна лише для локального грошового обігу, а крім того, місто Броди не лише не повернуло наданий йому після пожежі 1859 р. кредит, а й навіть не сплачує поточних відсотків.298 А тому 1875 р. торгова палата подала свою нетрадиційну пропозицію 1851 р. в дещо модифікованій формі. Вона просила про те, щоб векселі бродівських фірм оформляли так, ніби ці фірми розташовані у Львові, що вможливило б безпроблемну сплату за векселями у львівській філії. Банк у цьому разі був справді готовий піти на значні поступки й запропонував палаті обрати десять більших фірм, які могли б стати банківськими посередниками філії у Львові. Тоді Національний банк цим посередницьким фірмам мав надати кореспондентський кредит у розмірі 300 тис. флоринів. Задля уникнення привілейованого ставлення до окремих фірм надання кредитів мав узгоджувати своєрідний комітет, який мав складатися з представників цих десяти фірм.299 Торгова палата запропонувала відповідні фірми, однак Національний банк 21 жовтня 1875 р. обрав лише сім з них. Обраними, як і варто було очікувати, стали кращі з кращих бродівських фірм: «А тому – якщо відкинути фірми: Як. Й. Ашкеназі, Франкель & Кo. та Ф. Ландау, – то до обрання можна представити наступні 7 фірм. […] Кредит на суму 300 тис. мав би розподілитися між цими сімома претендентами так, щоб на фірми: Натанзон & Каллір, та: Гаузнер & Віолланд, припало по 70 тис. флоринів, на M. A. Калліра та Франца Шнелля по 50 тис. флоринів, на Л. Кр. Корнфельда – 30 тис. флоринів і на решту дві фірми [Л. Остерзетцер & Ко. та Л. Б. Сіґалл] по 15 тис. флоринів.»300 Проте тоді сталося щось, про що немає свідчень у джерелах: на цю пропозицію одразу ж пристали лише фірми Гаузнер & Віолланд, Маєр А. Каллір та 297 298 299 300 Bericht Handelskammer Brody. – Jg. 1850–1851. – С. 27–28. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 55, спр. 49, Brief Brodyer Unternehmer an die Handelskammer vom 30.3.1871, с. 3–6; Brief der Handelskammer ans Handelsministerium vom 21.4.1871, с. 7–8; Schreiben des Handelsministeriums vom 24.2.1872, Zl. 4120/378, с. 1–2; OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 15.4.1875, Protokoll. OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 30.9.1875, Protokoll. OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 21.10.1875, Protokoll. 110 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Леон Остерзетцер, а решта чотири відмовилися. Президент торгової палати Натан фон Каллір у листі до банку 5 листопада 1875 р. пояснював, що тепер і Гаузнер, як і четверо інших, у письмовій формі відхилив таку форму кредитного посередництва, а після нього її, ймовірно, відхилять М. А. Каллір і Остерзетцер. Пояснення ґрунтувалося на тому, що в такий спосіб потреби в кредитах неможливо задовольнити, а тому палата знову звертається з проханням заснувати в Бродах самостійну філію.301 На це вже в лютому 1876 р. Національний банк відповів відмовою зі згаданих вище причин. У Відні, втім, були дуже здивовані такою швидкою зміною в підходах, оскільки цю ідею першою висловила саме торгова палата. До того ж був уже непоганий досвід надання таких кореспондентських кредитів в інших місцях, оскільки з цього мали зиск і банк, і одержувачі кредитів. Причини зводили радше до внутрішніх суперечностей між самими бродівцями: «Загалом пізніша відмова фірм, як і багато що в цьому коронному краї, зводиться, здається, до міжособистісних стосунків: причина полягає в незалученні однієї цілком залежної фірми до відбору посередницьких фірм, відтак причину відмови бродівських фірм від посередництва з метою уможливлення передбачених для цього місця полегшень, судячи з усього, варто шукати не в розроблених умовах щодо такої діяльності, а в стосунках, які там панують.»302 Навіть якщо справжні причини такої дивної поведінки Бродівської торгової палати й невідомі, то припущення генерального радника Австрійського національного банку можуть цілком відповідати дійсності. Деякі фірми, які також займались експедиторською діяльністю, комісіонерством або вексельними операціями, не потрапили до обраного десятка. Серед них, окрім тих трьох осіб, що їх Австро-Угорський банк викреслив з переліку, були Г. Амбос & син (H. Ambos & Sohn), Лазар Берґер (Lazar Berger), Іґнац Ґольдлюст (Ignatz Goldlust), Симон Льовін (Simon Löwin), Вольф Лотрінґен & Ко. (Wolf Lothringer & Co), Абель Ландесберґ (Abel Landesberg) та підприємство Schapira’s Eidame (Саломон Хаєс (Salomon Chajes), Шмає Ціммельс (Schmaje Zimmels) та Юда Натанзон (Juda Nathansohn)).303 Іншим поясненням може бути припущення, що торгова палата та місцеві комерсанти, відмовившись від участі в системі кореспондентського кредитування, намагалися пришвидшити створення повноцінної філії. 301 302 303 OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 11.11.1875, Protokoll, насамперед: Zuschrift der Handels- und Gewerbekammer in Brody, in Bezug auf die Creditbenützung dortiger Firmen bei dem Lemberger Bankfiliale, und wegen Errichtung eines Filiale auf dem Brody’er Platze (No. 6348). OeNBArchiv, Sitzung der Bankdirektion vom 17.2.1876, Protokoll. Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1871–1876), Verzeichnis der protokollierten Firmen im Kammerbezirk Brody, с. 324. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 111 Хай там як, але коли у квітні 1880 р. на чергове таке прохання надійшла чергова відмова,304 у жовтні того ж року Національний банк запропонував Бродам заснувати представництво банку.305 Представництва постали з системи одержувачів кореспондентських кредитів (перше таке представництво з’явилось у Філлаху (нім. Villach) 1878 р.) і були підрозділами вже наявних філій, а їхні інтереси представляв місцевий посередник. Ця пропозиція в загальних рисах відповідала пропозиції, яку зробили Бродам 1875 р., – з тією відмінністю, що представницькі функції виконувала лише одна фірма (а не десять чи сім). Австро-Угорський банк відкривав представництва у місцях, де очікуваний обсяг економічної діяльності був недостатній для самостійної філії. Загалом через таку довірену особу кожний кредитоспроможний підприємець міг одержати доступ до кредиту.306 У Бродах такою довіреною особою став, внісши заставу в 10 тис. гульденів, С. Н. Марґуліс. Чому й цього разу, про що свідчать запити львівської філії, найзначніші банкірські доми у Бродах – Натанзон & Каллір та Гаузнер & Віолланд – відмовилися від цієї ролі, невідомо. Проте до контрольного комітету, формування якого вимагав Австро-Угорський банк, вони конче хотіли належати. Цей комітет ухвалював рішення, які векселі, подані до Національного банку, акцептувати, а які ні. Відтак це був дуже впливовий комітет. До нього поряд з Альфредом Гаузнером та Гайнріхом Ніренштайном (до комітету він увійшов як публічний пайовик у фірмі Натанзон & Каллір) увійшло зрештою ще сім осіб, а саме: Б. А. Сіґалл (банк та хутряна комерція), Н. Зільберштайн (N. Silberstein) (торгівля косами), Гірш Капелюш (Hirsch Kapelusz) (рафінерія спирту), Саломон Хаєс (торгівля деревиною), Мозес Ландау (торгівля колоніальними товарами), Октав Саля (Oktaw Sala) (землевласник Висоцька) та Володимир Ріттер фон Ґнєвош (Włodzimierz Ritter von Gniewosz) (землевласник Контів (пол. Konty)). Директорія Австро-Угорського банку 1 березня 1881 р. зрештою схвалила відкриття представництва у Бродах, унаслідок чого з’явився важливий кредитор, який сприяв модернізації міста.307 Після того, як 1880 р. Марґуліс виїхав з Бродів, функції репрезентанта Бродівського представництва Львівської філії Австро-Угорського банку виконував Й. Г. Чачкес (J. H. Czaczkes).308 Броди й надалі сподівалися на перетворення представництва на повноцінну філію, але під час відкриття кількох філій близько 1900 р. їх знову не взяли до уваги. 1906 р. власник спиртової фабрики Гірш Капелюш знову 304 305 306 307 308 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 4212, Schreiben des Finanzministeriums an die Statthalterei vom 23.4.1880, Zl. 2232, с. 1–2. OeNBArchiv, Sitzung des Generalrats vom 27.10.1880, Protokoll. Пор.: Jobst, Clemens. Gouverner une banque centrale decentralisée: l’exemple austrohongrois 1847–1914 // Feiertag, Olivier/Margairaz, Michel (ред.). Gouverner une banque centrale du XVIIe siècle à nos jours. – Paris, 2010. – C. 113–140. OeNBArchiv, 911/1881; OeNBArchiv, Sitzung des Generalrats vom 1.3.1881, Protokoll. OeNBArchiv, 1206/1890. 112 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів звернувся до торгової палати з пропозицією, щоб та ще раз спробувала, покликаючись насамперед на покращення економічного становища міста. Капелюш одержав підтримку центрального союзу галицьких промисловців. У листі на 25 сторінок до міністерства фінансів, написаному в липні 1911 р., торгова палата докладно аргументувала свою позицію та попросила міністерство під час запланованого відкриття ще десяти філій у Цислейтанії врахувати і Броди. Цього разу старання увінчались успіхом. На початку квітня 1912 р. Національний банк повідомив торговій палаті про те, що до 22 квітня представництво буде перетворене на повноцінну філію.309 1913 р. банк дав дозвіл на придбання земельної ділянки за 74 700 крон, щоб відмовитися від орендованих для потреб представництва приміщень і звести власну будівлю. 1914 р. хоч і була одержана згода на потрібний для будівництва кредит на суму 305 тис. крон, та Перша світова війна звела реалізацію цього проєкту нанівець.310 Коли в Бродах відкрили перші ощадні каси, невідомо. Починаючи від 1872 р., у Бродівському повіті було кілька таких кас – до прикладу, в Хмільному (пол. Chmielno), Пониковиці (пол. Ponikowica Mała) і Старих Бродах. Але в джерелах ніде немає згадки про існування таких інституцій у самому місті. Втім оскільки власний капітал таких мінібанків становив лише від 100 до 600 гульденів, їхня роль як чинника модернізації невелика.311 Дещо сильнішою у фінансовому сенсі була лише заснована 1891 р. під головуванням землевласника й депутата ландтаґу Октава Салі повітова ощадна каса. Якщо наприкінці 1891 р., тобто року заснування каси, загальна сума вкладів складала 36 323 флоринів (= 72 646 крон), то 1913 р. вона становила вже 3 042 308 крон. Ощадна каса як громадський фінансовий інститут повіту хоч і не була підпорядкована якійсь одній етнічно-конфесійній групі, проте велику перевагу в ній мала польсько-християнська складова, що видно вже з переліку прізвищ одинадцяти членів комітету станом на 1897 р.: крім Салі, ще троє поміщиків і власників нерухомості (Ґнєвош, Краєвський (Krajewski), Мьончинський (Miączyński)) та один нотаріус (Янішевський (Janiszewski)) були поляками; серед інших представлених у правлінні купців і власників нерухомості (Галадевич (Haładewicz), Зґоральський (Zgoralski), Бурстін (Burstin) і Розенталь (Rosenthal)), судячи з прізвищ, щонайбільше двоє останніх були юдейського віровизнання. Українцями серед членів правління 309 310 311 Kapelusz: Memorandum; Kapelusz: Stosunki przemysłu; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 5220, Ansuchen der Handelskammer Brody beim Finanzministerium um Eröffnung einer Filiale vom 10.7.1911, Zl. 457, с. 50–77; Unterstutzungsschreiben des Zentralverbands der galizischen Fabriksindustriellen vom 25.7.1911, Zl. 59/10, c. 79–84; Benachrichtigungen der OeUB an den Statthalter anläßlich der Eröffnungen der Filiale in Brody vom 9.4.1912, Zl. 1206, c. 85. OeNBArchiv, Indexband Brody. Pilat, Tadeusz- Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych. – Lwów, 1873. – C. 95, 98, 109. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 113 були лише греко-католицький гімназійний катехит отець Григорій Ярема та бурґомістр Старих Бродів Пантелеймон Сакалюк.312 Така національно-польська складова повітової ощадної каси не могла не мати значення. Насамперед русинські селяни відчували недостатню підтримку з боку каси. Принаймні так можна розуміти потребу в заснуванні 1903 р. кредитного товариства Самопомочь. Серед викладених українською мовою цілей товариства було виразно зазначено, що членом товариства можна стати, внісши всього лише десять крон. Це давало змогу переважно селянським дрібним вкладникам узяти згодом скромну, зате вигідну позику.313 До зазначеного вище перетворення представництва Національного банку на повноцінну філію в усьому Бродівському повіті єдиним справжнім комерційним банком був лише Празький кредитний банк (нім. Prager Kreditbank, чеськ. Pražka uvěrni banka). Цей дрібний, зорієнтований на експандування чеський банк поряд з головним відділенням у Коліні (нім. Kolin, чеськ. Kolín) й Празі відкрив 1906 р. дві філії в Галичині – одну у Львові й одну в Бродах.314 Він вочевидь зайняв важливу нішу в кредитній системі Східної Галичини і мав непогані прибутки, бо 1910 р. у комерційному звіті банк зазначав: «Для наших філій у Львові та Бродах з метою їхньої безперешкодної діяльності плануємо спорудити власні будівлі: будинок для філії у Бродах уже перебуває на стадії будівництва, а для Львівської філії вже придбали земельну ділянку і беремося до будівництва.»315 Триповерхову будівлю банку звели на площі Нойштедтер Маркт – тобто поряд з площею Ринок та вулицею Золотою за однією з найзнаменитіших адрес міста, – а своїми розмірами й висотою вона переважала та й досі переважає всі будівлі довкола. Відповідно до духу часу постала доволі недешева будівля в юґендстилі – ознака того, що Броди хоч і пізно, але таки дістались епохи модерну. Міста-конкуренти Поряд з описаними вище факторами, які гальмували процеси модернізації, Бродам доводилося конкурувати з іншими містами регіону ще й у політично-адміністративній та в економічній сфері. 312 313 314 315 Zamknięcie rachunkow powiatowej Kasy oszczędności w Brodach. – Brody, 1895–1913. – 1897 р., 1913 р. Витяг з статута и регуляміна повітового товариства кредитового Самопомочь в Бродах. – Жовква, 1903. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 25, спр. 3667, Statuten der Prager Kreditbank, без стор. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 25, спр. 3667, Geschäftsbericht pro 1910, без стор. 114 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів Адміністративний центр: Золочів Після анексії Галичини для управління коронним краєм 1773 р. був створений головний адміністративний орган – крайове губернаторство (нім. Landesgubernium). Наступний адміністративний рівень поділявся на шість округів (нім. Kreis), які, своєю чергою, поділялися на 59 окружних районів або дистриктів (нім. Kreisdistrikt). Броди належали до округу Червона Русь (нім. Rotreußen), який невдовзі був перейменований на Львівський округ (нім. Lemberger Kreis). 1775 р. один адміністративний рівень ліквідували, скоротивши кількість дистриктів до 19 (1782 р. – до 18) і реорганізувавши їх у самостійні округи. Броди внаслідок цього стали окружним центром. Це зумовило запровадження не лише важливих адміністративних посад, а й таких служб, як окружний лікар, окружний інженер, окружна акушерка, окружна школа тощо.316 Йосиф ІІ, однак, вважав доцільнішим перенести окружну управу до Олеська (пол. Olesko) або до Золочева і 8 травня 1787 р. дав вказівку галицькому губернаторству висловити свою позицію щодо цього.317 Висновок губернаторства не зберігся, але новим адміністративним центром округу став Золочів. Основним аргументом було, вірогідно, розташування Золочева в центрі округу, якусь роль зіграли, мабуть, і сумніви Йосифа ІІ, пов’язані з особливим статусом Бродів як вільної торговельної зони. Крім того, Броди були прикордонним містом, і їм більше загрожувала потенційна небезпека з-за кордону, аніж містам, розташованим далі від кордону. Обрання Золочева адміністративним центром, судячи з усього, не перебувало на першому плані. Письмове прохання бурґомістра Бродів про те, щоб окружну управу не переносили з міста, оскільки Броди через кількість населення та своє значення найбільше потребують тісних контактів з адміністративними установами, до уваги не взяли. Рекомендації, висловлені у висновку окружного старости Іґнація Буяковського, – залишити у Бродах принаймні окружного хірурга або окружного лікаря, повноваження на видачу паспортів євреям передати митниці й не ліквідовувати поштовий маршрут Львів – Броди, – були натомість реалізовані. Окрім цього, у Бродах постійно мешкав і один з чотирьох окружних комісарів.318 Відтак роль Бродів була цілковито зведена до центру торгівлі, – і, крім кількох окружних служб, місто не мало жодного адміністративного значен316 317 318 Mark, Rudolf A. Galizien unter österreichischer Herrschaft. Verwaltung – Kirche – Bevölkerung (= Historische und Landeskundliche Ostmitteleuropa-Studien 13). – Marburg, 1994. – С. 6–9; Grodziski, Stanisław. Historia ustroju społeczno-politycznego Galicji 1772– 1848. – Wrocław/Warszawa/Krakow/Gdańsk, 1971. – С. 162–164. APKW, Teki Schneidera, 192, Auszug eines höchsten Handbillets vom 8.5.1787, Nr. 10876 cammerale 1787. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 86, спр. 258, Schreiben des Broder Gemeindvorstehers vom 31.5.1787, с. 3–5; Bericht des Kreishauptmanns Bujakowski vom 29.5.1787, с. 6–10; Schreiben der Hofkanzlei vom 25.7.1787, с. 1–2. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 115 ня. Броди відновили адміністративний статус, коли 1849 р. кожний округ був поділений на кілька повітів (нім. Bezirk), – а насамперед тоді, коли в результаті державної реформи 1867 р. округи взагалі були ліквідовані, а виконання їхніх завдань було повністю покладене на повітові староства (нім. Bezirkshauptmannschaft). Натомість роль Золочева як адміністративного центру зумовила хоч і повільний, зате стабільний розвиток міста. Якщо в 1850-х рр. кількість мешканців Золочева не становила навіть чверті мешканців Бродів, то в 1880-х рр. вона становила вже половину від кількості мешканців Бродів, а 1910 р. Золочів, налічуючи 13 234 мешканці, ще більше наблизився до Бродів (18 055 мешканців), демографічний розвиток яких перебував у стані застою вже впродовж трьох десятиріч.319 Зростання адміністративної ролі Золочева шкодило Бродам, оскільки відсутність адміністративнотехнічного значення вільного торгового міста зумовила цілковиту втрату всіх шансів на розвиток, не пов’язаних з обігом товарів. Торгове місто: Радивилів За часів Речі Посполитої Радивилів цілковито перебував у тіні велетенських сусідніх Бродів. Завдяки територіальним змінам 1772 р. Радивилів як прикордонне місто одержав нову роль, яка дала йому змогу вперше позмагатися з торговими Бродами, розташованими за якихось десять кілометрів від нього. Під час дискусії про надання привілею на вільну торгівлю в 1770– 1780-х рр. великі купці добре розуміли ефект своєї погрози перебратися до Радивилова – до того ж зважаючи на те, що польський уряд прямо запропонував споруджувати товарні сховища безпосередньо в прикордонному місті (пор. розділ ІІІ.2). Третій поділ Польщі 1795 р., за яким Радивилів відійшов до Російської імперії, надовго змінив взаємини двох сусідніх міст. Споруджена 1796 р. митниця в Радивилові через близькість до Бродів за кілька років стала однією з найзначущіших митниць на суходолі в царській імперії, важливість якої дуже швидко збагнули російські державні органи.320 Наприкінці XVIII ст. Росія зробила свою митну політику жорсткішою і в 1799–1801 рр. закрила всі митниці на західному кордоні, залишивши лише одну або дві на кордоні з кожною сусідньою країною: з Пруссією біля Кринок (рос. Кринки, пол. Krynki), з Османською імперією біля Дубоссарів (рос. Дубоссары, рум. Dubăsari) і Могилева-Подільського (рос. Могилёв, пол. Mohylów), а з Австрією біля Брест-Литовська (в напрямку нового коронного краю Західна Галичина) і, власне, біля Радивилова (в напрямку Східної Галичини). Цей захід загалом мав негативний вплив на австрійсько-російські торговельні відно319 320 Tafeln; Statistisches Jahrbuch. РГИА, Ф. 13, оп. 2, д. 24, с. 1–30. 116 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів сини, натомість для міст-близнюків Броди / Радивилів він дав імпульс для розвитку.321 Значення Радивилова можна наочно продемонструвати на підставі даних про ведення торгівлі в Російській імперії за 1802 р.: 12,6 % усієї зовнішньої торгівлі проходило через цю головну митницю, до того ж імпорт більше ніж удвічі перевищував експорт. Через Радивилів було вивезено товарів на суму 4,49 млн рублів (загалом Росія імпортувала товарів на суму 63,28 млн рублів), тоді як імпорт склав 10,57 млн рублів. Загалом імпорт склав 56,53 млн рублів, тобто майже кожний п’ятий рубль проходив через Радивилів. А найважливішими імпортованими товарами були «метали» (під цим позначенням розуміли, ймовірно, передусім коси з Австрії) та «готова продукція» (насамперед, мабуть, французький шовк).322 Від 1811 р. Радивилів став одним з одинадцяти, згодом – одним з чотирнадцяти митних округів царської імперії і завдяки цьому мав набагато більше значення, аніж значення міста за кількістю мешканців. Стагнація товарообміну між Австрією і Росією загалом та правові регулювання для іноземних купців ускладнювали ведення справ бродівськими купцями в царській імперії. Щоб займатися торгівлею в Росії, вони були зобов’язані звертатися до тамтешніх комісіонерів, які були зареєстровані купцями першої або другої гільдії. На значущому торговельному маршруті Броди – Одеса були це здебільшого великі єврейські купці з Радивилова, які за свої послуги, звичайно, хотіли мати частку від прибутків.323 Не лише в галузі торгівлі, а й між промисловцями, судячи з усього, існувала конкуренція. 1864 р., наприклад, радивилівські євреї просили запровадити суворіші правила для іноземних, насамперед бродівських ремісників, які завдяки надто простим правилам перетину кордону ходять до Радивилова і збирають замовлення. У Бродах внаслідок вигідніших податкових умов, – до прикладу, щодо закупівлі сировинних матеріалів – вигідніше було й експортувати вироби. Радивилівські ремісники насамперед вимагали організувати цехи так, щоб конкуренти з Бродів не мали більше змоги користати з переваг, що наступного року й було реалізовано.324 Зі спроб активізувати діяльність у Росії видно, що з огляду на обмеження діяльності де-факто лише в зоні безмитної торгівлі бродівські ремісники терміново шукали нових ринків збуту, оскільки, щоб продавати свої вироби в Галичині, вони мусили сплачувати високі ввізні мита. Однак Росія, захищаючи власних ремісників, не дала їм такої змоги. 321 322 323 324 Kuzmany, Börries/Cohen, Laurie/Adelsgruber, Paulus. Kleinstädte entlang der galizischwolhynisch/podolischen Grenze. Ein Vergleich // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 2007. – 55. – Nr. 2. – С. 217. Государственная Торговля 1802 года в разных ея видах. – Санкт-Петербург, 1803. Hagemeister: Memóire, с. 175–176. ЦДІАК, Ф. 442, оп. 43, спр. 408, с. 1–10. ІV. Стагнація і криза (1815–1914) 117 Радивилів мав велетенські зиски з приєднання до залізничного сполучення. З’явилися промислові підприємства – такі, як млини, гуральні, шкіряні мануфактури та фабрики з виробництва свічок. Це зумовило значний приріст населення. Впродовж сорока років до початку Першої світової війни воно зросло вчетверо: з 2864 (1870) до 14 619 (1910) осіб.325 Тож Радивилів, який колись перебував у цілковитій тіні сусідніх Бродів, майже наздогнав свого австрійського близнюка. Залізничний вузол: Підволочиськ Конкуренція між Бродами й Підволочиськом стала прямим наслідком будівництва залізниці. Броди, хоча й були ще 1869 р. приєднані до залізничного сполучення, проте перший прикордонний залізничний перехід був збудований 1871 р. у Підволочиську / Волочиську, і лише через два роки з’явився перехід Броди / Радивилів. Для галицької, а також для міжнародної торгівлі перехід Підволочиськ / Волочиськ виявився вигіднішим, оскільки ця гілка була найкоротшим, а відтак і найдешевшим маршрутом до Одеси. Через Волочиськ / Підволочиськ перевозили насамперед збіжжя та інші громіздкі сільськогосподарські товари, які швидко перевищили обсяги торгівлі на переході Радивилів / Броди. На першому залізничному переході протягом 50 років обсяг торгівлі зріс із 0,43 млн срібних рублів (1860) до 25,8 млн (1910), натомість на другому лише подвоївся – з 4,48 млн (1860) до 8,1 млн срібних рублів (1910).326 Залізничне сполучення зумовило стрімкий розвиток Підволочиська. До 1881 р. село навіть не було самостійною адміністративною одиницею, але миттєво зросло з 866 мешканців у 1869 р. до 5635 в 1910 р.327 В економічному сенсі до міст-конкурентів можна загалом зараховувати всі малі східногалицькі міста, кількість населення яких за останні десятиріччя перевищила населення Бродів, – а це Перемишль, Коломия (нім. Kolomea, пол. Kołomyja), Станіславів (нім. Stanislau, пол. Stanisławów, від 1962 р. укр. Івано-Франківськ), Дрогобич (нім., пол. Drohobycz), а також Тернопіль і Яро325 326 327 Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. (Tom 1–15). – Warszawa, 1880–1902. – Тom 9. – 1888. – С. 476; Історія міст і сіл Української РСР в двадцяти шести томах. – Київ, 1967–1973. – Том 23. – 1973. – С. 588–590. Обзоры Волынской Губернии 1881–1910. – Житомир, 1882–1911. Orts-Repertorium des Königreiches Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau. Auf Grundlage der Volkszählung vom Jahre 1869 bearbeitet von der k.k. statistischen Central-Commission. – Wien, 1874; Hoff, Jadwiga. Podwołoczyska w XIX i pierwszej połowie XX wieku // Kresy południowo-wschodnie. Rocznik regionalnego ośrodka kultury edukacji i nauki w Przemyślu. – 2003. – Rok 1. – Zeszyt 1 «Historia i Tradycja». – С. 80, 86. Про відносини між Бродами й Підволочиськом та Радивиловом пор.: Adelsgruber/Cohen/Kuzmany: Getrennt und doch verbunden. 118 А. Економічний розквіт і занепад міста бродів слав. Ознакою їхнього економічного потенціалу можна вважати ту обставину, що в усіх цих містах, крім Ярослава, філії Австро-Угорського банку з’явилися раніше, аніж у Бродах.328 Особливу конкуренцію Бродам у їхній ролі економічного центру східних прикордонних районів Галичини складав Тернопіль. Він мав не лише вигідніше географічне розташування, а й, як Підволочиськ, лежав на важливому залізничному маршруті Львів – Одеса і займав суттєво ліпше місце в політичній системі Галичини. Торгова палата ще в 1870-х рр. нарікала, що в Галицькому сеймі польські депутати люто виступають проти привілею Бродів на вільну торгівлю, «пояснюючи небажання мешканців Бродів відмовлятися від німецької мови й культури їхніми тісними торговельними зв’язками з німецькою імперією та ізоляцією через існування митного кордону від решти Галичини».329 Наприкінці ХІХ ст. тернопільський депутат австрійського парламенту Луциліан Криніцький (Lucylian Krynicki) торгову палату, в компетенції якої перебували східні регіони Східної Галичини, намагався перенести до Тернополя. З цією метою він спробував залучитися підтримкою польського клубу в парламенті. Завдяки втручанню міської влади Бродів та самої торгової палати цьому вдалося запобігти. Переконливим аргументом став той факт, що Галицький сейм досі ще не зайняв активної позиції в цьому питанні. Дискусія на цю тему загострилася наприкінці століття. 19 червня 1896 р. всі депутати від Бродів (в австрійському парламенті й крайовому сеймі) з цього приводу зібрались у Бродах на кризове засідання. Присутні дійшли згоди про те, що запобігти перенесенню торгової палати до Тернополя вдасться лише в разі зміни мови викладання у місцевій гімназії з німецької на польську, що має позитивно вплинути на думку галицької громадськості. Зрештою так і сталося.330 Однак, саме питання перенесення торгової палати є ще одним прикладом зростання конкуренції, з якою стикалися Броди на політичному й економічному рівні. Крім того, зазначені вище аргументи про ізольованість Бродів від решти Галичини засвідчують, що Броди й далі не були звичайним галицьким малим містом. 328 329 330 Statistisches Jahrbuch (1910); Jobst: Gouverner; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 5220, Ansuchen der Handelskammer Brody beim Finanzministerium um Eröffnung einer Filiale vom 10.7.1911, Zl. 457, с. 50–77. Bericht Handelskammer Brody. – Jg. 1866–1870. – С. 9. Sprawy miejskie // Gazeta Brodzka. – 15 січня 1897 р. – № 1 і 2. – С. 2–3. Дискусія, однак, розпочалася ще кілька місяців до того. Пор.: Gazeta Brodzka. – 1 листопада 1896 р. – № 21. – С. 1–3. V. Найєврейськіше австрійське місто Б НЕЗВИЧАЙНЕ гАлИцьКЕ МАлЕ МІСТО 119 120 Б. Незвичайне галицьке мале місто V. Найєврейськіше австрійське місто 121 V. Найєврейськіше австрійське місто A city, were wisdom and wealth, Torah and understanding, commerce and faith are united.331 У результаті Першого поділу Речі Посполитої Броди перетворилися на прикордонне місто, розташоване в найдальшому куті північно-східної окраїни Габсбурзької монархії. Натомість на ментальних мапах східноєвропейського єврейства Броди й далі були не периферією, а центром. Упродовж попереднього сторіччя місто набуло слави осередку рабинського вчення й судочинства. Єврейська громада Бродів за кількістю мешканців переважала навіть єврейську громаду Львова й була найбільшою в усій Галичині та на всьому південному сході Речі Посполитої, який залишився під владою Польщі. Від XVI до ХХ ст. не було, мабуть, ні одного єврея-ашкеназі, в якого слово «Броди» не викликало б жодних асоціацій.332 У Бродах до 1820-х рр. була не лише найбільша релігійна громада нового коронного краю – вони були найєврейськішим містом усієї Габсбурзької монархії. Якщо не брати до уваги кількох сіл, то ніде в країні не було більшої концентрації євреїв в одному місті. На початках австрійського владарювання частка євреїв становила 80 %. Нехай до початку Першої світової війни вона і зменшилася на майже дві третини, та це ніяк не вплинуло на надзвичайне положення Бродів у Дунайській монархії (пор. діагр. V/1). V.1. Інтеграція в габсбурзьку монархію Прихід австрійської влади, згідно з повідомленням віденської газети Wiener Diarium, заможна єврейська верхівка у Бродах вітала набагато бучніше, аніж у Львові чи в інших містах нового коронного краю, організувавши 331 332 Нахман Крохмаль у листі до Ісаака Ертера; цит. за: Zakharii, Roman. Galician Jerusalem. Brody as Jewish Intellectual and Cultural Hub of Eastern Galicia (неопублікована праця: CEU Budapest 2004) http://www.personal.ceu.hu/students/97/Roman_Zakharii/ brody.doc [25.8.2008]. Переклад: Місто, в якому поєднані мудрість і достаток, Тора і злагода, комерція й довіра. Sadan, Dov. Broder gasn. A shpatsir iber a gevezener shtot // Tsuker, Nekhemie/Lindman, Nokhem (ред.). Yerlekher gedenk-bukh, 1. – Buenos Ayres, 1961. – С. 71. Б. Незвичайне галицьке мале місто 122 Діагр. V/1: Юдейське і християнське населення у Бродах, 1765–1921 рр. 20,000 18,000 16,000 14,000 12,000 Юдеї 10,000 Християни 8,000 6,000 4,000 2,000 *) дані щодо християн відсутні ***) дані щодо християн наявні 1921 *** 1910 1900 1890 1880 1869 ** 1852 1840 1830 1820 1799 1786 1783 1778 * 1765 0 **) з передмістями Джерело: див. додаток. 29 грудня 1773 р. особливо врочисті святкування.333 Однак ті сподівання, які плекала єврейська громада, набравшись величезних боргів через видатки на розташовані у Бродах від 1772 р. російські війська,334 спочатку не справдилися. Політика просвіченого абсолютизму щодо євреїв була багатогранною й сягала від покращення контролю єврейських громад з боку держави, «використання» єврейського населення на благо держави до покрокового розширення їхніх прав та обов’язків у державі.335 З метою інтегрування великої маси нових єврейських підданих у систему влади Марія Терезія видала 1775 р. єврейський указ, який передбачав ліквідацію автономної системи самоврядування громад. Лише ті громади, які сплачували щонайменше 4 тис. польських гульденів подушного податку, могли існувати далі, менші ж підлягали укрупненню. Кагали мали обирати шість старійшин громади, і лише у Львові й Бродах представництво склада333 334 335 Anhang: Schreiben eines Freundes an seinen Freund von Brody in Polen // Wiener Diarium. – 1774. – Nr. 9, цит. за: Bałaban, Majer. Dzieje Żydów w Galicyi i w Rzeczypospolitej Krakowskiej 1772–1868. – Kraków, [Lwów, 1914] 1988. – C. 19. Encyclopaedia Judaica. – Bd. 4. – С. 1094; Lewin: Geschichte der Juden, с. 70. Задля інновативної дискусії про цивілізаційну місію просвіченого абсолютизму щодо галицького єврейства пор.: Van Luit, Hendrika Johanna (Tehilah). Paths of Modernity in Traditions’ Strongholds: The German Jewish Schools as a Playground Between the Austrian Absolutist Welfare State and the Galician Kahal (неопубл. дис.). – Єврейський університет у Єрусалимі, 2011. V. Найєврейськіше австрійське місто 123 лося з дванадцяти осіб. Усі ці громади мав очолювати призначений урядом крайовий рабин з доходом 800 флоринів на рік.336 Щодо особи такого верховного рабина для Галичини миттєво спалахнула бурхлива суперечка. Коли первинний кандидат, празький рабин Єхезкель Ландау (Ezekiel Landau), який одержав освіту в Бродах, відмовився, верховним рабином був призначений Ар’є Лейб Бернштайн (Arjeh Leib Bernstein, також Leibl Berl, Leibel Beer, Leib Berkowicz, 1715/20–1788). Він народився у Бродах, якийсь час працював у Збаражі (пол. Zbaraż), тоді повернувся до Бродів і зайнявся купецтвом. У 1760-х рр. він належав до найвагоміших купців міста, а протягом 1772–1774 рр. завдяки кредитам бродівських банківських домів Беснера та Гохштеттера йому вдалося розширити ділові зв’язки й потрапити до найвищого прошарку галицьких купців. «[Він] був схожий на підприємливого світового купця і дуже мало чим нагадував ученого чи рабина. Згодом він зосередив у своїх руках ледь не всі фонди у Бродах.»337 Як Бернштайн давав собі раду на новій посаді, невідомо. Але суттєве збільшення його статків після 1776 р. дає змогу дійти висновку, що він умів користати зі своїх нових можливостей. У 1782–1784 рр. на його домінування в торгівлі борошном скаржились єврейські пекарі, а наділення себе правом віддавати в оренду збирання спеціальних податків для євреїв також викликало велике невдоволення. Коли 1784 р. був запроваджений податок на кошерне м’ясо, Бернштайн орендував збирання цієї так званої «повинності» в Бродах, Лешневі та Білому Камені (пол. Białykamień). Завдяки своєму монопольному становищу ритуальний забій худоби він зосередив у руках невеликого кола обраних, що зумовило зростання цін. 1785 р. скарги змусили Бернштайна відступити орендування податку на м’ясо своїм синам Вольфові, Натанзонові й Беньямінові. Відомі галицькі євреї – серед них бродівці Абрагам Берл (Abraham Berl), Маркус Йозеф (Marcus Josef), Зендер Ландау (Sender Landau) та Йонас Льобл (Jonas Löbl) – уже й раніше зверталися з письмовими скаргами до уряду у Відні, оскільки знали, що галицьке крайове губернаторство на боці Бернштайна, й вимагали провести перевірку його діяльності на посаді верховного рабина.338 1784 р. Відень доручив губернаторству провести перевірку, за яку воно взялося лише після кількох нагадувань. Звіт про проведену перевірку в березні 1786 р. не містив жодних підтверджень звинувачень і жодних правових порушень з боку Бернштайна. Скаржників за на336 337 338 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 1520, IV T 1, Gal. – 1784; Piller’sche Gesetzessammlung (1776), Patent vom 16.7.1776, S. 76–121; Gelber, Nathan Michael. Aryeh Leib Bernstein. Chief Rabbi of Galicia // Jewish Quarterly Review / New Series. – 1924. – Vol. XV. – Nr. 3. – С. 315. Gelber: Bernstein, с. 313. – Пер. з англійської. Gelber: Bernstein, с. 316–317, 320–322. 124 Б. Незвичайне галицьке мале місто клеп навіть засудили на два тижні арешту, замінивши його згодом на штраф. Крім того, вони мали компенсувати звинуваченому збитки, які той поніс у цій справі.339 Після цілковитого скасування єврейського указу в листопаді 1786 р. ліквідована була й посада крайового рабина, а відтак був звільнений і Берштайн зі збереженням титулу, але без компенсації.340 З новими проблемами єврейська громада Бродів зіткнулася вже через рік, коли Бродівську окружну управу перенесли до Золочева. Оскільки окружний рабин згідно з правовими приписами мав мешкати в центрі округу, юдейська громада у Бродах попросила про призначення власного міського рабина. Зрештою, переконувала вона, у місті мешкає понад половина єврейського населення округу. Надвірна палата хоч і не дозволила додаткового рабина, але погодилася з твердженням, що є сенс, аби золочівський окружний рабин перебував у Бродах.341 Ще однією формою контролю була запроваджена Йосифом ІІ спочатку 1781 р. і остаточно 1789 р. заборона вести торгові книги, укладати угоди, заповіти чи провадити звітність їдишем або гебрайською мовою. Цей захід полегшував державі ведення нагляду і контролю діяльності своїх єврейських підданих і опосередковано сприяв германізації галицько-єврейського населення.342 Ліквідація рабинських судів, проведена 1785 р., та підпорядкування єврейського населення загальному судочинству (магістратні суди) також сприяли германізації. Від 1785 р. до 1790 р. до Відня постійно надходили прохання змінити правила ведення бухгалтерських книг та відновити рабинські суди принаймні для проведення процесів між євреями. Але навіть після смерті Йосифа ІІ і сходження на трон 1790 р. його поступливішого брата Леопольда ІІ відновити рабинське судочинство не дозволили, зате дозволили змінний суд, де постійно засідало двоє євреїв з правом голосу.343 Поряд з контролем однією з основних цілей державної політики модернізації просвіченого абсолютизму було підвищення продуктивності. З цією 339 340 341 342 343 APKW, Teki Schneidera, 199, с. 103–110. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1784, Apr. Zl. 39; 452, Zl. 175; 452, Zl. 72; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1786, Zl. 104 vom 22.3.1786, S. 230; ÖStA/ AVA, MdI IV, Kart. 2, 2601 ex Mart. 1786, Produktnr. 104; Gelber: Bernstein, c. 322–324. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch 1789, Zl. 78 vom 23.9.1789, с. 481. Maner, Hans-Christian (ред.). Galizien. Eine Grenzregion im Kalkül der Donaumonarchie im 18. und 19. Jahrhundert (= Veröffentlichungen des Instituts für Deutsche Kultur und Geschichte Sudosteuropas: Wissenschaftliche Reihe [Geschichte und Zeitgeschichte] 111). – München, 2007. – С. 237–238. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 947, IV J, Gal. Brody; ÖStA/HKA, Commerz, Ungarn Siebenbürgen Galizien, Protokoll und Index, Bd. 169 (1786–89), Fasz. 57, 3 ex Febr. 1787: «Judengemeinde zu Brodi machen da Anlangen, sie von Führung der deutschen Handlungs Bücher zu befreyen.» (15.2.), с. 38; Weissberg, Max. Die neuhebräische Aufklärungsliteratur in Galizien // Monatsschrift für Geschichte und Wissenschaft des Judentums. – 1913. – Jg. 57. – Heft 6. – С. 737–738. V. Найєврейськіше австрійське місто 125 метою єврейське населення обкладали специфічними податками. Крім толеранційного внеску, крок за кроком були запроваджені й інші податки – такі, як податок на кошерне м’ясо, на шабатові свічки, а також на одруження.344 Такі податки, однак, збирали не безпосередньо державні установи, а в кожному місті їхнє збирання віддавали в оренду тому, хто запропонував найвищу ціну, як, наприклад, 1784 р. збирання податку на кошерне м’ясо було передане в оренду Бернштайну, про що йшлося вище. Передача збирання податків у ті часи була звичною практикою і щодо інших загальних стягнень. Орендарі мали потужні позиції й часто використовували їх для власної вигоди. Щороку до надвірної палати надходили прохання заможних євреїв надати їм право оренди або заборонити тим чи іншим особам право на оренду, оскільки ті зловживають своїм монопольним становищем. 1799 р. представник бродівського землевласника – тобто римо-католицького шляхтича – за одержання оренди на збирання податків на кошерне м’ясо в усій Галичині чи щонайменше в Золочівському окрузі пропонував навіть 6 тис. флоринів. Проте віденські органи влади, реагуючи на такі безпосередні наміри домовитися, звертали увагу на необхідність участі в публічних торгах.345 Розмір сплачуваних спеціальних податків був одним з чинників, який враховували під час обрання на посади в юдейській релігійній громаді. Якщо кандидат претендував на одне з передбачених від 1789 р. п’яти346 місць у комітеті, то він мав сплатити податок за сім шабатових свічок. Однак податкові сплати не були єдиною умовою обрання на керівну посаду. Глава юдейської громади мусив представити посвідку про відвідування німецької школи, – що, наприклад, у Бродах 1799 р. зумовило подання заяв кількома мешканцями з проханням перевірити, якою мірою знає німецьку мову керівництво.347 344 345 346 347 Grodziski, Stanisław. The Jewish Question in Galicia: The Reforms of Maria Theresa and Joseph II, 1772–1790 // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 68–70; Куцмани, Берис. Духовная, культурная и политическая жизнь евреев Галиции при австрийской власти (1772–1918) // Материалы девятой ежегодной международной междисциплинарной конференции по юдаике. – Ч. 1. – Москва, 2002. – С. 178–180. Пор., напр.: ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1799, Zl. 77 vom 21.2.1799, c. 146, Zl. 19 vom 7.3.1799, c. 202, Zl. 21 vom 7.3.1799, c. 203; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1801, Zl. 77 vom 20.8.1801, c. 476; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1802, Zl. 10 vom 3.4.1802, c. 196. APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben des Zloczower Kreisamts ans Gub. vom 20.8.1816, Zl. 6759, c. 83–84. Про це зазначає Філіп Фрідманн: Friedmann, Filip. Die galizischen Juden im Kampfe um ihre Gleichberechtigung. 1848–1868. – Frankfurt Main, 1929. – C. 145. Керівництво юдейської громади у Львові і Бродах відповідно до указу Йосифа ІІ складалося з семи членів. Проте свідчення про таку кількість членів існують лише щодо 1830-х рр. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1798, Dekret an das galizische Gubernium, IV. T. 10 ex sept. 1798, с. 586; APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben des Zloczower 126 Б. Незвичайне галицьке мале місто Управління громадськими податками було покладено на керівництво громади, внаслідок чого часто бракувало доконечної прозорості. У вересні 1804 р. член керівництва Фальк Трахтенберґ (Falk Trachtenberg) висунув своїм колегам Беньяміну Бернштайну (Benjamin Bernstein), Гершу Ріхельсу (Hersch Richels, також Rochlis), Саулу Ланді (Saul Landi), Саулу Мендельсону (Saul Mendelsohn), Мозесу Сеґаллу (Moses Segall) та Осії Гарцберґу (Osias Harzberg) звинувачення у тяжких корупційних діях, з якими Золочівська окружна управа, однак, не погодилась. Губернаторство, натомість, вважало звинувачення цілком обґрунтованим і 20 вересня 1805 р. розпорядилося звільнити керівництво, на що звинувачені 13 вересня 1805 р. поскаржилися до Відня. 20 лютого 1808 р. надвірна канцелярія підтвердила відсторонення від посад доти, доки звинувачені не спростують закиди.348 Як зазначає Ґельбер, нові вибори відкладали до 1815 р., і зрештою на ті ж посади обрали тих самих осіб. І в цьому немає нічого дивного, оскільки й виборці, і ті, хто мав право бути обраним, за цензовим виборчим правом на підставі єврейських податків належали до більш-менш однієї й тієї самої групи заможних бродівських купців.349 Запровадження здобуття обов’язкової шкільної освіти у заснованих з цією метою німецько-єврейських школах було ще одним – хай і не спрямованим на безпосереднє збільшення надходжень від збору податків – заходом для підвищення «корисності» єврейських підданих для держави (пор. розділ VII). В такий спосіб держава планувала сприяти поширенню Гаскали, а відтак і покращенню економічної ефективності. Навіть після ліквідації цих шкіл 1806 р. цілі покоління єврейських підданих, щоб одержати дозвіл на шлюб, мусили у відповідній окружній управі скласти запроваджений 1789 р. іспит з читання, письма й арифметики або ж представити атестат про закінчення нормальної школи. Після 1812 р. треба було ще й продемонструвати знання підручника Бне Ціон350 (з гебр. – Сини Сіона) Герца Гомберґа (1749– 1841). Однак наслідком таких вимог стало насамперед зменшення офіційних одружень. Весілля за єврейським ритуалом відбувалися, звичайно, й далі.351 348 349 350 351 Kreisamts ans Gubernium vom 20.8.1816, Zl. 6759, с. 83–84; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1799, Zl. 105 vom 28.3.1799, с. 254. ÖStA /AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 1555, IV T 10, Gal., 232 ex Febr. 1808, Dekret an das galiz. Gubernium am 20.2.1808. Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 159–160. Bne-Zion. Ein religiös-moralisches Lehrbuch für die Jugend Israelitischer Nation // Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. – 1812. – IV. – Bd. 1. Sadowski, Dirk. Haskala und Lebenswelt. Herz Homberg und die jüdischen deutschen Schulen in Galizien 1782–1806 (= Schriften des Simon-Dubnow-Instituts 12). – Göttingen, 2010. – С. 344–373; Herzberg-Fränkl, Leo. Die Juden // Habsburg, Rudolf/Habsburg, Stephanie (ред.). Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild. – Band Galizien. – Wien, 1898. – С. 477–478. V. Найєврейськіше австрійське місто 127 Запровадженого 1788 р. зобов’язання єврейських громад надавати державі певну кількість солдатів Бродам вдалося уникнути під тим приводом, що призов шкодитиме торгівлі.352 Губернський радник фон Таннгаузер (von Thannhauser) у звіті на цю тему 8 листопада 1788 р. хоч і констатував, що призов – це не основна причина економічних проблем у Бродах, однак рекомендував: «оскільки за найменшої, часто неправдивої звістки про призов молодики, найняті в торгівлі, втікають до Радивилова, завдаючи в такий спосіб своїм господарям збитків, то на якийсь час, доки ті не переконаються у своїй помилці, місту Бродам можна було б дозволити замінити призов грошовими компенсаціями, оскільки таких рекрутів можна легко набрати в інших галицьких містах та містечках, де євреям і так бракує заробітків».353 9 січня 1789 р. Йосиф ІІ справді дозволив Бродам замінити чотирьох військових їздових, яких місто мало надати для потреб війська, рекрутами з інших місць або з-за кордону. Така особлива норма для Бродів не була скасована й після запровадження у квітні 1789 р. нового патенту, який регулював права й обов’язки євреїв.354 1790 р. після смерті Йосифа ІІ Леопольд ІІ знову дозволив і іншим єврейським громадам підшуковувати заміну для служби у війську або ж сплачувати компенсацію розміром у 30 райнських гульденів.355 За Франца І фінансову компенсацію знову ліквідували, а 24 квітня 1800 р. на відповідне прохання єврейської громади Бродів відповіли відмовою.356 Права, які одержали галицькі євреї відповідно до йосифінського закону від 7 квітня 1789 р., давали їм змогу оселятись у сільській місцевості й займатися сільським господарством. У наступні десятиріччя цю норму неодноразово підтверджували. Цісар одразу ж розпорядився переселити до сільської місцевості 1410 єврейських родин. Бродівська громада мала обрати для цього 128 родин. До 1803 р. ця квота хоч і була виконана, однак, лише окремі сім’ї залишались у селах на довший час, особливо після 1812 р., коли євреям заборонили розселятись окремими сільськогосподарськими колоніями, а лиш окремими сім’ями поміж християнами. Це регулювання також було продиктоване економічними міркуваннями про «користь» євреїв, якщо зва352 353 354 355 356 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1788, Dekret an das galizische Gubernium vom 23.9.1788, 6 ex oct. 1788, c. 539. APKW, Teki Schneidera, 199, Äußerung des Gubernialrats v. Thannhauser vom 8.11.1788, c. 127–132. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch 1789, Dekret ans galizische Gubernium vom 9.1.1789, 5 ex jan. 1789, с. 2; Dekret ans galizische Gubernium vom 9.4.1789, 106 ex apr. 1789, с. 209– 210. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1790, Dekret ans galizische Gubernium vom 28.7.1790, 106 ex julii 1789, с. 372. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1800, Dekret ans galizische Gubernium vom 24.4.1800, 127 ex apr. 1800, с. 287. 128 Б. Незвичайне галицьке мале місто жити ще й на те, що через позбавлення права займатися шинкарством сільські євреї втратили основне джерело доходів. Заборона провадити шинки принаймні теоретично означала також заборону проживати в сільській місцевості, оскільки право проживати в селах мали лише ремісники й селяни. Заборону на шинкарство не скасували й наступники Йосифа ІІ, хоч політику колонізації й провадили вже без особливого завзяття.357 Невідомо, чи євреї взагалі розселялись у сільській місцевості довкола Бродів, а якщо так, то скільки їх було. Під час революції 1848 р. та після заклику віденського рабина Лазаря Горовіца (Lazar Horowitz) та деяких прогресивних окружних рабинів набула підтримки ідея поселення євреїв у сільській місцевості. 1851 р. до неї знову звернувся великий купець і філантроп Маєр Каллір, який займав провідні позиції в житті єврейської громади Бродів. Для втілення цієї ідеї в життя він заручився підтримкою члена створеного в березні 1848 р. політичного центрального комітету й колишнього депутата Райхстаґу від Кромержижу (нім. Kremsier, чеськ. Kroměříž) Адольфа Фішгофа (Adolf Fischhof), який ще 1851 р. розробив типовий статут для «Єврейського рільничого товариства в Галичині». Каллір пожертвував для цієї мети 5 тис. гульденів і разом з ініційованим ним допомоговим комітетом клопотався перед міністерством про одержання дозволу на створення такого товариства. Хоча з офіційного боку всі висловлювалися дуже позитивно з цього приводу, дозвіл надійшов лише наступного року. Зрештою через брак грошей та опір з боку єврейської ортодоксії проєкт Калліра так і не був реалізований.358 V.2. Інтеграція на рівні громади – особливість Бродів Політична інтеграція єврейського населення в загальному громадському управлінні багато в чому має надзвичайне значення, а практика Габсбурзької імперії в цьому аспекті, мабуть, унікальна. Вивчення першоджерел дає змогу зробити три важливі висновки. По-перше, євреї брали участь в ухваленні політичних рішень, по-друге, функціонувало співжиття етнічно-конфесійних груп, і по-третє, скепсис губернаторства щодо відповідного регулювання у Бродах свідчить про унікальність міста серед інших міст Галичини з огляду на політичну інтеграцію євреїв. 357 358 Gelber, Nathan Michael. Aus zwei Jahrhunderten. Beiträge zur neueren Geschichte der Juden, – Wien, 1924. – С. 105–111; Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 31; Friedmann: Juden im Kampfe, с. 17–21; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1790, Dekret ans galizische Gubernium vom 28.7.1790, 106 ex julii 1789, с. 372. Charmatz, Richard. Adolf Fischhof. Das Lebensbild eines österreichischen Politikers. – Stuttgart/Berlin, 1910. – С. 278–279. V. Найєврейськіше австрійське місто 129 Формування міського комітету на паритетних засадах 1826 р. галицьке Крайове губернаторство констатувало, що до складу міського комітету в Бродах належать євреї та християни на паритетних засадах, і зажадало пояснень з приводу такого незвичного факту. Цей комітет можна розуміти як своєрідного предтечу громадської ради, який консультував і надавав іншу підтримку управлінню міста (магістратові) на чолі з бурґомістром. Причиною і приводом усієї бюрократичної тяганини, мабуть, були правові суперечки між землевласником і міською громадою. В кожному разі спалахнула дискусія, яка не вщухала впродовж щонайменше п’яти років і під час якої члени комітету християнського та юдейського віровизнання, бурґомістр Бродів та Золочівська окружна управа одностайно намагалися переконати губернаторство й особисто цісаря в правомірності та доконечності цієї обставини. Що сталось, і які були аргументи? Суперечка спалахнула довкола поняття громадяни міста. Згідно з надвірним декретом, який видав цісар Франц ІІ 24 вересня 1792 р., «кожний осілий громадянин незалежно від віровизнання» мав право обирати і бути обраним до міського комітету. Бродівці витлумачили декрет як скасування додаткової норми до йосифінського патенту про євреїв від 16 лютого 1789 р., за яким євреї поки що не мали права громадянина, хоча §16 цього патенту передбачав активне і пасивне виборче право.359 У листі від 19 листопада 1826 р.360 члени комітету християнського віровизнання покликалися на те, що нейтральне формулювання «кожний осілий громадянин незалежно від віровизнання» загалом стосується і євреїв. Насправді, звичайно, у Бродах чи в інших містах не було громадян юдейського віровизнання. Звучав аргумент, що у Бродах з юридичного погляду і жодний християнин не має права громадянина, оскільки в таких містах, як Броди, тобто які належать землевласникам, на відміну від муніципальних міст, такого права ніколи нікому не надавали. А тому під час перших виборів 1798 р. критерієм для права обирати й бути обраним вважали лише чинні від 1792 р. принципові передумови набуття права громадянина – тобто наявність у власності будинку в межах міста або статус майстра в якомусь ремеслі. Тим самим критерієм керувались і 1816 р., коли у зв’язку зі смертями орган, який налічував 40 осіб (тобто 20 християн і 20 юдеїв), уже надто порідів і виникла потреба в довиборах. Другою причиною, чому християни з комітету виступали за збереження своїх єврейських колег у комітеті, було усвідомлення того, що в місті, 80 % населення якого становлять євреї, було б справедливо, щоб вони брали 359 360 Friedmann: Juden im Kampfe, с. 121–122. Повний текст див.: Piller‘sche Gesetzessammlung (1789), § 16, с. 92–93. APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben der christlichen Ausschussmänner, 19.11.1826, с. 67–71. Повний текст див. у додатку. 130 Б. Незвичайне галицьке мале місто участь і в його політичному житті. Завдання комітету, – зауважували автори листа, – турбуватися про благо міста, і в цьому питанні не можна просто взяти й проігнорувати більшість, зважаючи ще й на те, що обидві релігійні групи живуть у братерській злагоді. Останнім аргументом, наведеним у листі, був той факт, що деякі з загальних міських привілеїв пов’язані з давніми правами і стосуються лише єврейських мешканців. А тому представники єврейської громади, обстоюючи свої права у стосунках із землевласником, набули неоціненного досвіду і в атмосфері доброї співпраці постійно діляться ним задля загального блага міста. 7 січня 1799 р. окружна управа, а після неї і губернаторство схвалили результати виборів 1798 р. Губернаторство схвалило також виборчу процедуру, за якою вся єврейська громада має обирати єврейських членів комітету. Тим дивнішим виглядає той факт, що найвищий держаний орган коронного краю 1826 р. не лише висловив сумнів щодо законності, а й удав, ніби нічого не знає про всю ту справу. Після того бурґомістр Бродів та Золочівська окружна управа представили низку документів, які засвідчували колишнє схвалення. Далі окружна управа нагадала, що губернаторство вже вимагало роз’яснень причин паритетного складу міського комітету під час довиборів 1816 р. Тоді були наведені ті ж самі, що й 1826 р., правові та моральні аргументи, і губернаторство з ними погодилось.361 Тож крайова адміністрація ще 1816 р. розуміла, що вибори до міського комітету в Бродах не відповідають звичній для Галичини практиці. Але оскільки це задовольняло всі сторони, то губернаторство, ймовірно, з прагматичних причин не мало подальших заперечень. Виглядає на те, що й 1826 р. галицьке губернаторство спочатку також цілком позитивно поставилося до переконливої аргументації бродівців. Бродівський міський синдик, відповідальний за правничі питання, – Гіппарсталь (Hipparsthal) – на початку 1829 р. ще раз недвозначно підтвердив, що християни в Бродах лише у виняткових випадках посідають право громадянина, а також що й інші вже так часто повторювані пункти відповідають дійсності.362 Впродовж 1829 р. думка губернаторства вочевидь докорінно змінилася. В указі від 13 жовтня 1829 р. вищий державний орган коронного краю розпорядився звільнити членів комітету юдейського віровизнання, посилаючись на декрет від 1789 р., за яким набуття права громадянина євреям поки що не дозволено. Після цього і християнські, і єврейські представники 361 362 APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben des Brodyer Bürgermeisters Gruber vom 23.11.1826, Zl. 3076, с. 80–81; Gubernio an das Zloczower Kreisamt vom 29.10.1802, Zl. 31220/3727, S. 64; Anfrage des Gubernio ans Kreisamt vom 29.8.1816, с. 84; Beilage: Bürgermeister Gruber ans Kreisamt vom 17.11.1816, Zl. 2081, с. 82; Schreiben des Zloczower Kreisamts ans Gubernium vom 8.2.1827, Zl. 18883, с. 78–79; Schreiben des Zloczower Kreisamts ans Gubernio vom 5.9.1827, Zl. 13752, с. 76–77. APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben von Hipparsthal ans Brodyer Kreisamt vom 31.3.1829, Zl. 1737/1829, с. 74. V. Найєврейськіше австрійське місто 131 постановили подати скаргу до Відня. Християни у своєму листі припускали, що губернаторство так кардинально змінило думку під тиском бродівського землевласника, бо про цей факт йому відомо вже впродовж 30 років: «Якщо зважити на те, що цей запит з’явився саме тоді, коли місто перебуває у конфлікті з паном поміщиком, який прагне обмежити місто в його правах і привілеях, і коли старі й досвідчені юдейські члени комітету, які добре обізнані з ситуацією в місті та з метою інтриг протилежної сторони, чинять щонайпотужніший опір, щоб зберегти цілісність прав міста, то не складно здогадатися, звідки надійшов цей удар. […] Відтак ще глибшого занепаду і так уже занепалого міста не уникнути, бо тоді ще більше будуть урізані права й привілеї чимраз убогішої громади – а це, звісно, станеться, якщо комітет складатиметься з руснацьких та польських мешканців нижчого класу, які навіть не володіють німецькою мовою, не обізнані з правами міста, тож їм втрата прав не завдасть шкоди. З таких людей комітет муситиме складатися, коли юдейські мешканці не будуть до нього допущені.»363 Це припущення не таке вже й далеке від реальності, якщо зважити на те, що Броди перейшли у власність Францішка Потоцького (Franciszek Potocki) (1788–1853) після смерті його батька Вінцентія у 1825 р. У зв’язку з цим правові суперечки між поміщиком і громадою міста, які тривали десятиріччями, могли одержати новий імпульс. Цікава тут також згадка про русинських і польських мешканців міста, яких автори окреслюють у, так би мовити, мовно-національному ключі. Тут знову наведений і доти часто повторюваний аргумент, що серед християнського населення складно знайти достатньо відповідних чоловіків. Однак проблема, як видно з листа, не лише в тому, що представники нижчих верств недостатньо володіли німецькою мовою, а ще й у тому, що в них у конфлікті з поміщиком-шляхтичем були інакші політичні інтереси. Вплив на співжиття етнічно-конфесійних груп Чи серед членів комітету християнського віровизнання існували інакші думки щодо перебування або неперебування їхніх єврейських колег у комітеті та щодо мовних навичок власної групи – невідомо, але цілком можна припустити, що існували, насамперед якщо проаналізувати перелік обраних 1816 р. членів (пор. табл. V/1).364 Лист до крайового губернаторства 1826 р. і лист до Відня 1830 р. підписали лише десять з двадцяти обраних християн. (Їхні імена і прізвища позначені курсивом.) Може бути, що дехто з них на той час уже не жив, або тих десять підписантів підписалися за всіх членів 363 364 APKW, Teki Schneidera, 189, Bitte der christl. Ausschussmänner an den Kaiser vom 22.4.1830, без стор. APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben des Bürgermeisters Grubers vom 29.7.1816 mit Liste der in Brody gewählten Ausschussmänner. 132 Б. Незвичайне галицьке мале місто Табл. V/1. Перелік членів міського комітету Бродів, які перебували в ньому від виборів 1816 р. Християни Юдеї Carl Hausner Joseph Muller Vinzenz Edler v. Violland Gregor Gretschinsky Anton Luzzano Ludwig Witkowski Gottlob Voigt Daniel Stark Johann Martin Stein Joseph Jezierski Carl Krause Johann Lachowiecki Spiridon Docko Andreas Jahn Wolf Goldenberg Hersch Rechels Joseph Wittels Jacob Mayer Harfeld Mayer Beer Lobel Bernstein Chaim Kahane Anschel Marc Gotzel David Polak Naphtali Hersch Halberstam Fischel Innlaender Hersch Ostrosetzer Abraham Hilferding Jacob Schorr Hersch Sellitzer Abraham Willenz Israel Bernstein Moses Lichtenstadt Moses Toporower Mendel Schapire Християни з попередніх виборів Franz Dinzl Joseph Lacheta Johann Pach Johann Koch Michael Thüringer Paul Platzer Джерело: APKW, Teki Schneidera, 199, Schreiben des Bürgermeisters Grubers vom 29.7.1816. комітету християнського віровизнання, але впадає в очі, що члени комітету з однозначно польськими прізвищами (Witkowski, Jezierski, Lachowiecki) не підписали ні першого, ні другого листа. Навіть якщо за те, щоб члени комітету юдейського віровизнання і далі перебували в комітеті, виступали насамперед їхні колеги-християни німецької національності, інтенсивна участь у цьому християнської сторони свідчить про функціональне полікультурне життя у Бродах. Така добра співпраця ґрунтувалася на повазі до різних спроможностей, що знайшло визнання у формуванні міського комітету на паритетних засадах. Те, що така повага не V. Найєврейськіше австрійське місто 133 конче була зумовлена симпатією, а випливала з прагматичних міркувань задля досягнення успіху в боротьбі з землевласником як зі спільним для всіх ворогом, ні в якому разі не нівелює цього твердження. Співпраця між членами міського комітету християнського і юдейського віровизнання у Бродах – доконаний історичний факт. Окремі функції євреї виконували і в магістраті. Так, двоє з чотирьох міських поліцейських (згодом один із трьох) також були юдейського віровизнання.365 Двоє з чотирьох місць суддів у вже згадуваному змінному суді були підпорядковані єврейському купецтву. А тому в скарзі до цісаря 29 квітня 1830 р. члени міського комітету юдейського віровизнання висловили також занепокоєння, що примусове формування складу комітету загрожує міжконфесійному миру: «У разі появи відмінностей між мешканцем і мешканцем зникне і злагода між ними; мешканець-християнин – насамперед з нижчих мас, – зауваживши публічну зневагу юдейського співмешканця, цілком справедливо вважатиме, що й він може ставитися до нього з неповагою й погордою, що спричинить взаємну незгоду, невдоволення всередині громади та зумовить зникнення дотеперішньої взаємної довіри.»366 Невідомо, яке рішення зрештою ухвалила надвірна канцелярія. Як буде продемонстровано в наступному викладі, у деяких джерелах та відповідній літературі є свідчення про те, що така система збереглася.367 Але в кожному разі на увагу заслуговує той факт, що Броди в Доберезневий період упродовж 30 років не лише у моральному сенсі, а й у правовому аспекті сприймали євреїв як рівноправних партнерів та надавали їм змогу представництва в комітеті громади на паритетних засадах. Що стосується періоду після 1848 р. – також невідомо, як насправді управляли громадою, оскільки австрійський закон про вибори до органів управління місцевими громадами, ухвалений 17 березня 1849 р., так і не вступив у законну силу в Галичині, а отже, й далі зберігалися традиційні практики окремих громад.368 За часів неоабсолютизму, як зазначає Фрідманн, євреї у Бродах – як і у Львові та інших більших галицьких містах – де-факто мали активне й пасивне виборче право, хоча офіційно ним могли володіти лише справжні громадяни міста. Однак лише в Бродах єврей, а саме Маєр Каллір, щонайпізніше від 1855 р. обіймав посаду одного з двох асесорів, яка відпові365 366 367 368 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 947, IV J, Gal. Brody, 30 ex dec. 1826. APKW, Teki Schneidera, 189, Bitte der jüd. Ausschussmänner an den Kaiser vom 29.4.1830. Пор.: Friedmann: Juden im Kampfe, с. 123–125. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/ShmuszkinRubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, c. 30. Лише Хоніґсман стверджує, що в жовтні 1848 р. під час виборів до міської ради в міському магістраті вперше було обрано дванадцятьох депутатів юдейського віровизнання (із загалом 65); пор.: Хонигсман: Евреи, с. 42–43. Хоніґсман помилково посилається на: Friedmann: Juden im Kampfe, с. 242. Pilat: Wiadomości statystyczne, с. 19. 134 Б. Незвичайне галицьке мале місто дала посаді заступника бурґомістра.369 1865 р. галицьке намісництво ухвалило тимчасові виборчі правила для галицьких міст, які перебували у власності безпосередньо держави, відповідно до яких обирати євреїв на посади бурґомістра та його заступника було заборонено. Ці правила, однак, не поширювалися на Броди, що підтверджує їхнє особливе становище. Галицький закон про громади від 5 березня 1862 р. (який, однак, набув чинності лише 1866 р.) вперше окреслював чіткі норми щодо активного й пасивного виборчого права для всіх міських мешканців.370 Статут, ухвалений міською громадою Бродів 26 січня 1866 р. і представлений на затвердження до Галицького сейму, передбачав виборче право за трьома куріями і з конфесійного погляду був сформульований цілком нейтрально. З 27 підписів під проєктом закону громади, надісланого до Сейму, поряд з ім’ям і прізвищем бурґомістра Яна Поґлодовського (Jan Pogłodowski) лише одинадцять інших свідчать про те, що їхні власники християнського віровизнання, – тоді як, судячи з решти 15 імен і прізвищ, можна дійти висновку, що вони належали особам юдейського віровизнання. Можливо, не всі радники голосували за проєкт статуту або деякі місця були на той час вакантні: в кожному разі можна дійти висновку, що й після 1866 р. місця у громадській раді Бродів займали євреї та християни на паритетних засадах.371 Коли Галицький сейм у законі про вибори до органів управління громад від 1866 р. постановив обмежити до третини кількість громадських посад, які в межах однієї громади можуть займати євреї, 17 березня 1867 р. для Бродів зробили законодавчий виняток, відповідно до якого євреї могли обіймати до половини всіх громадських посад.372 Відтак унікальне становище Бродів було вперше кодифіковано і на законодавчому рівні. Отже, з обґрунтування, висловленого у зв’язку з цим у Сеймі (про те, що «через традиції та на підставі декрету ad hoc від 7.9.1792 р.»373 представництво у Бродах і до того часу було розподілене між конфесіями на паритетних засадах), можна дійти висновку, що у громадській раді цього міста євреї і християни від 1798 р. були представлені на рівних. Після остаточного зрівняння у громадських правах осіб єврейського походження в конституції 1867 р. ні у 369 370 371 372 373 Friedmann: Juden im Kampfe, с. 123, 125. Friedmann: Juden im Kampfe, с. 124–125. За конфесійною ознакою підписи, на мій погляд, засвідчують, що євреями були: Majer Kallir, Lazarus Landau, Mendel Nirenstein, Dr. Leo Zuker, Moses Franzos, Munes Margulies, S.H. Czaczkes, Emanuel Halpern, Salomon Kapelusz, Leo Kornfeld, Leo Ostersetzer, Henoch Braun, Simon Loewin, L. Fraenkel, Moses Dawidsohn, християнами: Jan Pogłodowski, Wojciech de Kosicze Kosiński, Stanisław Mataczyński, Vincenz Dekert, Tadeusz Zagajewski, Alexander Humnicki, Dr. L. Lochringer, Nicolaus Ochrymowicz, Anton Heinrich, Franz Zassmann, Josef Schmudelmajer, Franz Kinn. Див.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 7210, с. 19. Galizisches Landesgesetzblatt, 1866, Nr. 19, Abteilung II, §§ 15, 35, S. 95, 105. Galizisches Landesgesetzblatt, 1867, Nr. 8, с. 12. Sprawozdania Stenograficzne z Posiedzeń Sejmu Krajowego Galicyjskiego we Lwowie, Kadencja II, Sesja I, 2. Posiedzeń ot 21.2.1867, Petition Russocki, с. 12. V. Найєврейськіше австрійське місто 135 Бродах, ні в інших галицьких містах уже не могло існувати якихось обмежень за конфесійною ознакою.374 Відповідно до високої частки єврейського населення у Бродах переважали громадські ради юдейського віровизнання. Дані офіційної статистики засвідчують, що 1874 р. в цьому місті було 22 юдейські, одинадцять римо-католицьких, дві греко-католицькі та одна протестантська громадська рада. Відповідно до статистичних даних, 1907 р. Броди були одним з 28 галицьких міст, де євреї у громадських радах становили абсолютну більшість. Крім того, після 1867 р. Броди були одним із тих галицьких міст (1874 р. таких було десять, 1907 р. – 24), де бурґомістром був єврей.375 Депутати юдейського віровизнання з Бродів у Галицькому сеймі та австрійському парламенті Що стосується надлокального представництва, то тут 1848 р. став епохальним. Для Бродів ключову роль відіграв уже неодноразово згадуваний Маєр Каллір, який поряд з діяльністю на численних посадах у межах юдейської громади значною мірою доклався і до загального розвитку міста. Він належав до тих у Бродах особливо численних осіб, які з радістю вітали зміни, що замайоріли на горизонті під час революційних подій у березні 1848 р. Бродівці в ті місяці навіть сформували власну єврейську громадську гвардію.376 У скликаному 20 квітня 1848 р. Галицькому сеймі Каллір був одним із лише чотирьох депутатів юдейського віровизнання з усього коронного краю. Ландтаґ, однак, так ніколи й не зібрався, оскільки польські партії, які мали більшість, створили замість нього Національну раду (пол. Rada Narodowa), у якій Каллір, на відміну від решти трьох колег юдейського віровизнання, участі не брав.377 374 375 376 377 Гайн-Кірхер, однак, довела, що статут про громади міста Львова і далі – до 1918 р. – піддавав євреїв дискримінації у правовому аспекті. Пор.: Hein-Kircher, Heidi. Jewish Participation in the Lemberg Local Self-Government: The Provisions of the Lemberg Statute of 1870 (розділ: «Jewish Participation in Municipal Self-Administrations in EastCentral Europe») за ред.: Kozińska-Witt, Hanna / Silber, Marcos // Jahrbuch des SimonDubnow-Instituts. – Bd. 10. – Göttingen, 2011. – С. 237-254. Pilat, Tadeusz. Skład reprezentacji miejskich w Galicji w r. 1874 // Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych. – 2/1875. – С. 19; Kasznica, Stanisław. Skład wyznaniowy i zawodowy reprezentacji gmin podlegających ustawom 1889 i 1896 r. w roku 1907 (w porównaniu ze stanem w roku 1874) // Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych. – 22/1, 1907. – С. 14–21. Щодо питання бурґомістрів єврейського походження див. також: Wacław Wierzbieniec. Rzeszów. Lwów, Przemysl and Rzeszów: Jewish Representation in Municipal Self-Governments (розділ «Jewish Participation in Municipal Self-Administrations in East-Central Europe») за редакцією: Kozińska-Witt, Hanna / Silber, Marcos // Jahrbuch des Simon-Dubnow-Instituts. – Bd. 10. – Göttingen, 2011. – С. 255–272; та: Sroka, Łukasz T. Rada Miejska we Lwowie w okresie autonomii galicyjskiej 1870–1914. Studium o elicie władzy. – Kraków, 2012. Encyclopaedia Judaica, Т. 4, с. 1096. Friedmann: Juden im Kampfe, с. 55–56. 136 Б. Незвичайне галицьке мале місто Така позиція Калліра характерна для централістської, а відтак і приязної до німців спрямованості Бродів. Це виявилося також під час виборів до австрійського парламенту влітку 1848 р., в якому галицькі євреї були дуже слабко представлені. Серед 108 депутатів з Галичини лише Станіславів, Тернопіль і Броди обрали депутатів юдейського віровизнання. 77 юдейських та сім християнських виборщиків у Бродах одностайно проголосували за віденського рабина Ісаака Ноя Маннгаймера (Isaak Noah Mannheimer) (1793–1865). Він був просвіченим проповідником, від самого початку підтримував революцію і перебував на загальноавстрійських позиціях. Завдання, яке своєму далекому депутатові дала бродівська виборча комісія, хоч і звучало: «Ми розуміємо, що тепер ідеться про те, щоб повернути невизнаній і пригнобленій релігійній громаді її найсвятіші права та піднести значущість довгий час пригнічуваної польської національності, на боці якої наші симпатії»,378 – однак така пропольська позиція була, мабуть, продиктована потребою зважати на загальні настрої в коронному краї або поступкою сімом виборникам християнського віровизнання, бо обрання Маннгаймера було очевидною ознакою підтримки німецькості чи принаймні відчутним виявом хоч і єврейської, але загальнодержавної ідентичності, порівняно з якою солідарність із римо-католицькою Галичиною перебувала на другому плані. Окремі частини бродівських євреїв не схвалювали рішення їхніх виборників, а особливо незадоволеними ним були (польська) Національна рада та єврейська інтелігенція Львова. Крім несолідарної поведінки, щодо Галичини звучали нарікання передусім на обрання представника, взагалі не обізнаного з місцевими реаліями, який не зможе представляти місцеві інтереси. Перша, хоч і недовговічна єврейська газета, заснована під час революційних подій у Галичині, з приводу рішення бродівської виборчої комісії писала: «Як можна обирати людину, яка незнайома з ситуацією в краї? Ми, галичани, потребуємо депутатів, які походять з нашого середовища і точно знають, що нас турбує і як тому зарадити.»379 За неоабсолютизму торгово-промислові палати були єдиними нелокальними представницькими органами громадян. До їхніх завдань поряд з аналізом економічного розвитку та сприяння індустріалізації належали також представництво інтересів торгівлі, ремісництва та промисловості. Крім того, в конституційний період після 1861 р. вони сформували власну курію в парламенті. В Галичині після ухвалення закону 26 березня 1850 р. було засновано три торгові палати: у Кракові (Західна Галичина), у Львові (західна частина Східної Галичини) й у Бродах (східна частина Східної Галичини з Золочів378 379 Лист, написаний 18 червня 1848 р. Повний текст див.: Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 391. «Denn, vi kann man velen eynen man, vos er iz nit bekannt mit di tsushtende fun dem land? Vir galitsyaner, missen hobn zolkhe deputirtn, vos zey zenen oys unzerer mitte un vissn genoy, vo uns der shu drikt un viazoy man kann uns abhelfn.» // Ayn Tsaytung. – 1848. – № 7. Цит. за: Friedmann: Juden im Kampfe, с. 65–66, прим. 6. V. Найєврейськіше австрійське місто 137 ським, Бережанським, Тернопільським і Чортківським округами). Перші дві палати складалися спочатку з 15 членів кожна, до палати у Бродах належало десять членів. З часом кількість членів постійно зростала. Оскільки активне й пасивне виборче право не залежало від віровизнання, то представництво євреїв у цих палатах було доволі потужним. У Краківській палаті євреї були не дуже сильно представлені, у Львівській їхні представники становили майже половину членів, а в Бродівській інколи понад 50 %. Ці представники, однак, не конче репрезентували спільні єврейські інтереси, а радше інтереси єврейської буржуазії, які майже нічим не відрізнялися від інтересів їхніх колег християнського віровизнання.380 Бродівську торгову палату спочатку очолював Маєр Каллір. Щонайпізніше від 1866 р. цю посаду обіймав його син Натан Едлер фон Каллір. 1881 р. керівником палати став римо-католик Альфред Гаузнер (нар. 1822 р.), який до 1865 р. попри економічну вагу свого підприємства був лише в резерві, але від 1871 р. вже займав посаду віцепрезидента. Від 1870-х рр. палата здебільшого представляла лише торгові інтереси Бродів: дві третини членів належали до купецтва й одна третина – до ремісництва. Після відновлення конституціоналізму та створення Галицького ландтаґу 1861 р. Калліра обрали представником від Бродів (3-тя курія) до 1869 р. Оскільки кожна з трьох галицьких торгових палат мала в Сеймі власний мандат, Гаузнера як депутата ландтаґу від бродівської палати (2-га курія) відіслали до Львова. Ці функції з недовгою перервою (1870–1873) він виконував від 1861 р. до 1876 р.381 Де-факто Броди мали в Галицькому сеймі двох представників, що було вигідно для міста. Три депутати першої курії (Золочівський округ), переважно шляхтичі-землевласники, та депутат четвертої курії (Лопатинський, Бродівський, Радехівський округи, від 1889 р. – лише Бродівський округ) представляли інтереси вільного торгового міста незначною мірою. Натомість депутат третьої курії (Бродівський міський округ), а також депутат другої курії (Бродівська торгова палата) безпосередньо обстоювали бажання економічної еліти Бродів, навіть якщо депутат від торгової палати загалом мав представляти весь регіон, на який поширювалася компетенція палати. Саме під час дискусії про ліквідацію привілею на вільну торгівлю було видно, що обидва бродівські представники виступають заодно – до того ж і в сеймі, а згодом у парламенті (пор. розділ IV.1). З самого початку і в крайовому Сеймі 380 381 Частку членів юдейського віровизнання в 1910 р. Ґонсовський оцінює в 70 %. Пор.: Gąsowski: Między gettem a światem, с. 48. Kargol, Tomasz. Izba Przemysłowo-Handlowa w Krakowie w latach 1850–1939. Dzieje – ludzie – polityka gospodarcza. – Kraków, 2003. – C. 62, 65–66; Bericht Handelskammer Brody. – Jg. 1850, 1851–1855, 1866–1870, 1871–1875, 1876–1880, 1881–1885; Friedmann: Juden im Kampfe, c. 121. 138 Б. Незвичайне галицьке мале місто вочевидь зважали на паритетне представництво конфесій, а євреї кандидували то в одній курії, то в іншій.382 До запровадження прямих виборів 1873 р. у відновленому 1861 р. парламенті Броди переважно мали непрямих представників, бо всі три галицькі торгові палати мали лише одного репрезентанта у Відні. Його обирали в Галицькому сеймі з-поміж трьох депутатів від торгових палат у Сеймі. Здебільшого це був або львівський, або краківський представник – лише в 1867–1870 рр. галицькі торгові палати у Відні представляв згадуваний вище Альфред Гаузнер.383 У такий самий спосіб визначали й депутата від Тернополя та Бродів, від яких до парламенту потрапляв один спільний для обох міст представник. За таких умов депутатом парламенту постійно ставав представник Тернополя: у 1861–1865 рр. ним був Фелікс Рейзнер (Feliks Rejzner), а в 1867–1873 рр. – Зиґмунт Савчинський (Zygmunt Sawczyński). Від 1873 р., коли було запроваджено пряме виборче право, до запровадження загального виборчого права 1907 р. представництво Бродів у парламенті надзвичайно поліпшилося. Місто перебувало в одній курії з Золочевом і обрало до парламенту адвоката юдейського віровизнання Йоахіма Ландау (Joachim Landau) (1821–1878). Це обрання цікаве в тому сенсі, що за ініціативою лояльного до німецької мови і культури львівського товариства Шомер Ізраель (з гебр. – Вартові Ізраїлю) вперше і востаннє був створений «Центральний виборчий комітет євреїв Галичини» (нім. Central Wahlcomité der Juden Galiziens), який висував кандидатів у співпраці з русинськими партіями.384 Після Ландау більше ніхто з обраних депутатів від Золочева й Бродів не був уродженцем останніх. Тим не менше, вони представляли інтереси торгового міста: Іґнацій Ріттер фон Зборовський (Ignacy Ritter von Zborowski) 1878–1879 рр., Едуард Зохор Ріттер фон Фрідріхсталь (Eduard Sochor Ritter von Friedrichsthal) 1879–1891 рр., Емиль Бик (Emyl Byk) 1891– 1906 рр. та Йозеф Ґольд (Jozef Gold) 1906–1907 рр. Перші двоє були римокатолицького віровизнання, решта – юдейського. Від 1873 р. і до ліквідації всіх курій 1907 р. кожна з трьох галицьких торгових палат додатково делегувала до парламенту власного представника. В 1873–1886 рр. депутатом від Бродів був Натан Ріттер фон Каллір (Nathan Ritter von Kallir) (1821–1886), син Маєра Калліра і також успішний банкір. Після його смерті до 1900 р. його наступником був землевласник юдейського 382 383 384 Grodziski, Stanisław. Sejm krajowy galicyjski 1861–1914. – Т. 2. – Warszawa, 1993. – С. 142–222. Knauer, Oswald. Das österreichische Parlament 1848–1966. – Wien, 1969. – С. 101. За інформацією Франца Адльґассера, Гаузнер був депутатом Райхсрату від галицьких торгових палат лише до 1868 р. Manekin, Rachel. Politics, Religion, and National Identity: The Galician Jewish Vote in the 1873 Parliamentary Elections // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12, Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 111, 116. V. Найєврейськіше австрійське місто 139 віровизнання з-під Скалата (пол. Skałat) Моріц Розеншток Едлер фон Розстоцький (Moritz Rosenstock Edler von Rozstocki) (1856–1916) і врешті до 1907 р. – також поміщик юдейського віровизнання і фабрикант паперу Генрик Колішер (Heinrich Kolischer) (1853–1932). Це означає, що від 1891 р. до 1907 р. обидва депутати з Бродів (від міста і від торгової палати) були юдейського віровизнання. Вони, однак, як і їхні колеги-християни, в Райхсраті завжди належали до польського клубу. Лише в перші десятиріччя депутати з Бродів, тобто Ландау та Каллір, були членами німецько-ліберальної конституційної партії (клуб лівих 1873–1879 рр., клуб лібералів 1879–1881 рр., об’єднані ліві 1881–1907 рр.). Зохор належав до клубу ліберальних центристів.385 Після запровадження 1907 р. загального, рівного і прямого виборчого права виборників по-новому були поділені й виборчі округи. Колишній виборчий округ Броди – Золочів був перетворений на один міський виборчий округ, у якому Броди виразно домінували над громадами Старих Бродів, Гучиська (пол. Hucisko Brodzkie), Лопатина (пол. Łopatyn), Руди Брідської (пол. Ruda Brodzka), Радехова (пол. Radziechów) та Підкаменя. Під час виборів 1900/01 рр. до австрійського парламенту сіоніст Самуель Лазер Ландау (Samuel Lazer Landau) вступив у боротьбу з визначним представником асиміляторів Емилем Биком, – здобув, однак, лише 32 голоси, тоді як Бик, якого підтримував польський центральний виборчий комітет (пол. Centralny komitet wyborczy), здобув 936 голосів. Проте 1907 р. ситуація склалась інакше, оскільки вперше кандидували п’ять осіб: два пропольські єврейські місцеві достойники, один сіоніст, один соціал-демократ єврейського походження і один незалежний русин-українофіл. «Офіційним» кандидатом польського виборчого комітету (пол. Rada Narodowa) був Шимон Воллернер (Szymon Wollerner), який у першому турі здобув відносну більшість голосів (1517). Соціал-демократ Генрик Льовенгерц (Henryk Loewenherz) одержав 1244, а український кандидат Іван Кунчевич – 533 голоси. Однак до другого туру аутсайдери виборів уклали коаліцію. Українофіл і соціал-демократ закликали своїх прихильників голосувати за сіоніста Адольфа Штанда (Adolf Stand) (в першому турі – 1493 голоси), який, здобувши 2585 голосів, зрештою і виграв вибори у Воллернера, якого підтримали 2228 виборців, і разом з чотирма іншими єврейсько-національними депутатами з Галичини й Буковини вперше створив у Райхсраті єврейський клуб. Під час наступних парламентських виборів 1911 р. хоч і були знову укладені домовленості з українськими партіями, проте Штанд виборів не виграв. Поразку могло спричинити розчарування роботою єврейського клубу, бо поміркований асимілятор Генрик Колішер, якого висунув польський виборчий 385 Щодо біографій депутатів пор.: Adlgasser, Franz. Die Mitglieder der österreichischen Zentralparlamente 1848–1918: Konstituierender Reichstag 1848–1849. Reichsrat 1861– 1918. Ein biographisches Lexikon (= Studien zur Geschichte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie 33). – Wien, 2014. 140 Б. Незвичайне галицьке мале місто комітет, був обраний ще в першому турі, здобувши 3662 голоси, тоді як Штанда підтримали лише 197 виборців.386 Якщо в межах юдейської громади та в місцевому представництві незадовго до початку Першої світової війни сіоністи здобували потужний вплив (1912 р. три єврейсько-національні кандидати були обрані до громадської ради),387 то на загальнодержавному рівні простежувалася зворотна тенденція. Хоча Броди були виразно єврейським містом і цей образ домінував у локальному сприйманні, на надрегіональному рівні мешканці вочевидь вважали себе польсько-галицькими громадянами Австро-Угорської монархії. V. 3. Значення Бродів для австрійського єврейства Зміна кордонів 1772 р. ніяк не вилинула на репутацію Бродів як осередку рабинської освіти, оскільки християнська держава та мікрокосмос кагалу були двома цілковито різними світами. Австрійська влада якоюсь мірою, мабуть, розуміла значення цього міста. В одному з повідомлень ішлося про те, що «в Бродах надзвичайно суворо додержуються давніх релігійних забобонів і переконані, що Броди забезпечили рабинами безліч достойних міст Німеччини».388 Під «релігійними забобонами» розуміли сповідування традиційного рабинського юдаїзму, якого на південному сході колишньої Речі Посполитої поряд з Бродами і Львовом додержувалася лише невелика кількість громад. У другій половині XVIII ст. в цьому регіоні швидкими темпами поширився ініційований Якобом Франком (1726–1791) містичний рух франкізму і передусім хасидизм. Проте 1756 р. провідники кагалу в Бродах наклали на прихильників Фрáнка прокляття (хоча в самих Бродах таких не було),389 а 1772 р. і ще раз 1781 р. виключили з громади всіх хасидів, хоча цей процес і не був послідовним. У конфлікті між рабинським (ще його називали міснагедським) та хасидським юдаїзмом наприкінці XVIII ст. додався ще один вимір, а саме – Гаскала.390 386 387 388 389 390 Binder, Harald. Galizien in Wien. Parteien, Wahlen, Fraktionen und Abgeordnete im Übergang zur Massenpolitik (= Studien zur Geschichte der österreichisch-ungarischen Monarchie 29). – Wien, 2005. – С. 237, 261–262, 290–291f, 623–670; Everett, Leila P. The Rise of Jewish National Politics in Galicia, 1905–1907 // Markovits, Andrei S./Sysyn, Frank E. (ред.). Nationbuilding and the Politics of Nationalism. Essays on Austrian Galicia. – Cambridge MA, 1982. – С. 173–174. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 35. APKW, Teki Schneidera, 199, Äußerung des Gubernialrats v. Thannhauser vom 8.11.1788, c. 127. Davidowicz, Klaus S. Jakob Frank, der Messias aus dem Ghetto (неопубл. габіл. праця). – Wien, 1997. – С. 170, 175–176, 180. Encyclopaedia Judaica, Bd. 4, с. 1093; Dubnow: Chassidismus, Bd. 1, с. 199–201, 265; Doktor, Jan. Chasydyzm wobec erupcji frankistowskiej // Pilarczyk, Krzysztof (ред.). Żydzi i V. Найєврейськіше австрійське місто 141 Осередок Гаскали Через інтенсивні торговельні відносини з Німеччиною, – а насамперед відвідуючи ярмарки в Ляйпциґу, Вроцлаві й Франкфурті-на-Одері та підтримуючи тісні контакти з тамтешнім купецтвом, – бродівські купці вперше познайомилися з єврейським просвітництвом. Крім того, Ізраель із Замостя (Israel Samoscz) (1700– 1772), один з учителів берлінського філософа й найвагомішого представника Гаскали Мозеса Мендельсона (Moses Mendelssohn) (1729–1786), останні роки життя провів у Бродах. Тож деякі бродівські вчені ознайомилися з просвітницькими ідеями безпосередньо в місті.391 З Бродів Гаскала поширювалась і на Галичину, і на Російську імперію. Майсль навіть вважає, що Галичина, а особливо Броди й Тернопіль, відіграла для поширення Гаскали в Росії важливішу роль, аніж безпосередні контакти російських просвітників з Німеччиною.392 Одним з перших маскілім (з гебр. – раціональні) у Бродах був Менахем Мендел Левін (або Лефін) Сатановер (Menachem Mendel Lewin (Lefin) Satanower), який 1749 р. чи 1750 р. народивсь у Сатанові (пол. Satanów, рос. Сатанов) і від 1780 р. навчавсь у Берліні в Мендельсона. Близько 1800 р. Сатановер оселивсь у Бродах, сприяв розвиткові міста як осередку Гаскали в Галичині й заклав підвалини для зростання духовного значення Бродів у Східній Європі. Його учнями були Дов Бер Ґінзбурґ (Dov Beer Ginzburg) (1776–1811), Якоб Самуель Бик (Jakob Samuel Byk) (1770–1831), Нахман Крохмал (Nachman Krochmal) (Броди 1785 – Тернопіль 1840) та Саломон Ігуда Льов Рапопорт (Salomon Judah Löw Rapoport) (1790–1867), якого ще називали СІР (скорочення імен і прізвища – Саломон Ігуда Рапопорт) і який згодом працював здебільшого у Львові. Незвичним у Сатановера було його зацікавлення їдишем як мовою широких мас єврейського населення, тоді як маскілім загалом вважали, що мовою освіти й культури має бути гебрайська, і цінували літературну німецьку мову як мову інтелектуальних контактів.393 Сатановер навіть почав перекладати Біблію народною мовою. Публікація 1813 р. першої частини його перекладу наразилася на потужні напади з багатьох сторін, насамперед з боку тернопільських маскілім. Проте опір перекладацькій діяльності Сатановера почасти був, імовірно, зумовлений постійним суперництвом Бродів і Тернополя за провідну роль у русі Гаскали в Галичині.394 391 392 393 394 Judaizm we współczesnych badaniach polskich. – Тom III (= Suplement Nr. 1 do Studia Judaica). – Kraków, 2003. – C. 61. Gelber: Toldot jehudej Brodi, c. 173–174. Meisl, Josef. Haskalah. Geschichte der Aufklärungsbewegung unter den Juden in Rußland. – Berlin, 1919. – C. 67–68, 81. Holzer, Jerzy. Enlightment, Assimilation, and Modern Identity: The Jewish Elite in Galicia // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12, Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999). – С. 84. Gelber, Nathan Michael. Mendel Satanower, der Verbreiter der Haskalah in Polen und Galizien // Mitteilungen für jüdische Volkskunde. – 1914. – Heft 1. – С. 51. 142 Б. Незвичайне галицьке мале місто Крім Якоба Самуеля Бика, який у 1820-х рр. відійшов від Гаскали і звернувся до хасидизму, найвизначнішим учнем Сатановера був, мабуть, Нахман Крохмал. Його батько був секретарем у торговому домі Файвела Ціпрі (Feiwel Zipri) і доволі рано познайомився з просвітницькими ідеями. Згодом Крохмаль подався до Жовкви (пол. Żółkiew, 1951–1992 рр. – рад.-укр. Нестеров) і зайнявсь інтенсивним вивченням німецької та єврейської філософії. До старої гвардії маскілім належав також Ісаак Ертер (Isaak Erter), який народився 1792 р. в Конюшках (пол. Koniuszki). У 1813–1816 рр. він викладав гебрайську мову у Львові. Коли львівський окружний рабин начебто наклав прокляття на найавторитетніших галицьких маскілім, Ертер перебрався до Бродів і викладав у новозаснованій реальній школі, – втім, і далі був залежний від фінансової підтримки заможних купців міста. Помер Ісаак Ертер 1851 р. у Бродах.395 Крім Якоба Льова Мізеса (Jacob Löw Mieses), Беньяміна Наткеса (Benjamin Natkes) та Йозефа Перла (Joseph Perl) (1773–1839), який здебільшого працював у Тернополі, загалом усе старше покоління галицьких маскілім було безпосередньо пов’язане з Бродами. Поряд з Тернополем і Львовом тут розвинувся специфічний для Галичини варіант Гаскали. Галицька Гаскала не лише свідомо зважала на місцеві обставини, а й загалом більшою мірою орієнтувалася на віденські, а не на берлінські інтерпретації просвітництва.396 Тут просвітництво на відміну від просвітництва в Німеччині, не зумовило в першій третині ХІХ ст. хвилі секуляризації. Багато маскілім підтримували тісні контакти з ортодоксальними єврейськими освітніми установами (клойз, бес-медреш, єшива) та рабинським керівництвом громади. Тому в Бродах, окрім маленької молитовної кімнатки для гімназистів міста, так ніколи й не був заснований власний просвітницький молитовний дім (храм).397 Центром єврейського інтелектуального життя залишалися дві розташовані поряд головні синагоги – зведена після пожежі 1794 р. фортечна Стара синагога і менша, після реставрації 1804 р. суворо класицистична Нова синагога (пор. рис. V/1). Адаптація Гаскали до обставин Центрально-Східної Європи сприяла також її поширенню на території Російської імперії. Як свого часу просвітницькі ідеї потрапили з Німеччини до Бродів за посередництва купців, так само й тепер 395 396 397 Mahler, Raphael. Hasidism and the Jewish Enlightenment. Their Confrontation in Galicia and Poland in the First Half of the Nineteenth Century. – Philadelphia/New York/Jerusalem, 1985. – С. 33–35; Mahler: Aspects of the Haskalah, с. 65. Feiner, Shmuel. Haskalah and History. The Emergence of a Modern Jewish Historical Consciousness. – Oxford/Portland, 2002. – С. 73. Сінкофф наголошує насамперед на ролі Сатановера у виникненні суто галицької форми Гаскали. Пор.: Sinkoff, Nancy. Out of the Shtetl. Making Jews Modern in the Polish Borderlands. – Providence, 2004. – С. 203–270. Gertner, Haim. Rabanut wedajanut beGalicia bemahcit harišona šel hamea hatša-esre: Tipologia šel hanehaga mesortit bemešber. – Jerušalajim, 2004. – С. VIII; Sadan: Broder gasn, с. 77. V. Найєврейськіше австрійське місто 143 Рис. V/1: Вигляд на обидві головні синагоги (ймовірно, бл. 1900 р.). Джерело: ÖNB/Wien, Bildarchiv, 175.863-E Positiv. вони «торговими шляхами» мандрували далі до Одеси.398 Найкращий приклад такої посередницької ролі – це, звичайно, заснування в Одесі Бродер шуль (пор. розділ ІV.1). Крім того, один із найважливіших маскілім з Російської імперії був тісно пов’язаний з єврейським просвітництвом у галицьких Бродах. Ісаак Бер Левінзон або ж Іцхак Бер-Левінзон (Isaak Baer Lewinsohn (також Isaac Beer Levinsohn або Levinzon) (1788–1860) народивсь у Кременці (пол. Krzemieniec, рос. Кременец) й, одружившись 1806 р., оселивсь у Радивилові, місті-близнюку Бродів по російський бік кордону, щоб зайнятися релігійними студіями. Стан здоров’я змусив його шукати лікарської допомоги у Бродах, проте водночас він познайомився зі згадуваними вище галицькими маскілім і зрештою перебрався навчатися до галицького прикордонного міста. Після закінчення навчання просвітник з допомогою Перла одержав місце вчителя гебрайської мови в Тернопільській гімназії. Але невдовзі Левінзон перейшов до талмуд-тори у Бродах. Опубліковані після його повернення до Кременця 1820 р. праці засвідчують рецепцію галицької Гаскали. У них мислитель наголошує на потребі здобувати світську освіту, особливо вивчати місцеві мови, а також займатися сільськогосподарською і ремісничою роботою та не відкидає потреби вивчати їдиш як 398 Gottlober, Abraham Ber. Hagizra wehabinia // Haboqer or, 3:642, цит. за: Mahler: Hasidism, с. 33. 144 Б. Незвичайне галицьке мале місто народну мову.399 Тож Броди займали центральне місце в поширенні Гаскали з Західної до Східної Європи й були інтенсивно залучені до інтерпретаційних та адаптаційних процесів, типових для культурних трансферів.400 До молодшої генерації бродівських маскілім належать Йошуа (Осія) Гешель Шорр (Josua (Osias) Heschel Schorr) (1814–1895), Беріш (Дов Бер) Блюменфельд (Berisch (Dov Bär) Blumenfeld), Барух (Baruch) і Янкев (Якоб) Вербер (Jankew (Jakob) Werber), а також Лео Герцберґ-Френкель (Leo Herzberg-Fränkel) (Броди, 1827 – Тепліце-Шанов (нім. Teplitz-Schönau, чеськ. Teplice-Šanov), 1915). Шорра, який був купцем, вважали великим знавцем гебрайської й арамейської мов. Разом з Ертером він заснував найважливіший просвітницький журнал Галичини Гехалуц (з гебр. – Піонер), який виходив у 1852–1888 рр.401 Письменник Блюменфельд, який писав гебрайською, та публіцист Вербер хоч і були принципово віддані ідеям просвітництва, однак водночас залишалися тісно пов’язаними з юдейською ортодоксією. Блюменфельд, наприклад, до кінця своїх днів ходив у «єврейському вбранні». Від 1790 р., коли цісар Леопольд ІІ гарантував єврейським підданим право на власний розсуд обирати собі одяг, вбрання поряд з мовою стало одним з найважливіших засобів публічного вираження особистих переконань. Барух Вербер від 1865 р. видавав у Бродах тижневик Гаїврі (з гебр. – Гебрей) або ж Їврі анохі (з гебр. – Я – гебрей). Назва змінювалася з податкових причин. Після його смерті виданням журналу займався його син Янкев, доки не помер 1890 р. І батько, і син були войовничими редакторами, принципово відданими ідеям Гаскали. Вони запекло полемізували з львівськими ортодоксальними газетами й жорстко атакували хасидських цадиків, а подеколи й окремих маскілім. Газета мала читачів по всій Галичині й стояла на пронімецьких та централістських позиціях, які були типовими для Бродів, але від середини 1870-х рр. ставали чимраз менше властивими галицькому єврейству. Водночас Вербер надавав великого значення гебрайській мові як мові культури й перебував на консервативних позиціях щодо жіночих питань. Протосіоністським ідеям він не дуже симпатизував. Так, після хвилі погромів 1881/82 рр. він хоч і додержувався думки, що еміграція до Сполучених Штатів – це одне з можливих рішень, однак Палестину такою можливістю не вважав.402 399 400 401 402 Rosenthal, Herman. Isaak Baer Levinsohn // Jewish Encyclopedia, http://www.jewishencyclopedia. com/view_friendly.jsp?artid=289&letter=L [20.8.2008]. Steer, Martina. Einleitung: Jüdische Geschichte und Kulturtransfer // Schmale, Wolfgang/ Steer, Martina (ред.). Kulturtransfer in der jüdischen Geschichte. – Frankfurt Main, 2006. – С. 10–22; Solomon, Francisca. Zum Problem des Kulturtransfers und der Haskala in Galizien. Eine methodologische Annäherung am Beispiel von Nathan Samuely (1846– 1921) // Doktoratskolleg Galizien (ред.). Fragmente eines diskursiven Raums. – Innsbruck/ Wien/Bozen, 2009. – С. 83–98. Пор.: Cohen, Haim. Yahash and the Hehalutz (1852–1888) Circle: The Radical Chapter in the History of the Haskalah in Galicia (неопубл. дис.). – Університет імені Бар-Ілана, 2010. Manekin, Rachel. Die hebräische und jiddische Presse in Galizien // Rumpler, Helmut/ Urbanitsch, Peter (ред.). Die Habsburgermonarchie 1848–1918. – Bd. VII: Politische V. Найєврейськіше австрійське місто 145 Герцберґ-Френкель писав свої твори винятково німецькою мовою. Для них характерна амбівалентність між, з одного боку, зневагою до хасидів та ортодоксів, а з іншого, повагою до їхніх єврейських опонентів. Суперечливість простежується і в його статті Die Juden in Galizien («Євреї в Галичині») у 24-томній ілюстрованій енциклопедії Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild, яка виходила друком у 1886–1902 рр. за сприяння кронпринца Рудольфа та його дружини Стефанії, а тому ще має назву Kronprinzenwerk. Повернувшись 1856 р. до Бродів, Герцберґ-Френкель упродовж 30 років був секретарем місцевої торгової палати, згодом інспектором Юдейської головної школи для хлопців і дівчат і зрештою членом місцевої громадської ради.403 Хай яке велике значення мали Броди в ролі інтелектуального моста для поширення Гаскали у (Центрально-) Східній Європі, та вплив маскілім на бідніші верстви населення міста був обмеженим. Три осередки єврейського просвітництва влучно схарактеризував Макс Вайссберґ: Львів – це «демократична вчена республіка», де Гаскала охоплює всі верстви населення, Тернопіль – «абсолютна монархія», втілювана винятково енергійним просвітником Йозефом Перлом, а «Броди з їхніми зануреними у безпросвітне невігластво широкими масами та численною інтелігенцією, яка перебуває під впливом життя за кордоном, – це маскілімолігархія».404 Внутрішні конфлікти як відображення світоглядних та соціальних протиріч Тож бродівська єврейська громада аж ніяк не була згуртованою групою, а внутрішні розломи знову й знову з’являлись у вигляді тріщин на поверхні. І, як часто трапляється, релігійні конфлікти були проєкцією соціальних протиріч. Якщо дрібні купці були переважно прихильниками хасидизму, то багате купецтво міста орієнтувалося на просвітництво та/або ортодоксію. Ґертнер наголошує, що до 1830-х рр. економічні й рабинські еліти були тісно пов’язані одні з одними. Багато заможних бродівців суто з прагматичних міркувань підтримували і рабинат, і Гаскалу, а керівництво громади намагалося зберігати інтегративну модель. Однак усе почало чимраз більше змінюватися 403 404 Öffentlichkeit und Zivilgesellschaft. – 2. Teilband: Die Presse als Faktor der politischen Mobilisierung. – Wien, 2006. – С. 2343–2346; Gelber: Toldot hatnua hacionit, с. 88–89; Landau, Markus. Brodyer Jugenderinnerungen II // Allgemeine Zeitung des Judentums. – Heft 50. – 13.12.1912. Kurz, Gerhard. Widersprüchliche Lebensbilder aus Galizien. Zu Leo Herzberg-Fränkels «Polnische Juden» // Horch, Hans Otto/Denkler, Horst (ред.). Conditio Judaica. Judentum, Antisemitismus und deutschsprachige Literatur. – Bd. II: Vom 18. Jahrhundert bis zum Ersten Weltkrieg. – Tübingen, 1989. – С. 248–249, 256; Herzberg-Frankl: Juden. Weissberg, Max. Die neuhebräische Aufklärungs-Literatur in Galizien: Eine literarhistorische Charakteristik. – Leipzig/Wien, 1898. – С. 749. 146 Б. Незвичайне галицьке мале місто під впливом Шломо Клуґера (Schlomo Kluger, також Соломон бен-Ігуда Аарон Клуґер, Шлойме Кліґер (Solomon ben Juda Aaron Kluger, Shloyme Kliger) (Комарів (пол. Komarów), 1783 – Броди 1869), який від 1820 р. і до смерті був проповідником (гебр. – маґід) та суддею рабинського суду (гебр. – даян) у Бродах, але не був рабином громади. Виконуючи функції судді, він не підпорядковувався безпосередньому керівництву громади, а отже, мав змогу відігравати ключову роль у збереженні традицій. Особливу увагу він приділяв школі бес-медреш (дому навчання), яка існувала при Бродівській синагозі й за його керівництва знову стала твердинею ортодоксально-юдейської освіти. Клуґер швидко став одним з найзначніших консервативних рабинів та одним з визнаних не лише в Галичині, а й у Конгресовій Польщі, Росії та Румунії авторитетом у галахічних питаннях, і його можна вважати раннім представником неоортодоксального юдаїзму. Тож Броди у ХІХ ст. стали одним з основних осередків юдейського мислення не лише в царині Гаскали, а й не втратили позицій у царині традиційного рабинсько-талмудичного вчення.405 Як повідомляв 1838 р. маскіл Йозеф Перл в одному зі своїх численних меморандумів до уряду, конфлікт з Клуґером у Бродах чимдалі загострювався. Згуртоване довкола окружного рабина Єхіеля Міхаеля Крістіанполлера керівництво громади, яке додержувалось інтегративних позицій, а також економічна й водночас релігійно освічена еліта (родини Натанзонів, Каллірів, Бернштайнів, Ландау та ін.) не поділяли радикально-консервативних поглядів Клуґера. Наприклад, спротив Клуґера проти придбання 1844 р. похоронного повозу – за традицією померлого мали нести на руках – викликав гнів деяких мешканців і навіть спричинив заворушення.406 Важливим союзником маскілім був австрійський уряд. Від самого початку габсбурзької влади галицькі просвітники намагалися представити інституції рабинської ортодоксії перед державними органами як спадкові. Така позиція здобула схвальне ставлення в уряді, який у Гаскалі вбачав змогу інтегрувати єврейських підданих з користю і для них, і для влади в суспільство, яке перебувало в стані модернізації. Відень не лише сприяв просвітництву через обов’язкове запровадження німецько-єврейських шкіл, а й довго вбачав у маскілім основних партнерів, коли йшлося про загальні єврейські питання. Проте офіційне закриття всіх німецько-єврейських шкіл 1806 р. стало виразною перемогою ортодоксії. Подія, яка сталася 1816 р., дуже добре демонструє, якою отруєною була атмосфера між просвіченими та ортодоксальними євреями. 10 травня у Львові з’явився анонімний документ, у якому йшлося про те, що на найавторитетніших галицьких маскілім – Соломона 405 406 Gertner: Rabanut, с. II, IV–VII, с. 156–167. Mahler: Hasidism, с. 33; Margulies, Yakiv. Mayses fun Brod // Tsuker, Nekhemie (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. – С. 481–484; Weissberg: Neuhebräische Aufklärungsliteratur, с. 745. V. Найєврейськіше австрійське місто 147 Ігуду Рапопорта, Беньяміна Цві Наткеса, Ісаака Ертера, Нахмана Крохмала і Якоба Льова Мізеса накладено прокляття (гебр. – герем). Водночас прокляття було накладено загалом на Броди і на Тернопіль, оскільки ці міста вважали просвітницькими. Коли ж галицькі просвітники авторство документа закинули львівському окружному рабинові Якобу Орнштайну (Jakob Ornstein), австрійська влада зажадала від нього скасувати прокляття. Однак на судовому засіданні Орнштайн довів свою непричетність до цього документа. Авторство анонімного прокляття належало, вірогідно, радикальним прихильникам хасидизму, які у Бродах і в усій Галичині були основними противниками маскілім.407 Засновник цього соціально-релігійного протестного руху Ізраель бен Еліезер (Israel ben Elieser, також Баал Шем Тов (Baal Schem Tow)) (Окопи 1700 – Меджибіж (пол. Międzyborz), 1760) до одкровення мешкав і навіть якийсь час проповідував у Бродах, де одружився з сестрою відомого рабина Абрагама Ґершона Кутовера (Abraham Gerschon Kutower). У 1740-х рр. він остаточно оселивсь у Меджибожі, звідки його вчення у другій половині XVIII ст. швидко поширилося на Поділля і врешті на всю Східну Європу. Хоча 1772 р. хасидів спочатку виключили з бродівської громади, в наступні десятиріччя спротив громади, судячи з усього, ослаб, оскільки навіть у Бродах переважна частина нижчих верств населення були хасидами, тоді як міснаґдім або ж маскілім становили значну меншість. За оцінками Малера, кількість хасидів на середину ХІХ ст. у всій Галичині становила 85 %.408 Австрійський уряд, де лише міг, намагався підтримувати маскілім у їхньому конфлікті з хасидами, хоча загалом не дуже орієнтувався у внутрішніх єврейських справах. Так, у висновку державних органів щодо згаданого вище прокляття 1816 р. верховного рабина Орнштайна названо хасидом, хоча він був представником традиційного рабинського юдаїзму. Мабуть, найяскравіший приклад некомпетентності неєврейських інституцій – це історія з проханням Йозефа Перла (як-не-як, але найважливішої довіреної особи уряду в єврейських справах у Галичині) перевидати в 1820-х рр. книжку антихасидської спрямованості, яка вийшла друком 1798 р. у Варшаві. Цензура щоразу зволікала з позитивною відповіддю – натомість передала прізвища п’ятнадцятьох згадуваних у книжці провідників хасидизму до крайового губернаторства з вказівкою перевірити цих, так би мовити, призвідників. Цензурні органи не лише геть неправильно протранскрибували прізвища, а й навіть не зауважили, що крім одного всі з розшукуваних уже померли і до того ж лише двоє з них мали колись якісь зв’язки з Галичиною. Хай як дивно, але запобігливі окружні управи таки знайшли чотирьох реальних осіб, 407 408 Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 195–196; Manekin, Rachel. Haherem beLemberg bišnat 1816. Ravrevanut maskilit vehistorjografja jehudit // Zion. – 2008. – 73. – С. 173–198. Dubnow: Chassidismus, Bd. 1, с. 81–82; Mahler: Hasidism, с. 24–25. 148 Б. Незвичайне галицьке мале місто ідентифікувавши їх як тих хасидських провідників. Бродівський окружний комісар Мослер 1827 р. також вважав, що знайшов одного з тих хасидських верховодів. Він хоч і гадав, що такий собі Самуель Островський – він же Остерер, він же Шмуелехль – це розшукуваний Самуель Амдурер, однак не вважав його політично неблагонадійним. Крім того, він виявив ще шістнадцятьох прибічників цього Островського, шість з яких також мали прізвище Островський і, ймовірно, були родичами. Абсурдність ситуації сягнула апогею, коли Мослер звинуватив окружного рабина Еліезера Ландау, а також трьох інших відомих як принципові міснаґдім далеко за межами Бродів особистостей у симпатіях до хасидизму.409 Неприязнь маскілім до хасидів була взаємною. Йозеф Ерліх згадує в мемуарах свій шлях від побожного юнака до просвіченого чоловіка. Невелику кількість маскілім або «німців», як їх називали у Східній Європі, він описує як відірваний від життя невеличкий клас, який прагнув силоміць ощасливити просте населення. Хасиди ж натомість вважали просвічених єретиками і зневажали їх за, на їхню думку, аморальність: «На вулиці я відчував відразу до тих, хто походжав з поголеною бородою й підстриженим волоссям. Зустрівши когось у німецькому вбранні, я довго дивився йому вслід, шкодуючи його всім серцем. А коли бачив на вулиці чоловіка з жінкою попідруки (що траплялося лише серед німців), тоді в мене в жилах закипала кров, я кидав із засідки їм услід камінчиком і втікав з радісним усвідомленням того, що вчинив богоугодну помсту.»410 Попри те, що в Бродах поряд з Меджибожем і Кутами існували найдавніші хасидські осередки,411 і попри велику кількість мешканців, які сповідували хасидизм, Броди не вважали центром цього релігійного руху. В місті не було цадика надрегіонального значення. Найближчий і для більшості бродівців найважливіший адмор мешкав у Белзі. Засновник белзької династії цадиків Шолем Роках (Scholem Rokach, також Schalom Rokeach) народився 1779 р. (за іншими даними, 1781 р.) у Бродах і помер 1855 р. в Белзі. Він походив з відомої рабинської родини. Його дід Елозер Роках (Elozer Rokach, також Eliezer Rokeach) від 1736 р. був верховним рабином Амстердама, а від 1817 р. працював у Белзі.412 Конфлікти між Гаскалою, ортодоксією й хасидизмом мали вплив на управління єврейською громадою та на його критику. 1843 р. до керівництва грома409 410 411 412 Mahler: Hasidism, с. 85–90. Ehrlich, Josef R. Der Weg meines Lebens. Erinnerungen eines ehemaligen Chasiden. – Wien, 1874. – С. 24–25. Dinur, Benzion. The Origins of Hasidism and Its Social and Messianic Foundations // Hundert, Gershon D. (ред.). Essential Papers on Hasidism. Origins to Present. – New York, 1991. – С. 159. Encyclopaedia Judaica, Bd. 4, с. 451–452. V. Найєврейськіше австрійське місто 149 дою обрали трьох молодших купців – Мозеса Калліра (Moses Kallir), Лазаря Ландау (Lazarus Landau) та Еноха Брауна (Henoch Braun). Анонімний кореспондент повідомляв з Бродів, що цьому обранню передували численні «підступи й інтриги», хоч і висловлював сподівання, що разом з уже активним Йосселем Натанзоном (Jossel Nathansohn) реформатори матимуть тепер більшість у громаді. Автор повідомлення закидає старому керівництву активне ухиляння від сплати податків та корупційні дії в адмініструванні зібраних податків, а також критикує поганий стан єврейського шпиталю, талмуд-тори та реальної школи. Громада у відповідь відкинула звинувачення. Ґельбер, утім, додержується думки, що в 1830-х рр. у керівництві бродівської громади панувало недбальство.413 В цьому випадку суперечка між прихильниками Гаскали й ортодоксії мала не релігійне підґрунтя – передусім тут ішлося про владу, вплив і гроші. Крім кроткого періоду в 1880-х рр. упродовж усього ХІХ ст. маскілім домінували у представницьких органах єврейської громади, – до того ж завдяки їхньому акультураційному політичному спрямуванню вони й далі могли розраховувати на підтримку центральних або місцевих галицьких органів державної влади.414 Проте в процесі конституційно-державного розвитку в другій половині ХІХ ст. уряд у Відні чимраз менше ставав на чийсь бік і перетворювався на арбітра в суперечках між сторонами. Таку посередницьку роль можна простежити за обігом документів з приводу виданого 1894 р. міністерством у справах культів розпорядження розробити нові статути для всіх юдейських релігійних громад у Галичині. З цією метою був створений Центральний комітет з обговорення проєкту статуту юдейської релігійної громади у Бродах (нім. Central-Comité zur Berathung des Statut-Entwurfes der israelitischen Cultusgemeinde Brody), перевагу в якому мали просвітники. У недатованому, складеному, втім, імовірно, наприкінці 1897 р. листі, під яким поставили підписи близько тисячі осіб, деякі ортодоксальні члени висловили принциповий протест на адресу комітету та проти проєкту статуту, який у квітні 1897 р. таємно схвалило керівництво громади. Деякі закиди, а також відповідь керівництва громади 26 січня 1898 р. дають змогу дійти цікавих висновків щодо конфесійної ситуації у Бродах на межі століть. Автори листа стверджували, що з 15 тис. членів юдейської релігійної громади 80 % додержуються консервативних поглядів і лише 20 % – прогресивних. Керівництво, втім, стверджувало, що з близько 13 тис. [sic] єврейських душ у Бродах лише близько 40 % належать до громади, 60 % з яких «поступовці» (пол. postępowcy) і 40 % «відсталі» (пол. zacofanе). Розбіжність в абсолютних даних зумовлена, вірогідно, розбіжністю в кількості євреїв, які мешкали в самому місті та в загалом 33 селах, розташованих у безпосередній близькості до 413 414 Brody, Der Orient, 28.11.1843; Brody, Der Orient, 23.1.1844; Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 263. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 31. 150 Б. Незвичайне галицьке мале місто Бродів, мешканці яких також належали до релігійної громади міста. Ні та, ні та сторона не згадує хасидів прямо. Але з позиції керівництва громади можна дійти висновку, що в місті близько 60 % єврейського населення були хасидами (тобто ті, що не перебували в релігійній громаді), близько 25 % були маскілім і близько 15 % – ортодоксами (якщо брати решту 40 %, то три п’яті були «поступовцями», дві п’яті – «відсталими»). Зрозуміло, що кількість прибічників прогресивного юдаїзму зменшиться до 20 % (як стверджують автори листа), якщо до загального числа додати також кількість мешканців передмість, оскільки Гаскала практично не охоплювала сільських галицьких євреїв.415 Твердження керівництва громади про те, що 60 % євреїв узагалі не належать до релігійної громади, доволі дивне, – більше того, в нього важко повірити, оскільки в такому разі їх би офіційно вважали такими, що не належать до жодної конфесії. Крім того, в переліку всіх єврейських релігійних громад Галичини щодо Бродів зазначено, що на 1901 р. тамтешня громада налічувала 13 119 членів. 60 % – це, вірогідно, ті, хто не був спроможний сплатити навіть мінімального внеску у дві (1901 р.), а від 1903 р. – чотири крони. Звичний внесок складав сто, від 1907 р. – сто двадцять крон, але його сплачували лише від чотирьох до шести відсотків усіх членів.416 Незрозуміло також, чи згідно зі старим статутом, ще чинним на 1897 р., узагалі існував якийсь мінімальний внесок, а якщо існував, то які наслідки були передбачені для того, хто його не сплатив. Можна припустити, що такі люди були позбавлені права голосу під час обрання довірених осіб. За новими статутами, затвердженими намісництвом 27 липня 1898 р., найважливішою представницькою інституцією членів громади стала новостворена релігійна рада. Раду обирали всі члени громади терміном на шість років, хоча за першу половину місць могли голосувати лише ті, хто сплачував половину внесків до бюджету громади. Іншу половину місць у раді громади обирала решта членів громади чоловічої статі. (Неодружені жінки першої категорії мали, до речі, право делегувати свій голос будь-якому чоловікові.) Від передбаченого спочатку плану приймати єврейську інтелігенцію (чиновників, офіцерів, осіб з вищою освітою, вчителів, рабинів чи рабинських асесорів) до першої курії незалежно від їхніх внесків через потужний спротив ортодоксів довелося зрештою відмовитись. Однак не взяли до уваги й бажання консерваторів, щоб у виборах рабина брали участь усі члени громади. Відтоді рабина обирала призначена керівництвом громади розширена релігійна рада двома третинами голосів. Останньою цікавою скаргою, яка міститься в написаному наприкінці 1897 р. ортодоксами листі, було право керівництва громади встановлювати єврейські податки на пасхальний хліб (мацу), поховання, кошерне м’ясо та місця в синагогах. Автори листа стверджували, що три перші податки, особливо податок 415 416 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 79, с. 2–6, 9–21, 33–52. ÖStA/AVA, MdI Pras., N-Kultus, D3, Ktnr. 21, Prot. 38479/1914, Prot. 52273/1909, Prot. 22241/1909, Prot. 21921/1909, Prot. 345/1905, Prot. 34690/1903, Prot. 30883/1901. V. Найєврейськіше австрійське місто 151 на м’ясо, надто високі. Ортодокси нарікали, що цей податок спрямований саме проти консервативних євреїв, оскільки прогресивні євреї міста дедалі частіше вживають м’ясо з тварин, зарізаних у некошерний спосіб. Тож високий податок на кошерний забій худоби стимулюватиме просвічених не вживати кошерне м’ясо, – що, своєю чергою, спричинить зменшення податкових надходжень до бюджету громади, яке доведеться компенсувати коштами з загальних зборів. Податкове питання демонструє соціальний вимір цього культурного конфлікту, але водночас свідчить і про ступінь акультурації просвіченої єврейської еліти. На початку ХХ ст. в середовищі єврейських конфліктних сторін з’являється новий гравець: сіонізм. Перше протосіоністське об’єднання у Бродах, єврейський клуб Шіват Ціон (з гебр. – Повернення до Сіону) заснував 1887 р. Ігуда Лейб Пілпел (Juda Leib Pilpel). Шіват Ціон виступав проти асиміляції, за додержання єврейських свят та сприяння вивченню гебрайської мови. 1890 р. був заснований союз Сіон, членами якого були здебільшого учні бродівської гімназії, що намагалися проводити у себе в школі курси гебрайської мови.417 Органи управління шкільною освітою, однак, доволі негативно поставилися до таких національних єврейських ідей. Сіоністський центральний орган Die Welt (з нім. – Світ) повідомляв, що 1897 р. деякі школярі у графі «національність» (у річних звітах того часу, втім, існувала лише графа «рідна мова») зазначили «єврей». Керівництво школи цього не сприйняло, і школярі були змушені звернутись до намісництва зі скаргою, втім безрезультатною.418 Ще в грудні того ж року згаданий вище сіоністський союз офіційно приєднався до сіоністського руху на підставі Базельської програми. Після дозволу намісництва 9 січня 1898 р. відбулося установче засідання, а через рік під егідою Рози Мізес (Rosa Mizes, також Róża Miżis) був заснований і жіночий союз. Спочатку міські еліти цілковито ігнорували всі ці події, а діяльність сіоністів наразилася на потужний опір з боку керівництва громади.419 1905 р. членом правління ради громади обрали страхового агента і члена торгової палати Якоба Фаденгехта (Jakob Fadenhecht), одного з найперших сіоністських активістів і ще від 1887 р. члена бродівського Шіват Ціон. Це обрання наштовхнулося на спротив з боку просвіченої міської еліти акультураційного спрямування, і вона його успішно оскаржила в державних органах.420 Відносини між керівництвом громади, яке стояло на просвітницько-асиміляторських позиціях, та сіоністами у Бродах протягом усього першого десятиріччя ХХ ст. були не найкращі. 1908 р. в місті розповсюдили образливі листівки на адресу президента релігійної громади. Обидва засновані у Бродах союзи – Техія (з гебр. – Воскресіння) та Поалей-Ціон 417 418 419 420 Gelber: Toldot hatnua hacionit, с. 247. Die Welt, 12.8.1898. Die Welt, 5.11.1897; Die Welt, 4.2.1898; Die Welt, 2.6.1899. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 81, с. 4–7. 152 Б. Незвичайне галицьке мале місто (з гебр. – Робітники Сіону),421 а також організації Тікват Ціон (з гебр. – Надія Сіону) з обуренням відкинули звинувачення в тому, що начебто вони стоять за цією акцією, зауваживши водночас, що до розкритикованої в листівках асиміляційної політики вони також ставляться негативно. Але не набагато кращим було і ставлення сіоністів до ортодоксії та хасидизму.422 Незадовго до Першої світової війни сіоністам усе ж таки вдалось укріпитися в громаді. Під час виборів 1912 р. вони делегували вже чотирьох представників до юдейського громадського представництва. Після того сіоністський рух блискавично здобув більшість у раді громади, а під час війни сіоніст Нахман Ґельбер (Nachman Gelber) навіть очолював громадську раду, спираючись на абсолютну більшість.423 Описане вище суперництво між Гаскалою, ортодоксією, хасидизмом та від початку ХХ ст. ще й сіонізмом хоч і відбувалось у середовищі юдейської громади Бродів, проте мало вплив далеко за межами міста. Ідейно-історичне значення Бродів для ашкеназького єврейства XVIII–XIX ст. складно переоцінити. Тут одержували освіту ортодоксальні рабини, які згодом очолювали громади в половині країн Європи, – як, наприклад, верховний рабин Риму Мозес Еренрайх (Moses Ehrenreich) чи Елозер Роках в Амстердамі. Крім того, за посередництва місцевих маскілім ідея єврейського просвітництва розповсюдилася на Галичину й на Росію. І те, й інше свідчить про роль Бродів як інтелектуального трансферного центру. Їдиш як мова бродівських євреїв Попри ту важливу роль, яку відігравали Броди в рецепції Гаскали, ідея якої виникла в Берліні й розповсюджувалася далі, та те значення, яке надавали німецькій мові її прихильники й противники, не варто забувати, що мовою повсякденного спілкування широких верств населення був їдиш. На думку просвіченого абсолютизму, німецька мова мала слугувати не лише засобом ефективного управління та кращого контролю, а й бути водночас, як сказано в описах округів, тим шляхом, «який дає надію на зміну й поліпшення звичаїв і моралі в Галичині».424 Спроби центральних органів влади обмежити використання їдишу й гебрайської мови в офіційних документах та заснування німецько-єврейських шкіл загалом також можна розуміти як 421 422 423 424 Адольф Ґайсбауер: Gaisbauer, Adolf. Davidstern und Doppeladler. Zionismus und jüdischer Nationalismus in Österreich 1882–1918. – Wien/Köln/Graz, 1988. – С. 213–217, зазначає, що союз Поалей Ціон (Poale Zion) був заснований у Бродах лише 1905 р. Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 316–317. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, с. 35. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 232, II A 6, Gal., 108 ex dec. 1783 (II. Teil), ad 29) Deutsche Sprache. V. Найєврейськіше австрійське місто 153 такі, що продиктовані зазначеним цивілізаторським підходом (щодо мови у шкільництві пор. розділ VII.2.). Рабинсько-талмудична ортодоксія й хасиди також вбачали в німецькій мові великий потенціал для втілення змін – лише що ті зміни вони радикально відкидали. Той спротив, який вони чинили світським школам, був водночас і виступом проти німецької мови, оскільки вони цілком обґрунтовано побоювались, що за її посередництва просвітницькі ідеї розповсюдяться в єврейських громадах. У вже згадуваному анонімному проклятті на адресу провідних галицьких маскілім, оприлюдненому в травні 1816 р., прокляття було накладено і загалом на Броди й Тернопіль через їхні «німецькі» переконання: «Дорогі брати в Ізраїлі! Після того, як цього тижня ми, дякувати Богові, вже одержали над читцями німецькою мовою цілковиту перемогу, що й пам’ять про них невдовзі зникне з нашого міста, то згодом дещо поміркувавши, постановили, що для того, щоб узагалі викоренити в нас німецьку мову, потрібний ще один крок! Нам, власне, відомо, що все зло пішло лише з двох міст: з Бродів і з Тернополя. Перше вже давно в нас відоме як розпусне місто, бо більшість його мешканців заходяться коло вивчення німецької мови і навіть мають намір закласти для своїх дітей нову школу. А друге вже відкрило безкоштовну школу, де молодь, на жаль, навчають мов і наук, – а ці діти, коли одружуються з тутешніми, вселяють і їм чужі думки та погляди, які і їх спокушують і зваблюють шанувати чужі мови і звичаї; отож, щоб запобігти цьому страшенному злу, ми за визначенням св. Тори і т. д. наклали велике прокляття на кожного батька, який одружить сина чи доньку з дітьми з цих обох міст. Ніхто не має права з ними розмовляти і т. д.»425 Однак галицькі маскілім, на відміну від своїх колег у Німеччині чи у Внутрішній Австрії, вважали, що без їдишу не обійтися, якщо залежить на тому, щоб залучити просте населення до ідей просвітництва. Так, бродівський маскіл Гірш Бен Ціон Барат (Hirsch Ben Zion Barat) розмовляв з батьком Йозефа Ерліха, коли намагався переконати того віддати сина до німецькоєврейської школи, безумовно, не німецькою, а їдишем.426 Найрадикальнішим серед просвітників у цьому сенсі був Сатановер, чий переклад Біблії їдишем ішов урозріз із німецьким просвітництвом і водночас його продовжував. Цим перекладом він підніс значення єврейської народної мови в розповсюдженні Гаскали у (Центрально-) Східній Європі. Значення просвітницької літератури, написаної їдишем, для формування модерного літературного їдишу в останній чверті ХІХ ст. складно переоцінити.427 Ще одним вагомим внеском Бродів у мистецький розвиток народної мови східноєвропейського єврейства були Бродер зінґер (з їд. – Бродівські співа425 426 427 ÖStA/AVA, Kult. Min IV, T 5, ad Sept. 1816, цит. за: Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 196, прим. 125. Ehrlich: Weg meines Lebens, с. 36–39. Miron, Dan. A Traveler Disguised. The Rise of Modern Yiddish Fiction in the Nineteenth Century (= Judaic Traditions in Literature, Music, and Art). – Syracuse NY, 1996. – С. 34–66. 154 Б. Незвичайне галицьке мале місто ки). Назву Бродер зінґер почали зрештою вживати на позначення своєрідного єврейського кабаре, в якому окремі виконавці або невеличкі ансамблі на імпровізованих сценах виконували куплети або короткі музичні шкіци. Засновником цього жанру був Берл Бродер (власне, Берл Марґуліс), який народився 1817 р. в родині купця середніх статків у Бродах. Спочатку він працював робітником на підприємстві, де очищали і в’язали в пучки імпортовану щетину, згодом закуповував її в Росії. Перші сорок років життя він співав лиш експромтом для колег зі свого безпосереднього оточення. І лише під час дещо довшої поїздки по товар до Росії з кількома балдхунім (празниковими або ж весільними музиками) він об’єднався в групу Бродер зінґер. Повернувшись до рідного міста, Бродер дедалі частіше виступав у корчмі Пінкуса, де полюбляли збиратися також достойники міста. Лише згодом він почав записувати свої жартівливі пісеньки, і 1876 р. у Львові вперше з’явилися Draysig naye Broder lider (з їд. – Тридцять нових бродівських пісень). Група з успіхом гастролювала в Галичині, Росії й Румунії, де Берл Бродер 1880 р. і помер.428 Темою творів Бродера був простий єврейський люд, його вбоге життя та повсюдні негаразди. Він оспівував життя простого єврея у всій його трагічності та без зневажливої іронії. Цей жанр, який і за мовою, і за тематикою був спрямований до широких верств єврейського населення, ще за життя Бродера перейняли інші виконавці, найвідомішим з яких був, мабуть, Велвел Збаржер (Velvel Zbarzher) (властиво, Беньямін Вольф Еренкранц (Benjamin Wolf Ehrenkranz)) (імовірно, 1824–1883). Згодом бродівські співаки організовувались у справжні мистецькі групи, до яких подеколи належали навіть жінки, що на ті часи в юдействі вважали чимось надзвичайно аморальним. Щоб дещо пом’якшити таку статеву революцію, «бродівські співачки» здебільшого були одружені зі своїми колегами по творчості. Серед перших жінок, які залишили свій слід у цьому жанрі, були Гелена Ґешпас (Helene Geshpas (Gespass)), Сольце Вайнберґ (Soltse Vaynberg (Salcia Weinberg), 1878–1940), Сальке Вайнтройб (Salke Vayntroyb) (згодом – Пепі Літманн (Pepi Litmann), 1874–1930) і Клара Десер (Klara Deser (Desser)).429 Син Берла Бродера Іцхок Марґуліс (Yitskhok Margulies (1855–1919)) також зробив кар’єру в царині їдишу. Ще школярем у Золочеві він познайомився з Гаскалою та німецькою літературою і спочатку вчителював у школі барона Гірша в Сасові (пол. Sassów). Згодом зайнявся журналістикою й писав фейлетони до всіх важливих газет Галичини, які виходили їдишем, – серед яких, наприклад, була львівська Togblat або Der tog (з їд. – Щоденник або День). До Togblat дописував ще один бродівець, а саме Мендль Зінґер (Mendl Zinger, нар. 1890). Після короткого перебування в Палестині, яке він літературно опрацював 428 429 Gelber: Berl Broder, с. 5–8. Prizament, Shloyme. Broder zinger (= Dos poylishe yidntum 151). – Buenos Ayres, 1960. – С. 20–22. Щодо дат життя і смерті пор.: BiografiA. Biografische Datenbank und Lexikon österreichischer Frauen: http://www.univie.ac.at/biografiA/ [4.6.2008]. V. Найєврейськіше австрійське місто 155 1919 р. в книжці Fun mayn heymland (з їд. – Про мою вітчизну), він, однак, не повернувся до Галичини, а оселивсь у Відні. Журналіст Ава Йойзеф Зусман (Ava Yoysef Zusman, нар. 1877), який також походив з Бродів, емігрував до Америки, від 1906 р. дописував до соціалістичної щоденної газети Forverts, а 1910 р. спробував (однак без тривалого успіху) видавати двотижневик у канадському Вінніпезі.430 На відміну від Російської імперії, де на межі століть з’явилися класики літератури мовою їдиш, у Галичині, – якщо не брати до уваги бродівських співаків, – їдишомовна культура розвивалася дуже повільно.431 Твори Йойзефа Ґрінцайта (Yoysef Grinzayt) та Айзіка Кеніґа (Ayzik Kenig) – письменників родом з Бродів, – наприклад, можна знайти хіба що в кількох антологіях. До кінця Першої світової війни орієнтація на Відень і на німецьку мову була такою сильною, що твори галицьких письменників, які писали їдишем, були просто всіяні германізмами (їд. дайчмеризм).432 Навіть якщо їдишомовних письменників родом з Бродів чи з Галичини і не можна зараховувати до великих класиків, вони разом зі згаданими вище публіцистами все ж таки були частинками барвистої мозаїки ренесансу багатомовного культурного життя євреїв (Центрально-) Східної Європи на зламі століть.433 Проникнення німецьких слів до їдишу особливо характерне саме для Бродів. Унаслідок використання німецької стандартної мови впродовж кількох десятиріч в австрійських державних структурах та серед маскілім, а також через тісні контакти економічної еліти з Німеччиною дайчмеризми проторували шлях і до простого їдишомовного населення. Шолом-Алейхем змалював свій досвід перебування у Бродах, через які він 1905 р. емігрував з Росії, з перспективи хлопчика Мотла в повісті Motl peyse dem khazens.434 Мотл з матір’ю, братом та кількома знайомими таємно перейшов кордон біля Бродів і описує австрійське прикордонне місто. Для нього тут багато чого дивного, але насамперед дивною вважає він мову мешканців: 430 431 432 433 434 Frukhter: Idishe shrayber, с. 227–228, 235. Щодо загального огляду літератури мовою їдиш у Галичині пор.: Naygreshl, Mendl. Di moderne yidishe literatur in galitsye (1904–1918) // Borvitsh, Mikhal / Pat, Yakob (ред.). Fun noentn over / Congress for Jewish Culture: New York, 1955. – С. 267-396. Kohlbauer-Fritz, Gabriele. Yiddish as an Expression of Jewish Cultural Identity in Galicia and Vienna // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 164, 170; Sadan, Dov. Toyern un tirn. – Tel-Aviv, 1979. – С. 105. Пор.: Bechtel, Delphine. La Renaissance culturelle juive en Europe centrale et orientale 1897–1930. Langue, littérature et construction nationale. – Paris, 2002. – С. 13–16. Sholem Aleykhem. Motl peyse dem khazens. – Yerushalayim, 1997 [1907]. В українському перекладі Єфраїма Райцина повість має назву Хлопчик Мотл. Пор.: Шолом-Алейхем. Хлопчик Мотл / Пер. з їдишу Єфраїм Райцин // Шолом-Алейхем. Твори в чотирьох томах. – Т. 4. – Київ, 1967–1968. – С. 4–232. 156 Б. Незвичайне галицьке мале місто «Nor dos loshn zeyers – oy, dos loshn! Daytsh ruft men dos. S’iz gor nit dos vos bay undz. Dos heyst di verter zenen di eygene verter vos bay undz nor mit pasekhn. Lemoshl: ‚vos’ iz ‚vas’, ‚dos’ iz ‚das’, ‚shlofn’ iz ‚shlafn’, ‚breyt’ iz ‚brayt’, ‚fleysh’ iz ‚flaysh’, ‚Meir’ iz ‚Mayer’ […]»435 «Лише що їхня мова – ой, яка мова! Німецькою її називають. Геть не те, що в нас. Тобто слова такі ж самі, лише що в нас вони з пасехом. Наприклад: ‚vos’ – це ‚vas’ [що], ‚dos’ – це ‚das’ [це], ‚shlofn’ – це ‚shlafn’ [спати], ‚breyt’ – це ‚brayt’ [широкий], ‚fleysh’ – це ‚flaysh’ [м’ясо], ‚Meir’ – це ‚Mayer’ [Мейр, Маєр – ім’я або прізвище] […]».436 Отже, на підставі своїх не по-дитячому мудрих розмірковувань Мотл доходить висновку, що їдиш у Бродах наблизився до німецької. Згодом він навіть зауважує, що деякі люди – як, наприклад, господар, у якого вони знімають житло, взагалі спілкуються винятково німецькою. Така особливість була властива для мови повсякденного спілкування бродівських євреїв навіть у міжвоєнний час. Йоель Мастбойм (Yoel Mastboym, також Mastbaum, 1884–1957) під час своєї подорожі колишньою Галичиною зупинявся і в Бродах, де в на той час уже цілком занедбаному і спустілому штетлі спробував поспілкуватися з перехожими на вулиці про знаменитих бродівців, похованих на місцевому цвинтарі. Один з перехожих розсердився й відповідає по-дайчмерському: «Geyen zi shoyn! Heyntike tsaytn hot men nisht in zinen keyn toyte. Zey lign dort, zoln zey lign. Ya wohl! Filaykht zenen zi a baln oyf a mazldike loterye-tsetl? Oder gor viln zi koyfn shpitserey?»437 «Та йдіть уже! На нинішні часи мертві нікому не в голові. Лежать там, та й хай собі лежать. Яволь! Може, вас цікавить щасливий лотерейний білет? Або й узагалі хочете купити мережива?» Германізмів у цьому короткому уривку багато. По-перше, в їдиші ввічлива форма утворюється не з допомогою особового займенника третьої особи множини (їд. zi, нім. Sie), а з допомогою особового займенника другої особи множини (їд. ir, нім. Ihr), по-друге, вигук «ya wohl» (нім. jawohl) в їдиші відсутній і, по-третє, «мабуть» у їдиші – це обов’язково «efsher», а не «filaykht» (нім. vielleicht). Німецькомовний вплив упродовж цілого століття в Дунайській монархії давався взнаки вочевидь і після 1918 р. 435 436 437 Sholem Aleykhem. Motl peyse dem khazens, с. 102. Графічний знак пасех означає, що літеру алеф треба вимовляти як звук [а], а диграф цвей юдн – як звук [ай]. В українському перекладі Єфраїма Райцина цей фрагмент перекладений так: «Та найсмішніше – це їхня мова – ой яка мова! Дуже схожа на німецьку. Розмовляючи, вони співають». Пор.: Шолом-Алейхем. Хлопчик Мотл / Пер. з їдишу Єфраїм Райцин // Шолом-Алейхем. Твори в чотирьох томах. – Т. 4. – Київ, 1967–1968. – С. 90. – Прим. перекладача. Mastboym, Yoel. Galitsye. – Varshe, 1929. – С. 17. VІ. Християнські меншини 157 VI. Християнські меншини …als überhaupt die christliche Bevölkerung in Brody ungemein kleiner als die jüdische seye.438 У ХVIІІ–ХІХ ст. у Центрально-Східній Європі не було чимось незвичним, що в малих містах єврейське населення становило більшість. Лише в останні десятиріччя перед Першою світовою війною співвідношення всюди почало змінюватись. 1910 р. в усіх галицьких міських громадах християни складали більшість, до того ж у більших містах кількість поляків значно переважала кількість українців, а в менших містах відсоткова частка українців зросла. Лише в Бучачі (пол. Buczacz), де єврейське населення становило 54,4 %, і в Бродах євреї були в абсолютній більшості. Християн у Бродах було близько третини (32,5 %), тож такий національний склад населення справді був незвичним (пор. діагр. VI/1).439 Тут постає запитання, що таке поляк і що таке українець, оскільки модерне розуміння нації й етносу не годиться для окреслення ситуації на початку габсбурзької влади в Галичині. У статистиках з раніших періодів часто наведені дані лише щодо християн і євреїв, а якщо й існує подальша диференціація, то лише за християнським віровизнанням (рим.-кат., гр.-кат., вірм.-кат., протест.), а не – як у пізніші десятиріччя – за рідною мовою або й навіть за національністю. Однак цілковите уникнення понять поляк / польський, русин / русинський чи німець / німецький не відповідало б реальності, бо ці поняття використовували сучасники на позначення осіб та інституцій. Так, на карті Бродів 1775 р. там, де розташовані обидві уніатські церкви, стоять позначки «rußische Kirche».440 Також у слововжитку першої половини ХІХ ст. слово русинський (нім. ruthenisch, пол. ruski) цілком присутнє і як назва, і як самоназва відповідної групи населення. Власники міста, шляхтичі Потоцький і Молодецький, цілком природно називали себе поляками. Навіть німецькомовні габсбурзькі чиновники чи та невелика кількість крамарів і ремісників, які переселилися до Бродів, мабуть, не вважали себе лояльними 438 439 440 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 32, с. 16–17: «…узагалі християнське населення у Бродах набагато менше, аніж єврейське». Rosenfeld, Max. Die jüdische Bevölkerung in den Städten Galiziens 1881–1910 // Zeitschrift für Demographie und Statistik der Juden. – 1913. – 9, 2-Februar. – С. 17–24. ÖStA/KA, GPA, Inland C VI, a Brody, c. 30. Б. Незвичайне галицьке мале місто 158 Діагр. VI/1: Частка християнських конфесій у загальній кількості населення Бродів у %441 35 30 25 20 Християни загалом 15 Інші християни Греко-католики 10 Римо-католики 5 *) з передмістями 1921 ** 1910 1900 1890 1880 1869 * 1852 1840 1830 1820 1799 1786 1783 1778 0 **) християни загалом Джерело: див. додаток. підданими цісаря, а на підставі мовно-культурного відмежовування, власне, німцями у великому середовищі ненімців. Саме для цієї групи, яка з’явилася після 1772 р., конфесійне позначення, яке цілком добре пасує для розмежування римо-католиків (протополяків) та греко-католиків (протоукраїнців) не годиться. Серед німців ХVIІІ – початку ХІХ ст. у Бродах були, власне, і католики, і протестанти – залежно від того, прибули вони туди як чиновники чи як колоністи.442 Мова в цьому разі також, мабуть, не буде найліпшим критерієм, бо якщо ці чиновники походили з Богемії та мали чеські прізвища, то визначити їхню рідну мову складно, але як репрезентанти габсбурзької держави і через свою чужість у цій місцевості були вони німцями. Втім протягом ХІХ ст. кількість німців християнського віровизнання в Галичині через рееміграцію й асиміляцію значно скоротилася, – а тому на зламі сторіч, особливо в Бродах, німцями називали себе радше особи юдейського віровизнання. Якщо не підходити до цих етнонімів з есенціалістською абсолютною претензійністю національної самоомани ХІХ–ХХ ст. та нинішньою постнаціональною осторогою, то поняття поляк / польський, русин / русинський443 чи 441 442 443 Розподіл мешканців за християнськими конфесіями відомий не для кожного року. Mark: Galizien, c. 59. Прикметник український я вживаю лише щодо мови та українофільського руху після 1900 р. VІ. Християнські меншини 159 німець / німецький для позначення інституцій чи ідентифікації осіб у донаціональний період пасуватимуть, мабуть, найліпше (пор. також розділ ІІ). Духовно-культурними осередками християнського населення до середини ХІХ ст. були храми відповідних конфесій. Час створення у Бродах римокатолицької парафії, яка охоплювала й деякі передмістя, невідомий. Перша кам’яна споруда костелу Воздвиження Святого Хреста в кожному разі з’явилася в період владарювання Станіслава Конєцпольського (1594–1646). Костел був неодноразово повністю зруйнований внаслідок пожеж, під час яких згоріла й частина давніших метричних книг.444 Нині, до речі, це грекокатолицька церква. Хоча в самих Бродах, порівняно з іншими мешканцями, проживало дуже мало русинів, вони мали дві греко-католицькі церкви й були в міському ландшафті доволі добре представлені. До того ж у недільні та святкові дні на службу Божу до міста тягнулися вервечки селян з розташованих неподалік сіл. Спочатку в місті існувало три окремі парафії з окремими метричними книгами: церква Різдва Пресвятої Богородиці (її називали ще Великою церквою, – нині належить до Київського патріархату), церква Св. Юрія (її ще називали купецькою, – нині греко-католицька церква) та церква Св. Трійці в Малих Фільварках. 1811 р. ці три громади об’єднали. Крім того, сюди ввійшли й Малі Фільварки, де не було окремої церкви.445 Кількість прихожан 1882 р. свідчить про значення парафій порівняно одна з одною: Велика церква – 920 осіб, церква Св. Юрія – 700 осіб, Фільварки Великі – 468 і Фільварки Малі – 270 осіб.446 Перша писемна згадка про обидві міські церкви датована 1628 р., але насамперед церква Різдва Пресвятої Богородиці має набагато довшу історію, оскільки під час реставраційних робіт на початку ХХ ст. на доволі великій глибині було віднайдено романські фундаменти. Церква Св. Юрія одержала назву від грецьких і вірменських купців, які фінансували її будівництво.447 Вірменсько-католицька громада у Бродах не мала свого храму й використовувала для служби церкву Св. Юрія. Але після 1779 р. у Бродах уже не було самостійної вірменської парафії, і спасінням душ тих небагатьох вірменів, що залишились у місті, опікувався пріор місцевого Домініканського монастиря.448 444 445 446 447 448 Barącz: Wolne miasto, с. 160–166. Щурат: Церкви, с. 78. Sembratowicz, Josephus. Schematismus universi venerabilis cleri archidioeceseos metropolitanae graeco-catholicae Leopoliensis pro anno domini 1882. – Leopolis, 1882. – С. 26–29. Українські церкви Бродівського району. Ілюстрований каталог (= Українські церкви Львівщини). – Львів, 2001. – С. 31–41; Площанський: Торговельный город. Церкви, с. 273–277. Barącz: Wolne miasto, с. 118. 160 Б. Незвичайне галицьке мале місто Купці, митці, фабриканти, фахівці й ремісники протестантського віровизнання одержали дозвіл на поселення в Галичині лише після ухвалення 1 жовтня 1774 р. патенту на поселення, який до того ж упродовж шести років звільняв їх від усіх персональних зборів.449 Дата заснування протестантської громади у Бродах невідома, проте 1810 р. вона нараховувала 121 душу і того ж року одержала дозвіл на спорудження свого храму.450 Хоч лютеранська церква у Бродах так і не була збудована – тим не менше, відповідно до даних про школярів і Юдейської реальної школи, і пізнішої Бродівської гімназії, там завжди навчались один або два учні протестантського віровизнання. Згідно зі звітом торгової палати за 1857 р., до протестантської громади належало всього лише 42 особи.451 Це число залишалося відносно стабільним і впродовж наступних десятиріч. VI.1. Соціальні групи Шляхта Землевласник-шляхтич і після поділів Речі Посполитої займав найвищий щабель у соціальній ієрархії суспільства. Граф Вінцентій Потоцький (1749–1825) 1770 р. – тобто незадовго до анексії Галичини – успадкував від свого батька Станіслава місто й родовий маєток Броди.452 Потоцький уже не відповідав типовому образові шляхетського сармата, який на свій розсуд порядкує у своїх землеволодіннях.453 Окрім свого улюбленого маєтку в Немирові, він мешкав також у Варшаві, Відні й Парижі, колекціонував європейське мистецтво та книжки і належав до масонської ложі. Його діяльність у Польській державі, – тобто в тому, що від неї залишилося, – не стала на заваді оголошенню 1782 р. Львівським шляхетським судом легітимації його шляхетського титулу за приписом Марії Терезії. 1784 р. Йосиф ІІ надав йому навіть титул князя.454 У Бродах Потоцький замешкав зі своєю третьою дружиною Геленою (Гелен) Массальською (Helena (Hélène) Massalski) лише після остаточного зникнення Речі Посполитої. Впродовж кількох десятиріч наприкінці XVIII – на початку XIX ст. подружжя проводило довший час або у своєму Бродівському замку, або у невеличкому замку Островчик (Ostrowczyk) на околиці міста. (На кадастровій мапі 1844 р. (див. мапу 3 в ілюстративній частині) на південному заході міста добре видно парк, який належав до цього замку.) Згідно зі 449 450 451 452 453 454 Piller’sche Gesetzessammlung (1774), с. 110–112. Lutman: Studja, с. 126. Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1854–1857), с. 13. Barącz: Wolne miasto, с. 111. Про стиль життя польської шляхти пор., напр.: Bogucka: Sarmatians, с. 15–20. Polski słownik biograficzny. – Т. 28. – С. 227–229. VІ. Християнські меншини 161 спогадами Коженьовського, Потоцький любив проводити там час і зі своєю коханкою Гофмановою (Hofmanowa).455 Коли Гелена Потоцька перебувала у Бродах, вона завжди була в центрі уваги громадськості, і найвищі представники місцевих юдейської, уніатської та римо-католицької громад засвідчували їй своє шанування, хоча ці прийоми порівняно з її паризьким життям вона вважала жалюгідними. Її також запрошували на публічні заходи – як, наприклад, на знатне єврейське весілля.456 Конфесійні відмінності вочевидь не відігравали виняткової ролі. Навіть якщо Вінцентій Потоцький, а передовсім його син Францішек (1788–1853) постійно пильнували свої інтереси в Габсбурзькій монархії, обоє були дуже віддані польській справі. 1808 р. Францішек вступив до війська Герцогства Варшавського і під час війни 1809 р. воював на боці Наполеона; за свої заслуги він був навіть удостоєний Ордена Почесного легіону. Після Віденського конгресу мешкав у Парижі, згодом у Конгресовій Польщі, де як лояльний до царя шляхтич обіймав посаду губернатора.457 У своєму маєтку – в розташованому за кілька кілометрів від Бродів Конюшкові – він, очевидно, проводив так багато часу, що 1827 р. розпорядився перевезти туди свою бібліотеку з Парижа. Перевезенню передувало кількамісячне листування з галицькою цензурною установою, оскільки серед 271-го тому налічувалося 38 заборонених в Австрії творів. Урешті-решт дозволили ввезти всю бібліотеку, вдовольнившись запевненням, що шляхтич використовуватиме її тільки особисто.458 Потоцькі постійно конфліктували з Бродівським магістратом через права міста: йшлося зрештою про великі гроші, бо місто й маєток належали до найважливіших джерел доходів родини. У зв’язку з дискусією про збереження місць для юдейських представників у магістраті міста також звертали увагу на конфлікти між шляхетними землевласниками та магістратом (пор. розділ V.2).459 Суперечка між містом та Потоцькими не була чимось особливим для Галичини. Вона відбувалася в річищі емансипаційних зусиль приватних галицьких міст, і йшлося здебільшого про спадкові права шляхти – такі, як пропінаційне право (право на шинкарство), участь в ухваленні рішень щодо внесення записів до поземельної книги чи обов’язки поміщика (утримання шкіл, забезпечення бідноти та хворих тощо).460 455 456 457 458 459 460 Korzeniowski: Wspomnienia, с. 138. Perey, Lucien. Histoire d’une Grande Dame au XVIIIe siècle. La Comtesse Hélène Potocka. – Paris, 1894. – C. 226–229. Słownik biograficzny, с. 61–69. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 1746, с. 1–23. APKW, Teki Schneidera, 189, Hofschreiben der christlichen Ausschussmänner vom 22.4.1830. Opas: Emanzipationsprozeß, c. 158–160; Lorenz, Torsten/Adelsgruber, Paulus/Cohen, Laurie/ Kuzmany, Borries. Razem i osobno: Małe miasta na pograniczu galicyjsko-wołyńskopodolskim // Kwartalnik Historyczny. – 2010. – 117/3. – С. 56–59. 162 Б. Незвичайне галицьке мале місто Ці конфлікти тривали й після продажу бродівської власності Янові Молодецькому (пом. 1854). Від 1849 р. власником Бродів був Казимир Молодецький, а щонайпізніше від 1859 р. – Стефан Молодецький. Як у всій Галичині, одним з основних конфліктів було пропінаційне право. Крім того, в Бродах у зв’язку з привілеєм на вільну торгівлю існували різні інтереси – до того ж позиція землевласника в цьому сенсі виглядає не дуже послідовною. Молодецький звертався до намісництва та міністерства внутрішніх справ з петиціями, намагаючись домогтися полегшень для ввезення й вивезення горілки та продуктів рільництва зі своїх земель, розташованих у межах особливої митної зони, й 1859 р., 1865 р. та 1867 р. вимагав скасування особливих норм. Однак 1876 р. під час голосування в торговій палаті Стефан Молодецький усе ж голосував за збереження статус-кво. Вочевидь він мав достатній зиск із безмитного ввезення закордонних товарів. Після скасування пропінаційного права 1875 р. (набуття чинності 1877 р.) конфлікти, здається, відійшли на задній план. Через борги Молодецьким довелося продати кілька сіл зі своєї бродівської власності.461 Стосовно останніх тридцяти років перед Першою світовою війною у відповідній літературі про цю родину не згадується нічого. Про існування інших шляхетських родин у Бродах нічого не відомо, якщо не брати до уваги міщан, які одержали аристократичні титули, такі як великий купець, християнин, барон Лашкевич чи Йоганн Якоб Беснер (від 1783 р. барон).462 Коли майбутній депутат Райхсрату з Бродів (1878–1879) Іґнацій Ріттер фон Зборовський (Ignacy Ritter von Zborowski) 1866 р. недовгий час працював у Бродах повітовим суддею, аристократичного титулу він ще не мав: його дарували йому аж 1886 р.463 Аристократичний титул одержав 1869 р. також купець, філантроп і майбутній делегат до торгової палати, єврей Натан Каллір – 1874 р. йому було навіть даровано лицарський сан. Міщанство На щабель нижче від шляхти в суспільній ієрархії Бродів перебували великі купці християнського (і юдейського) віровизнання. Поряд з бароном Лашкевичем, який займався справами й проживав переважно у Кракові, найзначнішими з них були Беснер, Гаузнер і Віолланд. Комерційний радник і міняйло Йоганн Якоб Беснер заснував однойменний торговий дім.464 Йоганн Гаузнер і 461 462 463 464 Lutman: Studja, с. 99, 102, 151; Korn, Victor. Das Propinationsrecht in Galizien und in der Bukowina u. dessen Ablösung. In rechtsgeschichtlicher und civilistischer Richtung dargestellt. – Wien, 1889. – С. 17–18. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1783, Nr. 68 vom 22.12.1783, с. 827. Дякую Францу Адльґассеру з Австрійської академії наук за надану інформацію щодо біографії Іґнація Ріттера фон Зборовського. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1783, Nr. 68 vom 22.12.1783, c. 827. VІ. Християнські меншини 163 Вінценц Віолланд провадили справи під спільним іменем Гаузнер & Віолланд і після 1784 р. облаштувались у Бродах.465 Обидва підприємства розширили свою торгову мережу на всю Центральну, Східну і Південно-Східну Європу й поєднали Броди з Ляйпциґом, Віднем, Трієстом, Москвою та Одесою. В Одесі фірма Беснера була представлена від 1802 р.,466 а Гаузнер & Віолланд – щонайпізніше від наступного року, коли царський указ дозволив відкривати вільні торгові філії в портовому місті. Фірма Гаузнера була не лише найзначнішим торговим домом на транзитному шляху до Одеси, а й надійною кур’єрською службою для передавання кореспонденції від некомерційних установ, як, наприклад, від французького торгового консула, а також успішним банківським домом.467 Гаузнер & Віолланд, основна фірма яких розташовувалась у будинку на північному боці площі Ринок у Бродах, 1806 р. придбали земельну ділянку в центрі Львова й 1809 р. взялися зводити на ній будинок для філії свого приватного банку, який став на ті часи найбільшою будівлею галицької столиці.468 Всі три родини належатимуть до міської еліти і впродовж наступних десятиріч. Чи підтримували римо-католицькі купці інтенсивні суспільні контакти зі своїми юдейськими колегами, невідомо. Але з огляду на той факт, що 1784 р. у Бродах було лише 6 крупних купців християнського віровизнання і 61 – юдейського469 і ця пропорція практично не змінилася також 1840 р. – із загалом 63 крупних купців лише семеро були християнами,470 – то цілком можливо, що це невелике число родин таки підтримувало якісь суспільні контакти зі своїми юдейськими колегами (пор. розділ ІІІ.2). Та обставина, що власники значних єврейських торгових домів – таких родин, як Калліри, Натанзони та Гальберштамм & Нірештайн, які облаштувались у Бродах ще на початку ХІХ ст., а також Бернштайни, Корнфельди, Сіґалли та Трахтенберґи471 – були прихильними до Гаскали, безсумнівно, полегшувала комунікацію (пор. розділ V.2). 465 466 467 468 469 470 471 За твердженням Бальзака, Гаузнери походили зі Швейцарії. Пор.: Balzac, Honoré de. Lettre sur Kiew. Fragment inédit. – Paris, 1927. – C. 43. Lutman: Studja, c. 179. AMAE, CCC, Odessa Vol. 1, Le commissaire Général des Rélations Commerciales [Mure]. Au Citoyen Ministre des Rélations Extérieures [Talleyrand] à Paris. Odessa, le 11 Themetidor, an 11 [= 30.7.1803], c. 14–16; Extrait du régistre des certificats d’origine des marchandises, délivrées par M. Mure, c. 277–296. Котлобулатова, Ірина П. Львівські скарбниці. – Львів, 2002. – С. 15–17. ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 6, Tabellarischer Ausweiß der Großhändler 1784. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 1309, с. 8–53. Пор., напр.: Leipziger Handwörterbuch der Handlungs-, Comptoir- und Waarenkunde nebst einem Europäischen Handlungs-Adress-Buche (die Firmen und Geschäfte der wichtigsten Handlungshauser in ganz Europa enthaltend). – Bd. 3. – Leipzig, 1819. – С. 381– 382; Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 33–34; Barącz: Wolne miasto, с. 174. 164 Б. Незвичайне галицьке мале місто До вищої або ж середньої верстви у Бродах належали також представники громади, міські службовці й державні чиновники, які працювали на митниці. Оскільки німецька мова була мовою управління, то багато чиновниківхристиян рекрутували з альпійських або богемських спадкових австрійських земель. Місцеві могли розраховувати на таке працевлаштування лише в разі відповідного опанування німецької мови, а тому в перші десятиріччя австрійського правління обіймали здебільшого лише нижчі посади. Таку внутрішню ієрархію можна добре простежити на прикладі продовження перебування на посаді бурґомістра 1810 р. Йозефа Маннера (Joseph Manner). Йозефа Маннера, який обіймав цю посаду щонайпізніше від 1784 р., очевидно, дуже любили, бо наприкінці його чотирирічної каденції міський комітет глав громад та купецтво просили затвердити Маннера на цій посаді довічно. Центральні органи у Відні 1788 р. хоч і відхили це прохання, однак затвердили його беззастережно за добру службу і без проведення виборів.472 Так повторювалося вочевидь ще п’ять разів, бо Маннер помер 1810 р. при посаді. Його місце зайняв достойний473 перший магістратський засідатель, – щось на кшталт першого заступника бурґомістра, – Теодор Ґрубер (Theodor Gruber), через що другий і третій магістратський засідателі піднялися відповідно на один адміністративний щабель. Імена і прізвища Йоганн Стшалковський (Johann Strzalkowski) та Іґнац Ґратковський (Ignaz Gratkowski) дають змогу припустити, що йдеться про службовців, чия рідна мова – польська. Також призначення на посаду третього магістратського засідателя Патриція Нараєвського (Patrizius Narajewski) свідчить про те, що на початку ХІХ ст. надвірна палата, затверджуючи місцевих чиновників, мала чимраз більший вибір кваліфікованих у мовному сенсі галичан і була готова до цього також політично – однак лише якщо не йшлося про найвищі посади.474 Ґрубер, як виглядає, також багато років перебував на посаді бродівського бурґомістра: принаймні 1824 р. він її ще обіймав.475 Німці християнського віровизнання порівняно з їхньою номінальною часткою серед населення були добре представлені й у бродівському громадському комітеті, вже неодноразово згадуваному в зв’язку з єврейським представництвом у ньому, – хоча й у цьому разі питання про обрану національну ідентичність цих осіб якоюсь мірою спекулятивне. Оскільки щодо перелічених осіб у списку немає жодних даних про їхню конфесійну належність (рим.-кат., гр.-кат., протест.), а також про рід занять чи місце народження, то з’ясувати їхнє мовно-культурне походження можна хіба що на підставі їхніх прізвищ (пор. Таб. V/1). Прізвища Гаузнер (Hausner), Мюллер (Müller), Фойґт (Voigt), 472 473 474 475 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1788, 31 ex nov., 12.11. 1788, с. 659. Jekel: Pohlens Handelsgeschichte, с. 96–97. APKW, Teki Schneidera, 196, Schreiben der Hofkanzlei ans Gubernium vom 23.8.1810, Zl. 11603/1689. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 318, с. 1266. VІ. Християнські меншини 165 Штарк (Stark), Штайн (Stein), Краузе (Krause), Ян (Jahn), Дінцль (Dinzl), Пах (Pach), Кох (Koch), Тюрінґер (Thüringer) та Платцер (Platzer) доволі німецькі, а Вітковський (Witkowski), Єзєрський (Jezierski), Ляховецький (Lachowiecki) та Ляхета (Lacheta) – аж надто польські. Протягом пізніших десятиріч позиціонували себе як польська родина й Віолланди. Гаузнери, до речі, також. Русинське походження можна припустити у Спиридона Доцька (Spiridon Docko), а можливо, що й у Ґреґора Ґречинського (Gregor Gretschinsky). Ким вважав себе в галицьких Бродах Антон Луццано (Anton Luzzano) з його італійським прізвищем – сказати, звичайно, взагалі неможливо.476 Як члени комітету всі вони, звісно, належали до міської еліти й, безсумнівно, вважали себе частиною цього цісарсько-королівського державного утворення. Але все-таки є сенс спробувати з’ясувати їхню етнічно-конфесійну належність, бо лише так можна з’ясувати, якою мірою сформувалися пізніші національні еліти в локальному просторі. Так, наприклад, видно, що лише в 1830-х рр. уперше бурґомістром Бродів було призначено австрійського чиновника польського походження – Фабіана Вояковського (Fabian Wojakowski).477 Про те, що міщанство не завжди відповідало очікуваній від нього взірцевій діяльності на благо держави й суспільства, свідчить критика, поширена 1864 р. в пресі, що старий бурґомістр та старі члени громадської ради, мовляв, не відповідають сучасним вимогам – а саме, не спроможні на належному рівні провадити дискусії, ухвалювати фінансові рішення та вести протокол. Чи стосувалися ці закиди Вояковського – невідомо (прізвищ газети не називали), хоча цілком можливо.478 Висновок про проведену перевірку 1848 р. засвідчує: міський голова вже багато років відомий тим, що потурає негараздам: «Бурґомістр Вояковський, якого я знаю вже 20 років, має хоч і не видатні, а втім, непогані якості – йому властиві взірцева моральність, суворе відчуття справедливості, невтомна старанність та ретельність, він живе лише для служби; єдина його вада – у бракові енергії, щоб тримати в суворому порядку такий великий магістрат, як бродівський. Ходить поголос, що дехто з підлеглих службовців корумпований, але за відсутності всіх даних викрити їх неможливо, через що, однак, від такого поголосу страждає вся установа.»479 Після того йде перелік кількох службовців, чию корупційну діяльність засвідчено ще 1837 р., але губернаторство не вжило щодо них відповідних APKW, Teki Schneidera, 199, Liste der gewählten Ausschussmitglieder 1816, с. 85–86. Provinzial Handbuch der Königreiche Galizien und Lodomerien. – Lemberg, 1845 [1844– 1884]. 478 «Brody» (Вирізка з німецькомовної газети (без назви) за 28 квітня 1864 р.) // APKW, Teki Schneidera, 192. 479 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 2835, Bericht des Zloczower Kreishauptmanns ans Landespräsidium vom 13.2.1848, Zl. 96, c. 5. 476 477 166 Б. Незвичайне галицьке мале місто заходів, а відтак секретар магістрату Ґаєвський (Gajewski) і засідателі Герассимович (Herassimowicz) та Кучера (Kućera) не переведені на інші посади. Причина була, мабуть, у тому, що інші установи не хотіли брати їх до себе, оскільки їхню ненадійність не можна було обійти у відповідних рекомендаціях щодо переміщення на іншу посаду чи підвищення по службі. Звільнення 1847 р. на пенсію ревізора поліції Лімбаха (Limbach) та звільнення поліцейського помічника Шерца (Scherz) хоч, згідно зі звітом, і позитивно впливає на мораль решти чиновників магістрату, проте загалом створює не дуже привабливий образ австрійської влади у Бродах – навіть дружині бурґомістра Вояковського закидають, що вона приймала заборонені подарунки.480 Нижчі верстви населення В окружному описі за 1787 р. нижчі верстви населення представленні не в надто привабливому світлі: «Міський люд складається переважно з євреїв, кількох партачів [ремісників низької кваліфікації] та рільників, здебільшого з нероб, які мало чим спричиняються до забезпечення продовольчих потреб міста. Він не знає жодного іншого відпочинку, окрім пиятики, і проводить за нею всі свята, хоча ухвалених проти пиятик законів пильнують і надмірне пияцтво дещо знижується. Натомість немає жодного розважального тиру, жодного громадського парку та алей для прогулянок, а більярди та майданчики для гри в кеглі, на які то там то сям можна натрапити, з’явилися лише завдяки німцям. Такий вид відпочинку ремісничому чоловікові та челядникові в усіх випадках шкідливий, а скарги хазяїнів на челядь набагато частіші, аніж на селі.»481 Ремісничі цехи до їхньої повсюдної ліквідації, передбаченої законом про ремісництво 1859 р., поділялися на єврейські та християнські, й існували норми, що єврейський ремісник має право працювати лише для єврейських замовників, а підмайстри християнського віровизнання не могли працювати у майстрів юдейського віровизнання.482 Насправді, здається, цих норм не дуже суворо додержувались, бо Йозеф Ерліх засвідчує, що в шевській майстерні його вітчима в 1830-х рр. «працювали підмайстри-русини, давні товариші [вітчима] з війська».483 За 1840 р. існує точний перелік ремісників-християн. Серед них був 21 шинкар, 22 бондарі та троє стельмахів, дванадцять кравців і один кушнір, шестеро слюсарів і шестеро ковалів, двоє линварів і один лимар, 60 шевців, троє будівничих і троє гончарів, а також 31 особа, яка займа480 481 482 483 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 2835, с. 6–8. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 86, спр. 257, Kreisbeschreibung des Broder Kreishauptmanns vom 6.1.1787, с. 65. Lewin: Geschichte der Juden, с. 27. Ehrlich: Weg meines Lebens, с. 4–5. VІ. Християнські меншини 167 лася вільними ремеслами. Загалом перелік містить 171 прізвище ремісників християнського віровизнання (на відміну від 505 юдейського віровизнання), з яких щодо близько 20 можна припустити, що їхні власники русинського походження. Серед 171 ремісника було десять жінок (дев’ять з польськими прізвищами й одна з німецьким): четверо з них займалися забоєм свиней і четверо – шинкарством, одна була кравчинею, а одна навіть стельмахувала.484 Хто з цих християн насправді належав до нижчих верств міського населення і хто з них мав змогу доробитися хоч до якогось заможного життя, сьогодні складно з’ясувати. Водопровідник Гайнріх Платцер (Heinrich Platzer) та годинникар Антон Гайнріх (Anton Heinrich), наприклад, користувалися таким авторитетом, що 1851 р. їх як представників ремісництва обрали до новозаснованої торгово-промислової палати. Однак такі випадки були радше винятком, а не правилом, бо палата відразу ж у своєму першому звіті 1852 р. писала, що більшість ремісників є водночас селянами, які мають від ремісництва додатковий заробіток, оскільки з того, що вони виробляють у сільському господарстві, мало що можуть продати, щоб заробити на прожиток.485 Щодо конфесійної належності ремісничих підмайстрів, поденників та прислуги, які, безсумнівно, належали до найнижчих верств населення, то у джерелах неможливо знайти якихось даних, оскільки здебільшого вони згадані як колектив. Образ міста вже лише завдяки своїй демографічній перевазі формували, звичайно, євреї. Але саме серед прислуги було багато християн, насамперед молодих жінок із прилеглої місцевості, які заробляли у Бродах на прожиток служницями. В кожному разі впадає в очі, що в рубриці «неодружені матері» в метриках переважають саме служниці. Майже всі незаконно народжені християнські діти – це діти служниць. Якщо в грекокатоликів кількість позашлюбних дітей становила спочатку лише близько 10 % (1790–1815), тоді дещо зросла до 15 % (1815–1845) і врешті в 1860-х рр. сягнула в середньому 40 %,486 то кількість позашлюбних дітей у матерів римо-католицького віровизнання в 1815–1910 рр. була відносно стабільною і коливалося на рівні 20 %.487 484 485 486 487 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 1309, Auszug aus dem (christlichen) Broder Gewerbskataster vom 15.6.1840, с. 8–15; Auszug aus dem (jüdischen) Broder Gewerbskataster vom 14.6.1840, с. 16–53. Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1852), с. 6; (Jg. 1854–1857), с. 179–180. ЦДІАЛ, Ф. 201, оп. 4a, спр. 512–513. Щодо наступних десятиріч дані відсутні. ЦДІАЛ, Ф. 618, оп. 2, спр. 239–247, спр. 2310. 168 Б. Незвичайне галицьке мале місто VI.2. Національні рухи Поляки Через німецьку орієнтацію єврейських еліт (пор. розділ V.2) до зламу ХІХ–ХХ ст. носієм польської мови й культури майже винятково було римокатолицьке населення. Ключовою подією для поширення польського національного руху, як і в багатьох інших регіонах колишньої Речі Посполитої, стало Січневе повстання 1863 р. Багато авторитетних особистостей з Бродів відкрито симпатизували виступу в сусідній країні. Однак безпосередню до повстанців долучилося лише троє бродівців католицької віри. Крім того, в літературі на цю тему йдеться ще про двох євреїв, які підтримували національну польську справу в логістичному плані. Це Філіпп Цукер (Philipp Zucker), син головного лікаря у Бродах, та Ісидор Гайльперн (Isidor Heilpern). Останній начебто брав також безпосередню участь у бойових виступах. Обидва походили з Бродів, хоч і мешкали у Львові або Варшаві.488 Осередком патріотично налаштованих бродівських поляків був видавничий дім Розенгайма. Ян Розенгайм (Jan Rosenheim) (1820–1907) 1848 р. відкрив у Самборі (пол. Sambor) книгарню, а 1862 р. заснував у Бродах її філію. Визначною особистістю для польських Бродів став Фелікс Вест (Feliks West), який народився 1846 р. у верхньоугорській Вираві (нім. Werau, угор. Virava, слов. Výrava). Після практики у книгарнях Розенгайма в Самборі й Бродах, а також у видавництвах у Львові 1878 р. Вест остаточно перебрався до прикордонного міста, а через рік одружився з донькою Розенгайма. 1882 р. він купив у тестя книгарню, а 1888 р. і друкарню. До початку Першої світової війни Вест видав понад 600 видань – здебільшого польською (90 %), трохи німецькою й кілька латинською мовою. У 1902–1914 рр. видавництво видавало власну серію польської та світової класики (пол. Arcydzieła polskich i obcych pisarzy). Помер Фелікс Вест 1946 р. у Новому Сончі (нім. Neusandez, пол. Nowy Sącz).489 Цей видавничий дім був також ініціатором місцевих газетних проєктів, яким, однак, не судилося увінчатись особливим успіхом. У 1878–1881 рр. під керівництвом бродівського інспектора шкіл Антонія Попельса (Antoni Popiels) двічі на місяць на десятьох або дванадцятьох сторінках виходила сільськогосподарська газета Praktyczny Hodowca (пол. Практичний 488 489 Gelber, Nathan Michael. Die Juden und der Polnische Aufstand 1863. – Wien/Leipzig, 1923. – С. 215, 223; West, Feliks. Wspomnienia z lat dawniejszych z terenu ziemi Brodzkiej // Oliwa, Adam (ред.). Jednodniówka wydana z okazji XV-tej rocznicy niepodległości Ziemi Brodzkiej oraz zjazdu organizacji niepodległościowych 20–21 maja 1934. – Brody, 1934. – C. 6–7; Kościów, Zbigniew. Brody. Przypomnienie kresowego miasta. – Opole, 1993. – C. 15–22, 42. Kuś, Damian Augustyn. Feliks West, ksiegarzwydawca. 1846–1946. – Warszawa, 1988. – С. 22–26, 34, 65–66. VІ. Християнські меншини 169 Рис. VI.1: Перший номер Газети Бродської, 1 квітня 1895 р. тваринник)490 тиражем 1500 екземплярів. Через понад десять років Попельс разом з Вестом спробували видавати справжню локальну газету для Бродівського і Золочівського повітів. Від 1 квітня 1895 р. і до 15 травня 1897 р. виходила Gazeta Brodzka, Dwutygodnik poświęcony sprawom społeczno-ekonomicznym i przemysłowym powiatow brodzkiego i złoczowskiego (пол. Газета Бродська, Двотижневик, присвячений народногосподарським та ремісничим справам Бродівського і Золочівського повітів) тиражем 1500 екземплярів (пор. рис. VI.1). З переважно шести сторінок останні дві були відведені для реклами й оголошень місцевих фірм. Доходів від реклами та майже 450 передплатників у самих лише Бродах вочевидь не вистачало, щоб видавати газету, бо лише через 490 Від 1881 р. журнал виходив під дещо зміненою назвою: Postępowy Hodowca. Pismo ilustrowane poświęcone hodowli zwierząt domowych, sprawom gospodarczym, przemysłowym i handlowym (пол. Прогресивний тваринник. Ілюстрований часопис, присвячений вирощуванню домашньої худоби, господарським, промисловим і торговим справам). 170 Б. Незвичайне галицьке мале місто трохи більше як два роки газета припинила існування. До кінця австрійської влади ніхто більше не брався за якесь періодичне видання. Причиною невдачі Газети Бродської Кусь вважає брак публікацій для ремісництва.491 Але, крім того, можна ще зазначити, що надмірна зосередженість на Бродах і Бродівському повіті навряд чи приваблювала читачів у Золочеві. До того ж газета мала надто сильний національно-польський характер, що в такому переважно єврейському місті, як Броди, було дещо невдалим інтегративним підходом – навіть якщо в ці роки все більше й більше євреїв вважали себе поляками. Патріотично-польська зорієнтованість Фелікса Веста виявлялася не лише у книжках і періодиці, які він видавав. Навіть будинок, де мешкала родина і де містився видавничий дім, був архітектурною демонстрацією польськості на найзнаменитішій вулиці Бродів – на Золотій (нім. Goldgasse, пол. ulica Złota). На фасаді будинку донині ваблять погляд чотири медальйони з портретами письменників – Адама Міцкевича, Юзефа Коженьовського, Юліуша Словацького та Зиґмунта Красінського (пор. розділ Х, іл. 4). Медальйон з портретом Коженьовського492 серед великих майстрів польського романтизму – це бродівська особливість і не цілком відповідає значенню письменника родом з Бродів, а властиво, з Малих Фільварків. Спочатку він відвідував тамтешню нормальну школу, згодом перейшов до реномованої польської гімназії в російському Кременці, розташованому за якихось 30 кілометрів від Бродів. Коженьовський викладав у Київському університеті, працював директором гімназії в Харкові й зрештою шкільним радником та координатором з питань освіти у Варшаві. Через свій польський патріотизм та підтримку Січневого повстання 1863 р. був змушений залишити Росію і того ж року помер у Дрездені.493 У літературній творчості Коженьовський звертався до типових романтичних тем – наприклад, до шляхетного піратства у диких Карпатах у драмі Karpaccy górale (пол. Карпатські верховинці).494 Його рідні Броди, однак, не відігравали ніякої ролі ні в його дорослому житті, ні в літературній діяльності, окрім листа зі спогадами про роки юності, якого він написав Садоку Барончу (Sadok Barącz), коли той 1865 р. працював над історією вільного торгового міста.495 Натомість для бродівських поляків Коженьовський, безсумнівно, був водночас і локально-патріотичною, і національною інтегративною фігурою. 491 492 493 494 495 Kuś: Feliks West, с. 109–112. Коженьовський не був, як часто стверджують, батьком англомовного письменника Джозефа Конрада. Chmielowski, Piotr. Józef Korzeniowski. Zarys biograficzny. – St. Petersburg, 1898. – С. 3–4, 9–14; Kościów, Zbigniew. Motywy Brodzkie: Wspomnienia, przyczynki historyczne, szkice biograficzne. – Opole, 1995. – С. 64. В Україні п’єса відома під назвою «Верховинці». Перший її переклад українською мовою вийшов з-під пера Миколи Устияновича. – Прим. перекладача. Barącz: Wolne miasto, с. 130–139. VІ. Християнські меншини 171 1895 р. за ініціативою Веста Газета Бродська закликала до збору пожертв на спорудження пам’ятника Коженьовському в Бродах. Весту навіть вдалося залучити до цього проєкту перспективного і згодом доволі успішного скульптора Антонія Попеля (1865–1910), який виявив готовність безоплатно виготовити пам’ятник, якщо йому будуть компенсовані витрати на матеріал. Однак пожертви були доволі мізерними, і в кожному номері газети доводилося повторювати заклик. Згодом з метою збору коштів комітет зі спорудження пам’ятника організовував благочинні концерти, бали й вечори.496 Нарешті пам’ятник вдалося виготовити 19 березня 1897 р. на сторічний ювілей Коженьовського й урочисто відкрити на Нойштедтер Маркт – одній з найвизначніших площ Бродів (пор. розділ Х, іл. 9). На відкритті поряд з місцевими достойниками був також присутній і виголосив урочисту патріотичну промову багаторічний депутат від Бродівського повіту (3-тя курія) Октав Саля.497 Перелік жертводавців засвідчує, що спорудження пам’ятника справді було польським проєктом, а мешканці греко-католицького та юдейського віровизнання не вважали його локально-патріотичним заходом. Особа Коженьовського та пам’ятник йому стали в 1890-х рр. ідентифікаційними об’єктами польської еліти у Бродах і були ними до Другої світової війни, про що свідчить також присвоєння імені Коженьовського місцевій гімназії після 1918 р. Останнє десятиріччя ХІХ ст. загалом ознаменувало початок полонізації громадського простору. Крім спорудження пам’ятника, видання польськомовної газети та діяльності видавничого дому Фелікса Веста, було засновано низку польських товариств, таких як Sokół (пол. Сокіл, 1891), Gwiazda (пол. Зірка, 1892), Szkoła Ludowa (пол. Народна школа, 1902), Młodzież Polska (пол. Польська молодь, 1907) та Drużyna Bartoszowa (пол. Дружина Бартошова, 1908).498 Переведення бродівської гімназії з німецької мови викладання на польську припадає також на цей період (пор. розділ VII.2). Заміна німецько-єврейського зовнішнього образу на польсько-галицький, здається, не завжди відбувалася без труднощів. 1897 р., до прикладу, читач Газети Бродської у листі під назвою «Deutschland, Deutschland über alles» (нім. Німеччина, Німеччина понад усе) скаржився, що деякі єврейські ремісники, підприємці та лікарі досі виготовляють рекламні таблички лише німецькою мовою.499 Цей доволі полемічний лист дає змогу дійти висновку, що на межі сторіч суто німецькомовне публічне позиціонування було вже радше винятком, аніж правилом. Тож Броди вже однозначно прямували до перетворення на «звичайне» галицьке мале місто, 496 497 498 499 Kronika. Pamiętamy o pomniku Korzeniowskiego! // Gazeta Brodzka. – № 11. – 1 вересня 1895 р. – С. 3; Pomnik Korzeniowskiego // Gazeta Brodzka. – № 14. – 15 жовтня 1895 р. – С. 2. Pomnik Józefa Korzeniowskiego // Gazeta Brodzka. – № 7. – 1 квітня 1897 р. – С. 1–2. Kościów: Brody, с. 44. Kronika. «Deutschland, Deutschland über alles.» // Gazeta Brodzka. – № 7. – 1 квітня 1897 р. – С. 3. 172 Б. Незвичайне галицьке мале місто хоча полонізація громадського простору тут і розпочалася на чверть сторіччя пізніше, ніж на решті територій коронного краю.500 Русини / українці Русинське населення в самих Бродах становило від п’яти до дванадцяти відсотків – особливо низька частка для східногалицьких міст. Однак для історії українськомовного населення суворе розмежування між містом і довколишніми селами було б недоречним. Греко-католицькі церкви, ринок та освітні можливості у Бродах спричинялися до того, що й русини регулярно потрапляли до міста з довколишніх околиць і були в житті міста релевантною й помітною групою. Співзасновник Руської Трійці Яків Головацький (1814–1888) хоч і народився в розташованих за 20 кілометрів на південь від Бродів Чепелях (пол. Czepiele), однак не мав з містом ніяких особистих зв’язків. Його діяльність на ниві формування модерної української літературної мови не мала безпосереднього впливу на його рідний повіт, як майже не мала його і його активна політична діяльність 1848 р. в Головній Руській Раді.501 Незалежно від Головацького в червні 1848 р. у Бродах був створений підкомітет цієї першої політичної представницької інституції галицьких русинів, який, налічуючи 105 членів, навіть був одним з найбільших із загалом 50 підкомітетів. Комітет, влаштовуючи акції зі збору підписів, підтримував заходи Руської Ради – як, наприклад, вимогу поділу коронного краю чи протест проти запровадження польської мови навчання у східногалицьких школах. Окружному комітетові, однак, не вдалося одержати дозвіл на формування місцевого загону створюваної русинської національної гвардії. Бродівський комітет проіснував щонайменше до початку 1850 р., а можливо, що й до загального розпуску Головної Руської Ради 1851 р.502 До процесів над русофілами 1882 р. для інтелектуального ландшафту галицьких русинів у культурній сфері були характерні русофільські тенденції і водночас відданість Габсбурґам.503 Русофільська або ж, як її ще називали, старорусинська зорієнтованість у Бродівському і Золочівському повітах до500 501 502 503 Herzberg-Fränkl: Juden, c. 478–479. Стеблій, Феодосій. Яків Головацький – діяч українського національного відродження // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Кн. ІІ. – Броди, 1998. – С. 478–491. Kozik, Jan. The Ukrainian National Movement in Galicia: 1815–1849. – Edmonton, 1986 [1973]. – С. 203–204, 294; Турій, Олег (ред.). Головна Руська Рада, 1848–1851. Протоколи засідань і книга кореспонденції. – Львів, 2002. – С. 52, 76, 145, 207. Wendland, Anna Veronika. Die Russophilen in Galizien. Ukrainische Konservative zwischen Österreich und Rußland, 1848–1915 (= Studien zur Geschichte der österreichischungarischen Monarchie 21). – Wien, 2001. – С. 16–17. VІ. Християнські меншини 173 мінувала до кінця Габсбурзької монархії.504 У 1870–1880-х рр. намісництво неодноразово давало доручення Бродівському повітовому староству спостерігати за русофільською діяльністю в повіті і насамперед зважати на греко-католицьких священників. Однак у Бродах, як і у львівських процесах 1882 р., більшість підозр виявилися безпідставними.505 Особливим поштовхом стали прощі до розташованого лише кілька кілометрів за російським кордоном Почаївського монастиря. Монастир був заснований у першій половині XVI ст. і за польської влади перейшов з православної до уніатської церкви. Попри належність до Російської імперії від 1795 р. і до Польського повстання 1830/31 рр. він перебував під управлінням греко-католицького чину василіан. 1833 р. – лише через два роки після повернення в православ’я – монастир був зведений у ранг лаври і став одним з найсвятіших місць Російської православної церкви.506 Галицькі русини здійснювали паломництва до Почаєва (пол. Poczajów, рос. Почаев) віддавна. Ці прощі радше були виявом народної побожності, аніж мали культурнополітичну спрямованість. Проте в лютому 1884 р. греко-католицький архиєпископ Львова дав усім прикордонним єпархіям, серед них і Бродівській, вказівку, щоб відповідні душпастирі роз’яснили своїм прихожанам «гріховність» таких паломництв. Крім того, священники мали запропонувати вірянам альтернативу й переконати їх здійснювати паломництва до святих місць у Галичині – наприклад, до розташованого за кілька кілометрів від Бродів Підкамінського монастиря.507 Міністерство внутрішніх справ навіть припускало, що російське консульство у Бродах у сумнівний спосіб завербувало кількох хлопців з Бродів і довколишніх сіл, щоб, навернувши їх у Почаєві у православ’я, потім використовувати в Галичині як пропагандистів. Навіть якщо повітовий староста і не зміг підтвердити правдивість цих чуток, його все одно застерегли не втрачати пильність.508 Судячи з усього, місцева влада 504 505 506 507 508 Клепарчук, Степан. Дорогами і стежками Брідщини. Спомини. – Торонто, 1971. – С. 31–32. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 2617, Anordnung der Statthalterei an Złoczow vom 20.6.1874 mit Kopie an die Brodyer Bezirkshauptmannschaft, с. 67–68; Bezirkshauptmannschaft Brody ans Landespräsidium, 7.11.1874, Zl. 42, ad 9142 ex 1874, bzgl. des Aufenthalts des Pfarrers Julian Podsoński in Zwyżynie, с. 154; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 2618, Schreiben der Bezirkshauptmannschaft Złoczow ans Landespräsidium vom 7.6.1875, с. 17. Булига, Олександр. До питання про дату зміни юрисдикції Почаївського Монастиря у першій третині XVIII століття // Історія релігії в Україні. Праці XI-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 16–19 травня 2001 р.). – Кн. 1. – Львів, 2001. – С. 106–110; Хойнацкий A. O. Почаевская Успенская Лавра. Историческое описание. – Почаев, 1897. – С. 125–131. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 4341, Schreiben des Bischofs Sembratowicz an die Statthalterei vom 3.2.1884, Zl. 35., с. 22–25. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 4301, Innenminister an Statthalter Philipp Ritter von Zaleski am 29.12.1884, Zl. 6227, Notitz bzgl. der russisch-orthodoxen Umtriebe in Galizien, с. 53– 57; Schreiben der Bezirkshauptmannschaft ans Landespräsidium vom 30.12.1884, Zl. 167, 174 Б. Незвичайне галицьке мале місто цілком поважно поставилася до цього застереження, бо 1901 р. архимандрит Почаївського монастиря Софроній у листі до митрополита Житомирського писав, що кількість прочан з Галичини за останні 20 років, а особливо в останнє десятиріччя ХІХ ст., зменшилася. Софроній нарікав, що нападки на паломників особливо подужчали насамперед після того, як Бродівський повіт очолив граф Владислав Руссоцький (Władysław Russocki). Водночас він, однак, висловив жаль, що російські [він пише «русские», а не «российские»] прикордонні служби створюють безпаспортним паломникам під час перетину кордону додаткові труднощі.509 Однією з основних організацій русофілів у Галичині було ініційоване 1874 р. Іваном Наумовичем Товариство імені Михайла Качковського (рос. Общество имени Михаила Качковского). Засноване ще 1876 р. відділення у Бродах було одним з найперших відділень поза Львовом і намагалося проводити інтенсивну роботу з поширення консервативних, русофільських, але все ж таки австрійсько-патріотичних ідей на повітовому рівні. Бродівське відділення на межі сторіч налічувало понад 220 членів, мало розгалужену мережу повітових хат-читалень, опікувалось інтернатом для школярів і поряд з відділеннями в Дрогобичі, Коломиї, Перемишлі й Сокалі (пол. Sokal) належало до найактивніших і найбільших відділень.510 Консервативна спрямованість Товариства імені Качковського виявилася, наприклад, у боротьбі проти запровадження фонетичного правопису в українській мові, який від 1893/94 рр. мав замінити традиційну орфографію в русинських школах Східної Галичини. Бродівське відділення також брало участь у цих протестах і 1892 р. в місті й повіті провадило кампанію зі збору підписів під відповідною петицією до міністерства освіти. Зібрати, однак, удалося не так уже й багато – трохи більше як 150 підписів.511 Русофільський рух упродовж багатьох десятиріч не був політично зорієнтований на Росію, а спрямовував свою діяльність радше проти польського домінування в Галичині та – як засвідчує, наприклад, ця петиція – проти модерного українського національного руху.512 Цей рух спробував утвердитися також у Бродах, про що, до прикладу, свідчить заснування 1894 р. кредитного товариства Самопоміч, у якому спочатку домінували русофіли, але від початку ХХ ст. воно дедалі більше потрапляло під контроль українофілів.513 Найважливішим кроком у напрямку формування модерного українського національно- 509 510 511 512 513 с. 58; Schreiben des Landespräsidiums an die grenznahen Bezirkshauptmannschaften vom 4.1.1885, c. 60–61. ДATO, Ф. 258, оп. 1, спр. 4354, Brief des Archimandrits des Lavras Sofronij an Modest, Wolhynischer und Žitomirer Erzbischof vom 1.6.1901. Wendland: Russophile in Galizien, с. 273–276, 293. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 1, спр. 1178, с. 85–86, 93–94, 95–96. Пор. висновки Вероніки Вендланд: Wendland: Russophile in Galizien, с. 569–574. Клепарчук: Дорогами, с. 58. VІ. Християнські меншини 175 го руху в Бродах стало заснування 1 листопада 1891 р. за ініціативою вчителів релігії отця Михайла Лотоцького та отця Григорія Яреми відділення товариства Просвіта. З-поміж майже 60 засновників товариства поряд з двома щойно загаданими ще п’ять осіб були безпосередньо з Бродів: Амврозій Рибак, ад’юнкт повітового суду Володимир Лукавецький, лікар Адам Струманський, а також ще два вчителі гімназії – Петро Скобельський та Андрій Чичкевич.514 І в новому сторіччі рушійною силою українофільського руху в Бродах були вчителі, а саме – катехит Софрон Глібовицький, історик, автор історії Бродів Іван Созанський, учитель математики Василь Санат і насамперед видатний учений Василь Щурат, який у 1901–1907 рр. викладав у Бродівській гімназії. Василь Щурат провадив активну діяльність не лише в Просвіті, а й у клубі Основа.515 У цій гімназії, однак, викладали також цілком по-русофільському налаштовані вчителі, такі як Юліан Кустинович чи Микола Сущинський. Про роз’єднаність у сфері шкільництва свідчить також той факт, що 1903 р. було засновано два інтернати для русинських школярів: бурса імені Маркіяна Шашкевича (українофільська) та бурса імені отця Теодозія Еффиновича (русофільська).516 Якщо перша, як і заснована 1905 р. польська та заснована 1907 р. єврейська бурса, одержували фінансову допомогу з боку коронного краю, повіту й громади, то друга могла розраховувати лише на фінансову підтримку з боку повіту, а також начебто з Росії, що свідчить про реальне співвідношення сил між цими двома течіями. На початок ХХ ст. русофіли, попри їхню більшість у місцевості довкола Бродів, дедалі більше опинялися на маргінесі. Ретельні перевірки їхньої бурси галицькими органами влади також свідчать про чимраз більшу недовіру до цього культурно-політичного напрямку в Бродах.517 Хоч розподіл сил між українофільськими та русофільськими русинами у бродівській громадській раді й невідомий, проте навіть якби консервативні представники мали перевагу над національними, їхній вплив усе одно був би обмеженим. Зрештою, на підставі демографічної ситуації у громадській раді домінували представники юдейського віровизнання, – а вони, судячи з усього, навряд чи поділяли інтереси русофільського руху, який від 1880-х рр. чимраз більше скочувався на антисемітські позиції.518 Клепарчук натомість 514 515 516 517 518 ЦДІАЛ, Ф. 348, оп. 1, спр. 1303, с. 7, 10–11, 50. Клепарчук: Дорогами, с. 61–62; ЦДІАЛ, Ф. 348, оп. 1, спр. 1303, с. 52, 57, 64; ЛНБ, від. рук., Щ-т 7 / п 4, С. 7–14. Jahresbericht des k. k. Real und Ober-Gymnasiums in Brody (Sprawozdanie c. k. Gimnazyum im. Rudolfa w Brodach [від 1908 р. польською мовою]. – 1914 р. – Brody, 1879–1914. – С. 40–41; Клепарчук: Дорогами, с. 32, 58–59. Jahresbericht Gymnasium (1914), с. 32–33; Клепарчук: Дорогами, с. 32; ÖStA/HHStA, MdA, PA, Liasse XXXXV/9 Karton 222, Z.Z. 5774 M.I., c. 124–130. Під час виборчої кампанії до Райхсрату 1873 р. так ще не було: на той час ще навіть існували виборчі домовленості між русофілами та німецько-ліберальними євреями. Wendland: Russophile in Galizien, с. 321–337; Manekin: Politics. 176 Б. Незвичайне галицьке мале місто повідомляє про співпрацю між євреями й українцями в раді міста в першому десятиріччі ХХ ст., коли за ініціативою депутата ради Василя Саната одну з вулиць було названо іменем Маркіяна Шашкевича – одного з засновників Руської Трійці. До його 100-річного ювілею 1911 р. українофільський рух організував низку заходів символічного характеру.519 Натомість на повітовому рівні до початку Першої світової війни русофіли були домінантною політичною течією. Представник четвертої виборчої курії до Галицького ландтаґу, на відміну від представника третьої курії, завжди був русином – окрім 1882–1889 рр., коли цей мандат мав граф Станіслав Бадені (Stanisław Badeni).520 Наступником Бадені був багаторічний провідний член бродівського відділення Товариства імені Качковського Іван Сірко.521 На довиборах у зв’язку зі смертю Сірка 1893 р. у четвертій курії Бродівського повіту вперше кандидував представник українофілів. Михайло Павлик повідомляє, що ці вибори відбувалися з грубими порушеннями і в атмосфері ворожого ставлення з боку русофільської громадськості.522 Виграв їх зрештою Олександр Барвінський, консервативний старорусин, який мав добрі зв’язки з польськими консерваторами. В наступному 1903 р. депутатом був обраний отець Теодозій Еффимович, а згодом Володимир Дудикевич – також русофіли. Дмитро Марков, обраний 1913 р. депутатом до ландтаґу від Бродівського повіту, хоч і заручився на виборах підтримкою українського виборчого комітету, та після обрання не виконував даних обіцянок і далі перебував на русофільських позиціях.523 Дудикевич і Марков репрезентували новий тип політика. Обоє хоч і походили з консервативної русофільської Руської Народної Партії (РНП), однак протягом першого десятиріччя ХХ ст. радикалізувалися. На засіданні партійного активу в грудні 1908 р. у Бродах поміркованому очільникові партії було висловлено недовіру, і в лютому наступного року новим головою обрали Дудикевича. Після того партія вже офіційно розкололася на Русскую Народную Организацию (РНО) та Галицко-Русскую Раду (ГРР). Остання продовжувала дотеперішню культурно-русофільську традицію: втім, через погану організацію та структурно-консервативні погляди опинялася на маргінесі. Натомість РНО орієнтувалася на Петербурґ, вважала русинів частиною за519 520 521 522 523 Клепарчук: Дорогами, с. 63. Щодо святкування ювілею Шашкевича пор.: Zayarnyuk, Andriy: Mapping Halychyna. Constructing the Ukrainian National Space in Habsburg Galicia // Ingram, Susan / Reisenleitner, Markus / Szabó-Knotik, Cornelia (ред.). Identität – Kultur – Raum. Kulturelle Praktiken und die Ausbildung von Imagined Communities in Nordamerika und Zentraleuropa. – Wien, 2001. – С. 132–138. Grodziski: Sejm krajowy, с. 149, 157, 165, 173, 181, 189, 198, 206, 215, 222. ЦДІАЛ, Ф. 196, оп. 1, спр. 67, с. 1–3. Павлик, Михайло. Моя бродська Одіссея. Споминки з виборів 1894 р. – Коломия, 1894. Клепарчук: Дорогами, с. 33. VІ. Християнські меншини 177 гальноруського народу й виступала за впровадження російської мови навчання у школах Східної Галичини.524 Марков представляв таку позицію ще 1907 р., коли оголошував – російською мовою – цю вимогу на пленарному засіданні Райхсрату. Після запровадження 1907 р. загального виборчого права Марков мав, власне, мандат крайового виборчого округу, до якого належав і Бродівський судовий округ. Доти завдяки цензовій виборчій системі на основі поділу на курії навіть у четвертій і п’ятій курії вибори завжди вигравали ті кандидати, яких підтримував польський Центральний виборчий комітет (пол. Centralny komitet wyborczy). 1911 р. Маркова переобрали, і від 1913 р. він мав подвійний мандат депутата Райхсрату і ландтаґу. Складне галицьке виборче право до Віденського парламенту, яке у крайових виборчих округах передбачало головний і міноритарний мандат, дало змогу й українофілам делегувати до Райхсрату одного представника від бродівського виборчого округу. Проте і 1907 р., і 1911 р. знадобилося три тури, доки Марков не одержав для РНО основний мандат, а Євген Петрушевич для Української Національно-Демократичної Партії (УНДП) – міноритарний; до того ж 1911 р. розрив між ними зменшився з близько 7 тис. до 3 тис. голосів.525 Такий результат, судячи з усього, об’єктивно засвідчує розподіл політичних уподобань русинів у Бродівському повіті та в самому місті в перше десятиріччя ХХ ст.: тобто український національний рух дедалі більше набирав на силі, а русофільська орієнтація порівняно з рештою Східної Галичини досі перебувала на відносно сильних позиціях. 524 525 Binder: Galizien, с. 153–154. Binder: Galizien, с. 652, 668. 178 Б. Незвичайне галицьке мале місто VІІ. Релігія – мова – нація 179 VII. Релігія – мова – нація. Школа як полікультурний світ Zur Aufnahme ins hiesige Gymnasium melden sich jährlich fast zu gleichen Theilen christliche und israelitische Schüler. Letztere sind zumeist Söhne hiesiger Einwohner mosaischen Glaubens und haben die confessionelle israelitische Volksschule, in welcher der Unterricht vormals ausschließlich deutsch, gegenwärtig utraquistisch dh. deutsch und polnisch ertheilt wird, besucht. […] Anders verhält es sich aber mit der christlichen Jugend; diese ist theils polnischer, theils ruthenischer Nationalität und zwar sind es Söhne hiesiger Beamten oder Handwerker, oder Söhne von Volksschulehrern [sic] und Landsleute der nächst Brody liegenden Dörfer.526 Відповідно до ухваленого 1774 р. Загального шкільного статуту в габсбурзьких спадкових землях було запроваджено обов’язкову шестирічну шкільну освіту. Документ заклав підвалини для формування німецькомовної основної шкільної освіти в усій Дунайській монархії, а відтак і в Галичині. В кожній парафіяльній громаді мала бути створена одно- або дворічна тривіальна школа, тобто навчальний заклад, який мав надавати так звані «три підставові напрями». Малий trivium охоплював читання, письмо й арифметику, а також заняття з релігії. Фінансування такої школи мало відбуватися коштом громади та землевласника. В більших містах – тобто щонайменше в кожному окружному центрі – мала бути створена три- або чотирикласна головна школа. Після третього класу тривіальної школи можна було йти навчатися до четвертого класу головної школи. Поряд з цими двома типами шкіл були ще чотирикласні нормальні школи, де здобували освіту також майбутні вчителі тривіальних шкіл. Наявність такої школи передбачалася лише в тих містах, де знаходилася державна шкільна комісія, – тобто зазвичай у столиці 526 ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 993, Vortrag des Lehrers Emil Pelikan, Protokoll der Sitzung des Lehrkörpers vom 25.2.1893, с. 159. Переклад: На навчання до тутешньої гімназії щороку майже порівну записуються християнські та єврейські школярі. Це здебільшого сини тутешніх мешканців юдейського віровизнання: вони відвідували конфесійну єврейську народну школу, де заняття відбувалися колись винятково німецькою, а нині двома мовами, тобто німецькою і польською. […] Інакше з християнською молоддю – вона почасти польської, почасти русинської національності, це сини тутешніх державних службовців або ремісників, або сини вчителів народної школи та селян з розташованих неподалік Бродів сіл. 180 Б. Незвичайне галицьке мале місто коронного краю. (Де-факто відмінність між головною і нормальною школою була часто невиразною, і подеколи обидва поняття вживали як синоніми.) Обов’язкова шкільна освіта стосувалась і хлопців, і дівчат, а в сільських тривіальних школах на заняттях здебільшого перебували обидві статі водночас. Дівчата не мали доступу до головних шкіл. Натомість у більших містах подекуди існували й дівчачі школи, які часто знаходилися при жіночих монастирях і відповідали рівневі тривіальної або головної школи. Поряд зі створенням нових шкіл шкільна реформа мала також уніфікаторський характер. Освіту розглядали як політичне завдання, що 1784 р. за Йосифа ІІ зумовило створення державного нагляду за шкільною освітою. Для цього були запроваджені посади шкільних інспекторів на рівні краю, округу та громади.527 Особливо амбітні, але водночас і хаотичні шкільні статути цісаря передбачали створення в Галичині 2200 шкіл у греко-католицьких, 803 – у римо-католицьких парафіях та 97 – в інших релігійних громадах, здебільшого, звичайно, єврейських, але також вірменських та протестантських шкіл. 1806 р. існувала, однак, лише 341 школа – тобто лише десять відсотків від запланованої кількості.528 Обов’язкова шкільна освіта поширювалась і на єврейське населення. Відповідно до єврейського статуту для Галичини від 16 липня 1776 р. кожна самостійна єврейська громада (громада могла охоплювати кілька населених пунктів) була зобов’язана утримувати три публічні школи, в кожній з яких мав працювати щонайменше один державний учитель, щоб поряд зі знаннями з Біблії та Талмуду діти одержували також основні навички читання й письма.529 Цей правовий документ заклав підвалини світської німецькоєврейської системи освіти, навіть якщо протягом перших десяти років його реалізація протікала не особливо рішуче. Лише Йосиф ІІ зробив нові кроки для утвердження цих шкіл. Новий єврейський статут 1785 р. передбачав наявність державного нагляду над німецько-єврейськими школами. В цих 527 528 529 Engelbrecht, Helmut. Geschichte des österreichischen Bildungswesens. – Bd. 3. – Wien, 1984. – С. 103–122; Röskau-Rydel, Isabel. Kultur an der Peripherie des Habsburger Reiches. Die Geschichte des Bildungswesens und der kulturellen Einrichtungen in Lemberg von 1772 bis 1848 (= Studien der Forschungsstelle Ostmitteleuropa an der Universität Dortmund 15). – Wiesbaden, 1993. – С. 68, 94–104; Kral, Elisabeth. «Das Schulwesen aber ist, und bleibet allzeit ein Politikum». Elementarunterricht unter Maria Theresia und Joseph II. (неопубл. дипл. роб., Wien, 2001. – С. 47–58, 88–117.). Adamczyk, Mieczysław-Jerzy. Społeczeństwo polskie w Galicji wobec szkoły austriackiej (1774–1867) // Majorek, Czesław/Meissner, Andrzej (ред.). Galicja i jej dziedzictwo. – Bd. 8: Myśl edukacyjna w Galicji 1772–1918. – Rzeszów, 1996. – C. 251–269; Adamczyk, Mieczysław-Jerzy: Szkoły obce w edukacji Galicjan. – Bd. 1: Kraje korony węgierskiej. – Warszawa, 1996. – C. 73. Röskau-Rydel: Kultur an der Peripherie, с. 68, 94–104; Adamczyk, Mieczyslaw-Jerzy: L’éducation et les transformations de la société juive dans la Monarchie des Habsbourg 1774 à 1914. – Paris, 1999. – C. 55; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 1520, IV T. 1, Gal. – 1784, Abdruck der Judenordnung, vgl. Abschnitt 2, Art. 1. VІІ. Релігія – мова – нація 181 нових школах єврейські вчителі викладали єврейським хлопцям (від 1790 р. також дівчатам) і релігійні, і світські дисципліни німецькою мовою. Згідно з розпорядженням від 15 квітня 1786 р., кожна єврейська громада мусила мати німецько-єврейську школу за взірцем нормальної школи, а також у кожному населеному пункті громади мала бути школа за взірцем тривіальної школи.530 Доволі ілюзорний план. Уже згадуваний у розділі V Герц Гомберґ, учень Мозеса Мендельсона, 1787 р. разом із загальним галицьким шкільним інспектором Йоганном Францом Гофманном (Johann Franz Hofmann), а від кінця 1789 р. одноосібно здійснював нагляд за галицькими німецько-єврейськими школами. Навчальна програма єврейських шкіл дуже сильно була схожа на навчальну програму християнських шкіл.531 Проте місцеве єврейське населення не надто цінувало діяльність Гомберґа, і прохання про звільнення від відвідування школи після смерті Йосифа ІІ 1790 р. зросли. 26 червня 1806 р. Франц ІІ зрештою скасував усю німецько-єврейську освіту і звільнив усіх учителів. Приміщення шкіл та інвентар були передані до загального галицького шкільного фонду. Як і в попередні десятиріччя, єврейським родинам було дозволено віддавати своїх дітей на навчання до загальних, а де-факто християнських шкіл, але обов’язком це не було.532 Образ вороже налаштованого до освіти, відсталого єврейства надто перебільшений, оскільки він виник під великим впливом австрійських маскілім ХІХ ст.533 Близько 30 тис. єврейських дітей,534 які від 1782 р. до 1806 р. відвідували ці німецько-єврейські школи, заклали зрештою підвалини для відкритості галицького єврейства та рецепції просвітницьких ідей. VII.1. Броди як регіональний освітній центр Найдавнішим навчальним закладом у Бродах (1637 р.) Баронч називає школу, пов’язану з найважливішою освітньою інституцією Речі Посполи530 531 532 533 534 Röskau-Rydel: Kultur an der Peripherie, c. 71–72, 107–117. Докладніше про Герца Гомберґа див., напр.: Sadowski: Haskala und Lebenswelt; Varga, Peter. Die drei Mendelssohns. Wirkungen der deutsch-jüdischen Aufklärung in Osteuropa (= Asteriskos 2). – Budapest, 2001. – С. 77–83; Balaban, Majer. Z historji żydów w Polsce. Szkice i studja. – Warszawa, 1920); Ochs, David. Die Aufklärung der Juden in Galizien 1772–1848 (неопубл. дис., Wien, 1937). – С. 20–21. Röskau-Rydel: Kultur an der Peripherie, c. 71. Ван Луйт довів, що багато євреїв суто з прагматичних причин не вбачали жодної проблеми в таких спільних заняттях. Пор.: Van Luit, Paths of Modernity, с. XIV. Holzer: Enlightenment, c. 79–80. 1788 р. було 5907 школярів (і школярок) юдейського віровизнання, 1789 р. – 6268, 1806 р. – приблизно 3500. Пор.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 85, спр. 1903, с. 117; Holzer: Enlightenment, с. 80. 182 Б. Незвичайне галицьке мале місто тої – Краківською академією.535 До того ж у доавстрійські часи, ймовірно, існувала ще школа при Домініканському костелі. Для дітей з єврейських родин найважливішим освітнім закладом були, звичайно, хедери (єврейські релігійні школи для хлопчиків від трьох років), хоча про них і немає свідчень у відповідній літературі. Крім того, далеко за межами міста був відомий «дім навчання» (їд. Бродер клойз), який існував при синагозі536 й завдяки якому Броди були духовним центром східноєвропейського єврейства. Перший поділ Польщі приніс великі зміни. Однак коли і які школи з’явились у Бродах на підставі шкільного статуту Марії Терезії, невідомо. В одному з розлогих галицьких окружних описів сказано про існування станом на 1783 р. школи у Бродах, хоча докладніше не зазначено, що то була за школа.537 Крім того, в описі йдеться про потребу створення інших головних шкіл.538 Йосиф ІІ підтримав цю пропозицію і в патенті від 15 січня 1784 р. розпорядився заснувати тривіальні й головні школи в Замості (пол. Zamość), Бродах, Тарнові, Жешові, Перемишлі та Ярославі, а також забезпечити їх методично вишколеними вчителями, які мали володіти і німецькою, і польською мовами.539 Це розпорядження було втілене в життя ще того ж року. Створена в Бродах нова (християнська) головна (нормальна) школа перебувала під патронатом крайового губернаторства та власника міста, тобто родини Потоцьких.540 24 травня 1784 р., попри спротив батьків та очільників кагалу на початках, у Бродах було відкрито також німецько-єврейську нормальну школу.541 Ці дві школи заклали підвалини становища Бродів як регіонального освітнього центру впродовж наступних ста років. Єврейський шкільний інспектор Герц Гомберґ (Herz Homberg) у своєму звіті описує доволі невтішний на початку 1788 р. стан німецько-єврейської школи в Бродах: «1) Кількість молоді, яка відвідує школу, в обох класах налічує не більше 180 душ, з яких, знову ж таки, велика частина лише зрідка з’являється у школі. За такої великої кількості єврейства, як там, хлопців шкільного віку може налічуватися, мабуть, з 800 або й більше. Той, що нижче підписався, попросив перелік молоді шкільного віку, але ні вчителі, ні керівництво громади не змогли задовольнити його прохання, бо такого переліку поки що не існує. 535 536 537 538 539 540 541 Barącz: Wolne miasto, c. 22. Пор., напр.: Wurm: Z dziejów, с. 44–45. В іншому окружному описі за жовтень 1788 р. згадано про існування в усьому Бродівському окрузі лише однієї німецької школи – а саме окружної школи. Йдеться, ймовірно, про засновану 1784 р. християнську головну школу. Пор.: ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 402A, III A 5, Gal., 1787 – März 1808, 12 ex mart. 1789 Brody. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 232, II A 6, Gal., 108 ex dec. 1783 (II. Teil), ad 27. Piller’sche Gesetzessammlung (1784), c. 5–7. Площанський: Торговельный город. Церкви, с. 283–284. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 1, спр. 208. VІІ. Релігія – мова – нація 183 2) Дійсні школярі, окрім дуже небагатьох, – з найбіднішої верстви євреїв, тобто саме ті, хто не матиме особливого впливу на ширші верстви суспільства. Оскільки переліку не було в наявності, то неможливо було щось про це довідатись. 3) Громада та її керівництво скаржилися на надто велику суворість, з якою ставляться до молоді в школі. І справді виявився 4) загальний гнітючий страх у школярів, щойно на них подивляться, та невимовна розгнузданість, щойно їм здасться, що на них не зважають і відвертають від них погляд. Справжні симптоми класичного ставлення з боку одних та браку поваги з боку інших. 5) Кількаразово проведені іспити засвідчили, що учні першого вчителя [ймовірно, Ізера Міндена (Iser Minden)] виявили з предметів посередній поступ, але учні другого вчителя відстають іще більше, – що тим дивніше, оскільки немає сумніву, що самому вчителеві Вайнфельду не бракує власної культури. Провину за це вчитель поклав на недбальство керівництва громади щодо доконечної підтримки, коли школярі неналежно і нерегулярно відвідують заняття; керівництво ж зі свого боку звинувачує в недбальстві вчителя. У браку поступу в навчанні все ж не можна звинувачувати винятково лише вчителя, якщо зважити на те, що керівництво взагалі не прихильне до німецьких занять, окрім Якоба Ландау [підкреслення в оригіналі], – одного з членів керівництва, відомого прихильника школи та публічного виховання, – і робить усе для того, щоб якщо їм і не завадити, то принаймні не дати змоги відбуватися на належному рівні, – і голосу одного-єдиного розсудливого члена керівництва надто мало, щоб надати йому достатньо сили й ефективності. 6) Школі дуже бракує приміщень, вона може розмістити лише половину з вірогідної кількості зрілих для шкільної освіти молоді, яка випливає з детального переліку. Заняття, передбачені щонайвищим наказом, для так званих помічників або асистентів учителя юдейської релігії з огляду на шкільне приміщення спричинюють ще одну складність: таких є понад 150, і їх немає де розмістити.»542 З цього звіту видно, що німецько-єврейська нормальна школа, відкрита 1784 р., через три роки після відкриття не працювала як належить. А тому Гомберґ поряд зі спорудженням більшого приміщення висловився також за створення третього класу, що було необхідною передумовою для школи зі статусом головної. Крім того, він вважав за потрібне відкрити у Бродах ще одну німецько-єврейську школу – однак у статусі тривіальної, оскільки на початковому рівні навчалося не лише забагато школярів, а й надто багато було асистентів. Цікаво, що цих помічників (їд. белфер) у традиційному єврейському хедері держава зобов’язувала навчатись у світській школі. По-перше, це означає, що галицькі окружні державні органи мали якийсь контроль над кількістю релігійних шкіл, а також толерували їхню діяльність. По-друге, видно, що держава намагалася реформувати єврейське населення не лише з допомогою офіційних німецьких шкіл, а й опосередковано – через його традиційні освітні інституції. 542 APKW, Teki Schneidera, 190, Bericht des jüdischen Schulaufsehers Herz Homberg von seiner Schulbereisung nach Brody, ans Gubernium, 20.2.1788, Nr. 4363. 184 Б. Незвичайне галицьке мале місто Виглядає, що ініціативи Гомберґа дійсно були реалізовані, бо серед загалом 93 німецько-єврейських шкіл Галичини в переліку шкіл на 1788/89 н. р. та 1789/90 н. р. зазначено наявність 91 тривіальної школи, а також двох головних шкіл, до того ж, у Львові та Бродах. Головною школою в Бродах керував Ізер Мінден разом з двома іншими вчителями, а навчалось у ній загалом 150 школярів та 56 белферів (1788/89). У наступному навчальному році в школі навчалося навіть 213 школярів та 61 белфер. Окрім цієї єврейської головної школи, була заснована ще й німецька-єврейська тривіальна школа, де 1788 р. лише 56, а в 1789 р. 123 дітей навчав Й. Естеррайхер (J. Oesterreicher). Майбутніх асистентів для хедерів серед його учнів не було.543 І рабинська ортодоксія, і хасиди не сприймали такої німецько-єврейської системи освіти, хоча ставлення до неї (принаймні з боку ортодоксів) було амбівалентним. Старійшина бродівської громади Якоб Ландау, якого хвалив Гомберґ, під час відкриття 1784 р. головної (нормальної) школи виступив перед єврейською молоддю з напутньою промовою,544 – що йому, однак, не завадило в серпні 1790 р., невдовзі після смерті Йосифа ІІ, долучитися до делегації, яка прямувала до цісаря Леопольда ІІ, щоб просити про закриття всіх галицьких німецько-єврейських шкіл. Аргументи полягали в тому, що утримання таких шкіл надто обтяжливе для бюджетів громад, що вчительський колектив нехтує талмудичним змістом навчання, для вивчення гебрайської мови залишається замало часу і що спільне навчання хлопців з дівчатами не відповідає нормам моралі, – а тому відвідування школи має відбуватися лише на добровільній основі, а дівчатам навчатись у таких школах узагалі треба заборонити. В датованому 10 грудня 1790 р. експертному висновку на це прохання Герц Гомберґ розкритикував поголовне (окрім кількох купців) невігластво галицьких євреїв у питанні німецько-єврейських шкіл, а насамперед негативне ставлення рабинів. Він звернув увагу на те, що менші громади й так не зобов’язані відкривати такі школи, а в Бродах чотири німецькі вчителі – ніщо порівняно з сотнею вчителів релігії та 73 белферами, – до того ж їхнє утримання не йде на кошт громади,545 і в юному віці школярів моральні сумніви зрештою іррелевантні, хоча окремі дівчачі школи, на його думку, також потрібні.546 Остання порада принаймні частково була втілена в життя, адже 1792 р. у Бродах було відкрито 543 544 545 546 ЦДІАЛ, Ф. 146, oп. 85, спр. 1903, с. 112–117. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 32, Gutachten von Neuhaus, Lemberg 31.3.1815, Zl. 12409/655, с. 16–17. Це, властиво, не може відповідати реальності, бо фінансування німецько-єврейської шкільної системи загалом відбувалося коштом галицьких єврейських громад або єврейського шкільного фонду, внески до якого сплачували, знову ж таки, громади. Wolf, G. Zur Geschichte des jüdischen Schulwesens in Galizien // Allgemeine Zeitung des Judentums. Ein unparteiisches Organ für alles jüdische Interesse. – Heft 15. – 14 квітня 1887 р. – С. 231–232. Що стосується ролі Ландау та інших маскілім у цій петиції, пор.: Van Luit, Paths of Modernity, с. XV–XIV. VІІ. Релігія – мова – нація 185 німецько-єврейську дівчачу школу. За чий кошт існувала школа, незрозуміло, бо на підставі надвірного декрету від 7 серпня 1801 р. єврейський шкільний фонд зобов’язали «тимчасово» виплачувати річну платню вчительці в розмірі 300 гульденів – до речі, на 50 флоринів менше, ніж одержував її колега чоловічої статі Ізер Мінден 1790 р.547 На якій вулиці розташовувалася німецько-єврейська хлопчача школа, невідомо. Відомо лише, що перші два класи навчались у приміщеннях юдейської громади, а третій – у найнятому з цією метою приватному приміщені. В кожному разі на місце розташування і стан класних кімнат страшенно нарікав головний учитель Мінден.548 Християнська головна школа, судячи з усього, містилася спочатку в дуже поганому дерев’яному будинку. Згідно з висновком, датованим 1783 р., цю школу разом з орденом Сестер милосердя мали перевести на площу Ринок до Домініканського костелу, який підлягав ліквідації, – але так, як випливає з окружного опису за 1787 р., не сталося. Якщо жіночий орден (разом з хворими та, ймовірно, зі школярками), здається, справді туди переїхав, то нормальна школа – ні. Тоді постановили розташувати християнську і єврейську нормальну школу в дерев’яній колишній будівлі Сестер милосердя, яку, як планували спочатку, не продали на користь релігійного фонду.549 Коли християнська головна школа розмістилась у своїй майбутній будівлі на вулиці Шкільній (нім. Schulgasse) біля фортечного муру, невідомо. Ймовірно, невдовзі після 1811 р., – бо того року окружна управа докладала інтенсивних зусиль, щоб винайняти нову будівлю, і гірко нарікала на графа Потоцького, який, володіючи містом, мав би опікуватись і пошуками, і фінансуванням нового приміщення для нормальної школи, але своїх обов’язків не виконував.550 Юдейська реальна школа Найзначнішим кроком у формуванні ролі Бродів як регіонального освітнього центру на довготривалу перспективу стало відкриття Юдейської реальної школи 8 лютого 1818 р. Взірцем для створення такої школи слугувала Юдейська реальна школа в Тернополі, яку відкрив 1813 р. просвітник Йозеф Перл (1773–1839). Тер547 548 549 550 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1801, c. 449–450, 26 ex aug. 1801; Sadowski: Haskala und Lebenswelt, c. 139. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 3, спр. 2278, Bericht des Oberlehrers der Brodyer Hauptschule, Minden, vom 18.11.1789. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 232, II A 6, Gal., 108 ex dec. 1783 (II. Teil), ad 32; ЦДІАЛ, Ф. 726, оп. 1, спр. 1332; ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 402A, III A 5, Gal., 1787 – März 1808, Kreisbeschreib. 1787, ad d. APKW, Teki Schneidera, 190, Schreiben des Kreisamts ans Gubernium vom 6.1.1811, Zl. 9995. 186 Б. Незвичайне галицьке мале місто нопіль на той час не перебував у складі Габсбурзької монархії, оскільки за Шенбруннським мирним договором 1809 р. землі довкола міста довелося відступити Росії. Російський губернатор цих територій Іґнатій де Тейльс (Ignatz von Theyls) підтримував Перла в його стараннях створити орієнтовану на економічні потреби чотирирівневу школу для єврейських хлопців або ж «промисловий клас» із рукодільною працею для дівчат. На відміну від невдалого досвіду німецько-єврейських шкіл йосифінської ери, Перл особливу увагу звертав на «гебрайські предмети». Він добре розумів, що позитивне ставлення до школи серед єврейського населення зростатиме лише тоді, коли вона пропонуватиме солідне вивчення Біблії й Талмуду, а також належні заняття з гебрайської мови. Школа хоч і передбачала вивчення таких світських дисциплін, як етика й арифметика, проте основна увага була однозначно зосереджена на оволодінні німецькою мовою як мовою навчання. Крім німецької, школярі вивчали й інші мови, а саме польську, їдиш, французьку й евентуально російську. Цю школу було створено в Тернополі з надією, що вона стане моделлю для Східної Європи. На виконання надвірного декрету, який передбачав надання інформації про стан австрійських шкіл, 12 червня 1813 р. галицьке губернаторство видало свій декрет з вимогою надати інформацію про те, чи існує потреба в єврейській реальній школі також у Бродах. 24 червня 1814 р. керівництво юдейської громади представило звіт, у якому висловило сподівання на створення такої школи.551 Цю ідею також головна інспекція народних шкіл загалом підтримувала, однак виступала за створення міської школи, яку фінансували б і єврейська, і християнська громади. Спираючись на звіт золочівського окружного старости, експерт крайового губернаторства висловився негативно щодо такого наміру, аргументуючи свою позицію тим, що «а) християнське купецтво складається лише з 18 інкорпорованих купців, тоді як єврейське купецтво налічує 190 дійсних купців, а тому б) перше з останнім не йде в ніяке порівняння, оскільки християнського населення у Бродах надзвичайно мало порівняно з єврейським. З огляду на таку велику відмінність у кількості християнського і єврейського населення у Бродах та на ту обставину, що християнське купецтво у своєму останньому протокольному висловлюванні дає зрозуміти, що не матиме нічого проти, щоб їхні діти відвідували заняття разом з дітьми юдейської громади, до того ж воно не в змозі фінансувати створення та утримання відповідного власного начального закладу, ця щонайпокірніша крайова установа тим більше вважає за потрібне рекомендувати створення у Бродах лише єврейської реальної школи [підкреслення в оригіналі]».552 551 552 Neue Schule für Israeliten, zu Tarnopol in Galizien // Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. – 1812. – IV, Bd. 2. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 32, Gutachten von Neuhaus, Lemberg 31.3.1815, Zl. 12409/655, с. 16–17. VІІ. Релігія – мова – нація 187 Той факт, що невелика кількість християн у Бродах була причиною відмови у створенні реальної школи, фінансованої з громадського бюджету, не дуже дивує. Натомість той аргумент, що купці християнського віровизнання висловили експліцитну згоду віддати своїх дітей на навчання до єврейської школи, заслуговує на особливу увагу і вкотре свідчить про безконфліктне співжиття різних конфесій. Християнські купці вочевидь не боялися контактувати зі своїми колегами юдейського віровизнання, бо провадили, зрештою, схожий триб життя і мали схожі економічні й освітні інтереси (пор. розділ V). Декрет надвірної освітньої комісії від 10 липня 1815 р. врахував позицію, висловлену у висновку губернаторства, й дав дозвіл на створення дворівневої єврейської реальної школи у Бродах.553 Видатки мали покриватися почасти з оплати за навчання, почасти з внесків членів єврейської громади залежно від їхнього класу оподаткування і почасти з націнки на податок на кошерне м’ясо. Натомість юдейська громада одержала право самостійно призначати інспекторів для керування школою та брати участь у доборі навчальної літератури. Навчальний план свідчить про спеціалізацію школи на дисциплінах, потрібних для економічної діяльності, – а саме на математиці, рахівництві, товарознавстві та іноземних мовах (пор. табл. VІІ/1).554 Щодо іноземних мов цікаво, яке значення мала італійська мова як мова торгівлі й культури в Габсбурзькій монархії ще в першій половині ХІХ ст. Хоча окремі, насамперед християнські торгові доми і мали контакти з Трієстом та з Ломбардо-Венецією, для Бродів та тамтешніх єврейських купців з їхніми інтенсивними контактами зі Східною Європою радше можна було очікувати вивчення польської чи російської мови як іноземної. Чи завдяки постійним подорожам у справах купці якоюсь мірою і так володіли польською та російською мовами – або вистачало їм і їдишу, цієї lingua franca східноєвропейського купецтва, – складно сказати. Проте від принципової згоди на створення школи і до її врочистого відкриття бурґомістром Бродів Теодором Ґрубером 8 лютого 1818 р. минуло ще два з половиною роки інтенсивних перемовин.555 У травні 1816 р. з’явився лист із протестом, під яким підписалося 200 бродівських євреїв, які звертали увагу на надмірні витрати на школу та економічні проблеми міста й просили не втілювати цей проєкт у життя.556 До того ж обуренням щодо планів заснування школи вибухнуло анонімне прокляття, яке циркулювало у травні 1816 р. і в якому Броди загалом було названо «розпусним містом» (пор. роз553 554 555 556 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 32, Genehmigungsdekret der Studienhofkommission auf Grundlage des Gubernialberichts vom 31.3.1815 vom 10.7.1815, Zl. 1575/400, с. 42–44. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 32, с. 39. Reden bei der feierlichen Eröffnung der Israelitischen Realschule zu Brody in Gallizien, gehalten am 8ten Februar 1818 // Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. – 1818. – V, Bd. 2. – С. 57. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 33, Eingabe Brodyer Juden vom 29.5.1816, с. 55–56, 61–67. 188 Б. Незвичайне галицьке мале місто Табл. VІІ/1: Навчальний план 1-го і 2-го класу Юдейської реальної школи Дисципліни 1-го класу год. Дисципліни 2-го класу год. Мораль за Бне Ціон Письмові твори Каліграфія Німецька граматика з правописом та написанням диктантів Арифметика 2 3 3 3 Мораль Письмові твори Каліграфія Бухгалтерська справа 2 3 2 3 3 3 Географія та світова історія Природознавство 4 2 Креслення з основами архітектури Французька мова Італійська мова 4 Арифметика, обчислення за векселями та найпотрібніше з вексельного права Географія та світова історія Природознавство і товарознавство Креслення 4 5 Французька мова Італійська мова 4 4 Разом 33 4 4 4 33 Джерело: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 32, с. 39. діл V.3).557 З припущенням золочівського окружного старости про те, що між прокляттям та проханням бродівських євреїв існує причиновий зв’язок, цілком можна погодитись.558 Прокляття було найжорсткішим заходом, до якого могла вдатися юдейська громада, – щось на кшталт відлучення від церкви у християн. Поряд з цим ортодоксальні євреї намагалися зреалізувати альтернативний шкільний проєкт, заснувавши 1817 р. єшиву (талмудичну вищу школу). Її, однак, уже через рік закрили державні органи після того, як просвічені євреї звели наклеп на її керівника, рабі Цві Герша Га-Леві (Zvi Hersch Ha-Levi, також Гірш Геллер (Hirsch Heller)), і вислали за межі краю.559 Проблеми виникли також у зв’язку з добором п’яти вчителів, передбачених спочатку, який розтягнувся на роки, хоча конкурс на вчительські місця був оголошений на всю Австрію.560 Попри те, що вчителі мов одержували 500 гульденів річної платні,561 – а це становило лише половину суми, яку одер557 558 559 560 561 ÖStA/AVA, Kult. Min IV, T 5, ad Sept. 1816, цит. за: Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 196, прим. 125. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 33, Bericht des Zloczower Kreisamtes vom 3.9.1816, с. 58–59. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 36; Encyclopaedia Judaica, Bd. 4, с. 1095. Казімєж Рендзінський, однак, наводить у своїй книжці почасти інші прізвища вчителів першого року. Пор.: Rędziński, Kazimierz: Żydowskie szkolnictwo świeckie w Galicji w latach 1813–1918. – Częstochowa, 2000. – С. 80. Річна платня розміром у 1000 чи 500 гульденів видається неймовірно високою. VІІ. Релігія – мова – нація 189 жував основний учитель, – на ці місця було найбільше кандидатів. На місце вчителя французької мови претендувало п’ять кандидатів (троє з них були, однак, визнані невідповідними), а на місце вчителя італійської мови було три кандидати, які водночас претендували й на місце вчителя французької мови. Зрештою місце вчителя обох мов одержав окружний учитель Томас Міловіч (Thomas Milowicz, Tomislav Milović, Tommaso Milovic), який народивсь у Сені (нім. Zengg, іт. Segna, хорв. Senj) в Далмації.562 На місце вчителя моралі, німецької граматики, письмових творів та каліграфії у Львові зголосилося троє кандидатів, – крім того, один учитель попросився про переведення його на це місце з Богемії. Однак, ні один з них не відповідав вимогам, і на це місце ще двічі був оголошений конкурс, який не дав жодних результатів. Зрештою вдовольнилися Авґустином Оллером (Augustin Oller) з Їглави (нім. Iglau, чеськ. Jihlava), який хоч і не зміг представити завірених копій документа про освіту, проте виявився відповідною кандидатурою.563 На місце вчителя математики (арифметика, бухгалтерська справа, креслення) був лише один претендент, а на місце вчителя природознавства, товарознавства, географії та історії спочатку взагалі не було кандидатів. Учителя на це місце вдалося знайти аж через декілька місяців після відкриття школи – після нового оголошення конкурсу в жовтні 1818 р. Його обійняв Карл Штальберґер (Karl Stahlberger) з Лінца (нім. Linz).564 Цілком очевидно, що Броди не були привабливим місцем для австрійського вчителя, і претендентам бракувало кваліфікованості. Той факт, що ці місця обійняли вчителі з Верхньої Австрії, Моравії і Далмації, засвідчує, що Галичина на той час була повністю інтегрована в Габсбурзьку монархію. В загальнодержавній свідомості місце вчителя в цьому найдальшому закутку імперії було хай і не особливо привабливим, та все ж можливим місцем праці. Також цікавий той факт, що в цій єврейській школі всі вчителі без винятку були християнами. Відтак пізніший декрет надвірної освітньої комісії від 13 січня 1826 р. про те, що християнських дітей у жодному разі не можуть навчати вчителі юдейського віровизнання,565 не створював для Бродів ніяких проблем. Крім того, і тодішню заборону відвідувати християнам єврейські школи у Бродівській реальній школі, поза всяким сумнівом, ігнорували. Що стосується основних учителів, то про їхнє християнське віровизнання можна дійти висновку хіба що з їхніх імен і прізвищ. Що ж стосується 562 563 564 565 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 33, с. 1–2, 45–49. Запис у заяві на участь у конкурсі «Zenk in Dalmazien» (з нім. – Ценк у Далмації), власне кажучи, неправильний. Ценґґ (нім. Zengg) не перебував у складі коронного краю Далмація, а належав до військового кордону і після його ліквідації був інтегрований до королівства Хорватія Славонія. Ценґґ на той час, до речі, був вільною митною зоною, як і Броди. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 35, Schreiben der Studienhofkommission vom 18.9.1819, с. 6. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 33, с. 1–2, 45–54, 72–73; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 34, с. 7, 20–21, 33–34, 76–77, ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 35, с. 6. Röskau-Rydel: Kultur an der Peripherie, c. 71. 190 Б. Незвичайне галицьке мале місто вчителів мов, то про них можна довідатися більше з документів, поданих на конкурс. З трьох кандидатів на місце вчителя італійської мови двоє були римо-католиками й один – греко-католиком. Навіть якщо претендент грекокатолицької конфесії Михайло Левицький (Michael Lewicki) через недостатній рівень вимови і не пройшов за конкурсом, його кандидатура свідчить про те, що вже в 1820-х рр. були поодинокі русинські еліти поза священницьким саном. Хоч у графі про знання мов зазначені лише німецька, польська, французька й італійська, однак з огляду на те, що Левицький народивсь у селі Парище (пол. Paryszcze) в прикарпатському Надвірнянському окрузі й був греко-католиком, можна дійти висновку, що його рідною мовою була українська. Обраний кандидат на місце вчителя обох іноземних мов Томас Міловіч зазначив, що його рідна мова італійська.566 Навіть якщо він зазначив, що володіє ще лише німецькою і французькою, – проте з його прізвища можна дійти висновку, що володів він і сербохорватською. Цей факт можна розглядати як паралель до чеських чиновників, яких переводили на службу до Галичини і які служили в новому коронному краї як елітні функціонери. Про призначення визначного єврейського просвітника Ісаака Ертера на посаду вчителя гебрайської мови в Юдейській реальній школі, про що йдеться у відповідній літературі на цю тему, немає жодних підтверджень в архівних джерелах державних органів влади.567 Оскільки й місце вчителя моралі, німецької мови та каліграфії обійняв християнин (Авґустин Оллер), то, можливо, Ертер одержав додаткову пропозицію не в рамках «світської» навчальної програми викладати гебрайську мову. В кожному разі дивно, чому в документах австрійських органів влади, які інтенсивно займалися цією реальною школою, нічого не сказано про призначення Ертера. На рішення про відкриття в реальній школі ще й третього класу, ухвалене в липні 1815 р. за ініціативою керівництва юдейської громади, надвірна освітня комісія дала згоду аж через чотири роки після того, як за це виразно висловився римо-католицький митрополичий консисторій у Львові, відповідальний за призначення основних учителів. Такий клас уперше з’явивсь у 1819/20 н. р., і було в ньому десятеро школярів. Вирішальну роль міг зіграти аргумент про перевантаженість школярів, оскільки заняття доводилося розподіляти на чотири з половиною дні на тиждень. Неділя була загалом вихідним та вільним від занять днем через учителів-християн, а п’ятниця пополудні й субота – у зв’язку з шабатом.568 Цікаво, що католицька церква, яка виконувала роль верховної наглядової структури за шкільництвом, висловлювала свою думку, на566 567 568 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 33, с. 48. Mahler: Aspects of the Haskalah, с. 67 (прим. 15). ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 34, Schreiben der Studienhofkommission vom 24.4.1819 an das Gubernium, с. 33–34; Gutachten des lat. Metropolitan Consitoriums in Lemberg vom 5.3.1819, с. 35–36. VІІ. Релігія – мова – нація 191 віть якщо йшлося про юдейську школу. Загалом контрольні функції виконували окружна управа та крайове губернаторство. Губернаторство для ухвалення рішень мало право залучати консисторій. Оскільки один з (християнських) учителів виконував також функцію директора школи, то юдейська громада могла контролювати навчальний процес та вносити пропозиції щодо його покращення лише через трьох обраних нею інспекторів.569 Багаторічне бажання юдейської громади, а також учительського колективу підвищити статус школи до рівня цісарсько-королівського навчального закладу надвірна освітня комісія відхилила, оскільки такий крок рано чи пізно спричинив би часткові видатки на утримання будівлі та платню для вчителів.570 (Статус державної школа одержить аж 1853 р.) Щорічні витрати розміром у 5200 гульденів у 1820-х рр. були постійною темою в документах державних органів влади: окремі євреї з Бродів просили про звільнення від внесків на школу, юдейська громада нарікала на проблеми зі збором таких внесків та додаткового податку на кошерне м’ясо, призначеного на фінансування школи, а бродівський магістрат, зі свого боку, скаржився на відсутність бажання в юдейської громади сплачувати внески й підкреслював, що платня для вчителів має надходити авансом з державного бюджету. Однак у численних висновках стосовно діяльності реальної школи простежується чимраз більше усвідомлення з боку державних органів того факту, що у зв’язку з економічним значенням міста та його ролі як взірця в царині поширення Гаскали в Галичині держава має надати підтримку школі принаймні щодо створення фонду на її утримання.571 Те, що за таких не надто сприятливих обставин цей навчальний заклад продовжував свою діяльність, – ба навіть зростав і швидко перетворився на найважливішу школу в регіоні, – можна пояснити лише тією велетенською провідною роллю, яку вона відігравала в єврейському просвітництві: зрештою, і далі існувала стара (загальна) головна школа, і згідно зі звітами окружної управи від вересня 1820 р. її учні також демонстрували цілком позитивні успіхи в навчанні.572 Етнічно-конфесійний склад учнів Юдейської реальної школи Аналіз найперших статистичних даних щодо школярів дає змогу виявити цікаві факти, які не втратили свого значення і впродовж наступних де569 570 571 572 APKW, Teki Schneidera, 190, Abschrift aus Hormajers Neues Archiv für Geschichte, Staatenkunde etc. XX Jahrgang 1829, с. 297: Die jüdische Realschule zu Brody, von Dr. M. Stöger (k.k. Prof. der Statistik zu Lemberg). ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 36, Gesuch des Lehrpersonals vom 13.3.1821, с. 32–35. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 39, unterschiedliche Berichte und Eingaben, с. 1–22, 40–41, 42–80; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 40, Gutachten vom 18.3.1824, с. 45–62. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 36, с. 51–52. Б. Незвичайне галицьке мале місто 192 сятиріч. Походження учнів засвідчує, що протягом лише трьох років добра третина з них походила не з Бродів (пор. діагр. VII/1). Цей показник, мабуть, треба дещо знизити, оскільки під категорію «чужі учні» підпадали всі ті, хто не народивсь у Бродах, – тобто до цієї групи зараховували й тих, хто перебрався до Бродів з батьками. Тим не менше, це свідчить про те, що впродовж кількох років Броди стали регіональним освітнім центром і будуть ним протягом майже ста років. Немісцеві школярі походили зі всієї Східної Галичини, а дехто навіть з Конгресової Польщі. Ще одним індикатором значення школи є старший середній вік школярів не з Бродів. Якщо в 1825/26 н. р. середній вік учнів із Бродів становив 17,5 років (1-й рік навчання – 15,6; 2-й – 16,1; 3-й – 19,3), то вік школярів з-поза Бродів був у середньому 19 років (1-й рік навчання – 18,7; 2-й – 19,1; 3-й – 19,4). Мабуть, саме учні старшого віку в навчанні в Юдейській реальній школі вбачали радше можливість одержати освіту, для чого треба було змиритися з тим, що доведеться прожити в Бродах три роки.573 Діагр. VII/1: Кількість учнів Юдейської реальної школи за місцем народження, 1818– 1826 рр. 80 70 60 50 Чужі школярі 40 Школярі з Бродів 30 20 10 1825/26 1824/25 1823/24 1822/23 1821/22 1820/21 1819/20 1818/19 1817/18 0 Джерело: див. додаток. 573 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 40, Tabelle über die Anzahl der Schüler, welche an der israelit. Realschule zu Brody in den 9 Schuljahren ihres Bestehens eingeschrieben worden sind. Brody, 5.3.1826, с. 34–36. VІІ. Релігія – мова – нація 193 Цікава також, – насамперед тим, що стосується розвитку цієї школи протягом ХІХ ст., – етнічно-конфесійна належність учнів. Від першого навчального року в Юдейській реальній школі євреї навчалися разом з християнами. Неюдеї становили трохи менше 20 % від усієї кількості школярів, до того ж майже половина з них була не з Бродів (пор. діагр. VII/2). Оскільки всі четверо вчителів були римо-католиками, а отже, християнських дітей не навчали вчителі-євреї, то спільне навчання християн з юдеями, здається, не турбувало органи державної влади. За переліком усіх учнів за 1825/26 н. р. можна чітко визначити їхню етнічно-конфесійну належність, якщо на підставі імен і прізвищ одинадцятьох школярів неюдейського віровизнання всіх трьох років навчання спробувати з’ясувати їхні рідні мови (пор. табл. VII/2). Окрім одного, всі учні були синами або ремісників, або державних службовців, тоді як єврейські діти походили переважно з купецьких родин.574 Діагр. VII/2: Кількість учнів Юдейської реальної школи за конфесією, 1818–1826 рр. 80 70 60 50 Християни Юдеї 40 30 20 10 Джерело: див. додаток. 574 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 40, с. 34. 1825/26 1824/25 1823/24 1822/23 1821/22 1820/21 1819/20 1818/19 1817/18 0 Б. Незвичайне галицьке мале місто 194 Табл. VII/2: Учні християнського віровизнання в Юдейській реальній школі в 1825/26 н. р. Прізвище, ім’я Вік Місце Діяльність батьків народження Релігія Hauswald, Johann Voigt, Leon Lang, Carl Mantel, Joseph Müller, Wilhelm Sturm, Titus Sachazek, Ferdinand Ceranowitz, Felix Plechowski, Johann Wierzbicki, Franz Wisniewski, Johann 15 18 16 14 13 15 15 14 14 18 17 Броди Люблін Броди Радзиків Броди Снятин Броди Броди Броди Станіславчик Лешнів єванг.-лют. єванг.-лют. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. рим.-кат. міський стельмах миловар міський шинкар міський гончар купець ц.-к. окружний комісар службовець ц.-к. митниці різник судовий служитель при магістраті вуличний наглядач економ Джерело: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 40, с. 34–36. З великою долею ймовірності можна сказати, що того року заняття не відвідував жодний українськомовний хлопець, оскільки у графі «релігія» проти жодного прізвища немає позначки «греко-католик». Те, що рідною мовою обох лютеран була німецька, теж можна відносно впевнено стверджувати. Складніше зі школярами римо-католицької віри. Рідною мовою Ланґа (Lang), Мантеля (Mantel), Мюллера (Müller) та Штурма (Sturm) також, мабуть, була німецька, тоді як рідною мовою Церановітца (Ceranowitz), Плеховського (Plechowski), Вєжбицького (Wierzbicki) та Вишневського (Wisniewski) радше була польська. Особливо складно з’ясувати, якою була рідна мова в учня Захацека (Sachazek). Прізвище в нього ні німецького, ні польського походження, хоча народився він у Бродах. Цілком можливо, що його батька як митного службовця перевели на галицький кордон з богемських країв. А тому його можна вважати сином типового австрійського державного чиновника, який принаймні з німецькою мовою не міг мати якихось проблем. На запитання про рідну мову в учнів юдейського віровизнання складно відповісти на підставі джерел. На ті часи, ймовірно, це був ще переважно їдиш, а не стандартна німецька, хоча не можна виключати, що особливо палкі прихильники Гаскали в перші два десятиріччя ХІХ ст. виховували своїх дітей уже літературною німецькою мовою. Якісь знання їдишу вони, звичайно, мусили мати, до того ж доволі поширеною була й багатомовність. Реконструйований розподіл учнів школи за їхньою рідною мовою в графічному вигляді можна зобразити так: VІІ. Релігія – мова – нація 195 Діагр. VII/3: Реконструйований розподіл учнів Юдейської реальної школи за рідною мовою Римо-католики, німецька: 4 (6 %) Лютерани, німецька: 2 (3 %) Римо-католики, чеська: 1 (1 %) Римо-католики, польська: 4 (6 %) Юдеї, їдиш / німецька: 56 (84 %) Джерело: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 40, с. 34–36. Оскільки мовою навчання в Юдейській реальній школі була німецька, всі школярі мусили знати її бодай настільки, щоб могти розуміти вчителів. Але оскільки з цим часто були проблеми, 1847 р. вперше був створений підготовчий клас, де відбувались інтенсивні заняття з мови. Така система довела свою корисність і проіснувала впродовж 60 років до перетворення школи на польськомовну гімназію.575 Можна припустити, що в підготовчих класах навчалися не лише ті учні, рідною мовою яких була та чи та слов’янська мова, а й їдишомовні, попри, а може, саме через (часто оманливу) близькість між німецькою та їдишем. Цісарсько-королівська повна нижча реальна школа у Бродах 1853 р. приніс важливі зміни у шкільну освіту в місті. Того року Юдейську реальну школу перетворили на позаконфесійну державну середню школу, де можна було навчатися, закінчивши щонайменше три класи головної школи та склавши вступний іспит. «Одержавлення» єврейської школи стало доконечним у зв’язку зі зростанням кількості учнів християнського віровизнання й відповідало загальному прагненню неоабсолютизму сприяти розвиткові міських промислів через кращу державну освіту. Після принципової цісарської 575 Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1905), с. 3. 196 Б. Незвичайне галицьке мале місто згоди 11 січня 1853 р. на перетворення дотеперішнього закладу на трикласну нижчу реальну школу 11 травня 1853 р. магістрат міста Бродів та керівництво юдейської громади склали дотаційну грамоту, яку невдовзі затвердило крайове управління шкільної освіти. Грамота передбачала суттєві зміни:576 • Усі видатки на оплату праці та преміювання шістьох основних учителів (по 600 флоринів, для директора було передбачено доплату в розмірі 200 флоринів) і двох учителів французької та італійської мов (по 500 флоринів) покривав галицький освітній фонд. Міська громада Бродів мусила, однак, компенсувати фондові третину цих видатків. Платня для вчителя християнської релігії надходила з релігійного фонду, для вчителя юдейської релігії – з коштів юдейської громади. • Видатки на утримання школи (будівля, прибирання, опалення, шкільний служник) мала покривати суто громада. • Засоби навчання та резервний фонд колишньої Юдейської реальної школи перейшли у власність міста. • З надбавок на податок на кошерне м’ясо мали фінансувати нові німецькоюдейську головну та дівчачу школу, а не, як досі, реальну школу. Участь міської громади у фінансуванні шкільної освіти була важливим окремим регулюванням. Це була безперечна дискримінація окружних міст, які мали державну головну школу або гімназію, навіть якщо вони були меншими, ніж Броди, як, наприклад, Золочів – конкурент Бродів в адміністративній сфері (пор. розділ ІV.2). Тим не менше, Броди стали найвагомішим осередком шкільної освіти Золочівського та сусідніх округів. Фінансовий внесок давав магістратові змогу брати участь в ухваленні важливих рішень, що протягом наступних десятиріч він не раз використовував. Але спочатку треба було розв’язати проблему з розміщенням школи. Юдейська реальна школа віддавна розташовувалася в орендованій будівлі на вулиці Шкільній поряд з загальною головною школою неподалік фортеці. Перетворення на державну реальну школу вимагало значного збільшення приміщень, бо, крім трьох класів, треба було знайти місце для трьох креслярських залів, двох кабінетів фізики, хімічної лабораторії, препаратної кімнати, приміщення для занять з релігії та бібліотеки, а також приміщення для керівництва школи.577 Якщо витрати на оренду до 1853 р. становили 580 гульденів на рік, то в перший рік існування нової школи вони зросли до 1 тис. флоринів, а в 1854–1857 рр. доводилося сплачувати навіть 1375 флоринів. Коли ж власниця будинку Ейдель Бик (Eidel Byk), знаючи про обмежену кількість придатних будівель у місті, підняла розмір оренди до 1800 флоринів, міська громада постановила купити будинок 576 577 Копія дотаційної грамоти: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 77, с. 26–27; видрук: Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1904), с. 4–7. Пор. рис. у додатку: Erster Jahresbericht der k.k. vollständigen Unter-Realschule in Brody. – Lemberg, 1854. VІІ. Релігія – мова – нація 197 спадкоємиці Ріттнера на вулиці Церковній (нім. Kirchengasse) під номером 618 навпроти магістрату й пристосувати його до потреб школи. В серпні 1858 р. намісництво повідомляло до міністерства внутрішніх справ, що сума в 14 тис. флоринів не є для громади непосильним тягарем, оскільки її можна зібрати почасти готівкою, почасти з реалізації двох активів на суму 8500 флоринів.578 Середина 1850-х рр., про що вже йшлося вище, була часом останнього короткого розквіту Бродів унаслідок Кримської війни (1853–1856). Протягом 1857–1859 рр., коли розглядали питання купівлі нового приміщення й адаптували його до навчальних потреб, школа ще розташовувалася в дорогій будівлі Ейдель Бик. Проте саме тоді, коли договір оренди добіг кінця (30 квітня 1859 р.) і школа перебралася до нової будівлі на вулиці Церковній, 5 травня сталася та нищівна пожежа, яка знищила вщент усе середмістя та майже дві третини всіх будинків і від якої Броди так більше вже ніколи й не оговтались. За іронією долі, стара будівля на вулиці Шкільній вціліла, тоді як нова реальна школа згоріла дотла (пор. рис. ІV/2). Відбудова реальної школи обійшлася міській громаді у ще 7 тис. гульденів.579 Одержання статусу повної гімназії 1856 р. 17 впливових мешканців Бродів уперше виступили перед магістратом з ініціативою запровадити в школі четвертий клас, де учні змогли б вивчати також інші предмети, потрібні їм згодом у купецькій кар’єрі. 1860 р. міністерство дало згоду на такий додатковий курс за умови, що міська громада візьме на себе всі витрати на платню вчителям. Однак після руйнівної пожежі 1859 р. такі видатки значно перевищували можливості громади. Втім, вимога мешканців міста підняти статус школи вже більше не стихала.580 І врешті 1865/66 н. р. Бродам удалося перетворити заклад на чотирикласну цісарськокоролівську (нижчу) реальну гімназію зі збереженням дотеперішньої моделі фінансування. Щороку до 1868/69 н. р. у школі відкривали відповідний вищий клас, ліквідовуючи водночас по одному класу нижчої реальної школи.581 У 1865–1875 рр. у численних петиціях бродівська громада просила, щоб видатки, які постійно зростали через збільшення кількості учнів та вихід на пенсію старших учителів, узяло на себе міністерство або коронний край. Однак, мінімальна вимога була в чіткому встановленні щорічного внеску міста, оскільки через згадане зростання видатків зростала й та третина коштів, яку 578 579 580 581 ЦДІАЛ, Ф.. 146, оп. 66, спр. 69, Bericht der Statthalterei ans Ministerium des Inneren vom 27.8.1858, № 37198/3944, с. 27–30. ЦДІАЛ, Ф.. 146, оп. 66, спр. 69, Protokoll der Statthalterei vom 14.7.1859, № 29215/4286 bzgl. der Wiederherstellung der abgebrannten Realschule in Brody, с. 13–14. Czas. – 10 жовтня 1864 р. – С. 160. Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1904), с. 8–9. 198 Б. Незвичайне галицьке мале місто покривали з місцевих податків. Попри всі витрати місто прагнуло перетворити школу на повну гімназію. Від 1874 р. цим питанням зайнявся бродівський депутат Райхсрату Натан Едлер фон Каллір. Він порадив громадській раді попросити в міністерства згоди на тимчасове відкриття п’ятого класу коштом громади та на відкриття кожного наступного року наступного класу. В такий спосіб громада мала продемонструвати міністерству потребу в гімназії. Магістрат справді погодився на такий крок і після принципової згоди міністерства, одержаної 16 серпня 1975 р., власним коштом орендував ще одну кімнату на 1875/76 н. р., а згодом будинок Герша Ваґнера (Hersch Wagner) для теперішньої ц.-к. Реальної комунальної вищої гімназії (нім. k.k. Realund Communal-Obergymnasium).582 Для цього громада вдалася до методу, який на початку ХХ ст. використовуватимуть українські приватні освітні товариства. Вони засновували приватні гімназії з українською мовою навчання, і щойно кількість учнів сягала 200 осіб, зверталися з заявою про державне фінансування. Такий метод використовували навіть для фінансування народних шкіл.583 У 1870-х рр. хоч ще й було чинним дещо інше законодавство і у випадку з Бродами ініціатором була міська громада, а не товариство, та паралелі очевидні. Розрахунок у кожному разі був правильний. 3 липня 1878 р. цісар дав дозвіл на передачу вищих класів з 1 січня 1879 р. (тобто школа стала ц.-к. Реальною вищою гімназією). Це свідчить про те, що попри загальноавстрійську економічну кризу 1870–1880-х рр. експансія державної шкільної системи хоч і сповільнилась, але не зупинилась.584 Гімназія була створена на початку нового 1879 р., проте остаточне підписання угоди між урядом (його представляв повітовий староста Владислав Руссоцький) та міською громадою Бродів (її представляв бурґомістр Юліан Ґомолінський) відбулося лише після чотирирічних перемовин 6 серпня 1883 р. Цей документ регулював важливі питання:585 • Дотеперішні витрати громади (третина платні та всі витрати на утримання школи) стали щорічним фіксованим внеском у сумі 5 тис. флоринів. • На земельній ділянці біля міського валу, яка належала до передмістя Фільварки Великі, місто мусило звести новий будинок для гімназії й одержало для цього державну субсидію на суму 30 тис. флоринів. 582 583 584 585 Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1904), с. 12–15. Sirka, Ann. The Nationality Question in Austrian Education. The Case of Ukrainians in Galicia 1867–1914. – Frankfurt Main/Bern/Cirencester, 1980. – С. 153, 156–160; Burger, Hannelore. Sprachenrecht und Sprachgerechtigkeit im österreichischen Unterrichtswesen 1867–1918 (= Studien zur Geschichte der österreichisch-ungarischen Monarchie 26). – Wien, 1995. – С. 93. Пор. тезу Коена: Cohen, Gary B. Education and Middle-Class Society in Imperial Austria 1848–1918. – West Lafayette, 1996. – С. 253. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 993, Akten betreffend die Reorganisation des Gymnasiums in Brody, с. 10–86. VІІ. Релігія – мова – нація 199 • Параграфи 17–19 стосувалися шкільного фонду, який Юдейська реальна школа 1853 р. передала громаді з метою покриття витрат на виплату пенсій учителям і який до кінця 1881 р. зріс до 36 188 флоринів. Тепер цей фонд переходив у розпорядження уряду, як і всі поточні надходження з оплати за навчання, – однак за однієї важливої умови: «Після ліквідації цього навчального закладу в Бродах або ж у разі зміни мови викладання органи державної влади зобов’язуються повернути зазначену вище суму резервного фонду реальної школи розміром 38 125 флоринів […] міській громаді з метою її використання для іншої школи міста. У таких випадках утрачає силу й призначення будівлі гімназії […] для навчальних потреб, а міська громада більше не зобов’язана сплачувати щорічний внесок у сумі 5 тис. флоринів австрійською валютою.»586 Про категоричний припис, як зміняться зобов’язання місцевої влади в разі зміни мови викладання, ще йтиметься нижче. З нагоди шлюбу кронпринца Рудольфа з принцесою Стефанією Бельгійською під час закладання першого каменя під зведення нової будівлі школи у травні 1881 р. школа одержала нову назву на честь спадкоємця престолу – гімназія імені Рудольфа (нім. Rudolfsgymnasium). Будівлю, однак, удалося передати лише на початку 1883/84 н. р. (пор. рис. VII/1).587 Останньої зміни школа зазнала 1893 р. Через постійну скруту з фінансуванням з боку громади міста крайова шкільна рада у квітні 1892 р. звернулась до міністерства з ініціативою скасувати викладання французької мови та ліквідувати підготовчий клас, оскільки викладання німецької мови в народних школах перебуває на доволі доброму рівні й учні не мають проблем з продовженням навчання в німецькомовній гімназії. Попри заперечення громадської ради міністерство розпорядилося перетворити тісно пов’язану з практикою, а отже, дорожчу реальну гімназію на класичну. А тому від 1893/94 н. р. це була ц.-к. Вища гімназія або ц.-к. Гімназія імені Рудольфа у Бродах (нім. k.k. Obergymnasium або k.k. Rudolfsgymnasium in Brody).588 Проте закладові вдалось уникнути запланованої галицькою крайовою шкільною радою ліквідації підготовчого класу, підкресливши його доконечність саме для дітей з християнських родин.589 Крайову шкільну раду, де домінували поляки, спонукав піти на поступки, ймовірно, той факт, що більшість християнських дітей у гімназії були римо-католиками, і в разі ліквідації підготовчого класу вони втратили б шанс одержати освіту. 586 587 588 589 Текст німецькою мовою: Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1904), с. 19. Jahresbericht Gymnasium (1881), с. 35, (1884), с. 21. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 880, Bericht des galiz. Landesschulrats an das Unterrichtsministerium am 18.4.1892, Zl. 5527/1341, с. 9–17; Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1904), с. 23. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 993, Protokoll der Sitzung des Lehrkörpers vom 25.2.1893, с. 159–162. 200 Б. Незвичайне галицьке мале місто Юдейська головна школа для хлопців і дівчат Перетворення Юдейської реальної школи 1853 р. на публічний позаконфесійний навчальний заклад та вивільнення у зв’язку з цим коштів спонукало юдейську громаду підвищити статус трикласної німецько-єврейської (тривіальної) школи, яка існувала в місті від 1820 р.590 Перемовини з цього приводу розпочалися ще до 1848 р., проте закінчилися лише 1853 р. під керівництвом впливового бродівського банкіра Маєра Калліра та за енергійної підтримки керівництва юдейської громади та єврейських громадських рад. Першим директором відкритої 1854 р. чотирикласної Німецько-юдейської головної школи для хлопців і дівчат (нім. Deutsch-israelitischen Knaben- und Mädchenhauptschule) став випускник Тернопільської юдейської школи Гірш Райтманн (Hirsch Reitmann) (1808–1866).591 Фінансування шкільного бюджету, кошторисні витрати якого становили 5650 флоринів конвенційною монетою, як і перед тим, відбувалося з коштів зібраних з надбавки на податок на кошерне м’ясо592 (та з податку на дрова), про що недвозначно сказано в пункті 7 указу про заснування школи від січня 1853 р.: «Зібрані кошти з надбавки на податок на кошерне м’ясо, використовувані досі тамтешніми євреями для утримання Бродівської реальної школи, від моменту, коли Юдейська головна школа для хлопців і дівчат розпочне роботу, використовувати на утримання цього навчального закладу і з цією метою збільшувати їх відповідно до потреб».593 З фінансуванням школи від самого початку було сутужно, бо зібраних коштів з податків юдейській громаді далеко не вистачало, щоб утримувати найбільшу з великим відривом школу в Бродах. До того ж швидкими темпами зростала кількість школярів, а відтак і вчителів. Якщо 1854/55 н. р. школу відвідувало 414 дітей, то 1867/68 н. р. у ній навчалось уже 748 учнів і працювало 15 учителів; 1883/84 н. р. до школи ходило навіть 1153 учнів і працювало 20 учителів.594 Купівля 1865 р. власної будівлі для потреб школи на Парафіяльній вулиці (нім. Pfarrgasse) за 13 786 гульденів стала великим тягарем для шкільного фонду, оскільки лише третину суми вдалося зібрати 590 591 592 593 594 Rędziński: Żydowskie szkolnictwo, с. 85–87. Herzel, Leopold. Jahresbericht der deutsch-israelitischen Haupt- und Mädchenschule in Brody zur 25 jährigen Jubiläumsfeier. – Brody, 1879. – С. 4–17. На той час уже не могло йтися про надбавку на податок на кошерне м’ясо, бо всі спеціальні податки для євреїв були скасовані 1848 р. Тож це був збір, який юдейська громада накладала на кошерне м’ясо й використовувала зібрані кошти на власні потреби. Пор.: Friedmann: Juden im Kampfe, с. 70–72. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 77, Abschrift des Erlasses des Kultusministers an den Statthalter vom 14.1.1853, Zl. 422, с. 26. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1871, 1867/68, 1878/79 (Jubiläumsbericht), 1883/84. VІІ. Релігія – мова – нація 201 з пожертв і лише чверть видатків змогло взяти на себе місто. Вже 1872 р. довелось орендувати ще дві кімнати на площі Ринок. Якби Натан фон Каллір не організував 1875 р. безвідсоткову позикову касу, платня для вчителів того року надходила б з кількамісячною затримкою.595 Основне фінансування школи складали 6 тис. гульденів, які щорічно надавав ландтаґ, 5 тис. флоринів, зібрані з надбавки на податок на кошерне м’ясо, та невеличкий внесок галицької крайової шкільної ради розміром у 1500 гульденів. Міська громада Бродів від початку 1880-х рр. сама була під секвестром і не могла надавати ніякої допомоги. Від 1884 р. школа одержувала щорічне асигнування від Віденського єврейського альянсу, а від 1886 р. також з фонду імені барона Гірша (1907/08 н. р. фонд асигнував 6500 крон, що покрило майже 20 % потреб школи), хоча Юдейська головна школа для хлопців і дівчат ніколи не була фондовою школою у вужчому розумінні.596 Щоб забезпечувати подальше існування школи, до фінансування доводилося залучати нових і нових грошодавців. 1877/78 н. р. до оплати праці вчителів долучилися бродівські великі купці. Мозес Каллір пожертвував 600 гульденів, а Натан фон Каллір та Гайнріх Ніренштайн надали по 300 флоринів.597 Коли Австро-Угорський банк 1886 р. мав намір пустити з молотка обтяжену боргами розміром у 9044 флоринів будівлю школи, школа була змушена звернутися безпосередньо до міністра освіти, бо в інакшому разі вона опинилася б на вулиці, а 4509 флоринів допомоги від барона Гірша з Парижа були лише краплею в морі. Видатки на 1887 р. становили 15 127 флоринів, а доходи – 13 250 флоринів, що свідчило про дефіцит у бюджеті школи розміром у 1877 флоринів. Лише одержання державного статусу 1888 р. дало змогу остаточно забезпечити існування Юдейської головної школи, хоча проблеми з фінансуванням виникали й упродовж наступних років. Традиційна єврейська освіта Ініціатори заснування Юдейської головної школи для хлопців і дівчат, а також її багаторічні директори Гірш Райтманн (1854–1866) та Леопольд Герцель (1867 – щонайраніше 1907) були переконаними прихильниками Гаска595 596 597 Herzel: Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1879), с. 24, 34, 42. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1983, Budgetausweis vom 17.11.1886 für 1887, с. 122–123, Schreiben der Inspektion der isr. Haupt- u. Mädchenschule (Herzberg-Fränkel, Margulies, Horowitz) vom 1.12.1886, с. 124, Schreiben des Ministeriums für Cultus und Unterricht vom 6.10.1888, Zl. 19491 an den Landesschulrat, с. 125, Budżet izrael. szkoły chłopcow i dziewcząt na rok 1907, sign. Herzel, 16.9.1906, с. 191–192; Siegel, Björn. Österreichisches Judentum zwischen Ost und West. Die Israelitische Allianz zu Wien 1873–1938. – Frankfurt Main, 2010. – С. 125; Rędziński: Żydowskie szkolnictwo, с. 141–201, 160. Jahresbericht der deutsch-israelitischen Haupt- und Mädchenschule in Brody. – Tarnopol, 1878. – С. 4–5. 202 Б. Незвичайне галицьке мале місто ли. Діти з єврейських родин одержували в школі цілковито єврейську освіту, не відвідуючи традиційні «непросвічені» хедери чи єшиви. На відміну від колишньої Юдейської реальної школи, тут більше приділяли увагу вивченню гебрайської мови та релігії на солідному рівні. Поряд з принциповим значенням, яке надавали цим дисциплінам, це була також спроба розвіяти сумніви ортодоксальних батьків, які були занепокоєні, чи не втратять їхні діти свою єврейськість. Щоб підвищити привабливість школи, застосовували, втім, і простіші засоби: зменшували оплату за відвідування школи або ж і взагалі звільняли від неї, окремий фонд з надання одягу забезпечував бідних дітей чоботами й пальтами – і, зрештою, діти, відвідуючи школу, перебували під наглядом на кшталт того, як перебували вони під наглядом у хедері.598 До того ж і держава зобов’язувала цю школу спільно боротися з традиційними єврейськими освітніми інституціями. Треба «[…] суворо пильнувати, щоб через наявні у Бродах нелегальні талмудичні школи молодь шкільного віку не опинялася поза ординарною школою і щоб узагалі такі талмудичні школи дозволялося відвідувати лише хлопцям, які вийшли зі шкільного віку, або тим хлопцям, які вже успішно закінчили ординарну школу. […] Взагалі треба суворо пильнувати, щоб під облудою ясел для маленьких дітей не існували неправочинні розсадники невігластва».599 Хедери, звичайно, існували й далі. Відповідно до державної статистики, проведеної 1877 р., у Бродах налічувалося 49 таких хлопчачих шкіл, які відвідувало загалом 676 школярів у віці від двох до чотирнадцяти років, а також одна школа з вивчення Талмуду й Тори (єшива), яка давала змогу одержати вищу єврейську освіту і в якій навчалося близько 80 учнів.600 Лише два з цих хедерів, де навчалося загалом 15 дітей, поряд з одержанням знань з гебрайської мови, вивченням Біблії й Талмуду давали змогу вивчати й світські дисципліни, такі як читання й письмо польською та німецькою мовами.601 Оскільки спочатку такі біблійні школи не були легальними і їх просто толерували, то треба виходити з того, що ці статистичні дані доволі занижені. Якщо порівняти їх з кількістю учнів Юдейської головної школи, яку 1877 р. відвідувало 487 хлопців і 634 дівчини, то стає очевидним, що у вихованні єврейських хлопців хедер досі відгравав більшу роль, аніж світська народна школа. За грубим підрахунком співвідношення було десь 40 до 60. Якщо додати кількість хлопців, які відві598 599 600 601 Herzel: Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1879), с. 27. Weisung an den Magistrat vom 22.8.1853: Herzel: Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1879), с. 13. У єврейському мемуарному збірнику про Броди згадано близько 30 батей мідрашім під наглядом релігійних суддів (даянів), які відповідали за подальшу освіту. Пор.: Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, с. 36. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 74, Brief des Bezirkshauptmanns vom 30.6.1877 an die Statthalterei, с. 8–14. VІІ. Релігія – мова – нація 203 дували обидва типи шкіл, то заокруглено602 матимемо приблизно 1100 хлопців шкільного віку. Якщо співвіднести це число з кількістю дівчат, виявиться, що шкільною освітою в Бродах були охоплені лише від 55 % до 60 % єврейських дівчат шкільного віку, – тобто лише ті 643 дівчинки, які навчались у Юдейській головній школі, бо до хедерів дівчаток віддавали дуже рідко. Для державних органів важливим був насамперед контроль за хедерами. А тому від 1885 р. вони давали дозвіл на державну реєстрацію цих талмудичних шкіл, якщо ті виконували приписи міністерства освіти, – передусім ті, що стосуються санітарії, – або відповідали тим реформованим хедерам, які ініціював Віденський єврейський альянс. 1886 р. Віденському єврейському альянсові вдалося заохотити школу з вивчення Талмуду й Тори у Бродах запровадити вивчення дисциплін народної школи, надавши їй фінансову підтримку. Того ж року альянс заснував ще одну трикласну народну школу, де навчалося 140 дітей.603 Це спричинило зменшення кількості хедерів, оскільки школи, які не одержали дозволу на свою діяльність, мусили закриватись. 1896 р. у Бродах налічувалося 14 легальних хедерів, де навчалося 390 хлопців, і 8 нелегальних (86 хлопців), які наприкінці 1897 р. закрили.604 Хоча тиск з боку міністерства зростав і число талмудичних шкіл, які не мали дозволів на діяльність, зменшувалося, все ж кількість дітей, які відвідували ці школи, залишалася доволі стабільною також протягом останнього десятиріччя австрійської влади у Бродах. У 1907 р. у Бродах було 12 офіційних хедерів, де навчалося 425 хлопців, і 3 неофіційних, де було 50 учнів.605 Мало що змінилось і щодо тих хлопців, які відвідували Юдейську головну школу. У 1900 р. в ній навчалося 373 учні, тоді як 11 легальних хедерів відвідувало 395 дітей. Скільки хлопців навчалось у фінансованій Віденським єврейським альянсом народній школі на межі сторіч, невідомо. Втім, у списках учнів загальної державної хлопчачої народної школи немає жодного юдея.606 Тож усе-таки помітний сильний консерватизм у місті, відомому як центр галицького просвітництва. Широким верствам ортодоксальних і хасидських родин ідеї Гаскали були цілком чужими. 602 603 604 605 606 Заокруглення має сенс, бо, вірогідно, були діти, які відвідували і хедер, і народну школу. За того великого значення, яке має освіта в євреїв, радше малоймовірно, що були батьки, які не віддавали своїх синів ні до хедеру, ні до світської єврейської школи. Gelber: Toldot hatnua hacionit, с. 116; Siegel: Israelitische Allianz, с. 126–127, 153. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 74, Ausweis über die Chejder im Broder Kreis 1896, datiert: Brody, 2.2.1897, с. 23–34. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 51в, спр. 74, Ausweis über die Chejder im Broder Kreis 1896, datiert: Brody, 16.4.1908, с. 23–34. Дані, які наводить Рендзінський на підставі одного з джерел, яке зберігається у Варшавському архіві AGAD, відрізняються від наведених вище, однак засвідчують схожу динаміку. Пор.: Rędziński: Żydowskie szkolnictwo, с. 56. Schematismus der Allgemeinen Volksschulen und Bürgerschulen in den im Reichsrathe vertretenen Königreichen und Ländern. Auf Grund der statistischen Aufnahme vom 15. Mai 1900. – Wien, 1902. – С. 594. 204 Б. Незвичайне галицьке мале місто Шкільна освіта для дівчат Ліквідація галицьких жіночих монастирів, передбачена декретом від 24 червня 1782 р., не стосувалася лише тих одинадцятьох чернечих товариств, які в майбутньому хотіли цілковито присвятити себе наданню безкоштовної освіти для дівчат, – серед них був і орден Сестер милосердя у Бродах.607 Навчальний заклад, заснований за їхньою ініціативою, почав працювати, ймовірно, 1787 р.608 Розвиток цієї школи можна простежити за низкою документів крайових і центральних органів влади, в яких фінансові питання знову займають одне з чільних місць. 1800 р. йшлося про фінансування вчителя, який прийшов на місце Денішовського (Deniszowski). Надвірна канцелярія хоч і відмовила в тому, щоб фінансування відбувалося через фонд нормальних шкіл, проте погодилася з пропозицією магістрату призначити на звільнене місце дотеперішню позаштатну вчительку Теклю Пазуську (Theckla Pazuska) зі щорічною надбавкою до її платні розміром у 50 гульденів.609 Схожа проблема виникла через якихось два роки: на початку 1802 р. був оголошений конкурс на вакантне місце вчителя цієї школи після того, як дотеперішній учитель одержав престижніше й, мабуть, краще оплачуване місце у Бродівській головній школі. Те, що велику частину вчительського складу в цій дівчачій школі становили жінки, засвідчує також лист бродівського окружного директора головних шкіл Франца Фонтанні (Franc Fontanni, також Franz Fontany), який підтвердив, що 1804 р. позаштатна вчителька Гелена Гурскевич (Helena Hurskiewicz) упродовж чотирьох місяців заступала відсутнього штатного вчителя цієї школи Теодора Мацевича (Theodor Maciewicz). Фонтанні негативно висловлюється з того приводу, що Мацевич, і далі одержуючи платню, не віддав Гурскевич гроші.610 Ця школа перебувала під громадським наглядом, як і тривіальна, головна та нормальна школи. Стан приміщень та якість занять регулярно інспектували Золочівська окружна управа або Бродівський магістрат. Висновок окружної управи від 1820 р. виявився не дуже позитивним, а критика стосувалася не так учениць, як їхніх учителів: 607 608 609 610 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1782, Nr. 91, c. 461. Площанський: Торговельный город, с. 67. Лютман зазначає, що школа була заснована 1786 р.: Lutman: Studja, с. 133. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1800, с. 698, 73 ex oct. 1800. APKW, Teki Schneidera, 189, Schreiben der Landesschulstelle ans Gubernium, Lemberg 19.3.1802; Schreiben von der k. christl. Broder Hauptschuldirektion an die k.k. Lemberger Normalschuloberaufsicht, vom 10.10.1804, Zl. 24. VІІ. Релігія – мова – нація 205 «Результат проведеної 9 вересня ц. р. перевірки тутешньої дівчачої школи виявився поганим і засвідчив, що вчитель на занятті не надто старався. Ручні роботи школярок лише дещо перевищували рівень посередніх.»611 Коли школа втратила безпосередній зв’язок з жіночим орденом Сестер милосердя, невідомо, оскільки її завжди називали просто дівчачою школою. Лише 1843 р. у статистичних даних виринає назва Приватний навчальновиховний заклад у Бродах (нім. Privat-Lehr- und Erziehungs-Anstalt zu Brody), який, вірогідно, був наступником духовної школи. Того року школу відвідувало 20 дівчат. Їх навчали четверо вчителів, що, до речі, свідчить про досить непогане співвідношення кількості вчителів і учнів. Протягом наступних двадцяти років кількість учителів і учениць була, з невеликими відхиленнями, такою самою.612 1882 р. попри складний фінансовий стан міська громада Бродів змогла розширити можливості дівчат одержати освіту. Чотирикласна дівчача школа мала стати восьмикласною Дівчачою міською школою, тобто народною школою, яка надавала розширену повну середню освіту. Розташовувалася ця школа в наданому містом приміщенні реальної гімназії на вулиці Парафіяльній, яка того року мала перебратися до нової будівлі біля міського валу. Втім, видатки на вчительський склад громада попросила взяти на себе галицьку крайову шкільну раду.613 1890 р. у школі навчалося 440 учениць, 219 з яких були римо-католицького, 124 греко-католицького та 97 юдейського віровизнання.614 Через десять років цю міську школу відвідувало лише 342 учениці (156 рим.-кат., 66 гр.-кат., 120 юд.), зате в місті вже було ще дві, хай і чотирикласні, Загальні народні школи для дівчат (нім. Allgemeine Volksschule für Mädchen). В одній навчалося загалом 158 дівчат (64 рим.-кат., 30 гр.-кат., 64 юд.), в іншій – 206 дівчат (108 рим.кат., 78 гр.-кат., 20 юд.).615 Мовою навчання і 1890 р., і 1900 р. була польська, чим можна пояснити й переважання школярок римо-католицької конфесії. Розвиток системи державних шкіл спричинив зменшення кількості учениць також у Юдейській головній школі на межі сторіч (пор. діагр. VII/4). Віддаючи доньок до цієї публічної польськомовної школи, батьки юдейського віровизнання робили усвідомлений вибір, бо після заснування Німецько-юдейської головної школи для хлопців і дівчат (нім. Deutsch611 612 613 614 615 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 36, Bericht des Broder Magistrat ans Kreisamt vom 30.9.1820, с. 51–52. Tafeln (1843–1846, 1854–1859), Rubrik: Lehranstalten für das weibliche Geschlecht. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1983, с. 39–43. Schematismus der Allgemeinen Volksschulen und Bürgerschulen in den im Reichsrathe vertretenen Königreichen und Ländern. Auf Grund der statistischen Aufnahme vom 30. April 1890. – Wien, 1891. – C. 611. Schematismus der Allgemeinen Volksschulen und Bürgerschulen 1900, c. 594. Б. Незвичайне галицьке мале місто 206 Діагр. VII/4: Зростання та розподіл дівчачих класів у Юдейській головній школі 800 700 600 4-кл. дівчата 500 3-кл. дівчата 400 2-кл. дівчата 300 1-кл. дівчата 200 Кількість дівчат загалом 100 1899/00 1889/90 1883/84 1881/82 1880/81 1879/80 1877/78 1872/73 1871/72 1869/70 1867/68 1854/55 0 Джерело: див. додаток. За 1855, 1890 та 1900 роки відома лише загальна кількість дівчат. israelitische Knaben- und Mädchenhauptschule) 1853/54 р. існувала альтернатива. Створення цієї школи було найважливішим кроком для підвищення рівня освіченості жінок у Бродах. У другому наборі школи 1854/55 н. р. дівчат було лише 166 із загалом 414 учнів, тобто близько 40 %. Проте вже в 1860-х рр. у школі навчалося більше дівчат, аніж хлопців (1867 р.: 407 із загалом 747), і лише через якихось два десятиріччя співвідношення змінилося з 40 % до 60 % на користь дівчат (1883: 652 із загалом 1153).616 Тож ця школа була найважливішим навчальним закладом для дівчат, принаймні для єврейського населення. Проте докладніший аналіз кількості учнів засвідчує, що велика частина дівчат після першого року навчання залишала школу. Кількість тих, хто навчавсь у випускному класі хоч і постійно зростала, втім співвідношення кількості учениць від 1-го до 4-го класу в 1870–1880-х рр. була майже незмінна (пор. діагр. VII/4). У хлопчачій школі кількість тих, хто залишав школу після першого року навчання, також була велика. Однак, кількість паралельних класів у 1882/83 н. р. свідчить про відмінності. В хлопчачій школі було по два паралельні класи першого, другого і третього року навчання, тоді як на четвертому році був лише один клас і навчалось у ньому 58 школярів. У дівчачій школі на першому році навчання було три паралельні класи, на другому – два, а на третьому й четвертому – по одному, і навчалось у них відповідно 104 616 Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1855, 1867, 1883). VІІ. Релігія – мова – нація 207 та 93 школярки. Тож якщо хлопці загалом відвідували школу протягом трьох років, то найбільшу кількість тих, хто після першого й другого року навчання залишав школу, становили дівчата. А вже у 4-му класі співвідношення кількості дівчат і хлопців складає згадані вище 40 % на 60 % на користь жіночої статі. До того ж не лише по 4-му, а й по решті класів видно, що дівчачі класи були відчутно більші за хлопчачі.617 Серед навчальних дисциплін виразне домінування, починаючи від другого року навчання, уроків ручної праці, внаслідок чого кількість занять на тиждень у дівчачій школі суттєво переважала кількість занять на тиждень у хлопчачих класах. Для такої кількості уроків з ручної праці треба було знайти й відповідних учительок. 1883/84 н. р. серед 20 осіб учительського складу було п’ятеро жінок, четверо з яких навчали ручної праці, а п’ята, Юлія Льовенберґ (Julie Löwenberg), викладала німецьку мову. Вона була найвагомішою особою в сфері освіти для дівчат у Бродах у другій половині ХІХ ст. і не лише керувала невеличкою приватною школою для дівчат з найкращих домів, а й від часів заснування Юдейської головної школи відповідала за її дівчаче відділення і викладала там дисципліну «німецька мова». Базова платня панни Льовенберґ – окрім учительки ручної праці Ґабріели Блауштайн (Gabriele Blaustein) усі решта були незаміжні – була така ж, що й у її колег чоловічої статі, й одержувала вона на рівні з колегами 350 гульденів. Річна платня тих учителів, хто викладав кілька дисциплін, становила 500 флоринів. Цікаво, що розмір платні не залежав від кількості годин. Якщо Юлія Льовенберґ мала лише 14 годин на тиждень, то вчителі гебрайської мови Саул Адлер (Saul Adler) та Єреміяс Музен (Jeremias Musen) мусили вистоювати в класі по 16 та відповідно навіть по 22 години на тиждень. Учительки ручної праці заробляли лише по 150 флоринів на рік, але й працювали лише по 8 годин на тиждень. Виразна нерівноправність між чоловіками й жінками була очевидна лише в підвищенні платні що п’ять років. Якщо всі чоловіки кожні п’ять років одержували підвищення платні на 50 гульденів, то жінки – лише на 25 флоринів.618 Попри втрату економічних позицій Бродам і після 1880 р. вдавалося розширювати своє значення регіонального освітнього центру. Поряд з описаними вище школами 1888 р. за ініціативою Бродівської торгової палати крайова шкільна рада дала дозвіл на заснування дворічної купецької школи.619 В 1911/12 н. р. відчинила свої двері ще й триступенева купецька школа з польською мовою навчання. Через рік у цій школі були відкриті перші класи 617 618 619 Пор.: Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule: (1855, 1867, 1883); ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1983, с. 43–45; ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 122, с. 11–18. Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1883/84); ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1983, Budgetauszug für das Jahr 1885: Lehrergehalte, с. 82. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 4, спр. 321, с. 1–12. 208 Б. Незвичайне галицьке мале місто триступеневої додаткової купецької школи та однорічний купецький курс для молодих жінок. Більша частина учнів і цих трьох шкіл була не з Бродів, а з сусідніх галицьких повітів.620 Зрештою 1910 р. з’явилася педагогічна школа з польською й русинською мовою навчання, покликана покращити підготовку вчителів народних шкіл у повіті.621 Сірка у своєму дослідженні згадує про існування у Бродах від 1909 р. приватної українськомовної гімназії.622 У місті від 1891 р. хоч і існувало відділення товариства «Просвіта»,623 яке було активне саме в галузі освіти й ініціювало заснування приватних шкіл, проте фактів існування такої української гімназії не вдалося відшукати ні в архівних джерелах, ні в іншій відповідній літературі. У кожному разі численні школи у Бродах – від народних до купецьких шкіл і насамперед, звичайно, гімназії – для всіх трьох етнічно-конфесійних груп міста і довколишніх населених пунктів створювали великі переваги. Краща освіта всім надавала кращі шанси чи для професійного зростання у сфері торгівлі, чи для подальшого здобуття університетської освіти. Русини з міста й околиць одержували, крім того, змогу формувати свою еліту і поза духовним саном. VII. 2. якою мовою навчати бродівських дітей? 1772 р. австрійська влада в Галичині в системі освіти зрівняла все з землею. Всі освітні заклади при церквах і монастирях, які існували ще з польськолитовських часів, а також колегії (гімназії) були ліквідовані й переформовані за цілковито новою концепцією в рамках німецькомовної шкільної системи. Якщо в тривіальних школах навчання ще могло відбуватися двома мовами, то в головних і нормальних школах заняття проводили винятково німецькою.624 Питання мови навчання та фактичної мови спілкування у бродівських школах належить до тематичного комплексу питань, які значною мірою хвилювали громадськість у всій Австро-Угорщині і стали предметом інтенсивних наукових пошуків. На відміну від решти Галичини, у Бродах конфліктні лінії проходили між польською й німецькою, а не між польською й українською мовами. Українська як мова шкільної освіти до початку Пер620 621 622 623 624 Sprawozdanie dyrekcyi Krajowej Szkoły Kupieckiej w Brodach za rok szkolny 1911/1912. – Brody, 1912; ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 4, спр. 300; Sprawozdanie szkoly kupieckiej (1912/13). ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 5061, с. 1–13. Sirka: Nationality Question, с. 160. ЦДІАЛ, Ф. 348, оп. 1, спр. 1303, Schreiben der Filiale an die Zentrale vom 10.6.1891, с. 3. Świeboda, Józef. Szkolnictwo ukraińskie w Galicji (1772–1918). Stan badań i potrzeby // Majorek, Czesław/Meissner, Andrzej (ред.). Galicja i jej dziedzictwo. – Bd. 8: Myśl edukacyjna w Galicji 1772–1918. – Rzeszów, 1996. – С. 271–291; Sidoroska, Agnieszka. Następstwa rozbiorów dla szkolnictwa Galicji (Lata 1772–1809) // Res Historica. Od rozbiorów Rzeczypospolitej do niepodległych państw Narodowych. – 1999. – 9. – С. 83–99. VІІ. Релігія – мова – нація 209 шої світової війни ніколи не була у Бродах реальною опцією, – натомість як предмет викладання та мова спілкування відігравала вона у бродівському шкільництві чимраз більшу роль. Опція І: Навчання двома мовами в Юдейській головній школі Юдейська головна школа для хлопців і дівчат від самого заснування 1853/54 н. р. надавала викладанню польської мови відносно велике значення. Польську мову вивчали в цій школі чимраз інтенсивніше – а головне, що вона належала до обов’язкових дисциплін. Нехай у 1867/68 н. р. в навчанні хлопців основну увагу приділяли заняттям з гебрайської (10 год. на тиждень) та німецької мови (8 год. на тиждень), все ж 4 год. на тиждень виділяли і для занять з польської. У дівчачих класах вивчення гебрайської мови (3–4 год. на тиждень) відігравало другорядну роль. На передньому плані тут перебували заняття з ручної праці (10 год. на тиждень) та німецької мови (8 год.), але не забували й про польську (4–5 год. на тиждень). У 1870/71 н. р. і в дівчачих, і в хлопчачих класах було по п’ять уроків польської мови на тиждень, а в наступні роки вже по шість.625 Генрик Шмітт (Henryk Schmitt) у своєму звіті про проведене наприкінці 1872 р. інспектування школи висловлюється позитивно не лише про охайність школи та задовільні знання з німецької мови, а й насамперед хвалить прогрес в оволодінні місцевою мовою. На його думку, успіхи заслуговують на особливу увагу, якщо зважати на те, що до навчання у школі лише близько 10 % дітей узагалі розуміли польську мову. В дівчат він констатував навіть ще кращі успіхи, оскільки вони не підпали під, на його думку, шкідливий вплив хедеру.626 На підставі такої позитивної оцінки крайова шкільна рада дала дозвіл на вже згадувану доплату в 1500 гульденів та збільшення вчительського складу на ще одного вчителя польської мови від 1874 р.627 У червні 1881 р. Юдейська головна школа зважилася на важливий крок і постановила перейти на паралельне використання двох мов у навчальному процесі, починаючи від 1881/82 н. р.628 Навчальні предмети поділили на ті, які викладатимуть німецькою мовою, і ті, які польською, а «єврейські» дисципліни розподілили між двома секціями предметів. Після чотирьох років навчання випускник хлопчачого класу мав загалом 36 годин занять німець625 626 627 628 Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1867/68, 1870/71, 1871/72). ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 122, Bericht über die Inspektion der u.a. 4-klassigen jüdischen Knaben- sowie 4-klassigen jüdischen Mädchenschule, sowie allgemeine Angaben, vom 11.1.1873, S. 11–18; пор. також: Rędziński: Żydowskie szkolnictwo, с. 87–90. Herzel: Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1879), с. 30. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1983, Bericht der israelitischen Volksschulinspektoren Kallir und Herzberg-Fränkel vom 17.6.1881, Zl. 5939, с. 14–15. 210 Б. Незвичайне галицьке мале місто кою мовою і 51 – польською, а також 22 години з предметів гебрайською мовою. У дівчат ця кількість розподілялася на 43 години занять німецькою, 74 – польською мовою (з них усі 23 уроки ручної праці) і лише 12 годин з «гебрайських» дисциплін.629 Що стосується природознавчих дисциплін, то тут вочевидь намагалися надавати певні знання обома мовами, відносячи ці предмети впродовж чотирьох років навчання то до однієї секції, то до іншої. Однак для викладання країнознавчих дисциплін, таких як історія та географія, обмежилися лише польською мовою. Мабуть, це мало не тільки зміцнювати ідентифікацію з Галичиною, а й прищеплювати тенденційне полонофільське бачення історії. Цікаво, що заняття з релігії відбувались у німецькій секції, а тому можна припустити, що принаймні впродовж двох перших десятиріч німецькою мовою викладали і «єврейські» дисципліни. Перейшовши на початку 1880-х рр. на двомовне навчання, Юдейська головна школа вдалася до кроку, який порівняно з іншими навчальними закладами відчутно раніше засвідчив спрямованість на «галицинізацію» міста. В останнє десятиріччя австрійської влади ця школа дедалі більше орієнтувалася на польськість і посилювала викладання «польських» дисциплін, проте до самого початку Першої світової війни так і зосталася двомовною. Опція 2: Правова суперечка щодо одномовних народних шкіл Переведення Юдейської головної школи на двомовне навчання відбулося на тлі багаторічної суперечки між громадою Бродів та галицькими державними установами щодо створення двох нових народних шкіл. Ще 1876 р. з’ясувалося, що для понад 4 тис. дітей шкільного віку двох публічних початкових шкіл недостатньо. Крайова шкільна рада усвідомлювала принципову потребу в нових публічних народних школах, однак гарантувала надання 1750 гульденів щорічної субсидії (загалом утримувати народні школи були зобов’язані громади) за умови запровадження польської мови як мови навчання.630 Депутат Бродівської торгової палати Натан фон Каллір 28 березня 1878 р. від імені громади Бродів звернувсь у Райхстазі з протестною інтерпеляцією до міністра освіти,631 яка викликала в міністерстві інтенсивну дискусію про загальноприйняте використання німецької мови в Галичині та про те, чи задовольняти вимогу бродівців. Зрештою підтримали негативну позицію міністерського радника Едуарда Ріттера фон Ґнєвоша (Eduard Ritter von Gniewosz), який вважав, що стаття 19 конституції щодо рівноцінності всіх мов стосується лише тих мов, які на підставі поширення народності є 629 630 631 Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1883/84), с. 6–7. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1959, Gutachten des Referenten Bodakowski vom 25.2.1878, с. 6–9. Stenographische Protokolle, VIII. Session, 364. Sitzung, 28.3.1878, с. 11853–11854. VІІ. Релігія – мова – нація 211 загальноприйнятими, а (німецькомовних) євреїв у монархії взагалі не вважали національністю.632 16 квітня 1880 р. під керівництвом міського адвоката Гайнріха Жака (Heinrich Jacques) місто подало до Імперського суду (одного з двох найвищих судів монархії) конституційну скаргу на рішення крайового органу та його затвердження міністерством. У скарзі Гайнріх Жак аргументовано доводив, що євреї, які становлять 80 % населення Бродів, вважають рідною мовою німецьку, а відтак зараховують себе до німецької національності. Референт Імперського суду Антон фон Гюе (Anton von Hye), який займався цією справою, став на бік мешканців Бродів, які, на його погляд, не були ні поляками, ні русинами. Зрештою 12 липня 1880 р. його позицію підтримав увесь суд і заявив, що не можна «відмовляти цим мешканцям Бродів як австрійським громадянам без огляду на їхню конфесійну належність і за природою справи, і за змістом та духом усього австрійського законодавства не лише самих себе зараховувати до німецької національності та вважати німецьку мову своє мовою, а й вимагати, щоб їхні зобов’язані відвідувати школу, тобто неповнолітні діти навчалися німецькою мовою, оскільки і ця мова досі вважається в Галичині загальноприйнятою».633 Міська громада, однак, не змогла зреалізувати свою юридичну перемогу. Минуло більше року, а депутати Райхсрату досі критикували австрійський уряд, що це судове рішення той так і не втілив у життя.634 Проте на той час Броди мали нагальніші проблеми: насамперед їм треба було консолідувати бюджет. А тому з прагматичних міркувань місто пішло на компроміс з галицькими державними установами. Броди погодилися із запровадженням польської мови навчання в нових народних школах. Натомість крайовий уряд надав Німецько-юдейській головній школі щорічну субсидію в 6 тис. гульденів, а Броди, зі свого боку, погодилися перевести школу на двомовне навчання. Тож згаданий вище перехід на навчання двома мовами не був цілковито добровільним, а став частиною більшого компромісу. Зрештою наприкінці ХІХ ст. і в Бродах почала змінюватися громадська думка щодо польської мови як найважливішої мови коронного краю. Коли в самих Бродах мовне питання, здається, поступово втрачало гостроту, зі шпальт ліберальної австрійської преси і далі лунали образливі та зневажливі слова у зв’язку з цим компромісом.635 Опція 3: Зміна мови навчання в Гімназії імені Рудольфа Нижча реальна школа, яка постала на підвалинах Юдейської реальної школи, довгий час була твердинею німецької мови у Східній Галичині. Лише че632 633 634 635 Burger: Sprachenrecht, с. 127. Цит. за: Stourzh: Gleichberechtigung, с. 77. Oesterreichischer Reichsrath // Neue Freie Presse, 2 травня 1881 р., с. 3. Neue Freie Presse, 24 жовтня 1881 р., с. 1, 4. 212 Б. Незвичайне галицьке мале місто рез рік після перетворення її на публічну школу 1854/55 н. р. взагалі вперше з’явилася можливість вивчення польської мови, до того ж у меншому обсязі, ніж обидві іноземні мови – французька й італійська, між якими школярі могли обирати. Із загалом 107 учнів того навчального року 52 обрали польську, 79 – французьку і 50 – італійську, тобто більшість дітей вивчали дві мови.636 Підвищення значення польської мови відбувалося паралельно з перетворенням нижчої реальної школи на нижчу гімназію. 1865 р. польська стала обов’язковою дисципліною, а італійська цілковито зникла з навчального плану.637 Відповідно до наказу крайової шкільної ради від 12 квітня 1890 р., вступні іспити до Бродівської гімназії з предмета польська мова передбачали ті ж вимоги, що й іспити до польських гімназій. Мовою навчання, однак, і далі була німецька, що внаслідок фінансового внеску з боку громади міста знайшло відбиток і в законі про мови навчання у народних і середніх школах від 22 червня 1867 р.638 Такий суворий підхід у 1890-х рр. почав слабшати. У виступі вчителя Еміля Пелікана 1893 р. про потребу підготовчого класу відчутний деякий скепсис щодо німецької мови як мови навчання, коли він стверджує, що «якщо не хочемо перекрити шлях до гімназії великій частині християнських школярів, то мусимо зберігати підготовчий клас, доки німецька мова залишається мовою навчання в нашому закладі, де вона рідна для ледь 45 % (а це здебільшого галиц. юдеї) школярів».639 Виглядає, що вчительський колектив, який складався переважно з поляків, за всієї лояльності австрійського державного службовця до централізованої держави позитивно ставився до полонізації гімназії. Директор школи Станіслав Лібревський (Stanisław Librewski) (1896–1903), а передусім його наступник Едвард Шірмер (Edward Schirmer) (1904–1914) додержувалися виразної пропольської орієнтації. Шірмер хотів перевести внутрішнє діловодство у школі на польську мову, – наразився, однак, на потужний спротив з боку русинських учителів, які поскаржилися до крайової шкільної ради та міністерства.640 Причина прагнень Шірмера була у зволіканні реалізації офіційного рішення громадської ради Бродів про полонізацію від 30 грудня 1896 р. та його затвердження повітовою радою 15 січня 1897 р.641 Це політичне рішення, ухвалене, до того ж, одноголосно, доволі дивне, оскільки досі місто завжди наполягало на німець636 637 638 639 640 641 APKW, Teki Schneidera, 190, газетна вирізка: Szkoła realna w Brodach // Dodatek Tygodniowy do Gazety Lwowskiej. – 4 листопада 1856 р. – № 40. Jahresbericht Gymnasium (1879), с. 94. Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1905), с. 4. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 993, Protokoll der Sitzung des Lehrkörpers vom 25.2.1893, с. 162. Турчин, Андрій. Державна гімназія в Бродах // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Кн. ІІ. – Броди, 1998. – С. 185. Sprawy miejskie // Gazeta Brodzka. – 15 січня 1897 р. – № 1 і 2. – С. 2–3. VІІ. Релігія – мова – нація 213 кій мові навчання. Здається, що продиктоване воно було не так політичноідеологічними мотивами, як фінансовими міркуваннями. Від початку 1860-х рр. Броди боролися з перманентною фінансовою кризою, про що докладно вже йшлося в розділі IV.2. Після ліквідації патенту на вільну торгівлю 1880 р. ситуація так погіршилася, що від 1884 р. місто не могло сплачувати щорічні 5 тис. гульденів до бюджету гімназії і боргувало їх крайовій шкільній раді. Відповідно до цісарського акту про помилування від 7 липня 1887 р., місту пробачили ці борги і звільнили від сплати внесків до 1892 р. Згодом це звільнення продовжили до 1900 р., а тоді ще раз до 1910 р.642 Щоб розв’язати проблему з боргами, міська громада поряд з анулюванням річного внеску спробувала скористатися параграфами 17–19 угоди від 1879/1883 рр. Вони передбачали, що в разі зміни мови навчання в гімназії громада повертає собі резервний фонд реальної школи в сумі 38 125 гульденів з метою створення нової німецькомовної школи.643 За допомогою коштів шкільного фонду місто сподівалося санувати свій бюджет. Таку пропозицію вніс видавець і власник книгарні Фелікс Вест, який підтримував цей крок, поза всяким сумнівом, з польсько-патріотичних мотивів. Дебати перед голосуванням постановили провести за зачиненими дверима, щоб (через тиск і переконання) домогтись одноголосного ухвалення рішення, що мало засвідчити важливість цієї зміни.644 Те, що 30 членів громадської ради проголосували справді одностайно, – тобто також депутати юдейської конфесії, які становили більшість та (ймовірно) два греко-католики (отець Ярема та якийсь пан Ільницький (Ilnicki)),645 – свідчить про те, що догматичне бажання триматися за німецьку мову на той момент поступилося місцем дуже прагматичному підходові. Згода саме русинів доволі дивна, оскільки після 1867 р. вони позитивно ставилися до німецької мови як мови навчання, хоч властива їхня мета була, звичайно, у формуванні українського шкільництва. Навіть якщо для дитини, в якої рідна мова українська, безсумнівно, було легше навчатися польською мовою, русинська еліта Галичини справедливо вважала німецьку нейтральною мовою в польсько-русинському конфлікті.646 Ще під час згадуваної вище дис642 643 644 645 646 ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 880, Bericht des galiz. Landesschulrats an das Unterrichtsministerium am 18.4.1892, Zl. 5527/1341, с. 9–17; ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 993, Entwurf eines Schreibens des Landesschulrats ans Unterrichtsministerium vom 17.2.1886, Zl. 1893, bzgl. des Gesuchs der Stadtgemeinde Brody, von der Zahlung des Beitrags von 5.000 fl. enthoben zu werden, с. 135, Unterrichtsministerium an den Landesschulrat vom 24.10.1892, с. 141; ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 936, Schreiben des Cultusministeriums vom 16.12.1900, с. 12. Версія німецькою мовою: Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1904), с. 19. Текст: прим. 580. Bernhaut, Edmund. Obrazki z przeszłości Brodów i powiatu Brodzkiego. – Tom 1. – Brody, 1938. – С. 11–13. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 1, спр. 1775, с. 4. Pacholkiv, Svjatoslav. Emanzipation durch Bildung. Entwicklung und gesellschaftliche Rolle der ukrainischen Intelligenz im habsburgischen Galizien (1890–1914) (= Schriftenreihe 214 Б. Незвичайне галицьке мале місто кусії щодо народних шкіл у Бродах наприкінці 1870-х рр., коли йшлося про те, якою має бути мова навчання – німецькою чи польською, русини виступили за німецьку. Оскільки одна з тих нових шкіл мала розташовуватися на околиці міста, а тому задовольняти також освітні потреби дітей з Малих Фільварків, то це передмістя треба було приєднувати до бродівського шкільного округу. Власник Фільварків Казимир Молодецький заявив, що погодиться з цим лише в тому разі, якщо мовою навчання в новій народній школі буде польська. По тому голова громади Малих Фільварків, русин Нестор Сірко, попросив конче приєднати передмістя до бродівського шкільного округу й підтвердив готовність громади Малих Фільварків долучитися до фінансування школи з німецькою мовою навчання. Після того, як міністерство освіти відхилило вимогу Бродів про відкриття німецької народної школи, 1880 р. голова громади Малих Фільварків знову виступив з категоричною вимогою приєднати їхній населений пункт до бродівського шкільного округу. Цього разу він пішов іще далі й вимагав навіть запровадити навчання українською мовою.647 У січні 1897 р. бродівське відділення Селянської Ради в листі, під яким підписалося 76 осіб, закликало депутата ландтаґу від Бродів Барвінського виступити проти полонізації й вимагати натомість запровадження української мови навчання.648 Ту саму політичну вимогу, до речі, висунув 1888 р. український письменник Олександр Кониський до Івана Франка.649 Те, що за великої кількості єврейських школярів така вимога була ілюзорною, не відігравало ніякої ролі, а було радше дією на випередження. Мета ж була в тому, щоб запобігти полонізації: «Що стосується нас, русинів, то мусимо рішуче протестувати проти того, щоб гімназія стала польською. Якщо наші брати вже змушені навчатися чужою мовою, то нехай це буде принаймні якась культурна мова. […] крім того, в цьому закладі мають працювати вчителі, які володіють німецькою мовою і вільні від шовінізму, які не перетворять школу на польську інституцію.»650 І Галицький ландтаґ, і міністерство освіти справді відхилили перетворення на польську гімназію, хоча вирішальну роль в цьому рішенні зіграв, мабуть, не спротив русинів, а, знову ж таки, фінансові міркування. Обидві інституції додержувалися думки, що на підставі того факту, що громада сама 647 648 649 650 des Österreichischen Ost- und Sudosteuropa-Instituts 27). – Wien/München, 2002. – С. 121–123. ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1959, Brief der Herrschaft Brody vom 14.2.1879, с. 43, Brief des Gemeindevorstehers von Folwarki m. vom 14.2.1879, с. 45–48, Bestätigung des Folwarkier m. Gemeindevorstands vom 5.3.1880, с. 106. ЛНБ, відд. рук., Барв. 3239 / п 189, Компанія зі збору підписів про перехід на українську гімназію 24 січня 1897 р., с. 1–4. Sirka: Nationality Question, с. 95. Bardach, Marko. Das deutsche Gymnasium in Brody // Ruthenische Revue. – 1903. – 1/6. – С. 142. VІІ. Релігія – мова – нація 215 виявила ініціативу змінити мову навчання, пункт закону 1883 р. про компенсацію шкільного резервного фонду втратив чинність, оскільки він був сформульований як запобіжний захід. До того ж Броди не планували створення нової німецької школи. Після кількох років вочевидь безуспішних перемовин 20 жовтня 1904 р. громадська рада ще раз одностайно проголосувала за своє рішення й погодилася з втратою шкільного резервного фонду, щоб заощадити принаймні на щорічному внескові в 10 тис. крон (= 5 тис. флоринів). Галицький шкільний комітет змирився з таким рішенням, а 12 листопада 1904 р. погодився з ним і ландтаґ. Міністерство освіти, однак, попри підтримку рішення громадської ради намісництвом уперлося й зажадало, щоб Броди відкрито відмовилися від усіх вимог. Місто знову ж таки боялося, що в такий спосіб доведеться відмовитись і від звільнення від щорічного внеску. Лише 13 грудня 1906 р. міська громада Бродів зробила заяву, якої вимагало міністерство, а відтак 15 лютого 1907 р. до закону 1867 р. було внесено зміну про те, що перехід на нову мову навчання має відбуватися поетапно впродовж восьми років.651 Учні, які розпочинали навчання німецькою мовою, мали змогу закінчити навчання в гімназії з німецькою мовою викладання. Перехід на польськомовну гімназію стартував 1907/08 н. р., тобто аж через добрий десяток років після першого рішення громадської ради. Йозеф Рот, пішовши до школи 1906 р., навчався в передостанньому класі, викладання в якому ще відбувалося німецькою мовою. Цікавий історичний факт, що останній клас із німецькою мовою навчання гімназії імені Рудольфа склав випускні іспити в червні 1914 р., тобто лише за два місяці до того, коли Броди в перші дні війни окупувала російська армія, що сповістило і про кінець ще набагато довшого періоду. VII.3. Мікрокосмос етнічно-конфесійного співжиття Школа була і є до сьогодні місцем, де контактують одне з одним діти різного конфесійного і національного походження. А тому вона виступає чудовим мірилом для розуміння такого полікультурного міста, як Броди. У Бродах через просторову близькість маємо навіть точки перетину між окремими етнічно-конфесійними групами, навіть якщо представники цих груп і не ходили до тієї самої школи. Загальна головна школа розташовувалася на ву651 ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 3, спр. 936, Gesetzesvorschlag der Schulkommission hinsichtlich der Änderung der Unterrichtssprache vom 7.11.1904, с. 26–27; Gutachten der galiz. Finanzprokuratur vom 10.11.1905, Zl. 47578/05, für das Landespräsidium, с. 32–39; Schreiben des Kultusministeriums vom 14.3.1907, Zl. 6715 an d. Statthalter, с. 20; Originalerklärung des Stadtmagistrats Brody vom 21.11.1907, Zl. 9644/907, с. 49; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 8, спр. 602, Schreiben der Statthalterei ans Unterrichtsministerium vom 5.5.1906, Zl. 6609, с. 2–10. Б. Незвичайне галицьке мале місто 216 лиці Шкільній лише за два будинки від Юдейської реальної школи. Після того, як Юдейську реальну школу перетворили на публічну реальну школу, вона хоч і переїхала 1859 р. на вулицю Церковну (номер земельної ділянки 618), проте через шість років на тій самій вулиці кілька будинків далі (номери земельних ділянок 716 і 717) постала нова будівля Юдейської школи для хлопців і дівчат. Уже лише через місце розташування цих шкіл християнські та юдейські учні щодня перетиналися між собою. В Юдейській реальній школі, як уже було згадано, від самого її відкриття 1817 р. близько 20 % учнів становили діти з християнських родин (пор. діагр. VII/2). Аргументом перетворення її 1853/54 н. р. на публічну школу було постійне зростання кількості неєврейських дітей. Якщо проаналізувати статистичні дані,652 починаючи від цього моменту, то виявиться, що школярі юдейського віровизнання хоч і складали більшість до Першої світової війни, проте число учнів католицької конфесії зростало (пор. діагр. VII/5). Діагр. VII/5: Учні Бродівської гімназії (та її попередників) за конфесійною належністю653 800 700 600 Юдеї 500 Протестанти 400 Римо-католики 300 Греко-католики 200 100 1915 1910 1905 1900 1895 1890 1885 1880 1875 1870 1865 1860 1855 1850 0 Джерело: див. додаток. 652 653 Якщо не зазначено інше, дані походять з: Tafeln, Statistisches Jahrbuch und Jahresbericht Gymnasium (1879–1914). Дещо інакші дані містяться в: Jahresbericht Unter-Realschule (1854–1855) та: APKW, Teki Schneidera, 190, газетна вирізка: Szkoła realna w Brodach // Dodatek Tygodniowy do Gazety Lwowskiej. – 4 листопада 1856 р. – № 40. У 1870-х рр., очевидно, був період, коли в статистичних даних не зазначали кількості окремо римо-католиків та греко-католиків, бо доволі малоймовірно, щоб постійне зростання числа учнів уніатської конфесії саме в 1873–1878 рр. цілковито перервалося. VІІ. Релігія – мова – нація 217 Особливо впадає в очі постійне зростання кількості учнів грекокатолицької віри, яких значною мірою можна вважати українськомовними. 1851 р. в тоді ще Юдейській реальній школі був лише один учень грекокатолицької конфесії, 1853 р. їхня кількість уперше склала понад 50, а через десять років це число подвоїлось і 1907 р., склавши 175, сягнуло абсолютного показника. Від кінця ХІХ ст. греко-католики становили близько 25 % усіх гімназистів, тоді як уніатське населення Бродів не перевищувало 10–15 %. З одного боку, це свідчить про вагому роль Бродів як освітнього осередку, а з іншого, про їхній внесок в емансипаційні устремління українського національного руху, оскільки ця школа формувала нову світську еліту.654 Однак для окреслення таких явищ, як полікультурність чи національний розвиток, статистика – суперечливий засіб. Представлена у діагр. VII/5 конфесійна належність учнів гімназії – добрий тому приклад. Статистичні дані свідчать про те, що кількісне співвідношення між трьома етнічноконфесійними групами почало вирівнюватися. Якщо ж проаналізувати дані за зазначеною рідною мовою, – у шкільних статистичних даних дійсно з’ясовували питання про рідну мову, а не, як під час переписів населення, про мову повсякденного спілкування, – то результат виявиться цілком інакшим (пор. діагр. VII/6). Часто ці дані ототожнювали й ототожнюють з національною ідентичністю, а після 1908 р. – тобто відколи річні звіти з’являлися польською мовою – у шкільних статистичних даних справді вже зазначали категорію не «рідна мова», а «narodowość» (з пол. національність). 1896 р., коли міська громада постановила змінити мову навчання, у статистичних даних уперше з’являється польськомовна більшість: 184 польськомовних школярів (38 %) на противагу 176 німецькомовним (36,5 %) та 115 українськомовним (24 %). Через десять років, коли відбулася фактична зміна мови навчання, німецькомовні школярі майже повністю зникли, а польськомовні становили понад 70 %. Тож ця радикальна зміна сталася ще тоді, коли німецька мова ще була мовою навчання. В 1912/13 н. р. в цій гімназії взагалі були лише поляки та українці. А це означає, що Йозеф Рот, який того року закінчив гімназію, декларував себе поляком. Чи це означає, що протягом першого десятиріччя ХХ ст. ідентичність єврейського населення з пронімецької змінилася на пропольську? З одного боку, на це запитання можна дати ствердну відповідь, – зрештою, школярі зазначали свою рідну мову не під примусом, і сумнівно, щоб людей згодом перерозподіляли за начебто правильними категоріями. З іншого боку, ці дані не дають відповіді на запитання, якою мовою ці школярі спілкувалися вдома або як вони ідентифікували себе (якщо взагалі ідентифікували) за національною належністю. По-перше, неможливо, щоб упродовж одного десятиріччя відбулися 654 Пор. тезу Пахолківа стосовно всього коронного краю: Pacholkiv: Emanzipation, с. 300– 306. Б. Незвичайне галицьке мале місто 218 Діагр. VII/6: Учні Бродівської гімназії (та її попередників) за національністю або рідною мовою655 800 700 600 500 Німці 400 Євреї 300 Поляки 200 Русини 100 1915 1910 1905 1900 1895 1890 1885 1880 1875 1870 1865 1860 1855 1850 0 Джерело: див. додаток. такі масштабні мовні зміни, по-друге, дані взагалі не враховують доволі поширену багатомовність, і, по-третє, зазначати їдиш як рідну мову школярі взагалі не могли. Те саме стосується, до речі, і даних про національність після 1908 р. Гімназисти мали обирати між польською, німецькою або українською належністю, але для деяких школярів єврейська національна ідентичність все-таки була, мабуть, бажаною опцією. А тому статистичні дані щодо рідної мови / національності учнів Бродівської гімназії свідчать не про рідну мову / національність, а демонструють щось цілком інакше, про що вже йшлося в попередніх розділах. Наприкінці ХІХ ст. публічна ідентичність бродівських євреїв уподібнювалась до ідентичності галицьких євреїв, які пройшли цей шлях два-три десятиріччя тому. Якщо багатомовність (їдиш, німецька та польська мови) мешканців Бродів єврейського походження де-факто, вірогідно, не надто змінилася, то починаючи від межі сторіч, мовою свого повсякденного спілкування або ж рідною мовою вони дедалі більше декларували польську мову і ставали відтак у польсько-українському національному протистоянні на польський бік. Навіть якщо і був подекуди той чи той ентузіаст, який вважав себе поляком 655 До 1867 р. євреї справді зазначені у статистичних даних не лише щодо конфесійної, а й щодо національної [sic] належності. Після цього рубіжного року така класифікація була неможлива. VІІ. Релігія – мова – нація 219 юдейського віровизнання, ішлося загалом, мабуть, радше про прагматичний підхід щодо домінантної національності в цьому коронному краї. Прагматичне ставлення до мови Те, що мовна ситуація у Бродах була дуже складною, засвідчують Шематизми Загальних народних шкіл (нім. Schematismen der Allgemeinen Volksschulen) за 1890 р. та 1900 р. У цих зібраних за дорученням міністерства культів статистичних даних можна було зазначати кілька варіантів; крім того, в переліку можливих мов був і їдиш.656 Мета була очевидна: одержати реальнішу картину порівняно з даними політично-нормативних переписів населення та офіційних шкільних статистик. Результати стосуються 1560 (1890 р.) та 2028 (1900 р.) учнів народних шкіл, а також Юдейської головної школи обох статей, але не стосуються гімназистів (пор. діагр. VII/7). Учні гімназії походили зазвичай з вищих суспільних прошарків, де в домашньому вжитку, ймовірно, великою мірою плекали спілкування німецькою літературною або польською мовою, а можливо, відмінності були не такі вже й суттєві. З одного боку, ці дані демонструють, що 1890 р. багатомовність була чимось звичним – 89 % усіх учнів народних шкіл були дво- або тримовними. З іншого боку, в начебто таких «німецьких» Бродах упадає в очі домінування їдишу. (Лише 10 % зазначили німецьку як опановану мову.) Дані 1890 р. та 1900 р. суттєво різняться між собою. Найпомітніша відмінність – значне зменшення категорії «двомовність» аж до 23 %, що й у цьому разі не можна пояснювати суто мовним чинником, а лише свідомим вибором одномовності. Цілковито неймовірними видаються 35 % винятково їдишомовних школярів народних шкіл, оскільки десять років тому в цій категорії не було жодного школяра. Неможливо, щоб навчання в публічній народній школі чи навіть у німецько-польській Юдейській головній школі не спричинилося до хоча б часткової двомовності єврейських дітей. Імовірно, це просто помилка, яка виникла під час розподілу даних за відповідними категоріями, і категорія «лише їдиш» насправді стосується групи «польська і їдиш», якої інакше б узагалі не було. Але в такому (реалістичнішому) випадку зазначення одномовності протягом лише десяти років стрімко зросло б з 11 % до 42 %. Впадає в очі збільшення втричі кількості осіб, які мовою спілкування зазначили лише польську, а також поява монолігвальних українськомовних. Щодо цієї групи, як і щодо їдишомовних дітей, можна сказати, що принаймні наприкінці свого навчання у народній школі вони структурно мусили бути багатомовними. Дані щодо суто польськомовних школярів можна принаймні вважати правдивими, оскільки у Бродах на той час дитина шкільного віку без 656 Schematismus Volksschulen 1890, с. 611; Schematismus Volksschulen 1900, с. 594. Б. Незвичайне галицьке мале місто 220 Діагр. VII/7: Розподіл опанованих мов у бродівських народних школах 1890 р. та 1900 р. 1890 р. німецька, польська і українська: 61 (4 %) лише німецька: 8 (1 %) 1900 лише українська: 0 (0 %) німецька і польська: 85 (5 %) польська і їдиш: 717 (46 %) ɥɢɲɟɧɿɦɟɰɶɤɚ 11 (1%) лише польська: 162 (10 %) ɥɢɲɟɩɨɥɶɫɶɤɚ: 701 (34%) ɥɢɲɟʀɞɢɲ: 721 (36%) ɥɢɲɟ ɭɤɪɚʀɧɫɶɤɚ: 123 (6%) польська і українська: 527 (34 %) лише їдиш: 0 (0 %) ɩɨɥɶɫɶɤɚɿ ɭɤɪɚʀɧɫɶɤɚ: 452 (22%) ɧɿɦɟɰɶɤɚɿ ɩɨɥɶɫɶɤɚ: 20 (1%) Джерело: Schematismus der Allgemeinen Volksschulen und Bürgerschulen: 1890, с. 611; 1900: с. 594. жодних проблем могла обійтися польською в усіх сферах життя. Але оскільки на той час у місті не було демографічного приросту поляків чи римокатоликів, то ці 35 % виникли у зв’язку з асиміляцією або ж через зміни в декларуванні самоідентифікації, і були це представники групи двомовних – найбільше, мабуть, з категорії «польська та їдиш» 1890 р. Досі були наведені лише приклади того, як через прагматичний підхід бродівського населення переваги здобувала польська мова. Проте в цьому ж аспекті треба розглядати і зростання кількості тих гімназистів, які вивчали українську мову як дисципліну вільного вибору (пор. діагр. VII/8). До 1883/84 н. р. українською мовою відбувалися лише заняття з грекокатолицької релігії. Коли 1883 р. вперше запровадили предмет «русинська мова», його обрали 50 учнів. Того року, згідно зі шкільною статистикою, було 49 учнів, які рідною мовою зазначили українську, та 52 учні грекокатолицького віровизнання. Це означає, що на той час навіть не всі ті, хто цією мовою, поза всяким сумнівом, володів, тобто всі школярі грекокатолицької віри, хотів глибоко нею займатися. (У діаграмі ці учні відображені з допомогою від’ємного показника.) Протягом наступних десятиріч заняття з української мови час од часу вдосконалювали й розширювали, і 1900 р. вони зрештою стали відносно обов’язковою дисципліною. Це означало, що батьки могли записати своїх дітей на щонайменше дворічне вивчення цього предмету, а діти не могли самостійно від нього відмовитися.657 Ще впродовж попередніх років дедалі більше школярів вивчали цю мову, яка набирала ваги в політиці й економіці. 1901 р. гімназію імені Рудольфа відвідувало 118 школярів, чия рідна мова була українська, – або ж 119 школярів греко-католицького віровизнання, – 657 Pacholkiv: Emanzipation, с. 112–114. VІІ. Релігія – мова – нація 221 Діагр. VII/8: Загальна кількість учнів, які вивчали українську мову в Бродівській гімназії. Кількість школярів юдейського та римо-католицького віровизнання, які вивчали українську мову. 1884–1914 рр. 280 260 240 220 200 180 Учні неуніатської конфесії, які вивчали українську мову 160 140 120 100 Учні, які вивчали українську мову 80 60 40 20 0 1914 1912 1910 1908 1906 1904 1902 1900 1898 1896 1894 1892 1890 1888 1886 1884 -20 Джерело: див. додаток. проте на заняттях з української мови сидів 151 гімназист, тобто майже третина всіх школярів навчального закладу. Тож порівняно з 1880-ми рр. 1901 р. свої знання з української мови поглиблювали не лише уніати, а й 37 юдеїв або римо-католиків. Це число могло бути й більшим, бо не можна виключати, що ті батькирусофіли, які 1892 р. протестували проти запровадження фонетичного правопису,658 не надавали жодного значення тому, щоб їхні діти вивчали українську мову в такому «новомодному» правописі. Більша частина гімназистів негреко-католицької віри, які обирали цей предмет, були, за спогадами Клепарчука, до речі, євреями.659 Як національна тотожність багатьох євреїв з польськістю була продиктована прагматичними міркуваннями, так, мабуть, і у вивченні української мови вони вбачали практичну користь, яку мало знання цієї мови, починаючи від кінця ХІХ ст. Інтерпретувати зростання і зменшення кількості тих, хто вивчав українську мову, складно. Стрімке зростання в 1890-х рр. доволі добре можна, мабуть, пояснити польсько-русинським компромісом 1890 р. Натомість тлумачення 658 659 ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 1, спр. 1178, с. 85–86, 93–96. Клепарчук: Дорогами, с. 67. 222 Б. Незвичайне галицьке мале місто сильних коливань протягом останнього десятиріччя перед Першою світовою війною буде спекулятивним, – насамперед що стосується абсолютного показника тих, хто вивчав українську мову і не був водночас греко-католиком, а саме 99 осіб 1904/05 н. р. Потужний спад 1906/07 н. р. евентуально можна пояснити тим, що того року з’явились ознаки переходу гімназії на польську мову навчання. Багато батьків зрозуміли це, мабуть, як знак покрокової, цілковитої полонізації коронного краю, в якому українська мова не матиме ніякого значення. Лише коли впродовж наступних років стало очевидно, що українська збереже або й розширить своє місце як друга мова краю, кількість негрекокатоликів, які вивчали українську мову, знову зросла. Разом і поряд одне з одним Представники всіх трьох етнічно-конфесійних груп сиділи за тими самими партами, вивчали ті самі предмети і проводили разом час на перервах. Спілкувалися вони, безсумнівно, кількома мовами: німецькою як офіційною lingua franca Бродівської гімназії, але, звичайно, й польською, а наприкінці габсбурзької влади, можливо, час од часу й українською. Керівництво школи від самого початку усвідомлювало проблематичність етнічно-конфесійного складу школярів і намагалося створювати безконфліктну атмосферу. Так, відповідно до суворого шкільного статуту 1854 р. поряд з курінням, носінням ціпків та відвідуванням шинків були «також заборонені: будь-які розмови стосовно питань релігії або національностей та відмінностей між ними».660 Після перетворення реальної школи на нижчу реальну гімназію 1865/66 н. р. хоч і було запроваджено розділення досі спільного вивчення християнської релігії661 – тобто заняття з римо-католицької релігії відбувалися тепер польською мовою, а з греко-католицької – українською, – але водночас постановили скоротити двомісячні літні канікули на два тижні, оскільки від того часу і греко-католицькі свята були вільні від навчання у школі. Після одержання статусу повної гімназії 1879 р. на один тиждень скоротили й головні канікули, щоб компенсувати втрачені дні для навчання через те, що й єврейські свята стали тепер вільні від навчання у школі.662 Ще одним місцем співжиття принаймні християнських школярів був створений за ініціативою повітового старости Мандичевського (Mandyczewski) ін660 661 662 Jahresbericht Unter-Realschule (1854), с. 26. Ранній приклад з християнської головної школи свідчить про те, що спільні рим.кат. і гр.-кат. заняття з релігії були звичним явищем і що їх не конче проводив рим.кат. священник. 1803 р. губернаторство постановило призначити вчителем релігії у нормальній школі бродівського уніатського священника Нікласа Новодворського (Niklas Nowodworski). Пор.: APKW, Teki Schneidera, 190, Gubernialbeschluss vom 20.5.1803, Zl. 127111/717. Jahresbericht Gymnasium (1879), с. 93–94. VІІ. Релігія – мова – нація 223 тернат – так звана бурса, де постійно проживало 20, а після розширення приміщень 1898 р. – до 30 хлопчаків.663 Наслідком окресленої вище ролі Бродів як регіонального освітнього центру було те, що третина, а в перші роки ХХ ст. навіть половина всіх школярів були немісцеві. Оскільки загальна кількість таких дітей постійно зростала, на початку ХХ ст. відкривали нові бурси, які, однак, відповідно до загальної тенденції до національного відособлення засновували за етнічно-конфесійним принципом. Першими були відкриті 1903 р. два греко-католицькі інтернати – українофільська бурса імені Маркіяна Шашкевича, де 1914 р. мешкало 50 хлопців, та бурса імені отця Теодозія Еффиновича, заснована за ініціативою представленого у Бродах від 1894 р. русофільського товариства імені Михайла Качковського.664 Останнього року перед Першою світовою війною в ній мешкало 32 школярі. 1905 р. для римо-католицької польської молоді було відкрито бурсу імені Юзефа Коженьовського, де 1914 р. мешкало 62 хлопці. І останнім 1908 р. було відкрито інтернат для гімназистів юдейського віровизнання, де в 1913/14 н. р. мешкало 40 осіб. Цікаво, що єврейський інтернат акцептували як квазінаціональне об’єднання. Найприйнятніше пояснення цього радше за все полягає в тому, що його заснування припало на період зростання національно-єврейської активності. Навіть депутатом Райхстаґу від Бродів був від 1907 р. сіоніст Адольф Штанд (Adolf Stand). У відповідній літературі описані також спроби, починаючи від 1890-х рр., організовувати при гімназії курси гебрайської мови та лекції з національної єврейської історії. Від 1903 р. існувала група випускників Тхія (з гебр. Відродження), яка намагалася прищеплювати свої ідеї молодшим школярам.665 На межі сторіч польські та українські школярі почали гуртуватись у національні об’єднання. Для польських школярів привабливими були насамперед гімнастичне товариство «Сокіл» та організація «Польська Молодь» (1907). Русинські школярі були меншою мірою згуртовані в товариствах і здебільшого були зайняті конфліктами між русофілами й українофілами. Українофільська течія дедалі сильнішала саме серед гімназистів, і траплялося, що той чи той учень перебирався з бурси імені Еффиновича до бурси імені Шашкевича.666 Поділ школярів на національні групи відповідав уявленням, типовим для періоду межі сторіч. А тому могло цілком траплятися, що національно зорієнтовані польські, українські та єврейські школярі попри антагонізми добре розумілися між собою, оскільки додержувалися, на їхню думку, такого ж самого концепту національності. Виходячи з цього, національно свідомий український школяр виявляв до русинсько-польського 663 664 665 666 Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1905), с. 22. ЦДІАЛ, Ф. 182, оп. 1, спр. 23, с. 32–75. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.): Jizkor liBrodi, с. 34–35. Kościów: Brody, с. 44; Клепарчук: Дорогами, с. 67–68. 224 Б. Незвичайне галицьке мале місто асимілятора або й русофіла менше симпатії, ніж до сіоніста, який, знову ж таки, не надто був прихильний до своїх єврейських колег, зорієнтованих на асиміляцію.667 Така націоналізація шкільного життя не стала, однак, на заваді полікультурності буденного життя. У деяких спогадах ідеться про товариські стосунки між українцями та євреями, а також про відсторонені, якщо не ворожі відносини між українцями та поляками.668 Однак що на початку ХХ ст. дійсно почало зникати серед бродівської молоді, то це ненаціональна або ж австрійська ідентичність у сенсі цісарськогабсбурзького підданого. Навіть учителі почали на той час демонструвати національні преференції – як, до прикладу, в описаному вище випадку з прихильністю директорів Лібревського і Шірмера до полонізації гімназії. В останні 30 років перед Першою світовою війною вчительський колектив складався переважно з поляків, кількох євреїв та небагатьох русинів і русофільських, і українофільських поглядів. У річних звітах хоч і міститься інформація про мову й конфесію учнів, проте немає ні слова про мову й конфесію педагогів, що відповідало галицькому узусові.669 Суто формально вчительський склад був, отже, нейтральним, навіть якщо від тієї приписаної державою нейтральності, – як засвідчує у своїх мемуарах колишній український школяр, – інколи мало що залишалося, і польські вчителі ускладнювали життя своїм українським учням, а українські викладачі, навпаки, польським. Ще одним прикладом полікультурності в шкільному середовищі були святкові заходи, організовувані у Бродівській гімназії.670 Зведення нової будівлі школи 1881 р. (відкриття відбулося 1883 р.) спричинило хвилю австрійського патріотизму. Навіть сам зовнішній вигляд цієї будівлі свідчить про міцне вкорінення Бродів у традиціях габсбурзького мислення й будівництва. З архітектурного погляду така будівля могла постати в будь-якому місті Австро-Угорщини (пор. рис. VII/1). До того ж її ще й назвали на честь кронпринца Рудольфа. Наступного 1882 р. відбувались урочистості з нагоди 600-річчя Габсбурзької династії, і навіть 1913 р. ще святково відзначали 200-річний ювілей Прагматичної санкції. Обидва святкування, звичайно, не були якоюсь особливістю саме Бродівської гімназії. Ці ювілейні врочистості мали відбуватись у всіх школах Дунайської монархії за приписом згори 667 668 669 670 Лео Гальперн так описує стосунки між школярами в Чортківській гімназії, які, мабуть, навряд чи чимось відрізнялися від ситуації в Бродівській гімназії. Пор.: Halpern, Leo. Di vig fun hashoymer hatsair iz geven Galitsye // Tsuker, Nakhman (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. – С. 271–273. Клепарчук: Дорогами, с. 67. Kramarz, Henryka. Nauczyciele gimnazjalni Galicji 1867–1914. Studium historycznosocjologiczne (= Prace Monograficzne wyższej szkoły pedagogicznej w Krakowie 80). – Kraków, 1987. – С. 99–102; Клепарчук: Дорогами, с. 71. Пор. відповідні розділи в річних звітах гімназії. VІІ. Релігія – мова – нація 225 Рис. VII/1: Гімназія імені Рудольфа (близько 1916 р.) Джерело: ÖStA/KA, GS: 6007. Див. також передрук: Lunzer, Heinz. Joseph Roth. Leben und Werk in Bildern. – Köln, 1994. – С. 33. і були ритуалізованою формою засвідчення лояльності до всієї держави.671 Але водночас вони були й останніми залишками наднаціонального та нейтрального австрійського патріотизму. Що стосується польсько-українського антагонізму, то в цьому сенсі особливо цікавий 1896/97 н. р. Святкування 300-річчя Берестейської унії,672 тобто укладеного 1596 р. церковного союзу між Папою та кількома православними єпископами, не було питанням ні лише русинів, ні лише поляків. З одного боку, греко-католицька церква на той час була найвагомішою інституціоналізованою ознакою ідентичності галицьких русинів, конфесійна належність яких відрізняла їх і від латинського католицизму поляків, і від російського православ’я. З іншого боку, Берестейська унія єднала обидві етнічно671 672 Puttkamer, Joachim. Alltägliche Inszenierungen. Kirchliche und nationale Schulfeste in Ungarn 1867–1914 // Schulze Wessel, Martin (ред.). Nationalisierung der Religion und Sakralisierung der Nation im östlichen Europa (= Forschungen zur Geschichte und Kultur des östlichen Mitteleuropa 27). – Stuttgart, 2006. – С. 143–145. Щодо Галичини пор.: Unowsky, Daniel L. The Pomp and Politics of Patriotism. Imperial Celebrations in Habsburg Austria 1848–1916. – West Lafayette, 2005. Jahresbericht Gymnasium (1897), с. 43. 226 Б. Незвичайне галицьке мале місто конфесійні групи: по-перше, унія виникла за владарювання й під тиском польських королів, по-друге, обидві групи визнавали примат Папи, і потретє, греко-католицька конфесія відокремлювала галицьких українців від їхніх православних одноплемінників у Російській імперії. Не лише в гімназії, а й у інших бродівських школах упродовж двох тижнів учителі релігії організовували з цієї нагоди святкування з декламуванням віршів польською й українською мовами, а також служби Божі в римо-католицькій та грекокатолицькій церквах.673 10 березня 1897 р. у школі відбулись урочистості з нагоди 100-річного ювілею польського патріотичного письменника Юзефа Коженьовського. Хоча цього письменника цілком однозначно можна ідентифікувати як поляка, а споруджений йому того ж року пам’ятник на Новоміському Ринку став символом польськості, його як одного з великих синів міста могли вшановувати всі бродівці. Через виразне присвоєння Коженьовського поляками до цієї постаті виникало вочевидь не особливо позитивне ставлення у сенсі локально-патріотичної ідентичності і у неполонізованих євреїв, і в українців (пор. розділ VI.2). Можна припустити, що стосувалося це й учнів гімназії. Апогеями щорічного календаря святкувань були вечори Міцкевича та Шевченка. Коли їх уперше організували в гімназії імені Рудольфа, невідомо (в одному з газетних повідомлень за 1895 р. ідеться про багато років). Від 1897 р. вони відбувалися щороку 29 листопада (Міцкевич) та 2 квітня (Шевченко). Як і в усіх гімназіях Галичини, школярі під керівництвом відповідного вчителя відповідної мови декламували твори, виступали з промовами й виконували святкові пісні. Траплялося, що особливо національно заангажовані школярі заходили задалеко. Так, один семикласник усупереч настановам учителя продекламував Шевченків вірш Титар не до обумовленого місця, а повністю.674 Цей випадок цікавий у багатьох аспектах. Автор газетного повідомлення звертає увагу на те, що такі святкування організовують часто і в одностайній злагоді, – тож цей випадок автор трактує як винятковий. Крім того, з цього повідомлення зрозуміло, в яких вузьких наперед визначених та формалізованих рамках відбувалися такі святкування. Через влаштування святкувань на честь Міцкевича та Шевченка такі заходи стали чимось на кшталт інституціоналізованої паритетної полікультурності. У своїй символіці ці свята виключали відповідно іншу мовну групу. Але оскільки йшлося про офіційні шкільні заходи, на них були присутні, мабуть, усі школярі, – крім того, на вечорах Міцкевича одну пісню завжди виконував український хор, а на вечорах Шевченка – польський.675 Навіть 673 674 675 Ze sfer szkolnych // Gazeta Brodzka. – 15 листопада 1896 р. – № 22. – С. 2–3. Wieczorek Szewczenki // Gazeta Brodzka. – 1 квітня 1895 р. – № 1. – С. 5. Клепарчук: Дорогами, с. 66. VІІ. Релігія – мова – нація 227 якщо в науковій літературі чи мемуарах час од часу трапляються твердження про те, що між окремими етнічно-конфесійними групами було мало або й узагалі не було ніяких точок дотику, описані тут зони контактування в школі свідчать про інше. Навіть під час таких ушанувань національних поетів поляки з українцями виступали разом і напередодні врочистостей, мабуть, також мусили обговорювати одні з одними організаційні питання. Тож особисті контакти, хай і не конче дружні, були правилом, а повсякденна комунікація функціонувала, вірогідно, без проблем. Насамкінець варто ще зауважити, що в Бродівській гімназії ніколи не організовували вечорів Ґете чи Шіллера, хоча німецька мова до 1907/1914 рр. ще була основною мовою навчання, а кількість тих, чия рідна мова була німецька, знизилася лише після 1903 р. До такого вечора можна було б залучити всі три етнічно-конфесійні групи й зробити з нього загальне свято поезії. Але оскільки такі вшанування поетів у Габсбурзькій монархії мали не мистецькі, а національні цілі, – у Богемії чи в Штирії, наприклад, влаштовували вечори Ґете чи Шіллера,676 – у Бродівській гімназії, де німецька мова слугувала лише нейтральною lingua franca, вочевидь не відчували потреби в організації такої національної маніфестації. Згадуваний вище адвокат міської громади Бродів Гайнріх Жак ще 1880 р. заявляв в Імперському суді, що бродівські євреї вважають себе належними до німецької національності. А на межі сторіч жоден єврейський школяр чи вчитель місцевої гімназії не мав уже мотиву організовувати німецько-патріотичні поетичні вечори. Тож і на прикладі школи простежується відвернення громадськості Бродів від наднаціональної держави та звернення до галицької ідентичності.677 676 677 Щодо Богемії пор., напр.: Kurz, Gerhard. Von Schiller zum deutschen Schiller. Die Schillerfeiern in Prag 1859 und 1905 // Seibt, Ferdinand (ред.). Die Chance der Verständigung. Absichten und Ansätze zu übernationaler Zusammenarbeit in den böhmischen Ländern 1848–1918. – München, 1987. – С. 45–48. Про перехід від наднаціональних ідентифікацій до національних загалом пор.: Judson, Pieter. Guardians of the Nation. Activists on the Language Frontiers of Imperial Austria. – Cambridge MA/London, 2006. 228 Б. Незвичайне галицьке мале місто VІІІ. Прикордонне місто 229 VIII. Прикордонне місто Пропав як у Бродах Ця галицька приповідка, яку вживали, починаючи від двох останніх десятиріч ХІХ ст., мала потрійне значення, і всі три значення стосувалися прикордонного розташування Бродів: по-перше, коли будівлі в якомусь місті зазнавали цілком очевидного занепаду, по-друге, коли доля закидала когось у якесь віддалене й невтішне місце, з якого немає вороття, і, по-третє, коли, бачачи жваву контрабандну торгівлю у Бродах, усвідомлювали ризик того, що якщо контрабандист попадеться, то позбудеться всього свого товару, тобто той пропаде.678 Перший вимір, тобто економічні «ознаки занепаду», вже описаний у розділі VI. У цьому розділі увага буде зосереджена на двох інших значеннях приповідки, – до того ж геополітичне становище Бродів не буде зредуковане лише до цього «трагічного дискурсу занепаду». Броди були не єдиним галицьким прикордонним містом і в цьому нічим від них не відрізнялися, але що стосується їхнього політичного й соціального значення, були вони особливими. Місто було облюбованим пристанищем для біженців та транзитною станцією для польських повстанців, жертв єврейських погромів, емігрантів та дезертирів, а також вузловим пунктом легальної й нелегальної комунікації між Російською імперією та Габсбурзькою монархією. Щоб краще зрозуміти ці прикордонні функції Бродів, у цьому розділі доведеться час од часу спрямовувати погляд на Радивилів – схоже на Броди місто, розташоване по інший бік кордону. VIII.1. Броди як притулок для біженців Польські повстанці У березні 1831 р. польський генерал Юзеф Дверніцький (Józef Dwernicki) після успішних боїв з російською армією відступив на австрійську територію. Коли його війську, яке налічувало 3500 багнетів, не дозволили просуватися далі, він здався ц.-к. армії. Ані цей випадок, ані схожі випадки порушення кор678 Pollack: Galizien, с. 208–209. 230 Б. Незвичайне галицьке мале місто дону не відбувалися поблизу Бродів. Остаточна поразка Листопадового повстання 1830/31 рр. зумовила масову втечу до Габсбурзької імперії. Але навала близько 20 тис. цивільних біженців Броди на надто зачепила. Втім, восени 1834 р. розпочалося розслідування проти прикордонників у Бродах і Золочеві, яких звинувачували у державній зраді на підставі їхніх симпатій до Листопадового повстання.679 Цілковито інакше склалася ситуація під час Січневого повстання 1863/64 рр. Офіційна Австрія хоч і не підтримувала заколот, проте почасти були очевидні великі симпатії до повстанців серед польсько-галицького населення. А тому дирекція поліції у Львові одержала наказ провести велетенську кількість перевірок, який вона скерувала й до комісаріату поліції у Бродах. На кордоні мали перевіряти і тих, хто виїжджає, і хто в’їжджає, на предмет їхніх політичних переконань, а також перевезення нелегальної літератури.680 Декого з затримуваних на кордоні, серед яких, до речі, були й жінки, передавали до дирекції поліції у Львові. З іноземними підозрюваними галицькі державні установи особливо не церемонились і депортували їх назад до Росії.681 Особливу увагу звертали на таємне ввезення зброї з Галичини до Росії – до того ж постачальники часто користувалися звичними контрабандними маршрутами між Бродами й Радивиловом.682 Побоювання у Петербурзі зайшли так далеко, що спочатку заборонили навіть ввозити коси, тобто товар, доволі потрібний у царській імперії для збору майбутнього врожаю і який імпортували через Броди у великих обсягах та цілком легально вже впродовж кількох десятиліть. Хоч заборону на цей імпорт у середині травня і скасували, проте Радивилівська митниця пропускала коси лише в тому разі, коли на кожний окремий віз був дозвіл від губернатора і перевізник міг засвідчити, що подальше транспортування не відбуватиметься через територію іноземної держави. Це, з одного боку, спричинило велетенське накопичення кіс на австрійському боці, а з іншого, Радивилівська митниця час од часу вдавалася до конфіскації цього реманенту, – як, приміром, 25 травня 1863 р., коли вона конфіскувала вантаж з близько 10 тис. кіс.683 679 680 681 682 683 Klar, Friedrich. Der Novemberaufstand des Jahres 1830, mit besonderer Berücksichtigung seines Einflußes auf Galizien (неопубл. дис.). – Wien, 1921. – С. 141–143, 147, 153–154; Pacholkiv: Das Werden einer Grenze: Galizien 1772–1867, с. 609–610; Pacholkiv, Svjatoslav. Entstehung, Überwachung und Überschreitung der galizischen Grenze 1772–1867 // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 183. Пор. об’ємну кореспонденцію у: ДАЛО, Ф. 350, оп. 1, спр. 1682. ДАЛО, Ф. 350, оп. 1, спр. 919, с. 114–166. Brody. Wiadomości z nad granicy rosyjskiej. Część nieurzędowa // Gazeta Lwowska. – 18 квітня 1863 р. – С. 357. Wywóz kos przez Brody do krajów pod rządem rosyjskim // Czas. – 17 червня 1863 р. – С. 2; Najświeższa poczta, Kuty, початок травня: ЛНБ, відд. рук.: II Шн. 9, с. 226. VІІІ. Прикордонне місто 231 Раннього літа 1863 р. ситуація на бродівському кордоні загострилась, оскільки в Радивилові сталася одна з радше рідкісних у Волинській губернії військових сутичок. У ніч з 30 червня на 1 липня повстанці в кількості 1400 піших і 400 кавалеристів під проводом генерала Юзефа Висоцького (Józef Wysocki) (1809–1873) захопили Радивилів. Наступного дня відбулася кількагодинна битва, перемогу в якій здобули російські війська. Загинуло 98 повстанців, 106 потрапило в полон, а 17 поранених розмістили в радивилівському шпиталі.684 70 поранених та близько 300 солдатів одразу ж утекли за кордон, та ще й у наступні дні деякі повстанці намагалися прослизнути до Бродів повз австрійські прикордонні патрулі.685 Боячись безчинств російських солдатів, багато мешканців Радивилова кинулись тікати через кордон. Хоч і сталося кілька нападів на цивільних, однак у ситуацію швидко втрутився командувач військ, і не минуло й тижня, як за законами воєнного часу було розстріляно трьох мародерів.686 Gazeta Lwowska (з пол. Львівська Газета) дійшла висновку про велетенський страх, який запанував серед місцевого населення внаслідок бою, бо, щоб знайти рятунок у Бродах, єврейське населення тікало з Радивилова навіть на шабат.687 У Бродах був сформований повітовий комітет підтримки повстання, до якого належали авторитетні особи міста: передусім Фелікс Вест (видавець і майбутній громадський радник), Зиґмунт Риґер (Zygmunt Rygier) (лікар), Владислав Риґер (Władysław Rygier) (банкір), Юліуш Ґомолінський (Juliusz Gomoliński) (експедитор і майбутній бурґомістр), Юліуш Гайсіґ (Juliusz Haisig) (книготорговець), Войцех Косціцький (Wojciech Kościcki) (аптекар і громадський радник), Станіслав Малачинський (Stanisław Małaczyński) (учитель гімназії), Ян Садловський (Jan Sadłowski) (учитель), а також Бальтазар Блоцький (Baltazar Błocki) та якийсь пан Франке (Franke). Комітет поряд з моральною підтримкою опікувався також біженцями. Крім того, члени комітету робили все для гідного поховання на бродівському цвинтарі повстанців, які втекли на австрійську територію й померли тут від ран (пор. Фото 23b в ілюстративній частині).688 Про подальшу долю польських повстанців, які втекли до Бродів, невідомо нічого. Можливо, Австрія дозволила їм виїхати до Західної Європи, якщо вони не наважувалися повернутися на батьківщину. Тож Польське повстання 1863 р. на якийсь час перетворило Броди 684 685 686 687 688 Brody // Gazeta Lwowska. – 1 липня 1863 р. – С. 598; Brody // Gazeta Lwowska. – 9 липня 1863 р. – С. 625. Brody // Gazeta Lwowska. – 2 липня 1863 р. – С. 601; Brody // Gazeta Lwowska. – 4 липня 1863 р. – С. 610. Brody // Gazeta Lwowska. – 3 липня 1863 р. – С. 605; Brody // Gazeta Lwowska. – 10 липня 1863 р. – С. 630. Brody. Monarchia Austryacka. Wiadomości z nad granicy polskiej // Gazeta Lwowska. – 8 липня 1863 р. – С. 619–620. West: Wspomnienia, с. 6–7. 232 Б. Незвичайне галицьке мале місто на табір для близько 500 біженців. Через 20 років під час ще одного спалаху насильства число біженців збільшиться в кілька разів. Жертви єврейських погромів689 15 квітня 1881 р. в Катеринославі (рос. Днепропетровск, укр. Дніпропетровськ, від 2016 р. укр. Дніпро) почалися сутички місцевого християнського населення з їхніми єврейськими сусідами, звідки хвиля насильства стрімко перекинулася на всю територію теперішньої Південної та Центральної України.690 Ці погроми змусили багатьох євреїв тікати за кордон, і для більшості з них Броди стали першим збірним пунктом. Три чверті тих, що шукали порятунку, перебралися нелегально й без паспортів через прикордонний ліс, розташований між Радивиловом і Бродами.691 З огляду на наплив біженців шість представників місцевої єврейської громади ініціювали створення тимчасового допомогового комітету, персональний склад якого більшою чи меншою мірою збігався зі складом заснованого 1878 р. у Бродах підкомітету Всесвітнього єврейського союзу (Alliance Israélite Universelle) (у подальшому викладі – ВЄС) та зі складом заснованої 1880 р. філії Віденського єврейського альянсу.692 Допомоговий комітет, з одного боку, опікувався безпосереднім забезпеченням біженців, а з іншого, намагався виступати першою інстанцією з прийому допомоги, що надходила з Європи. Центральний комітет ВЄС у Парижі з метою збору інформації про Броди й царську імперію раннього літа скерувало до Бродів спочатку французького лікаря родом з Росії д-ра Шафіра (Schafier). Через великий обсяг роботи, яка виникла вже в Бродах, де перебувало 580 сімей, він постановив не їхати далі, а перебрати на себе керівництво бродівським допомоговим комітетом.693 Поряд із забезпеченням найнеобхіднішим ішлося передусім про розміщення біженців на тривалий період. Об’єднання американських єврейських громад загалом було готове надати допомогу російським біженцям, проте наполягало, щоб відправляли лише здо689 690 691 692 693 Див. докладне висвітлення цієї теми: Börries Kuzmany. Jüdische Pogromflüchtlinge in Österreich 1881/82 und die Professionalisierung der internationalen Hilfe // Börries Kuzmany, Rita Garstenauer (ред.). Aufnahmeland Österreich. Über den Umgang mit Massenflucht seit dem 18. Jahrhundert. – Wien, 2017. – С. 94–125. Про причини погромів див.: Aronson, Irwin Michael. Troubled Waters. The Origins of the 1881 Anti-Jewish Pogroms in Russia (= Pitt Series in Russian and East European Studies 13). – Pittsburgh PA, 1990; Klier, John D. Russians, Jews, and the Pogroms of 1881– 1882. – Cambridge, 2011. Lukin, Benyamin/Shraberman, Olga. Documents on the Emigration of Russian Jews via Galicia, 1881–82, in the Central Archives for the History of the Jewish People in Jerusalem // Gal-Ed. On the History of the Jews in Poland. – 2007. – 21. – С.104. AIU, URSS I B, Brody (Ukraine), Comité (1870–1885), Schreiben vom 28.3.1878 an das ZK der AIU [N° 6408, 3.4.1878]; Siegel: Israelitische Allianz, с. 121. Goldenstein: Brody, с. 6–8. VІІІ. Прикордонне місто 233 рових і працездатних осіб (дуже важливий і постійно повторюваний критерій відбору), до того ж транспортні витрати мав узяти на себе ВЄС.694 Співробітники дуже швидко відчули безпорадність, коли потік біженців невпинно зростав протягом усього літа й осені 1881 р. Це було пов’язано не лише з і далі непевним становищем у Росії, а й з тим, що багато російських євреїв випробовували долю й за невеликі гроші намагались емігрувати до США. Цьому сприяли, з одного боку, «нейтральні» повідомлення в російських газетах про заснування допомогового комітету в Бродах,695 проте, з іншого, набагато згубнішим було те, про що один зі співробітників комітету не дуже привабливо висловився, а саме: «що деякі корисливі мешканці Бродів, маючи егоїстичні цілі, на цій еміграції хотіли збити капітал і запустили в хід усі важелі, щоб якомога вище підняти кількість і концентрацію емігрантів у Бродах. Ці їхні зусилля були, звичайно, дуже брудні, але ще бруднішими були ті засобами, що вони ними послуговувалися. Тож ці пройдисвіти розповсюджували по всій Росії листівки й заклики, які завжди закінчувалися словами «Євреї царської імперії! Їдьте до Бродів – і знайдете там полегшення від усіх своїх страждань».696 Унаслідок цього комітет був змушений розповсюдити в російських газетах повідомлення про тяжке становище, а також просити російських рабинів пригальмовувати бажання до еміграції.697 Але водночас і протилежна сторона далі розповсюджувала свої «рекламні оголошення». Так, очевидно, одна гамбурзька судноплавна компанія доручила членові комітету, пану Марґулісу, розмістити рекламу про еміграцію у місцевій бродівській газеті HaIvri. Це спричинило одне з численних непорозумінь між Парижем та комітетом у Бродах, навіть якщо комітет намагався представити цей випадок як прикру неприємність.698 Погроми, поза всяким сумнівом, зумовлювали загальне відчуття небезпеки й безвиході серед російських євреїв, однак значну роль відігравали й економічні міркування, – до того ж великими були очікування оселитися за океаном.699 Якою мірою перепліталися один з одним мотиви втечі й еміграції і наскільки швидко розповсюджувалися чутки – наочно демонструє історія Янкеля Морозовського, механіка й будівничого з Києва: 694 695 696 697 698 699 III. Israélites de Russie, in: Bulletin de l’Alliance Israélite Universelle, (1869–1887), 1er semestre 1881, c. 55–56. Пор., напр.: Committee set up in Brody to assist Jews in reaching USA // Вестник российского общества краснаго креста. – 11 жовтня 1881 р. Goldenstein: Brody, с. 10. Friedländer: Fünf Wochen, с. 27; AIU, URSS I C, Lettre de E. Mandelstamm au Comité Central de l’AIU, Kiev 7.11.1881 [N° 9756, 13.11.1881]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 1.2.1882 [N° 978, 5.1.1882]. Klier, John D. Emigration Mania in Late-Imperial-Russia // Massil, Stephen W./Newman, Aubrey. Patterns of Migration 1850–1914. Proceedings of the International Academic Conference of the Jewish Historical Society of England and the Institute of Jewish Studies, University College London. – London, 1996. – С. 21–29. 234 Б. Незвичайне галицьке мале місто «Я чув, що гуманний «Alliance Israélite» безкоштовно перевозить до Америки і що у Бродах перебуває агент, до якого можуть зголошуватися емігранти. Оскільки я цілком спроможний заробити собі на хліб і десь інде, то одразу ж подався з цією метою сюди й пішов до п. д-ра Шаффера, щоб записатися.»700 У перший тиждень серпня 1881 р. Паризький комітет ВЄС відрядив до Бродів для підкріплення Шарля Неттера (Charles Netter), який мав організувати три бюро й закласти в такий спосіб міцний підмурівок під усю діяльність із надання допомоги: бюро з прийому заяв під керівництвом писаря Ляйпцизького комітету підтримки жертв переслідування євреїв у Росії (нім. Leipziger Comités zur Unterstützung der Opfer der russländischen Judenverfolgungen) Германна Маґнуса (Hermann Magnus), яке мало з’ясовувати кількість і сімейні обставини біженців; бюро з ухвалення рішень під керівництвом Моріца Фрідлендера (Moritz Friedländer), відрядженого Віденським єврейським альянсом, яке контролювало, хто годився для переїзду (еміграції) і хто підлягав репатріації; і, зрештою, виконавче бюро під керівництвом д-ра Шафіра, яке відповідало за реальне втілення рішень та за фінансове забезпечення.701 На початках шлях на еміграцію пролягав через антверпенського генерального агента судноплавної компанії National Line Анрі Штрауса (Henri Strauß). Біженці прибували залізницею спочатку до Антверпена, звідки суднами їх переправляли до Галла й Ліверпуля, а тоді до Нью-Йорка. Маґнус, який недовго пробув у Бродах, міркував над тим, щоб відправляти біженців з Гамбурґа, звідки вони без пересадок могли дістатися Сполучених Штатів. Звинувачення в тому, що у зв’язку з відповідними транспортними витратами для обрання маршрутів еміграції свою роль відігравали й неабиякі комерційні інтереси, в листі до однієї з віденських газет Маґнус, звичайно ж, відкидав.702 Наступного року існували також плани відправити більші контингенти біженців через Амстердам і Роттердам.703 Дещо довше, а саме, п’ять тижнів, перебував у Бродах Моріц Фрідлендер, який після Маґнуса також керував бюро з прийому заяв. У своїх спогадах про роботу в Бродах, які вийшли друком уже 1882 р., він доволі наочно відтворив життя біженців і наголосив на добрій співпраці в розв’язанні проблеми біженців. Насправді ж, як випливає з листування бродівського допомогового комітету з Парижем, існувало багато внутрішніх конфліктів, недовіри та непорозумінь, насамперед поки тривав наплив російських євреїв. Стосунки з Віденським єврейським альянсом та його філією у Львові були особливо напружені. Зі 700 701 702 703 AIU, URSS I B, Brief Jankel Morozowskis an die AIU, Brody 7.9.1881 [N° 8828, 11.9.81]. Goldenstein: Brody, с. 11. Wiener Allgemeine Zeitung, Wien 26.10.1881: Leserbrief von Hermann Magnus. Gegendarstellung zu einer Korrespondenz in der Morgennummer vom 20.10.1881 // AIU, France I A 6, Netter [N° 9574, 1.11.81]. Nieuw Israelietisch Weekblad, 30 червня 1882 р. Дякую Петеру Й. Р. Таммесу за те, що звернув мою увагу на цю публікацію. VІІІ. Прикордонне місто 235 Львовом не вгавали суперечки щодо ухвалення рішень з важливих питань,704 а з Віднем – щодо дуже слабкої фінансової підтримки.705 Особливе роздратування у Бродах викликало те, що в столиці не відчувають усієї повноти відповідальності за проблему, передусім тоді, коли йдеться про прийом біженців: «Відень відмовив, відповів з образами й підозрами, й розпорядився утримувати російських біженців у Бродах, начебто вони перебувають у ближчих родинних зв’язках з нами, аніж з їхніми братами у Відні, Берліні й Парижі, й начебто члени Бродівського комітету – оплачувана прислуга Віденського альянсу».706 Протягом чотирьох місяців перебування у Бродах Неттер виконував усю організаторську роботу й провадив листування з Парижем. Реєстрація біженців нагадувала Сізіфову працю, оскільки кількість новоприбулих постійно зростала. Від серпня до грудня 1881 р. виїхало на Захід дев’ять груп емігрантів загальною кількістю від 1600 до 1800 осіб, а звідти суднами їх відправляли далі до Америки.707 У середині листопада – саме коли до Бродів прийшла зима – на вимогу центрального комітету ВЄС еміграцію на якийсь час припинили, оскільки в Нью-Йорку не могли впоратися з такою великою кількістю новоприбулих. Після відчайдушного втручання Неттера Париж хоч і дав дозвіл на відправлення нових емігрантів сповільненими темпами, але його діяльність добігала кінця. Останню групу кількістю 600 осіб ще вдалося відправити до Гамбурґа, решті (близько 1 тис. осіб) видали кишенькові та квитки для повернення до Росії. Проте група добре освічених біженців кількістю 84 особи постановила на власний ризик вирушати до Америки.708 23 листопада 1881 р. Неттер і Фрідлендер припинили свою діяльність і через три дні покинули Броди. На цей час із-за російського кордону прибували лише поодинокі охочі вирушити на еміграцію. І все ж цих людей треба було якось забезпечувати. Крім того, більшість тих, хто підлягав репатріації, ще залишались у місті. А тому 8 грудня 1881 р. у присутності Шафіра тепер уже офіційно був заснований Комітет з надання допомоги єврейськоросійським емігрантам у Бродах (нім. Unterstützungs-Comité für die jüdischrussischen Emigranten in Brody), який одразу ж заопікувався справами біженців, – на відміну від тимчасового місцевого комітету, створеного влітку, який після прибуття Шафіра й передусім Неттера не виконував жодних завдань і 704 705 706 707 708 Goldenstein: Brody, с. 20. Пор., напр.: AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an den Präsidenten der AIU, Brody 27.1.1882 [N° 904, 31.1.1882]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 3.2.1882 [N° 1005, 7.1.1882]. Різні джерела наводять різні дані. Пор.: Goldenstein: Brody, с. 14; II. Israelites de Russie // Bulletin de l’AIU: 2e semestre 1881 – 1er semestre 1882, с. 12; Lukin/Shraberman: Documents, с. 111. Friedländer: Fünf Wochen, c. 36–37, 44. 236 Б. Незвичайне галицьке мале місто не ухвалював жодних рішень. До складу новоствореного комітету належали найавторитетніші мешканці міста юдейського віровизнання: Лазар Блох, Саломон Хаєс, Лео Герцберґ-Френкель, д-р Леопольд Герцель, адвокат Горовіц, рабин Маєр Крістіанполлер, Герш Капелюш, Зиґмунд Марґуліс, Гайнріх Нірештайн, Леон Сіґалл та Янкев Вербер. Цікаво, що керівництво комітету було обрано відносно невеликою кількістю голосів. За обрання Ніренштайна президентом віддали свої голоси семеро членів комітету, четверо були проти; обрання Герцберґа-Френкеля писарем підтримали шість осіб, тоді як решта голосували за інших кандидатів.709 Вочевидь ці посади були доволі авторитетними або ж таки були пов’язані з фінансовими перевагами. Листування між комітетом і Парижем протягом наступних місяців стосувалося насамперед складного фізичного становища біженців.710 Крім того, існувало занепокоєння, що маси охочих вирушити на еміграцію знову заполонять місто, якщо ті, що ще перебували у Бродах, не покинуть їх у керунку Заходу або Сходу.711 Комітет почав докладати більших зусиль, щоб пришвидшити репатріацію. Наприкінці грудня 1881 р. у місті перебувало близько 2300 біженців,712 у середині січня 1882 р. – ще близько 1700,713 наприкінці січня – близько 1300,714 а наприкінці лютого – майже 1200 осіб.715 Від кінця лютого 1882 р. наплив біженців до Бродів справді посилився й зумовив у членів комітету таку велику стурбованість, що єдину можливість зупинення подальшого напливу вони вбачали в розпуску комітету щонайпізніше після Песаху. З одного боку, комітет намагався і далі пришвидшувати репатріацію, з іншого, все-таки сприяти виїзду до Сполучених Штатів, насамперед коли йшлося про жінок і дітей, які мали письмові гарантії їхніх чоловіків, які вже перебували на еміграції.716 Кількість біженців стрімко зросла передусім 709 710 711 712 713 714 715 716 AIU, URSS I C, Sitzungsprotokoll des Unterstützungs-Comité für die jüd.-rus. Emigranten in Brody, Brody 8.12.1881 [N° 364/2, 27.12.1881]. На бажання Парижа рабин Крістіанполлер був призначений віце-президентом, Ніренштайн став ще й скарбничим, а Марґуліс – контролером. Пор.: AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 16.12.1881 [N° 243, 16.12.1881]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 24.12.1881 [N° 364/2, 27.12.1881]. «Бажання емігрувати на цей час зумовить прибуття сюди великої зграї російських перелітних птахів, якщо ця акція тут триватиме і далі»: AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 1.2.1882 [N° 978, 5.1.1882]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 31.12.1881 [N° 503/2, 1.1.1882]. AIU, URSS I C, Telegramm Nirenstein [N° 620, 12.1.1882]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 23.1.1882 [N° 851, 27.1.1882]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 10.2.1882 [N° 1090, 14.1.1882]. AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 26.2.1882 [N° 1302, 2.3.1882]; Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 12.4.1882 [N° 1786, 12.4.1882]. VІІІ. Прикордонне місто 237 після травневої заяви царя Олександра ІІІ, яка знову розбурхала антиєврейські настрої і невдовзі значно перевищила торішню кількість. Згідно зі звітами державних установ, станом на 2 травня 1882 р. у Бродах було зареєстровано 12 474 біженці.717 Лише коли після заміни міністра внутрішніх справ Миколи Іґнатьєва на Дмитра Толстого 10 червня 1882 р. антиєврейське свавілля в Росії цілком ущухло, наплив біженців почав спадати. Розселяли їх почасти в найнятих приміщеннях, почасти у закритій прядильні, яку барон Гірш придбав саме для цих потреб за 12 500 гульденів, почасти у дванадцятьох позичених військових наметах, а почасти навіть у Великій синагозі.718 У майже кожній європейській столиці були засновані нові, почасти також надконфесійні комітети допомоги, – як, наприклад, Англо-єврейська асоціація (англ. Anglo Jewish Association) Комітету Меншн-Гауз (англ. Mansion House Committee, також Lord Mayor Committee). Вони організовували конференції, де обговорювали долю єврейських біженців, особливо біженців із Бродів. Під час обговорень хоч і висловлювали розуміння, що прикордонне місто треба звільнити від навали біженців, проте представники європейських країн в один голос заявляли, що їхні країни не в змозі прийняти біженців, а Нью-Йоркське товариство допомоги єврейським мігрантам (англ. New York Hebrew Emigrant Aid Society) наполягало, що вже вичерпало всі можливості з прийому мігрантів.719 У найгостріший момент драми з біженцями на початку червня 1882 р. від імені барона Моріса де Гірша (Maurice de Hirsch) до Бродів послали Еммануеля Ф. Венеціані (Emmanuel F. Veneziani). Для 12 тис. біженців, які перебували у Бродах (станом на 15 червня 1882 р. їх насправді було навіть 14 534),720 Венеціані запропонував такий план: «1. Репатріація, з наданням допомоги, 3 тис. біженців, які ніде не в змозі знайти роботу, окрім як у себе в країні; 2. Тимчасове перебування у Бродах 1 тис. біженців, які в змозі долучитися до своїх родин в Америці згодом; 3. Розподіл решти 8 тис. біженців серед європейських громад з наданням їм допомоги для опікування біженцями протягом кількох місяців».721 Якщо до Бродів, починаючи від квітня, надійшло близько 1,2 млн франків фінансової допомоги (дві третини з них надав створений за ініціативи Аль717 718 719 720 721 ÖStA/HHStA, PA X. Russland, Liasse I, fol. 1–244, Schreiben Graf Wolkensteins vom 13.6.1882, с. 124–125. Goldenstein: Brody, с. 21–22, 29; II. Israélites de Russie // Bulletin de l’AIU: 2e semestre 1881 – 1er semestre 1882, с. 9–10, 12. Szajkowski, Zosa. The European Attitude to East European Jewish Immigration (1881– 1893) // Publications of the American Jewish Historical Society, Sept. 1950 – Jun. 1951, 41 (1951). – С. 129–136. Szajkowski: European Attitude, с. 150. II. Israélites de Russie // Bulletin de l’AIU: 2e semestre 1881 – 1er semestre 1882, с. 15, 16. – Пер. з французької. 238 Б. Незвичайне галицьке мале місто фонса де Ротшильда (Alphonse de Rothschild) Особливий паризький комітет (Comité spécial de Paris)), то вже в липні 1882 р. у своєму ледь не патетично складеному листі Венеціані підрахував, що для тих осіб, які досі перебувають у Бродах, треба ще близько чотирьох мільйонів франків. У липні 1882 р. ВЄС у циркулярному листі прийняв його план і разом з Особливим паризьким комітетом виявив готовність надати один мільйон франків та водночас звернувся до інших європейських допомогових комітетів із закликом підшукати у своїх країнах громади, які в змозі прийняти біженців.722 План Венеціана зазнав невдачі – однак не у фінансовому сенсі, а через постійне небажання європейських країн приймати єврейських біженців. На конференціях усіх європейських комітетів у Відні 20 липня та 2–4 серпня 1882 р. Венеціані ще раз спробував просувати ідею розподілу біженців по громадах в інших країнах, проте через ухиляння комітетів європейських країн знову зазнав невдачі. На той момент лише Франція виявила принципову готовність прийняти 700 біженців, Угорщина – 50 сімей, Нідерланди – 30 і Швейцарія – «кілька» родин. Німеччина була готова прийняти лише 50–60 дітей. Віденський єврейський альянс своєю цілковитою відмовою відіграв доволі безславну роль, хоча загалом він завжди вважав, що перебуває в перших рядах у справі порятунку біженців,723 а представник Львівського допомогового комітету переслідуваним російським євреям (нім. Lemberger Hilfs-Comités für die verfolgten russischen Juden) назвав біженців у Бродах злодіями й жебраками, які понад усе хочуть повернутися до Росії. Зрештою конференція постановила репатріювати всіх біженців, окрім тих, для кого існує загроза переслідування, – як, до прикладу, військовозобов’язані, яких у разі повернення вважатимуть дезертирами. Лише Франція була готова прийняти ще 500 біженців, а кілька сотень у крайньому разі сподівалися доправити до Америки.724 Репатріація розпочалась уже в середині червня під керівництвом бродівського комітету, двох австрійських державних службовців, а також одного російського поліцейського чиновника. На початку липня кількість біженців у Бродах зменшилась удвічі, а станом на 10 серпня в місті перебувало лише 5275 біженців. Наприкінці вересня у Бродах залишалося всього лише близько тисячі, а в середині жовтня – лише 600 біженців, 400 з яких у жодному разі не можна було повертатися до Росії.725 В наступні тижні бродівський комітет активно працював над подальшим зменшенням кількості біженців. 722 723 724 725 II. Israélites de Russie // Bulletin de l’AIU: 2e semestre 1881 – 1er semestre 1882, с. 14, 16, 18–21. Siegel: Israelitische Allianz, с. 99. Szajkowski: European Attitude, с. 140, 144, 147–149; II. Israélites de Russie // Bulletin de l’AIU: 2e semestre 1881 – 1er semestre 1882, с. 14; Grubel, Frederick. From Kiev via Brody to Pankow // Strauss, Herbert A./Reissner, Hanns G. (ред.). Jubilee Volume Dedicated to Curt C. Silberman. – New York, 1969. – С. 16. Szajkowski: European Attitude, с. 149–150. VІІІ. Прикордонне місто 239 І зрештою у листі від 31 грудня 1882 р. Ніренштайн повідомляв, що того дня 50 останніх осіб залишили Броди, й оголосив про розпуск комітету. 11 осіб удалося переконати повернутися до Росії, а 39 дали трохи грошей, щоб ті власними силами пробивалися до Америки.726 Позиція офіційної Австрії у справі з біженцями була амбівалентною. З одного боку, держава усвідомлювала, що йдеться про гуманітарне лихо і біженцям не можна забороняти переходити на австрійську територію. З іншого боку, існували побоювання, що державні інтереси можуть зазнати шкоди в разі, якщо втікачі-євреї залишаться в країні. Одним із заходів було розташування поліцейських патрулів на прикордонних шляхах та вокзалах у всіх більших прикордонних пунктах (окрім Бродів, були це насамперед Підволочиськ і Гусятин), які мали зустрічати біженців. Просуватися далі власними силами дозволяли лише заможним біженцям, які були в змозі забезпечувати себе самотужки. Всіх інших, хто нелегально перетнув кордон, супроводжували, – часто під конвоєм, – до Бродів. Тож Броди цілеспрямовано були обрані місцем розташування табору біженців, щоб мати кращу загальну картину про ситуацію загалом, хоча в описану вище діяльність допомогових організацій держава не втручалась.727 Коли в травні 1882 р. ринула більша хвиля біженців, заходи з боку держави посуворішали. Відтоді, наприклад, перетинати кордон дозволяли лише за наявності документів. Клопоти для державних органів, як і раніше, створював облік біженців. Крім того, були побоювання, що рано чи пізно державі доведеться брати на себе витрати з забезпечення біженців найнеобхіднішим, якщо не вдасться швидко розв’язати проблему. Однак Відень не мав бажання звертатися до Петербурґа з нотою протесту.728 Під час репатріації біженців, починаючи від червня 1882 р., австрійське дипломатичне представництво домоглося згоди на співпрацю з боку Росії. Російська сторона скерувала до міста генерала поліції, який мав з’ясовувати громадянство тих, хто хотів повернутися, а російське консульство у Бродах одержало повноваження видавати тимчасові проїзні документи. Щодо тривалого перебування 500 біженців, які в жовтні 1882 р. ще не залишили Бродів, австрійський уряд демонстрував непоступливість і пригрозив примусово вислати всіх російських громадян, які до 1 січня 1883 р. не покинуть міста.729 Про реакцію місцевих мешканців на таку раптову навалу біженців мало що відомо. В кожному разі міська єврейська еліта доволі згуртовано долучи726 727 728 729 AIU, URSS I C, Brief Heinrich Nirensteins an die AIU, Brody 31.12.1882 [N° 5112, 7.1.1883]. Lukin/Shraberman: Documents, с. 105–108. ÖStA/HHStA, PA X. Russland, Liasse I, fol. 1–244, Botschafter Graf Wolkenstein an Ministerpräsident Taaff 23.5.1882, с. 30, 37–41; an Ministerpräsident Hr. Taaff, 24.5.1882, с. 54–57. ÖStA/HHStA, PA X. Russland, Liasse I, fol. 1–244, Personnelle, 31.7./12.8.1882, von Giers an Amb. Wolkenstein-Trostburg, с. 238; Szajkowski: European Attitude, с. 250. 240 Б. Незвичайне галицьке мале місто лася до діяльності місцевого допомогового комітету, навіть якщо Ґольденштайн і зауважує, що «до бродівського комітету, однак, проникли люди, яких навряд чи можна назвати «чесними чоловіками». Особливо це відбувалося тоді, коли попередній комітет, який складався лише з шести членів, через збільшення обсягу роботи розрісся до 40 членів. […] Немає потреби наголошувати, що ці напівазійці у каптанах, які в разі потреби натягнуть і одіяння поступу, якщо матимуть з того практичну користь, можуть у нас, на жаль, стати впливовими особами: історія чи наша хроніка скандалів знають багато таких прикладів».730 Автор вочевидь читав книжку Карла Еміля Францоза «З Напів-Азії»,731 яка вперше побачила світ 1876 р., й одразу переніс ці образи на свій досвід у бродівському допомоговому комітеті 1881/82 рр. Біженців, до речі, Ґольденштайн наділив цілком протилежними епітетами: «Чоловіки не носять ні пейсів ні каптанів, це – гарні, високі, чисті, інтелігентні пани. Жінки майже елегантні. Нам не буде складно зробити людей із цих дітей, які гарніші й інтелігентніші, ніж можна було б «подумати» про російських євреїв…»732 Схоже описував єврейських біженців з Росії й Фрідлендер, наголошуючи насамперед на їхній асимільованості, яку зауважили навіть бродівці християнської віри. Крім того, він вважав, може, дещо ідеалізуючи, що протягом п’яти тижнів осені 1881 р., коли він перебував у Бродах, у місті не сталося жодної крадіжки чи пиятики.733 Місцева поліція, однак, мала інакшу інформацію.734 Які були настрої серед польських і українських мешканців, не відомо майже нічого. Лише Ґольденштайн згадує, що в розпал напливу біженців раннього літа 1882 р. до комітету вступали також християни, – як, наприклад, адвокат д-р Стажевський (Starzewski).735 Хоча про драму єврейських біженців 1881/82 рр. уже існують публікації,736 неможливо, на жаль, точно реконструювати загальну кількість російських євреїв, які від травня 1881 р. і до червня 1882 р. шукали притулку в Австрії. Приблизні підрахунки на підставі різних джерел дають змогу вести мову про 24–25 тис. осіб, з яких близько чотирьох п’ятих якийсь час перебували у Бродах. Понад половина з них, як виглядає, повернулася до Росії. Лише 7–9 тис. осіб змогли емігрувати до Сполучених Штатів і ще 1–1,5 тис. були розміще730 731 732 733 734 735 736 Goldenstein: Brody, с. 18. Franzos, Karl Emil: Halb-Asien. – Graz/Wien, 1958 [1876]. Goldenstein: Brody, с. 15. Friedländer: Fünf Wochen, c. 33, 46. Lukin/Shraberman: Documents, c. 108. Goldenstein: Brody, c. 27. Мені не вдалося віднайти публікацію Натана Ґельбера 1960-х рр. Пор.: Gelber, Nathan Michael. Pliṭej praot šenot hašmonim biBrodi (1881–1882) // Heavar. – 1962. – 9. – С. 67–77. VІІІ. Прикордонне місто 241 ні в різних європейських країнах – найбільше, поза сумнівом, у Франції.737 Хоча на піку хвилі біженців у травні й червні 1882 р. у Бродах водночас перебувало до 14 тис. тих, хто шукав порятунку, схоже на те, що навряд чи хтось із них залишивсь у місті на довше, бо 1890 р. кількість мешканців Бродів порівняно з 1880 р. скоротилася на 3 тис. і становила 17 534 осіб.738 Наплив біженців припав на, безсумнівно, невдалий період для Бродів, оскільки після скасування патенту на вільну торгівлю 1880 р. місто перебувало в глибокій економічній кризі. А отже, воно не могло запропонувати якоїсь перспективи на тривалий час для тих біженців, які, можливо, й хотіли тут оселитися, не кажучи вже, про небажання австрійських урядових установ. Але з їхньою великою єврейською громадою та розгалуженою мережею міжнародних зв’язків для короткочасного притулку Броди цілком годилися. VIII.2. Комунікація Комунікація між двома містами по один і другий бік кордону не обмежувалася лише описаним у розділах ІІІ й ІV економічним виміром, а й ґрунтувалася на особистих чи сімейних контактах. Крім того, Броди / Радивилів був найважливішим пунктом перетину кордону для подорожніх. До запровадження паспортної системи 1788 р. приватний пасажирський рух спочатку не підпадав під жодні обмеження,739 та й після того кордон загалом був відкритий. Прикордонні пункти закривали лише у виняткових ситуаціях – як, наприклад, улітку 1798 р., коли на Волині й Поділлі вибухнула епідемія чуми. Тоді щільно закрили весь галицький східний кордон, а тим австрійським підданим, які вже перебували в Росії, було дозволено повернутися лише в разі пред’явлення спеціальної санітарної посвідки, виданої російськими органами, достовірність якої можна було чітко перевірити. Всі інші мусили прямувати до єдиного ще відкритого пункту пропуску в розташованому за приблизно сто кілометрів на південний схід від Бродів Підволочиську, де містився карантинний пункт (нім. Kontumaz). Створити філію карантинного пункту в Бродах не дозволили, що дорівнювало майже цілковитій забороні на в’їзд. По людях, які намагалися прорватися через загороджувальний кордон, навіть стріляли на ураження: принаймні про один такий випадок існує документальне підтвердження. Протягом усього періоду, коли виру737 738 739 Власні підрахунки на підставі: II. Israélites de Russie // Bulletin de l’AIU: 2e semestre 1881 – 1er semestre 1882, с. 11–12, 15; Szajkowski: European Attitude, с. 38; Shaykovski, Zoza: Etyudn: Tsu der geshikhte fun ayngevandertn yidishn yishuv in Frankraykh. – Pariz, 1936. – С. 15–20; Goldenstein: Brody, с. 15. Statistisches Jahrbuch (1880, 1890). Проте іноземні євреї, які хотіли в’їхати до Галичини, потребували паспорта або засвідчене пояснення про причину подорожі. Пор.: Grodziski: Jewish Question, с. 63–64. 242 Б. Незвичайне галицьке мале місто вала епідемія, дозолили безмитне ввезення харчів з Галичини до виняткової митної зони, внаслідок чого для забезпечення міста не потрібний був контакт із російською стороною.740 Після нормалізації ситуації кордон негайно відкрили – зрештою, ще й тому, що більшу частину харчів для споживання в місті зазвичай було дешевше ввозити з Росії, аніж з Галичини. Під час воєнних дій 1809 р., 1812 р. й 1813 р. прикордонний перехід між Радивиловом і Бродами хоч час од часу й закривали, проте здебільшого, як виглядає, він був відкритий. Навіть у розпал Російської кампанії влітку 1812 р. підтримання дружніх стосунків через кордон функціонувало бездоганно, і вищі чини та військові запрошували одне одного в гості з нагоди тих чи тих святкувань, до того ж тоді, коли Австрія офіційно перебувала в союзі з Наполеоном.741 Перетин кордону хоч і ретельно контролювали, а паспортні вимоги посилили, але навіть під час війни російські кур’єри їздили з Берліна до Москви через Броди. Перетин кордону був вочевидь такий безпроблемний, що навіть французький дворянин Солон Ґрандьє (Solon Grandier), подорожуючи наодинці, не побоявся вирушити в дорогу в тилу наполеонівської армії з Вільнюса до Бродів, щоб через Відень дістатися Парижа.742 Прикордонний пункт Броди / Радивилів упродовж десятиліть був найважливішим прикордонним пунктом для письмової кореспонденції між Росією й Австрією. Вже від 1773 р. існувало, наприклад, постійне поштове сполучення Львів – Броди – Кам’янець-Подільський.743 Поштмейстери на прикордонних станціях, подібно до вищих митних інспекторів, виконували одне з найвідповідальніших завдань. Вони відповідали не лише за безперешкодне функціонування обігу кореспонденції, а й за її контроль. Багаторічний бродівський поштмейстер Якоб Штайнсберґ (Jakob Steinsberg), до прикладу, перехопив 1823 р. листа до російської митної інспекції в Радивилові, в якому такий собі Магаель Ланґфельд (Mahael Langfeld) попереджав царські державні органи про якихось контрабандистів. Штайнсберґ повідомив губернаторство, що, вірогідно, йдеться про наклеп. Губернаторство зі свого боку похвалило поштмейстера за роботу, оскільки австрійським підданим загалом було заборонено листуватися з іноземними установами у службових справах.744 740 741 742 743 744 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Protokollbuch Galizien 1798, с. 134, 273, 568–570, 663–669, 719, 921, 988. AMAE, CP Pologne, Vol. 331, Lettre d’Aubernon, Львів, 9 серпня 1812 р., с. 342. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 215, Brief des Kreiskommissars Rosenthal ans Landespräsidium 16.1.1813, с. 171–174, 177f, 220–227, 236–239, 271–276; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 214, с. 5, 56–57, 145–150. Schnür-Pepłowski, Stanisław. Z przeszłości Galicyi (1772–1862) / Wyd. 2., uzupełnione. – Lwów, 1895. – C. 15. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 311, Schreiben des Mahael Langfeld vom 18.8.1823 an das russische Inspektorat in Radzivilov, с. 355–357, Schreiben des Jacob Steinsberg an das Landespräsidium vom 30.8.1823, с. 358, Schreiben an den Postmeister Steinsberg vom 1.9.1823, с. 359. VІІІ. Прикордонне місто 243 Також у міжнародній кореспонденції між Західною Європою та Росією впродовж десятиліть Броди / Радивилів був найважливішим прикордонним пунктом.745 Про це свідчать листи, які Оноре де Бальзак надсилав своїй коханій і майбутній дружині графині Евеліні Ганській до Верхівні (пол. Wierzchownia, рос. Верховня) біля Бердичева. Кореспонденція завжди була заадресована через Броди / Радивилів.746 А тому не дивно, що 1865 р. перший міжнародний телеграфний зв’язок на східному кордоні Галичини з’явився біля Бродів / Радивилова. Сам телеграф був відкритий у Бродах 1857 р. і вже через рік за кількістю відісланих депеш перебував на 25-му місці серед усіх телеграфів Габсбурзької монархії, а за рентабельністю займав навіть десяту сходинку.747 Броди з Радивиловом хоч і були в економічному плані якоюсь мірою конкурентами (пор. розділ IV.2), проте, між ними існувало щось на кшталт сусідської солідарності, що виявилося насамперед під час стихійних лих. Коли в липні 1882 р. у Радивилові сталася пожежа, яка через літню спеку блискавично поширилася, для її гасіння з Бродів через близький кордон було доставлено пожежне обладнання. Пожежа знищила пів міста, насамперед центр із площею Ринок. Співробітник Всесвітнього єврейського союзу, який перебував на той час у Бродах у зв’язку з проблемою єврейських біженців, подався вочевидь на якийсь час до Радивилова і пожертвував місцевому комітетові боротьби з наслідками пожежі 1 тис. рублів (1205 флоринів). Російські установи, втім, вважали, що ця пожертва надійшла з Німеччини: «Особливо відчутна допомога очікується з Бродів: якийсь агент якогось товариства в Берліні, який на той час перебував у Бродах, коли туди надійшла звістка про пожежу в Радивилові, пожертвував суму розміром 1 тис. рублів на благо жертв пожежі й пообіцяв подальшу фінансову допомогу через підписку в Берліні».748 Шпигунство До нелегальної транскордонної комунікації належать контрабанда та шпигунство – злочинні дії, які саме у Бродах часто були тісно переплетені. Тим, що Броди були осередком торгівлі й контрабанди під час Наполеонівських воєн, про що докладно йшлося вище, місто завдячувало чудовим контактам своїх мешканців із Західною та Східною Європою (пор. розділ ІІІ.2). У періоди воєн ці зв’язки використовували також для одержання важливої військової інформації і на користь, і на шкоду Австрії. 745 746 747 748 РГИА, Ф. 560, оп. 4, д. 634, с. 2–3. Balzac, Honoré de. Lettres à Madame Hanska. – Paris, 1990. Tafeln (1857–1864); Statistisches Jahrbuch (1864–1882). ЦДІАК, Ф. 442, оп. 535, спр. 222, с. 1–5, 21, 25; AIU, URSS I C, Abrechnung per 20.8.1882 von Nirenstein. 244 Б. Незвичайне галицьке мале місто 1811 р. золочівський окружний староста Кандіані (Candiani) запідозрив у контактах з французькою поліцією у Варшаві трьох осіб: Карла Йозефа барона Шретера (Karl Joseph Baron Schröter) (нар. у Брюсселі), Йозефа Пишинського (Joseph Pyszyński) (нар. у Варшаві) та Франца фон Каррато (Franz von Carrato) (нар. у Ґраубюндені). Всі троє заробляли на життя викладанням французької мови, що в часи антинаполеонівської істерії робило їх підозрілими. Проте ні Кандіані, ні поштмейстер, до якого він конфіденційно звернувся, нічого не змогли довести.749 Втім, загалом підозри австрійської влади були небезпідставні. Броди справді були найважливішим прикордонним пунктом, через який до Росії потрапляли французькі шпигуни. Завдання агентів насамперед полягало в одержанні інформації про переміщення російської армії на південному заході Російської імперії, тобто в районі між Волинню, Києвом і Одесою. Здобуту інформацію надсилали вони французькому резидентові (щось на кшталт консула) у Варшаві Луї П’єру Едуару Біньйону (Louis Pierre Édouard Bignon) (1771–1848).750 Оскільки Австрія після укладення Шенбруннського миру 1809 р. перебувала з Францією в офіційних союзницьких відносинах, то до якоїсь міри мусила толерувати таку діяльність. Однак державні органи все ж намагалися спостерігати за потенційними розвідниками, про що свідчить, наприклад, укладений перелік одинадцяти активних у Бродах купців із Франції та із союзницьких з нею держав, які підлягали стеженню.751 В лютому 1812 р. Біньйон скерував до Львова досвідченого агента ван дер Ноота (van der Nooth, також Vandernoot), щоб той налагодив контакти з особами, які мають зв’язки на австрійському й російському боці. Перебуваючи кілька разів у Бродах, він збагнув корисність прикордонного торгового міста.752 Ван дер Ноот народивсь у Галичині (у Жешувському окрузі), 1797 р. або 1798 р. перебрався до Франції і відтоді постійно перебував в оточенні маршала Луї Ніколя Даву (Louis Nicolas Davout) (1770–1823). Коли Даву перебував на посаді генерал-губернатора Герцогства Варшавського, він кілька разів доручав ван дер Нооту провести розвідку галицького кордону. Австрійські органи ще від часів катастрофічної кампанії 1809 р. знали про його діяльність і намагалися його схопити.753 Однак 1812 р. він прибув, так би мовити, з дипломатичною місією, і спочатку довелося його толерувати, але через вільнодумні політичні промови австрійські органи ставилися до нього з іще більшим скепсисом. Зрештою в середині квітня 1812 р. 749 750 751 752 753 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 176, с. 2481–2484. AMAE, CP Pologne, Vol. 328, Extrait d’un rapport d’un officier envoye en Volhinie et Podolie, 19.11.1811, с. 332. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 189, Schreiben vom 12.4.1812, с. 762–769. AMAE, CP Pologne, Vol. 329, Rapport de M. Vandernoot arrivant de Leopol, 27.4.1812, с. 577. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 381, Mitteilung aus Krakau [vermutl. Polizeidirektion] vom 13.3.1809 an sämtliche Kreisvorsteher, Nr. 1878 ex 1809, с. 128–129. VІІІ. Прикордонне місто 245 знайшлася причина, щоб вислати його з країни.754 Завербованого ним під приводом виконання комерційних доручень торгового комісара Даніеля Кірхберґера також вислали за межі країни: «Ван дер Ноот мав необмежену довіру у варшавському вексельному домі Льові [Löwi] в Келера [Köhler], і тому його прийняли з довірою в цьому домі [бродівського купця Келера]. Коли ж він одного разу висловив бажання знайти в Бродах вишколену й надійну людину, яку не побоїться посилати у своїх ділових справах до Росії, то Келер порекомендував йому Кірхберґера, якого знав уже впродовж кількох років як вправного колегу, якому на прохання ван дер Ноота і написав, що нехай, мовляв, приїде до Львова.»755 У липні 1812 р. французьке консульство у Варшаві призначило власного постійного посланника у Львові. Філіпп д’Обернон (Philippe d’Aubernon) мав за згодою австрійських державних установ збирати інформацію про діяльність російських військ. До цього він залучав багатьох шпигунів і час од часу схвально відгукувався про особливу надійність інформації від бродівських агентів. Агенти потрапляли до царської імперії або під виглядом подорожніх у торгових справах, або через підкуп російських прикордонників. Здебільшого вони впродовж тижня подорожували південно-західними губерніями і спостерігали за переміщенням військ. Основний театр воєнних дій хоч і розташовувався набагато північніше, – Ґранд-армé просувалася через Польщу й Білорусь – але інформація про можливе посилення російських ударних сил з допомогою армії, розташованої на нижній течії Дунаю, або ж про реквізиції на військові потреби в тих регіонах мала велике значення. Основний бродівський агент відповідав також за залучення додаткових інформаторів у Росії. Франція вочевидь не скупилася на створення й функціонування цієї шпигунської мережі. Вербування таких спостерігачів могло обходитись у 300 дукатів.756 Д’Обернон кілька разів і сам їздив до Бродів та безпосередньо зустрічався зі своїм основним агентом. Це завжди була делікатна справа, оскільки він хоч і міг вільно пересуватися, проте перебував під пильним оком австрійських установ. Це змушувало його вдаватися до трюків, щоб, з одного боку, ввести в оману австрійські служби, а з іншого, не надто звертати на себе увагу в прикордонному місті, оскільки знав, що його прізвище добре відоме у Бродах. Він боявся, що не лише австрійці, а й бродівські євреї, які ма754 755 756 Ададуров, Вадим. «Наполеоніда» на сході Європи. Уявлення, проєкти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської Імперії на початку XIX століття. – Львів, 2007. – С. 388–389. ЦДІАЛ, Ф. 146, 6, спр. 190, Schreiben an die Statthalterei vom 21.4.1812, с. 986–987. AMAE, CP Pologne, Vol. 328, Extrait d’un rapport d’un officier envoyé en Volhinie et Podolie, 19.11.1811, c. 332; AMAE, CP Pologne, Vol. 331, Service Secret. Notice (Joint à la dépêche du 24.8.1812 no. 58), c. 462; Lettre de M. Aubernon accompagnant son Rapport Nr. 20, Lemberg 28.9.1812, c. 693; Lettre de M. Aubernon accompagnant son Rapport no. 23, Lemberg 3.10.1812, c. 738. 246 Б. Незвичайне галицьке мале місто ють контакти з Росією, можуть виявити його основного агента. З допомогою іншої контактної особи він, наприклад, пересів до іншого екіпажу, дістався путівцями обумовленого таємного місця, де й зустрівся зі шпигуном. Лише коли він повертався головною дорогою до Львова, його виявили австрійські службовці. «Можете собі уявити, як непокоїлися окружний староста, комісар і всі співробітники, коли вони не бачили, як я приїжджав до Бродів, і не знали, де я. Якоюсь мірою мені це стало зрозуміло, коли я повернувся на головну дорогу, й вони спішили пересвідчитися, що зі мною все гаразд. Мене змусили піти до самого старости Серкля, який замучив мене запитаннями. У відповідь я показав йому паспорта і сказав, хто я. Звідки мені знати, що вони на підставі своєї бурхливої політичної уяви повідомили в губернаторство про загадковість моєї поведінки? Але це було мені неважливо; я мав ефективні способи, як зробити так, щоб не звітувати без підстави. По приїзді я розповів губернаторові пункт за пунктом усе, що робив, не згадавши нічого про те, що його співробітники викликали в мене підозру, і змусив його сміятися з їхніх побоювань і з того непривабливого становища, в яке я поставив його поліцію.»757 І все ж через необережність одного французького офіцера, походженням з Герцогства Варшавського, основного агента у Бродах таки виявили, що змусило д’Обернона написати розлюченого листа своєму очільникові. Австрійська влада дуже вміло повелася з цим дипломатичним ексцесом. Агентові, чиє ім’я і прізвище навіть на той момент не називали, дали змогу працювати далі, але за умови, що його повідомлення йтимуть водночас до окружного комісара й губернатора. І все це коштом французької держави.758 Австрія справді мала надзвичайно великий інтерес до інформації про переміщення російських військ, бо ж офіційно вона також перебувала в стані війни з Росією. Австрійські війська під командуванням Шварценберґа перебували у складі Ґранд-армé, хоча ні та, ні та імперія не були зацікавленні у безпосередній конфронтації на спільному кордоні. Але нервозність по обидва його боки була висока, – насамперед через те, що кількість безпосередніх військ на кордоні в обох державах була доволі невелика, а тому вони мало що могли вдіяти в разі несподіваного нападу противника. Впродовж усього літа 1812 р. ледь не щодня надходили повідомлення прикордонного комісара у Бродах до вищих інстанцій про найменші пересування російських військ.759 757 758 759 AMAE, CP Pologne, Vol. 331, Lettre d’Aubernon, Lemberg 28.9.1812, c. 678–679. – Пер. з французької. AMAE, CP Pologne, Vol. 332, Lettre d’Aubernon, Lemberg 27.10.1812, c. 189; Lettre d’Aubernan, no. 60, Lemberg, 22.12.1812, c. 533. Пор., напр., з двадцять повідомлень за жовтень 1812 р.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 209, с. 1457–1458, 1468–1473,1481–1484, 1493–1502, 1521–1528, 1537–1542, 1574–1575; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 210, с. 1607–1609, 1615–1617, 1627–1628, 1654–1655, 1670– 1671, 1677–1682, 1699–1700, 1703–1704, 1727–1730, 1732–1733, 1748–1750. VІІІ. Прикордонне місто 247 Крім того, існували побоювання, що єврейські торговці з Радивилова, використовуючи свої зв’язки у Бродах, надають розвідувальну інформацію командуванню російського армійського корпусу. Підозри викликали й фальшивомонетники, які переправляли до Бродів фальшиві російські асигнації, а тому за ними суворо наглядали не лише як за економічними злочинцями, а й як за шпигунами.760 Побоювання безпосередньої конфронтації виявилися врешті необґрунтованими. Французький посланник знову й знову з жалем констатував, що військовим обох країн, навіть найнижчим чинам, властиві сильні антифранцузькі ресентименти, і вони ні в якому разі не готові воювати одні з одними. А німецькомовні австрійські чиновники мають такі русофільські настрої, що навіть за невелику суму готові надавати інформацію царській імперії. Д’Обернон повідомляв, що бродівський окружний комісар і начальник бродівської митниці навіть регулярно зустрічаються з комендантом Радивилова у маленькому будиночку на кордоні, хоч і не виключав, що ці контакти санкціоновані найвищими інстанціями.761 Коли восени стало відомо про перші поразки Ґранд-армé, антинаполеонівські настрої, за повідомленнями окружного старости, посилились і серед простого населення Бродів та інших прикордонних населених пунктів.762 А коли з’явилися чутки про наступ польського війська, а Польща була в союзі з Францією, на Радивилів, серед купців та чиновників російського прикордонного міста виникла паніка. Багато хто з них одразу ж почав переправляти свої товари й жінок з дітьми через кордон до безпечних Бродів, де їм надавали тимчасовий притулок.763 Транскордонна комунікація вочевидь і в цьому випадку функціонувала бездоганно. Контрабанда Ще однією сферою нелегальної комунікації, в якій Броди стали широко відомими, була контрабанда. Розквіт контрабандної торгівлі між Бродами й Радивиловом у період Наполеонівських воєн докладно висвітлений у розділі ІІІ.2. Проте слава раю для контрабандистів зберігалася за цією ділянкою кордону і впродовж наступних ста років. Це не лише задокументовано в численних джерелах та історичних свідченнях подорожніх, а й прямо або 760 761 762 763 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 6, спр. 215, Schreiben Rosenthals ans Präsidium vom 19.1.1813, S. 184–186; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 7, спр. 651, Schreiben an den galizischen Gouverneur vom 23.5.1814, с. 5–11. AMAE, CP Pologne, Vol. 334, Lettre d’Aubernon à Bignon, Lemberg, 25.3.1813, с. 216. Крылова Н. Б. Отклики на отечественную войну 1812 г. в западноукраинских землях Австрийской империи // Нарочницкий А. Л./Шеель, Г. (ред.). Бессмертная эпопея. К 175-летию Отечественной войны 1812 г. и Освободительной войны 1813 г. в Германии. – Москва, 1988. – С. 179. AMAE, CP Pologne, Vol. 331, Bulletin particulier, Varsovie 2.8.1812, с. 200; 12ème Rapport d’Aubermon, Lemberg 1.9.1812, c. 552. 248 Б. Незвичайне галицьке мале місто опосередковано відображено у творах Миколи Гоголя, Шолом-Алейхема чи Йозефа Рота. Стримати розквіт контрабанди намагались і в Габсбурзькій імперії, і в Росії, – а саме посилювали кордон відповідальними чиновниками, краще їх вишколювали, контролювали та заохочували за добру службу.764 Однак по габсбурзький бік кордону, як виглядає, не так гостро реагували на безчинства з контрабандою, оскільки товари, які нелегально потрапляли на австрійську територію, були менш вартісні, а тому австрійська промисловість зазнавала не таких великих збитків, як російська.765 Доволі відверто, як на офіційну особу, висловився 1841 р. з цього приводу золочівський окружний староста Буяковський: «Той, що має честь нижче підписатися, далекий від твердження про те, що нелегальна торгівля, яку тут [у Бродах] жваво провадять поряд з легальною, переважає, – зло, однак, існує, спричинила його прогібіціоністська система Росії, ми від цього не в програші, навпаки, держава має суттєві переваги від Бродів, і через заплановане включення міста [до загальної митної території] вони, про що вже йшлося вище, постраждають, а доходи держави відчутно зменшаться».766 Однією з найбільших перешкод у боротьбі з контрабандою був брак усвідомлення неправомірності таких діянь усіма залученими сторонами. 1871 р., наприклад, бродівські купці скаржилися київському генерал-губернаторові, що одній групі контрабандистів вдалося орендувати у власника міста Радивилів Попова ділянку землі в безпосередній близькості до кордону, щоб звести на ній нелегальний товарний склад.767 Порушення не завжди можна було довести. На підставі доносу з Бродів 1853 р. про те, що радивилівський комісар поліції Масловський після офіційних візитів до комісара поліції Бродів, які він здійснює двічі на тиждень, завжди перевозить через кордон велетенську кількість закупленого в Австрії товару, не сплачуючи жодного мита, було розпочато розслідування. Воно, однак, дійшло висновку, що Масловському немає чого закинути і що донос, радше за все, продиктований недоброзичливим або ворожим особистим ставленням.768 Проблема доносів була не нова і турбувала установи обох держав віддавна. Деякі донощики сподівалися на фінансову винагороду, інші ж 764 765 766 767 768 Щодо охорони австрійського кордону пор., напр.: Verfassung der Granzwache in den Deutschen, Galizischen und Lombardisch-Venetianischen Provinzen. – Wien, 1830; щодо російських прикордонних служб пор., напр.: Крестовский (ред). Пограничный надзор. Руководство для старших на постах. Учебник для бригадных команд пограничной стражи. По программе утвержденной Г. Министром финансов 11 мая 1884 г. – Санкт-Петербург, 1889; ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 1, спр. 1353, с. 12; ЦДІАК, Ф. 442, оп. 44, спр. 619, с. 1–4. Lutman: Studja, с. 79–83. ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 4, спр. 81, Bericht des Zloczower Kreishauptmanns vom 28.6.1841 ans Landespräsidium bzgl. der Broder Handelsfreiheit, с. 19–24. ЦДІАК, Ф. 442, оп. 50, спр. 78, с. 5. ЦДІАК, Ф. 442, оп. 1, спр. 11118, с. 1–10. VІІІ. Прикордонне місто 249 робили це з метою нашкодити конкурентам. Одним із завдань російського консульства у Бродах була перевірка правдивості надісланих заяв.769 Цікаво, що майже в усіх архівних джерелах та літературних творах основні дійові особи на ниві контрабанди – це євреї, навіть якщо вони злагоджено співпрацюють зі, звісно, корумпованими митниками чи прикордонниками. Йоганан Петровський-Штерн стосовно ситуації по російський бік кордону, а вона навряд чи радикально відрізнялася від ситуації по його австрійський бік, – навіть веде мову про «єврейсько-слов’янське спільне підприємство».770 Герой роману Миколи Гоголя Чічіков, наприклад, перш ніж узявся скуповувати мертві душі, був митним інспектором на західному кордоні царської імперії, де у співпраці з бандою польських євреїв займався контрабандним перевезенням товарів у великих масштабах.771 Євреї-контрабандисти домінують і у творах єврейських авторів. Виконавець народних пісень і засновник «Бродер зінґер» Берл Бродер присвятив контрабандистам навіть власну пісню. Він оспівує peklmakher як професійну групу, яку всі хоч і зневажають, проте, водночас існують бурхливі фантазії про їхні начебто нечувані статки. Бродер без іронії змальовує труднощі й небезпечність пачкарства, не ідеалізує його, але й не засуджує.772 «Ich nebach Peklmacher, Mein Parnusseh is gor mit Schreck. Ich meg sein noch wie reichyr, Geht dos alz mit dem Wind awek. As ich fohr arois mit viel S’chojreh, Main ich zy mach’n dus gresty Glyk, Fallt of mir ein grois mojreh, Ich fall schir arein yn gressten Umglyck.» Безталанний я пачкар, Зі страхом заробляю собі на життя. І хоч скільки маю грошей, Весь зарібок йде за вітром. Вирушаю з товаром в дорогу, Сподіваюся, поталанить, А тоді нападе такий страх, Мов потрапив у найбільшу біду. «Бо щойно переходить він кордон і заходить одразу поза ним до лісу, йому всюди ввижаються жандарми, і не встигне вітер зашурхотіти листом, як він кидається бігти, бо йому здається, наче хтось крикнув «стой». Сповнений небезпек його фах, і зарібок малий, хоча всі переконані, що він робить блискучі ґешефти і що він багатий.» 769 770 771 772 Пор. докладне листування між консулом, галицьким намісництвом та генералгубернатором у Києві: ЦДІАК, Ф. 442, оп. 1, спр. 8312. Дякую Йоганану Петровському-Штерну за наданий уривок з його ще незакінченої монографії: Petrovsky-Shtern, Yohanan: The Shtetl As It Was: 1790–1840, розділ 4: Contraband, or Judeo-Slavic Joint Venture. Дуже ймовірно, що Гоголь мав на думці Радивилів, коли описував період служби Чічікова на кордоні. Gogol, Nikolai. Die toten Seelen. – Stuttgart, 1993 [1842]. – С. 346–350. Неповний текст пісні міститься в монографії Ґельбера: Gelber: Berl Broder, с. 11. Пояснення після першої строфи належить Ґельберу. Переклад українською мовою з німецького перекладу Берріса Куцмані. 250 Б. Незвичайне галицьке мале місто «As ich kymm nor aheim b’schulem, Meint men, ich bin geworen rach. Zym Sof is der Handel wie am Chulem, Es wird fyn allem ein Tach. Einer fregt mich of sein S’chojreh, Zy hob ich seine Leut’ ybergegyben. Sug’n dem Emes hob ich Mojreh, Ich bin koidem aheimgekymmen mit dem Leben. Коли ж приходжу я цілий додому, Всі думають: ото вже розбагатів. Бо ж то не робота, а мрія, Та де там, марна уся та затія. Один питає, чи його товар Передав я тим, що треба, людям. Боюсь сказати йому правду, Бо ледве п’ятами я накивав. As ich kymm schon a’heim zy geh’n, Wert yber mir a groiss Geschrei, Sei fallen yber mir mit ein Gywein, Worym a jeden tyt es nebach weih, Men wyl mich losen im letzten Hemd stehn, Ekstry will men mich farbrennyn, Far Gott soll ofgeihn mein Gewein, Ich soll dos Peklmacherei mehr nit kennyn.» Коли ж простую вже додому, Здіймається шалений крик, Кидаються на мене й верещать, Бо кожному, бачте, страшенно болить, Останню сорочку із мене знімають, Знищити вщент мене бажають, Почуй, о Господи, мої жалі, Не буду я більше так промишляти. Що стосується перших десятиріч ХІХ ст., то частку євреїв неможливо визначити. Натомість із періоду 1885–1895 рр. існує поіменний перелік затриманих і покараних на території Радивилівської митниці з зазначенням місця проживання, стану, статі, релігійної належності та кількості затримань. Дані про 1704 затриманих і покараних підважують загальноприйняту думку про явище контрабанди за кількома аспектами. Загалом ідеться лише про близько півтори тисячі осіб, оскільки десь 200 контрабандистів уже не вперше (до чотирьох разів) були покарані. Проте всі підрахунки ґрунтуються на зазначених вище 1704 випадках.773 З 1332 контрабандистів чоловічої статі (78 %) та 372 жіночої (22 %) всупереч поширеній думці лише 14 % були юдейського віровизнання, натомість, 68 % – це віряни російської православної церкви, 10 % – римо-католики, 5 % – греко-католики і 2 % – протестанти. Аналіз за соціальними групами підтверджує той факт, що понад дві третини контрабандистів становили православні селяни, а саме – 1184. Решта – це 246 міщан (з них 86 % євреї), 63 інші особи, такі як шляхтичі, колоністи або ж особи, соціальний статус яких не встановлений (з них 10 % євреї), а також 210 австрійських підданих (з них 12 % євреї) (пор. Таб. VIII/1). Остання категорія дещо дивна. Іноземних громадян вочевидь не поділяли за соціальними категоріями, прийнятими в Росії. З’ясувати місце проживання засуджених у Росії австрійців складно. У близько половини місцем походження зазначено, власне, лише «Австрія». Що стосується решти 50 %, то щодо близько 20 % зазначено різні східногалицькі населені пункти, близько 20 % припадає на австрійських громадян, які постійно мешкали в Росії, і лише близько 10 % становлять особи походженням безпосередньо з Бродів. 773 Усі подані нижче дані взято з переліків: Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1886–1890 гг. – Санкт-Петербург, 1891 та Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1891–1895 гг. (= Департамент таможенных сборов. – СанктПетербург, 1896). VІІІ. Прикордонне місто 251 Таб. VIII/1: Кількість та розподіл за станом та конфесією затриманих і покараних контрабандистів на Радивилівській митниці у 1885–1895 рр. Стан православні юдеї рим.кат. гр.-кат. протес- загалом загалом танти у% Австрійські піддані 24 26 79 74 7 210 12,3 Російські селяни 1104 0 66 6 1 1184 69,5 Російські міщани 16 212 17 0 8 246 14,4 Невстановлений статус 19 7 15 5 18 63 3,7 Загалом Загалом у % 245 14,4 177 10,4 85 5,0 34 2,0 1704 1163 68,3 Джерело: Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1886–1890 гг. та Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1891–1895 гг. Якщо взяти до уваги той факт, що частка єврейського населення у Волинській губернії становила 13 %,774 то їхня частка серед контрабандистів не така вже й велика. Навіть якщо зважати на ставлення російських органів влади, а також на частину громадської думки в Австрії, для якої характерні були антиєврейські ресентименти, згідно з якими євреї для контрабанди наймали селян, а самі лише загрібали гроші,775 в жодному разі не можна вести мову про контрабандну торгівлю між двома прикордонними містами як про переважно єврейське явище. Проте в чомусь цей закид, мабуть, і небезпідставний. Зрештою, євреї наприкінці ХІХ ст. досі були тими, хто найбільшою мірою провадив торгівлю, а тому для декого від легальної торгівлі до нелегальної був невеликий крок – насамперед тоді, коли товари підпадали під надзвичайно високе мито або ж узагалі були заборонені. Однак, відповідно до статистичних даних радше серед православних селян були люди, які займалися контрабандою на «професійній» основі. Серед 80 осіб, яких затримували за контрабанду понад п’ять разів, був лише один-єдиний єврей (пор. діагр. VIII/1). Абсолютними лідерами тут були Дмитро Ковальчук (чотири рази покараний, до того ж його затримували два роки по дванадцять разів щороку і два роки по тринадцять разів щороку), Олександр Жигоцний (чотири рази покараний, затриманий одинадцять, дванадцять і тринадцять разів щороку), Федір Олійник (тричі покараний, затриманий одинадцять, дванадцять і тринадцять разів). Всі троє були селянами. Ковальчук мешкав у маленькому російському прикордонному селі Лідихові, двоє інших були з Радивилова. 774 775 Обзор Волынской Губернии за 1895 г. – Житомир, 1896. – С. 20. Труды комиссии по изысканию мер против контрабанды питей. – 2-ая часть. – Санкт-Петербург, 1884. – С. 56; Из Радзивиллова. (Контрабанда, евреи и город Броды) // Слово. – 2 декабря 1875 г. – С. 2. Б. Незвичайне галицьке мале місто 252 Діагр. VIII/1: Частотність затримань у рік серед покараних у 1885–1895 рр. ɜɿɞɞɨ ɪɚɡɿɜ: 80 (5%) ɪɚɡɢ: 52 (3%) ɪɚɡɢ 76 (5%) ɪɚɡɢ: 208 (12%) ɪɚɡ: 1279 (75%) Джерело: Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1886–1890 гг. та Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1891–1895 гг. Такі оцінки обсягів контрабанди в Радивилові на підставі російських офіційних даних хоч і неможливо зіставляти з Бродами у масштабі один до одного, але все ж таки можна виходити з того, що обсяги контрабанди по інший бік кордону були відносно подібні, по-перше, тому що структура населення вздовж кордону була доволі схожа, а по-друге, тому що контрабандисти провадили свою діяльність по обидва боки кордону, а відтак потрапляли б і до російських, і до австрійських статистичних даних. Комунікація між обома державами (і між різними етнічно-конфесійними групами) на нелегальному рівні відбувалася вочевидь без проблем. Зрештою, контрабандисти потребували партнерів по інший бік кордону. А тому можна цілком справедливо стверджувати, що виявлені випадки контрабанди були лише вершинами айсберґа. ІХ. Локалізації В РЕцЕПцІя ІСТОРИЧНИХ БРОДІВ 253 254 В. Рецепція історичних Бродів ІХ. Локалізації 255 ІХ. локалізації Ah ! ça, vous voulez donc aller comme ça en Russie ? Ah ! vous ne savez pas ce que vous faites ! … vous ignorez donc ce que c’est ; vous n’êtes déjà plus en Europe ici ; vous êtes en Chine ; les frontières de la Chine sont à Radziviloff.776 Der Moment war günstig und die Stunde gesegnet, weg war er. In Richtung Radiwil und von dort – über die Grenze, toi toi toi, nach Brod.777 Суперечливішим сприйняття прикордонної пари міст Бродів і Радивилова навряд чи могло бути. Швейцарський цирульник Янін, якого доля з незбагненних причин закинула з Невшателя до Бродів, такими переконливими словами застерігав Оноре де Бальзака, коли він 1847 р. планував через Броди їхати до Верховні побачитися з коханою. Друга цитата походить з оповідання Шолом-Алейхема, де йдеться про єврея, який наразився на конфлікт із російською владою і якого рятують з халепи, підкупивши владу й оголосивши, що він помер. Його, звісно, не ховають, а відсилають через кордон до безпечних Бродів. Те, що він, постійно вимагаючи звідти грошей, змушує непокоїтися громаду рідного міста, ніяк не впливає на позитивний образ Бродів, де знаходили притулок східноєвропейські євреї. Різне сприймання зумовлювало різну локалізацію Бродів на ментальних мапах Європи. Для декого місто було розташоване в перехідній зоні з цивілізованої Європи до дикої Азії, як, приміром, для Еміля Францоза, який усю Галичину назвав Напів-Азією, тоді як інші вбачали в ньому найсхідніший форпост Заходу. Американський мандрівник XVIII ст. Джон Ледьярд (John Ledyard) описував країни й території не на підставі топографічних характеристик, а класифікував регіони за рівнем їхньої цивілізованості. Поняття філософської географії, яке він створив з цією метою, чітко простежується у подорожніх нотатках про Галичи776 777 Balzac: Lettre sur Kiew, с. 49. Переклад: Що! Ви хочете дістатися Росії? Ха! Та ви не знаєте, що робите!.. Ви не маєте уявлення, що це означає; ви вже не в Європі; ви в Китаї; кордон з Китаєм проходить у Радивилові. Šolem Aleichem. Bahnhof Baranowitsch // Šolem Aleichem/Jonas, Gernot (ред.). Eisenbahngeschichten. – Frankfurt Main, 1995 [1909]. – С. 50. Переклад: ...і подався в щасливий час просто до Радзівілла, а звідти – через кордон, тю-тю, аж у Броди. (ШоломАлейхем. Станція Барановичі / пер. з їдишу Єфраїм Райцин // Шолом-Алейхем. Твори в 4-х томах. – Т. 1. – Київ, 1967. – С. 291). 256 В. Рецепція історичних Бродів ну загалом і про Броди зокрема.778 Однак межа, в чому пересвідчимося нижче, не завжди така виразна, як може здатися на перший погляд. Сприймання міста змінювалося залежно від етнічно-конфесійної або ж державної належності спостерігача. Свою роль відігравав і час опису. Але ще важливішою була сторона світу, з якої спостерігач підходив до прикордонного міста. І в подорожніх нотатках, і в художніх творах трапляються описи місць і населених пунктів, які почасти можна віднайти на тодішніх і сучасних мапах міста. Втім, до такої топографічної автентичності варто ставитися з обережністю. Можна спробувати прогулятися Бродами з тим чи тим літературним твором у руці. В окремих випадках він виведе безпосередньо до описаних місць, які відтоді нічим не змінилися. Проте літературні описи створювали і створюють літературні уявлення, які мають мало що спільного з побаченим тепер, а подеколи – це просто наративна фігура.779 ІХ.1. Броди очима подорожніх Нижче будуть представлені подорожні нотатки осіб походженням не з Бродів, які перебували в місті протягом короткого часу, проте змалювали у своїх повідомленнях яскраві образи для сучасників. У дуже рідкісних випадках основною метою подорожі були самі Броди, набагато частіше прикордонне місто було лише транзитним пунктом на шляху далі на схід або однією з зупинок під час пізнавальної подорожі Галичиною. А тому часто описи Бродів доволі короткі. Мандрівники походили з Франції, Великої Британії, габсбурзької монархії, «Їдишландії», «Польщі», Пруссії, царської Росії, радянської Росії, південної Німеччини та Сполучених Штатів. Деякі подорожні нотатки, приміром, Краттера, наступним поколінням мандрівників були, мабуть, відомі. Загалом же їхні знання перед прибуттям до Галичини були, мабуть, не надто значні, бо путівники в сучасному розумінні, де містилася б також інформація про Броди, з’явилися лише наприкінці ХІХ ст.780 778 779 780 Wolff, Larry. The Global Perspective of Enlightened Travelers: Philosophic Geography from Siberia to the Pacific Ocean // European Review of History – Revue européenne d’Histoire. – 2006. – 13. – No. 3. – С. 449–451. Про значення топографії міст пор.: Weigel, Sigrid. Literatur als Voraussetzung der Kulturgeschichte. Schauplätze von Shakespeare bis Benjamin. – München, 2004. – С. 238– 255; Marzałek, Magdalena/Sasse, Sylvia. Geopoetiken // Trajekte. – 2009. – Nr. 19 (Oktober). – С. 45–47. Przewodnik z Krakowa do Lwowa, Podhorec, Podwołoczysk, Brodów, Słobody Rungurskiej, Czerniowiec i po Lwowie. – Lwów, 1886; Illustrierter Führer für die Strecken: Lemberg–Krasne– Podwoloczyska, Krasne–Brody, Lemberg–Stanislau–Kolomea–Sniatyn–Czernowitz. – Wien, 1893; Orłowicz, Mieczysław / Kordys, Roman (ред.). Illustrierter Führer durch Galizien. Mit einem Anhang: Ost-Schlesien. – Wien/Leipzig, 1914. ІХ. Локалізації 257 Спочатку коротко представлю й розподілю за відповідним періодом та відповідними обставинами всі цитати, а тоді зосереджуся на окремих повторюваних темах. Найдавніший опис Бродів належить французькому мандрівникові Франсуа-Полену Далераку (François-Paulin Dalerac), які відвідав місто наприкінці XVII ст.: «Що стосується Бродів, то це величне місто з дерева, але добре збудоване, пронизане широкими гарними вулицями, дуже населене й дуже багате – передусім завдяки купцям-євреям, яких тут дуже велика кількість: є тут і цегляні будинки, такі самі показні, як у Ярославі, і якби це місто також розташовувалось у краї торгівлі, то ці два міста не можна було б навіть порівнювати. Дехто вважає, що Броди належать до Волині, але вони, звісно ж, належать до Русі, й це останнє місто з того боку, а Волинь починається щойно за чверть льє. Місто розташоване на великій піщаній рівнині, оточене хвойними лісами й рівномірно всіяне невеличкими гаями, відрізане від ставка чи болота; край міста стоїть цитадель, оточена з трьох боків. Це досконалий п’ятикутник, і добре збудований: бійниці, обкладені цеглою, карнизи та інші прикраси з будівельного каменю.»781 Перші подорожні нотатки після поділу Речі Посполитої вийшли з-під пера дуже видатної особи. Вже через рік після анексії Галичини цісар Йосиф ІІ вирушив у подорож новим коронним краєм і насамперед оглядав нову лінію кордону. В серпні 1773 р. дорога привела правителя на два дні до Бродів. Він цікавився військовими справами, а тому звернув увагу на Бродівську фортецю. Саме місто він охарактеризував так: «По тому пішли ми до цитаделі, спорудженої у формі пентагону або п’ятикутника, яка хоч і має маленькі полігони, зате гарно обрамлена мурами, і не такі вже й погані каземати там, мощена дорога, контрескарпу взагалі немає, болотяний рів довкола, […] […] Свинство на таких маленьких вуличках узагалі неможливо собі уявити. Все місто збудоване з дерева, крім кількох будинків, усі вулиці, оскільки ціле місто потопає в болоті, викладені дошками й колодами, тож їдеш немов міцним мостом, що, однак, значною мірою збільшує небезпеку пожеж. Синагога дуже гарна й велика, налічують тут до 30 тис. євреїв. […] Після обіду дав аудієнцію єврейським купцям, які мене дуже просили, щоб їхня комерція була збережена в такому стані, в якому вона тепер, і щоб їм не перешкоджали, а також не змушували їздити на деякі ринки, – вони торгують також у Ліворно, Франкфурті, Ляйпциґу й Вроцлаві.»782 Франц Краттер, який походив зі Швабії, подорожував Галичиною 1784 р. й опублікував свої враження через два роки з метою зацікавити широку публіку цим новим і екзотичним габсбурзьким коронним краєм. Він був прихильником просвіченого абсолютизму й підтримував йосифінські цивілізаційні місії, вдаючись часто до полемічної риторики.783 Броди Краттер описує 781 782 783 Dalerac: Anecdotes de Pologne, с. 303. – Пер. з французької. ÖStA/HHStA, Hofreisen, Ktnr. 4, c. 48–49. Wolff, Larry. Inventing Galicia: Messianic Josephinism and the Recasting of Partitioned Poland // Slavic Review. – 2004. – Vol. 63. – No. 4 (Winter). – С. 822–824. 258 В. Рецепція історичних Бродів у двох місцях. Спочатку в першій книзі, де в розділі 26 (лист) згадує їх у контексті занепаду галицького міщанства: «Броди – найкраще або майже єдине торгове місто, де найбільші промисли, якщо не брати до уваги кількох німецьких торгових домів і банкірів, провадять євреї. Окрім цих міст, Замость, Жешув, Тарнув, Перемишль і Кросно майже не варто, а решту взагалі не варто згадувати.»784 У другій книзі Броди – єдиний населений пункт Галичини, якому Краттер присвячує окремий розділ на п’ятнадцять сторінок, якщо не брати до уваги Львова, на якому він дуже докладно зупиняється. Він дуже виразно описує значне місце Бродів у галицькій торгівлі завдяки сприянню розвитку міста колишніми власниками Потоцькими і завдяки теперішньому статусу вільного торгового міста. «Що стосується торгівлі, то Броди – найкраще місто, розташоване за двадцять миль від Львова, загалом не дуже велике, непоказне, складається здебільшого з безформних дерев’яних будівель. Своїм розвитком Броди завдячують родині П**их, яка хитрістю, силою, надаванням привабливих привілеїв торговому єврейству крок за кроком переманила ярмарки до себе і спонукала поселятися тут потужніші єврейські родини. Броди тепер посідають усі права вільного порту, але за теперішньої заборони на товари не матимуть змоги підтримувати їхній колишній розквіт. Бо хоча тут є всі ґатунки іноземних товарів у великих кількостях, проте тепер їх більше не можна збувати у краї, і через саме провезення через край торговий люд не має навіть половини колишніх зисків. Купці з Бродів колись мали найбільші кредити у Франкфурті, Ляйпциґу та інших великих торгових містах, внаслідок чого мали змогу і своїм покупцям віддавати значну кількість товару в кредит, забезпечуючи собі в такий спосіб швидший та вигідніший збут. Броди ще й тому віддавна були принадою для чужоземних купців, бо в’їзд і виїзд не супроводжувався такими зазвичай обтяжливими митними оглядами, а товари, складовані у Бродах, не підлягали сплаті споживчого мита. Поряд з тим, що товари тут збувають за дуже помірними, посередніми цінами, відбувається й обмін, завдяки чому чужоземні купці не мусять тижнями й місяцями чекати на відповідного покупця, а можуть одразу обміняти свій товар на інший.»785 Краттер неодноразово підкреслює міжнародні торговельні зв’язки Бродів, звертає увагу на кредитоспроможність бродівських купців та докладно перелічує товари, якими торгували у Бродах (звідки ті походили і куди йшли). Наприкінці він із жалем констатує, що досвід Бродів належно не використовують для покращення промислового виробництва: «А які перспективи мали б збережені в доброму стані фабрики в Галичині завдяки єдиному торговому місту Бродам?»786 Книжка Краттера мала великий вплив. Багато 784 785 786 Kratter: Briefe, Bd. 1, с. 210. Kratter: Briefe, Bd. 2, с. 102–104. Kratter: Briefe, Bd. 2, с. 107. ІХ. Локалізації 259 сучасників її критикували,787 але вона донині залишається вагомим джерелом для аналізу обставин життя в Галичині наприкінці XVIII ст.788 Описи Галичини протестантського священника і майбутнього галицького суперінтенданта Самуеля Бредецького (Samuel Bredetzky) родом зі Спиша (нім. Zips, угор. Szepes, пол. Spisz, слов. Spiš) 1809 р. ще полемічніші, ніж описи Краттера. Броди Бредецький згадує лише один раз у контексті заслуг протестантських колоністів: «Хто в Кракові і Львові звів найгарніші будинки? Хто звів їх у Тарнуві, Ярославі, Жешуві, Перемишлі, Бродах, Дуклі, Любліні тощо? Звісно, що не євреї, а німці, які прибули до Галичини хоч і без великих статків, часто лише в одному пальті на плечах, але своєю старанністю, своїми зусиллями й працелюбством у промислах і ремеслах за менше ніж 30 років багато брудних місць у краї перетворили на привабливі місця для життя.»789 На період між повідомленнями Краттера та Бредецького припала тривала подорож (1796–1798) прусського патріота Карла Фаєрабенда (Carl Feyerabend), який, в’їхавши до Росії через Литву, об’їздив західну й південну Росію і через Галичину повернувся до прусської Сілезії.790 Через здобутий досвід в обох країнах та неодноразовий перетин державного кордону свідчення Фаєрабенда особливо цікаві. Він хай і пробув у Бродах лише кілька днів, але у своїх Космополітичних мандрівках (Cosmopolitische Wanderungen) присвятив місту близько 50 сторінок, хоча час од часу й відходить від теми і дає волю загальним міркуванням. «У місті був доволі гарненький готельчик, де на мене чекали всі можливі зручності, гарна чиста кімната, швидке обслуговування та чудова австрійська кухня. […] Броди – доволі симпатичне місто, тобто настільки воно може бути симпатичним у цих досі занедбаних провінціях; в інших місцях його навряд чи зараховували б до класу посередніх. У ньому хоч і немає пишних палаців, але є кілька доволі гарно збудованих масивних будинків, які свідчать про певний зовнішній добробут і милують око; бачиш, звичайно, і цілі вулиці низеньких дерев’яних хатин, які, втім, міцніше збудовані й краще облаштовані, ніж в інших польських містах. Церкви, хоч і не найбагатші і не з найбільшим смаком збудовані, виглядають, однак, доволі пристойно, і попри деяку надмірність та непотрібні пишноти мають подеколи справді гарний вигляд. Дороги здебільшого середньої ширини й переважно немощені, і з огляду на нечистоти, що їх звично викидають євреї, місто було б дуже 787 788 789 790 Uhlich, Gottfried. An Kratter, den Verfasser der Schmähbriefe über Galizien (etc.). – Wien, 1786; Traunpaur, Heinrich Alphons. Dreysig Briefe über Galizien oder Beobachtungen eines unpartheyischen Mannes, der sich mehr, als nur ein paar Monate in diesem Königreiche umgesehen hat. – Wien/Leipzig, 1787. Ні один, ні другий автор Бродів не згадують. Maner: Galizien, с. 222–226. Bredetzky, Samuel. Reisebemerkungen über Ungern und Galizien. – Wien, 1809. – С. 189– 190. Kappeler: Reiseberichte, с. 219–224. 260 В. Рецепція історичних Бродів брудне, якби не розташовувалося на піщаному ґрунті; і євреї б були менш чисті [sic]. За ті кілька днів, що я тут пробув, після кількох злив вулиці принаймні не стали непрохідними, а перед тамтешніми єврейськими будинками я не натикався на звичні нечистоти. Площа Ринок791 велика, але дуже непослідовно забудована: по один бік мощена й прикрашена масивними будинками, по інший – через менші помешкання якоюсь мірою спотворена. Ратуша на ній – велика масивна будівля, до архітектури якої, однак, не доклалася рука майстра. […] Для панів, які великим гуртом владарювали на кордоні й постійно мали справу з російськими підданими, мій російський паспорт виявився китайською грамотою: ніхто з них не розумів жодної літери тієї мови, а один з насмішкуватою зарозумілістю навіть запитав, чому я не сказав, щоб мені цю штуку написали німецькою? […] У Бродах, до речі, євреї, становлять основну масу населення, і є їх, як мене запевнили, понад чотири тисячі родин. Вони взяли в свої руки основну торгівлю, і лише три чи чотири християнські торгові доми провадять ґешефти нарівні з ними. Попри велетенські податки, що їх вони мають сплачувати, зі своєї торгівлі вони мають такий великий зиск, що нерідко в них неабиякі статки. Основна торгівля йде до Росії, а саме до Бердичева, Києва, Смоленська, Москви й Риги. Товари вони привозять суходолом з Німеччини, насамперед з Відня, Ляйпциґа і Вроцлава, а тоді везуть їх далі. Жваво торгують вони й польськими товарами, продаючи їх до Туреччини, а також товарами з Криму й Валахії – а саме кіньми, худобою, шкурами, воском, медом та іншими подібними виробами, які збувають переважно до Німеччини.»792 Поет, шляхтич і депутат Чотирирічного Сейму Юліан Урсин Нємцевич (Julian Ursyn Niemcewicz) (1758–1841) у 1811–1828 рр. побував у всіх колишніх провінціях Речі Посполитої, описував відвідані населені пункти й інколи робив історичні екскурси про відповідні міста. 1820 р. дорога привела його на колишню Червону Русь, тобто до Галичини. Про Броди він писав: «Вартувало зусиль мандрівника відвідати місто, де мешкає понад двадцять тисяч осіб, майже всуціль євреї, місто, яке через відкриття Одеси та збіг обставин стало, так би мовити, портом на суходолі, товарним складом Європи й Азії. Я очікував побачити в ньому все те, чого очікують від добробуту, багатства і жвавої торгівлі. Але яким прикрим було моє здивування, коли, хоч і стояла літня пора, я потрапив до найбруднішого і найзаболоченішого поселення. Баюри на вулицях були такі глибокі, що коні ледь витягували з них карету. Мов хмара комарів після дощового дня, обсіли мене рої євреїв: кожний хотів вести мене до себе додому, а коли я наполіг, що хочу зупинитись у християнина, вони на зло скерували мене через усе місто найдовшими кружними шляхами, що я ледве втрапив до відповідного дому. […] Окрім двох вулиць і то там то сям розкиданих мурованих будинків, все місто дерев’яне, немощене, все брудне, лише де-не-де край дороги прокладені дерев’яні хідники. Зайшов на ринок: велетенський квадрат усередині старої будівлі з крамницями. Боже мій, яке ж видовище постало в мене перед очима! З вісім тисяч або й більше євреїв у лисячих шапках або в чорних капелюхах, зайняті намовляннями й гендлюванням найрізноманітнішого ґатунку, під ногами болото, по боках оббризкані болотом стіни, навіть склепіння небес заслане чорною й набубнявілою дощем 791 792 Цей опис пасує, власне кажучи, не до площі Ринок, а до Новоміського Ринку. Feyerabend, Carl. Cosmopolitische Wanderungen durch Preußsen, Curland, Liefland, Litthauen, Vollhynien, Podolien, Gallizien und Schlesien in den Jahren 1795 bis 1798. – Bd. IV. – Danzig, 1803. – С. 37–38, 41–43, 47, 56. ІХ. Локалізації 261 поволокою; від густого й тяжкого повітря, просякнутого запахом цибулі й часнику, … склалося враження, що я в самому присінку огидного пекла. […] Відповідно до кадастру – дані в якому, поза сумнівом, нижчі за правдиві, – мешкає тут 24 тис. євреїв, християн натомість лише 3 тис. І не дивно, бо на все місто тут лише один католицький костел, є дві велетенські кафедральні синагоги, шість середніх і двадцять менших божниць. Від усіх них ідуть до уряду незмірні платежі.»793 1839 р. два місіонери пресвітерської Церкви Шотландії Ендрю Бонар (Andrew Bonar) (1810–1892) та Роберт Маррей Макшейн (Robert Murray M’Cheyne) (1813–1843) здійснили ознайомчу подорож до євреїв ЦентральноСхідної Європи. Ймовірно, це був початок якоїсь місіонерської діяльності, бо 1844 р. всі галицькі рабини наклали прокляття на одну з заснованих двома шотландцями шкіл.794 Про Броди вони, окрім іншого, писали: «Броди розташовані посеред піщанистої рівнини на віддалі п’яти миль від російського кордону. […] Близькість до Росії сприяє їхньому значенню та зростанню торгівлі. У місті лише три християнські церкви, дві з яких греко-католицькі й одна римо-католицька, тоді як синагог – 150. Вулиці загалом доволі чисті, і є дерев’яні хідники. Мешканці, безумовно, найдивніші з усіх, яких нам доводилося бачити. Здається, що це цілковито єврейське місто, а тих кілька неєвреїв, що з’являлися то там то там, губились у натовпі євреїв. […] Бродівські євреї провадять значну торгівлю з Ляйпциґом та Одесою. Мають у місті великий вплив і часто шпигують для австрійської поліції. […] У місті, вірогідно, сорок заможних євреїв, … але більша частина бідна. Є багато прихильників Нової Школи попри те, що мають вони лише одну синагогу. […] Ми відвідали одну з їхніх прекрасних синагог. Вона неначе старовинна готична церква: дах дуже високий і тримається на чотирьох велетенських колонах у масивному готичному стилі. Зі стелі звисають мосяжні жирандолі у великій кількості, особливо перед ракою, все гарне і яскраво наполіроване.»795 Оноре де Бальзак був одним з небагатьох французьких письменників, які в ХІХ ст. відвідували терени сьогоднішньої України. Обидва рази (вересень 1847 р. – лютий 1848 р. та жовтень 1848 р. – квітень 1850 р.) він перебував у маєтку своєї коханої й майбутньої дружини Евеліни Ганської у Верхівні біля Бердичева. Його шлях з Парижа пролягав через Берлін, Вроцлав, Львів і Броди, де він перетинав кордон до Росії.796 «На сьомий день дороги о п’ятій годині ранку я в’їхав у Броди, до міста, яке повністю належить одному шляхтичеві з Волині і де йде жвава торгівля. Наші в’язниці 793 794 795 796 Niemcewicz, Julian Ursyn. Podróże historyczne po ziemiach polskich między rokiem 1811 a 1828 оdbyte. – Paryż, 1858. – С. 454. – Пер. з польської. Oesterreich, Der Orient. – 25 червня 1844 р. – С. 205. Bonar, Andrew-Alexander. Narrative of a Mission of Inquiry to the Jews from the Church of Scotland in 1839. – Edinburgh, 1844. Цит. за: http://www.shtetlinks.jewishgen.org/brody/ mission_of_inquiry.htm [8.7.2008]. – Пер. з англійської. Sagnol, Marc. De Brody à Wierzchownia. La Volhynie et l’Ukraine chez Balzac // Le courrier Balzacien. – 2000. – N° 78. – С. 3–5. 262 В. Рецепція історичних Бродів в якомусь сенсі привабливіші, ніж кімнати в Hôtel de Russie, найкращому готелі в Бродах. Довелося прочекати п’ять годин, доки господар зі слугами прокинуться. Справжня подорож для мене мала початися щойно в Бродах, бо я вважав, що ті сто льє від Бродів до Бердичева важче подолати, ніж сімсот льє від Парижа до Бродів. Перші труднощі виникли у зв’язку з тим, що євреї святкували одне зі своїх найбільших свят [Рош Гашана. – Б. К.], а коли євреї виконують релігійні церемонії, комерційне життя завмирає. У Бродах усе в руках євреїв. Я ніде не читав про це завоювання Польщі євреями. Євреї правлять, не перебуваючи на державній службі! Безсумнівно. Євреї в Німеччині, у Франції – такі самі люди, як ви чи я; […] тоді як євреї з Кракова – справжні талмудисти.»797 1850 р. щойно одружені Бальзаки поверталися до Франції. Шлях знову пролягав через Броди і змусив їх зупинитися в тамтешньому Hôtel de Russie. Попри хвилювання через уже важкохворого чоловіка Евеліна Бальзак ділиться з донькою такими враженнями про Броди: «Не знаю, що я тобі пишу, навколо мене юрба євреїв, вони кричать, вони верещать, кожен по черзі, – це гірше, ніж у Бердичеві. Але наскільки в Бродах краща міська влада, після всього, через що ми перейшли, нам було приємно потрапити до міста добре підметеного, добре вичищеного, і попри пожежу тут гарні будинки, гарні вулиці. Тут не панують руїни і злидні, як у нашому бідному Бердичеві, який мене завжди цікавив від часу заміжжя. Тут спокійно, що стосується війни, тому що Австрія така злиденна, що не в стані її вести. […] Нам подали вечерю в доволі поганий спосіб. В Hôtel de Russie залізні прибори подають знаменитим подорожнім!.. Яке щастя, що ми мали з собою свої!»798 Моріц Фрідлендер улітку 1881 р. відвідав Броди не з власної волі. Віденський єврейський альянс скерував його до міста для допомоги тамтешньому комітетові з подолання кризи у зв’язку з навалою біженців з Росії. Його перші враження від площі перед вокзалом у Бродах були такі: «Марно кричу ще кілька разів, щоб під’їхав фіакр, розкуйовджені візники в хутряних шапках на нічим не ліпших колимагах тим настирливіше під’їжджають до мене і з вишкіреними мінами дають зрозуміти, що переді мною найрозкішніші фіакри у Бродах: я маю сідати до такого погризеного міллю, розлізлого воза? Та нізащо! З такими думками кидаюся вперед, мої супутники за мною, і йду до міста пішки. – Ні, о Боже! Не встигли ми зробити й кількох кроків, як усі четверо по коліна загрузли в багні. Нічого не вдієш. Мусимо сідати до воза! Даємо кучерові вказівку везти нас до готелю «Європа».»799 Американський графік Джозеф Пеннелл (Joseph Pennell) (1857–1926) на початку 1890-х рр. кілька місяців подорожував регіонами ЦентральноСхідної Європи з метою художнього опрацювання теми єврейства. У подо797 798 799 Верхівня, середина жовтня 1847 р., Balzac: Lettre sur Kiew, с. 39–40. – Пер. з французької. Лист мадам Ганської-Бальзак до доньки. Броди, 30 квітня 1850 р. // Balzac: Lettres à Hanska, с. 1075–1077. – Пер. з французької. Friedländer: Fünf Wochen, с. 16–17. ІХ. Локалізації 263 рожніх нотатках він не лише виклав свої враження, а й оприлюднив кілька рисунків, зроблених у Бродах, серед яких, наприклад, площа Ринок, внутрішній простір синагоги та єврейський цвинтар. «Броди, найбільше суто єврейське місто в Австро-Угорщині, – найжахливіший приклад життя євреїв, які я будь-коли зустрічав. Колись одне з вільних міст імперії – а отже успішне – стало центром для євреїв. Тепер воно втратило свою свободу, але не втратило єврейського населення. […] Броди цікаві […], бо тут бачиш цілком розвинену дивовижну архітектуру, на сліди якої можна натрапити у Львові, Кракові й Варшаві. Центральна частина забудована великими міцними кам’яними двоповерховими будівлями з великими залізними брамами на першому поверсі й міцними віконницями на всіх вікнах. У цих будівлях розташовувалися складські приміщення, коли Броди були квітучим комерційним містом; нині це нори, де знайшли собі притулок численні єврейські родини. […] Головна синагога у Бродах – велетенська прямокутна будівля з великою залою в центрі для чоловіків, а по обидва боки, немов бокові нефи в церкві, два менші приміщення для жінок.»800 Письменник Саломон Рапопорт (псевдонім Ан-Ський, 1863–1920) під час Першої світової війни двічі (наприкінці 1914 р. та влітку 1916 р.) відвідав Галичину в складі місії Російського Червоного Хреста, де наголошував на спустошенні, спричиненому боями, та стражданнях особливо єврейського населення. Його щоденникові записи були опубліковані 1921 р. вже після його смерті під назвою Der yidisher khurbm fun Poyln, Galitsye un Bukovine (з їд. Знищення євреїв Польщі, Галичини та Буковини).801 Відразу ж після перетину розгромленого російською армією кордону біля Радивилова в нього перед очима відкрилася жахлива картина: «Два міста – Броди й Радивилів – протягом майже ста років протистояли один одному немов два озброєні до зубів ворожі табори. Їх розділяли кордони й митниці, загорожі й шлагбауми, але якщо не брати цього до уваги, були вони міцно між собою пов’язані, спаяні одне з одним і залежні одне від одного. В їхній розділеності була їхня єдність і джерело їхнього спільного матеріального існування. Через бродівсько-радивилівський кордон проходила більша частина торгівлі між Росією й Австрією. […] З моїм супутником Г. Ратнером подалися ми до міста, розташованого за кілька верст від вокзалу. Саме почало розвиднюватися, коли ми обабіч дороги, що вела до міста, наткнулися на згорілі й зруйновані хатини. Невдовзі в сірому тумані зимового ранку випірнуло місто. Віддалеки перед нами розкинулось безкрає поле знищених пожежею будинків. Невдовзі ми дісталися зруйнованого міста. По обидва боки дороги стояли, скільки сягало око, одинокі закіптявілі комини й обгорілі стіни. Все було вкрите пухнастим снігом. Згарище виглядало мов давні, порослі мохом руїни Помпеїв. […] Уціліла від вогню частина міста зі старою Ринковою площею справила на мене враження зубожіння й гнітючості. Багато крамниць, насамперед найбільші й най800 801 Pennell: Jew at Home, с. 37–38, 43–44. – Пер. з англійської. Bechtel: Représentation des confins, с. 59. 264 В. Рецепція історичних Бродів багатші, стояли замкнені або забиті дошками. Їх або, немов під час погрому, розграбували, або їхні власники вчасно втекли від росіян. […] Коли ми з супутником прямували на площу Ринок, нас раптом обступила ціла ватага бідних, обідраних і голодних дітлахів, які почали просити «копієчку». Більшість з них були християнські діти й лише троє чи четверо євреїв. Коли я роздавав кілька копійок, то не робив різниці між бідними дітьми. Проте коли дав монету єврейському хлопчикові, всі християнські діти почали кричати: «Не давай йому нічого! Не давай йому нічого! Він – єврей!» […] Приїхав я до Бродів у п’ятницю й зостався на шабат. Пішов до старої Бродівської синагоги, яка колись у житті євреїв відігравала велику роль. […] Ціла епоха єврейського життя пов’язана з Бродами і їхнім клойзом. Синагога стара й велично прекрасна всередині.»802 Ісаак Бабель (1894–1940) у своєму щоденнику зробив запис стосовно Бродів улітку 1920 р., коли на посаді кореспондента газети Красный кавалерист брав участь у поході кінної армії Семена Будьонного на Захід і потрапив до Галичини. Внаслідок польсько-радянської війни весь регіон, а також Броди, зазнав ще більших спустошень – особливо єврейське населення, до якого Бабель відчував прихильність. «Місто зруйноване, розграбоване. Місто надзвичайно цікаве. Польська культура. Давнє, багате, своєрідне єврейське населення. Ці жахливі базари, карлики в капотах, капоти й пейси, прадавні старці. Шкільна вулиця, 9 синагог – все напівзруйноване, оглядаю нову синагогу, архітектура [нерозбірливо] кондьєш, шамес, бородатий і говіркий єврей – якби ж мир, як буде торгівля, розповідає про розграбування козаками, про приниження, які чинили поляки. Прекрасна синагога, яке щастя, що у нас є принаймні старе каміння. Це єврейське місто – це Галичина, описати. Шанці, розбиті фабрики, Брістоль, кельнерки, «західноєвропейська» культура, і як жадібно на це кидаєшся. Ці нікчемні дзеркала, бліді австрійські євреї – господарі. І розповіді – тут були американські долари, апельсини, сукно.»803 Про причини подорожі їдишомовного публіциста й театрального критика Йоеля Мастбойма (1884–1957) мало що відомо. Навіть не зрозуміло, відвідував він Галичину до чи після Першої світової війни. В кожному разі його враження були опубліковані лише в міжвоєнний період. «Раніше, раніше у Бродах було добре. Російсько-царські кликали до Бродів; процвітали російська торгівля і єврейські зарібки. Не дивно, що ця брама в Росію породила такий життєвий запал. Броди, кажуть, були маленьким Парижем. 802 803 An-Ski [Rapoport, Shloyme]: Der yidisher khurbm in Poyln, Galitsye un Bukovine. – Varshe, 1921. – С. 127, 130, 136, 139. Пер. українською з пер. німецькою мовою Берріса Куцмані. Пер. англійською мовою: Ansky, S./Neugroschel, Joachim: The Enemy at His Pleasure. A Journey through the Jewish Pale of Settlement during World War I. – New York, 2004 [1921]. – С. 65–66 , 72. Babel’, Isaak/Urban, Peter (ред.). Tagebuch 1920. – Berlin, 1990. – С. 77. – Пер. з російської: Исаак Бабель. Дневник 1920 года // Исаак Бабель. Одесские рассказы. – Харків, 2018. – С. 366. ІХ. Локалізації 265 Вільним містом називали Броди, і там роями роїлися російські папахи й віденські аристократичні гульвіси. Нині відчуваєш лише заціпеніння, холод, понурість і занепад. Броди жалюгідно бідні – мабуть, найбідніше місто в Галичині. Гуртова торгівля обвалилась, і провінційне місто завалилось. […] Це все, що можна сказати про давнє єврейське культурне життя у Бродах. Колишній центр бродівської народної культури, великі єврейські уми, якими вимощений цвинтар у Бродах, Бродівські співаки та їхні народні капели – все це стерлося з пам’яті Бродів.»804 Якщо підсумувати в загальних рисах, то виявимо чотири тематичні блоки, наявні в усіх дванадцятьох подорожніх описах, які, втім, почасти й переплітаються між собою: загальний вигляд (архітектура, вулиці тощо), єврейське населення, економічне становище та кордон. Уже не раз звертали увагу на те, що подорожні нотатки не конче представляють спостережену дійсність, а відображають політичні, культурні й цивілізаційні уявлення мандрівників. Особливо виразно це простежується, якщо зважати на «західні» та «східні» свідчення. Однак не все – лише кліше й уявлення. В багатьох спостереженнях виразно відображено особливості міста й міського життя. Загальний вигляд міста До найважливіших ознак опису міста належить зображення його загального вигляду. Що стосується Бродів, то маємо справу з дуже суперечливим сприйняттям. Воно сягає від «стабільно збудоване, з великими вулицями й гарною площею» (Далерак), «доволі симпатичне» (Фаєрабенд), «добре підметене» (Ганська), «доволі чисте» (Бонар) та «центральна частина забудована великими міцними кам’яними двоповерховими будівлями» до «свинство на маленьких вуличках» (Йосиф ІІ), «непоказне місто» (Краттер), «найбрудніше і найзаболоченіше поселення» (Нємцевич), «по коліна загрузли в багні» (Фрідлендер) та «зруйноване і розграбоване» (Бабель). Цілком позитивне враження Далерака зумовлене, поза сумнівом, тим, що на сході й південному сході Речі Посполитої, де міста траплялися рідко,805 таке середнього розміру містечко, як Броди справді було міським островом посеред сільського регіону. Втім аж до середини ХІХ ст. у Бродах, крім безпосередньої центральної частини між площею Ринок та Новоміським Ринком, переважала, як виглядає, дерев’яна забудова. Враження Ан-Ського й Бабеля про бідність і спустошення відповідають реальним наслідкам руйнувань продовженої Першої Світової війни. Лише Мастбойм описує міський ландшафт не безпосередньо. 804 805 Mastboym: Galitsye, с. 14, 16. Пер. українською мовою з перекладу німецькою Берріса Куцмані. . Bogucka, Maria. Le réseau urbain et les campagnes en Pologne (1500–1800) // Storia della Città. – 1986. – 36. Bogucka: Network and Functions, с. 219–222, 227. 266 В. Рецепція історичних Бродів Але як було насправді з тим брудом? Це постійно повторюваний топос у всіх подорожніх нотатках про Галичину та схід Європи загалом.806 Дітлінд Гюхткер звертає увагу на реформаторську претензійність мандрівників, перейнятих ідеями Просвітництва: «Безугавне наголошування на брудних вулицях та людях – це свідчення відсутності цивілізованості, не лише браку освоєності території, а й браку реформованості суспільства.»807 Були в «дискурсі бруду», втім, і протилежні думки. Бонар схвально відгукується про дерев’яні хідники, про які згадував ще Йосиф ІІ. Для Пеннелла архітектура Бродів цікава, а синагогу та її інтер’єр хвалили навіть ті, хто загалом не знайшов ні одного прихильного слова для міста. Цікаві враження Ганської: для неї Броди були чистим містом – бруд був у Бердичеві. Тож Схід був ще «нецивілізованішим», а Броди – це вже форпост Заходу. Те ж саме констатував і Бабель, коли посеред зруйнованого міста в будинках, готелях і кав’ярнях, а також у тому, як у них господарюють, відчув залишки манливої західноєвропейської культури. Не лише мандрівники зі Сходу бачили тут позитив, а й ті західні європейці, які через кордон Галичини потрапляли далі на Схід (до Росії). Амбівалентність сприйняття Бродів, властиву мандрівникам із Заходу, найкраще, мабуть, висловив Фаєрабенд. Він хоч і нарікає на бруд і багнюку, але порівняння з тим, що він бачив під час мандрівки досі, змушує його констатувати: «Броди – доволі симпатичне місто, тобто настільки може воно бути симпатичним у цих досі занедбаних провінціях».808 Виняток становить Нємцевич, який характеризує Броди, послуговуючись найгіршими епітетами, хоча він побував і набагато східніше. Подорожуючи теренами колишньої Речі Посполитої, він з труднощами міг змиритися з тим, що потрапив не до польського, а до єврейського міста. Євреї Єврейські Броди – другий тематичний блок, присутній у всіх подорожніх нотатках. Переважання єврейського населення не могли пройти повз увагу жодного приїжджого. Висловлювання австрійського цісаря під час відвідин Бродів про те, що лише тут він зрозумів, чому він носить титул царя Єрусалимського, приписували і Йосифу ІІ, і Францові І, і Францу-Йосифові. Але, ймовірно, це просто вигадка. Дехто оцінює домінування євреїв нейтрально, дехто полемічно й зневажливо. Краттер, здається, взагалі не має однозначної 806 807 808 Щодо Східної Європи пор.: Wolff, Larry. Inventing Eastern Europe. The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment. – Stanford CA, 1995. Hüchtker, Dietlind. Der «Schmutz der Juden» und die «Unsittlichkeit der Weiber». Ein Vergleich der Repräsentation von Armut in Stadt- und Reisebeschreibungen von Galizien und Berlin (Ende des 18./Mitte des 19. Jahrhunderts) // Zeitschrift fur Ostmitteleuropaforschung. – 2002. – 51. – H. 3. – С. 351–369, цит. за: http://www.kakanien.ac.at/beitr/fallstudie/DHuechtker1.pdf [9.7.2008], с. 5. Feyerabend: Cosmopolitische Wanderungen, с. 41. ІХ. Локалізації 267 думки, оскільки загалом критично ставиться до сильної єврейської колонізації галицьких міст, але що стосується Бродів, імпліцитно наголошує на значенні й важливості єврейського купецтва. Лише Бонар з Ан-Ським звертають увагу на відмінності в межах єврейської громади Бродів: або на соціальну диференціацію між небагатьма багатими купцями та масою бідноти, або на різні єврейські течії – талмудичний юдаїзм, хасидизм та просвітництво. Фаєрабенд загалом асоціює євреїв з брудом, проте щодо Бродів у своїх узагальненнях він робить часткові винятки, бо багаті єврейські доми справили на нього позитивне враження. У сприйнятті Бредецького, Нємцевича, Ганської, Бальзака, Фрідлендера й Пеннелла домінують чужість та вбогість. У такий спосіб вони репродукують образ «чужого» й «відсталого», яке конструювали подорожні з західних і центральноєвропейських великих міст, що саме переживали процеси модернізації. Вже описуваний бруд на вулицях ці спостерігачі переносили на єврейське населення, переважно бідне, а через додержання релігійних традицій вважали його ще й відсталим. Тож бродівський єврей, як і єврей галицький, був у їхніх очах утіленням відсталості (Центрально-) Східної Європи.809 Прикрі враження від Бродів і в мандрівників єврейського походження. У надокучливих візниках біля вокзалу Фрідлендер відчуває очікуване вбозтво у зв’язку з перебуванням у місті тисяч біженців від погромів. Навіть Бабеля, освіченого російського єврея на державній службі, спантеличила кількість бідних, позбавлених будь-яких прав ортодоксальних євреїв. У його висловлюваннях хоч і відчувається своєрідна симпатія, однак простежується в них і амбівалентність. Спантеличили Броди й Мастбойма. Його дивують і дойчмерський, усіяний германізмами їдиш місцевого населення (пор. розділ V.3), і цілковита безпам’ятність бродівських євреїв щодо духовного значення їхнього міста для східноєвропейського єврейства. Ан-Ський натомість ще розгледів у руїнах колишню велич єврейської громади. Крім того, він виявляє й піддає критиці ворожі до євреїв настрої, панівні на той час у місті. Економічний стан З темою бідності та єврейства пов’язані також враження мандрівників про економічне становище Бродів. Відмінності зумовлені насамперед історичним періодом і нога в ногу йдуть з економічним занепадом міста. Автори подорожніх нотаток до середини ХІХ ст. ще наголошують на міжнародних торгових зв’язках Бродів. Краттер і Фаєрабенд, наприклад, підкреслюють значення Бродів як перевалкового пункту товарів, тоді як Мастбойм, мабуть, найвиразніше висловлюється про економічний занепад і навіть вважає 809 Hüchtker: Schmutz, цит. за: Kakanien, с. 3; Śliwa, Michał. Nędza galicyjska. Mit i rzeczywistość // Bonusiak, Włodzimierz/Buszko, Józef (ред.). Historia i polityka (= Galicja i jej dziedzictwo 1). – Rzeszów, 1994. – С. 145–155. 268 В. Рецепція історичних Бродів Броди «найбіднішим містом у Галичині». Лише Нємцевич описує місто вже 1820 р. як геть занепале, не забувши підкреслити його колишню, ще значущішу роль найважливішого порту на суходолі в Центрально-Східній Європі. Те, що цей автор дощенту розкритикував австрійські Броди, пояснюється, мабуть, насамперед його неприховано ворожим ставленням до євреїв.810 Для нього євреї не лише, як уже було згадано, брудні, а й нав’язливі «як хмара комарів» та ниці. Коли він на базарі на площі Ринок побачив лише відходи та відчув сморід від цибулі й часнику, то цілком очевидно, що економічного значення тогочасних Бродів усвідомлювати він не бажав. Через 70 років і Пеннелл пов’язував своє доволі коректне сприйняття глибокої економічної кризи у Бродах з негативним образом єврейських мешканців. Для нього євреї лише прийшли, щоб користати з багатств вільного торгового міста, залишившись і зубожівши тут після його занепаду. Над тим, що багато з них активно доклалися до колишньої вільної торгівлі, він не замислюється. В Ан-Ського й Бабеля, як і варто було очікувати, домінує зображення економічних злиднів, зумовлених руйнуваннями, виселеннями й грабунками, а також суцільне безробіття внаслідок війни, навіть якщо окремі крамниці й відчинені. Бабель, однак, закінчує свій щоденниковий запис нагадуванням про колишній ледь не міфічний західний добробут, який складався з американських доларів, апельсинів і сукна. Кордон Прикордонне розташування – четвертий сюжет, на якому зосереджує увагу більшість, хоч і не всі мандрівники. Вже навіть Далерак розмірковує про розташування Бродів – тобто тоді, коли місто розташовувалося не на державному кордоні, а на кордоні воєводства. В Йосифа ІІ на передньому плані перебувають мілітарні функції, а відтак опосередковано й сусідство інших держав. Дивно, що про прикордонне розташування Бродів ні словом не обмовляється Нємцевич, хоча він під час своїх подорожей у період між 1811 р. та 1828 р. всіма колишніми теренами Речі Посполитої вочевидь з болем сприймав державні кордони, які виникли внаслідок поділу його батьківщини. Краттер і Бредецький нічого не згадують про роль прикордонного пункту, оскільки подорожували в межах Габсбурзької монархії. Натомість цілком інакше в їхнього прусського сучасника Фаєрабенда, який через Броди залишив територію Росії та після виснажливих процедур 810 1817 р. Нємцевич створив антиєврейський памфлет (опублікований посмертно 1858 р.) «Rok 3333 czyli sen niesłychany», де описує кошмарний сон єврейської змови проти суспільного життя в Польщі. Пор.: Opalski, Magdalena/Bartal, Israel. Poles and Jews. A Failed Brotherhood (= The Tauber Institute for the Study of European Jewry series 13). – Hanover NH, 1992. – С. 29–30. ІХ. Локалізації 269 з боку російських і австрійських прикордонників нарешті знову відчув, що таке західний комфорт. Броди й Галичина, на його думку, хоч ще й не сягнули культурного рівня його батьківщини, але чверть сторіччя австрійської влади, як він зауважує, наблизили цей регіон до європейської цивілізації.811 В якомусь сенсі й Бальзак вважав Броди культурною межею між Заходом і Сходом не лише тому, що швейцарський цирульник його застерігав, що в Радивилові вже починається Китай. Він зазначає, що подорож до Верхівні почалася щойно у Бродах, бо виснажливість дороги з Парижа до австрійського кордону – ніщо порівняно з рештою набагато коротшої відстані. Усі враження Фрідлендера від п’ятиденного перебування в Галичині сфокусовані на прикордонній функції Бродів, бо йшлося, зрештою, про забезпечення єврейських біженців та емігрантів. Ситуація щонайкраще пасувала б для полеміки про проблеми культурних меж, оскільки Фрідлендер, асимільований віденський єврей, раптом стикається з величезною кількістю бідних шукачів притулку з-за кордону. Він, однак, не приєднується до такого штибу голосів, а цілком навпаки: прибулі його позитивно вразили – як, до речі, і його колегу Ґольденштайна, який «напівазійців» розгледів радше серед місцевих мешканців, ласих до наживи, а не серед біженців (пор. розділ VIII.2).812 Фрідлендер пише: «Неєврейські чиновники, які володіють російською мовою, за такої ситуації знову й знову з обуренням кричали: «Що? Таких людей, найцінніших, Росія змушує виїжджати? Та це ж справжні росіяни! Вони ж повністю асимільовані! Хто в змозі розпізнати в цих людях євреїв?»813 Лише внаслідок виникнення нових кордонів після Першої світової війни Броди перестали виконувати функцію прикордонного міста. Ще під час війни після офіційної анексії Галичини царською імперією в 1915 р. через кордон між Київським (Київська, Волинська й Подільська губернії) та Галицьким генерал-губернаторством (Львівська й Тернопільська губернії, а також Чернівці й Перемишль) можна було переходити лише зі спеціальним дозволом. Ан-Ський, перебуваючи в Галичині на службі Червоного Хреста, мав такий дозвіл. Він тематизує прикордонне розташування Бродів та ті відносини, які мало австрійське прикордонне місто з Радивиловом – своїм візаві по російський бік кордону – впродовж понад сторіччя. Ці чотири теми – загальний вигляд міста, євреї, економічний стан і кордон – наявні в усіх подорожніх нотатках, хоч автори й розглядають їх порізному. Всі мандрівники тією чи тією мірою усвідомлюють свою «чужість» у Бродах незалежно від того, з якої частини Європи вони прибули. Не лише 811 812 813 Kappeler: Reiseberichte, с. 223. Goldenstein: Brody, с. 15, 18. Friedländer: Fünf Wochen, c. 33. 270 В. Рецепція історичних Бродів для мандрівників із Західної Європи відвідання Бродів було подорожжю в інший світ і в інший час. У місті вони зустрічалися з екзотикою окраїнних теренів Європи, але водночас і з магією брами на Захід. І те, і те по-різному зворохоблювало їхню фантазію і ставало проєкційною площиною їхніх політичних, культурних і моральних уявлень. Були це, так би мовити, заморські дослідницькі експедиції, лише що відбувалися вони відразу за порогом свого дому.814 ІХ.2. Броди белетристичні Багато викладених у вступі (пор. розділ ІІ) міркувань про Галичину та властивий їй міф можна перенести на Броди зрештою й тому, що один з тих, хто цей галицький міф створював і плекав, та, мабуть, найвідоміший німецькомовний письменник цього регіону Йозеф Рот (1894–1939) народивсь у цьому місті. Про ставлення Рота до Галичини й рідного міста вже багато написано.815 В подальшому викладі буде розглянуто насамперед ту акуратність, із якою Рот брав Броди за основу для літературного опису фіктивних населених пунктів, надовго закріпивши образ цього міста в німецькомовному просторі. Інші автори з Бродів чи довколишніх теренів не приділяли рідному місту літературної уваги – ні польський письменник Юзеф Коженьовський (1797–1863), ні Тимофій Бордуляк (1863–1936), ні Володимир Хронович (1889–1936), ні Степан Тудор (1892–1941), які писали українською. 814 815 Bechtel/Galmiche: Introduction, с. 19; Zudrell: Reisen nach Galizien, с. 1–5. Пор., напр.: Bronsen, David. Joseph Roth. Eine Biographie. – Köln, 1974; Kłańska, Maria. Die galizische Heimat im Werk Joseph Roths // Kessler, Michael/Hackert, Fritz (ред.). Joseph Roth. Interpretation – Kritik – Rezeption. Akten des internationalen, interdisziplinären Symposions 1989. – Tübingen, 1990. – С. 143–156; Bos, Ronald. Erdbeeren pflücken in Brody. Ein Besuch im Geburtsort Joseph Roths // Kessler, Michael (ред.). Joseph Roth: Interpretation – Kritik – Rezeption. Akten des internationalen, interdisziplinären Symposions 1989. – Tübingen, 1990. – С. 47–63; Kaszyński, Stefan H. Die Mythisierung der Wirklichkeit im Erzählwerk von Joseph Roth // Kaszyński, Stefan H. (ред.). Identität, Mythisierung, Poetik. Beiträge zur österreichischen Literatur im 20. Jahrhundert. – Poznań, 1991. – С. 59–69; Lunzer, Heinz. Joseph Roth. Leben und Werk in Bildern. – Köln, 1994; Wagner, Karl. Joseph Roths Galizienbeschreibungen im Kontext // Stillmark, Alexander (ред.). Joseph Roth. Der Sieg über die Zeit. Londoner Symposion. – Stuttgart, 1996. – С. 141–157; Pytel, Ewa. Der Mythos einer verlorenen Heimat – Galizien. Deutsch-polnischer Gedächtnisraum in den Romanen Radetzkymarsch von Joseph Roth und Das Salz der Erde von Joseph Wittlin // Studia Germanica Posnaniensia. – 2001. – 27. – С. 59–70; Krčal, Katharina. Ein Raum unterschiedlicher Lesarten – Roths Galizienbild(er) in Belletristik und Reiseberichten // Krobb, Florian/Schössler, Franziska (ред.). Inklusion, Exklusion, Repräsentation: Diskursive Verortungen Galiziens als literarische Landschaft. – Frankfurt Main et al., 2011. – С. 91–113; Rank, Dominika. The Life and Work of Joseph Roth and the Crisis of Tripartite Identity // Scripta Judaica Cracoviensia. – 2014. – 12. – С. 69–86. ІХ. Локалізації 271 Зате час од часу Броди з’являються в Шолом-Алейхема (1859–1916), який народився під Києвом і писав їдишем. 1905 р. через Броди він емігрував з Росії й не раз опрацьовував свої позитивні враження у творчості, коли писав про Броди як про притулок для євреїв з царської імперії. Перший іврито- і їдишомовний лауреат Нобелівської премії Шмуель Йосеф Аґнон (1888–1970), який народивсь у Бучачі, також обрав Броди рідним містом для головного героя свого роману Весільний балдахін (або Донька на виданні) ребе Юдла. Йозеф Рот свідомо бавився зі своїм походженням у хованки, коли, приміром, місцем свого народження зазначав Шваби (Schwaby, також Szwaby) – поселення, яке вже за його народження належало до Бродів. У такий спосіб він хотів підкреслити, що походить з німецької колонії, а тоді знову наголошував, що він набожний східний єврей з Радивилова.816 Попри такі спроби самоекзотизації роки його дитинства і юності в Галичині були референційним простором для його романів та для літературного поняття батьківщини. Батьківщина в Рота – це місце, де знаєш, як діяти.817 Відповідно, втрата батьківщини для нього – це не так просторова розлука, як політичні чи суспільні зміни, внаслідок яких він не впізнає рідного міста. У якийсь спосіб Рот у своїх творах літературно заморожує Галичину й Броди свого дитинства. Подорожні нотатки з півдня Польщі з 1920-х рр. він назвав Подорож Галичиною. Цим він, з одного боку, посилає сигнал, який у читача має викликати низку (здебільшого негативних, але водночас і міфічних) асоціацій,818 з іншого, натякає на безперервне існування Галичини як, так би мовити, «постгабсбурзького культурного простору», який і далі має в собі засадничі властивості австрійської Галичини: «Галичина перебуває у глухій самотності, і все ж вона не ізольована; її відправили на заслання, але не відтяли; в ній більше культури, аніж можна судити з недосконалої каналізації; великий безлад і ще більша самотність.»819 Місто і євреї Так, як Рот заплутує цікавих щодо місця свого народження, так само він розташовує й безіменні містечка у своїх творах то по цей, то по той бік 816 817 818 819 Bronsen: Joseph Roth, с. 29–73. Kämper-van den Boogaart, Michael. Joseph Roth. Eine offene Wunde der Literaturgeschichte // Köppen, Manuel/Steinlein, Rüdiger (ред.). Passagen. Literatur – Theorie – Medien. Festschrift für Uwe Hohendal zum 65. Geburtstag. – Berlin, 2001. – С. 103–104. Lipiński, Krzysztof. Die «fremde» Heimat. Polen in den Reiseberichten Joseph Roths // Lipiński, Krzysztof (ред.). Auf der Suche nach Kakanien. Literarische Streifzüge durch eine versunkene Welt (= Österreichische und internationale Literaturprozesse 9). – St. Ingbert, 2000. – С. 105–106. Roth, Joseph. Reise durch Galizien. Leute und Gegend // Frankfurter Zeitung. – 20 листопада 1924 р. // Roth, Joseph. Gesammelte Werke. 6 Bde. Romane und Erzählungen. – Bd. 2: Das journalistische Werk 1924–1928. – Köln/Amsterdam, 1990. – С. 285. 272 В. Рецепція історичних Бродів австрійсько-російського кордону. Тлом для змальовування периферії Ротові завше слугує галицько-волинсько-подільський простір з його ландшафтами, етнічно-конфесійною мішаниною мешканців, сільськими, максимум містечковими структурами.820 Реалії з Бродів аж до незначних подій, які в роки дитинства Йозефа Рота справді відбувалися, поширюються на весь колорит його фіктивних міст. У незакінченому й неопублікованому за життя письменника романі Полуниці (нім. Erdbeeren) оповідач розказує про своє (розташоване по російському боці кордону) містечко, в центрі якого є маленький парк. Оскільки такому містечкові личило б мати якісь визначні місця, бурґомістр розпорядився спорудити в цьому парку невеличку годинникову вежу, а тоді ще й пам’ятник померлому кілька століть тому поетові родом з розташованого недалеко від містечка села. «Посеред парку стояла маленька дерев’яна буда з похиленим шпилем […] Павільйон був єдиною прикрасою нашого парку й нашого міста. Одного дня бурґомістрові здалося, що той павільйон надто маленький і не відповідає значенню нашої батьківщини. Тож звели вежу з червоної й жовтої цегли з годинником, а циферблат на ньому щовечора підсвічували. Згодом у вежі розмістили маленьку крамничку, де облаштувалася жінка й продавала квіти. […] У всіх значних містах світу є монументи. У нашому не було. Впродовж усієї нашої історії годі було шукати якоїсь особистості, гідної пам’ятника. Не те, щоб нам бракувало великих мужів! Кількох я вже згадував на початку. Але ніхто з них не досягнув успіхів у нас на батьківщині і не залишивсь у живій пам’яті! […] І тут Стоклос сам знайшов вихід: один знаменитий письменник і вчений XVII століття народився неподалік у селі, розташованому за якихось шість миль від нашого міста.»821 У парку при Новоміському Ринку у Бродах також упродовж багатьох років стояв павільйон (пор. іл. 5–10). На початку ХХ ст. і в цьому парку спорудили годинникову вежу з будою всередині (пор. рис. ІХ/1), а 1897 р. після дворічних пошуків джерел фінансування встановили пам’ятник народженому в передмісті Бродів письменникові Юзефу Коженьовському (пор. розділ IV та № 9 на мапі). Натомість у Шолом-Алейхема Броди вирізняються з-поміж інших міст. Хлопчик Мотл з однойменної повісті коментує еміграцію своєї родини з фіктивного російського містечка Касрилівки до Америки. Їхній шлях проліг через Радивилів, тоді після нелегального перетину кордону – до Бродів і врешті через Львів та Відень далі на Захід. Якщо в Рота Радивилів і Броди здаються одним і тим самим, у Шолом-Алейхема – це дві протилежності. Радивилів нагадує Мотлу його рідний штетль Касрилівку, тоді як австрійське 820 821 Kłańska, Maria. Die galizische Heimat im Werk Joseph Roths // Kessler, Michael/Hackert, Fritz (ред.). Joseph Roth. Interpretation – Kritik – Rezeption. Akten des internationalen, interdisziplinären Symposions 1989. – Tübingen, 1990. – С. 144–145, 148. Roth, Joseph. Erdbeeren [1929] // Roth: Gesammelte Werke, Bd. 4: Romane und Erzählungen 1916–1929, с. 1021–1024. ІХ. Локалізації 273 прикордонне місто вже має ознаки іншого світу. «Кордон»! Я гадав, що він з рогами. Виявляється – нічого подібного: такі самі будинки, такі самі євреї, і такі самі селяни, як і в нас. Навіть базар з крамницями й рундучками – усе геть чисто як у нас. […] Знаєте, куди нас занесло? Аж у Броди! На мою думку, ми вже близько до Америки. Гарне місто Броди! Вулиці й люди тут зовсім не такі, як у нас. Навіть євреї тут не такі євреї, як у нас. Себто євреї такі самі, як і в нас. А коли хочете, вони ще більше євреї, ніж наші. Пейси у них довші, ніж у наших євреїв. Капоти їхні мало не до землі. На головах у них дивні капелюхи. Підперізуються пасками, ходять у черевиках і в білих шкарпетках, а жінки носять парики. Та найсмішніше – це їхня мова – ой яка мова! Дуже схожа на німецьку. […] Львів, бачите, це вже зовсім не те, що Броди. По-перше, саме місто. Чисте, широке, охайне, гарне. Очі вбирає! Власне кажучи, у Львові теж є такі вулиці, як у Бродах, що коли ходиш ними посеред літа, потрібні глибокі калоші і доводиться затуляти носа. Зате є в центрі міста сад, в якому всі мають право гуляти, навіть кози.»822 Рис. ІХ/1: Павільйон з годинниковою вежею в Бродах (1910 р.) Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. У цих цитатах простежуються зміни у сприйнятті Мотла. Радивилів видається йому ще типовим східноєвропейським штетлем, тоді як Броди – це вже великий широкий світ. Лише коли він порівнює їх зі Львовом, їхні вулички видаються йому брудними й смердючими. І все ж порівняння сповнене іронії, бо і в галицькій столиці можна пастися козам у парку, як у штетлі, так би мовити. У Весільному балдахіні (Доньці на виданні) Шмуеля Аґнона Броди, як і в Йозефа Рота, – невіддільна частина єврейського культурного ландшафту Галичини, але водночас це може бути й частина Волині чи Поділля. І все ж Броди переважають усі інші міста своїм розміром, багатством та значенням, і всі їх знають. 822 Шолом-Алейхем. Хлопчик Мотл / Пер. з їдишу Єфраїм Райцин // Шолом-Алейхем. Твори в чотирьох томах. – Т. 4. – Київ, 1967–1968. – С. 86, 90, 97. 274 В. Рецепція історичних Бродів «Броди – велике місто, кажу як перед Богом, і багато будинків там, кожний з них більший ніж Оґ, цар Васанський […] Зустрінете там банкірів і купців, і гендлярів, і пачкарів, і вчених, і письменників. Одні приїжджають показати свої книжки мудрецям з Клойзу, інші – збирати підписи під петиціями, є тут і заможні родовиті аристократки, яких дощового дня носії носять на плечах, і управительки благодійних товариств, які походжають з червоними хусточками в руках. І безліч крамниць з усіляким одягом і всіляким крамом, і з алкоголем: є там і бренді, і медова вода, і сливовий сік, і хліб, мед і фрукти, і фарширована риба, і солена риба, і спеції, і бальзами, і коштовне каміння, і перли, і вінці, і хустки, і кашкети, і капелюхи, і черевики, і шкіра, і атлас, і батист, і шовк. [...] І в кожній крамниці повно покупців і агентів, агентів, що прийшли з покупцями, і агентів, що прийшли попри покупців; і кожний покупець, що приходить, приводить з собою двох експертів: одного – щоб щось заробив, а другого – щоб оцінив. Якщо ви не бачили Бродів, то не знаєте, як виглядає величне місто і матір в Ізраїлі.»823 Тут Аґнон виразно висловлюється про колишні Броди як про вільне торгове місто та економічний центр Центрально-Східної Європи. Попри акцентування видатного соціально-економічного значення Бродів, це – лише тло для сюжетної лінії роману. Сутність і справжня велич єврейського міста – це синагога, божниці та релігійні освітні заклади.824 Аґнон з симпатією, але водночас і з критичної відстані описує доемансипаційне, традиційне, зосереджене довкола святих писань єврейське життя у світі Ашкеназу.825 Коли ребе Юдл упродовж розвитку подій у романі знову й знову повторює: «Ви чули про місто, що зветься Бродами. Якщо не помиляюся, не знайдеться жодної душі, яка б не чула про Броди»,826 – то має він на увазі не значення Бродів для торгівлі, а те, що вони відомі кожному як центр східноєвропейського єврейства. Найвиразніше постають Броди у написаному 1927 р. репортажі Йозефа Рота Єврейське містечко. В цьому безіменному місті дуже виразно простежується топографія Бродів на рубежі сторіч – від розміщення вулиць та розташування вокзалу до кількості мешканців та етнічно-конфесійного складу населення. «Містечко розкинулось посеред чистого поля, не відмежоване ні горою, ні лісом, ні річкою. Збігає в рівнину. Починається маленькими халупками й закінчується ними. Халупки поступаються місцем будинкам. Тут уже є вулиці. Одна веде з півдня на північ, інша – зі сходу на захід. Там, де вони перетинаються, – Ринкова 823 824 825 826 Agnon, Shmuel Yosef. The Bridal Canopy. – New York, 1967 [1931]). – С. 174. – Пер. з англійської Анжела Кам’янець. Roshwald, Miriam. Ghetto, Shtetl, or Polis? The Jewish Community in the Writings of Karl Emil Franzos, Sholom Aleichem, and Shmuel Yosef Agnon. – San Bernadino CA, 1997. – С. 33. Ariel, Yaakov. Leipziger Wissenschaftler als Hüter der jüdischen Kultur? – Schmu’el Josef Agnon über die Begegnung der Juden mit der Moderne // Wendehorst, Stephan (ред.). Bausteine einer jüdischen Geschichte der Universität Leipzig (= Leipziger Beiträge zur jüdischen Geschichte und Kultur 4). – Leipzig, 2006. – С. 180. Agnon: Bridal Canopy, с. 245. ІХ. Локалізації 275 площа. На самому кінці вулиці, що веде з півдня на північ, – залізнична станція. Раз на день прибуває пасажирський потяг. Раз на день потяг від’їжджає. Однак багато людей цілий день товчуться на вокзалі. Бо вони гендлярі. Цікавлять їх і товарні потяги. Крім того, вони приносять на вокзал термінові листи, бо поштові скриньки в місті спорожнюють лише раз на день. Пішки до вокзалу йти 15 хвилин. Коли дощ, треба брати підводу, бо покриття на дорозі погане й вона тоне у воді. [...] Місто налічує 18 тис. мешканців, 15 тис. з яких – євреї. Серед 3 тис. християн близько 100 – це гендлярі й купці, ще 100 – чиновники, один нотаріус, один повітовий лікар і восьмеро поліцейських. Поліцейських загалом десятеро, але двоє з них, як не дивно, євреї. Що роблять інші християни, достеменно не знаю. З 15 тис. євреїв 8 тис. живе з торгівлі. Дрібні крамарі, більші крамарі й великі крамарі. Решта 7 тис. євреїв – це дрібні ремісники, робітники, водоноси, вчені, служителі культу, синагогальні служники, вчителі, писарі, переписувачі Тори, ткачі талесів, лікарі, адвокати, чиновники, жебраки та сором’язлива біднота, яка живе з громадської доброчинності, грабарі, обрізувачі й майстри з виготовлення надгробних каменів. У місті дві церкви, одна синагога і близько 40 маленьких божниць.»827 Рот доволі добре представив соціальний і професійний склад мешканців. Крім того, він зупиняється і на різних юдейських течіях, хоча поділяє їх лише на просвічених та ортодоксальних, а прихильників ортодоксального талмудичного юдаїзму майже не згадує. «Дуже чіткий поділ на так званих просвічених євреїв та кабалістів, прихильників рабинів-чудотворців, кожний з яких має свою окрему групу хасидів. Просвічені євреї – не те щоб невірні євреї. Вони лише відкидають будь-який містицизм, а їхню міцну віру в дива, про які розповідає Біблія, не може похитнути невіра, з якою вони протистоять теперішнім рабинам. Для хасидів рабин-чудотворець – посередник між людиною й Богом. Просвіченим євреям не треба ніякого посередника. Ба більше, вони вважають гріхом вірити в якусь земну силу, яка в змозі прорікати волю Божу, й вони самі собі заступники. Проте багато євреїв – навіть не хасидів – не можуть утриматися від спокуси зануритись у ту чудовну атмосферу, якою оповитий рабин, і невірні євреї та навіть селяни-християни, потрапивши в складне становище, подаються до нього по поміч і розраду.»828 Шолом-Алейхем натомість «не помічає» хасидів, які, попри значення Бродів для Гаскали та талмудичної ортодоксії, становили в місті більшість населення. Хлопчик Мотл, з одного боку, засвідчує, що бродівські євреї одягнені по-ортодоксальному, а з іншого, йому впадає в очі «німецькість» їхньої мови й зовнішнього вигляду. Ще більше зосереджується на Бродах Шолом-Алейхем в оповіданні Станція Барановичі. В оповіданні йдеться про єврея Ківке, шинкаря з Кам’янки на Поділлі, який, аби уникнути покарання за образу службової особи, завдяки підкупу російських чиновників керівником єврейської громади Кам’янки має змогу втекти до Бродів. До рідної громади в Росії він звідти пише: 827 828 Roth, Joseph. Das jüdische Städtchen // Roth, Joseph. Gesammelte Werke. – Bd. 2: Das journalistische Werk 1924–1928. – С. 839–840. Roth: Das jüdische Städtchen, с. 841. 276 В. Рецепція історичних Бродів «По-перше, […] маю честь сповістити, що я, хвалити бога, здоровий, дай боже те саме і про вас почути, а по-друге, […] я лишився без копійки за душею і без ніякого діла у чужій країні поміж німцями. Вони не розуміють моєї мови, а я не розумію їхньої мови, а де заробити – немає, хоч помирай.»829 По тому він у листах знову й знову шантажує кам’янських євреїв і погрожує, що якщо вони йому не надішлють грошей, то він повернеться до Росії й виявиться вся та історія з хабарем, – а це створить громаді, звичайно, великі проблеми. Вимоги його стають чимдалі більшими й зухвалішими: «По-перше, маю честь сповістити, що мій компаньйон-німець, бодай йому ноги посудомило, обшахрував мене, обібрав до рубця і викинув з діла. Я хотів навіть подати на нього в суд, почати процес, але побачив, що це марна річ. Ніж судитися з німцем – легше попрощатися з життям. Вони такі пройдисвіти, що краще з ними не заводитись! Тоді я пішов і найняв собі крамничку, таки недалеко від його крамниці – двері коло дверей, – і відкрив нове діло, теж фаянсове, і, бог дасть, того німця угроблю. Він у мене кров’ю харкатиме! Але є одна перешкода. На це треба мати мідяків, щонайменше – тисячу карбованців. Отже, «просю прислати»…»830 З одного боку, Шолом-Алейхем тематизує Броди як місце, куди тікають і де знаходять безпечний притулок біженці, з іншого – чужинність міста. І чужинність ця не в тому, що Броди – австрійське місто, а в його єврейських мешканцях. Поняття «німецькі євреї» або одним словом «daytshe» (з їд. німці) було доволі поширене в їдиші на позначення просвічених євреїв, і вживали його в негативному сенсі часто саме щодо асимільованих євреїв. Стосувався цей вираз не лише зовнішніх ознак – таких, як мова, одяг чи зовнішній вигляд, – а й означав, що ці особи запозичили погані властивості християн, через які вони хоч і займають сильніші позиції в суспільстві, зате низько падають у сенсі моралі.831 Кордон і занепад У романі Йозефа Рота Марш Радецького тема кордону перебуває на передньому плані.832 Впродовж усієї 9-ї глави йдеться про прибуття головного героя Тротти на «останню залізничну станцію австрійської монархії на сході» й про неможливість існування в цьому місці край світу. Броди символізують тут не лише найвіддаленіший від центру фізичний кордон АвстроУгорщини, а й імплікують темпоральний кордон майбутнього занепаду 829 830 831 832 Шолом-Алейхем: Станція Барановичі, с. 292–293. Шолом-Алейхем: Станція Барановичі, с. 296–297. Пор. спогади Ерліха: Ehrlich: Weg meines Lebens, с. 24–25. Пор. докладніше опрацювання тематики цього підрозділу: Kuzmany, Börries. Die galizische Grenze im Spannungsfeld von Geschichte und Belletristik // András Balogh, Christoph Leitgeb (ред.). Reisen über Grenzen in Zentraleuropa. – Wien, 2014. – С. 109–128. ІХ. Локалізації 277 Габсбурзької монархії.833 Рот, знову ж таки, коректно наводить основні топографічні й соціальні дані, кількість населення, правда, він дещо зменшив. Поряд з обома великими вулицями, які ведуть від вокзалу до цвинтаря та від руїн замку до парового млина, Рот перелічує всі найважливіші громадські споруди, які легко знайти у Бродах: повітовий суд, повітове староство, римо-католицький костел та греко-католицька церква, казарма, гімназія і двоповерховий готель. «Тут був простий округлий майдан, у центрі якого перетиналися дві великі дороги. Одна пролягала зі сходу на захід, друга – з півночі на південь. Одна вела з вокзалу до цвинтаря, друга від руїн замку до парового млина. З десятка тисяч мешканців містечка десь так третина жила з різного ремесла. Ще третина перебивалася, обробляючи злиденні клаптики землі. Решта провадила сяку-таку торгівлю. […] Казарма стояла за міським парком. Неподалік неї, ліворуч містився окружний суд, навпроти – окружне управління,834 а за його врочистими старезними мурами – дві церкви – римо-католицька й православна; праворуч від казарми височіла гімназія. […] З другого поверху готелю Бродніцера Карлові Йозефу видно було все містечко. Він бачив фронтон будівлі окружного суду, білу башточку окружного управління, чорно-жовтий прапор над казармою, подвійний хрест православної церкви,835 флюґер над маґістратом і всі темно-сірі ґонтові дахи низеньких одноповерхових будинків. Готель був найвищою будівлею містечка.»836 Замкові руїни та цвинтар – це вже вказівки на загрозу занепаду й безвихідь, якої не уникнуть ті, що потрапляють до прикордонного міста здалеку. Посилює це враження ще й топос болота. Літературна фігура поєднується тут у геопоетичний спосіб з топографією Бродів.837 Броди справді були оточені болотами, які осушили лише в 1970-х рр. за радянської влади. Тож автори всіх подорожніх описів, які повідомляють про багнюку на вулицях у Бродах, звісно, мають рацію. Навіть люди, походженням з Бродів, вдаючись 833 834 835 836 837 Pytel, Ewa. Der Mythos einer verlorenen Heimat – Galizien. Deutsch-polnischer Gedächtnisraum in den Romanen Radetzkymarsch von Joseph Roth und Das Salz der Erde von Joseph Wittlin // Studia Germanica Posnaniensia. – 2001. – 27. – С. 61. Броди, як відомо, були центром не округу, а повіту, і в місті перебував не окружний, а повітовий суд (нім. Bezirksgericht), і не окружне управління, а повітове староство (нім. Bezirkshauptmannschaft). Пор.: Roth, Joseph. Radetzkymarsch. – Köln 1989 [1932]. – С. 127. – Прим. перекладача. Як відомо, у Бродах тих часів не було православної церкви. Рот веде мову про дослівно «дві церкви, одну римську, одну грецьку»: «zwei Kirchen, eine römische, eine griechische», тобто про одну римо-католицьку та про одну греко-католицьку. Пор.: Roth: Radetzkymarsch, с. 127. Проте на деяких греко-католицьких церквах попри заборони міг бути подвійний, так званий православний, хрест. Дякую історикові Василю Расевичу за пояснення. – Прим. перекладача. Рот, Йозеф. Марш Радецького / Пер. з німецької Євгенія Горева. – Київ, 2000. – С. 138, 141–142. Щодо поняття геопоетики пор.: Marszałek/Sasse: Geopoetiken // Trajekte. – 2009. – С. 45–47. 278 В. Рецепція історичних Бродів до народної етимології, пояснюють назву міста у своїх свідченнях на підставі польського слова «bród» (з пол. бруд).838 Брак покриття справді перетворював на пригоду пересування містом за дощової погоди, якщо не хотілося забруднити взуття. Йозеф Рот і Шолом-Алейхем схожі в підходах до теми бруду. Бруд і блощиці, на які нарікає Мотлова братова Бруха, поза всяким сумнівом, свідчать про те, що вона почувається тут чужою, та про її тугу за безпечним світом удома, навіть якщо в тому домі також «смердить». «По цей бік кордону нам добре, краще ніж удома. Ми нічого не робимо, за холодну воду не беремося. Або сидимо у заїзді, або йдемо на прогулянку, оглядаємо Броди. Чудове місто! Не розумію, чого це моя братова Бруха прискіпується до цього міста. Щодня вона знаходить новий гандж у міста. То не подобається їй, що грязько. То вона каже, що смердить гірше, ніж у нас. Одного разу вона прокинулась уночі й почала галасувати: на неї напали. Ми всі підхопилися з ліжок. – Хто на тебе напав? Розбійники? – Які там розбійники! Блощиці!..»839 У героїв Рота, який усе життя опирався стереотипному асоціюванню Галичини або ж Східної Європи з брудом та паразитами,840 від бруду й болота також стає неприємно на душі. В тих, кого доля закинула з центру на периферію імперії, бруд і болото викликають гнітючі відчуття на рівні з природною стихією. «Вони були народжені болотами. Бо ж болота зловісно розкинулися на всьому просторі цього краю, обабіч дороги, з жабами, малярійними бацилами й зрадливою травою – страхітливою принадою страхітливої смерти для безтурботних подорожніх, незнайомих з місцевістю. […] Єгерський батальйон щодня повертався до казарми забрьоханий весняною багнюкою, з сірою тванню на чоботях. […] Карл Йозеф ішов пішки і намагався думати, що так йому краще. Довкола нього ковані чоботи єгерів рипіли на гострій жорстві, якою час від часу, а навесні щотижня на вимогу військового округу посипали дороги – на з’їжу багнищу. Всі чисто камінці, мільйони камінців поглинав неситий ґрунт дороги. І все нові, звитяжні, сріблясто-сірі, масні шари багна напливали з глибин, глитали камінці й цементний розчин і лунко обляпували важкі чоботи солдатів.»841 838 839 840 841 Пор., напр.: Rosa und Alexander. Eine Schauer-Ballade // Brodyer Abendblatt. Organ für Scherz und Lust (Jednodniówka). – С. 3, де сказано: «[...] Und weil bei uns in Polen – Man nennt ganz unverholen, – Nur «Bród» den Schmutz und Koth, – So fand man in der Noth – Für unsere Stadt den Namen – «Brody», und sagte «Amen». [А оскільки в нас у Польщі бруд за сльоти й нечистоти має одну назву «bród», то й нарекли це місто «Brody», і промовили «амінь»]; Langer, Arn. Brod, a barimte shtot // Okrutni, Yoysef/ Lindman, Nokhem (ред.). Seyfer Galitsye – gedenk bukh. – Buenos Ayres, 1968. – С. 344. Шолом-Алейхем: Хлопчик Мотл, с. 92. Wagner, Karl. Joseph Roths Galizienbeschreibungen im Kontext // Stillmark, Alexander (ред.). Joseph Roth. Der Sieg über die Zeit. Londoner Symposion (= Stuttgarter Arbeiten zur Germanistik 320). – Stuttgart, 1996. – С. 143. Рот, Марш Радецького, с. 140–141. ІХ. Локалізації 279 Солдати, відправлені сюди на погибель, мали охороняти кордон Каканії. Виконувати таке завдання було майже неможливо, бо всі перебували в полоні фатальності прикордоння. Приречена доля й у місцевих мешканців, які живуть з кордоном і з кордону. Вони гендлюють через кордон легально й нелегально всіма можливими й неможливими товарами, переводять жінок, дезертирів і біженців – як, приміром, родину хлопчика Мотла, – шпигують для одних і інших і дурять одне одного, де і як тільки можуть. У романі Фальшива вага842 й у фрагменті Полуниці Рот змальовує суспільство, яке функціонує за своїми правилами й не визнає авторитету чиновників, хай то айхмістри чи лісівники. Навіть якщо у Фальшивій вазі представники беззаконня змальовані не конче позитивно, все ж простежується Ротів скепсис щодо державних або ж ініційованих центром дисциплінарних заходів. Та амбівалентність, з якою Рот змальовує галицьке містечко, не дає особливої змоги вбачати в ньому міфічного шанувальника Габсбурзької монархії.843 І безіменне місто в Марші Радецького, в Полуницях та в есеї Євреї в мандрах, і Золотогрод у Фальшивій вазі та в Гробівці капуцинів844 нагадують Броди й представлені як втілення периферії. Проте, з одного боку, в белетристиці, а з іншого, в публіцистиці Йозефа Рота можна простежити деякі розбіжності.845 У романах провінціалізація Галичини виражена набагато сильніше, ніж у репортажах. У Полуницях Броди – майже непорочна ідилія, якої не зачепив зовнішній світ, де газети приходять із запізненням, а потяги взагалі лише тричі на тиждень. У Марші Радецького – це остання і найсхідніша залізнична станція Габсбурзької монархії, тобто в символічному сенсі – кінцева станція. Безпосередня близькість до державного кордону та до вже російського Радивилова – основні літературні ознаки Золотогрода. В есеї Євреї в мандрах потяг до міста приїжджає принаймні раз на день. Поряд з часовою віддаленістю між ранньою журналістською й пізнішою белетристичною творчістю у Рота впродовж 1920-х рр. можна констатувати й політичну еволюцію від соціалістичних до консервативних переконань. До таких відмінних образів Галичини спричинився, мабуть, і його радикальний відхід від прозаїчного 842 843 844 845 Рот, Йозеф. Фальшива вага (Історія одного айхмістра) / Пер. з німецької Юрко Прохасько // Рот, Йозеф. Йов (Роман простого чоловіка). Фальшива вага (Історія одного айхмістра). – Київ, 2010. – С. 197–333. Kämper-van den Boogaart: Roth. У перекладі Ігоря Андрущенка фіктивний Золотогрод (Zlotogrod) перетворився на цілком реальний Золочів. Пор.: Рот, Йозеф. Гробівець капуцинів / пер. з німецької Ігор Андрущенко // Рот, Йозеф. Марш Радецького та інші романи. – Київ, 2014. – С. 455–582. – Прим. перекладача. Krčal, Katharina. Ein Raum unterschiedlicher Lesarten – Roths Galizienbild(er) in Belletristik und Reiseberichten // Krobb, Florian/Schössler, Franziska (ред.). Inklusion, Exklusion, Repräsentation: Diskursive Verortungen Galiziens als literarische Landschaft (= Inklusion/Exklusion. Studien zu Fremdheit und Armut von der Antike bis zur Gegenwart 17). – Frankfurt Main/Berlin/Bern/Bruxelles/New York/Oxford/Wien, 2011. 280 В. Рецепція історичних Бродів стилю та об’єктивістської програматики конструктивізму846 до змальовування героїв та обставин їхнього життя з особливою емпатією. Герої в Рота відчувають наближення нищівної війни. Похмурі передчуття, якими діляться граф Хойницький та інші місцеві герої, та всюдисуща загрозливість кордону демонструють, що прикордонні терени порівняно з внутрішніми територіями імперії набагато ліпше усвідомлюють серйозність становища. А це означає, що правдиве знання – на периферії, а отже, периферія стає центром мудрості так само, як справжніх прихильників монархії годі шукати у Відні та німецькомовних коронних землях. Вони – на окраїнах Габсбурзької монархії. Тож сутність Австрії в Рота багато в чому – не центр, а периферія.847 У Гробівці капуцинів Золотогрод постає немов мініатюра Габсбурзької монархії: його, як і її, змела з лиця землі війна.848 «За якийсь час побачив я той Золотогрод, тож можу його тут описати. Мені це тому так важливо, бо його більше немає […] Його знищила війна. Колись це було містечко, невелике містечко, але все ж таки містечко. Нині ж це широка, велика лука.»849 Броди під час Першої світової війни справді зазнали великих руйнувань. Проте історичні Броди не годяться для окресленого Ротом символу вічної безпросвітності й безперспективності чи як утілення занепалого східноєвропейського штетля. Амнезія щодо видатної історії міста в царині європейської торгівлі та ашкеназького юдаїзму, яку закидав Мастбойм у своїх подорожніх нотатках (на відміну від надмірної емоційності в Аґнона), – суттєва ознака літературного опрацювання Бродів Йозефом Ротом. Броди свого дитинства, які на зламі сторіч фактично переживали глибоку економічну кризу й досі перебували на етапі економічного та соціального перетворення з колишнього центру міжнародного значення на мале галицьке містечко, він спроєктовує у «вічну» минувшину. Саме такий образ Бродів укоренився в цілих поколінь читачів. 846 847 848 849 Roth, Joseph. Selbstverriss, Die Literarische Welt, 22 листопада 1929 р. // Roth: Gesammelte Werke, Bd. 3: Das journalistische Werk 1929–1939, с. 130–132; Roth, Joseph. Schluss mit der «Neuen Sachlichkeit», Die Literarische Welt, 17 та 24 січня 1930 р. // Roth: Gesammelte Werke, Bd. 3: Das journalistische Werk 1929–1939, с. 153–164. Слова про сутність Австрії Рот вкладає в уста графові Войцеху Хойницькому. Пор.: Roth, Joseph. Die Kapuzinergruft [1938] // Roth: Gesammelte Werke, Bd. 6: Romane und Erzählungen, с. 235. Hackert, Fritz. Die Monarchie des Grenzvolks. Zu Joseph Roths Romanen «Radetzkymarsch» und «Die Kapuzinergruft» // Mast, Peter (ред.). Nationaler Gegensatz und Zusammenleben der Völker. – Bonn, 1994. – C. 40–41. Roth: Die Kapuzinergruft, c. 240. Наступні описи Золотогрода: с. 249–250, 257. ІХ. Локалізації 281 ІХ.3. локалізації в голові: рецепція подорожніх нотаток і белетристики Лише після остаточного зникнення Галичини як політичної, географічної й культурної сутності в ході Другої світової війни та радянізації Східної Європи був створений простір для відродження міфу Галичини, який у різний спосіб апелює до цих давніх подорожніх нотаток та галицької літератури. Підвалини під нього заклав літературознавець з Трієста Клаудіо Маґріс, який у 1960-х рр. знову відкрив габсбурзький fin de siècle як період культурного розквіту Центральної Європи, особливо наголосивши на внеску асимільованих євреїв. Хоч у нього на передньому плані й перебувають такі великі міські центри, як Прага, Відень, Будапешт, Львів та Краків, але оскільки він характеризує Йозефа Рота як одного з найважливіших митців тієї belle époque, то на маргінесі до нового міфу потрапили й Броди.850 Попри вже неодноразово згадувані негативні асоціації – такі, як бідність, відсталість та бруд, – Галичина виступає мініатюрою Габсбурзької монархії. Маґріс звернув увагу на те, що основні елементи габсбурзького міфу – гармонійне співіснування народів, наполегливість бюрократії, відповідальне ставлення до порядку й ієрархії, а також певний гедонізм – розвинулися ще до 1918 р. Тож письменники 1920-х рр. прагнули не так описати колишню реальність, як зберегти образ міфу.851 Рот і справді описує монархію з великою симпатією. Але водночас у більшості текстів контрастують між собою міфічні й антиміфічні елементи. Антиміфічні елементи полягають в іронізуванні з міфічного уявлення, здебільшого в думках протагоністів або в описах ґротескних ситуацій.852 Броди у творах Рота постають як символічне місце окраїнного. А оскільки сутність Австрії для Рота полягає, власне, в периферійності – і що стосується 850 851 852 Назва дороговказної праці Клаудіо Маґріса, яка побачила світ 1964 р., ще містила ім’я та прізвище Йозефа Рота: Lontando da dove. Joseph Roth e la tradizione ebraicoorientale. Переклад німецькою мовою: Magris, Claudio. Der habsburgische Mythos in der österreichischen Literatur. – Salzburg, 1966. Провідними польськими науковцями, які «по новому відкрили» Галичину були Марія Кланська та Стефан Качинський. Пор.: Kłańska, Maria. Daleko od Wiednia: Galicja w oczach pisarzy niemieckojęzycznych 1772–1918. – Kraków, 1991; Kaszyński, Stefan H. Die Mythisierung der Wirklichkeit im Erzählwerk von Joseph Roth // Kaszyński, Stefan H. (ред.). Identität, Mythisierung, Poetik. Beiträge zur österreichischen Literatur im 20. Jahrhundert. – Poznań, 1991. – С. 59–69. Про відродження міфу Галичини пор. також: Bechtel: «Galizien, Galicja, Galitsye, Halytchyna», с. 65–67; Dubasevych, Roman. Uber Erinnerung in der Postmoderne: Paradigmen der westukrainischen Literatur nach der Wende // Doktoratskolleg Galizien (ред.). Fragmente eines diskursiven Raums. – Innsbruck/Wien/Bozen, 2009. – С. 197–227. Magris, Claudio. Der habsburgische Mythos in der österreichischen Literatur. – Salzburg, 1966. – С. 12–19. Krčal, Katharina. Mythos und Ironie in Joseph Roths Radetzkymarsch (неопубл. дипл. роб.: Відень, 2009). – С. 96. 282 В. Рецепція історичних Бродів прикордоння, і що стосується політично менш потужних національностей, – то Броди слугують австрійським мікрокосмосом. Рот хоч і стверджував, що сировинний матеріал у його романах зводиться до незначущості ілюстрації,853 все ж запозичені з його рідного міста реалії приголомшливо реальні. Тут ідеться не про те, щоб фальсифікувати Йозефа Рота, а про те, щоб виявити наслідки такої разючої схожості. Міфи – це соціальна деформація свідчень про минуле. Істинність відіграє тут другорядну роль.854 У смутку й сентиментах героїв Маршу Радецького, приміром, читач може побачити свої смуток і тугу.855 Тож навіть якщо й пропускати повз увагу амбівалентне зображення монархії, а в позитивному габсбурзькому міфі вбачати зумовлене часом облицювання загалом позачасової істини,856 твори Йозефа Рота все одно не поставатимуть як акуратні історичні описи. Інакше, втім, з деталями. Коли читач ідентифікує безіменне містечко як Броди, то створений у романі образ він може вважати хай і літературно опрацьованою, але історичною реальністю. Таке сприймання знаходить відбиток у записах німецькомовних подорожніх, які побували в Броди протягом останніх 25 років. Передбачувана автентичність описів Бродів стосується, до речі, не лише Йозефа Рота. Вплив на сприймання історії міста якоюсь мірою мали також враження від Бродів хлопчика Мотла в Шолом-Алейхема і ребе Юдла в Шмуеля Аґнона. Перші «сучасні» подорожні нотатки з Галичини вийшли 1984 р. з-під пера Мартіна Поллака і, що характерно, виявились описом уявлюваної мандрівки світом, реконструйованим на підставі літературних свідчень, інформації з давніх газет і путівників.857 Лише за часів перебудови, коли Захід відкрився Україні у сфері туризму, ціла шерега публіцистів858 вирушила в реальні ман853 854 855 856 857 858 Roth: Selbstverriss [1929] // Roth: Gesammelte Werke, Bd. 3, с. 131. Barthes, Roland. Mythen des Alltags. – Frankfurt Main, 2010 [1957]. – С. 251–253. Hoffmeister, Werner G. «Eine ganz bestimmte Art von Sympathie»: Erzählhaltung und Gedankenschilderung im «Radetzkymarsch» // Bronsen, David (ред.). Joseph Roth und die Tradition. Aufsatz und Materialiensammlung. – Darmstadt, 1975. – С. 165–166. Пор. визначення міфу (міф 2) в Ассманна: Assman, Aleida/Assman, Jan. Mythos // Cancik, Hubert (ред.). Handbuch religionswissenschaftlicher Grundbegriffe. – Bd. 4. – Stuttgart, 1998. – С. 179–180. Pollack, Martin. Nach Galizien. Von Chassiden, Huzulen, Polen und Ruthenen. Eine imaginäre Reise durch die verschwundene Welt Ostgaliziens und der Bukowina. – Wien, 1984. Поллак, Мартін. До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини / Пер. з німецької Неля Ваховська. – Чернівці, 2017. Пор., напр.: Dohrn, Verena. Verfallen wie in Brody; Joseph Roth und Isaak Babel – Schriftsteller im Grenzland // Neue Rundschau. – 1990. – 101, 2. – С. 53–62; розділ «Verfallen wie in Brody» // Dohrn: Reise, с. 89–107; розділ «Verfallen wie in Brody» // Pollack: Galizien, с. 199–213; розділ «Besuch in Brody» // Schnetzler, Kaspar. Meine galizische Sehnsucht. Geschichten einer Reise. – Frankfurt Main, 1991. – С. 85–110; Reissmüller, Johann Georg. Ohne Anfang und ohne Ende. Einst Grenzland, heute eine ukrainische Stadt: Brody, der Geburtsort Joseph Roths // Frankfurter Allgemeine Zeitung. – 25 жовтня 1997р. – С. B1; ІХ. Локалізації 283 дри цими колишніми галицькими теренами, до цього символу східної, маргіналізованої Центральної Європи, яку Юрій Андрухович назвав химерою і яка хоч і розташована в географічному центрі Європи, але парадоксальним чином втілює її схід.859 Колишнє захоплення екзотичністю й чужістю цього коронного краю поступилося місцем захопленню реліктами минулого, тузі за начебто строкатішим і спокійнішим світом. Пошуки знищеної полікультурності – насамперед свідчень єврейського життя – постають часто з бажання виправити помилки на інтелектуальному рівні.860 Броди особливо пасують для пошуків розмитих слідів не лише через колишнє домінування цієї групи в місті, а й тому, що залишки синагоги та цвинтаря дуже влучно символізують обірваність єврейської історії. Об’єднує всіх сьогоднішніх мандрівників до Галичини те, що вони вирушають у дорогу з образами в голові, створеними белетристикою та свідченнями колишніх подорожніх. Верена Дорн навіть веде мову про «авторські подорожі у міфічний світ».861 Складно не помітити той потужний вплив, який залишила літературна творчість Йозефа Рота в німецькомовному просторі на сприймання Галичини й Бродів. Натомість ізраїльська журналістка Елбаґ у своїх подорожніх нотатках не згадує Рота взагалі. Літературний супровід створювали їй Шолом-Алейхем і насамперед Аґнон, на підставі творів яких вона й сформувала для себе образ минулого. Мандрівники, які відвідували Галичину протягом останніх 25 років, перебуваючи у Бродах, намагалися відшукати взаємозв’язок між їхнім образом міста, сформованим минулими часами, й реальністю. Через складне економічне становище в 1990-х рр. в Україні переважали, зрозуміло, враження занепаду й бідності. Злигодні автори часто вбачали у глибокій провінційності міста, а відтак далі розвивали давню тематику про те, що Броди – втілення периферії. Чи було в них відчуття якогось позитивного майбутнього, залежало від особистої позиції того чи того мандрівного спостерігача. Втім, спостереження проблем сучасності не в усіх авторів спричинилося до перегляду сформованого образу Бродів. Те, що Карл Шлеґель пише про Львів, а саме, що сучасна подорож до нинішнього Львова – це мандрівка не в габсбурзьку 859 860 861 Martens, Michael. Am Rande des Reiches. Die ukrainische Stadt Brody war die Heimat des Journalisten und Schriftstellers Joseph Roth // Die Zeit. – 16 вересня 1999 р.; Elbag, Ruhama. Brody between the lines. A literary journey to the «Jerusalem of Austria» – a hothouse in Galicia for Hebrew and Yiddish literature // Haarec. – 7 вересня 2004 р.; Bruckmann, Gerhart. Noch oder wieder? // Die Presse/Spectrum. – 31 січня 2004 р. – С. II. Andruchowytsch, Juri. Das letzte Territorium. Essays. – Frankfurt Main, 2003. – С. 67. Byczkiewicz, Anna. Die neueste deutschsprachige Reiseliteratur zu Galizien // kakanienrevisited. – 2007: http://www.kakanien.ac.at/beitr/fallstudie/AByczkiewicz1.pdf [9.8.2011], с. 2, 4. Dohrn, Verena. Mythos Galizien // Dohrn, Verena/Baselgia, Guido (ред.). Galizien. – Frankfurt Main, 1993. – С. 12. 284 В. Рецепція історичних Бродів фата-морґану, а в (пост)радянське місто,862 такою ж мірою стосується й Бродів. Висловлювання Ярослава Грицака про те, що Львів – це, власне кажучи, досконалий приклад поразки ідеї про мирне співіснування культур у цій частині Європи, можна перенести й на Броди,863 бо, як і у Львові, полікультурність у Бродах зводиться нині до невеличкої російськомовної меншини, яка налічує близько 10 % населення. Фантомні образи, ностальгія, а також уявлення, сформовані на підставі свідчень давніх мандрівників та літературних творів, донині впливають на сприймання Бродів. У сьогоднішніх Бродах можна справді натрапити на якісь сліди минулого, але з нинішньою реальністю у них мало чого спільного. 862 863 Schlögel, Karl. Promenade in Jalta, und andere Städtebilder. – München/Wien, 2001. – С. 62–63. Грицак, Ярослав. Страсті за Львовом // Критика. – 2002. – № 7–8, липень – серпень. – С. 6. Х. Місця пам’яті 285 Х. Місця пам’яті The complex and tragic past of the Jews, Poles, and Ukrainians and their conviction of exclusive victimhood resulted, mostly, in separate self-centered memories.864 У цьому розділі буде проаналізоване не лише те, як сприймали минуле Бродів, а у який спосіб зберігали про нього пам’ять. Сьогодні взірці пам’яті проходять переважно вздовж національних ліній, які часто, але не конче, виключають одна одну. Такі відмінні історичні наративи стосуються не так наукових публікацій, як місць пам’яті. Місця пам’яті – це не завжди реальні об’єкти на кшталт пам’ятників чи будівель, виявлятися вони можуть також у заходах чи мемуарних книгах.865 Х.1. Мемуарні книги як ментальні місця пам’яті Поняттям мемуарна книга я послуговуюсь як загальним поняттям на позначення науково-популярних і науково-непопулярних творів, написаних у річищі того чи іншого, переважно національного наративу й, вірогідно, наділених суттєвим впливом на відповідну цільову групу. Якою мірою читачі з тієї чи тієї цільової групи засвоюють таке бачення, залежить від кожного окремого індивіда, а також від соціального середовища та особистого досвіду. Отже, мемуарні книги – це цеглинки в колективній пам’яті, тоді як їхня рецепція залежить від milieux de mémoire. Що стосується Бродів, то кожна етнічно-конфесійна група, представлена колись у цьому місті – євреї, поляки та українці – має такі мемуарні книги. В подальшому викладі вони будуть проаналізовані щодо оцінки габсбурзь864 865 Redlich: Together and Apart, с. 163. Переклад: Складне і трагічне минуле євреїв, поляків і українців і їхня переконаність у тому, що їхні жертви були особливими, призвело до того, що їхні спогади були здебільшого відокремлені і зосереджені на собі. Пор.: Редліх, Шимон. Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї та українці, 1919–1945. – Київ, 2007. – С. 240–241. Пор. загальний аналіз значення Бродів на єврейських ментальних мапах: Kuzmany, Börries. Brody always on my mind. Mental mapping of a Jewish city // East European Jewish Affairs. – 2013. – 43/2. – С. 162–188. 286 В. Рецепція історичних Бродів кої влади в Бродах. Усі п’ять досліджених мемуарних збірників були написані впродовж останніх 30 років. Скільки зі співавторів пам’ятають про проведене в австрійських Бродах дитинство, складно сказати. Більшість, мабуть, черпали інформацію з інших джерел або з розповідей батьків чи дідів. Тож стосовно пасажів про Габсбурзьку імперію йдеться радше про «постпам’ять», тобто про успадковану від рідних, індивідуальну пам’ять.866 Сумніви щодо результатів порівняння таких доволі по-різному написаних і структурованих джерел – доречні. Порівняння, однак, і так не нейтральні, – порівняльні змінні ніколи точно не збігаються і наголос ставлять то на спільних рисах, то на відмінних.867 І все ж саме з огляду на контрастування відмінних наративних ліній щодо одного й того ж міста такий підхід, на мою думку, вартий уваги. Особливо проблематичною видається радянська «мемуарна книга» Броди. Краєзнавчий нарис, яка, по суті, не підпадає під цю категорію, а за стилем і змістом радше відповідає радянській науково-популярній публікації. Основна увага в ній зосереджена на кількасотрічній класовій боротьбі місцевого населення та його участі в більшовицькому русі у ХХ ст. Однак цей типовий радянський історичний наратив цікавий саме тим, що він без будь-яких застережень зараховує Броди до загальної концепції СРСР, до того ж він ще й «функціонує» цілком інакше, аніж буржуазно-національні виклади. Ті території України, Білорусі й Литви, які не лише належали до Речі Посполитої модерного часу, а й у 1918–1939 рр. були частиною Другої Республіки, займають у польській пам’яті особливе місце. Переважну більшість населення так званих кресів (пол. kresy – окраїнні землі, прикордоння) становили неполяки, хоча міська культура на цих великих територіях була здебільшого польською (і єврейською). У комуністичній Польщі наукове вивчення цих колишніх територій не схвалювали, оскільки вони відійшли до «великого брата» – Радянського Союзу.868 Проте, в усній традиції ця тема не втрачала актуальності ще, звичайно, й через те, що після 1945 р. понад мільйон осіб були виселені з цих територій до післявоєнної Польщі й зберігали про них пам’ять. Одна з двох польських книг – Brody. Przypomnienie kresowego miasta (з пол. Броди. Спомин про кресове місто), яка побачила світ 1993 р., – не типовий представник мемуарного жанру. Видання на майже сто сторінок витримане радше в науковому стилі з розлогими примітками й бібліографією, в якій на866 867 868 Про концепт постпам’яті див., напр.: Hirsch, Marianne. Family Frames. Photography, Narrative, and Postmemory. – Cambridge MA, 1997. Пор. загальний аналіз значення Бродів на єврейських ментальних мапах: Kuzmany, Börries. Brody always on my mind. Mental mapping of a Jewish city // East European Jewish Affairs. – 2013. – 43/2. – С. 162-188. Green, Nancy. The Comparative Method and Poststructural Structuralism. New Perspectives for Migration Studies // Lucassen, Jan/Lucassen, Leo (ред.). Migration, Migration History, History. Old Paradigms and New Perspectives. – Berlin, 1997. – С. 59. Х. Місця пам’яті 287 ведені також стандартні праці з єврейської та української історії Бродів, ба навіть українська радянська енциклопедія Історія міст і сіл. Натомість друга книга – Motywy brodzkie: Wspomnienia, przyczynki historyczne, szkice biograficzne (з пол. Бродівські мотиви: спогади, історичні причинки, біографічні нариси) за структурою та тематикою відповідає жанру мемуарної книги. Українською мовою побачили світ також дві мемуарні книги – до того ж з однаковою назвою Броди і Брідщина. Давніша вийшла друком 1988 р. на еміграції в Канаді в серії Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Основна мотивація тодішньої редакційної колегії полягала в бажанні правдиво подати колишнє українське життя на тих теренах, а насамперед протиставити щось брехні «окупантів», тобто СРСР.869 За своєю структурою це видання цілковито відповідає жанру мемуарної книги, оскільки його автори розцінюють себе як вимушених емігрантів. Друга українська мемуарна книга хоч і орієнтується на канадську версію 1988 р., проте дещо від неї відрізняється зрештою тому, що представляє поширений у нинішніх Бродах, а отже, «переможний» наратив. У єврейській історії мемуарні книги мають давню традицію, яка сягає своїм корінням XIV ст. і виникла з потреби письмової фіксації зруйнування єврейських громад. Повстання під проводом Богдана Хмельницького, погроми в царській Росії та під час російської громадянської війни, але насамперед Шоа були вагомими причинами створення таких мемуарних книг. Їх ще називають memorbücher або ж yizker-bikher чи jizkor-bücher (з їд. і з гебр. yizker, jizkor – спогад). У 1945–1995 рр. з’явилося близько 1700 таких почасти доволі об’ємних видань. Виходили вони друком в Ізраїлі, Нью-Йорку або в Буенос-Айресі їдишем (протягом перших десятиріч) або гебрайською (в пізніші роки) часто з резюме англійською мовою. Автори цих книг – це зазвичай ті, хто врятувався, або інші колишні мешканці центрально-, східно- чи південно-східноєвропейських містечок, які поряд з іменами замордованих прагнули також зберегти пам’ять про рідні містечка, рідше про рідні регіони. Ненауковість – недолік, але водночас і перевага таких видань, які виходили здебільшого невеликими накладами і часто неякісним друком. Надійність наведених даних часто недостатня, зате багато окремих історій, з яких складається така мемуарна книга, дають змогу скласти ґрунтовне враження про життя в таких штетлях та про те, як сприймали ті місця «прості» люди. Основна увага в таких мемуарних книгах, як і очікувано, зосереджена на Другій світовій війні та геноциді, хоча не обділені нею і міжвоєнний час та якоюсь мірою період до 1918 р. А тому їх як ментальні місця пам’яті цілком можна залучати для вивчення габсбурзьких часів.870 869 870 Чумак, Ярослав. У щасливу дорогу // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 7. Пор. інформацію Нью-Йоркської публічної бібліотеки, у якій, за її даними, зберігається близько 90 % усіх меморіальних книг, присвячених періодові Шоа, більша 288 В. Рецепція історичних Бродів Нині чимраз більшу роль форуму єврейської пам’яті відіграє інтернет, особливо вебплатформа JewishGen з її проєктами Yizkor Book та ShtetLinks, які не лише оцифровують мемуарні книги, а й надають доступ до загальної інформації про колишні єврейські громади на сході Європи.871 Радянська пам’ять 1984 р. Броди святкували 900-річний ювілей першої письмової згадки про місто.872 З цієї нагоди був надрукований великий інформаційний буклет Броди 900. Використані ілюстративні матеріали присвячені винятково політичним та економічним досягненням радянської епохи: портрети комуністичних функціонерів, робітників, новий дитячий садочок, лікарня і т. ін. Випущений з цієї нагоди набір естампів Древні Броди також характерний для радянського представлення історичного минулого. Дев’ять ліногравюр набору мають назви: давньоруські Броди (гіпотетична реконструкція дерев’яної фортеці), оборонний вал, будинок революційного комітету 1920 р. (у будівлі колишнього Празького банку), будівля ХІХ ст. (будинок колишнього повітового суду), церква Святого Юра, Троїцька церква, палац ХІХ ст. (у передмісті Старі Броди), палац XVII ст. (міський замок), каземати XVII ст., гімназія ХІХ ст. Тож серед культових споруд представлені лише українські храми і не представлені синагога з римо-католицькою церквою. Українськість міста має також засвідчувати й фіктивне зображення «давньоруських Бродів», тоді як функції репрезентативних споруд габсбурзького періоду, крім гімназії, проігноровані (напр., колишній Празький банк, колишній повітовий суд). Доволі виваженою виглядає натомість програма проведеної 7 вересня 1984 р. з нагоди 900-річного ювілею науково-практичної конференції. З дев’яти представлених доповідей одна присвячена габсбурзькому періодові, хай і під тенденційною назвою: «До історії класової боротьби на Бродівських землях у дожовтневий період» (доповідачі: Ф. І. Стеблій, О. А. Полянський). Виглядає, що ще три доповідачі мусили хоч якось зупинятися на австрійському минулому міста: «Архітектурні пам’ятки Бродів XVII–ХІХ ст. ст.» (В. С. Вуйцик). «Роль Бродів у торговельних зв’язках західноукраїнських земель зі Східною Україною й Росією» (В. Є. Задорожний) та «Знамениті бродівці в літературі й мистецтві» (Д. В. Чобіт). Оскільки матеріали цієї конференції опубліковані не 871 872 частина з яких доступна в режимі онлайн: http://www.nypl.org/research/chss/jws/ yizkorbooks_intro.cfm [17.7.2008]; пор. також: Niborski, Itzhok / Wieviorka, Anette: Les livres du souvenir. Mémoriaux juifs de Pologne. – Paris 1983; Bechtel: «Galizien, Galicja, Galitsye, Halytchyna», с. 62–64. http://www.jewishgen.org/, http://www.jewishgen.org/Yizkor/, http://www.shtetlinks. jewishgen.org/ [14.8.2007]. Щодо нижче проаналізованих видань пор.: ЦДІАЛ, Ф. Р-15, оп. 1, спр. 132. Х. Місця пам’яті 289 були, то складно сказати, які оцінки австрійських часів звучали у виголошуваних доповідях. У кожному разі стаття в обласній газеті Вільна Україна за 18 вересня 1984 р., присвячена 900-річному ювілею, наводить переважно актуальні дані про зростання виробництва. Австрія в тій статті взагалі не згадана, лише залучений до врочистостей хор називався Галичина.873 З нагоди святкувань вийшла друком також 40-сторінкова брошура, присвячена історії й сучасності Бродів.874 Додаткова назва «Краєзнавчий нарис» доволі добре окреслює викладений зміст, крім того, брошурка містить деяку корисну туристичну інформацію про готелі й ресторани. Австрійському періодові 1772–1918 рр. відведено трохи більше як чотири сторінки, до того ж основний наголос зроблено на значенні Бродів як торгового міста та на тій користі, яку мала з цього Дунайська монархія, особливо в часи Наполеонівських воєн. Щодо останніх 25 років перед Першою світовою війною основну увагу автор зосередив на функції Бродів як прикордонного міста і на їхній ролі в транзиті соціалістичних публікацій та активістів. Акцентування організованої у Бродах демонстрації на підтримку революції в Росії 1905 р. та зростання симпатій до більшовиків після Жовтневої революції 1917 р. у розташованому в місті 101-му російському піхотному полку вписує Броди в контекст російської історії. Така контекстуалізація має продовження і в представленні міжвоєнного періоду. Тут, окрім нетривалого перебування більшовиків при владі 1920 р. (під час польсько-радянської війни), зосереджено увагу лише на діяльності західноукраїнської комуністичної партії в боротьбі проти «білопольської буржуазної окупації». Ще один типовий приклад радянських історично-краєзнавчих публікацій – відсутність євреїв. Слово «євреї» вжите в брошурці один-єдиний раз, до того ж щодо приблизно 6 тис. мешканців, які населяли Броди в XVII ст.: «Більшість населення складали українці, але жили там також вірмени, поляки, греки і євреї»875 [sic, саме в такій послідовності]. По тому автор коротко зупиняється на вірменах, які в українській радянській історіографії користувалися відчутно більшою симпатією, аніж єврейське населення. Навіть у розділі про Другу світову війну про євреїв немає ні слова, а йдеться винятково про 17 тис. радянських громадян, замордованих нацистами в Бродах, що відповідає офіційному дискурсові СРСР. Останні дві з половиною сторінки брошури відведено пам’яткам культури та відомим особистостям міста. Тут без жодної деталізації просто сказано, що в Бродах є синагога, яка перебуває під охороною історичних пам’яток, та римо-католицька церква. В переліку знаменитих бродівців поряд з багатьма 873 874 875 Лапсюк, M. Древнє місто – щастя молоде // Вільна Україна. – 18 вересня 1984 р. – С. 1. Чобіт, Дмитро. Броди. Краєзнавчий нарис. – Львів, 1984. – С. 7–16. Чобіт: Броди, с. 5. 290 В. Рецепція історичних Бродів українськими письменниками, художниками й науковцями згадані також «відомий австрійський письменник і антифашист Йозеф Рот», «прогресивний польський письменник Юзеф Коженьовський» та «історик вірменського походження Садок Баронч».876 У резюме на три сторінки російською мовою австрійський період узагалі не згадано. Крім того, з викладеного має скластися враження, що у Бродах жили лише українці, які завдяки соціалістично-більшовицькій боротьбі здобули національне визволення.877 Українська пам’ять (еміграція) Майже половину українського мемуарного збірника обсягом на 640 сторінок, який побачив світ у Канаді,878 становлять різноманітні статті з історії Бродів, а також світлини українських товариств та споруд міста. Решту розділів присвячено індивідуальним спогадам (150 сторінок) та відомим особистостям (100 сторінок). Останні сто сторінок займають вірші бродівців, нариси й нотатки, а також короткі описи міста немешканців Бродів, такі, як, наприклад, уже аналізовані подорожні враження Фаєрабенда чи Бальзака. В історичній частині автори статей зосереджують увагу на ранньомодерній історії Бродів. Тут поряд з іншим уміщений також передрук дуже ґрунтовної праці вчителя Бродівської гімназії Івана Созанського 1910 р., яка, знову ж таки, присвячена лише польсько-литовській епосі. Різні автори лише мимохідь зупиняються на австрійському періоді, щоб потім більшу увагу зосередити на короткому часі Західно-Української Народної Республіки 1918/19 рр., міжвоєнному періоді та Другій світовій війні. Один автор – Андрій Турчин – відводить габсбурзьким часам три сторінки. Змальовує він їх у дуже нейтральних тонах і наводить дані про кількість населення, торгову діяльність, розвиток інфраструктури й великі пожежі. Крім того, він зазначає національний склад населення й нарікає: «Лихом для нас українців було те, що поляки панували в адміністрації та в судівництві, а жиди домінували в торгівлі та в промислі».879 Спантеличує послідовне вживання (в усьому збірнику) слова жид, яке в сьогоднішній стандартній українській мові має зневажливе значення, – але саме в Західній Україні, яка перебувала під польським впливом ледь не до другої половини ХХ ст., було воно звичним позначенням – польське żyd не має емоційно-оцінного забарвлення. 876 877 878 879 Чобіт: Броди, с. 32–33. Чобіт: Броди, с. 36–38. Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. Турчин, Андрій. Брідщина колись і тепер // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 81. Х. Місця пам’яті 291 Частина, присвячена особистим спогадам про Броди та окремі села повіту, майже винятково містить свідчення з міжвоєнного періоду та часів Другої світової війни, просякнуті великою симпатією до ОУН (Організація Українських Націоналістів) та УПА (Українська Повстанська Армія), а почасти навіть до дивізії СС Галичина (14-та гренадерська дивізія військ СС Галичина). І все ж є кілька винятків, які звертаються й до габсбурзького періоду. Майбутній актор Анатоль Радванський розпочинає свої спогади з прикордонного розташування Бродів та буйного розквіту контрабандної торгівлі між Галичиною й Волинню і згадує такого собі Степка Груболитку (тобто українця) – ватажка місцевих пачкарів.880 З книги спогадів священника Степана Клепарчука редактори збірника опублікували два уривки, у першому з яких (і довшому) йдеться про роки безпосередньо перед та під час Другої світової війни. У другому автор пише про приїзд до Бродів Івана Франка, з нагоди якого виступав хор українофільських бурсаків, та про спробу зірвати захід, яку вчинив гімназист русофільського крила і яка спричинила скандал.881 Та сама тема – тобто боротьба між українофілами й русофілами в останні десятиріччя перед Першою світовою війною – домінує і в уривку з опублікованих 1918 р. мемуарів священника Филимона Тарнавського. Крім того, він зупиняється на політичних протиріччях між селянами та дрібнопомісною шляхтою, а також звертає увагу на ту обставину, що євреї не з почуття польського патріотизму, а з необхідності мусили «в польську дутку грати», оскільки перманентно мали справу з державними установами.882 У розділі про знамениті особистості родом із Бродів та прилеглих населених пунктів містяться кілька статей про осіб, які хоч і народилися ще за австрійських часів, але їхнє активне життя припало вже на наступні десятиріччя, – як, наприклад, українські культурні діячі отець Степан Клепарчук (1890–1984) та Степан Орищин (1898–1987). Винятки становлять генерал Мирон Тарнавський (1869–1938), відомий насамперед своєю участю в Українсько-польській війні 1918 р., та художник Іван Труш (1869–1941), який перші імпульси до художньої творчості одержав на заняттях з малювання у Бродівській гімназії. Спільне у майже всіх представлених осіб те, що свої гімназійні роки провели вони в Бродах. Впадає в очі, що в цій частині мемуарного збірника представлені біографії винятково українців. 880 881 882 Радванський, Анатоль. Мій спогад про Броди // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 403. Уперше цю історію Клепарчук опублікував 1966 р. у формі читацького допису в журналі Свобода. Пор.: Клепарчук, Степан. Видуманий епізод // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 420–421. Тарнавський, Филимон. Виїмки зі «спогадів» // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 353. 292 В. Рецепція історичних Бродів В останньому розділі збірника Ярослав Чумак публікує свої нотатки й записки, де багато місця відводить сповненим конфліктів етнічно-конфесійним відносинам у Бродах міжвоєнних часів – насамперед між українцями та поляками, тоді як стосунки між євреями та українцями, за його спогадами, були нейтральними й коректними. Єдина коротка згадка австрійських часів стосується епідемії холери в 1830-х рр., сліди якої й через сто років зберігалися в часто повторюваних приказках.883 Поряд з двома короткими текстами про Василя Щурата, який у 1901–1907 рр. викладав у Бродівській гімназії українську мову та літературу, в останній частині збірника вміщений також проєкт масштабної Історії Бродівщини Павла Дубаса, яка, однак, так ніколи й не була написана. Із окресленого змісту та концептів розділів можна дійти висновку, що Дубас планував застосувати не лише періодичний, а й тематичний підхід і висвітлити такі теми, як торгівля, освіта, свідчення подорожніх та всі етнічно-конфесійні групи, які мешкали в Бродах.884 Польська пам’ять Обидві книжки Збіґнєва Косцюва про Броди – типові взірці наукової та науково-популярної літератури на тему кресів, яка постала в Польщі в 1990-х рр. 30 перших сторінок видання, опублікованого 1993 р.,885 відведені давній історії та польсько-литовському періодові міста з його військовим, економічним та торгово-політичним значенням. У цих перших двох розділах автор згадує про етнічно-конфесійне різноманіття – так само, як і в третьому розділі (близько 20 сторінок), присвяченому австрійському періодові. В дещо коротшому четвертому розділі представлено міжвоєнний період, а на останніх 30 сторінках вміщено історичні та сучасні світлини з Бродів. У розділі, присвяченому габсбурзьким часам, Косцюв зупиняється на різноманітних аспектах історії міста. Австрійську владу оцінює він доволі нейтрально (згадує її, втім, лише мимохідь), натомість, багато місця відводить господарським, інфраструктурним, релігійним та соціальним інституціям у самих Бродах. Він аналізує не лише роль торгівлі в місті, а й промисли та ремесла. Без жодних упереджень автор описує єврейську більшість міста та її домінування в торгівлі, згадує єврейські культурні заклади (школи, газети), а також проавстрійські позиції та німецькомовність євреїв. І українців Косцюв представляє як природну, хай навіть і невелику частину громади міста та коротко зупиняється на їхніх релігійних та культурних закладах. Особливу, але не надмірну увагу зосереджує він на розвитку польського населення 883 884 885 Чумак, Ярослав. Нотатки і записки // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історичномемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 565–583. Дубас: Брідщина. Виїмки з архіву. Kościów: Brody. Х. Місця пам’яті 293 Бродів і повідомляє про симпатиків Січневого повстання 1863 р., польські патріотичні товариства та шкільництво. Серед 22 світлин, уміщених у додатку, сім без жодного сумніву можна вважати польськими місцями пам’яті (напр., рим.-кат. костел, пам’ятник Коженьовському тощо), дві – українськими (церкви) та дві – єврейськими (синагога й деталь фасаду). Решта фотографій у національному плані нейтральні. Інша проаналізована тут польська мемуарна книга, яка вийшла друком уже за редакції Косцюва, побачила світ двома роками пізніше.886 Перша частина книги присвячена історії Бродів, тоді як друга – людям, які тут народились або в якийсь особливий спосіб пов’язані з містом. Серед описів міста, які стосуються австрійського періоду, містяться, приміром, уже неодноразово цитовані дитячі спогади Коженьовського, де він описує вузенькі вулички, міські брами, нормальну школу, руйнування, яких зазнало місто внаслідок пожежі 1803 р., замок і зрештою своє захоплення від присутності в Бродах військ Герцогства Варшавського 1809 р.887 Крім того, до видання ввійшов також уривок зі спогадів акторки Гелени Моджеєвської (Helena Modrzejewska), яка 1862 р. кілька тижнів гастролювала у Бродах з театральною трупою. Хоча більша частина ортодоксальних євреїв і не цікавилася світськими заходами, на виставах було достатньо відвідувачів, щоб забезпечити фінансовий успіх. Моджеєвська, до речі, єдина, хто зазначає, що у Бродах були також роми. Вона пише, що одна циганка їй наворожила, що через два дні вона буде у Львові. Через пожежу, яка наступного дня вибухнула у Бродах, так зрештою й сталося.888 Далі представлено пасажі про Польське повстання 1863 р. зі спогадів видавця Фелікса Веста889 і насамкінець короткий текст Казімєжа Міссони (Kazimierz Missona), в якому йдеться про активну діяльність польських патріотичних гімназистів, яка після святкувань 100-річчя конституції 3 травня 1791 р. ще більше посилилась.890 Решта 13 спогадів присвячені подіям 1918–1945 рр., а в останньому тексті йдеться про становище близько 200 поляків, які ще жили у Бродах станом на 1993 р. В іноді дуже коротких біографічних нарисах у другій частині цього мемуарного збірника на передньому плані перебуває не національна належність, а мистецьке, політичне чи військове становлення відповідних осіб. Етнічноконфесійну належність часто взагалі не згадано, а інколи її неможливо виснувати навіть із життєпису. Так, наприклад, з тексту не цілком зрозумі886 887 888 889 890 Kościów: Motywy brodzkie. Barącz: Wolne miasto, с. 130–139. Modrzejewska, Helena. Wspomnienia i wrażenia. – Kraków, 1957. – C. 82–83. West: Wspomnienia, c. 6–7. Missona, Kazimierz. Wspomnienia z lat 1891–1894 // Oliwa, Adam (ред.). Jednodniówka wydana z okazji XV-tej rocznicy niepodległości Ziemi Brodzkiej oraz zjazdu organizacji niepodległościowych 20–21 maja 1934. – Brody, 1934. – С. 9–10. 294 В. Рецепція історичних Бродів ло, чи Тадеуш Лютман, який у 1930-х рр. захистив дисертацію про патент на вільну торгівлю у Бродах, був юдейського, чи католицького віровизнання. Під час Другої світової війни він працював у Львівському Оссолінеумі, восени 1942 р. був заарештований, і між 5 та 7 травня 1945 р. загинув у концентраційному таборі в Маутгаузені.891 Але одинадцять із загалом вісімнадцяти життєписів присвячені, без сумніву, польським діячам, серед яких, між іншим, і три жінки. Відводить видання місце також русинському художникові Івану Трушу, вірменському ченцеві й історикові Садоку Барончу, єврейському митцеві Яну Ґюнцбурґу, маскілові Нахману Крохмалю та Йозефу Роту. Єврейська пам’ять Найдавніші й мало згадувані джерела щодо Бродів як ментального місця пам’яті – це три мемуарні збірники, видані їдишем у Буенос-Айресі: Pinkes Galitsye (Галицька хроніка, 1945), Yerlekher gedenk-bukh (Щорічний мемуарний збірник, 1961) та Seyfer Galitsye (Галицька книга, 1968).892 Поряд зі статтями на тему Галичини вони містять також матеріали про окремі міста та штетлі, серед них і про Броди. У мемуарному збірнику 1945 р. поряд з переліком галицьких письменників (серед них кілька з Бродів) міститься стаття про Берла Бродера, а також текст бродівця Якова Марґуліса (Yakiv Margulies), де він згадує про суперечливого маґіда Шломо Клуґера, про свою одиноку богобоязливу матір, про великодушного єврейського землевласника та про такого ж банкіра.893 У збірнику 1961 р. міститься стаття про Броди Дова Садана (Dov Sadan), де він артикулює неоціненне культурно-історичне значення у світі східноєвропейського єврейства.894 І зрештою в мемуарному збірнику 1968 р. Арн Ланґер (Arn Langer), який народивсь у Бродах 1869 р. і згодом став актором, згадує про рідне місто, знамените торгівлею й контрабандою. Він з гумором описує, як дійшло до скасування патенту на вільну торгівлю, зупиняючись на протиріччях між крупними купцями, які виступали за вільну торгівлю в Бродах, та шинкарями, які воліли, щоб Броди були звичайним містечком зі щотижневим базаром. Шинкарі сподівалися, що тоді до міста з довколишніх сіл масово з’їжджатимуться селяни, продаватимуть своїх свиней, після чого перехилятимуть у шинку не одну чарчину. З іншого боку, перспектива, що 891 892 893 894 Kościów: Motywy brodzkie, c. 68. Tsuker, Nekhemie (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945; Tsuker, Nekhemie/Lindman, Nokhem (ред.). Yerlekher gedenk-bukh. – Buenos Ayres, 1961; Okrutni, Yoysef/Lindman, Nokhem (ред.). Seyfer Galitsye – gedenk bukh. – Buenos Ayres, 1968. Margulies: Mayses. Sadan: Broder gasn. Х. Місця пам’яті 295 на ринку в місті кувікатимуть тисячі свиней, сповнювала набожних євреїв жахом. Ланґер пише про депутацію до члена Райхсрату Натана Калліра, щоб той домагався в парламенті скасування вільної торгівлі. З тексту Ланґера випливає, що саме завдяки зусиллям Калліра цього й «домоглися». Але кувікання тисяч свиней так і не залунало, оскільки на базарах не знаходилося достатньо покупців і селяни нічого не вторговували, а отже, й не мали за що випивати в шинках. Тоді до Калліра відрядили ще одну депутацію, якій він був змушений пояснити, що Райхсрат – не майстерня з перешивання одягу і він не мінятиме закони щомісяця, як кому заманеться. Саме в цьому причина, стверджує Ланґер, чому Броди остаточно зубожіли. Бідність, однак, була не гірка, а радісна, бо мешканці не втрачали почуття гумору, а деякі відомі в місті кабаретисти навіть здобули світову славу – як, до прикладу, Берл Бродер.895 Спогади Ланґера – поза сумнівом, найсмішніший текст у всіх трьох єврейських мемуарних збірниках, де до окремих фактів, таких як начебто велетенський політичний вплив Калліра, автор цілком свідомо ставиться не надто поважно. Як і в решті текстів, тут також не зустрічаються неєвреї, якщо не брати до уваги клієнтів єврейських шинкарів, що продають свиней на базарах. Доволі тривала історія появи написаного гебрайською майже 500-сторінкового мемуарного збірника Ner tamid. Jizkor liBrodi (Вічне світло. Спогади про Броди).896 Написати такий збірник постановили 1953 р. колишні мешканці Бродів, а побачив він світ аж 1994 р. Великий, відповідно, й комітет з видання збірника (вісім осіб) та редакційна колегія (чотири особи). В першому розділі із загалом шести на 40 сторінках представлений огляд історії Бродів та єврейської громади міста. У другому розділі йдеться про культуру й суспільство в ХІХ–ХХ ст. Два наступних розділи, Свідчення про Голокост та Спогади, формують основну частину збірника (180 сторінок) і містять дуже особистісні розповіді 38 авторів про роки Другої світової війни та про міжвоєнний період. До п’ятого розділу, який має назву Образи й панегірики, ввійшли художні тексти про Броди, здебільшого вірші. Останній розділ складається з переліків імен та прізвищ замордованих бродівських євреїв та тих, хто вижив і помер в Ізраїлі. Між цими шістьма частинами та резюме англійською мовою (30 сторінок), яке меншою чи більшою мірою відповідає скороченому перекладові першого розділу, міститься додаток з польським оригіналом вірша Юліана Тувіма Ми, польські євреї…, написаного 1944 р., та його переклади гебрайською, їдишем і англійською. В ньому поет визнає свою належність до польської мови й культури й висловлює сподівання на постання нової, справедливої й антифашистської Польщі.897 Вірш цікавий з огляду на багато чинників: по-перше, він був написаний ще під час війни, 895 896 897 Langer: Brod. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 53, 59, 438. 296 В. Рецепція історичних Бродів тобто задовго до виходу у світ мемуарного збірника, по-друге, публікація твору чотирма мовами надає йому особливої ваги і, по-третє, його зміст радше не відповідає основній тенденції мемуарного збірника, витриманій у єврейсько-національній атмосфері. Однак вірш вочевидь репрезентує позицію чималої частини єврейського населення Бродів міжвоєнного періоду. Розділ, присвячений історії, майже повністю написав сіоністський історик Натан Ґельбер. Він народився в родині сіоніста, очільника бродівської громади в 1910–1914 рр., навчався у Відні, де 1916 р. захистив дисертацію з історії Східної Європи. 1955 р. він опублікував монографію про єврейські Броди.898 В книзі виразно простежується винятковий інтерес автора до єврейського минулого міста.899 Він тематизує появу євреїв наприкінці XVI ст., а також поселення інших діаспорних народів – таких, як вірмени, шотландці чи греки. Тоді, попри згадку про визначну економічну та торговельну історію міста, автор зосереджує увагу винятково на внутрішньому розвитку єврейської громади. Майже третина висновків присвячена австрійському періодові.900 Тут автор аналізує розвиток політичної участі бродівських євреїв упродовж ХІХ ст. та сіоністського руху в останні десятиріччя габсбурзької влади. Розвиток освіти представлений лише з огляду на єврейське населення та сприяння вивченню гебрайської мови. Крім того, автор подає перелік важливих бродівських рабинів та інших значущих особистостей міста, наголошуючи насамперед на їхній доброчинній діяльності. Коли читати сторінки, присвячені габсбурзькій епосі, може скластися враження, що йдеться винятково про єврейське місто. Навіть якщо частка єврейських мешканців у ті часи становила понад дві третини населення міста, все одно його образ формували різні культури. Українці, які становили значну більшість населення довкола міста, не згадані взагалі ні словом, а поляки – лише опосередковано, а саме, коли йдеться про те, що поряд з пронімецьки та процентралістськи налаштованими євреями чимраз більше ставало пропольських прихильників асиміляції. Лише в розділі, присвяченому історії після 1918 р., автор частіше згадує ці дві етнічно-конфесійні групи, хоча тенденційно з більшою симпатією пише про поляків, аніж про українців. Така тенденція простежується і в інших частинах книжки, де йдеться вже про міжвоєнний період. В інших розділах, написаних винятково гебрайською мовою, на австрійському періоді зосереджено не таку інтенсивну увагу, оскільки у зв’язку з пізнішим виходом збірника у світ уже не було тих, хто особисто пам’ятав ті часи. Тут уміщені короткі статті про релігійне й культурне значення Бродів 898 899 900 Biderman: Historiker Gelber, с. 160–163; Kappeler: Wiener Dissertationen, с. 722. З огляду на брак знань гебрайської мови в наступному викладі посилатимуся лише на висновки, написані англійською. Mandel/Meltzer/Parvari-Leiner/Shmuszkin-Rubinstein (ред.). Jizkor liBrodi, с. 27–37. Х. Місця пам’яті 297 для єврейства, про Броди як про центр Гаскали та талмудичного юдаїзму, а також про Бродер зінґер. І в цих підрозділах увагу зосереджено винятково на єврейському населенні. В одній статті йдеться про роль міста в наданні притулку біженцям з Росії, у ще одній – про тісні економічні й родинні зв’язки з сусідніми російськими губерніями. Тож можна виходити з того, що це саме ті теми, які в єврейській культурі пам’яті донині пов’язують з Бродами. Свідчення про вшанування пам’яті знищеної європейської діаспори містяться не лише в мемуарних книгах, а й насамперед в інтернеті. Хоча сторінку, присвячену Бродам на інтернет-платформі ShtetLinks, відкриває поштівка 1898 р., на якій поряд з п’ятьма іншими визначними місцями зображені греко-католицька церква, римо-католицький собор та Велика синагога, в подальшому викладі увагу не сфокусовано безпосередньо на полікультурності міста.901 Доавстрійський та австрійський періоди взагалі зредуковано лише до короткого переліку: політична належність міста, його значення для торгівлі, єврейський релігійний та культурний центр. ShtetLinks містить доволі багато посилань на інші організації або проєкти – як, наприклад, проєкт з дослідження імен та прізвищ на єврейському цвинтарі або родин бродівських рабинів. Тут можна знайти додаткову інформацію, яка знову ж таки стосується лише єврейського минулого. Цікаво, що повністю відсутній міжвоєнний період і лише щодо Шоа міститься кілька текстів та багато лінків з інформацією про польських учасників погромів та українських колаборантів – проте водночас і про неєвреїв, які рятували євреям життя. Другу частину вебсторінки складають давні й сучасні світлини Бродів, адреси наукових та генеалогічних дослідницьких інституцій, інші корисні лінки та радше загальна бібліографія на тему Галичини. Українська пам’ять (нині) Найновіша з аналізованих тут мемуарних книг – опублікований 1998 р. у Бродах історично-мемуарний збірник Броди і Брідщина. Збірник вийшов окремим томом у бібліотеці літературно-краєзнавчого журналу Брідщина, який часто, але не завжди висвітлює історичні теми, а відтак є частиною сьогоднішнього процесу пам’яті в Бродівському районі. Ідея збірника виникла під час зустрічі бродівців з Америки, Європи, Австралії й Азії, яка відбулась у липні 1993 р., і він став продовженням та доповненням до першого (канадського) збірника з такою ж назвою. Перші 70 сторінок присвячені цій зустрічі та закликові редакційної колегії подавати наукові статті, спогади та літературні твори для нового історично-мемуарного збірника.902 901 902 http://www.shtetlinks.jewishgen.org/brody/brody.htm [14.8.2007]. Зробок, Богдан (ред.). Броди i Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Кн. II. – Броди, 1998. – С. 62–63. 298 В. Рецепція історичних Бродів У рамках зустрічі відбулася наукова конференція з історії Бродівщини. Тезам доповідей у збірнику відведено близько 30 сторінок. Більшість із загалом 15 доповідей зосереджується на археологічній тематиці або на періоді Київської Русі. Федір Бортник змальовує відносини між Бродами й Радивиловом протягом перших десятиріч ХХ ст. Він коротко згадує активіста, який таємно переправляв через кордон до Росії українські патріотичні журнали, а тоді зосереджується насамперед на короткому періоді Західно-Української Народної Республіки та на польсько-радянській війні. В подальшому викладі Бортник виявляє спільні й відмінні риси в цьому колишньому903 прикордонному регіоні.904 Ольга Матіко свою доповідь присвятила історії Бродівської гімназії від її початків до радянізації 1944 р., хоча щодо австрійського періоду авторка зупиняється лише на найважливіших моментах – зокрема на полонізації 1907 р.905 Наступні майже сто сторінок присвячені Бродівщині, хоча в цій частині міститься також ілюстрована містобудівельна історія Бродів авторства В. Яніва. Він описує планомірну розбудову міста в XVI–XVII ст., зупиняється на різноманітних божницях усіх трьох етнічно-конфесійних груп і по кілька абзаців відводить типовим спорудам габсбурзьких часів – таким, як, наприклад, гімназія, вокзал, торгова палата, повітовий суд тощо. Згадує він і єврейський цвинтар, на місці якого нині розташований стадіон. Насамкінець Янів закликає реставрувати синагогу та створити музейний комплекс «Бродівська фортеця», оскільки, на відміну від церков, ці споруди ще ніхто ніколи не відновлював. Наприкінці статті поряд з планами міста та вже згадуваними спорудами містяться світлини або поштівки Празького банку, будинку товариства «Сокіл», а також часто використовуваний знімок кордону в Бродах з піднесеними шлагбаумами.906 По тому йдуть добрих 150 сторінок спогадів приватних осіб. Впадають в очі численні спогади про шкільні роки, хоча періоду до 1914 р. стосується лише текст Андрія Турчина. Він дуже доладно зупиняється на покроковому перетворенні колишньої Юдейської реальної школи на повноцінну гімназію, згадує про полонізацію шкільної адміністрації та спротив українських учителів, їхню заанґажованість національними українськими питаннями та педагогічну діяльність. 903 904 905 906 За часів Другої Польської Республіки кордон проходив добрих 50 кілометрів східніше Бродів і Радивилова. Бортник, Федір K. Суспільно-політичні зв’язки Бродів і Радивилова в історичному плані // Зробок, Богдан (ред.). Броди i Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Кн. II. – Броди, 1998. – С. 95–98. Матіко, Ольга. До історії гімназії в Бродах // Зробок, Богдан (ред.). Броди i Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Кн. II. – Броди, 1998. – С. 99–102. Згодом Матіко опублікувала коротку монографію про історію Бродівської гімназії. Янів, В. Ілюстративний нарис містобудівельної історії Бродів // Зробок, Богдан (ред.). Броди i Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Кн. II. – Броди, 1998. – С. 155– 181. Х. Місця пам’яті 299 Тему життя школярів у гуртожитках та їхньої полікультурності автор висвітлює лише щодо міжвоєнного періоду.907 На відміну від Яніва, Турчин, який походить з діаспори, на позначення євреїв далі використовує слово жиди, а не євреї. Редакційна колегія щодо цього вочевидь не висувала виразних вимог. Крім того, до збірника ввійшла частина на майже 150 сторінок під назвою Брідщина в національно-визвольній боротьбі за волю України. З одного боку, тут ідеться про бойові дії 1918–1919 рр., а з іншого – про період Другої світової війни, хоча представлений він у щонайрізноманітніший спосіб. Є тут і вихваляння діяльності УПА та ОУН, пояснення, чому вступали до дивізії СС-Галичина, свідчення про переслідування за радянського (1939–1941 рр.) й нацистського (1941–1944 рр.) режимів, про вивезення на примусові роботи до Німеччини чи про інтернування до концтабору в Ебензее. Згадані також масові страти єврейського населення Бродів. У передостанній частині на майже 90 сторінках представлені відомі, проте винятково українські особистості. Дехто з них (як, приміром, Головацький чи Шашкевич) не має ніякого стосунку до Бродів, лише що вони народилися неподалік цього міста. Майбутній генерал Української Галицької Армії Мирон Тарнавський та художник Іван Труш принаймні навчалися в гімназії у Бродах. Більшість із цих осіб народилися незадовго до або після Першої світової війни і стали відомими вже в міжвоєнний період або пізніше. Серед них, до речі, лише одна-єдина жінка – освітянка й активістка ОУН Галина Столяр. Останні 120 сторінок присвячені винятково сьогоднішнім Бродам або ж пам’ятним заходам – таким, як спорудження пам’ятника жертвам більшовицьких репресій 1993 р. чи відновлення церкви Св. Юра. Вміщено також світлини сьогоднішніх Бродів і знімки робітників промислових та сільськогосподарських підприємств району. Наприкінці опубліковано кілька патріотичних віршів про Україну та Бродівщину. Цей мемуарний збірник, хоч і дещо меншою мірою, ніж його канадський попередник, також присвячений переважно українській колективній пам’яті. Австрійський період представлений нейтрально – про «окупацію» йдеться лише у зв’язку з польськими або ж радянськими часами. Про інтенсивні етнічно-конфесійні конфлікти між українцями й поляками йдеться в кількох текстах лише під час висвітлення шкільної тематики саме з огляду на зміну мови навчання в 1906–1907 рр. Підсумовуючи, можна сказати, що щодо Бродів існують дуже відмінні дискурси пам’яті, які, втім, усі проходять уздовж етнічно-конфесійних ліній. Інші групи лише в рідкісних випадках постають експліцитно в негативному світлі – здебільшого ж їх просто ігнорують, через що в читача інколи 907 Турчин: Державна гімназія. 300 В. Рецепція історичних Бродів з’являється відчуття, що йдеться про цілковито різні міста. Лише дві польськомовні книги Косцюва відхиляються від цього винятково національного дискурсу пам’яті. Австрійський період у всіх мемуарних збірниках – якщо не брати до уваги публікацію радянських часів – висвітлений нейтрально, без надмірності й без ідеалізації. Складно, втім, не помітити, що габсбурзькій епосі в тому чи тому етнічно-конфесійному дискурсі відведено далеко не центральне місце. Домінування в пам’яті Другої світової війни можна пояснити не лише близькістю в часі, а й потребою через власне сприймання минулого здобути виняткове право на тлумачення цієї теми. Але аналіз різних мемуарних книг також демонструє, що навіть у межах однієї етнічно-конфесійної групи було відмінне бачення залежно від часу та політичних обставин. Мемуарні книги, опубліковані їдишем у післявоєнний час, мають інші тематичні акценти, аніж мемуарний збірник, який побачив світ 1994 р. в Ізраїлі, чи інтернет-платформа ShtetLinks. Ще очевидніше постає внутрішня роз’єднаність пам’яті на прикладі українських мемуарних книг. Українська радянська публікація представляє такий самий властивий відповідному часові дискурс, як і збірник, опублікований 1998 р. в Бродах. Останній, однак, пориває з радянським минулим і значною мірою запозичує історичний наратив у свого емігрантського попередника. Х.2. Реальні місця: прогулянка Наприкінці хочу запросити читача пройтися сьогоднішніми Бродами, бо пам’ять присутня не лише в літературних текстах та мемуарних книгах, а й у самому міському просторі. «Тексти можна прочитати, в міста треба йти. Розглянутися. Місця не можна прочитати, їх треба відвідати, обійти довкола. Споруди й площі – це не те саме, що репродукції споруд, інтер’єри – не те саме, що роман, де вони описані. Йдеться про просторові відношення, відстані, близькість і віддаленість, розміри, пропорції, обсяги, форму. Простори й місця висувають вимоги, без виконання яких їх не здобути. Вони вимагають, щоб їх відкривали й освоювали.»908 Ця віртуальна прогулянка з допомогою мапи міста 1918 р.,909 звичайно, не в змозі замінити справжньої подорожі до Бродів, однак деякі місця пам’яті ліпше все ж таки пізнавати з допомогою фотознімків.910 Минуле присутнє в спорудах, вулицях, площах і пам’ятниках або ж у їхній відсутності – прогалина, 908 909 910 Schlögel: Im Raume, c. 23. ÖStA/KA, G I h, Brody 34–15. Щодо історичних і сучасних описів окремих споруд пор.: База даних «Урбаністичні образи» Центру міської історії Центрально-Східної Європи: http://www.lvivcenter. org/en/uid/search/? picturelocationid=33&f_submited=1 [9.8.2011]. Х. Місця пам’яті 301 брак також можуть бути конститутивною компонентою пам’яті. Деякі з цих місць розташовані на різній часовій осі, натомість перетинаються у просторі. В місцях пам’яті на передньому плані перебувають переважно національні наративи, однак попри національне забарвлення вони завжди мають і транснаціональну компоненту.911 Деякі місця інтегрують водночас кілька національних дискурсів, або вони й узагалі анаціональні та свідчать про економічне, політичне чи соціальне минуле міста. Наднаціональне Габсбурзької монархії або ж усе, що в Галичині не експліцитно польське, українське чи єврейське, в сьогоднішній Австрії часто інкорпорують до власної національної історії, не звертаючи уваги на те, що сто років тому слово «австрійське» насправді означало «ненаціональне», – нині ж «австрійське» вже має національну конотацію. Bahnhof, dworzec kolejowy, vokzal, залізнична станція Розпочинаємо прогулянку на тому ж місці, де колись лейтенант Тротта після 17 годин дороги зійшов з потяга, – лише що більшість подорожніх сьогодні прибувають на станцію автобусами, а не потягом чи електричкою. На другому поверсі залізничного вокзалу (№ на мапі – 1а) були колись готель і ресторан.912 Будівля вокзалу зазнала сильних пошкоджень під час обох світових воєн. Сьогоднішня споруда, витримана в стилі сталінської архітектури, має лише один поверх. Ресторан у будівлі вокзалу є, як і сто років тому. Вокзал був збудований 1873 р. на південь від міста як такого й одразу за межею чинної ще на той час зони вільної торгівлі. Таке розташування свідчить про те, що привілей Бродів на вільну торгівлю в епоху залізничних шляхів сполучення не мав значення (пор. розділ IV.2). Довга, як зазначено в Йозефа Рота й Моріца Фрідлендера, погано вимощена дорога від станції до міста (№ на мапі – 1с) ще й нині провадить через рідко забудовану територію повз зведений близько десяти років тому римо-католицький костел (№ на мапі – 1d) та повз будинок за адресою вулиця Вокзальна, 4 (де колись стояв дім, у якому народився Йозеф Рот)913 прямо до центру міста. Ringplatz, rynek, ringplats, площа Ринок Площа Ринок, спланована за принципами Маґдебурзького права (№ на мапі – 2), була колись економічним центром Бродів. Уже в другій половині 911 912 913 Le Rider / Csáky: Transnationale Gedächtnisorte, c. 7–10. Стрільчук, Василь. Бродівські готелі XIX – початку XX ст. // Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Матеріали 2-ї краєзнавчої конференції. – Вип. 1. – Броди, 2008. – С. 58. Bos, Ronald. Erdbeeren pflücken in Brody. Ein Besuch im Geburtsort Joseph Roths // Kessler, Michael (ред.). Joseph Roth: Interpretation – Kritik – Rezeption. Akten des internationalen, interdisziplinären Symposions 1989. – Tübingen, 1990. – С. 60–61. 302 В. Рецепція історичних Бродів Рис. Х/1: Прогулянка Бродами. Джерело: Мапа Бродів, лютий 1918 р. // ÖStA/KA, G I h, Brody 34-15. Опрацювання: © Берріс Куцмані. Х. Місця пам’яті 303 XVIII ст. тут спорудили перші муровані будинки. Більша частина будинків належала євреям – великі купці християнського віровизнання, такі, як, наприклад, Гаузнери, володіли нерухомістю лише на північному боці площі.914 Після того, як у ході йосифінської секуляризації був ліквідований Домініканський монастир, який розташовувався по південно-східному боці, а його будівлю 1801 р. знищила вщент велика пожежа,915 площа Ринок виконувала винятково світську функцію. Її принаймні частково вкривав брук, і впродовж століть вона була економічним серцем міста. Посередині площі розташовувались одноповерхові торгові приміщення зі складами, довкруж яких тягнулися ряди дерев’яних будок, де в базарні дні вирувала торгівля (пор. рис. на обкладинці). Сходилися сюди і русинські селяни, і єврейські крамарі, і польські чиновники, що можна було б виразити на поштівці з допомогою напису трьома мовами. У ході боїв між Червоною армією й Вермахтом, на боці якого воювала й союзницька СС Галичина, у Бродівському котлі в липні 1944 р. площа була майже повністю зруйнована. Під час відбудови на місці колишнього торгового павільйону були зведені нинішня ратуша й будинок районної адміністрації, і відтоді над площею домінує адміністративна функція. 1993 р. перед цим будинком спорудили пам’ятник Тарасові Шевченку, який сьогодні стоїть у кожному українському місті. Така площа Ринок, як у нинішніх Бродах, мало чим відрізняється від центральної площі в будь-якому невеличкому містечку сьогоднішньої пострадянської України. Goldgasse, ulica Złota, gold-gas, вулиця Золота916 Вулиця Золота – колишня й нинішня головна вулиця Бродів (№ на мапі – 3c). Історична поштівка цікава в багатьох аспектах. Насамперед це напис на поштівці трьома мовами, оскільки він відображає тодішні мовні реалії міста. Багатомовність можна помітити, якщо пильніше придивитися до гурту людей на вулиці. Вивіска скраю праворуч польською й українською мовою повідомляє про крамницю залізних виробів і фарб (пол. Handel żelaza 914 915 916 План вільного торгового міста Бродів, 5 травня 1859 р.: Інститут імені Гердера, Марбурґ, інв. № 4d4636; пор. рис. IV/2; Бойко, Христина. Місто Броди в іншомовних джерелах та архівних документах XVIII–XIX ст. // , Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Матеріали 2-ї краєзнавчої конференції. – Вип. 1. – Броди, 2008. – С. 23–30. ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 232, II A 6, Gal., 108 ex dec. 1783 (II. Teil), Kreisbeschreibung, ad 32; Barącz: Wolne miasto, c. 139. За російської окупації під час Першої світової війни – ул. Московская; після відновлення австрійської влади 1915 р. – 2. Armee-Straße; після другої російської окупації – ул. Брусилова; в міжвоєнний період – ul. Ułanów Krechowieckich; під час німецької окупації – Adolf-Hitlerstraße; в радянські часи – вул. Дзержинського. 304 В. Рецепція історичних Бродів i farb, укр. Гандель желіза і фарб). Попри описане в розділі IV.2 витіснення німецької мови та чимраз дужчої полонізації громадського простору посеред найповажнішої вулиці Бродів розташовувалася крамниця з двомовною вивіскою. Цікаво також, що у найєврейськішому місті Австрії ніхто з чоловіків на передньому плані поштівки не одягнений у традиційне єврейське вбрання. Пов’язано це, мабуть, не так з просвіченим минулим Бродів, як з потребою виробника поштівок не представляти Броди як єврейське місто. І врешті можна помітити ще дві технічні деталі: по-перше, на даху готелю в лівому верхньому куті картки видно телеграфну антену і, по-друге, ця поштівка – доказ існування в місті електричного вуличного освітлення після спорудження електростанції 1911 р. (пор. розділ IV.2).917 Ліворуч на історичній світлині видно два важливі місця пам’яті. На передньому плані – готель «Брістоль» та через два будинки далі за ним, з двома великими «балконами-клітками», – друкарня Фелікса Веста. Готель «Брістоль» (№ на мапі – 3), збудований 1909 р. у стилі модерн з рестораном на другому поверсі, поряд з давнішими готелями (Hôtel de Russie, Hôtel de l‘Europe та Hotel Erzherzog Rainer) був найзначнішим готелем у Бродах.918 Назва готелю свідчить про поширення в усьому світі, починаючи від останньої чверті ХІХ ст., моди називати готелі вищого класу за назвою цього англійського міста.919 1892 р. й у Відні прямо навпроти опери з’явився фешенебельний готель з такою ж назвою. Тож і Броди не хотіли відставати від європейського тренду, рівняючись, зрештою, на столицю монархії. Нині, як і тоді, це найвища споруда на вулиці Золотій, і в ній нескладно впізнати «готель Бродніцер» з роману Йозефа Рота Марш Радецького. До речі, перед цим будинком, за свідченням Ан-Ського, з’явилася перша цивільна жертва після захоплення міста російською армією в серпні 1914 р. – а саме донька власника готелю.920 Бабель, у кожному разі, був дуже захоплений готелем «Брістоль», особливо його рестораном. До розпаду Радянського Союзу будівлю використовували для розміщення гостей міста. З тих часів походить кириличний напис «Гостиниця» – до речі, росіянізм у сучасній українській мові. Цю споруду неможливо віднести до якоїсь окремої етнічно-конфесійної культури пам’яті. Це радше місце пам’яті зниклих екстравагантних Бродів. Натомість польським місцем пам’яті є, безперечно, розташований трохи далі будинок під номером 11 (№ на мапі – 4), де колись містилися книгарня і видавництво Фелікса Веста. Фелікс Вест, обіймаючи посаду громадського радника, належав до провідних особистостей громадського життя Бродів і був відомий своїми польськими патріотичними поглядами. Видавництво Фелік917 918 919 920 Дубас: Брідщина, с. 642. Стрільчук: Бродівські готелі, с. 58–60. Пор.: http://en.wikipedia.org/wiki/Hotel_Bristol [1.10.2010]. An-Ski [Rapoport]: Khurbm Galitsye, с. 68. Х. Місця пам’яті 305 са Веста, спочатку під прізвищем попереднього власника Розенгайма, розташовувалось у Бродах від 1862 р. (пор. розділ VІ.2). Невідомо, однак, чи видавництво від самого початку розташовувалось на вулиці Золотій. На фасаді споруди містяться чотири медальйони з портретами національних польських письменників Міцкевича, Коженьовського, Словацького й Красінського. Neustädter Markt, plac Sobieskiego, nayer markt, майдан Свободи Neustädter Markt – другий центр міста, який, на відміну від площі Ринок, був призначений для виконання не торгових функцій, а адміністративних (№ на мапі – 5–10). На найдавнішому зображенні Бродів – літографії Карла фон Ауера 1837/38 рр. – ця площа представлена з півночі.921 На її східному боці розташовувався колись Hôtel de Russie, яким так були захоплені Бальзак і Ганська, а також до 1895 р. російське консульство (№ на мапі – 5). Нині східна частина площі незабудована. Картина Ауера – надзвичайно цікава соціальна студія Бродів. Зображені на ній здебільшого юдеї та бідні, одягнені в лахміття мешканці. Особливо вбого виглядає чоловік з мішком за спиною у правому нижньому куті, який тримає капелюха в руці немов жебрак. Хлопчик біля сивобородого чоловіка також дуже бідно вдягнений на відміну від дитини, яка купує в жінки печиво. Одяг у жінки також подертий, тоді як жінка біля криниці одягнена, здається, краще. Особливо цікавий гурт з трьох чоловіків (з собакою) у лівому нижньому куті. Двоє, що в єврейському вбранні, потискають руку чоловікові, одягненому по-сучасному. Чоловік ліворуч (судячи з одягу, мабуть, хасид) зображений в особливо жалюгідному вбранні (не зрозуміло, чи не пропонує він на продаж шматок тканини), але й каптан ортодоксального єврея праворуч у не найкращому стані. Чи по-сучасному вбраний чоловік посеред них – також єврей, складно сказати, хоча ці три постаті цілком можна інтерпретувати як репрезентацію єврейської розмаїтості у Бродах: хасидизм, рабинська ортодоксальність і Гаскала. Контрастом до вбогості постатей, одягнених типово по-єврейському, виступають двоє чоловіків у кареті з неокресленою конфесійною належністю. Сидять вони в приватній кареті чи в «громадських» дрожках – не так уже й важливо. Важливо натомість те, що цих двоє чоловіків можуть собі дозволити пересуватися каретою, запряженою трійкою коней. Постаті, які прогулюються міським парком та в розташованому посередині павільйоні, складніше розпізнати. На передньому краї прогулюється шляхетно вбраний чоловік, тоді як діагональною доріжкою походжають євреї у традиційному вбранні. Чоловік із жінкою як для ортодоксальних євреїв, які вважали амо921 Як засвідчує Янів, уперше ця літографія була опублікована 1837/38 рр. у книжці Galizien in Bildern (з нім. Галичина в ілюстраціях). Пор.: Янів: Ілюстративний нарис, с. 163. 306 В. Рецепція історичних Бродів ральним демонструвати на публіці фізичну близькість навіть між одруженими, зображені напрочуд близько одне з одним. Архітектура споруд довкола міського парку також не викликає враження вбогості, подекуди зображені навіть двоповерхові будинки. На південному боці розташовувався колись магістрат (№ на мапі – 6), тоді як сьогодні там стоїть кінотеатр, збудований у сталінському стилі. Над північним краєм площі від 1909 р. домінує триповерхова філія Празького банку (№ на мапі – 7), споруджена у стилі модерн. Розмір будівлі та видне місце розташування свідчать про амбіції, які мав цей маленький чеський банк на східних околицях монархії. В радянські часи цей будинок був важливим місцем пам’яті, оскільки під час двотижневої окупації Бродів військами Червоної армії восени 1920 р. тут містився повітовий революційний комітет. 1984 р. з нагоди 900-річчя Бродів був виданий комплект з дев’яти ліногравюр, на одній з яких було зображено будинок революційного комітету.922 Нині тут розташований районний відділ національної поліції. На західному боці площі стоїть скромна будівля колишнього ц.-к. староства (№ на мапі – 8). Недатована розфарбована поштівка має написи німецькою й польською мовами. Цікаво, що на цій поштівці напис німецькою мовою розташований перед написом польською, тоді як на інших поштівках напис польською завжди стоїть спочатку. Попри полонізацію галицького адміністративного управління після 1868 р. загальнодержавним репрезентативним будівлям вочевидь було властиве щось німецьке. Від святкувань 900-річчя Бродів у цьому будинку розташовується історико-краєзнавчий музей. Тож у цій типово габсбурзько-австрійській будівлі міститься інституція, діяльність якої експліцитно присвячена історії міста. До речі, експозиція австрійського періоду в цьому музеї не змінилася ще з радянських часів і має, відповідно, негативну конотацію. Втім, причину, чому виставка досі не адаптована, не варто шукати в поглядах теперішнього керівництва музею. Ставлення керівництва музею до австрійської епохи коливається від нейтрального до позитивного. Всі зусилля дирекція зосереджувала на швидкому переобладнанні залів, присвячених Другій світовій війні, де місце радянського заступив український національний, почасти націоналістичний наратив. Сама площа кілька разів пережила національну реінтерпретацію. Після спорудження пам’ятника національному польському письменникові з Бродів Юзефу Коженьовському (№ на мапі – 9) 1897 р. вона стала центральним місцем обґрунтування польськості міста (пор. розділ VI.2). Деякі паралелі зі спорудженням пам’ятника Коженьовському можна простежити в незакінченому романі Йозефа Рота Полуниці (пор. розділ ІХ.2). Після Другої світової 922 ЦДІАЛ, Ф. Р-15, оп. 1, спр. 132. Х. Місця пам’яті 307 війни пам’ятник перевезли до Польщі, а тому тепер це вже не реальне місце польської пам’яті, а порожнє місце. Якщо Коженьовський стояв колись у південно-західному куті площі, то в її центрі 1950 р. був встановлений ледь не обов’язковий для кожного радянського міста пам’ятник Леніну. Після здобуття Україною незалежності його знесли і 1993 р. встановили на його місці пам’ятник жертвам більшовицьких репресій (№ на мапі – 10). Цей пам’ятник для багатьох громадян України – найважливіше місце пам’яті про минуле Бродів, хоча на передній план цілком виразно виступає новітня історія. K.k. Kronprinz Rudolf Gymnasium, gimnazjum Jozefa Korzeniowskiego, школа № 1, гімназія імені Івана Труша Гімназія – багатостороннє місце пам’яті (№ на мапі – 11).923 Воно має і національно-історичну, і габсбурзько-наднаціональну конотацію. Зв’язок з Австрією тут очевидний: це була одна з двох німецькомовних гімназій у Галичині, а насамперед школа, яку 1913 р. закінчив Йозеф Рот. Нагадує про це й пам’ятна дошка при вході, встановлена за ініціативою одного з австрійських товариств літератури. Оскільки носіями німецькомовності цієї школи були насамперед учні єврейського походження, то ця гімназія також символізує хоч інколи й переоцінений, але все ж таки наявний німецько-єврейський симбіоз у Центральній Європі. Та й архітектура будівлі, яку використовують для шкільних потреб від 1883 р., повністю відповідає типовому стилю австрійських публічних споруд. Така будівля може розташовуватися в будьякому місті колишньої Дунайської монархії. До того ж і колишня назва – гімназія імені кронпринца Рудольфа – свідчить про пов’язаність із державою. Натомість у польській культурі пам’яті на передньому плані перебуває десятирічна боротьба за дефінітивну полонізацію гімназії від 1907/08 н. р., яку варто розуміти у зв’язку з тим «процесом галицинізації», у ході якого Броди перетворилися на «звичне» галицьке містечко.924 Присвоєння гімназії імені Коженьовського після остаточного приєднання Бродів до Другої Польської Республіки наприкінці травня 1919 р. хоч і підкреслювало однозначно польський характер навчального закладу, але й мало водночас локальнопатріотичне забарвлення. 923 924 Пор. докладніший виклад історії Бродівської гімназії та її ролі як місця пам’яті: Kuzmany, Börries: Les lycées galiciens – un lebenswelt multiethnique. Le cas de Brody // Revue Cultures d’Europe centrale. – N° 8 Lieux communs de la multiculturalité dans les villes centre-européennes. – Paris, 2009. – С. 65–83. Українською мовою пор., напр.: Матіко, Ольга: Нарис історії Брідської гімназії. – Броди, 1996. Такої думки додержувався також тодішній сучасник Едмунд Бернгаут, пор.: Bernhaut: Obrazki, с. 14–15. 308 В. Рецепція історичних Бродів І українське населення інтегрувало гімназію до своєї історичної пам’яті, до того ж не щойно тоді, коли українська мова стала мовою навчання (на якийсь час 1939 р. і починаючи від 1945 р.). Українська мова була не лише факультативною дисципліною, починаючи від 1870-х рр., а згодом відносно обов’язковим навчальним предметом. Саме як німецькомовна гімназія цей навчальний заклад, формуючи національну еліту, посилював українську національну емансипацію в Бродівському регіоні. Через часті бойові дії у Бродах і в регіоні під час Першої світової війни гімназія не працювала, а її будівля внаслідок боїв зазнала пошкоджень. Спроба бродівської влади 1918 р. під час нетривалого періоду існування Західно-Української Народної Республіки українізувати школу зазнала невдачі через спротив тодішніх учителів, які відмовлялися присягати новому уряду. Попри, а може, саме через інтенсивну національнопольську спрямованість гімназії імені Юзефа Коженьовського в міжвоєнний період цей навчальний заклад залишався вагомим осередком формування української національної еліти. Коли Броди внаслідок пакту Гітлера–Сталіна відійшли до Радянського Союзу, гімназія стала «школою № 5» (згодом «школою № 1») з українською мовою навчання. За німецької окупації школа здебільшого не працювала й відчинила двері вже після війни.925 Від 1997 р. школа – знову гімназія і носить ім’я Івана Труша, художника, який у 1879–1887 рр. відвідував гімназію імені Рудольфа. Іван Труш займає також перше місце на пам’ятнику, встановленому перед школою 1986 р. ще за радянських часів (№ на мапі – 11с). Цікаво, що на пам’ятнику містяться п’ять барельєфів учнів і вчителів гімназії, і всі з них навчалися або працювали тут за австрійських часів – вочевидь неусвідомлене наголошування радянською владою значення німецькомовної гімназії для формування українських еліт у Бродах та в регіоні. В сьогоднішньому місці пам’яті Бродівська гімназія увіковічені український художник (Іван Труш), український фольклорист (Осип Роздольський), український учений (Василь Щурат) і два письменники (Степан Тудор та Йозеф Рот). Полякові в цьому пам’ятникові місця не знайшлося. Австрійсько-єврейського антифашистського письменника, очевидно, легше інтегрувати в сучасний (радянсько-) український дискурс пам’яті. Навпроти гімназії розташована споруджена на початку ХХ ст. будівля товариства Сокіл (№ на мапі – 12), яка до Другої світової війни була основною твердинею польської юнацької культури, а нині надала місце будинкові культури. Відтак ця будівля проторувала шлях від польської національної до радянської та врешті української національної інституції. 925 Матіко: Нарис історії, с. 49–58. Х. Місця пам’яті 309 Торгова палата і повітовий суд (нині – середня школа й педагогічний коледж) Якщо пройтися кілька кроків далі тією вулицею, що тягнеться вздовж колишнього міського валу й бастіонів, то натрапляєш на дві будівлі, де нині розташовані середня школа й педагогічний коледж. Перша будівля – типова історична споруда, де до 1920-х рр. розташовувалася Бродівська торговопромислова палата (№ на мапі – 13). Хоча вона постала в часи, коли місто переживало глибоку кризу, її можна вважати символічним місцем пам’яті колишньої посередницької ролі Бродів у сфері торгівлі. Поряд зі Львовом і Краковом Броди були центром окружної торгової палати й попри конкуренцію з боку Тернополя чи Станіславова не втратили цієї позиції аж до зникнення Габсбурзької монархії. Завдання палати було в поліпшенні, з одного боку, обліку статистичних даних у сфері торгівлі, з іншого – загальних умов для діяльності підприємців. Крім того, палата представляла інтереси крупних купців регіону. Від 1873 р. і до запровадження загального виборчого права для осіб чоловічої статі в австрійській частині монархії (Цислейтанії) 1907 р. кожна торгова палата скеровувала одного представника до Райхсрату, а до Галицького ландтаґу – аж до Першої світової війни. Курія торгової палати була тією виборчою курією, де для одержання мандату потрібна була найменша кількість голосів.926 У Бродівській палаті домінувало купецтво, меншою мірою були представлені ремісники та промисловці. Крім того, до парламенту вона завжди скеровувала представника юдейського віровизнання, що було рідкістю серед галицьких депутатів (пор. розділ V.2). В іншій будівлі за австрійських і польських часів розташовувався повітовий суд (№ на мапі – 14), який підпорядковувався окружному суду в Золочеві. В Марші Радецького Йозефа Рота є алюзія на характерний шпиль на будівлі, який лейтенант Тротта бачив з вікна кімнати в готелі. За радянських часів від 1945 р. у будинку розташовувалося педагогічне училище, на вході до якого було встановлено пам’ятну дошку на честь комуністичних активістів, які в 1920-х рр. перебували тут в ув’язненні. Після здобуття Україною незалежності педагогічне училище одержало статус коледжу й далі розташовується в цьому будинку. Римо-католицький парафіяльний костел Воздвиження Святого Хреста (нині – греко-католицька церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста) Повертаючись звідси до майдану Свободи, проходимо повз невеличкий пам’ятник на честь прориву російської армії на чолі з генералом Кутузовим 1805 р. і теперішньою вулицею Василя Стуса (колишньою Церковною або 926 Kargol: Izba Przemysłowo-Handlowa, с. 62, 65–66. 310 В. Рецепція історичних Бродів Парафіяльною, згодом Коженьовського, а їдишем неофіційно Dr.-Leyblinergesl) прямуємо до колишнього парафіяльного римо-католицького костелу (№ на мапі – 15). Перша згадка про римо-католицьку громаду датована 1596 р., а перша мурована церква постала 1660 р. 1825 р. храм значно розширили й добудували два входи. Внаслідок численних пожеж зовнішній вигляд споруди неодноразово змінювався – після великої пожежі 1859 р., зрештою, також.927 За радянської влади храм використовували як склад. Після здобуття Україною незалежності церкву не передали римо-католицькій громаді. Тепер це греко-католицька церква, під потреби якої був змінений і інтер’єр. 2005 р. Римо-католицька церква на вулиці, що веде до вокзалу, розпочала спорудження великого костелу. Через тісний зв’язок між польським національним рухом і католицькою вірою цю церкву можна інтерпретувати як польське місце пам’яті. Втім, на схожі з погляду архітектури сакральні споруди можна натрапити і в інших місцях. Synagoge, synagoga, shul/beys medresh, синагога Перетнувши бічну вуличку, яка впродовж сторіч називається Вірменською, знову повертаємося на площу Ринок. Лише за кілька кроків від її південно-західного кута височать руїни Старої або Великої синагоги (№ на мапі – 16), які символізують колишнє значення єврейського населення в місті (пор. розділ ІІІ.1) і є основним місцем єврейської пам’яті в Бродах. Руїнний вигляд синагоги ще більше посилює усвідомлення того зламу, яким стала Друга світова війна в історії Бродів. Коли в Бродах було збудовано першу синагогу, невідомо. Після того, як унаслідок великої пожежі 1742 р. згоріла дерев’яна попередниця нинішньої синагоги, того ж року розпочалося будівництво кам’яної споруди. Про історію спорудження відомо небагато. Відомо тільки, що проти будівництва лунали виступи з боку римо-католицького духовенства та керівництва міста. Вже лишень розмір та архітектура цієї фортечної синагоги свідчать про самосвідомість юдейської громади в Бродах. Синагога мала багате внутрішнє оздоблення (№ на мапі – 16с). Про її пишноту залишили захопливі відгуки багато мандрівників – Йосиф ІІ, шотландські місіонери Бонар і Макшейн, Ан-Ський і Ісаак Бабель, ба навіть Джозеф Пеннелл, який загалом дощенту розкритикував бродівських євреїв. Розташована колись поряд із синагогою навчальна будівля (їд. Broder kloys) заклала підвалини під славу Бродів як центру рабинсько-талмудичної вченості.928 На картині угорського єврейського художника Ісидора Кауфмана (1853–1921) зображені Броди п’ятничного ве927 928 Площанський: Торговельный город. Церкви, с. 277–278. Wurm: Z dziejów, c. 43–44. Х. Місця пам’яті 311 чора (№ на мапі – 16d). М’якими фарбами змальовані євреї, які прямують до синагоги. Зображення хоч і наголошує на значенні релігії, та Броди на ньому постають не так єврейським великим містом, як містичним штетлем. На початку ХХ ст. Велику синагогу ґрунтовно відремонтували, і Першу світову війну вона пережила відносно благополучно. Натомість під час Другої світової війни будівля зазнала важких руйнувань (особливо постраждали прибудови з північного й південного боку), хоча до запланованого націонал-соціалістичною окупаційною владою висадження в повітря так і не дійшло. В середині 1960-х рр. споруду відновили для складських потреб. На даху прибудови зі східного боку під час проведення ярмарків спорудили тимчасове кафе, з якого можна було зазирнути всередину колишньої божниці. Коли почав протікати дах, склад перенесли і споруда стояла порожня, що зумовило подальше її руйнування. 1988 р. впав мур із західного боку, а 2006 р. – західна частина склепіння. Від спроби, ініційованої 1991 р. міською владою, розташувати в синагозі картинну галерею довелося відмовитися з фінансових причин.929 Іншу головну синагогу міста (№ на мапі – 17), яка спочатку розташовувалася поряд з Великою, безпідставно називали «Новою синагогою», хоча збудована вона була раніше, аніж Велика синагога. Але після масштабного ремонту 1804 р. її почали називати новою, і назва прижилася.930 Під час Другої світової війни вона була повністю зруйнована, як і весь прилеглий квартал, який відбудували аж у 1960-х рр. Міський замок і фортеця Вхід на територію колишньої фортеці розташований у тому місці, де під час Наполеонівських воєн 1812 р. було пробито бічне укріплення. Міський замок хоч і польське місце пам’яті, але не місце пам’яті модерного польського національного руху. Проте Броди як шляхетське місто нерозривно пов’язані з історією Речі Посполитої. Місто обнесли валами ще в XVII ст. В 1630–1635 рр. за проєктом французького військового архітектора Ґійома Левассера де Боплана (1600–1673) було споруджено фортецю у формі правильного п’ятикутника. В середині XVIII ст. Потоцькі (власники Бродів у 1704–1833 рр.) збудували в центрі дитинця бароковий палац (№ на мапі – 18). Родина Потоцьких хоч і мешкала час од часу в Бродах, але володіла й іншими замками в регіоні. Мешкати в них їм вочевидь подобалося більше, аніж у міському замку, який після 1773 р. доводилося ще й надавати в розпорядження військових. Фортечні 929 930 Корчак, Андрій. Бродівські синагоги. Давні єврейські божниці кін. XVI – поч. XVIII ст. // Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Матеріали 2-ї краєзнавчої конференції. – Вип. 1. – Броди, 2008. – С. 40–41. Kravtsov: Juden, с. 17. 312 В. Рецепція історичних Бродів мури виконували різноманітні завдання. Поряд з військовою функцією їх подеколи використовували і як в’язницю. Крім того, протягом якогось часу вони слугували бродівським купцям за складські приміщення.931 За радянських часів територія фортеці разом із замком була закритою військовою зоною. Нині в палаці розташовані будинок для неповносправних, школа, районний архів та філія історико-краєзнавчого музею, каземати ж (№ на мапі – 19) перетворюються на руїни й використовуються як нелегальне сміттєзвалище. Українські церкви: церква Різдва Пресвятої Богородиці і церква Святого Юра Вулиця Руська, яка, до речі, як і вулиця Вірменська, попри всі зміни впродовж двох сторіч не позбулась імені русинів у своїй назві, веде від замку до церкви Святого Юра (№ на мапі – 20), яка нині, як і раніше, належить грекокатолицькій громаді. Перед входом стоїть великий хрест, який символізує страждання українського народу в ХХ ст. Тут пам’ять про міжвоєнний період, накладаючись на пам’ять про Другу світову війну та радянські часи, формує український наратив жертви, характерний для нинішнього історичного образу саме на заході країни. Трошки далі на центральній вулиці Івана Франка розташовується колишня греко-католицька головна церква Бродів – Різдва Пресвятої Богородиці (№ на мапі – 21). Історія появи церкви достеменно невідома, хоча час її заснування може збігатись із заснуванням самого міста. Невідомо також, чи не був це спочатку римо-католицький костел, який у першій половині XVIII ст. передали уніатам. 1905 р. церкву ґрунтовно відремонтували, і без значних пошкоджень вона пережила обидві світові війни.932 Як найважливіша церква міста в історичному розрізі та з огляду на тісний зв’язок між релігією й нацією в Галичині – сьогодні це, безсумнівно, українське місце пам’яті, навіть якщо це й не характерна своєрідність Бродів. Будівля церкви – видна споруда, яка єврейсько-польським Бродам, мабуть, постійно нагадувала про те, що території довкола міста населяють русини. Нині церква належить до Київського патріархату Української православної церкви. Громада УПЦ Київського патріархату разом з греко-католиками становить більшість сьогоднішніх мешканців Бродів.933 931 932 933 Корчак, Андрій. Оборонні фортифікації міста Броди // Рівненський обласний краєзнавчий музей. Наукові записки. – Вип. VI. – Рівне, 2008. – С. 48–54. Площанський: Торговельный город. Церкви, с. 275–276; Щурат: Церкви, с. 78. Корчак, Андрій. Релігійне життя Бродів початку XXI ст. Особливості конфесійної різноманітності // Збірник матеріалів міжвузівської науково-технічної конференції науково-педагогічних працівників. – Львів, 2006. – С. 113–114. Х. Місця пам’яті 313 Пам’ятники радянським солдатам, памятники советским солдатам Якщо пройтися кілька кроків далі вулицею Івана Франка, яка веде на північ, то в невеличкому парку неподалік міського валу натрапляєш на Пам’ятник радянським солдатам – визволителям Бродів (№ на мапі – 22), споруджений 1969 р. з нагоди 25-річчя звільнення Бродів Червоною армією. Це одне з типових – у Бродах (однак доволі скромно представлене) радянське місце пам’яті такого ґатунку з написом українською мовою «Ніхто не забутий – ніщо не забуте». Цей пам’ятник, а також установлений ще 1955 р. пам’ятник на виїзді з міста Скорбота матері (№ на мапі – 23а), яка стоїть на братській могилі полеглих солдатів, цілком відповідають радянській іконографії і могли б розташовуватись у будь-якому місці колишнього Радянського Союзу. Оскільки в цих пам’ятниках на передньому плані перебуває не особиста жалоба, а демонстрація героїчного СРСР, який вважав себе соціалістичною наддержавою, нині ці два пам’ятники слугують бродівським комуністам та тим, що ностальгують за всім радянським, місцями пам’яті минулої епохи. Christlicher Friedhof, cmentarz chrześcijański, християнський цвинтар Якщо йти вулицею Франка й Чупринки на північ у напрямку села Лешнева, назву якого ця вулиця мала впродовж 200 років, то потрапляємо на християнський цвинтар (№ на мапі – 23). Сьогодні на ньому ховають лише українців, проте тут розташовані два важливі польські місця пам’яті. Одне з них – це могила померлих у Бродах учасників Польського повстання 1863 р., яку прикрашає розбита колона як символ розбитих надій. Ініціював встановлення такого надгробного пам’ятника створений у Бродах комітет наприкінці 1860-х рр. Крім того, на християнському цвинтарі стоїть Пам’ятник невідомому солдатові 1914–1920 рр. (пол. Pomnik nieznanemu żołnierzowi). Встановлений він у міжвоєнний період і через зазначені на ньому дати «1914–1920» експліцитно нагадує про загиблих солдатів також польсько-української і польськорадянської війни, тобто зберігає пам’ять про ті дві війни, які взагалі вможливили створення і зміцнення польської національної держави наприкінці Першої світової війни. Край цвинтаря розміщене ще одне ледь помітне, заросле чагарями нагадування про безглуздість війни. Поміж високими заростями видніються сотні бетонних хрестів полеглих солдатів австрійської, російської, польської й радянської армії (№ на мапі – 23d). Крім того, на цвинтарі є ще одне радянське місце пам’яті. Поодинокі загони ОУН і УПА вже після закінчення Другої світової війни боролися з 314 В. Рецепція історичних Бродів радянською владою насамперед у західних регіонах України аж до початку 1950-х рр. Після закінчення боїв комуністичне керівництво міста в пам’ять про загиблих радянських солдатів та партійних активістів 1952 р. спорудило Пам’ятник радянським активістам, загиблим від рук українських буржуазних націоналістів (№ на мапі – 23е). Хоча в сьогоднішньому публічному дискурсі в західній Україні симпатії, безперечно, на боці українських повстанців, а не на боці Червоної армії, цей пам’ятник не знесли. Jüdischer Friedhof, cmentarz żydowski, beys oylem, єврейський цвинтар Якщо пройти ще далі колишньою Лешневською вулицею, то зрештою можна дійти до закладеного в ХІХ ст. Нового єврейського цвинтаря (№ на мапі – 24а). (Старий цвинтар, який розташовувавсь одразу за повітовим судом (№ на мапі – 24b), зазнав значних пошкоджень під час Другої світової війни, за радянської влади на початку 1950-х рр. його зрівняли з землею і збудували на його місці стадіон.) Площа цвинтаря та розміри надгробних плит свідчать про колишню значущість єврейської громади Бродів. Написи на плитах демонструють розмаїтість єврейського суспільства. Поряд з гебрайськими літургійними текстами можна натрапити на написи німецькою й польською, ба навіть начебто й російською мовою. Подекуди трапляються пофарбовані надгробки, які ще доглядають близькі померлих. Край цвинтаря з його західного боку розташований споруджений у червні 1994 р. меморіал у пам’ять про бродівських євреїв, замордованих нацистами в лісі неподалік, з написом сучасною гебрайською, українською й англійською мовами. Руїни Великої синагоги і єврейський цвинтар, без сумніву, найважливіші єврейські місця пам’яті у Бродах. Grenze, granica, grenets, кордон На відстані в десять кілометрів на північний схід від цвинтаря розташований кордон (№ на мапі – 25) між Львівською й Рівненською областями, який проходить уздовж польової дороги. Свідчить про нього і встановлений 2006 р. відповідний дорожній вказівник. Колишній державний кордон, який проходив тут у 1772–1918 рр., хоч і дивне, але доволі цікаве австрійське місце пам’яті. Стоїш в Україні посеред ландшафту, який не виявляє жодних ознак якоїсь географічної межі, і все ж усвідомлюєш, що 150 років тому саме тут пролягав кордон Габсбурзької монархії – країни, з якою як австрієць хоч-не-хоч відчуваєш якийсь зв’язок. Як тісно пов’язані між собою Галичина, Броди й кордон, свідчить радіопередача, яка прозвучала в ефірі 2006 р. (повтор 2008 р.) під заголовком Fernes, nahes Х. Місця пам’яті 315 Galizien. Eine Reise in das entlegenste Gebiet des alten Osterreichs (Далека, близька Галичина. Подорож у найвіддаленіший регіон старої Австрії). Перші пів години передачі були присвячені Львову й Дрогобичу, а решта 20 хвилин – Бродам і кордону. Якщо у Львові на слухача чекає акустичне знайомство з сьогоднішнім містом, то в Бродах він вирушає на літературну прогулянку Маршем Радецького. Колишній шинок Ляйбуша Ядловкера з Фальшивої ваги репортери розгледіли в маленькому придорожньому кафе На кордоні безпосередньо на межі області. Тамтешня кельнерка обґрунтувала назву закладу сьогоднішніми українськими адміністративними реаліями. Про австрійський кордон і Йозефа Рота вона лише щось колись чула. Людині, ліпше поінформованій, спадає на думку світлина з численних публікацій на тему Йозефа Рота, Галичини чи австрійсько-російського кордону. Світлина існує в кількох різних варіантах, але завжди з людьми, які позують на немощеній дорозі перед наполовину піднесеними шлагбаумами. Перед фотокамерою стоять чоловіки в одностроях і цивільні з різних соціальних верств: жінки й дівчата в довгих сукнях і великих капелюхах, а також служниці й босоногі хлопчаки. До кадру потрапив і російський службовець в однострої (другий зліва). Піднесені до половини шлагбауми, які і російський службовець, свідчать про комунікативний характер перетину кордону. Присутність військового водночас нагадує про охорону кордону та про можливість будь-якої миті перервати контакт – у такому разі шлагбауми треба розуміти як наполовину опущені. Ця світлина ще за часів своєї появи була характерною для жанру кордону, оскільки з неї виготовили поштівку. Знімок зроблений з австрійського боку. За гуртом сфотографованих людей починалася Росія. Закінчувати прогулянку в найдальшому північносхідному закутку Дунайської монархії – одна з наративних опцій: ШоломАлейхем свій опис Бродів з кордону щойно починав. 316 ХІ. Висновки ХІ. Висновки 317 ХІ. Висновки: Броди – історія неуспіху? На поставлене на початку запитання про те, чи період перебування Бродів під австрійською владою справді можна розцінювати як історію неуспіху, ця книжка спробувала відповісти з допомогою таких тем, як економіка, суспільство та сприймання. Перегляньмо ще раз основні результати й проаналізуймо їх у ширшому контексті багатошарових зв’язків між центром і периферією. Економіка Від другої половини XVII ст. Броди дедалі більшою мірою перетворювалися на надрегіональний центр торгівлі, і щонайпізніше від XVІII ст. їх можна розглядати як економічний трансферний простір європейського масштабу. Щоб установлений 1772 р. кордон не завдавав шкоди цій ролі, австрійський уряд одразу ж установив для міста виняткові регулювання в митній сфері, які зрештою вилились у патент на вільну торгівлю, ухвалений 1779 р. Цей привілей був чимось новим. Перші вільні торгові порти хоч і існували в Європі ще в XVI ст., а в Габсбурзькій монархії Трієст та Рієка ще 1719 р. оголосили вільними митними містами, проте до Бродів усі зони вільної торгівлі розташовувалися на узбережжі й через їхні порти відбувався товарообмін з усім світом. Натомість вільна митна зона у Бродах була нейтральною територією між Австрією й Польщею, а згодом між Австрією й Росією. Вона, затиснена між двома державами, була в змозі виконувати свою роль перевалкового пункту лише настільки, наскільки дозволяли їй це робити уряди обох держав. Наприкінці XVІII ст. Броди стали прикладом для кількох міст Галичини, які також одержали привілей на вільну торгівлю, сподіваючись збільшити товарообіг та підвищити рівень загального добробуту. 1784 р. це були Подґуже, Сучава (нім. Suczawa, рум. Suceava), а 1789 р. ще й Бяла (пол. Biała).934 934 Lutman, Tadeusz. Wolne miasta handlowe // Roczniki dziejów społecznych i gospodarczych. – 1931. – № 1. – С. 89–98; Kargol, Tomasz. Wirtschaftliche Beziehungen zwischen Galizien und den Ländern der österreichisch-ungarischen Monarchie in der ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 38–42; Grossmann: Österreichs Handelspolitik, с. 404; Danowska, Ewa. «Nowe miasteczko zaraz za mostem cesarscy stawiają». O początkach Podgórza // Podgórze w dziejach wielkiego Krakowa. Materiały sesji naukowej odbytej 17 kwietnia 1999 roku. – Kraków, 2000. – С. 14, 18–19. 318 ХІ. Висновки Історія з Подґуже особливо цікава, оскільки спочатку це було передмістя Кракова, розташоване на південному березі Вісли – а отже, 1772 р. воно стало частиною габсбурзької Галичини. Лише після виникнення нового кордону Подґуже одержало змогу позбутися незначущості й вступити в конкуренцію з надпотужним сусіднім містом. Це нагадує ситуацію між Бродами й Радивиловом, тільки вже з іншого боку. Радивилів також здобув вагу лише після проведення нового кордону, ставши візаві Бродів. Протистояння з цим конкурентом завше було одним з основних аргументів прихильників статусу Бродів як вільного торгового міста. Приклад Бродів наслідували й в інших країнах. Після анексії Західної Галичини Герцогством Варшавським за результатами Шенбруннського миру 1809 р. польський уряд 1810 р. надав патент на вільну торгівлю Тересполю (біл. Тэрэспаль, пол. Terespol) – містечку, яким поступилась Австрія і яке стало найважливішим польським прикордонним пунктом на кордоні з Російською імперією. Цей факт змусив австрійську владу побоюватися за товарообіг у Бродах.935 Побоювання виявились, однак, необґрунтованими, бо в часи Наполеонівських воєн ні одне місто Центрально-Східної Європи не було в змозі конкурувати з Бродами в царині легального й нелегального обміну товарами між Західною і Східною Європою. В торгівлі й контрабанді місто було ланкою в економічній структурі континентального масштабу і навіть під час бойових дій 1809 р. та 1812/13 рр. було оплотом відносного миру. Однак географічне розташування між російським та австрійським економічними просторами на довгу перспективу виявилося для Бродів найбільшою проблемою. Розквіт міста закінчився з завершенням Наполеонівських воєн, оскільки по тому уряди у Відні й Петербурзі провадили прогібіціоністську економічну політику і торгівля між обома державами розвивалася досить мляво. Що дужче централізувалися європейські держави в політичному й економічному сенсах, то більшою мірою кордон ставав неминучою погибеллю для Бродів. Проте не можна забувати, що розвиток Бродів зупинився на дуже високому рівні й аж до середини ХІХ ст. місто залишалося найважливішим пунктом перетину кордону між обома імперіями. Лише в епоху індустріалізації Броди втрачають своє велетенське економічне значення для коронного краю і для всієї держави. Причини історії економічного неуспіху Бродів були різноманітні. Крім економічної політики Росії та часткового перенесення торгівлі між Сходом і Заходом із суходолу на море, проблемою стала і виняткова зорієнтованість бродівських підприємців на торгівлю. Місто ледь не цілковито проґавило індустріалізацію, хоча тут свою роль зіграв і хронічний брак капіталу внаслідок відсутності кредит935 ÖStA/AVA, Hofkanzlei, Ktnr. 947, IV J, Gal. Br., 163 ex Februar 1811; ÖStA/PHSt, Ktnr. 319, Zl. 914/1810, Bericht an die Finanzhofstelle, Wien, 2.11.1810. ХІ. Висновки 319 них інституцій. За розвитку модерної економічної системи функція Бродів у міжнародній торгівлі ставала все менше потрібною. Роль міста впродовж століть полягала, власне, не в продажу товарів, а в продажу послуг і зводилася до посередництва на шляху між місцем походження та місцем призначення товару. В епоху залізничного сполучення таких посередницьких послуг на півдорозі між Заходом і Сходом уже ніхто не потребував. Тепер вистачало перевантажити товар на кордоні з вагона однієї ширини колії до вагона іншої ширини колії, а транзитними товарами в Бродах уже майже не торгували. Можливо, що швидше прокладання залізничного сполучення (особливо якби паралельно з ним одразу ж проклали колію і через кордон до Росії) сильніше б прив’язало Броди до торгових шляхів. У зв’язку з прокладанням основної залізничної колії до Одеси на півдні чимдалі серйознішими конкурентами Бродів ставали такі міста, як Тернопіль чи Підволочиськ. Лише протягом останнього десятиріччя перед початком Першої світової війни у Бродах відбулася деяка економічна «нормалізація» в сенсі перетворення їх на галицьке місто середнього розміру. Суспільство Австрійські Броди, попри постійну втрату економічного значення, не були типовим галицьким малим містом на далекому північному сході Габсбурзької монархії – чи, ліпше сказати, вони хоч і йшли до цього, та «здобули» цей статус щойно в останнє десятиріччя перед початком Першої світової війни. До того впродовж двох століть місто було духовним і культурним центром східно- й центральноєвропейського єврейства, який слугував осередком і традиційного юдаїзму, і єврейського просвітництва. Та надзвичайна обставина, що Броди були найєврейськішим містом у всій державі й водночас верхній прошарок їхнього населення орієнтувався на Гаскалу, змушувала австрійські органи влади вдаватися до надзвичайних заходів чи принаймні толерувати таку реальність. В жодному іншому місті Дунайської монархії єврейське населення не було так потужно представлене в місцевих представницьких органах і не було такою мірою залучене до комунального управління, як у Бродах. Така інтегрованість не була визначеною згори нормою, а цілком навпаки – її зумовило усвідомлення місцевими християнськими елітами того факту, що мешкають вони в місті зі значною перевагою єврейського населення, а також потреба вибудовувати щонайменше коректні відносини між більшістю й меншістю. Лише наприкінці ХІХ ст., коли самоусвідомлення ґрунтувалося не так на конфесійній, як на національній належності, єврейські мешканці потрапи- 320 ХІ. Висновки ли у складне становище. На відміну від решти Галичини, у Бродах проблема була не в тому, що вони опинилися між польським та українським національними рухами, а в тому, що бродівські поляки, чиє самоусвідомлення дедалі більше зростало, спонукали євреїв відходити від наднаціональної, загальноавстрійської ідентичності й акцептувати польсько-галицьку реальність. Слабке вкорінення коронного краю у свідомості бродівських євреїв та їхня зорієнтованість на загальнодержавну ідентичність чи на мережу центрально- і східноєвропейських міст мала давню традицію. Спричинилися до цього кілька чинників: по-перше, той факт, що на ментальних мапах східноєвропейського єврейства державна адміністративна сутність аж до ХІХ ст. не відігравала особливої ролі; по-друге, привілей на вільну торгівлю та міжнародні торговельні зв’язки бродівських купців, які зумовлювали потребу у взаєморозумінні з державою загалом, а також з економічними центрами за межами країни; і, по-третє, тому що через тісні торговельні зв’язки з німецькими державами до Бродів проторували собі шлях Гаскала, а відтак і німецька мова, чому, до того ж, сприяв і уряд у Відні. Найважливішим з таких заходів сприяння було заснування Німецькоюдейської реальної школи 1818 р. Вона хоч і функціонувала до 1853 р. коштом бродівської єврейської громади, але від самого початку мала неофіційний характер – зрештою, ще й тому, що в ній навчалось і багато дітей з християнських родин. У 1860–1870 рр. школу крок за кроком розбудовували на повноцінну гімназію, проте всупереч тенденції в решті Галичини та на експліцитне бажання міської громади до 1907/08 н. р. мовою навчання в ній залишалася німецька. Школа була найважливішою освітньою інституцією далеко за межами міста, внаслідок чого Броди були регіональним освітнім центром. Саме для сільського русинського населення гімназія стала вагомим місцем, де формувалися його світські еліти. Попри зростання національних антагонізмів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. для шкільних буднів була характерна функціональна мультиетнічність. Зрештою, це був ще й наслідок використання німецької мови для навчальних потреб, яку тенденційно сприймали як нейтральну, та напрочуд прагматичного підходу до мовних питань у місті. Ще однією особливістю, яка відрізняла Броди від звичайних галицьких міст, було прикордонне розташування, і порівняно з іншими східногалицькими економічно амбітними прикордонними пунктами Броди й далі мали більшу вагу. Легальний і нелегальний товарообіг, як і легальна й нелегальна транскордонна комунікація, також завдячують цій географічній обставині. Саме у скрутні часи, такі як період Наполеонівських воєн, – тісно переплітались одне з одним торгівля, контрабанда, обмін інформацією і шпигунство. Місто відігравало також важливу роль, надаючи притулок дезертирам ХІ. Висновки 321 і біженцям. Найзначущішим у цьому сенсі було забезпечення збіглих польських солдатів під час Січневого повстання 1863 р. та опікування жертвами єврейських погромів 1881/82 рр., для яких Броди стали притулком або транзитним пунктом для подальшої втечі на Захід, що форсувала, до речі, й держава. Хоч жодне з цих явищ не було винятково пов’язане з Бродами, але той факт, що довкола міста так бурхливо процвітала, приміром, контрабанда, свідчить про багаторічний жвавий розвиток торгівлі в місті. Те ж саме стосується й шпигунства. Інформацію переправляли через кордон саме тут, бо Броди завдяки зв’язкам зі Східною Європою мали непересічні знання про той регіон. Концентрація у Бродах утікачів від єврейських погромів була також невипадковою. З погляду біженців, до Бродів можна було доволі зручно дістатися, до того ж вони знали, що це – єврейське місто. А для австрійської влади Броди мали не лише ту перевагу, що тут мешкала велика єврейська громада, яка не могла не опікуватися жертвами погромів, а й ту, що завдяки зв’язкам міста з іншими єврейськими центрами в усьому світі легше було домогтися міжнародної підтримки. Через переважання єврейського населення, важливість торговельних контактів з Німеччиною, функціонування німецькомовної гімназії як регіонального освітнього центру та загальнодержавного значення міста як прикордонного пункту Броди довгий час були чимось на кшталт німецькоавстрійського форпосту на найвіддаленішому краї Галичини. І лише в останні десятиріччя перед початком Першої світової війни Броди «галицинізувалися», ставши провінційним галицьким містом, яким його так часто сприймали у ХХ ст. Сприймання Броди викликають зацікавлення мандрівників з різноманітних країн уже впродовж понад 200 років, і багато хто з них залишив свої враження на письмі. Тогочасні подорожні сприймали місто по-різному. Перспектива залежала від того, звідки прямував мандрівник (зі Сходу на Захід чи навпаки), від періоду перебування в місті (до 1850 р. чи після) і, звичайно, від особистих суспільно-політичних поглядів того чи того подорожнього. Національне походження чи стать оповідача відгравали натомість другорядну роль. Хай і в доволі суперечливий спосіб, але окремі теми повторюються в усіх мандрівників, – а саме загальний вигляд міста, єврейське населення, економічна ситуація й розташування при кордоні. В описах загального вигляду Бродів та єврейського населення в західних авторів домінують такі поняття, як «болото» і «бруд». Такі висловлювання, однак, відображають радше власне спантеличення від Бродів, які взагалі не відповідали уявленням авторів про 322 ХІ. Висновки вигляд міста. Це були проєкції особистих поглядів на політичний і цивілізаторський поступ, а для Східно-(Центральної) Європи загалом і для ортодоксальних євреїв чи хасидів зокрема місця в тих поглядах не було. Натомість цілком протилежними були враження подорожніх, які прибували до міста зі Сходу. Оцінки економічного становища Бродів у подорожніх нотатках погіршуються паралельно з економічним занепадом торгового міста. На темі кордону зупиняються не всі мандрівники, а лише ті, які його перетинали. Сучасники сприймали державний кордон між Австрією і Росією не лише як політичну межу, а й як культурну розмежувальну лінію, по західний бік якої принаймні помітні початки цивілізації. Броди були експліцитною й імпліцитною темою прозової художньої літератури. Свій досвід і переживання опрацьовували у своїх творах Йозеф Рот, який тут народивсь і виріс, та Шолом-Алейхем, який через це прикордонне місто емігрував з Росії. У белетристиці, як і в описах подорожніх, також мало значення те, з якої сторони світу автор потрапляв до Бродів. У ШоломАлейхема домінують позитивні враження, які, однак, через гумористичний виклад позбавлені підкресленого наголошування. Броди в нього – це місто, а не штетль, це притулок для біженців або ж перший пункт на шляху до Золотого Заходу. Рот натомість використовує міську географію Бродів як шаблон для тієї фіктивної топоніміки, де герої його романів приречені на фатальність прикордоння. Він змальовує Броди зі сповненою любові ностальгією як символічне місце просторового й часового finis Austriae. Рот робить із міста штетль й перетворює його на втілення периферії. Протягом останніх 25 років до колишньої Галичини й до Бродів знову вирушають подорожні, спакувавши до рюкзака враження колишніх мандрівників та відповідні літературні твори. Більшість під час мандрівки зосереджується на пошуках слідів у зниклому культурному просторі монархії. Особливу зацікавленість викликають полікультурні Броди, які вони сподіваються віднайти в єврейських життєвих світах та в ненаціональній австрійськості. І те, і те стало жертвою національної ілюзії ХХ ст., а радянська амнезія остаточно стерла їх з лиця землі. Деякі мандрівники задовольняються розшукуванням того минулого в сьогоднішньому міському просторі, але більшість із них побачила й теперішні, пострадянські Броди з їхніми економічними, соціальними й політичними проблемами. Броди розгортають перед мандрівником строкату палітру місць пам’яті, які документують їхнє минуле чи його сприймання. Поряд з реальними місцями існують і ментальні lieux de mémoire, відображені в різноманітних мемуарних збірниках колишніх етнічно-конфесійних груп Бродів. Ці видання представляють популярно-наукове або ж ненаукове бачення колишніх мешканців і відкривають нову перспективу для наукового аналізу. Мемуар- ХІ. Висновки 323 ний збірник, перший за часом видання (радянська публікація 1980-х рр.), та останній, виданий 1998 р. у Бродах, відображають панівні на той чи той час історичні наративи. Комуністичний наратив намагався вписати минуле Бродів у контекст російського революційного руху і сконструювати українськість міста, яка начебто існує з прадавніх часів. У сьогоднішньому українському дискурсі пам’яті перше не відіграє ніякої ролі – натомість останнє має важливе значення. Перебування Бродів під австрійською владою радянський наратив подає однозначно негативно, а нинішній український ставиться до нього нейтрально і в жодному разі не прославляє його, як можна було б очікувати від почасти присутньої у Львові чи Відні галицької ностальгії. Наративи канадсько-української, польської та єврейської бродівської діаспори так різняться між собою, що подеколи складається враження, ніби йдеться про цілковито різні міста. Лише автори польського мемуарного збірника відчувають вочевидь дужчу потребу в пам’яті про полікультурне минуле Бродів порівняно з іншими виданнями й більшість місця відводять іншим етнічноконфесійним групам. Прогулянка сьогоднішніми Бродами дає змогу в реальних місцях осягнути різні історичні оповіді. Саме в таких просторах, спорудах, пам’ятниках або ж у їхній зруйнованості чи відсутності й виявляється пам’ять. Одні конотують з економічними функціями Бродів (вокзал, площа Ринок, Празький банк, торгова палата), інші пов’язані з громадським життям міста (готель «Брістоль», Новоміський Ринок, замок) або з імперською владою (повітове староство, повітовий суд, кордон). Фактично всі пам’ятники – але й багато будівель – викликають національні асоціації, а відтак у сьогоднішньому міському просторі є українські, польські, єврейські, австрійські та радянські місця пам’яті. Особливо цікаві ті, в яких нашаровуються одна на одну різні етнічно-конфесійні та / або функціональні пам’яті, – як, приміром, Новоміський Ринок, гімназія чи християнський цвинтар. Броди у співвідношенні між центром і периферією В різні часи Броди виконували різні функції, у яких просторові аспекти перетинаються з дослідницькими підходами перехресної та міської історії. Ключ до розуміння такої незвичайної міської біографії в тому, що Броди не лише в часовому перебігу були центральним європейським трансферним простором і периферійним регіональним прикордонним містом, а й залежно від рівня аналізу це місто водночас можна розглядати і як центр, і як периферію. Броди – показовий приклад нашаровуваних одна на одну географій: політичні, економічні й ментальні мапи хоч і співіснують у тому самому реальному просторі, але мають свої центри й периферії. Такі окремі географії 324 ХІ. Висновки перебувають одна з одною в складних інтерактивних відношеннях, і неможливо логічно збагнути одну, залишаючи поза увагою іншу. Протягом часу такі відмінні географічні пласти зміщуються, внаслідок чого і змінюється сприймання того, де центр, а де периферія. За часів Речі Посполитої Броди були одним із низки міст середнього розміру, щільність яких, однак, саме на південному сході країни не була густою. Владу в польсько-литовській державі визначало не центральне географічне розташування, а вплив шляхетських сімей. Броди завжди перебували у власності великих магнатських родів, які підтримували місто, забезпечуючи йому особливі позиції. Вони сприяли поселенню в місті євреїв та опікувалися їхнім захистом, а разом з євреями до міста приходила й торгівля, яка ставала важливим джерелом доходів для власника міста. Зв’язок з міжнародною торговою мережею перетворив Броди на економічний центр ЦентральноСхідної Європи. Через великий приплив євреїв зібралася, до того ж, критична маса єврейського населення, внаслідок чого в XVII–XVIII ст. місто стало центром юдаїзму. Перший поділ Речі Посполитої 1772 р. зробив з Бродів політичну периферію. Вони стали прикордонним пунктом на північно-східній околиці й так периферійного коронного краю, а більшу частину всіх рішень ухвалювали тепер у розташованому за тисячу кілометрів Відні. Проте центральне місце Бродів у міжнародній торговій географії збереглося завдяки привілею на вільну торгівлю 1779 р. У сфері юдейської духовної історії Броди навіть ще дужче посилили свої позиції. Тісні торгові зв’язки з Німеччиною спричинили трансфер нових ідей із Заходу на Схід і зумовили перетворення Бродів на центр Гаскали. Вона, знову ж таки, одержала додаткову підтримку завдяки державним інвестиціям у систему освіти. У світі Ашкеназ політичні межі на державному кордоні в Бродах існували лише як надокучливий адміністративний бар’єр, який хоч і ускладнював сімейні відносини, та все ж не був жодною перепоною для релігійно-інтелектуального обміну. У період від Віденського конгресу і до межі століть Броди застигли на політичній периферії. Бурхливий розвиток контрабанди можна розглядати як спробу компенсувати негативні наслідки державного кордону. До цього додалася ще й дедалі більша периферизація міста в економічному сенсі, оскільки спеціалізація Бродів на посередництві в товарообміні між Сходом і Заходом та Заходом і Сходом не підлягала модернізації. В часи покращеної комунікації з допомогою суден, телеграфу й залізниці дедалі більше відпадала потреба в ролі Бродів як місця перевалки товарів і транзитної торгівлі. Така політична й економічна периферизація міста не мала, однак, негативного впливу на перетворення Бродів на освітній центр, зорієнтований на наднаціональну централізовану державу. Також на релігійних мапах східноєвропейського ХІ. Висновки 325 єврейства Броди й далі були фіксованою точкою. Неперервне ще з давніших часів культурне значення як центру ортодоксального юдаїзму та Гаскали, демографічне переважання єврейського населення та економічне домінування великих єврейських купців мали навіть такий вплив на локальну політику, що у Бродах змогла виникнути й існувати унікальна в Габсбурзькій монархії форма політичного представництва. Несуттєвість державних кордонів у ментальній єврейській географії ще навіть і в ХІХ ст. порушила хвиля біженців 1881/82 рр. На Броди вперше подивились як на прикордонне місто, яке в цій функції мало значення для євреїв. Це значення ще було центральним у тому сенсі, що кожний європейський єврей мав принаймні якісь асоціації з назвою цього міста, але водночас ця подія стала початком перетворення його на звичайний транзитний пункт на місці перетину двох імперій. На межі ХІХ–ХХ ст. Броди остаточно почали скочуватися на периферію в економічному, духовному й політичному сенсі. Навіть на регіональному рівні, який в останні десятиріччя існування Габсбурзької монархії набирав ваги, Броди не відігравали якоїсь особливої ролі. З одного боку, економічний і демографічний спад зумовив відставання Бродів від багатьох інших галицьких міст середнього розміру, з іншого, воно не відігравало особливої ролі в чимдалі запеклішому галицькому національному дискурсі, оскільки ні поляки, ні українці не вбачали в ньому центру своїх національних рухів. Мало що змінив у цьому і той факт, що з початком ХХ ст. єврейське населення Бродів дедалі більшою мірою позиціонувало себе назовні як поляки. Полонізація єврейських еліт водночас означала самостійно обраний вихід із загальнодержавних і міжнародних зв’язків, що виявилось у відході від німецької мови. Згоду громадської ради Бродів на перехід гімназії з німецької мови навчання на польську можна інтерпретувати як визнання того факту, що місто розглядало себе насамперед як частину коронного краю. Тож і ментально Броди остаточно опинились у Галичині. Навіть якщо Йозеф Рот змальовує Броди та їхніх мешканців з симпатією, все ж у його творах постає образ невтішного, віддаленого й містичного штетля. В такий спосіб він проєктує в минуле власне сприйняття сучасності і створює міф для майбутнього. Така зворотна проєкція зрозуміла з його біографії. Він належав до передостаннього випуску гімназії імені Рудольфа, який ще навчався німецькою мовою, після закінчення гімназії покинув рідне місто і, заробляючи на прожиття письменництвом і журналістикою, мешкав у Відні й Берліні. Тож його точки відліку були інакшими: центрами для нього були столиці німецькомовних країн, з якими він співвідносив Броди. В цьому сенсі рідне місто на початку ХХ ст. справді мусило видаватися письменникові втіленням посталої периферії, якщо ще й зважити на те, що юдейська 326 ХІ. Висновки духовна історія Бродів Рота не особливо цікавила. Зворотна проєкція – одна з наративних опцій у літературі, в історіографії ж вона веде до того, що минуле оцінюють на підставі знань про те, що було потім, не осмислюючи те минуле в його часі і в його значенні. А тому оцінювати чи не оцінювати як історію неуспіху перетворення Бродів з торгового міста європейського формату на галицьке прикордонне місто – залежить від вибору точки зору. З економічної перспективи, безсумнівно, напрошується ствердна відповідь. Броди не лише зникають з міжнародних торгових мап як перевалковий пункт, а й перебувають на діаметрально протилежному боці до урбанізаційних і модернізаційних тенденцій другої половини ХІХ ст. Для дискурсів тих часів характерні швидкі темпи розвитку міст і зростання населення, технізація й індустріалізація. Броди цього або взагалі не зазнали, або зазнали набагато пізніше порівняно з іншими галицькими містами. Оскільки місто через своє особливе становище десятиліттями якоюсь мірою ізолювалося від довколишнього регіону, то таке зменшення ваги і звуження впливу Бродів було, з галицького погляду, чимось навіть бажаним та своєрідним індикатором успішної інтеграції міста в суспільні й політичні реалії коронного краю. Орієнтацію на Львів, а не на Відень, Ляйпциґ, Бердичів чи Одесу, можна брати за мірило вдалої «галицинізації». Близько 1910 р. Броди були тим, чим реально й могло бути галицьке місто такого розміру: одним з регіональних торгових центрів із залізничним сполученням і філією Національного банку, – як і ціла низка інших міст коронного краю середнього розміру; одним зі значніших прикордонних міст, як Підволочиськ чи Гусятин; одним з локальних освітніх центрів, як Тернопіль, Станіславів чи Коломия. Відмінність порівняно з минулими десятиріччями була в тому, що місто, власне, стало одним із. До середини ХІХ ст. Броди були не одним з центрів торгівлі між Сходом і Заходом, а центром такої торгівлі, не одним із міст на кордоні з Росією, а містом на кордоні з Росією, не одним з освітніх центрів, а освітнім центром надрегіонального спрямування. Попри це на початок ХХ ст. Броди ще мали особливості, які їх значною мірою відрізняли від інших галицьких міст. Почасти це були залишки колишнього економічного значення, почасти – структурні відмінності. У Бродах і далі розташовувалася одна з трьох торгово-промислових палат коронного краю, і в цьому сенсі вони стояли нарівні зі Львовом і Краковом. З огляду на етнічно-конфесійний склад населення Броди до самого початку Першої світової війни були особливим містом. Ні в одному іншому місті АвстроУгорщини єврейське населення не переважало такою мірою польське й українське. Орієнтацію на німецькомовний центр держави бродівські еліти змінили на добровільну полонізацію лише через кілька десятиріч після того, ХІ. Висновки 327 як це зробили інші єврейські громади Галичини. Сильні позиції русофільського руху в Бродах та регіоні – знову ж таки, нетипова риса для Галичини початку ХХ ст., де український національний рух стрімко набирав ваги. Навіть Бродівська гімназія, яка 1907/08 н. р. перейшла з німецької мови навчання на польську, і далі була однією з особливостей Бродів. У всіх класах, які розпочали навчання німецькою мовою до переходу на польську, викладання німецькою тривало до випускних іспитів. Долею випадку в одному з цих останніх класів сидів Йозеф Рот, який зберіг відданість рідному місту в своїх літературних творах і закарбував значущість Бродів щонайменше для німецькомовного світу. Антагоністичність між незвичайними Бродами й типово галицькими Бродами властива – свідомо чи несвідомо – тодішньому й теперішньому сприйманню цього міста у подорожніх нотатках, белетристиці та ментальних образах. Пам’ять про габсбурзькі Броди неоднорідна й проходить нині здебільшого, але не винятково, вздовж національних ліній. Ненаціональне, яке в ті часи називали «австрійським», у сьогоднішній Австрії часто приписують власному національному наративові. А тому в нинішніх Бродах поряд з українськими, польськими і єврейськими місцями пам’яті є, власне, й австрійські. Ці площі чи простори часто відмежовуються одні від одних, а інколи й накладаються одні на одні. 328 ХІ. Висновки Післямова до українського видання 329 Післямова до українського видання Вихід у світ в українському перекладі монографії Берріса Куцмані «Броди. Прикордонне галицьке місто в довгому ХІХ столітті» (нім. Börries Kuzmany, Brody: Eine galizische Grenzstadt im langen 19. Jahrhundert, Wien 2011) є однаково очікуваним і бажаним, адже урбаністичні студії в сучасній Україні набувають популярності. Можна з певністю казати, що це дослідження вже міцно увійшло до корпусу базової світової історіографії підавстрійської Галичини. І жодна узагальнююча праця з історії цього краю без урахування дослідження Куцмані буде неповною. Без сумніву, україномовне видання тільки розширить коло читачів. Берріс Куцмані – сучасний австрійський історик, який спеціалізується на дослідженні Центральної та Східної Європи від кінця XVIII і до початку ХХ ст.; свого часу був учасником міждисциплінарної докторської програми «Галичина та її мультикультурна спадщина» у Віденському університеті, а нині працює в Інституті східноєвропейської історії Віденського університету. У фокусі його наукових інтересів – національні рухи, кордони і мови, міська та єврейська історія. Завдяки австрійському вченому Броди нині чи не єдине східногалицьке містечко, що має цілісне монографічне дослідження з історії австрійського періоду.1 В останні роки хіба ще тільки Коломия може позмагатися за співмірну наукову увагу (головним чином завдяки зусиллям Івана Монолатія). Отож, що назагал знаємо про підавстрійські Броди? Що це єврейське за населенням і духом місто (спочатку частка єврейського населення в ньому перевищувала 80 %, утім згодом трохи зменшилася) на австрійсько-російському кордоні, яке впродовж ХІХ ст. зазнало невдачі – перетворилося з колишнього торговельного центру міжнародного значення на мале галицьке містечко. Природними супутниками розташування на кордоні були контрабандисти, біженці, емігранти. У літературному просторі колишньої Дунайської монархії місто стало відоме також завдяки Йозефу Роту (у Бродах він народився 1 Невдовзі після монографії Куцмані вийшла друком праця краківського історика Конрада Меуса про містечко Вадовіце, що в ХІХ ст. розташовувалося на іншому кінці австрійської Галичини: Konrad Meus, Wadowice 1772–1914. Studium przypadku miasta galicyjskiego, Kraków 2013. 330 Післямова до українського видання і прожив дитячі та юнацькі роки). Цей образ міста на кордоні Куцмані не тільки описує, а й пояснює, намагаючись вловити навіть малопомітні сенси, що пов’язані з повсякденною і культурною взаємодією. Монографія Куцмані про Броди з’явилася на тлі надзвичайно скромної історіографії. Це були здебільшого краєзнавчі розвідки, автори яких торкалися дуже епізодичних сюжетів. Фактично вони вичерпувалися двома темами – торгівлі та життя єврейської громади.2 Більшість публікацій мала джерелознавчі (не історіографічні) акценти. Українські історики ще й воліли зосереджуватися на річпосполитському періоді, коли Броди були надрегіональним центром міжнародної торгівлі.3 Тому Куцмані довелося мати справу не з академічними дослідженнями, а з рецепцією історичних Бродів – так як вона відбилася в нотатках подорожніх, белетристиці, місцях пам’яті, зокрема мемуаристиці. Міфологізований образ підавстрійських Бродів був сформований фактично в другій половині ХХ ст. на основі спогадів його колишніх мешканців, які опинилися за океаном. Українці в діаспорі, поряд з євреями і поляками, й собі почали творити історичний образ Бродів. Показовим результатом цього стало видання «Броди і Брідщина: Історико-мемуарний збірник». Його перший випуск (за редакцією Ярослава Чумака) з’явився друком у Торонто в 1988 р., а другий (за редакцією Богдана Зробока) побачив світ уже в Бродах у 1998 р. Праця Куцмані складається з трьох великих розділів, якими автор прагне відобразити всі сторони життя міста. У першому розділі йдеться про міську економіку. Щоправда, економічне благополуччя Бродів було відносно коротким, воно припало на злам XVIII–ХІХ ст. У 1779 р. Броди отримали статус вільного торгового міста, ще більше торгова активність Бродів зросла під час континентальної блокади і наполеонівських війн. Але далі почалася стагнація, а ще далі, як пише Куцмані, «у гру вступили обставини вищої сили» – місто зазнало нищівної пожежі й почало швидко відставати від конкурентів. Соціальне і культурне життя бродівців висвітлено в другому розділі. У ньому йдеться про структуру населення і взаємини різних груп містян, політичні й освітні інституції, міжконфесійні відносини, національну активність. Як соціально-культурне явище автор розглядає також кордон, що ставав зоною 2 3 Наприклад, Tadeusz Lutman, Studia nad dziejami handlu Brodów w latach 1773–1880, Lwów 1937; Nathan Michael Gelber, Toldot jehudej Brodi 1584–1943, Jerušalajim 1955; Яков Хонигсманн, Евреи города Броды, Львов 2001; Христина Бойко, Місто Броди в іншомовних джерелах та архівних документах XVIII–XIX ст., (у:) Бродівщина – край на межі Галичини й Волині, вип. 1, ред. Василь Стрільчук, Броди 2008, с. 23–30. Наприклад, Іван Созанський, З минувшини міста Бродів. Причинки до історії міста в XVII ст., Львів 1911; Володимир Кравченко, Документи з історії торгівлі шотландців із Замостя і Бродів у Києві 40-х років XVII століття, (у:) Український археографічний щорічник. Нова серія, вип. 8/9 (т. 11/12), Київ–Нью-Йорк 2004, с. 482–503. Післямова до українського видання 331 обміну ідей. У третьому розділі на Броди можна поглянути очима мандрівників і письменників, спогадами мешканців. Так формувався феномен міста як дійсного чи уявного місця пам’яті. У певному сенсі книжка Куцмані є доволі повною енциклопедією підавстрійських Бродів. Вона в деталях відтворює не тільки господарські процеси та інституційну історію міста; у багатьох випадках це дуже олюднена історія, в якій навіть контрабандисти і біженці виступають дійовими особами під власними іменами. Історики ще довго будуть сягати до цієї книжки за різноманітною фактографічною інформацією. Ретельність, з якою віденський історик зібрав і узагальнив джерельні матеріали, а також те, як уклав матеріал композиційно, може бути прикладом для багатьох дослідників в Україні. Однак, як гадаю, книжка важлива не тільки своєю фактографічною повнотою, композиційною пластичністю, а й спостереженнями, які можуть дати поштовх для нових досліджень. Вона має потужний інтелектуальний потенціал. І зосереджений він, по суті, навколо двох тем: пограниччя і міського (не)успіху. Ритм життя Бродів у ХІХ ст. визначав австрійсько-російський кордон і загалом ситуація пограниччя. Важко сказати, чого в той час у Бродах було більше – самого міста чи кордону. Автор спонукає подивитися на ситуацію ще по-іншому: з точки зору ігнорування бродівцями адміністративнополітичних меж, їхніх спроб існувати в позадержавному – не політичному, а тільки буденно-господарському просторі. Містяни жили з державного кордону, але рахуватися з ним наміру не мали. Місто шукало ідентичність у ланцюгу торговельних пунктів, а не в державній приналежності. Найважливішими торговими містами-побратимами Бродів були: на заході – Ляйпциґ, на сході – Бердичів, а згодом Одеса. Куцмані спирається на Тернерівське розуміння історичного простору й кордону, але суттєво його розвиває.4 Він акцентує на багатовимірності кордону, розуміє його як культурну, політичну та соціологічну перехідну зону, яка забезпечувала не тільки торговельний рух, а й перетікання ідей. Особливо наполегливо він відмежовує реальність від того негативного образу, який Броди отримали в романі Йозефа Рота «Марш Радецького» і який укорінився в кількох поколінь читачів. У письменника Броди є краєм світу, символом приреченості, занепаду, фатальності прикордоння (як передвісника розпаду навіть монархії), містечком, що спроєктовує у «вічну» минувшину. Усе ж, якими були причини занепаду Бродів? Упродовж довгого ХІХ ст. кількість мешканців міста залишалася майже незмінною (близько 20 тис.). 4 Див. Форум. «Поверх кордону»: концепція прикордоння як об’єкт дослідження, (у:) Україна модерна, Київ 2011, число 18: Пограниччя – окраїни – периферії, ред. Ярослав Грицак, Юлія Кисла, с. 71–77 (Берріс Куцмані). 332 Післямова до українського видання Навряд чи тоді це сприймали як проблему, але з позиції пізнішого розуміння модернізації це був симптом очевидного неуспіху. Узагалі поняття «розквіт і занепад» у стосунку до міста ХІХ століття – століття, яке загалом сприймають як період безперервного зростання, коли, за словами автора, усе ставало більшим, кращим і швидшим, – є дивовижно нелогічним, як може здатися на перший погляд. Головні причини неуспіху Бродів Куцмані бачить у сфері економіки (торговельній кон’юнктурі, розвитку конкурентних центрів, змінах у митному законодавстві тощо). Та й загалом від середини ХІХ ст. місто переслідували негаразди: 1859 р. у результаті величезної пожежі дві третини міської забудови (досить імпозантної для свого часу) перетворилося на руїни, а в 1880 р. місто втратило столітній привілей на безмитну торгівлю і було приєднане до загальної митної території Австро-Угорської монархії. Місто стрімко накопичувало борги, вимагаючи санації міського бюджету. Під кінець ХІХ ст. дедалі частіше можна було чути в Галичині приповідку «пропав як у Бродах», яка якнайкраще відображала цей близький до трагічного дискурс занепаду. Великою перевагою книжки Куцмані є те, що вона ніби «оселяє» читача в Бродах, дає можливість йому уявно прожити життя в цьому місті. У поясненні занепаду міста Куцмані виходить поза економічні причини, на які місто не мало жодного впливу, і звертається до значно ширшого комплексу обставин, які називає «упущеною модернізацією». Автор наводить докладні приклади втраченої чи щонайменше запізнілої модернізації (у сфері ремесел і промисловості, залізничного сполучення, кредитної політики, відносин з містамиконкурентами – Золочевом, Радивиловом, Підволочиськом). Економічний занепад зумовлював соціальну деградацію. Його висновок такий: «Броди в сенсі надто повільної модернізації не були чимось особливим, зрештою вся Галичина належала до економічно найвідсталіших регіонів Габсбурзької монархії, однак на відміну від інших міст коронного краю Броди так і не зуміли скористатися шансами для пришвидшеного розвитку». Чи могло бути інакше? Автор прямо не відповідає на це питання. Хоча з тексту можна зробити висновок, що альтернативи існували тільки у сфері уяви. Вони проявилися згодом у доволі численних рецепціях історичних Бродів. Хоча, правду кажучи, уже в ХІХ ст. судження про Броди як центр (для одних) і периферію (для других) не збігалися: якщо на ментальних мапах східноєвропейського єврейства Броди були центром (і справді, тут жила найбільша в Галичині єврейська громада й ніде в Австро-Угорщині не було більшої концентрації євреїв в одному місті), то для багатьох інших це місто поставало безнадійною для кар’єри периферією – для подорожніх на схід це був «кінець», а для тих, хто їхав у західному напрямку, – тільки «початок». Однак для всіх Броди були містом, яке належало минути, ніхто не хотів на- Післямова до українського видання 333 довго тут затримуватися; приїжджі чулися в ньому чужими, мандрівка в/через Броди була мандрівкою в інший світ і в інший час, у безнадійне і приречене на злидні минуле. Розмірковуючи про причини занепаду Бродів, автор оминув один з найсуттєвіших у ХІХ ст. чинників модернізації – національні рухи. У Бродах були різні етноконфесійні громади (єврейська найбільша), і про це в книжці багато йдеться, але національних рухів з розвинутою інфраструктурою місто по суті не мало. У перекладі українською книжка Берріса Куцмані виходить у світ зусиллями львівського видавництва «Літопис». Пропонований читачеві текст є результатом тривалої й ретельної праці перекладача Володимира Кам’янця і літературної редакторки Ірини Новіцької. Не маю сумніву, що в Україні цю книжку чекає добре майбутнє. Вона дає можливість: краєзнавцям – зробити свої розвідки ґрунтовнішими, академічним історикам – знайти нові теми й розвинути перспективи урбаністики5, учителям і викладачам – урізноманітнити заняття з історії, усім охочим – розширити пізнавальні горизонти. Оповідач з роману Йозефа Рота «Полуниці» (нім. Erdbeeren), незакінченого й неопублікованого за життя письменника, виступав з ідеєю встановити в містечку (яке, як він уважає, зовсім не мало визначних місць) годинникову вежу. Беррісові Куцмані вдалося зробити значно більше – написати портрет міста, повернути зникле минуле для сучасників. Мар’ян Мудрий Львів, липень 2019 року 5 В українській історіографії вже давно є потреба в узагальнюючій праці про життя галицьких містечок, зокрема перед викликами модернізації. Пор. Jadwiga Hoff, Mieszkańcy małych miast Galicji Wschodniej w okresie autonomicznym, Rzeszów 2005. 334 Післямова до українського видання Додаток 335 Додаток До розд. ІІІ. 2: Патент на вільну торгівлю для міста Бродів від 21 серпня 1779 р.936 «ХІІІ. Патент, який виключає місто Броди з митної території королівств Галичина і Лодомерія, і завдяки якому воно, як морські порти Трієст та Рієка, матиме цілком особливу свободу торгівлі. Ми і т. д. Виявляємо всім і кожному підданому й мешканцю незалежно від його честі, стану, посади чи суті нашу цісарсько-королівську та князівську милість і цим вас сповіщаємо про те, що Ми на наполегливі прохання купецького стану Нашого міста Броди та задля сприяння тамтешній провадженій у далеко розташованих провінціях, вигідній торгівлі щонаймилостивіше постановили і цим даємо дозвіл на виключення зазначеного міста Броди з митної території Наших королівств Галичина і Лодомерія і на володіння ним, як Наші морські порти Трієст і Рієка, цілком особливою свободою торгівлі, через що повністю втрачає силу приписане в § 1 Нашого митного патенту, ухваленого 2-го січня 1778 р., однакове становище міста Броди з рештою торгових місць Галичини. З огляду на це наглядовий персонал повністю звільняє дотеперішні кордони за Бродами з Польщею між митними пунктами Лешнів і Підкамінь, натомість встановлюється новий комерційний кордон перед Бродами – а саме від Пониквиці ліворуч через Смільне, Лагодів, Берлин, Піски до Лешнева, а праворуч через Голосковичі, Суходоли, Гучисько, Поникву, Черницю до Підкаменя, через що населені пункти, розташовані в межах цієї кордонної лінії матимуть митну свободу в тому ж обсязі, що й саме місто Броди. Сприяння бродівській торгівлі має відтак, а саме від 1 жовтня поточного 1779 р., полягати в тому, що: 1. Зі всіх виробів, продуктів, худоби та іншого краму, які підлягають сплаті мита і ввозяться через Галичину до Бродів, стягується лише транзитне мито відповідно до загального митного патенту та укладених з Річчю Посполитою трактатів у тому ж розмірі, в якому воно стягується під час ввезення подібних товарів на територію Речі Посполитої. 2. Товари, які вивозяться з Бродів через Галичину, також підлягають сплаті загального транзитного мита. 936 Piller’sche Gesetzessammlung (1779), с. 52–57. 336 Додаток 3. Натомість увесь той польський крам, зазначений у тарифі від 19 листопада 1776 р., який потрапляє туди з території Речі Посполитої, якщо він перевозиться з Бродів до решти Наших спадкових земель, проходить через Галичину вільним транзитом. 4. За товари, які вивозяться з Галичини до Бродів, стягується звичне вивізне мито так, немов ті вивозяться до Речі Посполитої. 5. Натомість ті товари, які вивозяться з Бродів до Речі Посполитої між Лешневом і Підкаменем або ж які тим самим шляхом ввозяться, повністю звільняються від сплати будь-якого мита, щоб усі купці мали змогу провадити вільну безмитну торгівлю на цьому шляху. 6. Звідси само собою випливає, що всі товари, які ввозяться з Бродів до Галичини, підлягають сплаті закордонного ввізного мита відповідно до встановлених тарифів. 7. Винятки, однак, становлять ті польські вироби та вироблені у Бродах товари, які під час їхнього подальшого транспортування з Бродів до Галичини, якщо вони такими виявляться, підлягають сплаті лише визначеного трактатом ввізного мита відповідно до митного розпорядження від 19 листопада 1776 р. 8. За будь-якого вивезення окремого краму з Бродів, якщо він не вивозиться вільно до Польщі між митними пунктами Лешнів та Підкамінь, сторони мають раз і назавжди реєструватись у митних службовців, залишених задля зручностей торгівлі у Бродах, відбувати звичні митні процедури і сплачувати там відповідне ввізне та транзитне мито, позаяк в іншому разі весь той крам, який у межах кордону потраплятиме з Бродів до Галичини без бродівських засвідчень про сплату мита, підлягатиме конфіскації. А той, який буде виявлений у Пониквиці, без будь-якої поблажливості буде відправлений назад до Бродів. 9. Задля зручностей перевезення призначених для повсякденного споживання харчів та іншого дрібнішого краму до Бродів та до Галичини з населених пунктів, розташованих у винятковій зоні, в Пониквиці буде створений власний прикордонний митний пункт, який дрібні перевізники такого товару минатимуть без зупинки, – натомість крупніші купці, які матимуть намір долати кордон до Бродів через цю митницю, підлягатимуть оглядові за правилами, визначеними для прикордонного митного пункту. 10. Задля користі для бродівської торгівлі цим Ми хочемо сприяти ввезенню харчів та товарів повсякденного вжитку в такий спосіб, щоб весь той крам, вивізне мито за який згідно з приписами Нашого тарифу становить менше як пів крейцера, був звільнений від сплати вивізного мита, і щоб від сплати мита був звільнений також перегін худоби в один і в інший бік. 11. Через перелічені на початку цього Нашого патенту пункти, розташовані ліворуч і праворуч від Пониквиці, не можна ввозити й вивозити будь-який Додаток 337 товар, який підлягає сплаті мита, навіть якщо на нього видане засвідчення про його сплату. Відтак весь крам, незалежно від того, прямує він з чи до Бродів, якщо не прямує до Польщі визначеним для цього вільним маршрутом між Лешневом і Підкаменем, підлягає реєструванню безпосередньо в митних пунктах Пониквиця, Лешнів або Підкамінь і ввезенню чи вивезенню через ці пункти. 12. Усі товари, призначені на ввезення до Бродів з чужих земель через Лешнів і Підкамінь чи через розташовані далі прикордонні митні пункти, та ті, що через ці пункти призначені на вивезення через Броди до чужих земель, підлягають сплаті транзитного мита в розмірі, визначеному патентами й трактатами, до того ж ті, що підлягають вивезенню, підлягають сплаті відразу в Бродах, а ті, що ввезенню, – в першому ж пункті перетину. 13. Однак з метою впевненості в тому, що товари справді вивозяться до Бродів, купці на власний розсуд можуть обирати, на якому з трьох прикордонних пунктів їм реєструватись і проходити митні процедури – у Пониквиці, Лешневі чи Підкамені, якщо вони здійснюють оплату готівкою на в’їзді через кордон чи не хочуть втратити внесений завдаток. 14. У разі якщо вироби з Речі Посполитої ввозяться до Бродів через Галичину та через відсутність збуту знову через Галичину вивозяться звідти, то відповідно до трактатів вони підлягають лише одноразовій сплаті транзитного мита, якщо задля доконечної надійності вони перебувають на митних складах у Бродах на кшталт товарів, призначених на продаж, а тоді вивозяться звідти назад або до чужих земель. 15. Якою мірою товари можуть вивозити з Бродів до Галичини або ж з Галичини до Бродів з метою продажу чи роздрібної торгівлі – чітка вказівка міститься в Нашому ухваленому 2 січня 1778 р. митному патенті, позаяк торгове місто Броди слід вважати чужим населеним пунктом, виключеним із загальної митної зони. 16. Аби в жодний спосіб не постраждала торгівля турецькими товарами, то турецькі купці, які в’їжджають через карантинні пункти, мають реєструватися на митниці в Бродах, легітимувати себе, сплативши мито, а ті товари, які мають намір вільно ввезти до Галичини, складувати на митних складах, – в іншому разі всі товари, які не перебувають на митних складах, під час їхнього подальшого вивезення вважатимуться не турецькими й підпадатимуть під ті норми, під які підпадають інші закордонні товари. 17. Коні й худоба, яких переганяють з Галичини до Бродів на продаж і там продають, звільняються від сплати вивізного мита, а худоба, яку жене назад сам її власник, узагалі звільняється від сплати будь-якого мита. 18. Натомість худоба й коні, куплені у Бродах, під час перегону назад незалежно від того, пригнані ця худоба й коні до Бродів з Польщі чи з Галичини, підлягають сплаті галицького ввізного мита. 338 Додаток 19. Що стосується краму, який відповідно до Наших дотеперішніх щонайвищих розпоряджень заборонено вивозити з Галичини до чужих земель або ж буде заборонено в майбутньому, то, з огляду на це, вивезення його до Бродів не може відбуватися взагалі. Виданий у Нашій королівській столиці Львові 21 серпня 1779 р. (L. S.) Гайнріх Св. Рим. Ім. граф фон Ауершперґ Карл Фрідріх Шмельц, секретар.» Додаток 339 До розд. IV: База даних для діагр. IV/1: Порівняння населення окремих галицьких міст, 1778–1910 рр.937 Броди 1778 1783 1786 1801 1805 1810 1820 1830 1831 1834 1837 1840 1843 1846 1847 1851 1857 1869 1880 1890 1900 1910 937 Тернопіль Перемишль Коломия Дрогобич Львів 10.887 13.609 16.898 15.000 20.000 21.000 19.471 19.478 18.152 16.112 16.681 18.419 17.885 17.789 12.579 12.292 12.539 13.305 14.227 16.221 16.988 8.868 8.716 8.790 8.650 9.538 10.318 11.979 7.123 7.100 7.889 8.724 9.875 10.535 12.081 7.986 7.675 7.465 7.937 11.575 11.922 12.721 44.655 45.162 55.629 54.983 54.965 58.728 63.084 65.978 70.970 17.714 18.743 18.733 20.071 17.534 17.361 18.055 16.510 17.200 20.087 25.819 27.405 30.415 33.871 8.583 9.806 15.400 22.040 35.209 46.295 54.078 12.935 14.800 17.679 23.109 30.235 34.188 42.676 11.807 11.324 16.884 18.225 17.916 19.432 34.665 68.325 70.384 87.109 110.250 127.934 159.877 206.113 Краків 20.000 23.612 40.310 41.086 49.835 66.095 74.593 91.323 151.886 Броди: 1778 р., 1783 р.: ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 7; 1786 р.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 88, спр. 188, с. 36; 1805 р.: Hassel: Statistischer Umriss 1805, с. 45; 1810 р.: Classifiation der vorzüglicheren Städte und Marktflecken des österreichischen Kaiserstaates in Ansehung ihrer Häuserzahl und Volksmenge // Vaterländische Blätter für den österreichischen Kaiserstaat, 24.7.1810, с. 230; 1820 р.: Bałaban: Dzieje Żydów, с. 94; 1830–1857 рр.: Tafeln; 1869 р.: Orts-Repertorium des Königreiches Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau. Auf Grundlage der Volkszählung vom Jahre 1869. – Wien, 1874. – С. 20; 1880 р.: Special Orts-Repertorium der im oesterreichischen Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder. – Bd. 12 Galizien. – Wien, 1886; 1890–1910 рр.: Statistisches Jahrbuch. Тернопіль, Перемишль, Коломия і Дрогобич: 1830–1857 рр.: Tafeln; 1869–1910 рр.: Statistisches Jahrbuch. львів: 1772–1819 рр.: Röskau-Rydel: Kultur an der Peripherie, с. 352; 1830–1857 рр.: Tafeln; 1869–1910 рр.: Statistisches Jahrbuch. Краків: 1847 р.: Encyklopedia Krakowa. – Warszawa/Kraków, 2000; 1847 р.: Mroczka, Ludwik. Krakowianie. Szkice do portretu zbiorowego w dobie industrialnej transformacji 1890–1939. – Kraków, 1999. – С. 12; 1857 р.: Tafeln; 1869–1910 рр.: Statistisches Jahrbuch. Додаток 340 До розд. IV.1: База даних для діагр. IV/2, IV/3, IV/4 та IV/5938 Імпорт у гульденах конвенційною монетою: Рік Броди Польща Росія Загалом 1823 1824 1825 1826 1827 1828 1829 1830 1831 1832 1833 1834 1835 1836 1837 1838 1839 1841 1842 1843 1844 1845 1846 1847 1848 1849 1850 1851 1852 1853 1854 1855 1.274.196 1.255.232 1.048.814 1.063.918 905.103 1.025.854 1.384.805 1.435.342 942.351 1.354.511 1.515.729 1.354.070 990.842 878.554 974.405 771.017 672.9925 877.804 1.102.151 1.128.977 1.427.495 1.058.146 1.018.100 1.265.693 874.799 1.282.671 1.422.416 1.507.577 2.027.579 2.202.1762 6.179.089 8.668.876 298.075 234.108 230.017 242.953 235.814 291.489 176.281 149.497 432.677 121.592 174.644 165.622 104.170 114.487 71.814 135.362 146.716 73.606 44.239 40.352 65.250 92.067 73.463 568.453 1.277.423 1.492.255 991.221 1.688.273 2.070.725 2.046.928 1.467.426 1.278.383 3.704.580 3.009.416 2.614.237 2.457.817 2.368.038 2.686.380 2.194.062 2.228.332 2.010.942 2.323.557 2.722.957 1.975.002 2.389.685 2.112.944 2.283.251 2.245.777 1.835.924 796.543 2.652.606 2.776.392 2.915.608 1.059.602 2.044.686 3.600.887 1.551.014 2.575.643 2.192.435 2.218.648 5.033.869 4.755.316 6.670.320 2.996.123 55.302.431 61.388.901 59.076.709 59.741.666 67.282.696 64.323.126 95.157.700 99.545.289 94.106.471 107.825.000 106.270.012 107.781.409 121.482.876 130.865.339 120.897.761 127.445.295 126.203.875 100.732.005 105.425.438 111.420.858 114.484.753 116.283.855 126.742.236 127.997.254 83.710.467 88.076.946 158.955.431 150.547.298 199.361.761 232.795.482 208.728.588 236.464.912 938 1823–1848 рр.: Tafeln; 1849–1855 рр.: Ausweise. Додаток 341 Експорт у гульденах конвенційною монетою: Рік Броди Польща Росія Загалом 1823 1824 1825 1826 1827 1828 1829 1830 1831 1832 1833 1834 1835 1836 1837 1838 1839 1841 1842 1843 1844 1845 1846 1847 1848 1849 1850 1851 1852 1853 1854 1855 1.480.038 1.769.863 1.062.504 1.544.980 1.844.517 1.591.590 2.034.670 1.547.985 1.200.112 1.523.372 1.186.415 1.188.844 1.346.961 1.678.554 1.540.487 1.280.516 1.486.187 1.358.155 1.414.039 1.458.794 1.552.272 1.520.933 1.306.597 1.265.078 1.576.123 1.607.239 1.364.021 2.040.831 2.322.143 3.707.411 1.895.893 2.389.301 1.528.119 1.608.634 1.798.835 1.601.893 1.350.988 1.300.425 1.544.808 1.589.819 794.862 2.647.997 2.224.067 1.897.233 2.030.572 1.818.888 1.800.180 1.351.242 1.397.827 1.608.190 2.311.967 1.261.124 1.496.739 404.070 1.105.415 1.655.621 1.174.794 1.612.327 1.682.081 2.429.864 4.936.672 6.101.088 2.899.684 2.274.973 2.641.188 1.498.520 1.239.192 1.701.438 959.019 573.931 1.221.122 1.156.269 569.864 1.207.051 1.106.803 2.378.015 1.183.386 898.210 464.045 428.748 562.664 453.915 788.143 880.995 1.301.778 1.145.240 692.149 1.169.194 617.700 618.640 708.388 842.729 2.753.291 4.732.238 1.140.255 1.826.963 50.351.687 51.855.565 58.402.553 60.257.557 65.527.690 61.960.742 107.254.043 110.587.974 98.937.022 115.017.352 116.626.202 111.092.942 115.217.804 122.284.173 119.621.758 134.918.064 140.463.607 106.646.173 103.395.923 104.113.955 109.617.825 107.542.267 105.821.427 112.208.285 46.360.997 59.456.020 104.847.458 130.023.756 186.490.312 249.016.993 218.023.687 232.508.707 Додаток 342 Ввізний транзит у гульденах конвенційною монетою: Рік Броди Росія загалом Загалом 1843 1844 1845 1846 1847 1848 1850 1851 1855 3.093.242 2.613.728 2.861.281 2.834.415 2.868.223 1.767.620 2.826.118 2.418.255 2.014.470 3.501.574 3.082.417 3.289.930 3.075.933 3.212.661 2.118.760 3.300.692 2.755.962 3.102.266 71.679.251 71.348.877 70.705.879 71.459.418 77.343.145 27.864.007 70.612.870 105.010.788 144.019.836 Вивізний транзит у гульденах конвенційною монетою: Рік Броди Росія загалом Загалом 1843 1844 1845 1846 1847 1848 1850 1851 1855 4.275.985 4.932.742 4.909.888 4.023.357 5.764.221 4.476.236 5.508.097 7.149.373 11.769.449 4.775.584 5.641.790 5.478.063 4.317.354 6.549.512 5.560.928 6.839.212 8.498.476 13.961.178 71.679.251 71.348.877 70.705.879 71.459.418 77.343.145 27.864.007 70.612.870 105.010.788 144.019.836 Додаток 343 До розд. V: База даних для діагр. V/1: Кількість євреїв і християн у Бродах939 Рік * 1765 1778 1783 1786 1799 1820 1830 1840 ** 1852 1869 1880 1890 1900 *** 1910 1921 Євреї Християни 7.191 8.867 11.137 14.455 14.105 16.392 16.000 16.159 17.627 15.038 15.316 12.751 11.912 12.188 7.202 2.020 2.472 2.443 2.296 2.235 2.605 2.415 3.358 3.823 4.755 4.783 5.449 5.867 3.655 *) дані щодо християн відсутні **) з передмістями ***) дані щодо християн обчислені з загальної кількості населення шляхом віднімання кількості єврейського населення 939 1765 р.: Encyclopaedia Judaica, Bd. 4, с. 1094; 1778 р., 1783 р.: ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 7; 1786 р.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 88, спр. 188, с. 36; 1799 р., 1820 р., 1830 р., 1840 р., 1852 р.: Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 258; 1869 р.: Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1865–1870), с. 28; 1880 р.: Statistische Mitteilungen über die Verhältnisse Galiziens. – Lwów, 1912; 1890 р., 1900 р., 1921 р.: Lutman: Studja, с. 125; 1910 р.: Wasiutyński, Bohdan. Ludność żydowska w Polsce w wiekach XIX i XX. Studjum statystyczne. – Warszawa, 1930. – С. 119. 344 Додаток До розд. V.2: Лист членів комітету християнського віровизнання (Карл Гаузнер, Франц Дінцль, Й. Мюллер, Йог. Ант. Луццано, Карл Краузе, Йог. Марк. Штайн, Ауґуст Ґоттлоб Фойґт, Ґреґор Ґречинський, Міхаель Тюрінґер та Йоганн Кох) до крайового губернаторства, Броди, 19 листопада 1826 р.940 «За чутками, Висока крайова установа видала роз’яснення про те, що в Бродах, де відповідно до співвідношення населення згідно з приписами має бути 40 членів комітету, 20 з яких обрані з-поміж юдейських мешканців. У зв’язку з тим, що організація комітету стосується загального блага міста, щонайпідданіші християнські члени комітету вважають своїм обов’язком висвітлити й зі свого боку предмет цього виданого роз’яснення. 1) Щонайвищий надвірний декрет від 24 вересня 1792 р. не передбачає, що якийсь мешканець міста не може бути обраний членом комітету через релігійні відмінності, якщо він володіє відповідними для цього якостями, оскільки в даному високому декреті в 3-му абзаці L. виразно сказано, що: «Бути обраними до комітету можуть: кожний місцевий громадянин [виділено заголовними літерами] і т. д., до того ж без огляду на релігію». Що ж до наявності формального права громадянина, то ця властивість може стосуватися лише мешканців муніципального міста, а не такого міста, як Броди, – звичайного міста у власності землевласника, де, як відомо, формальним правом громадянина не володіють і християнські мешканці [підкреслення в оригіналі]. Відтак під час виборів до комітету і 1798 р., і 1816 р. брали до уваги лише власне володіння домом, з огляду на що юдейського мешканця, якщо він є господарем дому, в сенсі абзацу 1) названого високого надвірного декрету також можна вважати громадянином; оскільки в цьому розумінні не мають переваги мешканці однієї з двох релігій міста Броди. Ця обставина тим більше заслуговує на високу милостиву увагу, якщо зважити на те, 2) що з огляду на населення юдейська громада в Бродах значно більша й численніша, аніж християнська: із загалом 25 тис. душ у місті 20 тис. юдеїв і 5 тис. християн, а відтак очевидно, що з огляду на їхню більшу кількість юдейські мешканці несуть незрівнянно більші витрати на всі громадські установи та на сплату внесків, аніж християнські, до чого вони справді кожного разу виявляють велику готовність. Тож чи справедливо виключати юдейських вірних з виборів до комітету? Позаяк робота комітету будь-якого міста спрямована на те, щоб через громадськокорисні установи сприяти загальним інтересам мешканців міста, що стосується належного порядку й безпеки, то юдейські мешканці нашого міста, які попри релігійну відмінність живуть з християнськими мешканцями у братерській злагоді [підкреслення в оригіналі], так само, як і ці другі, охоче 940 APKW, Teki Schneidera, 199, с. 69–71. Додаток 345 долучаються до досягнення цієї благотворної мети, – то само собою зрозуміло, що місцевий комітет, якщо він складатиметься лише з християнських мешканців, з огляду на те, що треба для блага міста, не буде в змозі зробити так багато, як це відбувається тепер, коли комітет складається з однакового числа членів обох націй: бо кращий розвиток спирається на об’єднану силу, на взаємну злагоду й дух спільноти. А тому нескладно здогадатися, що в разі змін стосовно комітету місто неминуче великою мірою постраждає. 3.) Окрім наведених ґрунтовних причин, з огляду на ще одне особливе міркування місцевий комітет справедливо має складатися також з представників юдейських мешканців, позаяк за сутністю давніх привілеїв є міські права, якими тут володіють винятково юдейські мешканці, і лише їм треба завдячувати, що місто зберегло правову чинність інших конкретних привілеїв [підкреслення в оригіналі], що Високій крайовій установі вочевидь відомо з перемовин про міські права з власником Бродів. За тієї обставини, що загальний інтерес міста в багатьох сенсах неминуче дуже постраждає у разі, якщо міський комітет складатиметься не з однакового числа членів від обох релігій – що вже тепер, за поширеної лише чутки про затребуване Високою установою пояснення про юдейських членів комітету, відбувається (бо якщо, властиво, порівняти зроблені власником Бродів пропозиції з метою зрівняння міста зі схожим клопотанням власника з минулих років, то виявиться, що теперішні клопотання витримані в набагато жорсткішому й зухвалішому тоні, ніж колишні), – тож християнський комітет, що найпокірніше підписався нижче, який усім серцем уболіває за благо міста, від імені всіх мешканців міста зі щонайглибшою вірнопідданністю насмілюється просити, щоб Висока крайова установа, зважаючи на наведені причини, милостиво дозволила не робити жодних змін стосовно міського комітету, натомість щоб він, як і досі, складався з однакового числа членів від обох релігій.» Додаток 346 Розпорядження крайового губернаторства на зворотній сторінці від 29 грудня 1826 р.941 «Надіслати панові ц.-к. губернському радникові та золочівському окружному старості для пришвидшення виданого 29 вересня ц. р. Z. 36078/16132 [?] офіційного акту з вказівкою про те, щоб звернули належну увагу на наведені тут причини для збереження юдейських членів комітету, – однак щоб вказали прохачам, що на рішення доведеться почекати.» До розд. VІ: База даних для діагр. VІ/1: Частка християнського населення в Бродах у відсотках942 Рік Рим.-кат. Гр.-кат. Інші християни Християни загалом Загальна кількість населення в абсолютних числах 1778 1783 1786 1799 1820 1830 1840 * 1852 1869 1880 1890 1900 ** 1910 1921 k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. 12,5 15,6 17,0 19,1 k. A. 21,6 k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. 7,4 7,2 10,0 12,0 k. A. 11,9 k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. k. A. 0,3 0,9 0,2 0,2 k. A. 0,2 18,6 18,2 14,5 14,0 11,5 13,4 13,1 19,0 20,2 23,7 27,2 31,3 32,5 33,7 10.887 13.609 16.898 16.401 19.471 19.478 18.419 17.714 18.890 20.071 17.534 17.361 18.055 10.857 (k. A. – дані відсутні) *) з передмістями **) дані щодо християн обчислені з загальної кількості населення шляхом віднімання кількості єврейського населення 941 942 APKW, Teki Schneidera, 199, с. 71v. 1778 р., 1783 р.: ÖStA/HKA, Cammerale, Nr. 218, Fasc. 7 Gal., 169 ex jan. 1785, Produktnr. 7; 1786 р.: ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 88, спр. 188, с. 36; 1799 р., 1820 р., 1830 р., 1840 р., 1852 р.: Gelber: Toldot jehudej Brodi, с. 258; 1869 р.: Bericht Handelskammer Brody (Jg. 1865–1870), с. 28; 1880 р.: Statistische Mitteilungen Galizien 1912; 1890 р., 1900 р., 1921 р.: Lutman: Studja, с. 125; 1910 р.: Wasiutyński: Ludność żydowska, с. 119. Додаток 347 До розд. VІІ.1: База даних для кількості учнів у Юдейській реальній школі за місцем народження (діагр. VІІ/1) та за конфесією (діагр. VІІ/2)943 Навч. рік Юдеї з Бродів Юдеї не з Бродів Християни з Бродів Християни не з Бродів 1817/18 1818/19 1819/20 1820/21 1821/22 1822/23 1823/24 1824/25 1825/26 28 29 29 27 30 30 34 35 34 2 5 8 15 24 16 20 24 22 2 4 7 4 5 5 8 6 6 3 4 5 3 5 8 4 4 5 До розд. VІІ.1: База даних для діагр. VІІ/4: Зростання і розподіл дівчачих класів у Юдейській головній школі944 Навч. рік 1854/55 1867/68 1869/70 1871/72 1872/73 1877/78 1879/80 1880/81 1881/82 1883/84 1889/90 1899/1900 943 944 1-й клас 2-й клас 3-й клас 4-й клас 211 217 178 214 286 223 235 234 309 94 132 137 92 200 179 176 177 190 74 63 74 101 89 125 119 112 104 28 59 67 46 59 86 94 97 93 Дівчата загалом 166 407 471 456 435 634 613 618 620 652 473 376 ЦДІАЛ, Ф. 146, оп. 66, спр. 40, с. 34. 1855 р.: Rückblick ohne Aufgliederung nach einzelnen Schulstufen // Herzel: Jahresbericht dt.-isr. Haupt- u. Mädchenschule (1879); 1867–1872 рр., 1878 р., 1884 р.: Jahresbericht dt.isr. Haupt- u. Mädchenschule; 1873 р.: ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 122, с. 14–17; 1879– 1882 рр.: ЦДІАЛ, Ф. 178, оп. 2, спр. 1983, с. 44, 1890 р.: Schematismus Volksschulen 1890, с. 611; 1900 р.: Schematismus Volksschulen 1900, с. 594. Додаток 348 До розд. VІІ.2: База даних для діагр. VІІ/5: Учні Бродівської гімназії (і її попередниць) за конфесією945 Рік Рим.-кат. Гр.-кат. 1851 1852 1853 1854 1855 1856 1857 1858 1859 1866 1867 1868 1869 1871 1872 1873 1874 1875 1876 1877 1878 1879 1880 1881 1882 1883 1884 1885 1886 1887 1888 1889 1890 1891 1892 1893 1894 32 1 42 50 6 5 1 1 61 51 58 6 1 37 79 30 39 27 32 42 59 82 95 88 88 85 103 105 114 122 124 122 107 120 133 140 135 147 141 148 127 133 132 10 5 15 13 15 14 21 0 5 2 2 3 2 0 0 1 4 3 3 4 5 3 3 3 1 4 7 4 2 1 1 2 3 1 2 0 64 55 54 46 64 88 92 89 83 95 97 114 133 183 174 184 186 185 205 203 203 194 189 213 216 189 229 203 213 945 48 49 48 47 51 52 58 73 74 77 77 82 88 99 100 96 Протестанти Юдеї 50 Загальна кількість 83 89 82 110 107 97 102 138 153 95 110 88 114 146 172 172 180 187 188 202 240 347 342 357 360 359 368 388 413 414 402 438 445 433 456 444 441 1851–1864 рр.: Tafeln; 1865–1878 рр.: Statistisches Jahrbuch; 1879–1914 рр.: Jahresbericht Gymnasium. Додаток 349 Рік Рим.-кат. Гр.-кат. Протестанти Юдеї Загальна кількість 1895 1896 1897 1898 1899 1900 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 152 142 155 137 122 127 153 153 156 180 205 233 258 246 249 243 243 233 219 220 106 121 124 121 113 111 119 130 149 163 159 169 175 168 168 166 162 146 154 147 2 2 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 1 1 1 3 3 3 5 474 482 502 481 463 478 506 513 563 608 620 662 713 707 714 721 713 660 645 624 214 212 223 223 221 234 228 221 252 259 243 248 266 273 272 278 275 259 251 229 Додаток 350 До розд. VІІ.2: База даних для діагр. VІІ/6: Учні Бродівської гімназії (і її попередниць) за національністю або рідною мовою946 Рік Німці Поляки Русини Євреї Загальна кількість 1851 1852 1853 1854 1855 1856 1857 1858 1859 1866 1867 1868 1869 1871 1872 1873 1874 1875 1876 1877 1878 1879 1880 1881 1882 1883 1884 1885 1886 1887 1888 1889 1890 1891 1892 1893 1894 11 22 0 50 13 18 31 36 5 3 61 50 21 38 6 37 20 55 54 46 64 90 92 91 84 95 99 115 133 57 40 40 29 35 42 59 57 67 64 62 62 74 10 0 15 13 15 14 21 24 29 28 27 25 33 64 176 192 190 183 195 193 194 184 177 201 206 177 207 178 189 115 118 126 127 124 145 148 156 159 162 158 164 156 162 158 49 47 44 48 49 50 71 69 65 75 76 84 92 98 95 83 89 82 110 107 97 102 138 153 95 110 88 114 146 172 172 180 187 188 202 240 347 342 357 360 359 368 388 413 414 402 438 445 433 456 444 441 946 1851–1864 рр.: Tafeln; 1865–1878 рр.: Statistisches Jahrbuch; 1879–1914 рр.: Jahresbericht Gymnasium. Додаток Рік Німці Поляки Русини 1895 1896 1897 1898 1899 1900 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 211 176 151 160 171 169 133 120 146 84 62 32 14 5 2 2 3 3 0 3 157 184 235 205 176 192 249 255 268 355 389 449 518 516 520 520 515 492 461 449 106 115 116 116 109 111 118 129 143 163 155 167 175 167 168 166 162 146 154 147 351 Євреї Загальна кількість 474 482 502 481 463 478 506 513 563 608 620 662 713 707 714 721 713 660 645 624 Додаток 352 До розд. VІІ.2: База даних для діагр. VІІ/8: Загальна кількість учнів, які вивчали українську мову. Кількість учнів юдейського або римо-католицького віровизнання, які вивчали українську мову. 1884–1914 рр.947 Рік Українськомовні учні Учні гр.-кат. віровизнання Кількість тих, хто вивчає українську мову Кількість учнів негр.-кат. віровизнання, які вивчають українську мову 1884 1885 1886 1887 1888 1889 1890 1891 1892 1893 1894 1895 1896 1897 1898 1899 1900 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 49 50 71 69 65 75 76 84 92 98 95 106 115 116 116 109 111 118 129 143 163 155 167 175 167 168 166 162 146 154 147 52 58 73 74 77 77 82 88 99 100 96 106 121 124 121 113 111 119 130 149 163 159 169 175 168 168 166 162 146 154 147 50 58 64 69 77 71 66 89 104 109 116 121 161 178 173 166 147 156 150 151 194 258 201 164 165 181 181 169 148 173 176 -2 0 -9 -5 0 -6 -16 1 5 9 20 15 40 54 52 53 36 37 20 2 31 99 32 -11 -3 13 15 7 2 19 29 947 1884–1903 рр.: Kustynowicz: Entstehungsgeschichte (1905), с. 5; 1904–1914 рр.: Jahresbericht Gymnasium. Бібліографія 353 Бібліографія Архівні джерела Україна ЦДІАК: Центральний державний історичний архів у Києві Ф. 442 [Київський генерал-губернатор]. ЦДІАЛ: Центральний державний історичний архів України у Львові Ф. 24 [Магістрат, Броди]; Ф. 146 [Галицьке намісництво]; Ф. 178 [Крайова шкільна рада, Львів]; Ф. 182 [Товариство імені Качковського, Львів]; Ф. 196 [Товариство Руська Рада]; Ф. 201 [Греко-католицька консисторія]; Ф. 348 [Товариство Просвіта]; Ф. 618 [Латинська консисторія, Львів]; Ф. 701 [Юдейська громада, Львів]; Ф. 726 [Збірка планів]; Ф. Р-15 [900-річний ювілей Бродів]; Ф. XIX [Йосифінські матрикули]; Ф. XX [Францисканські матрикули]. ДАЛО: Державний архів Львівської області Ф. 350 [Дирекція поліції, Львів]. ДАТО: Державний архів Тернопільської області Ф. 258 [Почаївський монастир]. ЛНБ: Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника – Відділ рукописів II Шн. 9 [Геогр. путівник, пов. Броди]; Барв. 3239 / п 189 [Барвінський, збір підписів]. Щ-т. 7 / п 4 [Щурат, педагог. діяльність]. Австрія ÖStA: Österreichisches Staatsarchiv (Австрійський державний архів), відділи: 1. HHStA: Haus-, Hof- und Staatsarchiv (Архів дому, двору і держави) HHStA Hofreisen; HHStA MdÄ, PA. 2. ÖStA/AVA: Allgemeines Verwaltungsarchiv (Загальний адміністративний архів) Hofkanzlei II A [Надвірна канцелярія ІІ А]; Hofkanzlei II B [Надвірна канцелярія ІІ В]; Hofkanzlei III A [Надвірна канцелярія ІІІ А]; Hofkanzlei IV J [Надвірна канцелярія IV J]; Hofkanzlei IV K [Надвірна канцелярія IV К]; Hofkanzlei IV T [Надвірна канцелярія IV Т]. Hofkanzlei Protokollbuch Galizien [Надвірна канцелярія, Книга протоколів, Галичина]. 354 Бібліографія Ministerium des Inneren (MdI) IV [Міністерство внутрішніх справ (MdI) IV]; MdI Präs. N-Kultus. Polizeihofstelle (PHSt) [Надвірне управління поліції (PHSt)]. Verkehrsarchiv [Транспортний архів] (VA) II A; VA II B; VA III B; VA III E. 3. ÖStA/HKA: Finanz- und Hofkammerarchiv (Фінансовий архів і архів надвірної палати) Cammerale. Commerz, Ungarn Siebenbürgen Galizien, Protokoll und Index. 4. ÖStA/KA: Kriegsarchiv (Військовий архів) KA, GPA, Inland C VI; KA, GS. OeNBArchiv: Archiv der Oesterreichischen Nationalbank (Архів Австрійського національного банку): Protokolle der Sitzungen der Bankdirektion [Протоколи засідань дирекції]; Protokolle der Sitzungen des Generalrats [Протоколи засідань генеральної ради]; Indexband Brody [Покажчик, Броди]; Einzelakten ohne Zuordnung [Окремі документи]. Франція AIU: Archives de l’Alliance Israélite Universelle (Архів Всесвітнього єврейського союзу) France I A 6; URSS I B; URSS I C. AMAE: Archives du Ministère des Affires étrangères (Архів французького міністерства закордонних справ) CCC Leipzig, Tome 1; CCC Odessa, Vol. 1; CP Autriche, Vol. 383; CP Pologne, Vol. 326; CP Pologne, Vol. 328; CP Pologne, Vol. 329; CP Pologne, Vol. 331; CP Pologne, Vol. 332; CP Pologne, Vol. 334; CP Pologne, Vol. 335. AN: Archives Nationales (Національний архів) AF IV; F 12. Польща APKW: Archiwum Państwowe w Krakowie na Wawelu (Державний архів у Кракові на Вавелі) Teki Schneidera, 189; Teki Schn., 190; Teki Schn., 191; Teki Schn., 192; Teki Schn., 196; Teki Schn., 198; Teki Schn., 199. Бібліографія 355 Росія РГИА: Российский государственный исторический архив (Російський державний історичний архів) Ф. 13 [міністерство торгівлі]; Ф. 560 [деп. зовн. торгівлі, мін. фінанс.]. Німеччина GSt PK: Geheimes Staatsarchiv Preußischer Kulturbesitz (Таємний державний архів прусської культурної спадщини) I HA Rep. 81; III HA Ministerium der auswärtigen Angelegenheiten II [міністерство закордонних справ ІІ], Nr. 345–346. Herder-Institut Marburg (Інститут імені Гердера, Марбурґ) Kartensammlung [збірка мап]. Література Періодичні видання Allgemeine Zeitung des Judentums. Bulletin de l’Alliance Israélite Universelle. Bukowina. Czas. David. Jüdische Kulturzeitschrift. Thе Economist. Frankfurter Allgemeine Zeitung. Gazeta Brodzka. Gazeta Lwowska. Haarec. Illustrirte Zeitung. Neue Rundschau. Nieuw Israelietisch Weekblad. Der Orient. Die Presse. Ruthenische Revue. Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. Ayn Tsaytung. Die Welt. Wiener Diarium. Die Zeit. Вестник российского общества краснаго креста. 356 Бібліографія Вільна Україна. Діло. Обзоры Волынской губернии. Слово. Світ. Довідкові видання Biografi. Biografiche Datenbank und Lexikon österr. Frauen http://www.univie. ac.at/biografi/ Encyclopaedia Judaica. Das Judentum in Geschichte und Gegenwart. Encyclopaedia Judaica. Encyklopedia Krakowa. Jewish Encyclopedia (1901–1906): http://www.jewishencyclopedia.com/ Jüdisches Lexikon (1927–1929). Österreichisches Biografisches Lexikon. Pinkas Hakehillot. Thе Encyklopedia of Jewish Communities in Poland. Polski Słownik Biografizny. Słownik Geografizny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. База даних «Урбаністичні образи» Центру міської історії Центрально-Східної Європи: http://www.lvivcenter.org/en/uid Wikipedia. Історія міст і сіл Української РСР в двадцяти шести томах. Российская Еврейская Энциклопедия. Першоджерела до 1918 р. та друковані джерела Розмежовувати друковані джерела та наукові публікації часто доволі складно. Мемуарні книги, приміром, можна трактувати і як джерела, і як наукові видання. В цьому переліку вони подані серед наукової літератури. У разі, якщо окремі публікації в цих збірниках можна без сумніву віднести до категорії спогадів, тоді наведені вони як джерела. Видання до 1918 р. подані в рубриці «Друковані джерела». Annales de l’Industrie Nationale et Etrangère, ou Mercure Technologique. – Paris, 1825. An-ski [Rapoport, Shloyme]. Der yidisher khurbm in Poyln, Galitsye un Bukovine. – Varshe, 1921. Ansky, S./Neugroschel, Joachim. The Enemy at His Pleasure. A Journey Though the Jewish Pale of Settlement During World War I. – New York, 2004 [1921]. Ausweise über den Handel von Oesterreich im Verkehr mit dem Auslande und über den Zwischenverkehr von Ungern, der Woiwodschaft Serbien sammt dem Temeser Banate, dann von Kroatien, Slawonien, Siebenbürgen und der Mili- Бібліографія 357 tärgrenze mit den anderen österreichischen Kronländern im Jahr 1840. – Wien, 1840–1855. Babel’, Isaak/Urban, Peter (ред.). Tagebuch 1920. – Berlin, 1990. Balzac, Honoré de. Lettre sur Kiew. Fragment inédit. – Paris, 1927. Balzac, Honoré de. Lettres à Madame Hanska. – Paris, 1990. Barącz, Sadok. Rys dziejów ormiańskich. – Tarnopol, 1869. Barącz, Sadok. Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. Bardach, Marko. Das deutsche Gymnasium in Brody // Ruthenische Revue. – 1903. – 1/6. – С. 140–142. Bericht der Handels- und Gewerbekammer in Brody an das hohe k.k. Ministerium für Handel, Gewerbe und öffntliche Bauten. – Lemberg/Tarnopol, 1851–1890. Bne-Zion. Ein religiös-moralisches Lehrbuch für die Jugend Israelitischer Nation, in: Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. – 1812. – IV, Bd. 1. Bonar, Andrew-Alexander. Narrative of a Mission of Inquiry to the Jews from the Church of Scotland in 1839. – Edinburgh, 1844. Bredetzky, Samuel. Reisebemerkungen über Ungern und Galizien. – Wien, 1809. Brodyer Abendblatt. Organ für Scherz und Lust. (Jednodniówka), Brody, 18.3.1889. Budżet funduszu miejskiego miasta Brodów. – Brody, 1906, 1907, 1910. Cahan, Abraham. Bleter fun meyn lebn. – New York, 1926. Chmielowski, Piotr. Józef Korzeniowski. Zarys biografizny. – St. Petersburg, 1898. Classifiation der vorzüglicheren Städte und Marktflcken des österreichischen Kaiserstaates in Ansehung ihrer Häuserzahl und Volksmenge // Vaterländische Blätter für den österreichischen Kaiserstaat, 24.7.1810. Continuatio edictorum et mandatorum universalium in Regnis Galiciae et Lodomeriae a die 1. januar. ad ultimam decemb. anno 1772 emanatorum. Kontynuacya wyroków y rozkazów powszechnych w Galicyi y Lodomeryi królestwach od dnia 1. stycz. aż do końca grudnia roku 1772 wypadłych. – Leopolis, 1772–1793. Czedik, Aloys von. Der Weg von und zu den Österreichischen Staatsbahnen. – Bd. 1: Die Entwicklung der österreichischen Eisenbahnen als Privat- und Staatsbahnen 1824–1910. – Bd. 2: Beiträge zur Organisation und zu den Verkehrsangelegenheiten der österreichischen Staatsbahnen 1882–1910. – Bd. 3: Die finanziellen Verhältnisse der Österreichischen Staatsbahnen 1882–1910. – Teschen/Wien/Leipzig, 1913. Dalerac, François-Paulin. Les anecdotes de Pologne ou Memoires secrets du Regne de Jean Sobieski III. du Nom. – Tome II. – Amsterdam, 1699. Dede. Der Handel des russischen Reiches. – Miltau/Leipzig, 1844. Demian, Johann Andreas. Darstellung der österreichischen Monarchie nach den neuesten statistischen Beziehungen. – Wien, 1804. 358 Бібліографія Derby, Edward Henry Stanley. Claims and Resources of the West Indian Colonies: A letter to the Rt. Hon. W. E. Galdstone. – London, 1850. Ehrlich, Josef R. Der Weg meines Lebens. Erinnerungen eines ehemaligen Chasiden. – Wien, 1874. Erter, Isaak. Hacofe levejt Jisrael. – Wien [Prag], 1864 [1840]. Feyerabend, Carl. Cosmopolitische Wanderungen durch Preußen, Curland, Lieflnd, Litthauen, Vollhynien, Podolien, Gallizien und Schlesien in den Jahren 1795 bis 1798. – Bd. IV. – Danzig, 1803. Franzos, Karl Emil. Halb-Asien. – Graz/Wien, 1958 [1876]. Friedländer, Moritz. Fünf Wochen in Brody unter jüdisch-russischen Emigranten. – Wien, 1882. Gogol, Nikolai. Die toten Seelen. – Stuttgart, 1993 [1842]. Goldenstein, Leo. Brody und die russisch-jüdische Emigration. Nach eigener Beobachtung erzählt. – Frankfurt Main, 1882. Gotteri, Nicole. La Police secrète du Premier Empire. Bulletins quotidiens adressés par Savary à l’Empereur de janvier à juin 1812. – Paris, 2000. Gotteri, Nicole. La Police secrète du Premier Empire. Bulletins quotidiens adressés par Savary à l’Empereur de juin à décembre 1810. – Paris, 1997. Grossmann, Henryk. Österreichs Handelspolitik mit Bezug auf Galizien in der Reformperiode 1772–1790 (= Studien zur Sozial-, Wirtschafts- und Verwaltungsgeschichte X). – Wien, 1914. Hagemeister, Jules de. Mémoire sur le commerce des ports de la Nouvelle-Russie, de la Moldavie et de la Valachie. – Odessa/Simphéropol, 1835. Hasse, Ernst. Geschichte der Leipziger Messe (= Preisschriften der Fürstlich-Jablonowskischen Gesellschaft der Wissenschaften 25). – Leipzig, 1885. Hassel, Georg. Statistischer Umriss der sämtlichen Europäischen Staaten in Hinsicht ihrer Grösse, Bevölkerung, Kulturverhältnisse, Handlung, Finanz- und Militärverfassung und ihrer aussereuropäischen Besitzungen. – Braunschweig, 1805. Herzberg-Fränk[e]l, Leo. Die Juden // Habsburg, Rudolf / Habsburg, Stephanie (ред.): Die österreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild. – Band Galizien. – Wien, 1898. – С. 475–500. Herzel, Leopold. Jahresbericht der deutsch-israelitischen Haupt- und Mädchenschule in Brody zur 25 jährigen Jubiläumsfeier. – Brody, 1879. Illustrierter Führer für die Strecken: Lemberg – Krasne – Podwoloczyska, Krasne – Brody, Lemberg – Stanislau – Kolomea – Sniatyn – Czernowitz. – Wien, 1893. Jahresbericht der deutsch-israelitischen Haupt- und Mädchenschule in Brody (1854–1908). Jahresbericht der k.k. vollständigen Unter-Realschule in Brody. – Lemberg, 1854– 1855. Бібліографія 359 Jahresbericht des k.k. Real und Ober-Gymnasiums in Brody (Sprawozdanie c. k. Gimnazyum im. Rudolfa w Brodach [від 1908 р.]). – Brody, 1879–1914. Jekel, Franz Joseph. Pohlens Handelsgeschichte, Zweyter Thil. – Wien/Triest, 1809. Kapelusz, Hirsch. Memorandum u. Antrag an die Handels- und Gewerbekammer in Brody betreffend die Errichtung einer Filiale der österreichisch-ungarischen Bank in Brody. – Brody, 1906. Kapelusz, J. Stosunki przemysłu w powiecie Brodskim według referatu wygłoszonego na walnem Zgromadzeniu Centralnego Zwiąsku galicyjskiego przemysłu fabrycznego dnia 20. listopada 1910 roku w Brodach. – Brody, 1910. Kasznica, Stanisław. Skład wyznaniowy i zawodowy reprezentacji gmin podlegających ustawom 1889 i 1896 r. w roku 1907 (w porównaniu ze stanem w roku 1874) // Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych. – 1907. – 22/1. – С. 14-21. Koncesya na budowę i utrzymywanie ruchu kolei żelaznej ze Lwowa do Brodów, z odgałęzieniem do Tarnopola na granicę rossyjską. – Wiedeń, 1867. Konta, Ignaz (ред.). Geschichte der Eisenbahnen Oesterreich-Ungarns. Vom Jahre 1867 bis zur Gegenwart (= Geschichte der Eisenbahnen der oesterreichischungarischen Monarchie). – Wien [Wien/Teschen/Leipzig], 1999 [1908]. Korn, Victor. Das Propinationsrecht in Galizien und in der Bukowina u. dessen Ablösung. In rechtsgeschichtlicher und civilistischer Richtung dargestellt. – Wien, 1889. Korzeniowski, Józef. Wspomnienia Józefa Korzeniowskiego // Barącz, Sadok (ред.). Wolne miasto handlowe Brody. – Lwów, 1865. – С. 130–139. Korzon, Tadeusz. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta 1764–1794. – Kraków/Warszawa, 1897. Kratter, Franz. Briefe über den itzigen Zustand von Galizien. Ein Beitrag zur Staatistik und Menschenkenntnis / 2 Bde. – Leipzig, 1786. Kustynowicz, Rudolf. Entstehungsgeschichte des k.k. Rudolfs-Gymnasium in Brody. – 1. Teil // Jahresbericht des k.k. Rudolf-Gymnasiums in Brody. – Brody, 1904. – С. 3–26. Kustynowicz, Rudolf. Entstehungsgeschichte des k.k. Rudolfs-Gymnasium in Brody. – 2. Teil // Jahresbericht des k.k. Rudolf-Gymnasiums in Brody. – Brody, 1905. – С. 3–26. Leipziger Handwörterbuch der Handlungs-, Comptoir- und Waarenkunde nebst einem Europäischen Handlungs-Adress-Buche (die Firmen und Geschäfte der wichtigsten Handlungshäuser in ganz Europa enthaltend). – Bd. 3. – Leipzig, 1819. Lipiński, Tymoteusz. Miasto Brody z dawnemi przynależytościami. – Warszawa, 1851. Macgregor, John. The commercial and financial legislation of Europe and America: with a pro-forma revision of the taxation and the custom’s tarif of the United Kingdom. – London, 1841. 360 Бібліографія Margulies, Yakiv. Mayses fun Brod // Tsuker, Nekhemie (ред.): Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. – С. 481–487. Markgraf, Richard. Zur Geschichte der Juden auf den Messen in Leipzig 1664–1839 (неопубл. дис.: Rostock, 1894). Marugán y Martín, Don José. Descripcion geográfia, física, política, estadistica, literaria del reino de Portugal y de los Algarbes, comparado con los principales de Europa. – Tomo 2. – Madrid, 1833. Mastboym, Yoel. Galitsye. – Varshe, 1929. Memorandum der königl. Hauptstadt Lemberg in Angelegehheit des Bahnhofes der projectirten neuen Bahnlinie Lemberg – Brody – Tarnopol. – Lemberg, 1865. von Mises, Adele. Tante Adele erzählt // Lichtblau, Albert/Leo Baeck Institute (ред.). Als hätten wir dazugehört. Österreichisch-jüdische Lebensgeschichten aus der Habsburgermonarchie. – Wien, 1999. Missona, Kazimierz. Wspomnienia z lat 1891–1894 // Oliwa, Adam (ред.). Jednodniówka wydana z okazji XV-tej rocznicy niepodległości Ziemi Brodzkiej oraz zjazdu organizacji niepodległościowych 20–21 maja 1934. – Brody, 1934. – С. 9–10. Modrzejewska, Helena. Wspomnienia i wrażenia. – Kraków, 1957. Nelkenbrecher, Johann Christian. Nouveau manuel des monnaies, poids, mesures, cours des changes, fonds publics, etc. à l’usage des banquiers, négociants et industriels. – Paris, 1844. Neue Schule für Israeliten, zu Tarnopol in Galizien // Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. – IV. – Bd. 2. – 1812. Niemcewicz, Julian Ursyn. Podróże historyczne po ziemiach polskich między rokiem 1811 a 1828 odbyte. – Paryż, 1858. Oberhauser, Joseph. Darstellung der österreichischen Zollverfassung in ihrem gegenwärtigem Zustande. – Wien, 1823. Orłowicz, Mieczysław/Kordys, Roman (ред.). Illustrierter Führer durch Galizien. Mit einem Anhang: Ost-Schlesien. – Wien/Leipzig, 1914. Orts-Repertorium des Königreiches Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau. Auf Grundlage der Volkszählung vom Jahre 1869 bearbeitet von der k.k. statistischen Central-Commission. – Wien, 1874. Pappenheim, Bertha. Sisyphus: Gegen den Mädchenhandel – Galizien. – Freiburg Breisgau, 1992. Pennell, Joseph. The Jew at Home. Impressions of a Summer and Autumn Spent With Him. – New York, 1892. Perey, Lucien. Histoire d’une Grande Dame au XVIIIe siècle. La Comtesse Hélène Potocka. – Paris, 1894. Бібліографія 361 Pilat, Tadeusz. Skład reprezentacji miejskich w Galicji w r 1874 // Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych. – 1875. – 2. – С. 19-27. Pilat, Tadeusz. Wiadomości statystyczne o stosunkach krajowych. – Lwów, 1873– 1908. Piller’sche Gesetzessammlung, див.: Continuatio edictorum … Provinzial Handbuch der Königreiche Galizien und Lodomerien. – Lemberg, 1844–1884. Przewodnik z Krakowa do Lwowa, Podhorec, Podwołoczysk, Brodów, Słobody Rungurskiej, Czerniowiec i po Lwowie. – Lwów, 1886. Ratzel, Friedrich. Politische Geographie. – München/Leipzig, 1897. Rechenschaftsbericht der Verwaltung des israelitischen Siechenhauses in Brody. – Brody 1886, 1887, 1888, 1889. Reden bei der feierlichen Eröffnung der Israelitischen Realschule zu Brody in Gallizien, gehalten am 8ten Februar 1818 // Sulamith, eine Zeitschrift zur Beförderung der Kultur und Humanität unter den Israeliten. – V. – Bd. 2. –1818. Ritter, Carl. Einleitung zur allgemeinen vergleichenden Geographie, und Abhandlungen zur Begründung einer mehr wissenschaftlichen Behandlung der Erdkunde. – Berlin, 1852. Roth, Joseph. Gesammelte Werke. 6 Bde. Romane und Erzählungen. – Köln/Amsterdam, 1990. Roth, Joseph. Radetzkymarsch. – Köln, 1989 [1932]. Schematismus der Allgemeinen Volksschulen und Bürgerschulen in den im Reichsrathe vertretenen Königreichen und Ländern. Auf Grund der statistischen Aufnahme vom 15. Mai 1900. – Wien, 1902. Schematismus der Allgemeinen Volksschulen und Bürgerschulen in den im Reichsrathe vertretenen Königreichen und Ländern. Auf Grund der statistischen Aufnahme vom 30. April 1890. – Wien, 1891. von Schmoller, Gustav. Grundriß der Allgemeinen Volkswirtschaftslehre. Begriff psychologische und sittliche Grundlage, Literatur und Methode, Land, Leute und Technik, die gesellschaftliche Verfassung der Volkswirtschaft. – Teil 1. – Leipzig, 1908 [1900]. Schnür-Pepłowski, Stanisław. Z przeszłości Galicyi (1772–1862) / Wyd. 2. uzupełnione. – Lwów, 1895. Scholem Alejchem. Der Sohn des Kantors. – Wien, 1965 [1907]. Sholem Aleykhem. Motl peyse dem khazens. – Yerushalayim, 1997 [1907]. Šolem Aleichem. Bahnhof Baranowitsch // Šolem Aleichem/Jonas, Gernot (ред.): Eisenbahngeschichten. – Frankfurt Main, 1995 [1909]. – С. 44–60. Scrope, George Poulett. Memoir of the life of the Right Honourable Charles Lord Sydenham G. C. B., with a narrative of his administration in Canada. – London, 1843. 362 Бібліографія Sembratowicz, Josephus. Schematismus universi venerabilis cleri archidiœceseos metropolitanae graeco-catholicae Leopoliensis pro anno domini 1882. – Leopolis, 1882. Special Orts-Repertorium der im oesterreichischen Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder. – Bd. 12 Galizien. – Wien, 1886. Sprawozdanie dyrekcyi krajowej szkoły kupieckiej w Brodach za rok szkolny 1911/1912. – Brody, 1912–1913. Statistische Mitteilungen über die Verhältnisse Galiziens. – Lwów, 1912. Statistisches Jahrbuch der österreichischen Monarchie. – Wien, 1864–1914. Stenographische Protokolle über die Sitzungen des Hauses der Abgeordneten des Österreichischen Reichsrates. – Wien, 1863–1918. Strach, Hermann (ред.). Geschichte der Eisenbahnen Oesterreich-Ungarns. Von den ersten Anfängen bis zum Jahre 1867 (= Geschichte der Eisenbahnen der oesterreichisch-ungarischen Monarchie). – Wien [Wien/Teschen/Leipzig], 1999 [1908]. Tafeln zur Statistik der österreichischen Monarchie. – Wien, 1828–1864. Traunpaur, Heinrich Alphons. Dreyßig Briefe über Galizien oder Beobachtungen eines unpartheyischen Mannes, der sich mehr, als nur ein paar Monate in diesem Königreiche umgesehen hat. – Wien/Leipzig 1787. Uhlich, Gottfried. An Kratter, den Verfasser der Schmähbriefe über Galizien (etc.). – Wien, 1786. Verfassung der Gränzwache in den Deutschen, Galizischen und Lombardisch-Venetianischen Provinzen. – Wien, 1830. Weber, Max. Die Stadt. Eine soziologische Untersuchung // Weber, Max (ред.). Gesamtausgabe. Abt. 1. Schriften und Reden. – Bd. 22: Wirtschaft und Gesellschaft. Die Wirtschaft und die gesellschaftlichen Ordnungen und Mächte. Nachlaß. – Teilband 5: Die Stadt / За ред. Wilfried Nippel. – Tübingen, 1999 [1913/1914]). – С. 59–299. Weber, Max/Winckelmann, Johannes F. Wirtschaft und Gesellschaft Grundriß der verstehenden Soziologie. – Tübingen 1980. Weissberg, Max. Die neuhebräische Aufklärungs-Literatur in Galizien: Eine literar-historische Charakteristik. – Leipzig/Wien, 1898. Weissberg, Max. Die neuhebräische Aufklärungsliteratur in Galizien // Monatsschrift für Geschichte und Wissenschaft des Judentums. – Jg. 57. – Heft 6. – С. 735–749. West, Feliks. Wspomnienia z lat dawniejszych z terenu ziemi Brodzkiej // Oliwa, Adam (ред.). Jednodniówka wydana z okazji XV-tej rocznicy niepodległości Ziemi Brodzkiej oraz zjazdu organizacji niepodległościowych 20–21 maja 1934. – Brody, 1934. – С. 6–7. Бібліографія 363 Wolf, G. Zur Geschichte des jüdischen Schulwesens in Galizien // Allgemeine Zeitung des Judentums. Ein unparteiisches Organ für alles jüdische Interesse. – 1887. – Heft 15, 14. – 4. Zamknięcie rachunków powiatowej Kasy oszczędności w Brodach. – Brody, 1895– 1913. Бабель, Исаак. Дневник 1920 года // Исаак Бабель. Одесские рассказы. – Харків, 2018. – С. 329–412. Витяг з статута регуляміна повєтового товариства кредитового Самопомочь в Бродах. – Жовква, 1903. Государственная Торговля 1802 года в разных ея видах. – Санкт Петербург, 1803. Государственная Внешняя торговля 1812 года в разных ея видах. – Санкт Петербург, 1813–1863. Крестовский (ред.). Пограничный надзор. Руководство для старших на постах. Учебник для бригадных команд пограничной стражи. По программе утвержденной Г. Министром финансов 11 мая 1884 г. – С. Петербург, 1889. Обзор Волынской Губернии за 1895 г. – Житомир, 1896. Павлик, Михайло. Моя бродська Одіссея. Споминки з виборів 1894 р. – Коломия, 1894. Площанський, Венедикт М. Галицко-русскій торговельный город Броды // Литературное общество Галицко-русской матицы (ред.). Науковый зборник на год 1868. – I–II. – Львов, 1869. – С. 56–69. Площанський, Венедикт M. Галицко-русскій торговельный город Броды (Церкви, заведения и др. стат. данныи) // Литературное общество Галицкорусской матицы (ред.). Науковый зборник на год 1868. – III–IV. – Львов, 1869. – С. 273–288. Поллак, Мартін. До Галичини. Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини / Пер. з німецької Неля Ваховська. – Чернівці, 2017. Радванський, Анатоль. Мій спогад про Броди // Чумак, Ярослав (ред.): Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 403–406. Редліх, Шимон. Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї та українці, 1919– 1945. – Київ, 2007. Рот, Йозеф. Гробівець капуцинів / Пер. з німецької Ігор Андрущенко // Рот, Йозеф. Марш Радецького та інші романи. – Київ, 2014. – С. 455–582. Рот, Йозеф. Марш Радецького / Пер. з німецької Євгенія Горева. – Київ, 2000. Рот, Йозеф. Фальшива вага (Історія одного айхмістра) / Пер. з німецької Юрко Прохасько // Рот, Йозеф. Йов (Роман простого чоловіка). Фальшива вага (Історія одного айхмістра). – Київ, 2010. – С. 197–333. 364 Бібліографія Созанський, Іван. З минувшини міста Бродів. Причинки до історії міста в XVII в. – Броди, 2003 [Львів 1911]. Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1886–1890 гг. – Санкт Петербург, 1891. Список тайнопровозителей по Европейской границе за 1891–1895 гг. – Санкт Петербург, 1896. Тарнавський, Филимон. Виїмки зі «спогадів» // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 342–359. Труды комиссии по изысканию мер против контрабанды питей. – 2-ая часть. – Санкт Петербург, 1884. Хойнацкий, A. O. Почаевская Успенская Лавра. Историческое описание. – Почаев, 1897. Шолом-Алейхем. Станція Барановичі / Пер. з їдишу Єфраїм Райцин // Шолом-Алейхем. Твори в 4-х томах. – Т. 1. – Київ, 1967. – С. 287–297. Шолом-Алейхем. Хлопчик Мотл / Пер. з їдишу Єфраїм Райцин // ШоломАлейхем. Твори в 4-х томах. – Т. 4. – Київ, 1967–1968. – С. 4–232. Наукова література Adamczyk, Mieczyslaw-Jerzy. L’éducation et les transformations de la société juive dans la Monarchie des Habsbourg 1774 à 1914. – Paris, 1999. Adamczyk, Mieczysław-Jerzy. Społeczeństwo polskie w Galicji wobec szkoły austriackiej (1774– 1867) // Majorek, Czesław/Meissner, Andrzej (ред.). Galicja i jej dziedzictwo. – Bd. 8: Myśl edukacyjna w Galicji 1772–1918. – Rzeszów, 1996. – С. 251–269. Adamczyk, Mieczysław-Jerzy. Szkoły obce w edukacji Galicjan. Bd. 1 Kraje korony węgierskiej. –Warszawa, 1996. Adelsgruber, Paulus/Cohen, Laurie/Kuzmany, Börries. Getrennt und doch verbunden. Grenzstädte zwischen Österreich und Russland, 1772–1918. – Wien, 2011. Adlfasser, Franz. Die Mitglieder der österreichischen Zentralparlamente 1848– 1918: Konstituierender Reichstag 1848–1849. Reichsrat 1861–1918. Ein biographisches Lexikon (= Studien zur Geschichte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie 33). – Wien, 2014. Agnon, Shmuel Yosef. Thе Bridal Canopy. – New York, 1967 [1931]. Anderson, Benedict. Die Erfidung der Nation. Zur Karriere eines folgenreichen Konzepts. – Frankfurt Main, 1996 [1983]. Andruchowytsch, Juri. Das letzte Territorium. Essays. – Frankfurt Main, 2003. Ariel, Yaakov. Leipziger Wissenschaftler als Hüter der jüdischen Kultur? – Schmu’el Josef Agnon über die Begegnung der Juden mit der Moderne // Wendehorst, Бібліографія 365 Stephan (ред.). Bausteine einer jüdischen Geschichte der Universität Leipzig (= Leipziger Beiträge zur jüdischen Geschichte und Kultur 4). – Leipzig, 2006. – С. 163–188. Aronson, Irwin Michael. Troubled Waters. The Origins of the 1881 Anti-Jewish Pogroms in Russia (= Pitt Series in Russian and East European Studies 13). – Pittsburgh PA, 1990. Assman, Aleida/Assman, Jan. Mythos // Cancik, Hubert (ред.). Handbuch religionswissenschaftlicher Grundbegriff. – Bd. 4. – Stuttgart, 1998. – С. 179–200. Assmann, Aleida. Erinnerungsräume. Formen und Wandlungen des kulturellen Gedächtnisses. – München, 1999. Assmann, Aleida. Kultur als Lebenswelt und Monument. – Frankfurt Main, 1991. Assmann, Jan. Das kulturelle Gedächtnis. Schrift, Erinnerung und politische Identität in frühen Hochkulturen. – München, 1997 [1992]. Assmann, Jan. Kollektives Gedächtnis und kulturelle Identität // Assmann, Jan/ Hölscher, Tonio (ред.). Kultur und Gedächtnis. – Frankfurt Main, 1988. – С. 9–19. Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze 1772– 1867. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. Augustynowicz, Christoph. Grenze(n) und Herrschaft(en) in der kleinpolnischen Stadt Sandomierz 1772–1844 (неопубл. габіл. праця: Wien, 2006). Bácskai, Vera. Small Towns in Eastern Central Europe // Clark, Peter (ред.). Small Towns in Early Modern Europe. – Cambridge/New York/Oakleigh/Paris, 1995. – С. 77–89. Bałaban, Majer. Dzieje Żydów w Galicyi i w Rzeczypospolitej Krakowskiej 1772– 1868. – Kraków [Lwów 1914], 1988. Bałaban, Majer. Z historji żydów w Polsce. Szkice i studja. – Warszawa, 1920. Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. Barth, Fredrik (ред.). Ethnic Groups and Boundaries. The Social Organization of Cultural Diffrence. – Long Grove, 1998 [1969]. Barthes, Roland. Mythen des Alltags. – Frankfurt Main, 1964 [1957]. Bechtel, Delphine/Galmiche, Xavier. Introduction // Cultures d’Europe centrale, Le voyage dans les confis. – 2003. – 3. – С. 7–21. Bechtel, Delphine/Galmiche, Xavier. Loin du centre: Le mythe des confis en Europe centrale au XXe siècle // Cultures d’Europe centrale, Le Mythe des confis. – 2004. – 4. – С. 4–14. Bechtel, Delphine. «Galizien, Galicja, Galitsye, Halytchyna»: Le mythe de la Galicie, de la disparition à la résurrection (virtuelle) // Cultures d’Europe centrale, Le Mythe des confis. – 2004. – 4. – С. 56–77. 366 Бібліографія Bechtel, Delphine. D’Images d’un voyage en province (1891) de Peretz à La destruction de la Galicie (1921) d’An-Ski: Représentation des confis juifs entre expédition statistique et littérature // Cultures d’Europe centrale, Le voyage dans les confis. – 2003. – 3. – С. 57–76. Bechtel, Delphine. La Renaissance culturelle juive en Europe centrale et orientale 1897–1930. Langue, littérature et construction nationale. – Paris, 2002. Beer, Adolf. Die österreichische Handelspolitik im neunzehnten Jahrhundert. – Wien, 1972. Bernhaut, Edmund. Obrazki z przeszłości Brodów i powiatu Brodzkiego. – Tom 1. – Brody, 1938. Biderman, I. M. Der historiker – Dr. N. M. Gelber // Okrutni, Yoysef/Lindman, Nokhem (ред.). Seyfer Galitsye – gedenk bukh. – Buenos Ayres, 1968. – С. 160–163. Binder, Harald. Galizien in Wien. Parteien, Wahlen, Fraktionen und Abgeordnete im Übergang zur Massenpolitik (= Studien zur Geschichte der österreichischungarischen Monarchie 29). – Wien, 2005. Bizeul, Yves. Politische Mythen // Hein-Kircher, Heidi/Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- und Osteuropa (= Tagungen zur OstmitteleuropaForschung 24) . – Marburg, 2006. – С. 3–14. Bogucka, Maria. Le réseau urbain et les campagnes en Pologne (1500–1800) // Storia della Città. – 1986. – 36. Bogucka, Maria. The Lost World of the «Sarmatians». Custom as the Regulator of Polish Social Life in Early Modern Times. – Warszawa, 1996. Bogucka, Maria. The Network and Functions of Small Towns in Poland in Early Modern Times // Mączak, Antoni/Smout, Christopher (ред.). Gründung und Bedeutung kleinerer Städte im nördlichen Europa der frühen Neuzeit. – Wiesbaden, 1991. – С. 219–233. Bos, Ronald. Erdbeeren pflücken in Brody. Ein Besuch im Geburtsort Joseph Roths // Kessler, Michael (ред.). Joseph Roth: Interpretation – Kritik – Rezeption. Akten des internationalen, interdisziplinären Symposions 1989. – Tübingen, 1990. – С. 47–63. Braudel, Fernand. Histoire et sciences sociales. La longue durée // Braudel, Fernand (ред.). Ecrits sur l’histoire, 4. – Paris, 1969. – С. 41–83. Brix, Emil. Die Umgangssprachen in Altösterreich zwischen Agitation und Assimilation. Die Sprachenstatistik in den zisleithanischen Volkszählungen 1880 bis 1910. – Wien, 1982. Bronsen, David. Joseph Roth. Eine Biographie. – Köln, 1974. Bruckmann, Gerhart. Noch oder wieder? // Die Presse/Spectrum. – 31.1.2004. Burger, Hannelore. Sprachenrecht und Sprachgerechtigkeit im österreichischen Unterrichtswesen 1867–1918 (= Studien zur Geschichte der österreichisch-ungarischen Monarchie 26). – Wien, 1995. Бібліографія 367 Byczkiewicz, Anna. Die neueste deutschsprachige Reiseliteratur zu Galizien // kakanienrevisited, (2007), http://www.kakanien.ac.at/beitr/fallstudie/AByczkiewicz1.pdf [9.8.2011], с. 1–7. Charmatz, Richard. Adolf Fischhof. Das Lebensbild eines österreichischen Politikers. – Stuttgart/Berlin, 1910. Clark, Peter (ред.). Small Towns in Early Modern Europe. – Cambridge/New York/ Oakleigh/Paris, 1995. Cohen, Gary B. Education and Middle-Class Society in Imperial Austria 1848– 1918. – West Lafayette, 1996. Cohen, Gary B. The Politics of Ethnic Survival: Germans in Prague, 1861–1914. – Princeton NJ, 1981. Cohen, Haim. Yahash and the Hehalutz (1852–1888) Circle: The Radical Chapter in the History of the Haskalah in Galicia (неопубл. дис., університет Bar-Ilan, 2010). Corbea-Hoisie, Andrei/Le Rider, Jacques (ред.). Metropole und Provinzen in Altösterreich (1880–1918). – Wien/Köln/Weimar, 1996. Daniel, Ute. Kompendium Kulturgeschichte. – Frankfurt Main, 2006 [2001]. Danowska, Ewa. «Nowe miasteczko zaraz za mostem cesarscy stawiają». O początkach Podgórza // Podgórze w dziejach wielkiego Krakowa / Materiały sesji naukowej odbytej 17 kwietnia 1999 roku. – Kraków, 2000. – С. 7–28. Davidowicz, Klaus S. Jakob Frank, der Messias aus dem Ghetto (неопубл. габіл. праця: Wien, 1997). Denzel, Markus A. Zahlungsverkehr auf den Leipziger Messen vom 17. bis zum 19. Jahrhundert // Zwahr, Hartmut/Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. – С. 149–166. Dinur, Benzion. The Origins of Hasidism and Its Social and Messianic Foundations // Hundert, Gershon D. (ред.). Essential Papers on Hasidism. Origins to Present. – New York, 1991. – С. 86–208. Dohrn, Verena. Mythos Galizien // Dohrn, Verena/Baselgia, Guido (ред.). Galizien. – Frankfurt Main, 1993. – С. 7–25. Dohrn, Verena. Reise nach Galizien. Grenzlandschaften des alten Europa. – Frankfurt Main, 1991. Dohrn, Verena. Verfallen wie in Brody; Joseph Roth und Isaak Babel – Schriftsteller im Grenzland // Neue Rundschau. – 1990. – 101, 2. – С. 53–62. Doktór, Jan. Chasydyzm wobec erupcji frankistowskiej // Pilarczyk, Krzysztof (ред.). Żydzi i Judaizm we współczesnych badaniach polskich. – Тom III. – (= Suplement Nr. 1 do Studia Judaica). – Kraków, 2003. – С. 53–63. Doktoratskolleg Galizien (ред.). Fragmente eines diskursiven Raums. – Innsbruck/ Wien/Bozen, 2009. 368 Бібліографія Dubasevych, Roman. Über Erinnerung in der Postmoderne: Paradigmen der westukrainischen Literatur nach der Wende // Doktoratskolleg Galizien (ред.). Fragmente eines diskursiven Raums. – Innsbruck/Wien/Bozen, 2009. – С. 197–227. Dubnow, Simon. Geschichte des Chassidismus. – Berlin, 1931. Ehbrecht, Wilfried. «Minderstadt» – ein tauglicher Begriff der vergleichenden historischen Städteforschung? // Knittler, Herbert (ред.). Minderstädte – Kümmerformen – gefreite Dörfer. Stufen zur Urbanität und das Märkteproblem (= Beiträge zur Geschichte der Städte Mitteleuropas 20). – Linz, 2006. – С. 1–50. Elbag, Ruhama. Brody between the lines. A literary journey to the «Jerusalem of Austria» – a hothouse in Galicia for Hebrew and Yiddish literature // Haarec. – 7.9.2004. Engelbrecht, Helmut. Geschichte des österreichischen Bildungswesens. – Wien, 1984. «Europäische lieux de mémoire?» // Jahrbuch für Europäische Geschichte. – 2002. – 3. – С. 3–100. Ertel, Rachel. Le Shtetl. La bourgade juive de Pologne. De la tradition à la modernité. – Paris, 1982. Everett, Leila P. The Rise of Jewish National Politics in Galicia, 1905–1907 // Markovits, Andrei S./Sysyn, Frank E. (ред.). Nationbuilding and the Politics of Nationalism. Essays on Austrian Galicia. – Cambridge MA, 1982. – С. 151–177. Faber, Eva. Beziehungen – Gemeinsamkeiten – Besonderheiten. Das österreichische Küstenland und Galizien in den 70er und 80er Jahren des 18. Jahrhunderts // Leitsch, Walter (ред.). Polen und Österreich im 18. Jahrhundert. – Warszawa, 2000. – С. 53–78. Feiner, Shmuel. Haskalah and History. The Emergence of a Modern Jewish Historical Consciousness. – Oxford/Portland, 2002. Freudenthal, Max. Leipziger Meßgäste. Die jüdischen Besucher der Leipziger Messen in den Jahren 1675 bis 1764. – Frankfurt Main, 1928. Friedmann, Filip. Die galizischen Juden im Kampfe um ihre Gleichberechtigung. 1848–1868. – Frankfurt Main, 1929. Frukhter, N. Idishe shrayber fun Galitsye (leksikografye) // Tsuker, Nakhman (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. – С. 213–259. Gaisbauer, Adolf. Davidstern und Doppeladler. Zionismus und jüdischer Nationalismus in Österreich 1882–1918. – Wien/Köln/Graz, 1988. Gelber, Nathan Michael. Aryeh Leib Bernstein. Chief Rabbi of Galicia // Jewish Quarterly Review / New Series. 1924. – Vol. XV. – Nr. 3. – С. 303–327. Gelber, Nathan Michael. Berl Broder. Ein Beitrag zur Geschichte der jüdischen Volkssänger // Mitteilungen für jüdische Volkskunde. – 1913. – Heft 3. – С. 5–27. Бібліографія 369 Gelber, Nathan Michael. Die Juden und der Polnische Aufstand 1863. – Wien/ Leipzig, 1923. Gelber, Nathan Michael. Mendel Satanower, der Verbreiter der Haskalah in Polen und Galizien // Mitteilungen für jüdische Volkskunde. – 1914. – Heft 1. – С. 41–55. Gelber, Nathan Michael. Aus dem Pinax des alten Judenfriedhofes in Brody (1699– 1831) // Jahrbuch der Jüdisch-Literarischen Gesellschaft. – Frankfurt Main, 1920. – С. 119–141. Gelber, Nathan Michael. Plitej praot šenot hašmonim biBrodi (1881–1882) // Heavar. – 1962. – 9. – С. 67–77. Gelber, Nathan Michael. Toldot hatnua hacionit beGalicia 1875–1875. – Jerušalajim, 1958. Gelber, Nathan Michael. Toldot jehudej Brodi 1584–1943 (= Arim wemahot beJisrael 6). – Jerušalajim, 1955. Gelber, Nathan Michael. Aus zwei Jahrhunderten. Beiträge zur neueren Geschichte der Juden. – Wien, 1924. Gertner, Haim. Rabanut wedajanut beGalicia bemahcit harišona šel hamea hatšaesre: Tipologia šel hanehaga mesortit bemešber. – Jerušalajim, 2004. Geyer, Gerhard. Der Ausbau des nordöstlichen Eisenbahnnetzes der österreichisch-ungarischen Monarchie unter Berücksichtigung von Krisenzeiten. – Wien, 1954. Gheron, Netta. Die Handelsbeziehungen zwischen Leipzig und Ost- und Südosteuropa bis zum Verfall der Warenmessen (неопубл. дис.: Zürich, 1920). Giordano, Christian. Ethnizität und das Motiv des mono-ethnischen Raumes in Zentral- und Osteuropa // Altermatt, Urs (ред.). Nation, Ethnizität und Staat in Mitteleuropa (= Buchreihe des Instituts für den Donauraum und Mitteleuropa 4). – Wien/Köln/Weimar, 1996. – С. 22–33. Gräf, Holger Thomas (ред.). Kleine Städte im neuzeitlichen Europa. – Berlin, 1997. Green, Nancy. The Comparative Method and Poststructural Structuralism. New Perspectives for Migration Studies // Lucassen, Jan/Lucassen, Leo (ред.). Migration, Migration History, History. Old Paradigms and New Perspectives. – Berlin, 1997. – С. 57–72. Grodziski, Stanisław. Historia ustroju społeczno-politycznego Galicji 1772–1848. – Wrocław/Warszawa/Kraków/Gdańsk, 1971. Grodziski, Stanisław. The Jewish Question in Galicia: The Reforms of Maria Thresa and Joseph II, 1772–1790 // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry // Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 61–73. Grodziski, Stanisław. Sejm krajowy galicyjski 1861–1914. – Warszawa, 1993. 370 Бібліографія Grubel, Frederick. From Kiev via Brody to Pankow // Strauss, Herbert A./Reissner, Hanns G. (ред.). Jubilee Volume Dedicated to Curt C. Silberman. – New York, 1969. – С. 15–20. Gruiński, Stanisław. Materyały do kwestyi żydowskiej w Galicyi. – Lwów, 1910. Hackert, Fritz. Die Monarchie des Grenzvolks. Zu Joseph Roths Romanen «Radetzkymarsch» und «Die Kapuzinergruft» // Mast, Peter (ред.). Nationaler Gegensatz und Zusammenleben der Völker. – Bonn, 1994. – С. 33–46. Hainzl, Margit/Wimmer, Emil. Fernes, nahes Galizien. Eine Reise in das entlegenste Gebiet des alten Österreichs // Ö1: Ambiente Spezial – Sommerreprisen (Ö1: Österreich 2008 [2006]). Radiobeitrag: 55 Minuten. Halpern, Leo. Di vig fun hashoymer hatsair iz geven Galitsye // Tsuker, Nakhman (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. – С. 265–276. Hardtwig, Wolfgang. Alltagsgeschichte heute. Eine kritische Bilanz // Schulze, Winfried (ред.). Sozialgeschichte, Alltagsgeschichte, Mikro-Historie. Eine Diskussion. – Göttingen, 1994. – С. 19–32. Harmelin, Wilhelm. Marcus Harmelin. Rauchwaren und Borstenkommission Leipzig 1830–1930. Zum 100 jährigen Bestehen. – Leipzig, 1930. Haslinger, Peter (ред.). Grenze im Kopf. Beiträge zur Geschichte der Grenze in Ostmitteleuropa (= Wiener Osteuropa Studien 11). – Frankfurt Main/Wien, 1999. Haslinger, Peter. Grenze als Strukturprinzip und Wahrnehmungsproblem: Thorien und Konzepte im Bereich der Geschichtswissenschaften // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 5–20. Haumann, Heiko (ред.). Von Luftmenschen und rebellischen Töchtern. Zum Wandel ostjüdischer Lebenswelten im 19. Jahrhundert. – Köln/Weimar/Wien, 1999. Haumann, Heiko. Geschichte der Ostjuden. – München, 1999 [1990]. Haushofer, Carl. Grenzen in ihrer geographischen und politischen Bedeutung. – Berlin, 1927. Häussermann, Hartmut. Die europäische Stadt, in: Leviathan. Zeitschrift für Sozialwissenschaft. – 2001. – Heft 2. – С. 237–255. Heckmann, Friedrich. Ethnische Minderheiten, Volk und Nation. Soziologie interethnischer Beziehungen. – Stuttgart, 1992. Hein-Kircher, Heidi/Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- und Osteuropa (= Tagungen zur OstmitteleuropaForschung 24). – Marburg, 2006. Hein-Kircher, Heidi. Überlegungen zu einer Typologisierung von politischen Mythen aus historiographischer Sicht – ein Versuch // Hein-Kircher, Heidi/Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- Бібліографія 371 und Osteuropa (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 24). – Marburg, 2006. – С. 407–424. Hein-Kircher, Heidi. Jewish Participation in the Lemberg Local Self-Government: The Provisions oft the Lemberg Statute of 1870, in dem Abschnitt mit dem Schwerpunkt «Jewish Participation in Municipal Self-Administrations in EastCentral Europe», herausgegeben von Kozińska-Witt, Hanna / Silber, Marcos (ред.). // Jahrbuch des Simon-Dubnow-Instituts. – Bd. 10. – Göttingen, 2011. – С. 237–254. Heindl, Waltraud/Saurer, Edith (ред.). Grenze und Staat: Paßwesen, Staatsbürgerschaft, Heimatrecht und Fremdengesetzgebung in der österreichischen Monarchie 1750–1867. – Wien/Köln/Weimar, 2000. Heindl, Waltraud. Funktionswandel und Symbolwert der Grenzen. Grenzen und die staatlich-soziale Entwicklung im Habsburgerreich von der Mitte des 19. bis zur Mitte des 19. Jahrhunderts // Haslinger, Peter (ред.). Grenze im Kopf. Beiträge zur Geschichte der Grenze in Ostmitteleuropa (= Wiener Osteuropa Studien 11). – (Frankfurt M./Wien, 1999. – С. 31–44. Heit, Alfred. Vielfalt der Erscheinung – Einheit des Begriff? Die Stadtdefiition in der deutschsprachigen Stadtgeschichtsforschung seit dem 18. Jahrhundert // Johanek, Peter/Post, Franz Joseph (ред.). Vielerlei Städte. Der Stadtbegriff. – Köln/Weimar/Wien, 2004. – С. 1–12. Himka, John-Paul. Dimensions of a Triangle: Polish-Ukrainian-Jewish Relations in Austrian Galicia // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772– 1918. – London/Portland, 1999. – С. 25–48. Himka, John-Paul. Religion and Nationality in Western Ukraine: The Greek Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 1870–1900. – Montreal/Quebec/та ін., 1999. Hirsch, Marianne. Family Frames. Photography, Narrative, and Postmemory. – Cambridge MA, 1997. Hobsbawm, Eric. Das Erfinden von Traditionen // Conrad, Christoph/Kessel, Martina (ред.). Kultur & Geschichte. Neue Einblicke in eine alte Beziehung. – Stuttgart, 1998. – С. 97–118. Hödl, Klaus. «Vom Shtetl an die Lower East Side». Galizische Juden in New York (= Böhlaus zeitgeschichtliche Bibliothek 19). – Wien/Köln/Weimar, 1991. Hödl, Klaus. Als Bettler in die Leopoldstadt. Galizische Juden auf dem Weg nach Wien (= Böhlaus zeitgeschichtliche Bibliothek 27). – Wien/Köln/Weimar, 1994. Hofbauer, Edmund. Die ersten österreichischen Eisenbahnplanungen, ihre volkswirtschaftlichen Grundlagen und verkehrspolitischen Auswirkungen (Dem Gedächtnis von Franz X. Riepl) (= GOFVerkehrs-Schriftenreihe 29). – Wien, 1952. 372 Бібліографія Hoff, Jadwiga. Podwołoczyska w XIX i pierwszej połowie XX wieku // Kresy południowowschodnie. Rocznik regionalnego ośrodka kultury edukacji i nauki w Przemyślu. – 2003. – Rok 1. – Zeszyt 1: «Historia i Tradycja». – С. 79–86. Hoffmeister, Werner G. «Eine ganz bestimmte Art von Sympathie»: Erzählhaltung und Gedankenschilderung im «Radetzkymarsch» // Bronsen, David (ред.). Joseph Roth und die Tradition. Aufsatz und Materialiensammlung. – Darmstadt, 1975. – С. 163–180. Holzer, Jerzy. Enlightment, Assimilation, and Modern Identity: Thе Jewish Élite in Galicia // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 79–86. Holzer, Jerzy. Zur Frage der Akkulturation der Juden in Galizien im 19. und 20. Jahrhundert // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 1989. – С. 217–227. Hüchtker, Dietlind. Der «Schmutz der Juden» und die «Unsittlichkeit der Weiber». Ein Vergleich der Repräsentation von Armut in Stadt- und Reisebeschreibungen von Galizien und Berlin (Ende des 18./ Mitte des 19. Jahrhunderts) // Zeitschrift für Ostmitteleuropaforschung. – 2002. – 51. – H. 3. – С. 351–369. Hüchtker, Dietlind. Der «Mythos Galizien». Versuch einer Historisierung // Müller, Michael G./Petri, Rolf (ред.). Die Nationalisierung von Grenzen. Zur Konstruktion nationaler Identität in sprachlich gemischten Grenzregionen (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 16). – Marburg, 2002. – С. 81–107. Irsigler, Franz. Stadt und Umland in der historischen Forschung. Thorien und Konzepte // Bulst, Neithard/Hoock, Jochen/Irsigler, Franz (ред.). Bevölkerung, Wirtschaft und Gesellschaft. Stadt-Land-Beziehungen in Deutschland und Frankreich 14. bis 19. Jahrhundert. – Trier, 1983. – С. 13–38. Jobst, Clemens. Gouverner une banque centrale décentralisée: l’exemple austrohongrois 1847–1914 // Feiertag, Olivier/Margairaz, Michel (ред.). Gouverner une banque centrale du XVIIe siècle à nos jours. – Paris, 2010. – С. 113–140. Jobst, Kerstin. Der Mythos des Miteinander. Galizien in Literatur und Geschichte (= Die Ostreihe. N. F. H. 8). – Hamburg, 1998. Jones, Stephen. Boundary Concepts in the Setting of Place and Time // Annals of the Association of American Geographers. – September, 1959. – Vol. 49. – С. 241–255. Judson, Pieter. Guardians of the Nation. Activists on the Language Frontiers of Imperial Austria. – Cambridge MA/London, 2006. Judson, Pieter. Nationalizing Rural Landscapes in Cisleithania, 1880–1914 // Wingfield, Nancy M. (ред.). Creating the Other. Ethnic Conflct and Nationalism in Habsburg Central Europe (= Austrian History, Culture, and Society 5). – New York, 2003. – С. 127–148. Kaelble, Hartmut. Die Besonderheiten der europäischen Stadt im 20. Jahrhundert // Leviathan. Zeitschrift für Sozialwissenschaft. – 2001. – Heft 2. – С. 256–274. Бібліографія 373 Kämper-van den Boogaart, Michael. Joseph Roth. Eine offne Wunde der Literaturgeschichte // Köppen, Manuel/Steinlein, Rüdiger (ред.). Passagen. Literatur – Theorie – Medien. Festschrift für Uwe Hohendal zum 65. Geburtstag. – Berlin, 2001. – С. 93–114. Kappeler, Andreas. Die galizische Grenze in den Reiseberichten von William Coxe (1778), Carl Feyerabend (1795–98) und Johann Georg Kohl (1838) // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze 1772– 1867. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 213–232. Kappeler, Andreas. Wiener Dissertationen galizischer Jüdinnen und Juden zur ukrainischen Geschichte // НАНУ – Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича (ред.). Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича (= Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність 15). – Львів, 2006–2007. – С. 720–726. Kaps, Klemens. Ungleiche Entwicklung in Zentraleuropa. Galizien zwischen überregionaler Arbeitsteilung und imperialer Politik (1772–1914) (= Sozial- und wirtschaftshistorische Studien 37). – Wien, 2015. Kargol, Tomasz. Izba Przemysłowo-Handlowa w Krakowie w latach 1850–1939. Dzieje – ludzie – polityka gospodarcza. – Kraków, 2003. Kargol, Tomasz. Wirtschaftliche Beziehungen zwischen Galizien und den Ländern der österreichischungarischen Monarchie in der ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 33–50. Kaszyński, Stefan H. Die Mythisierung der Wirklichkeit im Erzählwerk von Joseph Roth // Kaszyński, Stefan H. (ред.). Identität, Mythisierung, Poetik. Beiträge zur österreichischen Literatur im 20. Jahrhundert (= Seria fiologia germańska 33). – Poznań, 1991. – С. 59–69. Klar, Friedrich. Der Novemberaufstand des Jahres 1830, mit besonderer Berücksichtigung seines Einflßes auf Galizien (неопубл. дис.: Wien, 1921). Klier, John D. Emigration Mania in Late-Imperial-Russia // Massil, Stephen W./Newman, Aubrey: Patterns of Migration 1850–1914 / Proceedings of the International Academic Conference of the Jewish Historical Society of England and the Institute of Jewish Studies: University College London. – London, 1996. – С. 21–29. Klier, John D. Russians, Jews, and the Pogroms of 1881–1882. – Cambridge, 2011. Klier, John D. What Exactly Was a Shtetl? // Estraikh, Gennady (ред.). Thе Shtetl. Image and Reality / Papers of the Second Mendel Friedman International Conference on Yiddish. – Oxford, 2000. – С. 23–35. Kłańska, Maria. Daleko od Wiednia: Galicja w oczach pisarzy niemieckojęzycznych 1772–1918. – Kraków, 1991. 374 Бібліографія Kłańska, Maria. Die galizische Heimat im Werk Joseph Roths // Kessler, Michael/ Hackert, Fritz (ред.). Joseph Roth. Interpretation – Kritik – Rezeption / Akten des internationalen, interdisziplinären Symposions 1989. – Tübingen, 1990. – С. 143–156. Knauer, Oswald. Das österreichische Parlament 1848–1966. – Wien, 1969. Knittler, Herbert (ред.). Minderstädte – Kümmerformen – gefreite Dörfer. Stufen zur Urbanität und das Märkteproblem (= Beiträge zur Geschichte der Städte Mitteleuropas 20). – Linz, 2006. Kochanowski, Jerzy. Paradoxe Erinnerungen an die Kresy // Hein-Kircher, Heidi/Hahn, Hans Henning (ред.). Politische Mythen im 19. und 20. Jahrhundert in Mittel- und Osteuropa (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 24). – Marburg, 2006. – С. 267–278. Kohl, Karl-Heinz. Ethnizität und Tradition aus ethnologischer Sicht // Assmann, Aleida/Friese, Heidrun (ред.). Identitäten. – Bd. 3: Erinnerung, Geschichte, Identität. – 3. – Frankfurt am Main, 1998. – С. 269–287. Kohlbauer-Fritz, Gabriele. Yiddish as an Expression of Jewish Cultural Identity in Galicia and Vienna // Bartal, Israel / Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 164–176. Komlosy, Andrea. Grenze und ungleiche regionale Entwicklung. Binnenmarkt und Migration in der Habsburgermonarchie. – Wien, 2003. Komlosy, Andrea. Innere Peripherien als Ersatz für Kolonien? Zentrenbildung und Peripherisierung in der Habsburgermonarchie // Hárs, Endre/Müller-Funk, Wolfgang/Reber, Ursula/Ruthner, Clemens (ред.). Zentren, Peripherien und kollektive Identitäten in Österreich-Ungarn. – Tübingen/Basel, 2006. – С. 55–78. Köster, Burkhard. Militär und Eisenbahn in der Habsburgermonarchie 1825–1859 (= Militärgeschichtliche Studien 37). – München, 1999. Kościów, Zbigniew. Brody. Przypomnienie kresowego miasta. – Opole, 1993. Kościów, Zbigniew. Motywy Brodzkie: Wspomnienia, przyczynki historyczne, szkice biografizne. – Opole, 1995. Kozik, Jan. Thе Ukrainian National Movement in Galicia: 1815–1849. – Edmonton, 1986 [1973]. Kral, Elisabeth. «Das Schulwesen aber ist, und bleibet allzeit ein Politikum». Elementarunterricht unter Maria Theresia und Joseph II. (неопубл. дипл.: Wien, 2001. Kramarz, Henryka. Nauczyciele gimnazjalni Galicji 1867–1914. Studium historyczno-socjologiczne (= Prace Monografizne wyższej szkoły pedagogicznej w Krakowie 80). – Kraków, 1987. Kravtsov, Sergei. Die Juden der Grenz- und Freihandelsstadt Brody // David. Jüdische Kulturzeitschrift. – 27. – Dez. 1995. – С. 16–19. Бібліографія 375 Krawców, S. O układzie przestrzennym miasta Brody w XVI–XVII w. // Kwartalnik architektury i urbanistyki. – 1992. – 37. – С. 3–15. Krčal, Katharina. Mythos und Ironie in Joseph Roths Radetzkymarsch (неопубл. дипл.: Wien, 2009. Krčal, Katharina. Ein Raum unterschiedlicher Lesarten – Roths Galizienbild(er) in Belletristik und Reiseberichten // Krobb, Florian/Schössler, Franziska (ред.). Inklusion, Exklusion, Repräsentation: Diskursive Verortungen Galiziens als literarische Landschaft (= Inklusion/Exklusion. Studien zu Fremdheit und Armut von der Antike bis zur Gegenwart 17). – Frankfurt Main/Berlin/Bern/Bruxelles/New York/Oxford/Wien, 2011. – С. 91–113. Kurz, Gerhard. Von Schiller zum deutschen Schiller. Die Schillerfeiern in Prag 1859 und 1905 // Seibt, Ferdinand (ред.). Die Chance der Verständigung. Absichten und Ansätze zu übernationaler Zusammenarbeit in den böhmischen Ländern 1848–1918. – München, 1987. – С. 39–48. Kurz, Gerhard. Widersprüchliche Lebensbilder aus Galizien. Zu Leo HerzbergFränkels «Polnische Juden» // Horch, Hans Otto/Denkler, Horst (ред.). Conditio Judaica. Judentum, Antisemitismus und deutschsprachige Literatur. – Bd. II: Vom 18. Jahrhundert bis zum Ersten Weltkrieg. – Tübingen, 1989. – С. 247– 257. Kuś, Damian Augustyn. Feliks West, ksiegarzwydawca. 1846–1946. – Warszawa, 1988. Kutz, Martin. Deutschlands Außenhandel von der französischen Revolution bis zur Gründung des Zollvereins. Eine statistische Strukturuntersuchung zur vorindustriellen Zeit (= Vierteljahrschrift für Sozial- und Wirtschaftsgeschichte. Beihefte Nr. 61). – Wiesbaden, 1974. Kuzmany, Börries. Brody always on my mind. Mental mapping of a Jewish city // East European Jewish Affairs. – 2013. – 43/2. – С. 162–188. Kuzmany, Börries/Cohen, Laurie/Adelsgruber, Paulus. Kleinstädte entlang der galizisch-wolhynisch/podolischen Grenze. Ein Vergleich // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 2007. – 55. – Nr. 2. – С. 232–263. Kuzmany, Börries. Center and Periphery at the Austrian-Russian Border: Thе Galician Border Town of Brody in the Long Nineteenth Century // Austrian History Yearbook. – 2011. – № 42. – С. 67–88. Kuzmany, Börries. Die galizische Grenze im Spannungsfeld von Geschichte und Belletristik // András Balogh, Christoph Leitgeb (ред.). Reisen über Grenzen in Zentraleuropa. – Wien, 2014. – С. 109–128. Kuzmany, Börries. Die Grenze an der Grenze. Die Entstehung des Freihandelsprivilegs der Stadt Brody // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 115–126. 376 Бібліографія Kuzmany, Börries. Jüdische Pogromflüchtlinge in Österreich 1881/82 und die Professionalisierung der internationalen Hilfe // Börries Kuzmany, Rita Garstenauer (ред.). Aufnahmeland Österreich. Über den Umgang mit Massenflucht seit dem 18. Jahrhundert. – Wien, 2017. – С. 94–125. Kuzmany, Börries. Les lycées galiciens – un lebenswelt multiethnique. Le cas de Brody // Revue Cultures d’Europe centrale. – N° 8: Lieux communs de la multiculturalité dans les villes centre-européennes. – Paris, 2009. – С. 65–83. Landau, Markus. Brodyer Jugenderinnerungen II // Allgemeine Zeitung des Judentums. – 13.12.1912. – Heft 50. Langer, Arn. Brod, a barimte shtot // Okrutni, Yoysef/Lindman, Nokhem (ред.). Seyfer Galitsye – gedenk bukh. – Buenos Ayres, 1968. – С. 335–347. Le Rider, Jacques/Csáky, Moritz. Transnationale Gedächtnisorte in Zentraleuropa. – Innsbruck/Wien, 2002. Le Rider, Jacques. Die Erfindung regionaler Identität: Die Fälle Galiziens und der Bukowina // Corbea-Hoisie, Andrei/Le Rider, Jacques (ред.). Metropole und Provinzen in Altösterreich (1880–1918). – Wien/Köln/Weimar, 1996. – С. 11–16. Lemberg, Hans (ред.). Grenzen in Ostmitteleuropa im 19. und 20. Jahrhundert. Aktuelle Forschungsprobleme (= Tagungen zur Ostmitteleuropa-Forschung 10). – Marburg, 2000. Lenger, Friedrich/Tenfelde, Klaus (ред.). Die europäische Stadt im 20. Jahrhundert. Wahrnehmung – Entwicklung – Erosion. – Köln/Weimar/Wien, 2006. Lewin, Maurycy. Geschichte der Juden in Galizien unter Kaiser Joseph II. – Wien, 1933. Lichtblau, Albert (ред.). Als hätten wir dazugehört. Österreichisch-jüdische Lebensgeschichten aus der Habsburgermonarchie. – Wien/Köln/Weimar, 1999. Lipiński, Krzysztof. Die «fremde» Heimat. Polen in den Reiseberichten Joseph Roths // Lipiński, Krzysztof (ред.). Auf der Suche nach Kakanien. Literarische Streifzüge durch eine versunkene Welt (= Österreichische und internationale Literaturprozesse 9). – St. Ingbert, 2000. – С. 103–114. Loew, Peter Oliver. Danzig und seine Vergangenheit 1793 bis 1997. Die Geschichtskultur einer Stadt zwischen Deutschland und Polen (= Einzelveröffntlichungen des Deutschen Historischen Instituts Warschau 9). – Osnabrück, 2003. Lorenz, Torsten/Adelsgruber, Paulus/Cohen, Laurie/Kuzmany, Börries. Razem i osobno: Małe miasta na pograniczu galicyjsko-wołyńsko-podolskim // Kwartalnik Historyczny. – 2010. – 117/3. – С. 51–69. Loupès, Philippe/Poussou, Jean-Pierre (ред.). Les petites villes du Moyen âge à nos jours (= Colloque international, Bordeaux, 25–26 octobre 1985). – Paris/ Bordeaux, 1987. Ludwig, Jörg. Die Leipziger Messe in den ersten Jahrzehnten des Zollvereins (1834–1860) // Zwahr, Hartmut/Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Бібліографія 377 Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. – С. 351–366. Van Luit, Hendrika Johanna (Tehilah). Paths of Modernity in Traditions’ Strongholds: The German Jewish Schools as a Playground Between the Austrian Absolutist Welfare State and the Galician Kahal (неопубл. дис.: Гебрайський університет, Єрусалим, 2011). Lukin, Benyamin/Shraberman, Olga. Documents on the Emigration of Russian Jews via Galicia, 1881–82, in the Central Archives for the History of the Jewish People in Jerusalem // Gal-Ed. On the History of the Jews in Poland. – 2007. – 21. – С. 101–117. Lunzer, Heinz. Joseph Roth. Leben und Werk in Bildern. – Köln, 1994. Lutman, Tadeusz. Wolne miasta handlowe, in: Roczniki dziejów społecznych i gospodarczych. – 1931. – № 1. – С. 89–98. Lutman, Tadeusz. Studja nad dziejami handlu Brodów w latach 1773–1880 (= Badania z dziejów społecznych i gospodarczych 26). – Lwów, 1937. Magris, Claudio. Der habsburgische Mythos in der österreichischen Literatur. – Salzburg, 1966 [1963]. Magris, Claudio. Weit von wo. Verlorene Welt des Ostjudentums. – Wien 1974 [1971]. Mahler, Raphael. Hasidism and the Jewish Enlightment. Thеir Confrontation in Galicia and Poland in the First Half of the Nineteenth Century. – Philadelphia/ New York/Jerusalem, 1985 [1942]. Mahler, Raphael. Thе Social and Political Aspects of the Haskalah in Galicia // YIVO, Annual of Jewish Social Science. – 1946. – Vol. 1. – С. 64–85. Majorek, Czesław/Meissner, Andrzej (ред.). Galicja i jej dziedzictwo. – Bd. 8: Myśl edukacyjna w Galicji 1772–1918. – Rzeszów, 1996. Mandel, Yehoshu’a-Shiko/Meltzer, Aviv/Parvari-Leiner, Josef/Shmuszkin-Rubinstein, Sarah Samith (ред.). Ner tamid. Jizkor liBrodi: sefer zikaron liqehilat Brodi usevivata. – Jerušalajim, 1994. Manekin, Rachel. Die hebräische und jiddische Presse in Galizien // Rumpler, Helmut/Urbanitsch, Peter (ред.). Die Habsburgermonarchie 1848–1918. – Bd. VII: Politische Öffntlichkeit und Zivilgesellschaft / 2. Teilband: Die Presse als Faktor der politischen Mobilisierung. – Wien, 2006. – С. 341–366. Manekin, Rachel. Haherem beLemberg bišnat 1816. Ravrevanut maskilit vehistorjografja jehudit // Zion. – 2008. – 73. – С. 173-198. Manekin, Rachel. Politics, Religion, and National Identity: Thе Galician Jewish Vote in the 1873 Parliamentary Elections // Bartal, Israel/Polonsky, Antony (ред.). Polin. Studies in Polish Jewry. – Vol. 12: Focusing on Galicia: Jews, Poles and Ukrainians. 1772–1918. – London/Portland, 1999. – С. 100–120. 378 Бібліографія Maner, Hans-Christian (ред.). Galizien. Eine Grenzregion im Kalkül der Donaumonarchie im 18. und 19. Jahrhundert (= Veröffntlichungen des Instituts für Deutsche Kultur und Geschichte Südosteuropas: Wissenschaftliche Reihe [Geschichte und Zeitgeschichte] 111). – München, 2007. Maner, Hans-Christian (ред.). Grenzregionen der Habsburgermonarchie im 18. und 19. Jahrhundert. Ihre Bedeutung und Funktion aus der Perspektive Wiens (= Mainzer Beiträge zur Geschichte Osteuropas 1). – Münster, 2005. Mark, Rudolf A. Galizien unter österreichischer Herrschaft. Verwaltung – Kirche – Bevölkerung (= Historische und Landeskundliche Ostmitteleuropa-Studien 13). – Marburg, 1994. Marszałek, Magdalena/Sasse, Sylvia. Geopoetiken // Trajekte. – Oktober, 2009. – Nr. 19. – С. 45–47. Martens, Michael. Am Rande des Reiches. Die ukrainische Stadt Brody war die Heimat des Journalisten und Schriftstellers Joseph Roth. – Die Zeit. – 16.9.1999. Mayerhoffer von Vedropolje, Eberhard. Oesterreichs Krieg mit Napoleon I. 1809. – Wien, 1904. Medick, Hans. Mikro-Historie // Schulze, Winfried (ред.). Sozialgeschichte, Alltagsgeschichte, Mikro-Historie. Eine Diskussion. – Göttingen, 1994. – С. 40–53. Meisl, Josef. Haskalah. Geschichte der Aufklärungsbewegung unter den Juden in Rußland. – Berlin, 1919. Mejstrik, Alexander. Welchen Raum braucht Geschichte? Vorstellungen von Räumlichkeit in den Geschichts-, Sozial- und Kulturwissenschaften // Österreichische Zeitschrift für Geschichtswissenschaften (ÖZG). – 1/2006. – С. 9–64. Melinz, Gerhard/Zimmermann, Susan. Großstadtgeschichte und Modernisierung in der Habsburgermonarchie // Melinz, Gerhard/Zimmermann, Susan (ред.). Wien. Prag. Budapest. Urbanisierung, Kommunalpolitik, gesellschaftliche Konflikte (1867–1918). – Wien, 1996. – С. 15–33. Middell, Katharina. Brody, Leipzig, Lyon: europäische Handelsbeziehungen und ihre Träger (1770–1820) // Zwahr, Hartmut/Schrimer, Uwe/Steinführer, Henning (ред.): Leipzig, Mitteldeutschland und Europa (= Festgabe für Manfred Straube und Manfred Unger zum 70. Geburtstag). – Beucha 2000. – С. 531– 544. Miron, Dan. A Traveler Disguised. Thе Rise of Modern Yiddish Fiction in the Nineteenth Century (= Judaic Traditions in Literature, Music, and Art). – Syracuse NY, 1996. Morgenstern, Arie. From Brody to the Land of Israel and Back: Th Tale of the Monument to Malkah, Daughter of Isaac Babad // Cion. – 1993. – 58. – С. 107– 113. Mroczka, Ludwik: Krakowianie. Szkice do portretu zbiorowego w dobie industrialnej transformacji 1890–1939. – Kraków, 1999. Бібліографія 379 Naygreshl, Mendl. Di moderne yidishe literatur in galitsye (1904–1918) // Borvitsh, Mikhal/Pat, Yakob (ред.). Fun noentn over / Congress for Jewish Culture. – New York, 1955. – С. 267–396. Niborski, Itzhok/Wieviorka, Anette. Les livres du souvenir. Mémoriaux juifs de Pologne. – Paris, 1983. Nora, Pierre (ред.). Les Lieux de Mémoire. – Paris, 1984–1992. Nordman, Daniel. Des Limites d’Etat aux Frontières Politiques // Nora, Pierre (ред.). Les Lieux de Mémoire II: La Nation. – Paris, 1986. – С. 36–61. Ochs, David. Die Aufklärung der Juden in Galizien 1772–1848 (неопубл. дис.: Wien, 1937). Okrutni, Yoysef/Lindman, Nokhem (ред.). Seyfer Galitsye – gedenk bukh. – Buenos Ayres, 1968. Olschowsky, Burkhard. Erinnerungslandschaft mit Brüchen. Das «Europäische Netzwerk Erinnerung und Solidarität» und die Traumata des alten Kontinents // Transit. Europäische Revue. – 2008. – Heft 35. – С. 23–49. Opalski, Magdalena/Bartal, Israel. Poles and Jews. A Failed Brotherhood (= Thе Tauber Institute for the Study of European Jewry series 13). – Hannover NH, 1992. Opas, Tomasz. Der Emanzipationsprozeß der privatgrundherrschaftlichen Städte im Königreich Galizien und Lodomerien als Forschungsproblem // Lukan, Walter/Peyfuss, Max Demeter (ред.). Aus polnisch-österreichischer Vergangenheit (= Österreichische Osthefte, Jg. 32, 1990, Heft 2. Sonderdruck). – Wien, 1990. – С. 154–171. Paasi, Anssi. Territories, Boundaries and Consciousness. Thе Changing Geographies of the Finnish-Russian Border (= Belhaven Studies in Political Geography). – Chichester/New York/Brisbane/Toronto/Singapore, 1996. Pacholkiv, Svjatoslav. Das Werden einer Grenze: Galizien 1772–1867 // Heindl, Waltraud/Saurer, Edith (ред.). Grenze und Staat: Paßwesen, Staatsbürgerschaft, Heimatrecht und Fremdengesetzgebung in der österreichischen Monarchie 1750–1867. – Wien/Köln/Weimar, 2000. – С. 519–618. Pacholkiv, Svjatoslav. Emanzipation durch Bildung. Entwicklung und gesellschaftliche Rolle der ukrainischen Intelligenz im habsburgischen Galizien (1890– 1914) (= Schriftenreihe des Österreichischen Ost- und Südosteuropa-Instituts 27). – Wien/München, 2002. Pacholkiv, Svjatoslav. Entstehung, Überwachung und Überschreitung der galizischen Grenze 1772–1867 // Augustynowicz, Christoph/Kappeler, Andreas (ред.). Die Galizische Grenze. Kommunikation oder Isolation? (= Europa Orientalis 4). – Wien, 2007. – С. 169–212. Petrovsky-Shtern, Yohanan. Thе Shtetl As It Was: 1790–1840 (монографія в процесі написання). 380 Бібліографія Petryschyn, Halina. Die Judenviertel in der Stadtplanung und Stadtentwicklung Ostgaliziens, mit besonderer Berücksichtigung der Zeit vom Ende des 18. bis zur ersten Hälfte des 19. Jahrhunderts // Mayrhofer, Fritz/Opll, Ferdinand (ред.). Juden in der Stadt. – Linz, 1999. – С. 221–296. Pollack, Martin. Galizien. Eine Reise durch die verschwundene Welt Ostgaliziens und der Bukowina. – Frankfurt Main/Leipzig, 2001. Pollack, Martin. Nach Galizien. Von Chassiden, Huzulen, Polen und Ruthenen. Eine imaginäre Reise durch die verschwundene Welt Ostgaliziens und der Bukowina. – Wien, 1984. Prizament, Shloyme. Broder zinger (= Dos poylishe yidntum 151). – Buenos Ayres, 1960. Puttkamer, Joachim. Alltägliche Inszenierungen. Kirchliche und nationale Schulfeste in Ungarn 1867–1914 // Schulze Wessel, Martin (ред.). Nationalisierung der Religion und Sakralisierung der Nation im östlichen Europa (= Forschungen zur Geschichte und Kultur des östlichen Mitteleuropa 27). – Stuttgart, 2006. – С. 141–152. Pytel, Ewa. Der Mythos einer verlorenen Heimat – Galizien. Deutsch-polnischer Gedächtnisraum in den Romanen Radetzkymarsch von Joseph Roth und Das Salz der Erde von Joseph Wittlin // Studia Germanica Posnaniensia. – 2001. – 27. – С. 59–70. Rank, Dominika. The Life and Work of Joseph Roth and the Crisis of Tripartite Identity // Scripta Judaica Cracoviensia. – 2014. – 12. – С. 69–86. Redlich, Shimon. Together and Apart in Brzezany: Poles, Jews, and Ukrainians, 1919–1945. – Bloomington, 2002. Rędziński, Kazimierz. Żydowskie szkolnictwo świeckie w Galicji w latach 1813– 1918. – Częstochowa, 2000. Reinhold, Josef. Polen-Litauen auf den Leipziger Messen des 18. Jahrhunderts (= Abhandlungen zur Handels- und Sozialgeschichte 10). – Wien, 1971. Reinhold, Josef. Vom Meßmakler zum etablierten Kaufmann // Zwahr, Hartmut/ Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. – С. 431–441. Reissmüller, Johann Georg. Ohne Anfang und ohne Ende. Einst Grenzland, heute eine ukrainische Stadt: Brody, der Geburtsort Joseph Roths. – Frankfurter Allgemeine Zeitung. – 25.10.1997. Rosenfeld, Max. Die jüdische Bevölkerung in den Städten Galiziens 1881–1910 // Zeitschrift für Demographie und Statistik der Juden. – 2. Februar 1913. – 9. – С. 17–24. Rosenthal, Herman. Isaak Baer Levinsohn // Jewish Encyclopedia. – 1901–1906. Бібліографія 381 Roshwald, Miriam. Ghetto, Shtetl, or Polis? Thе Jewish Community in the Writings of Karl Emil Franzos, Sholom Aleichem, and Shmuel Yosef Agnon. – San Bernadino CA, 1997. Röskau-Rydel, Isabel. Kultur an der Peripherie des Habsburger Reiches. Die Geschichte des Bildungswesens und der kulturellen Einrichtungen in Lemberg von 1772 bis 1848 (= Studien der Forschungsstelle Ostmitteleuropa an der Universität Dortmund 15). – Wiesbaden, 1993. Rumpler, Helmut/Urbanitsch, Peter (ред.). Die Habsburgermonarchie 1848– 1918. – Bd. VII: Politische Öffntlichkeit und Zivilgesellschaft / 2. Teilband: Die Presse als Faktor der politischen Mobilisierung. – Wien, 2006. Sadan, Dov. Broder gasn. A shpatsir iber a gevezener shtot // Tsuker, Nekhemie/ Lindman, Nokhem (ред.). Yerlekher gedenk-bukh. – 1. – Buenos Ayres, 1961. – С. 71–81. Sadan, Dov. Toyern un tirn. – Tel-Aviv, 1979. Sadowski, Dirk. Haskala und Lebenswelt. Herz Homberg und die jüdischen deutschen Schulen in Galizien 1782–1806 (= Schriften des Simon-Dubnow-Instituts 12). – Göttingen, 2010. Sagnol, Marc. De Brody à Wierzchownia. La Volhynie et l’Ukraine chez Balzac // Le courrier Balzacien. – 2000. – N° 78. – С. 3–17. Sahlins, Peter. Boundaries. Thе Making of France and Spain in the Pyrenees. – Berkeley та ін., 1989. Sammler, Steffen. Die Bedeutung der Leipziger Messen für den Absatz von Lyoner Seidenwaren nach Ost- und Südosteuropa zwischen 1760 und 1830 // Zwahr, Hartmut/Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497– 1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. – Bd. 1: 1497–1914 (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. – С. 259–270. Schlögel, Karl. Im Raume lesen wir die Zeit. Zivilisationsgeschichte und Geopolitik. – München/Wien, 2003. Schlögel, Karl. Promenade in Jalta, und andere Städtebilder. – München/Wien, 2001. Schmale, Wolfgang. Historische Komparatistik und Kulturtransfer. Europageschichtliche Perspektiven für die Landesgeschichte. Eine Einführung unter besonderer Berücksichtigung der sächsischen Landesgeschichte. – Bochum, 1998. Schmale, Wolfgang/Steer, Martina (ред.). Kulturtransfer in der jüdischen Geschichte. – Frankfurt Main, 2006. Schnetzler, Kaspar. Meine galizische Sehnsucht. Geschichten einer Reise. – Frankfurt Main, 1991. Schulze, Winfried (ред.). Sozialgeschichte, Alltagsgeschichte, Mikro-Historie. Eine Diskussion. – Göttingen, 1994. Shaykovski, Zoza [Szajkowski, Zosa]. Etyudn: Tsu der geshikhte fun ayngevandertn yidishn yishuv in Frankraykh. – Pariz, 1936. 382 Бібліографія Shvaytser, Shloyme, A haynttsaytiker kuk oyfn shtetl // Di goldene keyt. – 1986. – 113. – С. 199–202. Sidoroska, Agnieszka. Następstwa rozbiorów dla szkolnictwa Galicji (Lata 1772– 1809) // Res Historica. Od rozbiorów Rzeczypospolitej do niepodległych państw narodowych. – 1999. – 9. – С. 83–99. Siegel, Björn. Österreichisches Judentum zwischen Ost und West. Die Israelitische Allianz zu Wien 1873–1938. – Frankfurt Main, 2010. Sinkoff, Nancy. Out of the Shtetl. Making Jews Modern in the Polish Borderlands. – Providence, 2004. Sirka, Ann. Thе Nationality Question in Austrian Education. Thе Case of Ukrainians in Galicia 1867–1914. – Frankfurt Main/Bern/Cirencester, 1980. Solomon, Francisca. Zum Problem des Kulturtransfers und der Haskala in Galizien. Eine methodologische Annäherung am Beispiel von Nathan Samuely (1846–1921) // Doktoratskolleg Galizien (ред.). Fragmente eines diskursiven Raums. – Innsbruck/Wien/Bozen, 2009. – С. 83–98. Sonkoly, Gábor. Was ist «urban»? – Die transsylvanischen Kleinstädte im 18. und 19. Jahrhundert. Eine statistisch-quantitative Studie in defiitorischer Absicht // Gräf, Holger Thomas (ред.). Kleine Städte im neuzeitlichen Europa. – Berlin, 1997. – С. 25–58. Sroka, Łukasz T. Rada Miejska we Lwowie w okresie autonomii galicyjskiej 1870– 1914. Studium o elicie władzy. – Kraków, 2012. Steer, Martina. Einleitung: Jüdische Geschichte und Kulturtransfer // Schmale, Wolfgang/Steer, Martina (ред.). Kulturtransfer in der jüdischen Geschichte. – Frankfurt Main, 2006. – С. 10–22. Stekl, Hannes. «Zentren» und «Peripherien» der westlichen Reichshälfte in der Einkommensverteilung um 1900 // Corbea-Hoisie, Andrei/Le Rider, Jacques (ред.). Metropole und Provinzen in Altösterreich (1880–1918). – Wien/Köln/ Weimar, 1996. – С. 37–74. Stichweh, Rudolf. Zentrum/Peripherie-Diffrenzierungen und die Soziologie der Stadt // Lenger, Friedrich/Tenfelde, Klaus (ред.). Die europäische Stadt im 20. Jahrhundert. Wahrnehmung – Entwicklung – Erosion. – Köln/Weimar/ Wien, 2006. – С. 493–509. Stourzh, Gerald. Die Gleichberechtigung der Nationalitäten in der Verfassung und Verwaltung Österreichs 1848–1918. – Wien, 1985. Struve, Kai. Bauern und Nation in Galizien. Über Zugehörigkeit und soziale Emanzipation im 19. Jahrhundert (= Schriften des Simon-Dubnow-Instituts 4). – Göttingen, 2005. Struve, Kai. Bauern und Nation in Ostmitteleuropa: soziale Emanzipation und nationale Identität der galizischen Bauern im 19. Jahrhundert // von Hirschhau- Бібліографія 383 sen, Ulrike/Leonhard, Jörn (ред.). Nationalismen in Europa. West- und Osteuropa im Vergleich. – Göttingen, 2001. – С. 347–371. Struve, Kai. Gentry, Jews and Peasants: Jews as Others in the Formation of the Modern Polish Nation in Rural Galicia During the Second Half of the Nineteenth Century // Wingfield, Nancy M. (ред.). Creating the Other. Ethnic Conflct and Nationalism in Habsburg Central Europe (= Austrian history, culture, and society 5). – New York, 2003. – С. 103–126. Szajkowski, Zosa. Thе Attitude of American Jews to East European Jewish Immigration (1881–1893) // Publications of the American Jewish Historical Society, Sept. 1950 – June 1951. – 1951. – 40. – С. 220–280. Szajkowski, Zosa. Thе European Attitude to East European Jewish Immigration (1881–1893) // Publications of the American Jewish Historical Society, Sept. 1951 – June 1952. – 1952. – 41. – С. 127–165. Szűcs, Jenő. Die drei historischen Regionen Europas. – Frankfurt Main, 1990 [1981]. Śliwa, Michał. Nędza galicyjska. Mit i rzeczywistość // Bonusiak, Włodzimierz/ Buszko, Józef (ред.). Historia i polityka (= Galicja i jej dziedzictwo 1). – Rzeszów, 1994. – С. 145–155. Świeboda, Józef. Szkolnictwo ukraińskie w Galicji (1772–1918). Stan badań i potrzeby // Majorek, Czesław/Meissner, Andrzej (ред.). Galicja i jej dziedzictwo, Bd. 8: Myśl edukacyjna w Galicji 1772–1918. – Rzeszów, 1996. – С. 271–291. Ther, Philipp. Nationalisierung, kulturelle Aneignung und Erinnerung in den Metropolen Ostmitteleuropas // Henke, Lutz/Rossolinski, Grzegorz/Ther, Philipp (ред.). Eine neue Gesellschaft in einer alten Stadt. Erinnerungen und Geschichtspolitik in Lemberg anhand der Oral history. – Wrocław, 2007. – С. 7–15. Tsuker, Nekhemie (ред.). Pinkes Galitsye. Aroysgegebn tsum 20-tn aniversar zayt der grindung fun galitsyaner farband. – Buenos Ayres, 1945. Tsuker, Nekhemie/Lindman, Nokhem (ред.). Yerlekher gedenk-bukh. – Buenos Ayres, 1961. Uhl, Heidemarie. Schuldgedächtnis und Erinnerungsbegehren. Thеsen zur europäischen Erinnerungskultur // Transit. Europäische Revue. – 2008. – Heft 35. – С. 6–22. Unowsky, Daniel L. Thе Pomp and Politics of Patriotism. Imperial Celebrations in Habsburg Austria 1848–1916. – West Lafayette, 2005. Varga, Péter. Die drei Mendelssohns. Wirkungen der deutsch-jüdischen Aufklärung in Osteuropa (= Asteriskos 2). – Budapest, 2001. Wagner, Karl. Joseph Roths Galizienbeschreibungen im Kontext // Stillmark, Alexander (ред.). Joseph Roth. Der Sieg über die Zeit. Londoner Symposion (= Stuttgarter Arbeiten zur Germanistik 320) . – Stuttgart, 1996. – С. 141–157. Wallerstein, Immanuel Maurice. Das Moderne Weltsystem. – Bd. 1: Die Anfänge der kapitalistischen Landwirtschaft und die europäische Weltökonomie im 16. Jahrhundert. – Frankfurt, 1986 [1974]. 384 Бібліографія Wasiutyński, Bohdan. Ludność żydowska w Polsce w wiekach XIX i XX. Studjum statystyczne. – Warszawa, 1930. Weigel, Sigrid. Literatur als Voraussetzung der Kulturgeschichte. Schauplätze von Shakespeare bis Benjamin. – München, 2004. Wendland, Anna Veronika. Die Russophilen in Galizien. Ukrainische Konservative zwischen Österreich und Rußland, 1848–1915 (= Studien zur Geschichte der österreichisch-ungarischen Monarchie 21). – Wien, 2001. von Werdt, Christophe. Halyč-Wolhynien – Rotreußen – Galizien: Im Überlappungsgebiet der Kulturen und Völker // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 1998. – 46. – Heft 1. – С. 69–99. Wierzbieniec, Wacław. Rzeszów. Lwów, Przemysl and Rzeszów: Jewish Representation in Municipal Self-Governments, in dem Abschnitt mit dem Schwerpunkt «Jewish Participation in Municipal Self-Administrations in East-Central Europe», herausgegeben von Kozińska-Witt, Hanna / Silber, Marcos (ред.) // Jahrbuch des Simon-Dubnow-Instituts. – Bd. 10. – Göttingen, 2011. – С. 255-272. Wingfield, Nancy M. (ред.). Creating the Other. Ethnic Conflct and Nationalism in Habsburg Central Europe (= Austrian History, Culture, and Society 5). – New York, 2003. Wischnitzer, Mark. Die Stellung der Brodyer Juden im internationalen Handel in der zweiten Hälfte des 18. Jahrhunderts // Wischnitzer, Mark/Elbogen, Ismar/ Meisl, Josef (ред.). Festschrift zu Simon Dubnows 70. Geburtstag. – Berlin, 1930. – С. 113–123. Wolff, Larry. Thе Global Perspective of Enlightened Travelers: Philosophic Geography from Siberia to the Pacifi Ocean // European Review of History – Revue européenne d’Histoire. – 2006. – 13. – № 3. – С. 437–453. Wolff, Larry. Thе Idea of Galicia. History and Fantasy in Habsburg Political Culture. – Stanford CA, 2010. Wolff, Larry. Inventing Eastern Europe. Thе Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment. – Stanford CA, 1995. Wolff, Larry. Inventing Galicia: Messianic Josephinism and the Recasting of Partitioned Poland // Slavic Review. – Winter, 2004. – Vol. 63. – № 4. – С. 818–840. Wurm, Dawid. Z dziejów Żydostwa Brodskiego. Za czasów dawnej Rzeczypospolitej polskiej (do r. 1772). – Brody, 1935. Zach, Krista. Feindliche Fremde – ein Topos zur Motivation der Ausgrenzung. Deutsche, Juden, Rumänen, Andere als Migranten im 20. Jahrhundert // Zach, Krista (ред.). Migration im südöstlichen Mitteleuropa. Auswanderung, Flucht, Deportation, Exil im 20. Jahrhundert. – München, 2005. – С. 49–68. Zakharii, Roman. Galician Jerusalem. Brody as Jewish Intellectual and Cultural Hub of Eastern Galicia (неопубл. праця: CEU Budapest, 2004). [http://www. personal.ceu.hu/students/97/Roman_Zakharii/brody.doc] Бібліографія 385 Zayarnyuk, Andriy. Mapping Halychyna. Constructing the Ukrainian National Space in Habsburg Galicia // Ingram, Susan / Reisenleitner, Markus / SzabóKnotik, Cornelia (ред.). Identität – Kultur – Raum. Kulturelle Praktiken und die Ausbildung von Imagined Communities in Nordamerika und Zentraleuropa. – Wien, 2001. – С. 123-140. Zipperstein, Steven J. Thе Jews of Odessa. A Cultural History, 1794–1881. – Stanford, 1986. Zudrell, Petra. Reisen nach Galizien. Wahrnehmungen deutschsprachiger Reiseberichte über Galizien (einschließlich der Bukowina) vom Anfang und Ende des zwanzigsten Jahrhunderts (неопубл. дипл.: Wien, 1994). Zwahr, Hartmut/Topfstedt, Thomas/Bentele, Günter (ред.). Leipzigs Messen, 1497–1997. Gestaltswandel, Umbrüche, Neubeginn. 2 Bände (= Geschichte und Politik in Sachsen 9). – Köln/Weimar/Wien, 1999. Ададуров, Вадим. «Наполеоніда» на сході Європи. Уявлення, проєкти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської Імперії на початку ХІХ століття. – Львів, 2007. Ададуров, Вадим. Наполеон і Галичина: Встановлення французького тимчасового протекторату в 1809 році // Вісник Львівського університету / Серія історична. – 1999. – 34. – С. 449–465. Александрович, Володимир. Опис замку в Бродах 1689 року // Український археографічний щорічник / Нова серія. – 2004. – С. 544–565. Бойко, Христина. Місто Броди в іншомовних джерелах та архівних документах XVIII–XIX ст. // Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. – Вип. 1. – Матеріали 2-ї краєзнавчої конференції. – Броди, 2008. – С. 23–30. Бортник, Федір K. Суспільно-політичні зв’язки Бродів і Радивилова в історичному плані // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історичномемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 95–98. Булига, Олександр. До питання про дату зміни юрисдикції Почаївського Монастиря у першій третині XVIII століття // Історія релігії. Праці XI-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 16–19 травня 2001 р.). – Книга 1. – Львів, 2001. – С. 106–110. Гончарук, Тарас. Одеське порто-франко. Історія 1819–1859 рр. – Одеса, 2005. Грицак, Ярослав. Страсті за Львовом // Критика. – Липень–серпень 2002. – № 7–8. Дашкевич, Ярослав. Розселення вірменів на Україні в XI–XVIII ст. // Український історичний збірник. – 1971. – № 1. – С. 150–181. Дубас, Павло. Брідщина. Виїмки з архіву // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 621–649. 386 Бібліографія Жалоба, Ігор. Інфраструктурна політика австрійського уряду на північному сході монархії в останній чверті XVIII – 60-х роках XIX ст. (на прикладі шляхів сполучення). – Чернівці, 2004. Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. Карліна, Оксана. Єврейські домогосподарства у Волинській губернії в першій половині XIX ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. – 2004. – Вип. 4. – С. 53–68. Качараба, Степан П. Напрямки української еміграції зі східної Галичини і північної Буковини наприкінці XIX – на початку XX століття // Вісник Львівського університету / Серія історична. – 1998. – Вип. 33. – С. 115–121. Кельнер, С. Отзвуки Гаскалы. «Дело» о Бродской синагоге в Одессе // Вестник Еврейского университета в Москве. – 1993. – 3. – С. 138–147. Клепарчук, Степан. Видуманий епізод // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 420–421. Клепарчук, Степан. Дорогами і стежками Брідщини. Спомини. – Торонто, 1971. Корчак, Андрій. Бродівські синагоги. Давні єврейські божниці кін. XVI – поч. XVIII ст. // Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. – Вип. 1. – Матеріали 2-ї краєзнавчої конференції. – Броди, 2008. – С. 38–42. Корчак, Андрій. Оборонні фортифікації міста Броди // Рівненський обласний краєзнавчий музей (ред.). Наукові записки. – Вип. VI. – Рівне, 2008. – С. 48–54. Корчак, Андрій. Релігійне життя Бродів початку XXI ст. Особливості конфесійної різноманітності // Збірник матеріалів міжвузівської науково-технічної конференції науково-педагогічних працівників. – Львів, 2006. – С. 113–114. Котлобулатова, Ірина П. Львівські скарбниці. – Львів, 2002. Кравченко, Володимир. Документи з історії торгівлі шотландців із Замостя і Бродів у Києві 40-х років XVII століття // Український археографічний щорічник / Нова серія. – 2004. – С. 482–503. Крылова, Н. Б. Отклики на Отечественную войну 1812 г. в западноукраинских землях Австрийской империи // Нарочницкий, А. Л./Шеель Г. (ред.). Бессмертная эпопея. К 175-летию Отечественной войны 1812 г. и Освободительной войны 1813 г. в Германии. – Москва, 1988. – С. 171–186. Куцмани, Берис [Kuzmany, Börries]. Духовная, культурная и политическая жизнь евреев Галиции при австрийской власти (1772–1918) // Материалы девятой ежегодной международной междисциплинарной конфереции по юдаике. – Часть 1. – Москва, 2002. – С. 177–191. Бібліографія 387 Лапсюк, М. Древнє місто – щастя молоде // Вільна Україна. – 18.9.1984. Матіко, Ольга. До історії гімназії в Бродах // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 99–102. Матіко, Ольга. Нарис історії брідської гімназії. – Броди, 1996. Мельничук, Я. С. Армянское поселение в Бродах // Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. – Т. III. – Ереван, 1971. – С. 250–254. Нагаєвський, І. Причинок до історії города Броди і його околиць // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 36–46. Оглоблин, Олександр. Транзитний торг України за першої половини ХІХ сторіччя // Іст. Геогр. Зб. – 1927. – XV. Стеблій, Феодосій. Яків Головацький – діяч українського національного відродження // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історичномемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 478–491. Стрільчук, Василь. Бродівські готелі XIX – початку XX ст. // Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. – Вип. 1. – Матеріали 2-ої краєзнавчої конференції. – Броди, 2008. – С. 56–62. Стрільчук, Василь (ред.). Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. – Вип. 1. – Матеріали 2-ї краєзнавчої конференції. – Броди, 2008. Турій, Олег. Головна Руська Рада 1848–1851. Протоколи засідань і книга кореспонденції. – Львів, 2002. Турчин, Андрій. Брідщина колись і тепер // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 78–102. Турчин, Андрій. Державна гімназія в Бродах // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 184–197. Українські церкви Бродівського району. Ілюстрований каталог (= Українські церкви Львівщини). – Львів, 2001. Хонигсман, Яков. Евреи города Броды (1584–1944). – Львов, 2001. Чобіт, Дмитро. Броди. Краєзнавчий нарис. – Львів, 1984. Чобіт, Дмитро. Як виникло місто Броди. – Броди, 2002. Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. Чумак, Ярослав. Нотатки і записки // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 565–583. 388 Бібліографія Чумак, Ярослав. У щасливу дорогу // Чумак, Ярослав (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник (= Український архів XLVII). – Торонто, 1988. – С. 7–8. Шиян, Раїса В. Купці шотландського походження у Бродах в першій половині XVII ст. // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 92–95. «Штетль» як феномен єврейської історії. Збірник наукових праць / Матеріали конференції 30 серпня – 3 вересня 1998 р. – Київ, 1999. Щурат, Василь. Церкви гр.-кат. парохії в Бродах // Світ – 1.–15. März 1907. – 24.2.1907. Янів, В. Ілюстративний нарис містобудівельної історії Бродів // Зробок, Богдан (ред.). Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Книга ІІ. – Броди, 1998. – С. 155–181. Ілюстрації і мапи 389 Ілюстрації та мапи У цьому реєстрі зазначені всі ілюстрації впродовж загального викладу, а також ілюстрації й мапи ілюстративної частини. Загальний виклад Рис. І/1: Центральна Європа, 1914 р. Рис. ІІІ/1: Мапа Бродівської особливої митної зони Рис. IV/1: Площа Ринок у Бродах після пожежі 5 травня 1859 р. Рис. IV/2: Мапа Бродів з позначенням місця виникнення пожежі й поширення вогню 5 травня 1859 р. Рис. IV/3: Бродівський залізничний вокзал (імовірно, бл. 1900) Рис. IV/4: Залізничні шляхи сполучень у Східній Галичині й ПівденноЗахідній Росії на межі ХІХ–ХХ ст. Рис. V/1: Вигляд на обидві головні синагоги (ймовірно, бл. 1900 р.) Рис. VI/1: Перший номер Газети Бродської, 1 квітня 1895 р. Рис. VII/1: Гімназія імені Рудольфа (близько 1916 р.) Рис. ІХ/1: Павільйон з годинниковою вежею в Бродах (1910 р.) Рис. Х/1: Прогулянка Бродами Ілюстративна частина № 1а: Вокзал, вигляд з тильного боку (ймовірно, міжвоєнний період) № 1b: Вокзал, теперішній вигляд з переднього боку № 1с: Вигляд на зруйновану будівлю вокзалу й дорогу до центру міста: зліва – синагога, посередині – церква Різдва Богородиці (бл. 1920 р.) № 1d: Зведення нового римо-католицького костелу, розпочате 2005 р. № 2а: Вигляд на площу Ринок з північного боку (бл. 1910 р.) № 2b: Вигляд на площу Ринок з північного боку сьогодні. Зліва – будинок районної адміністрації, зліва ближче до середини – пам’ятник Тарасові Шевченку № 3а: Готель «Брістоль» (1911–1918 рр.) № 3b: Гостиниця сьогодні № 3с: Вулиця Золота сьогодні (вигляд із західного боку) № 4: Колишня друкарня Фелікса Веста № 5–10а: Карл фон Ауер: Новий Ринок у Бродах (1837/38 рр., вигляд з південного боку) № 5–10b: Площа Свободи (колишній Новий Ринок, вигляд з північного боку) № 7а: Празький банк (вірогідно, міжвоєнний період) 390 Ілюстрації і мапи № 7b: Колишній Празький банк, нині – районне управління національної поліції № 8а: Повітове староство (перед 1918 р.) № 8b: Колишнє повітове староство, нині – Бродівський історико-краєзнавчий музей № 9: Пам’ятник Юзефу Коженьовському № 10: Пам’ятник жертвам більшовицьких репресій № 11а: Гімназія імені Юзефа Коженьовського (міжвоєнний період) № 11b: Гімназія імені Івана Труша нині № 11с: Пам’ятник учням і вчителям гімназії № 12а: Будинок товариства «Сокіл» (міжвоєнний період) № 12b: Будинок товариства «Сокіл», нині – будинок культури № 13–14а: Торгова палата і повітовий суд (вірогідно, міжвоєнний період) № 13–14b: Торгова палата і повітовий суд, нині – середня школа і педагогічний коледж № 15а: Костел Воздвиження Святого Хреста (бл. 1910 р.) № 15b: Костел Воздвиження Святого Хреста, нині – церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста № 16а: Велика синагога (бл. 1910 р.) № 16b: Руїни синагоги сьогодні № 16с: Інтер’єр (біма) Великої синагоги № 16d: Ісидор Кауфман: П’ятничний вечір у Бродах (полотно, олія, після 1903 р.) № 17а: Мала синагога (бл. 1900 р.) № 17b: Інтер’єр Нової синагоги № 18–19а: Фортеця й каземати (бл. 1920 р.) № 18–19b: Фортеця й каземати сьогодні № 20: Церква Св. Юра сьогодні № 21а: Церква Різдва Богородиці (бл. 1900 р.) № 21b: Церква Різдва Пресвятої Богородиці сьогодні № 22: Пам’ятник радянським солдатам – визволителям Бродів у 1944 р. № 23а: «Скорбота матері» № 23b: Могила польських повстанців № 23с: Пам’ятник невідомому солдатові (1914–1920 рр.) № 23d: Могили солдатів з Першої світової війни № 23е: «Пам’ятник радянським активістам і борцям руху опору, загиблим від рук українських буржуазних націоналістів». № 24а: Надгробні пам’ятники на єврейському цвинтарі № 24b: Надгробні пам’ятники зі зруйнованого старого єврейського цвинтаря Ілюстрації і мапи 391 № 24с: Меморіал жертвам Шоа № 25а: Межа між Львівською й Рівненською областями сьогодні № 25b: Кордон біля Бродів перед Першою світовою війною № 25с: Дорожній знак на в’їзді до Львівської області, встановлений 2006 р. Мапа 1: Броди бл. 1780 р. Мапа 2: Місто Броди. Без дати (вірогідно, між 1775 р. і 1800 р.) Мапа 3: Кадастрова мапа міста Бродів, 1844 р. Мапа 4: Мапа Бродів, лютий 1918 р. Мапа 5: Мапа Бродів, 1935 р. Мапа 6: Мапа Бродів, 2005 р. Таблиці й діаграми У цьому реєстрі зазначені всі таблиці й діаграми, наведені впродовж загального викладу, а також усі таблиці (бази даних для діаграм), наведені в додатку. Загальний виклад Діагр. ІІІ/1: Кількість крупних купців у Бродах та їхній капітал у гульденах, 1784 р. Діагр. ІІІ/2: Кількість та власний капітал (у флоринах) бродівських купців у 1840 р. Діагр. IV/1: Кількість мешканців в окремих галицьких містах, 1778–1910 рр. Діагр. IV/2: Частка Росії в загальній торгівлі Австрії в 1823–1855 рр. у відсотках Діагр. IV/3: Частка Бродівської митниці в загальній торгівлі Австрії в 1823– 1855 рр. у відсотках Діагр. IV/4: Зовнішня торгівля Австрії з Росією (без Конгресової Польщі) в 1823–1855 рр. у мільйонах флоринів конвенційною монетою (без транзитної торгівлі) Діагр. IV/5: Частка Бродівської митниці в загальній торгівлі з Росією в 1823– 1855 рр. Діагр. V/1: Юдейське і християнське населення у Бродах, 1765–1921 рр. Табл. V/1. Перелік членів міського комітету Бродів, які перебували в ньому від виборів 1816 р. Діагр. VI/1: Частка християнських конфесій у загальній кількості населення Бродів у відсотках Табл. VІІ/1: Навчальний план 1-го і 2-го класу Юдейської реальної школи Діагр. VII/1: Кількість учнів Юдейської реальної школи за місцем народження, 1818–1826 рр. Діагр. VII/2: Кількість учнів Юдейської реальної школи за конфесією, 1818– 1826 рр. 392 Ілюстрації і мапи Табл. VII/2: Учні християнського віровизнання в юдейській реальній школі в 1825/26 н. р. Діагр. VII/3: Реконструйований розподіл учнів Юдейської реальної школи за рідною мовою Діагр. VII/4: Зростання та розподіл дівчачих класів у Юдейській головній школі Діагр. VII/5: Учні Бродівської гімназії (та її попередників) за конфесійною належністю Діагр. VII/6: Учні Бродівської гімназії (та її попередників) за національністю або рідною мовою Діагр. VII/7: Розподіл опанованих мов у бродівських народних школах 1890 р. та 1900 р. Діагр. VII/8: Загальна кількість учнів, які вивчали українську мову в Бродівській гімназії. Кількість школярів юдейського та римо-католицького віровизнання, які вивчали українську мову. 1884–1914 рр. Табл. VIII/1: Кількість та розподіл за станом та конфесією затриманих і покараних контрабандистів на Радивилівській митниці у 1885–1895 рр. Діагр. VIII/1: Частотність затримань на рік серед покараних у 1885–1895 рр. Додаток До розд. IV: База даних для діагр. IV/1: Порівняння населення окремих галицьких міст, 1778–1910 рр. До розд. IV.1: База даних для діагр. IV/2, IV/3, IV/4 та IV/5 До розд. V: База даних для діагр. V/1: Кількість євреїв і християн у Бродах До розд. VІ: База даних для діагр. VІ/1: Частка християнського населення в Бродах у відсотках До розд. VІІ.1: База даних для кількості учнів у Юдейській реальній школі за місцем народження (діагр. VІІ/1) та за конфесією (діагр. VІІ/2) До розд. VІІ.1: База даних для діагр. VІІ/4: Зростання і розподіл дівчачих класів у Юдейській головній школі До розд. VІІ.2: База даних для діагр. VІІ/5: Учні Бродівської гімназії (і її попередниць) за конфесією До розд. VІІ.2: База даних для діагр. VІІ/6: Учні Бродівської гімназії (і її попередниць) за національністю або рідною мовою До розд. VІІ.2: База даних для діагр. VІІ/8: Загальні кількість учнів, які вивчали українську мову. Кількість учнів юдейського або римо-католицького віровизнання, які вивчали українську мову. 1884–1914 рр. Географічний покажчик 393 географічний покажчик У цьому реєстрі назви всіх населених пунктів, регіонів, країн і водойм наведені у написанні українською мовою. В тексті за першої згадки відповідної назви в дужках після її написання кирилицею зазначені всі назви відповідного населеного пункту іншими мовами, які він мав (або має) упродовж своєї історії. Адріатичне море 100 Австралія 297 Австрія (також Австро-Угорщина, Габсбурзька монархія, Дунайська монархія, Цислейтанія, Каканія) 46, 60, 63, 64, 65, 66, 67, 72, 80, 104, 107, 112, 116, 161, 188, 208, 224, 230, 231, 239, 240, 242, 243, 244, 246, 248, 251, 263, 276, 280, 281, 289, 301, 304, 307, 317, 318, 326 Азія 11, 260, 297 Америка (також США) 93, 96, 144, 155, 233, 234, 235, 236, 238, 239, 240, 256, 297 Амстердам 52, 79, 148, 152, 234 Англія (також Велика Британія) 43, 61, 62 Антверпен 234 Ауґсбурґ 52, 79 Аустерліц 66 Ашкеназ (з гебр. – Німеччина), позначення центрально- і східноєвропейського простору ашкеназького єврейства Баварія 76, 77 Балкани 62 Балта 71 Балтійське море 65 Барановичі 275 Белз 148 Берґен 11 Бердичів 44, 59, 62, 64, 71, 80, 243, 260, 261, 266, 326 Бережани 30 Бережанський округ 79, 137 Берестечко 48, 64 Берлин (за радянських часів укр. Хмільове, нині знову Берлин, частина громади Язлівчик) 53, 56 Берлін 141, 242, 261 Бєльсько (нині частина міста БєльськоБяла) 48 Бєльсько-Бяла, див. Бяла або Бєльсько Білий Камінь 123 Білорусь 245, 286 Білявці (нині частина громади Шнирів) 56 Бовдурка, річка 55 Богемія, коронний край 47, 60, 189, 227 Бохня 101 Бразилія 96 Брацлав 44, 71 Брест-Литовський 115 Броди passim Брюссель 83 Будапешт 281 Буенос-Айрес 287, 294 Буковина, коронний край 26, 139, 263 Буськ 104 Бухара 59 Бучач 157, 271 Бяла (нині частина міста Бєльсько-Бяла) 317 Валахія, регіон 59, 260 Вальядолід 11 Варшава 46, 61, 65, 147, 160, 168, 170, 244, 245 Вашинґтон 70 Великопольща 41 Верхівня 243, 255, 261, 269 394 Географічний покажчик Верхня Австрія, коронний край 189 Вирава 168 Висоцьке 94, 111 Відень 11, 17, 46, 47, 48, 50, 52, 55, 56, 67, 71, 79, 93, 94, 95, 97, 100, 101, 104, 106, 110, 123, 126, 131, 138, 155, 160, 163, 164, 235, 238, 239, 272, 281, 326 Вільнюс 242 Вінніпеґ 155 Вісла 318 Волинь, польське воєводство, російська губернія 37, 241, 244, 251, 291 Волочиськ 105, 106, 107, 117 Вроцлав 79, 141, 260, 261 Гаї-Дітковецькі 55 Галичина (також Галичина і Лодомерія) passim 11, 24, 26, 27, 33, 41, 42, 45-53, 55, 57, 64-67, 69, 72, 75, 91-93, 95-97, 102, 108, 113, 114, 116, 118, 125, 128, 130, 133, 136, 141, 144, 146, 147, 149, 150, 152, 154, 155, 160-162, 173, 174, 180, 189, 191, 208, 226, 242-244, 255260, 263, 264, 266, 268-271, 278, 279, 281-283, 291, 301, 307, 312, 314, 317, 320, 322, 327 Галичина, російська генеральна губернія (Львівська й Тернопільська губернії, Чернівці, Перемишль) під час Першої світової війни 24 Галл 234 Гамбурґ 79, 83, 234 Герцогство Варшавське 61, 65-67, 161, 244, 246, 293, 318 Глиняни 104 Голосковичі (нині частина громади Косарщина) 53 Гориця і Ґрадіска, коронний край 50 Грималівка (нині частина громади Лешнів) 56 Гусятин 104, 239, 326 Гучисько (нині частина Пеняків) 53, 139 Ґданськ 39 Ґенуя 79 Ґетеборґ 11, 70 Ґраубюнден, кантон 244 Ґрац 11 Ґренобль 11 Давидів 104 Далмація, коронний край 189 Дембиця 101-103 Дітківці (нині частина громади Гаї) 56 Дніпро, див. Катеринослав Дрезден 170 Дрогобич 117, 174, 315 Дубно 42 Дубоссари 115 Дукля 259 Дунай, річка 75 Дюссельдорф 11, 70 Єрусалим 33 Жешув 182 Жешувський округ 244 Жовква 142 Заліщицький округ 67 Замостя 141, 182 Західна Галичина, коронний край 67, 101, 115, 136, 318 Західно-Українська Народна Республіка 290, 298, 308 Збараж 123 Золотогрод, фіктивне прикордонне місто у Східній Галичині (Йозеф Рот) 279, 280 Золочів 89, 104, 107, 114, 115, 124, 138, 139, 154, 170, 196, 230 Золочівський округ / повіт 79, 125, 137, 169, 172, 196 Івано-Франківськ, див. Станіславів Ізраїль 287, 295, 300 Іллірійські провінції, частина Франції у 1809–1815 рр. 62, 67 Інсбрук 69 Італія (також італійські держави) 43, 52, 54 Їглава 189 Історія 81 Кавказ 59, 78 Кам’янець-Подільський 40, 242 Кам’янка, фіктивний штетль на Поділлі (Шолом-Алейхем) 275 Канада 96, 287, 290 Географічний покажчик Касрилівка, фіктивний штетль на південному заході Росії (Шолом-Алейхем) 272 Катеринослав (від 2016 р. Дніпро) 232 Кварнер, бухта й острови в північній Адріатиці 81 Київ 39, 80, 233, 244, 260, 271 Київська Русь 298 Київське воєводство 269 Київське генерал-губернаторство (Київська, Волинська, Подільська губернії) Китай 59, 269 Кіз’я (нині частина громади Комарівка) 56 Клаґенфурт 69 Клекотів (нині частина громади Шнирів) 56 Колін 113 Коломия 117, 174, 326 Комарів 146 Конгресова Польща, частина Росії у 1815– 1918 рр. 74, 104, 146, 161, 192 Константинополь 62 Конти 111 Конюшків (нині частина громади Язлівчик) 142, 161 Корсів (нині частина громади Комарівка) 56 Косарщина, див. Голосковичі, Пониковиця, Суходоли Крайна, коронний край 50 Краків 39, 53, 69, 79, 80, 93, 94, 102, 103, 106, 108, 136, 259, 281, 309, 318, 326 Красне 107 Кременець 67, 143, 170 Крим 59, 260 Кринкі 115 Курськ 11 Курська губернія 78 Кути 148 Лагодів 53 Лестер 11 Лешнів 53, 55, 56, 123, 194 Литва 259, 286 Ліверпуль 234 395 Ліворно 79 Лідихів 251 Лінц 69, 189 Ломбардо-Венеція, коронний край 69, 187 Лондон 79 Лопатин 139 Лопатинський округ 137 Луцьк 42 Любич, назва Бродів у 1584–1597 рр. 38 Люблін 39, 42, 194, 259 Любляна 69 Ляйпциґ 44, 54, 60-62, 65, 79, 81, 83, 95, 141, 163, 326 Львів 32, 39, 41-43, 47, 48, 50, 65, 69, 77, 79, 80, 93-95, 100-109, 113, 114, 121, 122, 136, 137, 140-142, 145, 146, 154, 163, 168, 173, 174, 181, 189, 190, 230, 235, 245, 246, 258, 261, 262, 272, 273, 281, 283, 284, 287, 309, 315, 326 Львівська область 314 Львівський округ 114 Маастріхт 11 Малопольща 41 Мальта 63 Маутгаузен 32, 294 Меджибіж 147, 148 Митниця (нині частина громади Комарівка) 56 Могилів-Подільський 115 Молдавія, регіон 46, 59, 62 Моравія, коронний край 189 Москва 39, 79, 83, 163, 242, 260 Мюнхен 77 Надвірнянський округ 191 Накваша 53 Напів-Азія, літературне позначення Галичини (Карл Еміль Францоз) 11, 240, 254 Наумбурґ 44, 60 Немирів 97, 98, 160 Нідерланди 238 Німеччина (також німецькі держави) 63, 92, 141, 153, 238, 243, 260 Новий Сонч 168 Нью-Йорк 234, 235, 287 396 Географічний покажчик Одеса 44, 61, 62, 65, 71, 72, 78, 79, 83, 92, 116-118, 143, 163, 244, 319 Олесько 114 Османська імперія (також Туреччина) 24, 40, 43, 46, 59, 260 Островчик (нині частина Бродів) 62, 63, 78, 79 Палестина 94, 144, 154 Париж 63, 79, 160, 161, 201, 232-235, 242, 261, 269 Парище 190 Перемишль 41, 101, 102, 117, 174, 182, 259, 269 Персія 59, 78 Північне море 104 Підволочиськ 104, 105, 107, 108, 117, 118, 239, 241, 319, 326 Підкамінь 53, 139 Піза 11, 70 Піски (нині частина громади Лешнів) 53 Подґуже (нині район Кракова) 47, 317, 318 Поділля, регіон 97, 241 Познань 11 Полісся, регіон 39 Полтава 80 Польща (див. Річ Посполита) Помпеї 263 Пониква 53 Пониковиця (нині частина громади Косарщина) 53, 112 Попівці 56 Почаїв 173 Прага 61, 113, 281 Проскурів (від 1954 р. Хмельницький) 71 Пруссія 65, 76, 115 Радехів 139 Радехівський округ 137 Радзиків 194 Радивилів 48, 64, 65, 71, 72, 76, 77, 105, 107, 108, 115-117, 143, 229-232, 241-243, 247, 248, 251, 252, 255, 263, 269, 271-273, 279, 318 Радянський Союз (також СРСР) 286, 287, 289, 304, 308, 313 Райнський союз 61 Редут-Кале 78 Рига 61, 260 Рильськ 78 Рим 152 Рівненська область 314 Рієка 50, 63, 85, 317 Річ Посполита (також Польща або польсько-литовська держава) 17, 21, 28, 42, 43, 45, 46, 54, 59, 97, 115, 146, 160, 168, 245, 247, 257, 260, 265, 268, 271, 286, 295, 307, 317, 324 Росія (також Російська імперія, царська імперія) 24, 43, 58-61, 64-67, 71, 72, 7580, 84, 85, 93, 96-98, 101, 104, 107, 115, 16, 141-143, 146, 152, 154, 155, 170, 173, 175, 186, 226, 229, 230, 232, 233, 235, 238-246, 248, 250, 256, 259, 260, 261, 263, 266, 268, 271, 276, 289, 297, 315, 317-319, 326 Роттердам 234 Руда Брідська 139 Румунія 146, 154 Саксонія 52, 60, 61, 83 Салоніки 63 Самбір 168 Сандомир 38 Санкт-Петербурґ (також Петербурґ) 64, 71, 79, 176, 239 Сасів 154 Сатанів 141 Сень 189 Середземне море 62 Сицилія 63 Сідней 70 Сілезія, прусська провінція 44, 259 Скалат 139 Смільне 53, 55 Смоленськ 260 Снятин 194 Сокаль 174 Спиш, регіон 259 Станіславів (від 1962 р. Івано-Франківськ) 117, 136, 309, 326 Станіславчик 194 Географічний покажчик Старі Броди (нині частина Бродів) 55, 98, 99, 112, 113, 139 Стир, річка 55 Стремільче 55 Стрий 101 Суходоли (нині частина громади Косарщина) 53 Сучава 317 Східна Галичина, коронний край 20, 192, 211 Тарнув 182 Тбілісі 188 Тепліце-Шанов 144 Тересполь 318 Тернопіль 66, 67, 104, 106, 117, 118, 136, 138, 141, 142, 145, 147, 153, 185, 186, 309, 319, 326 Тернопільський округ 67 Тіроль, коронний край 47 Торунь 39 Трієст 50, 78, 85, 163, 281, 317 Туреччина, див. Османська імперія Угорщина 45, 47, 238 Україна, держава 261, 282, 283, 286, 299, 303, 307, 309, 310, 314 Україна, регіон 232 Філлах 111 Фільварки Великі (нині частина Бродів) 56, 159 397 Фільварки Малі (нині частина Бродів) 56, 159, 170, 214 Франкфурт-на-Одері 44, 54, 141 Франція 43, 61, 63, 64, 66, 238, 241, 244, 245, 247, 262 Харків 170 Хмельницький, див. Проскурів Хмільно 112 Цислейтанія, назва австрійської частини Австро-Угорщини, див. Австрія 112 Чепелі 172 Червона Русь, регіон і воєводство 37, 38, 41 Черниця 53 Чернівці 69, 94, 101-103, 269 Чорне море 54, 59, 65, 78, 92, 104 Чортківський округ 79, 137 Шваби, частина Бродів 271 Швейцарія 238 Шотландія 261 Шнирів 56 Штирія, коронний край 227 Шуровичі (нині частина громади Сморжів) 56 Язлівчик 56 Язловець 40 Янішок. Сьогоднішню назву цього розташованого над Дністром населеного пункту з’ясувати не вдалося Ярослав 47, 50, 118, 182, 259 398 Іменний покажчик Іменний покажчик У цьому реєстрі імена і прізвища осіб наведені у формі написання кирилицею. Форми написання латиницею зазначені за першого згадування особи в тексті в дужках. Де можливо, наведені також дати життя і смерті, професійна або ж громадська діяльність відповідних осіб. Адлер, Саул, учитель гебрайської мови Нім.-юд. головної школи для хлопців і дівчат 207 Агаронович, Йозеф, учитель Бродівської гімназії 94 Аґнон, Шмуель Йосеф (1888–1970), гебрайськомовний письменник 26, 30, 271, 273, 274, 280, 282, 283 Амбос & син, купецька й експедиторська родина у Бродах 110 Ам’є, Ісаак Гайнріх, швейцарський фабрикант ситцю 97, 98 Андрухович, Юрій (*1960), українськомовний письменник 283 Ан-Ський (псевдонім Саломона Рапопорта [також Раппапорт], 1863–1920), їдишо- і гебрайськомовний письменник, представник Російського Червоного Хреста в Галичині в період Першої світової війни 265, 267, 269, 304, 310 Ассманн, Ян 25, 27 Ассманн, Алайда 25 Ауер, Карл фон, художник 305 Ауершперґ, Гайнріх князь фон (1697– 1783), губернатор Галичини, 1774– 1780 рр. 50 Ашкеназі, Якоб Й., великий купець у Бродах 109 Баал Шем Тов [властиво, Ізраель Бен Еліезер, 1700–1760], засновник хасидизму 42, 147 Бабель, Ісаак (1894–1940), російськомовний письменник, кореспондент у часи польсько-радянської війни 264-267, 304, 310 Бадені, Владислав граф (1819–1888), великий землевласник і підприємець 102 Бадені, Станіслав граф (1850–1912), депутат Райхсрату від Бродівського повіту (4-та курія) 176 Бальзак, Оноре де (1799–1850), франкомовний письменник 242, 243, 255, 261, 262, 267, 269 Барат, Гірш Бен Сіон, активний маскіл у Бродах 153 Барвінський, Олександр (1847–1926), депутат Райхсрату від Бродівського повіту (4-а курія) 176 Барлес 53 Баронч, Садок (1814–1892), галицький історик, вірменсько-католицький чернець 31, 43, 170, 181, 290, 294 Барт, Ролан 25 Беер, Маєр, єврейський член Бродівського міського комітету Берґер, Лазар, купецька й експедиторська родина у Бродах 110 Берл, Абрагам, представник бродівської єврейської верхівки 123 Берл, Лейбл, велика купецька родина у Бродах 53 Берндтгаут, Едмунд 31 Бернштайн, Ар’є Лейб (1715/20–1788), галицький верховний рабин 123–125 Бернштайн, Беньямін, син Ар’є Бернштайна, член правління бродівської Юдейської громади 123, 126 Бернштайн [імовірно, ідент. з Ар’є Бернштайн], велика купецька родина у Бродах 146, 163 Іменний покажчик Бернштайн, Натанзон, син Ар’є Бернштайна 123 Бернштайн, Вольф, син Ар’є Бернштайна 123 Беснер, велика купецька і банкірська родина у Бродах 53, 62, 65, 66, 78, 123 Беснер, Йоганн Якоб [від 1783 р. барон], великий купець у Бродах 53, 66, 78, 162, 163 Бик, велика купецька родина 90 Бик, Ейдель, домовласниця у Бродах 196, 197 Бик, Емиль (1845–1906), депутат Райхсрату від виборчого округу Броди– Золочів, 1891–1906 рр. 138, 139 Бик & Переш, велика купецька родина у Бродах 53 Бик, Якоб Самуель (1770–1831), активний маскіл у Бродах 141, 142 Біньйон, Луї П’єр Едуар (1771–1848), французький резидент у Варшаві 66, 244 Блауштайн, Ґабріела, вчителька ручної праці Німецько-юдейської головної школи для хлопців і дівчат 207 Блох, Лазар, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 236 Блоцький, Балтазар, член бродівського повітового комітету підтримки Польського повстання 231 Блюменфельд, Беріш, активний маскіл у Бродах, гебрайський письменник 144 Бонар, Ендрю-Александер (1810–1892), місіонер пресвітерської Церкви Шотландії 261, 265-267, 310 де Боплан, Ґійом (1600–1673), французький (військовий) архітектор 38, 311 Бордуляк, Тимофій (1863–1936), українськомовний письменник 270 Борковський, Володимир Мар’ян, граф (1819–1886), великий землевласник і підприємець 104 Бортник, Ф. К., автор українського мемуарного збірника Броди і Брідщина 298 Брайтер, Венцель, підприємець у галузі будівництва, громадський радник 107 399 Браун, Генох, купець, член управління Юдейської громади після 1843 р. 149 Бредецький, Самуель (1772–1812), протестантський священник зі Спиша, суперінтендант Галичини 259, 267, 268 Бродель, Фернанд 29 Бродер, Берл [псевдонім Берла Марґуліса, 1817–1880], автор і виконавець пісень, засновник Бродер зінґер 89, 98, 154, 249, 294, 295 Бруха, персонаж роману Шолом-Алейхема Хлопчик Мотл 278 Будьонний, Семен (1883–1973), радянський маршал 264 Бурстін, торговець і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 112 Бурштин, державний галицький маклер 63 Буяковський, Іґнац, бродівський окружний староста 53-55, 114, 248 Вайнберґ, Сольце [також Сальція Вайнберґ 1878–1940], виконавиця пісень Бродер зінґер 154 Вайнтройб, Сальке [також Пепі Літманн, 1874–1930], виконавиця пісень Бродер зінґер 154 Вайнфельд, Другий учитель бродівської Німецько-єврейської нормальної школи 183 Валерштайн 18 Вебер, Макс 19, 20, 23 Венеціані, Еммануель Фелікс (1825–1889), французький філантроп, представник барона де Гірша у Бродах у період напливу біженців 1881/82 рр. 237, 238 Вербер, Барух († 1876), активний маскіл у Бродах, видавець бродівських газет HaIvri та Ivri anochi 144 Вербер, Янке (1859–1890), син Баруха Вербера, активний маскіл у Бродах, видавець бродівських газет HaIvri та Ivri anochi, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 144, 236 Вест, Фелікс 168-171, 212, 231, 293, 304, 305 400 Іменний покажчик Висоцький, Юзеф (1809–1873), польський генерал, учасник Січневого повстання 1863 рр. 231 Віолланд, Вінценц Едлер фон, великий купець у Бродах, християнський член Бродівського міського комітету, див. також Гаузнер & Віолланд 162, 163 Віршо, Абрагам Людвіґ, швейцарський фабрикант ситцю 97 Вітковський, Людвіґ, християнський член Бродівського міського комітету 165 Вітославський, Антоній, бродівський громадський радник 84 Владислав ІІІ Варненчик (1424–1444), польсько-литовський король, 1434– 1444 рр. 38 Владислав IV Ваза (1595–1648), польський король 1632–1648 рр. 39 Воллернер, Шимон, польський кандидат у депутати Райхсрату 1907 р. від міського виборчого округу Броди, Старі Броди, Гучисько Брідське, Лопатин, Руда Брідська, Радехів і Підкамінь 139 Вояковський, Фабіан, бурґомістр Бродів 165, 166 Вуйцик, В. С., доповідач на конференції з нагоди 900-річчя Бродів, 1984 р. 288 Гайзіґ, Юліуш, торговець книжками, член бродівського повітового комітету підтримки польських повстанців 1863 р. 231 Гайльперн, Ісидор, єврейський прихильник Січневого повстання 1863 р. 168 Гайнріх, Антон, годинникар у Бродах, бродівський громадський радник, представник у торгово-промисловій палаті 167 Галадевич, купець і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 112 Га-Леві, рабі Цві Герш, очільник Бродівської єшиви, 1817–1818 рр. 188 Гальберштамм, Нафталі Герш, єврейський член Бродівського міського комітету, велика купецька родина у Бродах 163 Ганська, Евеліна графиня (1801–1882), коханка, згодом дружина Оноре де Бальзака 243, 261, 262, 265-267 Гармелін, Маркус (1796–1873), торговець хутром у Бродах, згодом у Ляйпциґу 95 Гармелін, Якоб, торговець хутром із Бродів, ярмарковий маклер у Ляйпциґу 95 Гарс 18 Гарцберґ, Осіяс, член правління бродівської Юдейської громади 126 Гаслінґер 17 Гаузнер, Альфред (нар. 1822), великий купець у Бродах, член торгової палати, депутат від торгової палати (2-га курія) до галицького Ландтаґу, 1861–1869 рр. та 1873–1876 рр. 84, 98, 111, 137, 138 Гаузнер & Віолланд, велика купецька родина у Бродах 78, 109, 303 Гаузнер, Йоганн, великий купець у Бродах 162, 163 Гаузнер, Карл, християнський член Бродівського міського комітету 344 Гаузнер, Отто (1827–1890), депутат торгової палати (2-а курія) до Галицького ландтаґу від міст Самбір, Стрий і Дрогобич, 1879–1890 рр. 84, 85 Гаусгофер 17 Гашкель & Каллманн, велика купецька родина у Бродах 53 Герассимович, магістратський засідатель 166 Герц, Йоганн Ріттер фон, великий землевласник і підприємець 103, 105, 106 Герц, Ляйбель, велика купецька родина у Бродах 53 Герцберґ-Френкель, Лео (1827–1915), німецькомовний письменник, секретар бродівської торгової палати, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 84, 144, 145, 236 Герцель, Леопольд, директор Німецькоюдейської головної школи для хлопців і дівчат у Бродах (1867– щонайраніше 1907), член бродівського допомогово- Іменний покажчик го комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 201, 236 Гіппарсталь, бродівський міський синдик 130 Гірш, барон Моріс де (1831–1896), французький банкір і філантроп 154, 236 Глібовицький, Софрон (1869–1919), катехит Бродівської гімназії, член бродівської Просвіти 175 Гобсбам 22 Гоголь, Микола (1809–1852), російськомовний письменник 248, 249 Головацький, Яків (1814–1888), українськомовний письменник 172 Гомберґ, Герц (1749–1841), галицький маскіл, верховний інспектор галицьких німецько-єврейських шкіл 126, 181, 182, 184 Горовітц, Ад., член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 104, 236 Горовітц, д-р [імовірно, ідент. з Ад. Горовітц], прохач для міста Бродів у Відні, 1864 р. 104 Горовітц, Лазар (1803–1868), віденський верховний рабин, 1826–1868 рр. 138 Гофманн, Йоганн Франц, загальний верховний інспектор галицьких шкіл 181 Грицак, Ярослав 284 Груболитка, Степко, ватажок банди контрабандистів у бродівській прикордонній зоні 291 Гурскевич, Гелена, вчителька Бродівської дівчачої школи Сестер милосердя 204 Гюе фон Ґлунек, Антон барон (1807–1894), політик і юрист імперського суду 211 Гюхткер, Дітлінд 27 Ґаєвський, секретар магістрату в Бродах 166 Ґельбер, Натан, історик родом з Бродів, автор єврейського мемуарного збірника Ner tamid 31-33, 149, 296 Ґельбер, Нахман, сіоніст, голова бродівської Юдейської громади в період Першої світової війни 152 Ґете, Вольфґанґ 227 401 Ґешпас, Гелене, виконавиця пісень Бродер зінґер 154 Ґінцбурґ, Дов Беер (1776–1811), активний маскіл у Бродах 141 Ґнєвош, Едуард Ріттер фон (1822–1906), галицький політик, міністерський радник при міністерстві освіти 210 Ґнєвош, Володимир Ріттер фон (1838– 1909), землевласник Контів, член правління Бродівської повітової ощадної каси 111, 112 Ґольд, Юзеф (нар. 1864), депутат Райхсрату від виборчого округу Броди– Золочів, 1906–1907 рр. 138 Ґольденберґ, Вольф, єврейський член Бродівського міського комітету Ґольденталь, Якоб (1815–1867), професор орієнталістики Віденського університету родом із Бродів 94 Ґольденштайн, Лео, представник Віденського єврейського альянсу в Бродах у період напливу біженців 1881/82 рр. 240, 269 Ґольдлюст, Іґнатц, купецька й експедиторська родина у Бродах 110 Ґольдшмід, головний лікар єврейського шпиталю в Бродах 90 Ґолуховський, Станіслав, граф, великий землевласник і підприємець 102 Ґомолінський, Юліан, підприємець у галузі будівництва, бродівський громадський радник, згодом бурґомістр Бродів 107, 198, 231 Ґратковський, Іґнац, магістратський засідатель 164 Ґречинський, Ґреґор, християнський член Бродівського міського комітету 165 Ґрінцайт, Йойзеф, їдишомовний письменник з Бродів 155 Ґрубер, Тодор, бурґомістр Бродів 164, 187 Ґюнцбурґ, Ян, польський єврейський митець 294 Даву, Луї Ніколя (1770–1823), французький маршал 244 Далерак, Франсуа-Полен, французький мандрівник (XVII–XVIII ст.) 257, 265, 267, 268 402 Іменний покажчик Дверніцький, Юзеф (1779–1857), польський генерал, учасник Листопадового повстання 1830/31 рр. 229 Денішовський, учитель Бродівської дівчачої школи ордену Сестер милосердя 204 Десер, Клара, виконавиця пісень Бродер зінґер 154 Дзєдушицький, Володимир, граф (1825– 1899), великий землевласник і підприємець 102 Дінцль, Франц, християнський член Бродівського міського комітету 165, 344 Дорн, Верена (* 1951), німецька публіцистка 283 Доцько, Спиридон, християнський член Бродівського міського комітету 165 Дубас, Павло, український історик 292 Дудикевич, Володимир (1861–1922), депутат Російсько-національної організації до Райхсрату від Бродівського повіту (4-а курія) 176 Дунін-Борковський, Северин, граф (1824– 1872), великий землевласник і підприємець 103 Едер, Карл Йозеф фон, цісарський радник і комісар з митних справ 49-51 Еліезер, Ізраель Бен, див. Баал Шем Тов 147 Ельбаґ, Ругама, ізраїльська журналістка 283 Еренрайх, Мозес, верховний рабин Рима родом із Бродів 152 Ерліх, Йозеф (нар. 1842), активний маскіл у Бродах 148, 153, 166 Ертер, Ісаак (1792–1851), активний маскіл у Бродах 142, 147, 190 Естеррайхер, Й., головний учитель бродівської Німецько-юдейської реальної школи 184 Еффинович, Теодозій, отець, депутат Райхсрату від Бродівського округу (4-та курія), 1904–1907 рр. 176, 223 Єзерський, Йозеф, християнський член Бродівського міського комітету Жак, Гайнріх, громадський адвокат міста Броди 211, 227 Жолкевський, Станіслав (1547–1620), воєвода Белза 38 Жигоцний, Олександр, селянин з Радивилова, контрабандист 251 Задорожний, В. Є., доповідач на конференції з нагоди 900-річчя Бродів, 1984 р. 288 Захер-Мазох, Леопольд фон 26 Зільберштайн, Н., торговець косами у Бродах 111 Зінґер, Мендель (нар. 1890), їдишомовний письменник і публіцист з Бродів 94, 154 Збаржер, Вельвель [псевдонім Беньяміна Вольфа Еренкранца, 1824–1883], учасник Бродер зінґер 154 Зборовський, Іґнацій Ріттер фон (18261911), депутат Райхсрату від міст Броди й Золочів, 1878–1879 рр. 138, 162 Зґуральський, купець і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 112 Зохор, Ріттер фон Фрідріхсталь, Едуард (1833–1916), фахівець із залізничного сполучення, депутат Райхсрату від міст Броди й Золочів, 1879–1891 рр., згодом член палати панів 84 Зусман, Ава Йойзеф (нар. 1877), їдишомовний публіцист із Бродів 155 Іґнатьєв, Ніколай П. (1831–1908), міністр внутрішніх справ Росії 237 Ізраель Бен Мозес із Замостя (1700–1772), математик і просвітник, учитель Мозеса Мендельсона 141 Ільницький, бродівський громадський радник 213 Йозеф, Маркус, представник бродівської єврейської верхівки 123 Йосиф II (1741–1790), цісар Священної Римської імперії від 1765 р., самостійний правитель від 1780 р. 48, 114, 124, 127, 128, 160, 180-182, 184, 257, 265, 266, 268, 310 Каган, Абрам (1860–1951), видавець ньюйоркської Forverts 91 Іменний покажчик Каллір, Маєр фон [від 1869 р.] (1792– 1875), банкір у Бродах, голова торгової палати, депутат Галицького ландтаґу, 1861–1867 рр. 80, 90, 103, 105, 109, 110, 128, 133, 135-139, 200, 201 Каллір, Мозес (1806–1889), брат Маєра Калліра, купець, член управління Юдейської громади після 1843 р. 149 Каллір, Натан Едлер фон [від 1869 р.], Ріттер фон [від 1874 р.] (1821–1886), син Маєра Калліра, банкір у Бродах, член торгової палати, депутат Райхсрату від торгової палати, 1873–1886 рр. 84, 85, 98, 104, 110, 138, 162, 198, 201, 210, 295 Кандіані, золочівський окружний староста 244 Канкрін, Єґор (1774–1844), міністр фінансів Росії, 1823–1844 рр. 71 Капелюш, Герш, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 236 брати Капелюші, фабриканти рому й лікерів 99 Капелюш, Гірш [імовірно, ідент. з Герш Капелюш], фабрикант алкоголю 111 Каррато, Франц фон, підозрюваний у роботі на французьку агентуру в Бродах 234 Кауфманн, Ісидор (1853–1921), художник 310 Келер, бродівський купець 245 Кеніґ, Айзик, їдишомовний письменник з Бродів 155 Ківке, персонаж оповідання ШоломАлейхема Станція Барановичі 275 Кірхберґер, Даніель, торговий комісар у Галичині 245 Клепарчук, Степан, отець (1890–1984), гр.-кат. священник і діяч українофільського руху 175, 291 Клуґер, Шломо (1783–1869), проповідник і суддя рабинського суду в Бродах, 1820–1869 рр. 145, 294 Ковальчук, Дмитро, селянин з Лідихова, контрабандист 251 403 Колішер, Гайнріх (1853–1932), єврейський землевласник і фабрикант паперу, депутат Райхсрату від Бродівської торгової палати до 1901–1907 рр., депутат Райхсрату від міського виборчого округу Броди, Старі Броди, Гучисько Брідське, Лопатин, Руда Брідська, Радехів і Підкамінь, 1911–1914 рр. 139 Колішер, Філіп, великий купець і підприємець у Бродах 98 Комлоші 18 Конєцпольський, Станіслав (1591–1646), гетьман польської корони 38, 39, 159 Конєцпольський, Ян Олександр (1635– 1719), староста, згодом воєвода Серадза й Брацлава 42 Кониський, Олександр, українськомовний письменник 214 Корнфельд, велика купецька родина у Бродах 163 Корнфельд, Лео, велика купецька й експедиторська родина у Бродах, бродівський громадський радник 84 Коженьовський, Юзеф (1797–1863), польськомовний письменник 32, 67, 161, 170, 171, 226, 270, 272, 290, 293, 305-307 Косціцький, Войцех, аптекар, громадський радник, член бродівського повітового комітету підтримки польських повстанців 1863 р. 231 Косцюв, Збіґнєв, упорядник польських мемуарних збірників про Броди 292, 293 Кох, Йоганн, християнський член Бродівського міського комітету 165, 344 Краєвський, поміщик і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 112 Красінський, Зиґмунт (1812–1859), польськомовний письменник 170, 305 Краттер, Франц (1757/58–1830), швабський мандрівник 32, 43, 256-259, 265-268 Краузе, Карл, християнський член Бродівського міського комітету 165, 344 Криніцький, Луциліян, депутат Райхсрату від Тернополя 118 404 Іменний покажчик Крістіанполлер, Єхіель Міхаель (1802– 1863), окружний рабин Золочівського округу в Бродах, 1831–1863 рр. 146 Крістіанполлер, Маєр (1816–1886), син Єхіеля Крістіанполлера, бродівський рабин, 1863–1886 рр., член бродівського допомогового комітету в період навали біженців 1881/82 рр. 236 Крохмал, велика купецька родина 90 Крохмал, Нахман (1785–1840), активний маскіл у Бродах 141, 142, 147, 294 Кунчевич, Іван, українофіл, кандидат у депутати Райхсрату 1907 р. від міського виборчого округу Броди, Старі Броди, Гучисько Брідське, Лопатин, Руда Брідська, Радехів і Підкамінь 139 Кустинович, Юліан, русофіл, учитель Бродівської гімназії 175 Кутовер, Абрагам Ґершон (бл. 1701–1761), рабин у Бродах 147 Кутузов, Міхаїл І (1745–1813), російський генерал-фельдмаршал 66, 309 Кучера, магістратський засідатель 166 Ланґер, Арн, автор єврейського мемуарного збірника Seyfer Galitsye, 1968 р. 294, 295 Ланґфельд, Магаель, донощик 242 Ландау, Еліезер (1778–1931), окружний рабин Золочівського округу в Бродах 148 Ландау, Єхезкель (1713–1793), верховний рабин Праги, одержав освіту в Бродах 123 Ландау, Зендер, представник бродівської єврейської верхівки 123 Ландау, Йоахім (1821–1878), депутат Райхсрату від міст Броди й Золочів, 1873– 1878 рр. 138, 139 Ландау, Лацарус, купець, член управління Юдейської громади після 1843 р. 149 Ландау, Маркус, історик літератури родом з Бродів 94 Ландау, Мозес, торговець колоніальними товарами 111 Ландау, Самуель Лазер, сіоніст, кандидат у депутати Райхсрату в 1900/01 рр. від виборчого округу Броди–Золочів 139 Ландау, Ф., великий купець і експедитор у Бродах 109 Ландау, Хаїм, засновник Broder kloyz 41 Ландау, Якоб (бл. 1745–1822), син Єхезкеля Ландау, староста єврейської громади в Бродах 184 Ландесберґ, Абель, купецька й експедиторська родина в Бродах 110 Ланді, Саул, член правління бродівської Юдейської громади 126 Левицький, Михайло, претендент на посаду вчителя італійської мови у бродівській Юдейській реальній школі 190 Леві, Джованні 29 Левін Сатановер, Менахем Мендель (1749–1826), активний маскіл у Бродах 141, 142, 153 Левінзон, Ісаак Бер (1788–1860), російський маскіл, у 1806–1820 рр. провадив активну діяльність у Бродах 143 Ледьярд, Джон (1751–1789), американський мандрівник 255 Леопольд II (1747–1792), цісар Священної Римської імперії, 1790–1792 рр. 124, 127, 144, 184 Лібревський, Станіслав, директор Бродівської гімназії, 1896–1903 рр. 212, 224 Лімбах, ревізор поліції в Бродах 166 Лотман, Тадеуш 31, 32 Лотоцький, Михайло отець, гр.-кат. учитель релігії Бродівської гімназії, ініціатор заснування бродівського відділення Просвіти 175 Лотрінґер, Вольф, купецька й експедиторська родина у Бродах 110 Лукавецький, Володимир, ад’юнкт повітового суду, член бродівської Просвіти 175 Луццано, Антон, християнський член Бродівського міського комітету 165 Любомирський, Альфред князь, великий землевласник і підприємець 102 Лютман, Тадеуш (1903–1945), польський історик 294 Ляскевич 53 Іменний покажчик Льобль, Йонас, представник бродівської єврейської верхівки 123 Льовенберґ, Юлія, вчителька німецької мови бродівської Німецько-юдейської головної школи для хлопців і дівчат 207 Льові, вексельний дім у Варшаві 245 Льовін, Симон, купецька й експедиторська родина у Бродах 110 Льовенгерц, Генрик (1871–1936), соціалдемократ, кандидат до Райхсрату 1907 р. від міського виборчого округу Броди, Старі Броди, Гучисько Брідське, Лопатин, Руда Брідська, Радехів і Підкамінь 139 Маґнус, Германн, представник Ляйпцизького комітету підтримки жертв переслідування євреїв у Росії в Бродах у період напливу біженців 1881/82 рр. 234 Маєргоффер 55 Макшейн, Роберт Маррей (1813–1843), місіонер пресвітерської Церкви Шотландії 261, 310 Малачинський, Станіслав, учитель Бродівської гімназії, член бродівського повітового комітету підтримки польських повстанців 1863 р. 231 Маннгаймер, Ісаак Ной (1793–1865), рабин Відня, депутат Райхсрату 1848 р. від міста Броди 136 Маннер, Йозеф († 1810), бурґомістр Бродів, 1784–1810 рр. 164 Марґіс, Клаудіо 25 Марґуліс, Берл, див. Бродер, Берл Марґуліс, Їцхок (1855–1919), син Берла Бродера, їдишомовний публіцист із Бродів 154 Марґуліс, Зіґмунд, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 111, 236 Марґуліс, З. Н. [імовірно, ідент. із Зіґмунд Марґуліс], банкір у Бродах, уповноважений з питань банківської філії Національного банку, секвестратор бродівського громадського бюджету 405 Марґуліс, Яків, автор єврейського мемуарного збірника Pinkes Galitsye, 1945 р. 87, 233, 294 Марія Терезія (1717–1780), «королева» Священної Римської імперії, 1745– 1780 рр. 50, 122, 160, 182 Марков, Дмитро (1864–1938), депутат Російсько-національної організації до Райхсрату від крайового виборчого округу Броди в 1907–1914 рр., депутат Галицького ландтаґу в 1913–1915 рр. 176, 177 Масловський, радивилівський комісар поліції 248 Массальські-Потоцька, Гелена, третя дружина Вінцентія Потоцького 160, 161 Мастбойм, Йол (1884–1957), мандрівник, їдишомовний публіцист 156, 264, 265, 267 Матіко, Ольга 298 Мацевич, Тодор, учитель дівчачої школи ордену Сестер милосердя в Бродах 204 Мендельсон, Мозес (1729–1786), філософ і засновник Гаскали 141, 181 Мендельсон, Саул, член правління бродівської Юдейської громади 126 Мізес, Аделе фон [нар. Ландау, 1858– 1937], троюрідна небога Маєра Калліра 90 Мізес, Якоб Льов, галицький маскіл 142, 147 Мілович, Томас, учитель французької й італійської мов бродівської Юдейської реальної школи 189, 190 Мінден, Ізер, Перший учитель бродівської Німецько-юдейської нормальної школи 184, 185 Міссона, Казімєж, автор польського мемуарного збірника Motywy brodzkie 293 Міцес, Роза, очільниця сіоністського жіночого союзу, заснованого в Бродах 1899 р. 151 Міцкевич, Адам (1798–1855), польськомовний письменник 170, 226, 305 Моджеєвська, Гелена, польсько-галицько-американська акторка 293 406 Іменний покажчик Мойзес, бродівський купець 63 Молодецький, Казімєж, власник Бродів, підприємець 103, 162, 214 Молодецький, Стефан, власник Бродів, син Казімєжа Молодецького 83, 162 Молодецький, Ян († 1854), власник Бродів 162 Морозовський, Янкель, механік і будівничий з Києва, біженець у Бродах 233 Мослер, окружний комісар Золочівського округу у Бродах 148 Мотл, персонаж роману Шолом-Алейхема Хлопчик Мотл 155, 156, 272, 273, 275, 278, 279, 282 Музен, Єреміяс, учитель гебрайської мови бродівської Німецько-юдейської головної школи для хлопців і дівчат 207 Мюллер, Йозеф, християнський член Бродівського міського комітету 344 Мюллер, Функ 18 Мьончинський, поміщик і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 112 Наполеон І Бонапарт (1769–1821), король Франції 1799/1804–1814 рр. 60, 62, 66, 242 Нараєвський, Патриціус, магістратський засідатель 164 брати Натани, велика купецька родина у Бродах 53 Натанзон, Йоссель, член управління Юдейської громади після 1843 р. 149 Натанзон, купецька й експедиторська родина у Бродах 146, 163 Натанзон, Юда, підприємець і експедитор у Бродах 110 Натанзон, Юдл [імовірно, ідент. з Юда Натанзон], великий купець і експедитор 90 Наткес, Беньямін Цві, галицький маскіл 142, 147 Наумович, Іван (1826–1891), засновник Товариства імені Качковського 174 Неттер, Шарль (1826–1882), представник Всесвітнього єврейського союзу в Бродах у період напливу біженців 1881/82 рр. 234, 235 Нємцевич, Юліан Урсин (1757–1841), польськомовний письменник, депутат Чотирирічного Сейму, мандрівник 32, 260, 265-268 Ніренштайн, велика купецька й експедиторська родина 90, 163 Ніренштайн, Гайнріх, великий купець і підприємець у Бродах, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 98, 108, 111, 201, 236 ван дер Ноот, французький агент у Галичині 244 Нора, П’єр 31 д’Обернон, Філіпп, постійний французький посланник у Львові 245-247 Олександр I (1777–1825), цар Російської імперії, 1801–1825 рр. 71 Олександр II (1818–1881), цар Російської імперії, 1855–1881 рр. 105 Олександр III (1845–1894), цар Російської імперії, 1881–1894 рр. 237 Олійник, Федір, селянин з Радивилова, контрабандист 251 Оллер, Авґустин, учитель німецької мови й моралі бродівської Німецькоюдейської реальної школи 189, 190 Орищин, Степан (1898–1987), діяч українофільського руху 291 Орнштайн, Якоб (1775–1839), окружний рабин Львівського округу 147 Остерзетцер, Лео, великий купець і експедитор у Бродах 110 Островський, Самуель, підозрюваний «хасидський ватажок» 148 Острозетцер, Герш, єврейський член Бродівського міського комітету Павлик, Михайло, політик, українофіл 176 Пазуська, Текля, вчителька Бродівської дівчачої школи ордену Сестер милосердя 204 Паппенгайм, Берта (1859–1936), захисниця прав жінок 91 Пах, Йоганн, християнський член Бродівського міського комітету 165 Пелікан, Еміль, учитель Бродівської гімназії 212 Іменний покажчик Пеннелл, Джозеф (1857–1926), американський графік, мандрівник 262, 267, 268, 310 Перґен, Йоганн Антон фон (1725–1814), перший губернатор Галичини, 1772– 1774 рр. 48 Перл, Йозеф (1773–1839), галицький маскіл 142, 145-147, 185, 186 Петрушевич, Євген (1863–1940), депутат Української НаціональноДемократичної Партії до Райхсрату від крайового виборчого округу Броди, 1907–1918 рр., депутат Галицького ландтаґу від крайового виборчого округу Стрий, президент Західно-Української Народної Республіки 1918/19 рр. 177 Пишинський Йозеф, підозрюваний у роботі на французьку розвідку в Бродах 244 Пільпель, Юда Ляйб, засновник сіоністського молодіжного союзу в Бродах 1887 р. 151 Платцер, Гайнріх, водопровідник, представник у торгово-промисловій палаті 167 Поґлодовський, Ян, бурґомістр Бродів 134 Поллак, Мартін (* 1944), австрійський письменник і публіцист 282 Полянський, О. А., доповідач на конференції з нагоди 900-річчя Бродів 1984 р. 288 Понятовський, Юзеф (1763–1813), головнокомандувач військами Герцогства Варшавського 66 Попель, Антоній (1865–1910), скульптор 171 Попель, Антоній, директор школи й видавець журналів у Бродах 168, 169 Попов, власник Радивилова 248 Потоцький, Адам Юзеф (1822–1872), галицький політик, великий землевласник і підприємець 98, 102 Потоцький, Альфред, граф, великий землевласник і підприємець 104, 106 Потоцький, Вінцентій, граф (1749–1825), власник Бродів 131, 160, 161, 185 407 Потоцький, Станіслав (1698–1760), власник Бродів 160, 161 Потоцький, Францішек, граф (1788– 1853), власник Бродів, син Вінцентія Потоцького, губернатор Конгресової Польщі 131, 161 Потоцький, Юзеф (1673–1751), власник Бродів 42, 43, 97 Потоцькі, родина 182, 311 Протцен, Карл (нар. 1787), великий купець і прусський консул у Бродах 76, 77 Радванський, Анатоль 290 Райтманн, Гірш (1808–1866), перший директор бродівської Німецькоюдейської головної школи для хлопців і дівчат, 1854–1866 рр. 200, 201 Рапопорт, Саломон (1790–1867), активний маскіл у Бродах 141, 147, 263 Ратцель 17 Редліх, Шимон 30, 31 Рейзнер, Фелікс († 1866), депутат Райхсрату від міст Тернопіль і Броди, 1861– 1865 рр. 138 Рибак, Амврозій, член бродівської Просвіти 175 Риґер, Владислав, банкір, член бродівського повітового комітету підтримки польських повстанців 1863 р. 231 Риґер, Зиґмунт, лікар, член бродівського повітового комітету підтримки польських повстанців 1863 р. 231 Ріпль, Франц Ксавер (1790–1857), фахівець з гірництва й будівництва залізниць 100 Ріхельс, Герш, член правління бродівської Юдейської громади 126 Роздольський, Осип (1872–1945), український дослідник фольклору 308 Розенгайм, Ян (1820–1907), видавець у Бродах 168, 305 Розенталь, купець і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 76, 77, 112 Розенталь, золочівський окружний комісар у Бродах 76, 77, 112 408 Іменний покажчик Розеншток Едлер фон Розстоцький, Морітц (1856–1916), єврейський землевласник з околиць Скалата, депутат Райхсрату від Бродівської торгової палати, 1886–1900 рр. 139 Роках, Елозер (1649–1741), верховний рабин Амстердама, 1735–1740 рр. 148, 152 Роках, Шолем (1779–1855), онук Елозера Рокаха, засновник династії цадиків у Белзі 148 Рот, Йозеф (1894–1939), німецькомовний письменник родом з Бродів 25, 26, 30, 60, 94, 215, 217, 248, 270-283, 290, 294, 301, 304, 306-309, 315, 322, 325, 326 Ротшильд, Альфонс де (1827–1905), французький банкір і філантроп 238 Ротшильд, Саломон барон (1774–1855), банкір і підприємець 100, 101 Рудольф (1858–1889), кронпринц АвстроУгорщини 145, 199, 224 Руссоцький, Владислав граф, бродівський повітовий староста 174, 198 Савчинський, Зиґмунт (1826–1893), педагог, депутат Райхсрату від міст Тернопіль і Броди, 1867–1873 рр. 138 Садан, Дов (1902–1989), ізраїльський науковець і політик, автор єврейського мемуарного збірника Yerlekher gedenkbukh, 1961 р. 294 Садловський, Ян, учитель у Бродах, член бродівського повітового комітету підтримки польських повстанців 1863 р. 231 Сакалюк, Пантелеймон, чільник громади Старих Бродів, член правління Бродівської повітової ощадної каси 113 Саля, Октав, землевласник Висоцька, член правління Бродівської повітової ощадної каси, депутат Галицького ландтаґу від Бродівського повіту (3-тя курія), 1890–1912 рр., від Золочівського округу (1-ша курія) 1913–1914 рр. 111, 112, 171 Санат, Василь, учитель математики Бродівської гімназії, член бродівської Просвіти, бродівський громадський радник 175, 176 Санґушко, Владислав князь (1803–1870), великий землевласник і підприємець 102, 104, 106 Сапіга, Адам, князь (1828–1903), галицький політик, великий землевласник і підприємець (син Лева Сапіги) 106 Сапіга, Лев, князь (1803–1878), галицький політик, член палати панів, великий землевласник і підприємець 102, 103, 105, 106 Сеґалл, Мозес, член правління бродівської Юдейської громади 126 Сенінський, Ян, староста Сандомирку 38 Сіґалл, велика купецька родина у Бродах 163 Сіґалл, Б. А., банкір і торговець хутром 111 Сіґалл, Леон, великий купець і підприємець у Бродах, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців 1881/82 рр. 98, 236 Сірко, Іван, депутат Райхсрату від Бродівського повіту (4-та курія), провідний член Товариства імені Качковського 176 Сірко, Нестор, очільник Фільварків Малих, передмістя Бродів 214 Скобельський, Петро, вчитель Бродівської гімназії, член бродівської Просвіти 175 Словацький, Юліуш (1809–1849), польськомовний письменник 170, 305 Собеський, Якуб Людвік (1667–1737), польський престолонаслідник 42 Созанський, Іван, учитель історії Бродівської гімназії, член бродівської Просвіти 175, 290 Софроній, архімандрит Почаївської лаври 174 Стажевський, д-р, адвокат у Бродах, член бродівського допомогового комітету в період навали біженців 1881/82 рр. 240 Стаженський, К. граф, великий землевласник і підприємець 104 Стеблій, Ф. І., доповідач на конференції з нагоди 900-річчя Бродів, 1984 р. 288 Іменний покажчик Стефан Баторій (1533–1586), князь Трансільванії, король Речі Посполитої 38 Стефанія (1864–1945), принцеса Бельгійська, дружина кронпринца Рудольфа 145, 199 Стжалковський, Йоганн, магістратський засідатель 164 Стоклос, персонаж твору Йозефа Рота Полуниці 272 Столяр, Галина, активістка ОУН 299 Струманський, Адам, лікар, член бродівської Просвіти 175 Сущинський, Микола, вчитель Бродівської гімназії 175 Сюч, Єньо 21 фон Таннгаузер, галицький губернський радник 127 Тарнавський, Филимон, священник 291 Тарнавський, Мирон (1869–1938), генерал армії Західно-Української Народної Республіки 291, 299 Тейльс, Іґнатц фон [також Іґнатій А. Тейльс 1744–1816], російський губернатор Тернопільської області, 1809– 1815 рр. 186 Толстой, Дмітрій А. (1823–1889), російський політик, міністр освіти, міністр внутрішніх справ 237 Трахтенберґ, Фальк, член правління бродівської Юдейської громади 126 Тротта, Карл Йозеф фон, персонаж роману Йозефа Рота Марш Радецького 301, 309 Труш, Іван (1869–1947), український художник 94, 291, 294, 299, 308 Тувім, Юліан, польський єврейський поет, автор єврейського мемуарного збірника Ner tamid 295 Тудор, Степан (1892–1941), українськомовний письменник 270, 308 Турчин, Андрій, автор українськоканадського мемуарного збірника Броди і Брідщина, 1988 р. 290, 298, 299 Тюрінґер, Міхаель, християнський член Бродівського міського комітету 165, 344 409 Фаденгехт, Якоб, член Бродівської торгової палати, сіоністський активіст 151 Фаєрабенд, Карл (нар. 1765), прусський мандрівник (XVIII ст.) 259, 265-268 Фішгоф, Адольф (1816–1893), депутат Райхстаґу від Кромержижу 128 Фойґт, Ґоттлоб, християнський член Бродівського міського комітету 164, 344 Фонтанні, Франц, бродівський директор окружних головних шкіл 204 Франк, Якоб (1726–1791), засновник франкізму – містичного єврейського руху 140 Френкель & Ко., велика купецька й експедиторська родина у Бродах 231 Франко, Іван (1856–1916), українськомовний письменник 214, 291 Франц I [також Франц II] (1768–1835), цісар Австрії, 1792/1804–1835 рр. 58, 67, 80, 127, 129, 181, 266 Франц-Йосиф I (1830–1916), цісар Австрії 1848–1916 рр. 80, 266 Францоз, Карл Еміль (1848–1904), німецькомовний письменник 11, 26, 240, 255 Фрідлендер, Морітц, представник Віденського єврейського альянсу в період напливу біженців 1881/82 рр. 234, 235, 240, 262, 265, 267, 269, 301 Фрідріхсталь 138 Хаєс, Саломон, купецька (торгівля деревиною) й експедиторська родина у Бродах, член бродівського допомогового комітету в період напливу біженців у 1881/82 рр. 110, 111, 236 Хмельницький, Богдан 39, 287 Ходзінський, галицький державний маклер 63 Хойницький, Войцех, граф, персонаж роману Йозефа Рота Фальшива вага 280 Хоніґсман, Яків 31, 33 Хронович, Володимир (1889–1936), українськомовний письменник 270 Ціммельс, Шмає, купецька й експедиторська родина в Бродах 110 Цукер д-р, прохач міста Бродів у Відні 104 410 Іменний покажчик Цукер, Філіпп, єврейський прихильник Січневого повстання 1863 р. 168 Чачкес, Й. Г., уповноважений з питань банківської філії Національного банку 111 Чичкевич, Андрій, учитель Бродівської гімназії, член бродівської Просвіти 175 Чічіков, персонаж роману Миколи Гоголя Мертві душі 249 Чобіт, Д. В., доповідач на конференції з нагоди 900-річчя Бродів 1984 р., бродівський краєзнавець 288 Чумак, Ярослав, упорядник українськоканадського мемуарного збірника Броди і Брідщина, 1988 р. 292 Шафір, д-р, французький лікар, представник Всесвітнього єврейського союзу в Бродах у період напливу біженців 1881/82 рр. 232, 234, 235 Шашкевич, Маркіян (1811–1843), українськомовний письменник 176, 299 Шварценберґ, Карл Філіпп, князь цу (1771–1820), австрійський фельдмаршал 246 Шевченко, Тарас (1814–1861), українськомовний письменник 226, 303 Шенауер, Фердінанд, митний адміністратор 54, 55 Шерц, помічник поліції в Бродах 166 Шіллер 227 Шірмер, Едвард, директор Бродівської гімназії, 1904–1914 рр. 212, 224 Шлеґель, Карл 283 Шмале, Вольфґанґ 18 Шмітт, Генрик (1817–1883), історик, діяч польського національного руху, інспектор шкіл у Галичині 209 Шмоллер, Ґустав фон 19 Шнелль, Франц, великий купець і підприємець у Бродах 98, 104 Шолом-Алейхем [псевдонім Шолема Рабиновича / Шолома Рабиновича 1859– 1916], їдишомовний письменник 11, 30, 155, 248, 255, 271, 272, 275, 276, 278, 282, 283, 315, 322 Шорр, Йосуа (Осіяс) Гешель (1814–1895), активний маскіл у Бродах 144 Шретер, Карл Йозеф, барон, підозрюваний у роботі на французьку розвідку у Бродах 244 Штайн, Йоганн Мартін, християнський член Бродівського міського комітету 165, 344 Штайнберґ, Якоб, бродівський поштмейстер 242 Штальберґер, Карл, учитель природознавства, географії й історії бродівської Юдейської реальної школи 189 Штанд, Адольф (1870–1919), сіоніст, депутат Райхсрату від міського виборчого округу Броди, Старі Броди, Гучисько Брідське, Лопатин, Руда Брідська, Радехів і Підкамінь, 1907–1911 рр. 139, 223 Штарк, Даніель, християнський член Бродівського міського комітету 165 Штекль 18 Штраус, Анрі, генеральний агент Антверпенської судноплавної компанії National Line 234 Шульц, Бруно 26 Щурат, Василь (1871–1948), науковець, учитель Бродівської гімназії, 1901– 1907 рр., член бродівської Просвіти 175, 292, 308 ребе Юдл, персонаж роману Шмуеля Аґнона Весільний балдахін (або Донька на виданні) 271, 274, 282 Ядловкер, Ляйбуш, персонаж роману Йозефа Рота Фальшива вага 315 Якобсон, Зіґмунд, бродівський громадський радник 84 Янів, В., автор українського мемуарного збірника Броди і Брідщина, 1998 р. 298, 299 Янін, швейцарський перукар у Бродах 255 Янішевський, нотаріус, поміщик і власник нерухомості, член правління Бродівської повітової ощадної каси 112 Ярема, Григорій отець, гр.-кат. катехит Бродівської гімназії, член правління Бродівської повітової ощадної каси, Іменний покажчик бродівський громадський радник, ініціатор заснування бродівського відділення Просвіти 113 Ceranowitz, Felix, учень бродівської Юдейської реальної школи, 1825/26 рр. 194 Hauswald, Johann, учень Бродівської Юдейської реальної школи, 1825/26 рр. 194 Lang, Carl, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Mantel, Joseph, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Müller, Wilhelm, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 411 Plechowski, Johann, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Sachazek, Ferdinand, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Sturm, Titus, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Voigt, Leon, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Wierzbicki, Franz, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 Wisniewski, Johann, учень бродівської Юдейської реальної школи в 1825/26 рр. 194 412 Іменний покажчик Берріс Куцмані БРОДИ Прикордонне галицьке місто в довгому ХІХ столітті Переклад з німецької Володимира Кам’янця Науковий редактор Мар’ян Мудрий Літературний редактор Ірина Новіцька Обкладинка Анни Гіренко Комп’ютерна верстка Андрія Василіва Коректор Ольга Чапля Видавництво «Літопис» вул. Костюшка, 2 79000 м. Львів тел./факс (032) 255 34 31 litopys@ukr.net www.litopys.lviv.ua http://facebook.com/litopys.lviv https://www.instagram.com/litopys.lviv/ Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ДК № 426 від 19.04.2001 Формат 70x100 1/16 Гарнітура Minion Pro Офсетний друк Іменний покажчик Ілюстрації Прогулянка Бродами Мапи 413 № 1а: Вокзал, вигляд з тильного боку (вірогідно, міжвоєнний період). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 1b: Вокзал, теперішній вигляд з переднього боку. Джерело: Берріс Куцмані. № 1с: Вигляд на зруйновану будівлю вокзалу й дорогу до центру міста: зліва – синагога, посередині – церква Різдва Богородиці (бл. 1920 р.) № 1d: Зведення нового римо-католицького костелу, розпочате 2005 р. Джерело: Берріс Куцмані. № 2а: Вигляд на площу Ринок з північного боку (бл. 1910 р.). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 2b: Вигляд на площу Ринок з північного боку сьогодні. Зліва – будинок районної адміністрації, зліва ближче до середини – пам’ятник Тарасові Шевченку. Джерело: Берріс Куцмані. № 3а: Готель «Брістоль» (1911–1918 рр.) Джерело: Бродівський історикокраєзнавчий музей. № 3b: Гостиниця сьогодні. Джерело: Берріс Куцмані. № 3с: Вулиця Золота сьогодні (вигляд із західного боку). Джерело: Берріс Куцмані. № 4: Колишня друкарня Фелікса Веста. Джерело: Берріс Куцмані. № 5–10а: Карл фон Ауер: Новий Ринок у Бродах (1837/38 рр., вигляд з південного боку). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 5–10b: Площа Свободи (колишній Новий Ринок, вигляд з північного боку). Джерело: Берріс Куцмані. № 7а: Празький банк (вірогідно, міжвоєнний період). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 7b: Колишній Празький банк, нині – районне управління національної поліції. Джерело: Берріс Куцмані. № 8а: Повітове староство (перед 1918 р.) Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 8b: Колишнє повітове староство, нині – Бродівський історико-краєзнавчий музей. Джерело: Берріс Куцмані. № 9: Пам’ятник Юзефу Коженьовському. Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 10: Пам’ятник жертвам більшовицьких репресій. Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 11а: Гімназія імені Юзефа Коженьовського (міжвоєнний період). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 11b: Гімназія імені Івана Труша нині. Джерело: Берріс Куцмані. № 11с: Пам’ятник учням і вчителям гімназії. Джерело: Берріс Куцмані. № 12а: Будинок товариства «Сокіл» (міжвоєнний період). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 12b: Будинок товариства «Сокіл», нині – будинок культури. Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 13–14а: Торгова палата і повітовий суд (вірогідно, міжвоєнний період). Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 13–14b: Торгова палата і повітовий суд, нині – середня школа і педагогічний коледж. Джерело: Берріс Куцмані. № 15а: Костел Воздвиження Святого Хреста (бл. 1910 р.) Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 15b: Костел Воздвиження Святого Хреста, нині – церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. Джерело: Берріс Куцмані. № 16а: Велика синагога (бл. 1910 р.) Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 16b: Руїни синагоги сьогодні. Джерело: Берріс Куцмані. № 16с: Інтер’єр (біма) Великої синагоги. Джерело: ÖNB/Wien, Bildarchiv, 175.875 – E Positiv. № 16d: Ісидор Кауфман: П’ятничний вечір у Бродах (полотно, олія, після 1903 р.) Джерело: Беньямін Еліезер Перл. № 17а: Мала синагога (бл. 1900 р.) Джерело: ÖNB/Wien, Bildarchiv, 427.973-В. № 17b: Інтер’єр Нової синагоги. Джерело: ÖNB/Wien, Bildarchiv, 175.870 – E Positiv. № 18–19а: Фортеця й каземати (бл. 1920 р.) Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 18–19b: Фортеця й каземати сьогодні. Джерело: Берріс Куцмані. № 20: Церква Св. Юра сьогодні. Джерело: Берріс Куцмані. № 21а: Церква Різдва Богородиці (бл. 1900 р.) Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 21b: Церква Різдва Пресвятої Богородиці сьогодні. Джерело: Берріс Куцмані. № 22: Пам’ятник радянським солдатам – визволителям Бродів у 1944 р. Напис: «Ніхто не забутий – ніщо не забуте». Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 23а: «Скорбота матері». Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 23b: Могила польських повстанців. Джерело: Берріс Куцмані. № 23с: Пам’ятник невідомому солдатові (1914–1920 рр.) Джерело: Берріс Куцмані. № 23d: Могили солдатів з Першої світової війни. Джерело: Берріс Куцмані. № 23е: «Пам’ятник радянським активістам і борцям руху опору, загиблим від рук українських буржуазних націоналістів». Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 24а: Надгробні пам’ятники на єврейському цвинтарі. Джерело: Берріс Куцмані. № 24b: Надгробні пам’ятники зі зруйнованого старого єврейського цвинтаря. Джерело: ÖNB/Wien, Bildarchiv, 175.864 – E Positiv. № 24с: Меморіал жертвам Шоа. Джерело: Берріс Куцмані. № 25а: Межа між Львівською й Рівненською областями сьогодні. Джерело: Берріс Куцмані. № 25b: Кордон біля Бродів перед Першою світовою війною. Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей. № 25с: Дорожній знак на в’їзді до Львівської області, встановлений 2006 р. Джерело: Берріс Куцмані. Мапа 1: Броди бл. 1780 р. Джерело: ÖStA/KA, Nr. B. IX a, 390. Rfhnt des Königreichs Galizien und Lodomerien, 1779–1782. Мапа 2: Місто Броди. Без дати (вірогідно, між 1775 р. і 1800 р.) Джерело: ÖStA/KA, GPA, Inland C VI, a Brody, S. 30. Plan de la Ville de Brody avec un Pendagon. Мапа 3: Кадастрова мапа міста Бродів, 1844 р. Джерело: ЦДІАЛ, Ф. 186, оп. 6, спр. 89, Кадастрова мапа міста Бродів. Мапа 4: Мапа Бродів, лютий 1918 р. Джерело: Мапа Бродів // ÖStA/KA, G I h, Brody 34-15. Мапа 5: Мапа Бродів, 1935 р. Джерело: Wurm, Dawid. Z dziejów Żydostwa Brodskiego. Za czasów dawnej Rzeczypospolitej рolskiej (do r. 1772). – Brody, 1935. – С. 119. Мапа 6: Мапа Бродів, 2005 р. Джерело: Бродівський історико-краєзнавчий музей.