Озеро Синевир
Його називають морським оком Закарпаття. Воно належить до семи природних чудес України. Ми на найбільшому озері Карпат – Синевирі.
Якщо дивитися на це озеро з висоти пташиного польоту, воно справді схоже на око. Острів – наче зіниця, а смереки довкола водойми – наче вії.
Озеро входить до складу Національного природного парку. Тут ростуть сторічні сосни та смереки. Живуть 20 видів тварин занесених до Червоної книги України. Вода в Синевирі чиста і прозора, просто ідеальна для форелі. Бути на Закарпатті і не скуштувати форель просто гріх.
Секрет форелі по Закарпатські: спочатку обсмажуємо шматочки риби, нарізаємо цибуллю і на пательню. Потім додаємо натерту моркву і червоний болгарський перець. Для соусу беремо томатну пасту, аджику, прянощі. Змішуємо суміш з овощами і доводимо до кепіння. За декілька хвилин до готовності додаємо до рибки часник. Страву викладаємо на тарілку і прикрашаємо зеленню. Неймовірно! Таке враження, що це мясо, а не риба. Дуже классно.
Ребілітаційний центр бурих ведмедів
Поблизу озера Синевир розташований ребілітаційний центр бурих ведмедів. Його відкрили на території Національного природного парку 5 років тому. Тут живуть 20 ведмедів, які потребують допомоги. В кожного своя історія. З більшістю з них жорстоко обходились господарі. Настя і Боря наймолодші мешканці центру. Їх хотіли перевезти аж у Дубаї і в аеропорту Бориспіль шахраїв спіймали. Вони зав’язали ведмедям мордочки скотчом, поставили в сумки і хотіли перевезти їх контрабандою. А от Кузьма один з найстарших паціентів. Над ним довгий час знущалися. Через що він втратив зір. Він нічого не бачить, тільки по нюху бере хлібчик. Його били по голові – вчили танцювати. Усіх ведмедів пильнують та ретельно за ними доглядають. А після лікування відпускають у вольер. Реабілітаційний центр – це 12 гектарів змішаного лісу з гірськими річками та водоспадами.
Село Кужбиї на Закарпатті
Село Кужбиї, що на Закарпатті, ви не знайдете на жодній мапі України. Дорогу сюди знають тільки місцеві. Від самого села залишилась лише старовинна церква та декілька будинків. Єдині жительки цього села дві сестри – Калина та Ганна Бряник. Колись у селі було 29 хат і школа. Нині немає навіть електрики. До сестер часто навідуються лісові гості. Бабусі Калині дуже важко впоратися самій по господарству тому вона вимушена залишити свій рідний дім та перебратися до далеких родичів. Тож можливо зовсім скоро села Кужбаї не стане.
Мальовнича природа, гостинні та привітні люди, різноманітні та неймовірно смачні страви і все це – на Закарпатті. Сюди обовязково потрібно приїхати, щоб раз і назавжди закохатися в цей унікальний та колоритний край.
EtnoSvit