Рогатин - путівник

Роги й Роксолана

Терени регіону Опілля, де знаходиться Рогатин, у середньовіччі належав до Київської Русі. Село Пилипівці, на місці якого збудовано Рогатин, згадується в джерелах уже в 1184 році. Володарем тих земель на той момент був галицький князь Ярослав Осмомисл. Існує легенда про те, що його дружина галицького князя заблукала під час полювання та, зустрівши рудого оленя з великими рогами, пішла за ним і завдяки цьому набрела на князя та його дружинників. На тому місці, де жінка зустріла диво-оленя, було побудовано мисливські княжі тереми, навколо яких із часом виникло місто. На гербі ж міста на честь благородної тварини зображені роги. Сама назва «Рогатин» вперше з’являється в документах у 1390 р., проте місто Рогатин було локоване на магдебурзькому праві лише у 1415 році. Засновник міста, Волчко Пшеслужиц, тоді ж узяв прізвище Рогатинський. У XVI ст. місто оточував рів, вали та дерев’яний частокіл, який із часом замінив кам’яний мур. В’їзд до міста здійснювався через брами з підйомними мостами – Галицьку, Львівську та Краківську. У 1523 р. Отто Ходецький, рогатинський староста і воєвода сандомирський, надав місту привілей на щотижневі торги.

Рогатинські євреї

Перші згадки про євреїв Рогатина з’являються в документі від 1463 р., укладеному шляхтичем Яном Скарбеком. У ньому згадується найбагатший на той час єврейський купець із Рогатина, торговець худобою Шімшон із Жидачева. У 1633 р. польський король Владислав IV Ваза дарував рогатинським євреям привілеї, згідно з яким вони могли поселятися в місті, торгувати на ринковій площі, тримати корчми, виробляти горілку, продавати пиво і мед, побудувати синагогу і закладати свої кладовища. Вони також отримали рівні права у торгівлі з міщанами-християнами. Встановлювалися також і податки. Ці привілеї були підтверджені й наступними польськими королями у ХVІІ ст. – Яном ІІ Казимиром Вазою та Михайлом Корибутом Вишневецьким.

Економічна ситуація міста та євреїв значно погіршилася внаслідок татарських, турецьких та козацьких набігів. У 1648 р. місто здобули козаки. Єврейське населення разом із іншими мешканцями постраждало від військових дій та погромів. 23 грудня 1675 р. галицький сеймик розглядав питання звільнення євреїв Червоної Русі від поголовного податку. Король Ян ІІІ Собеський у своєму розпорядженні від 27 липня 1694 р. ствердив, що «Євреї на Червоній Русі страждали більше, ніж решта євреїв».

Лжемесії

Наприкінці XVII ст. почали поширюватися та зміцнюватися впливи «лжемесій» – Саббатая Цві (1626–1676), а згодом Якова Франка (1726–1791). Першим прихильником саббатіанства в Рогатині був Еліша Шор, нащадок рабина Залмана Нафталі Шора, автора трактату «Тевуот Шор» (івр. Історії Шора). У 2-й пол. XVIII ст. в Рогатині також успішно поширилося ідеологічне продовження саббатіанства – франкізм. Засновником цієї течії був Яків Франк. Мандруючи Галичиною в 1755 р., Франк побував у Рогатині, де його приймала родина Еліші Шора. Візит Франка начебто супроводжувався низкою скандалів, пов’язаних із ритуальними сексуальними оргіями. Зростаючий конфлікт із ортодоксальними юдеями спричинив поступове зменшення кількості прихильників франкізму. У 1759 р. кілька десятків франкістів із Рогатина перейшли на католицтво, серед яких і Шломо Шор, син Еліші Шора, який при хрещенні отримав ім’я Францішек Лукаш Воловський. Він мав трьох братів: Михайла (Натана), Яна (Єгуду) і Генрика (Іцхака) Воловських. Лукаш Воловський згодом зробив кар’єру при дворі польського короля як секретар Станіслава Августа Понятовського (1732–1798). З родини Воловських походить багато осіб, що зробили значний внесок у польську культуру, зокрема піаністка і композиторка Марія Шимановська (1789–1831). Запеклим опонентом франкістів у Рогатині був рабин Давид Моше Абрагам, автор книги «Міркевет га-Мішне», в якій описав, зокрема, діяльність франкістів у своєму місті.

У Рогатині єврейським самоврядуванням на початках керував невеликий кагал. Кагал складався з голови-рава – як правило ним був рабин, даянім – судді, даршана – проповідника, штадлана – представника кагалу перед владою, софера – писара, шамаша – слуги при синагозі.

Спочатку євреї Рогатина не мали свого представника на Сеймі чотирьох земель, бо кагал був малий і їх репрезентував Селіг зі Львова. Та у середині ХVII ст. розпочався процес відокремлення прикагалків від львівського осередку. Рогатин з кінця ХVII ст. регулярно надсилав своїх представників до Вааду. На початку XVIII ст. єврейська громада Рогатина відокремилася від львівського кагалу. У 1765 р. у Рогатині вже проживало 797 євреїв. Рогатинський кагал налічував на той момент 1374 осіб і мав власні прикагалки – у Підкамені (128 осіб) та у Стратині (453 осіб).

А ось і Рогатин. Починається з мазанок, глиняних хаток під солом’яними стріхами, котрі, здається, притискають будинки до землі; але чим ближче до ринку, тим більше хати стрункішають, стріхи стають елегантнішими, і, зрештою, перетворюються на дерев’яний ґонт кам’яничок із необпаленої цегли. Є тут і фарний костел, домініканський монастир, біля ринку – костел святої Варвари, а далі – дві синагоги та п’ять церков. Довкола ринку туляться, як гриби, малі будинки, і в кожному якісь інтереси. Кравець, линвар, кушнір – усі євреї, а збоку пекар із прізвищем Буханка, що завжди радує ксьондза-декана, оскільки показує певний прихований порядок, який міг би бути більш видимим та послідовним, і тоді люди б жили доброчесніше. Поряд майстерня мечника, якого кличуть Любою; фасад вирізняється багатством, стіни свіжопофарбовані у синій колір, а над входом висить великий поіржавілий меч – видно, хороший ремісник із того Люби, а кишені його клієнтів – повні. Далі – лимар, котрий перед дверима поставив дерев’яного козла, а на ньому гарне сідло, стремена, певно, сріблені, бо аж виблискують. Всюди відчувається млосний запах солоду, він просочує усі товари, виставлені на продаж. Ним можна наїстися, як хлібом. На передмісті Рогатина, в Бабинцях, стоять кілька малих броварень, і це звідти на всю околицю розходиться цей ситний запах. Багато крамничок продає тут пиво, а ліпші магазини на складі мають і горілку, і питний мед, переважно трійняк. Склад єврейського купця Вакшула пропонує вино, справжнє угорське і справжній рислінг, і таке трохи кислувате, яке сюди привозять аж із Волощини.

Синагоги та фрагменти пам’яті

Від XVII ст. в Рогатині діяв єврейський цвинтар, а найпізніше від поч. XVIII ст. – синагога. Наявність дерев’яної божниці підтверджено у 1792 році. Відомо, що у 1826 р. у місті вже була мурована синагога. На плані Рогатина за 1846 р. можна побачити мінімум шість будівель, які єврейська громада використовувала у релігійних цілях.

Більшість із них знаходилась у північно-східній частині міста, на теперішній Валовій вулиці. Там розташовувалась головна синагога разом із молитовними приміщеннями кравців та шевців, що прилягали до неї, головний бейт га-мідраш та більшість головних кагальних споруд. Донині частково збереглася лише одна із них – бейт-га мідраш, після війни перебудований на пекарню та механічну майстерню.

У книзі пам’яті згадується, що у місті діяло і кілька хасидських божниць. Одна з рогатинських синагог знаходилась на території сучасної школи на вул. Коцюбинського; до шкільного комплексу входять будівлі микви (тепер тут пральня) та кагальної старшини і Юденрату. Під час ремонту школи у 2011 р. там знайшли багато фрагментів документів різного типу та різними мовами (на івриті, їдиші, польській, російській та німецькій), пов’язаних із діяльністю єврейської громади Рогатина. Знайдені документи передано до єврейського музею, що діє при організації Хесед-Ар’є у Львові.

Хасидизм, Гаскала, сіонізм

У 1788 р. австрійська влада в рамках політики асиміляції євреїв відкрила в Рогатині світську німецькомовну школу для єврейських дітей, яка діяла до 1806 року. Її керівником був Шломо Корнфельд. Влада обмежила права кагалу та намагалася навчати місцеве єврейське населення сільському господарству, переселивши 12 родин у колонію «Новий Вавилон» неподалік від Болехова.

На початку ХІХ ст. в Рогатині з’явився хасидизм. Тут оселилися рабин Іцхак Меїр із Перемишлян, рабин Єгуда Гірш Брандвайн зі Стратина та рабин Іцхак Єгуда з Баранівки. Стратинська хасидська династія мала найбільший вплив у містечку. Раббі Єгуду Гірша Брандвайна змінив його старший син Авраам Брандвайн. У 1865 р. наступним рабином став Нахум Брандвайн.

Гаскала тут спершу не мала надто багато прихильників. У Рогатині цей рух став більш популярним від 2-ї пол. ХІХ століття. Серед відомих та впливових маскілів, що засідали у міській раді, були Шмуель Остерн, Маркус Нагельберг, Шмуель Голдер.

Наприкінці XIX ст. у Рогатині поширився сіоністський рух. Першим сіоністом у місті був Шалом Мельцер (1871–1909). Він створив першу в Рогатині сіоністську організацію – «Бней Сіон» (івр. Сини Сіону). У 1894 р. Рогатин був представлений на з’їзді «Хеврат ішув Ерец Ісраель» – Товариства на підтримку заселення Ерец Ісраель, де обговорювалися перспективи поселення євреїв у Палестині, а також на з’їзді «Агават Сіон» (івр. Любов до Сіону) в Тарнові. Шалом Мельцер і Аврум Златкис представляли сіоністів Рогатина на сіоністському конгресі у Станіславові у 1898 році. Мельцер також брав участь у першій конференції «Га-Мізрахі» в Австрії, яка відбулась у Пресбурзі (Братиславі) у 1904 році.

У 1898 р. організація «Бней Сіон» нараховувала 100 членів. Було створено сіоністський клуб, до якого вступив рабин Натан Левін, незабаром обраний його керівником. У клубі відбувалися політичні та соціальні дебати, піднімалося питання світської єврейської освіти. Члени клубу говорили і про необхідність створення в Рогатині єврейської вищої школи. У 1907 р. в місті діяла жіноча сіоністська організація «Рут».

За часів рабина Натана Левіна (1896–1905) створено сучасну школу Талмуд-Тора. Коли у 1904-–1910 рр. єврейську громаду в Рогатині очолював Альтер Вайдман, відкрито безкоштовну єврейську школу, де директором і вчителем був Рафаель Соферман. У 1912 р. Соферман переїхав у Палестину, де продовжив освітню діяльність. Коли в Рогатині на початку ХХ ст. відкрили українську та польську гімназії, то в обох навчалися і єврейські діти. В середині 50-х рр. ХІХ ст. в Рогатині проживало близько 3 тис. євреїв. Коли у 1868 р. було обрано міську раду, то серед 32 радних було 7 євреїв.

Потяг сподівань

У 2-й пол. XIX ст. економічна ситуація рогатинських євреїв почала покращуватися. У 1852 р. завершилося будівництво залізничної колії Галич–Тернопіль і місто приєдналося до залізничної системи країни. У Рогатині почали з’являтися винниці, броварні та невеликі фабрики, більшість яких належала євреям. Тоді ж збудовано кілька млинів, дві цегельні та дві друкарні. Важливим заняттям серед євреїв було обслуговування прибуваючих потягів. Окрім того, євреї займалися дрібною торгівлею та ремісництвом. Із даних кредитної спілки відомо, що у 1913 р. до єврейської громади Рогатина належало 590 купців, 42 ремісники, 19 землеробів та 44 представників вільних професій (юристи, бухгалтери тощо). У місті почали виникати єврейські благодійні та кредитні організації. У 1906 р. засновано Кредитну спілку, яка на 1908 р. об’єднувала 385 членів та надала 346 позичок на суму 71 425 крон.

Поміж війнами

З початком Першої світової війни багато євреїв Рогатина евакуювалося до Австрії, Богемії та Моравії, де проживали в таборах для біженців. З приходом російських військ до Галичини у вересні 1914 р. почалися єврейські переслідування та погроми, котрі не оминули й Рогатина. Царські вояки підпалили єврейський квартал. Російська влада заарештувала та вислала до Росії 570 євреїв. Зокрема, було вивезено єврейську родину Фаустів, відому своєю музичною клезмерською капелою, котра не раз супроводжувала різні урочистості в Рогатині.

Родинний музичний ансамбль Фаустів знали усі мешканці містечка. В капелі грали: Мойше, Давид, Іцик Герш, Мордехай Шмуель і Яків. Батько, Мойше, був капельмейстером, Давид – скрипалем, Іцик Герш – флейтистом, Мордехай Шмуель грав на багатьох інструментах, але найчастіше на кларнеті, а Яків був трубачем і ударником. Весілля в Рогатині лунали на всю округу. Весільна церемонія проводилася біля Великої синагоги, куди нареченого і наречену приводили з великим парадом. Спершу приходили музиканти. Музика лунала по вулицях і притягувала людей. Попереду бігли дітлахи. В містечку робилося жваво і весело.

Після повернення австрійської влади у 1915 р. багато євреїв повернулося до своїх домівок. У часи польсько-української війни (1918–1919) єврейська громада Рогатина створила для свого захисту Єврейський національний комітет. У міжвоєнний період стосунки між трьома національними групами були напруженими. У місті створено два окремих кооперативи – польський та український, що призвело до зубожіння єврейського населення міста. Для допомоги найбіднішим євреям було організовано благодійну кухню.

У 1-шій пол. ХХ ст. в Рогатині активно розвивалося суспільно-культурне життя. Зокрема, активними були сіоністські організації. Діяли загальні сіоністи, філії партії «Поалей Ціон», а пізніше – «Гітахдут». Представники «Поалей Ціону» були серед членів місцевої єврейської профспілки, яка організувала страйк у єврейській друкарні.

 
Друга світова війна та Голокост

Із приходом у 1939 р. радянської влади до Рогатина розпочалося і з кожним днем посилювалося переслідування всіх «ненадійних» соціальних елементів, з чим була пов’язана заборона всіх партій та організацій, за винятком радянських. 2 липня 1941 р. у Рогатин увійшли німецькі війська – почалася нацистська окупація.

У кінці липня створено юденрат, а наприкінці серпня – гетто, в якому до літа 1943 р. утримували єврейське населення Рогатина, Бурштина, Букачівців та навколишніх сіл. Гетто в Рогатині займало приблизно четверту частину міста (від центру до західного передмістя). Воно було обгороджене колючим дротом та охоронялося поліцаями. Щодня від недоїдання, тифу та дизентерії помирало 40–50 осіб.

20 березня 1942 р., у так звану «чорну п’ятницю» близько 1,8 тис. рогатинських євреїв, головним чином підлітків та дітей, були розстріляні на місцевій залізничній станції. Загальна кількість жертв Голокосту, котрі пройшли через Рогатин, оцінюється в 12–15 тис. осіб. В самому Рогатині загинуло 9,8 тис. осіб, а 2,1 тис. відправлено у Белжецький табір смерті.

Цвинтар

Старе єврейське кладовище в Рогатині розташоване на перетині вулиць С. Бандери та Б. Лепкого (південно-східна частина міста), навпроти церкви св. Миколая. Точна дата заснування не відома, проте привілей, наданий євреям Рогатина у 1663 р. польським королем Владиславом IV, вказує на 2-гу пол. XVII стоілття.

Збереглося не більше 20 мацев, жодна з яких не стоїть на своєму місці. Найстаріші з них датуються ХІХ століттям. Кладовище зруйноване нацистами під час Другої світової війни, 75% мацев було потрощено. Межі цвинтаря не змінилися з 1939 року. На старому єврейському цвинтарі в Рогатині стоять два пам’ятники. Один, із чорного граніту, містить напис на івриті, на іншому ж, у формі чорної квадратної таблиці, англійською, українською та івритом викарбовано інформацію про те, що тут знаходиться єврейський цвинтар, знищений нацистами під час Другої світової війни. Впродовж останніх років на цвинтарі встановлено меморіальну таблицю та охель.

Нове кладовище було засноване в ХХ столітті. Останнє відоме поховання відбулося в 1940 році. На даний час тривають роботи по відновленню єврейських фрагментів надгробків, знайдених у місті, та їх повернення на старе єврейське кладовище.

Місця пам’яті

У північній частині міста навпроти міського парку є два меморіали. Один із них, із лаконічним написом «Жертвам фашизму», зведено ще в радянський період. Другий монумент постав у 1998 р., з тримовною епітафією (українською, англійською та івритом), де написано: «Тут спочивають тисячі євреїв, мешканців Рогатина та його околиць, по-звірячому убитих фашистами в 1942–1943 роках».

Спадщина

Уже багато років пам’яттю про рогатинських євреїв переймається Михайло Воробець, учитель-пенсіонер із Рогатина. Від 2011 р. з ініціативи Марли Раухер Осборн, предки якої походять із Рогатина, та організації нащадків рогатинських євреїв у співпраці з місцевою адміністрацією та активістами реалізовується програма «Rohatyn Jewish heritage» (http://rohatynjewishheritage.org/uk/). У рамках проекту на цвинтар повертаються мацеви, знайдені у місті. Планується встановлення нових пам’ятних знаків на кладовищах. Організація нащадків рогатинських євреїв разом із міською владою займається освітньою діяльністю та популяризацією єврейської культурної спадщини Рогатина.